Микола Коржик: Вибране

синяк

А Україна є, була, і буде

А  Україна  є,  була,  і  буде
Вона  навік  -  як  небо  і  земля,
Ми  українці  -  не  раби,  ми  -  Люди
І  лиш  "хохли"  в  очах  у  "москаля".
Трудились  на  своїй  землі  з  любов'ю
Діди  і  прадіди  -  за  волю  йшли  у  бій,
Ми  газди  й  патріоти  вже  по  крові
Наш  стяг  то  -  поле  й  неба  голубінь.
Нас  на  коліна  ставили  не  раз
Та  ми  вставали:  брязкали  кайдани,
Наша  любов  нам  лікувала  рани
Так  і  тепер  -  свобода  кличе  нас.
Рабів  до  раю,  знаєм,  не  пускають
До  волі  шлях  лежить  крізь  боротьбу,
Не  маєм  права  на  зневіру  і  журбу
Над  нами  небо  Янголи  тримають.
Ми  -  українці:  з  нами  правда  й  Бог
Надіятись  на  когось  вже  не  варто,
Як  і  колись  вставаймо  всі  на  варту
Єднаймося  -  для  нових  перемог.
Галина  Грицина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893550
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 01.11.2020


I.Teрен

Спостереження

                                                                                   [i]«  Россия  во  мгле...»  [/i]
                                                                                                                           Г.  Уелс
                                   І
За  Біблією,  слово  –  меч  
і  від  лукавих  –  оборона
устами  Бога  і  предтеч,  
ім'ям  небесного  закону.  
Так  ойкумена  береже
свій  образ  у  своєму  краї,
де  слово  зайве  і  чуже
до  вух  Його  не  досягає.  
У  ньому  сила  і  краса
молитви  мовою  живою...  
не  заяложене  юрбою,  
воно  являє  чудеса,
коли  почують  небеса  
думки,  озвучені  тобою.  

                                 ІІ
Минають  ери  і  світи,
царі,  імперії,  моголи,  
та  залишається  навколо  
усе,  чим  є  і  будеш  ти,  
і  не  розсіється  ніколи  
живе  інформаційне  поле
твоєї  волі  і  мети.  

                                   ІІІ
Ми  українці...  не  манкурти...  
Ми  сущі  як  і  має  бути...  
багаті  мовою,  не  злі,
поволі  ідемо  у  люди,
великі  люди...  і  малі...
щезають  голі  королі,  
а  мова  проникає  всюди,  
тому  її  бояться  юди  
і  уникають  москалі...  
....................................  
тому  Московії  не  буде  
ні  в  Україні,  ні  в  імлі,
а  «будуть  люди  на  землі...»  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887534
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 19.09.2020


Білоозерянська Чайка

Я – із вогню

[i]Я  –  полум’я,  так  часто  некероване,
Як  блискавка  спалахую  й  горю,
На  пристрасті  душевній  сфокусована,
В  життєвих  бурях  міцно  загартована  –
Стаю  на  прю…

Емоцій  шквал…  тепло…  потоки  полум’я…
Одвічний  бунт  в  душі  стрімких  пожеж,
Розпечене  повітря  влітку  полудня,
Розбурхана  душа  моя  заголена
Пала  без  меж…

Для  тебе  –  Сонце  я  завжди  жагуче,
Жарина…  феєрверк…  або    підпал.
Я  –  спрага,  що  так  часто  тебе  мучить,
А  може  попіл…  теплий  та  тріскучий…
Кохання  шал…

Енергія  вогню  та  насолоди,
В  моїх  очах  –  проміння  перелив,
Обпалених  чуттів  безмірний  подив,
Невміло  хтось  багаття  так  розводив  –
Не  загасив…

Очищення  я,  а  не  руйнування…
Рубаю  зопалу,  за  мною  –  дим.
Стихія  змін  та  магія  бажання,
І  свічки  романтичне  полихання
У  царстві  рим.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888465
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 11.09.2020


Анатолій Костенюк

Вінок сонетів «Побачення з Евтерпою»

1  Пролог

Вже  написав  сонетів  я  чимало.
Мені  б  це  у  віночок  заплести…  
У  мене  все  часу̀  не  вистачало,  
з  Евтерпою  до  злагоди  дійти  

не  міг  ніяк,  відносилась  недбало  
вона  посеред  буднів  марноти
та  на  мольби  мої  відповідала,  
немов  глузуючи  із  висоти.

Хоча  безмовність  –  це  душа  речей,
служіння  муз  не  терпить  суєти.
Червона  квітка  впала  на  плече,

Вона  і  вибачалась  і  прощала.  
Почув  я  шепіт  ангела  згори:  
як  мусиш  говорити  –  говори.    


2  Дежавю
 
Вже  написав  сонетів  я  чимало,  
але  в  потоці  стомлених  людей  
мене  раптове  відчуття  спіткало,  
я  потім  згадуватиму  той  день.

Був  день,  як  день.  Ніщо  не  віщувало  
у  звичних  буднях  дивного  ніде,  
та  ніби  скористався  я  порталом:
та  сама  мить,  так  само  люд  іде,  

та  подумки  чомусь  мені  здалося,  
ну  ось  таке  раптове  déjà  vu,
що  все  найголовніше  відбулося.

Я  впевнений,  навіть  ім'я  назву,
з  ким  далі  по  життю  мені  іти.
Мені  б  це  у  віночок  заплести.


3  Гра  в  сніжки
 
Мені  б  це  у  віночок  заплести  –
пух  легкий,  що  посипався  під  ранок,
і  далі  ще  не  перестав  іти  
цей  сніг  (це  добре),  вогкий  (це  погано).  

Ми  місимо  його  –  і  я  і  ти  –
похмурий  я,  весела  ти,  кохана.  
Летить  до  мене  кулька  чистоти  –
сніжок,  його  ти  кинула  неждано.

За  гріх  навіяної  самоти,
мов  ангел,  ти  караєш  бездоганно.  
В  житті  у  нас  по  всякому  бувало.

Вклоняюся  тобі  за  цей  урок.
У  відповідь  зліпити  свій  сніжок,
у  мене  все  часу̀  не  вистачало.  


4  Море
 
У  мене  все  часу̀  не  вистачало.  
Дивився  я  на  море  біля  шхер.  
Як  у  печери  море  запливало,  
а  потім  випливало  із  печер.

А  то,  було,  що  лагідне  тепер  
воно  маленьку  мушлю  колихало.
Здавалося,  що  цілий  світ  завмер  
у  спокої,  та  їй  цього  замало.

Кому  набрид  щоденний  шум  і  гам,
вам,  хто  в  роботі  притомився  зором,
сам  Бог  велів  навідатись  сюди.

Безмежне  море  спокій  дасть  очам.
Під  музику,  що  напливає  морем,
з  Евтерпою  б  до  злагоди  дійти…


5  Концерт  для  фортепіано
 
З  Евтерпою  до  злагоди  дійти  
не  міг  ніяк  про  таємничо  звиті  
в  гаю  оман,  у  місячному  світлі  
кленові  дрібно  списані  листи.

В  них  образи  продовжують  цвісти  
у  павутину  місяця  повиті.
Менади  линуть  в  них  у  верховітті  
і  десять  їх  на  клавішах  метких.

Смарагдами  зап’ястя  наздогнала,
краса  дівоча  чистої  води,
на  чорне  з  білого  перелітала.

Долоні  легкі,  наче  опахала,
лишали  на  серцях  людських  сліди  –  
не  міг  до  них  відноситись  недбало.


6  Вірші
 
Не  міг  до  них  відноситись  недбало,
я  їх  повторюав  у  напівсні.
Лише  для  них  уваги  вистачало  –  
рядкам  перегорілим  у  вогні.

Так  радісно  з  туману  виявляло  
натхнення  їх  появу  в  тишині  
і  серце  рими  з  радістю  вітало.
Ця  мука  й  захват  дорогі  мені.

Хто  знає,  як  з  тижневого  запою,
немов  поранений  посеред  бою,
я  розкидав  розірвані  листки.

Та  вірші  я  люблю,  любов  зростає:
так  матір  хворих  діток  обіймає,
сама,  по  серед  буднів  марнотѝ.  


7  Комета
 
Сама,  по  серед  буднів  марнотѝ,  
крізь  вищі  сфери  мерехтливий  жар,
грядучих  бур  досягнення  мети,  
зловісного  неспокою  пульсар  

в  собі  несе.  Нехай  тремтять  світи,  
в  ній  бачать  меч  грядучих  людству  кар.
Від  краю  світової  мерзлоти  
вона  летить  до  сонця,  як  Ікар

у  всій  своїй  красі  …  і  вже  –  немає:
парабола  від  сонця  повертає
у  холод,  у  ніщо,  у  вічну  тьму.

Такий  закон,  скоряючись  йому  –  
«До  зустрічі»  –  вона  мене  вітала
та  на  думки  мої  відповідала.


8  Лезо  Оккама
 
Так  на  думки  мої  відповідала:  
«Я  лезом  Оккама  січу  життя.  
Сердечну  складність  ним  повідрізала,  
і  зорепад,  і  бід  передчуття.

Каменепад  гравітаційна  стала
вдягає  у  красиві  поняття́.  
Відрізую  повільно  під  лекало
кохання  зраджене,  без  каяття.

Та  бачу,  знову  хвостик  відростає
у  господині  мідної  гори  –
моя,  чомусь,  надія  не  вмирає…

О,  серце,  дотерпи  ще  до  пори,
допоки  на  життя  поглянеш  ти,
немов  глузуючи,  і  з  висоти».  


9  Тінь
 
Немов  глузуючи  із  висоти  
дивлюсь:  тінь  стелиться,  повзе  неначе.
Під  сонцем  легко  їй  мене  знайти:
глуха  все  чує,  без  очей  все  баче,  

Та  й  сам  я  тінь  призначений  повзти,  
хмаринкою  стривожено  маячу.
Іду  за  тим,  кому  мене  вести,
сам  по  собі  нічого  я  не  значу.

Чи  тінь  я  ангела,  котрий  над  нами  –  
тінь  деміурга  і  його  світами,
безмовно  йде  й  від  нього  не  втече?  

І,  може,  хтось  моєї  тіні  тінню,  
також  у  сумнівах  під  височінню,  
хоча  Безмовність  –  це  душа  речей?


10  Ноктюрн
 
Хоча  Безмовність  –  це  душа  речей,  
споконвіків  –  священна  таємниця  –
вона  від  нас  у  тінь  біжить  з  очей,  
пасує  їй  вечірня  багряниця.  

Від  неї  спека  денна  не  пече.
Вночі  для  нас  вона  бальзамом  сниться.    
Нічна  Безмовність  –  це  душа  речей,  
споконвіків  –  священна  таємниця.

Їй  місце,  де  в  гаю  струмок  тече
і  в  ньому  стежка  місячна  сріблиться,
чи  у  косі,  що  впавши  на  плече,  

чекає  рук  моїх,  щоб  розплестися.
Безмовності  мовчання  освяти  –  
служіння  муз  не  терпить  суєти.


11  Служіння  Муз
 
Служіння  муз  не  терпить  суєти,  
воно,  як  дощ,  що  на  часи  в  You  Tube
захоплює  і  ти  уже  не  ти  
і  релаксуєш  під  гіпнозні  хлюпи,  

що  краплями  спадають  з  висоти.
Коштовнішої  ласки  не  знайти,  
коли  до  вух  шепочуть  тихо  губи:
служіння  муз  не  терпить  суєти.

У  снах  ти  наяву,  тому  тремти  
в  чеканні  рим,  які,  немов  сукуби,  
зваблѝво  виринають  з  темноти  

і  заставляють  серце  бити  в  груди.
Завмерло  все,  рікою  мить  стече,
червона  квітка  впала  на  плече.


12  Ліліт
 
Червона  квітка  впала  на  плече.
Ліліт.  Чаклунка.  Жінка  вічно  мила.
Вогонь  її  волосся  –  обпече,  
немов  з  вулкану  магми  ніжна  хвиля.

Світ  постарів,  красуня  залишила    
свій  образ  юним.  Поглядом  очей  
її  жіночості  магічна  сила  
захоплює  і  жоден  не  втече.

Ця  жінка  –  дана  людям,  як  принада.  
І  кожного  хто  потрапляв  до  са̀ду  
вона  зацілувавши  у  саду̀,  

криваво  мака  квіткою  вінчала.
Являючись  на  горе  та  біду,
вона  і  вибачалась  і  прощала.


13  Надщерблений
 
Вона  і  вибачалась  і  прощала,
зима  вночі  –  так  лагідно-гірка…  
Дзвіниця  благовістом  пролунала  –
у  хвилях,  мов  у  спогадах  ріка.

І  ватра  яскравіше  запалала,  
впізнаючѝ  старого  вояка.
Він  розповів:  «Коли  душа  співала,  
коли  міцню  ще  була  рука

я  слухав  дзвін,  але  не  стало  мрій  
в  боях  надщербленій  душі  моїй.
Не  відкликався  переможним  дзвонам

я  зранений  на  мертвих  тіл  горі.
Церковним  не  підлеглий  вже  канонам
почув  я  шепіт  ангела  вгорі.


14  Норманському  формату
 
Почув  я  шепіт  ангела  згори:
 «Мир  тобі  Земле,  мир  вам,  люди  добрі  
і  злим  бажаю  доброї  пори,
мир  вам,  засліплені,  в  бою  хоробрі,

мир  вам,  в  котрих  в  серцях  вогонь  горить.
Для  неба  всі  однакові  у  горі,  
не  вам  судить  і  ближнього  корить.
Миріться  люди,  мир  вам,  люди  добрі.

Усі  ми  –  душі,  винні  і  невинні.
Я  славлю  день  у  сонячнім  промінні,
як  славлю  я  вночі  зірки  вгорі.

Вже  час  настав  для  грішної  юдолі
і  навіть,  якщо  поряд  душі  кволі,
як  мусиш  говорити  –  говори.»


15  Епілог
 
«Як  мусиш  говорити  –  говори»  –
дозволила  поблажливо  Евтерпа.  
Сів  за  вінок  вечірньої  пори,
до  ранку  закінчи́в.  Рука  затерпла.

І  сили  вже  не  ті  і  вже  старий,  
та  зігрівала  руку  думка  тепла:
читач  цього  погляне  догори  
і  Музі  до  вподоби  стане  жертва,

що  сплетена  у  тиху  ніч  весня̀ну,
під  шепіт  трав,  під  лопотіння  листя.
В  лісах,  в  садах,  в  полях,  в  річках,  в  теплицях  

вінок  сплітав,  як  час  йому  настанув.
На  клумбі  безліч  квіт  повиростало,
вже  написав  сонетів  я  чимало.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878000
дата надходження 31.05.2020
дата закладки 01.06.2020


Анатолій Костенюк

П’ять кроків

Матрац  обійнявши,  в  квартирі  один  
прокинувся  раптом  вночі.  
Ліхтар,  пробираючись  поміж  гардин,  
Проміння  послав  колючки́.

Але  не  ліхтар  цей  мене  розбудив,  
по  стелі  лунає  хода:  
сусід  уночі  наді  мною  ходив  
і  капала  з  крана  вода.

П’ять  кроків  повільно  звучать  до  вікна,  
перерва,  п’ять  кроків  назад.  
І  знову  його  зупиняє  стіна,  
і  знову  п’ять  кроків  звучать.

Який  він,  сусід,  і  чому  ніч  не  спить?  
Чим  сон  він  собі  перебив?  
Кохання  заснути  не  дасть  ні  на  мить,  
чи  совість  позбавила  снів?

У  кожного  є  ніч  безсоння  й  жалю̀.
Сусід  мені  став,  наче  брат.
П’ять  кроків  до  свого  вікна  я  роблю  
і  потім  п’ять  кроків  назад.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875043
дата надходження 08.05.2020
дата закладки 08.05.2020


Олександр Мачула

Старе дзеркало

Дивлюся  в  запорошене  люстерце,
у  гості  завітавши  в  отчий  дім,
і  тепло  спомин  огортає  серце  –
себе  у  ньому  бачив  молодим.

Перед  очима  мама,  її  руки,
що  вишивають  хрестиком  рушник.
Звучить  минуле  нотами  розпуки,
у  грудях  тоне  мій  безмовний  крик…

Сльоза  зрадливо  застеляє  очі,
дитинство  в  лету  кануло  давно
і  дзеркало  вже  юність  не  пророчить,
бо  часу  повернути  не  дано…

Нагадають  про  неї  лиш  світлини,
що  з  часом  пожовтіли  на  стіні,
та  і  вони  життя  мого  третину
назад  вертають  тільки  уві  сні…

30.01.19

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823386
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019


Сергій Прокопенко

Я ніжністю грунтую полотно…

Я  ніжністю  грунтую  полотно
Свого  кохання  незбагненного  до  Тебе…
Хай  поглядом  спрямованим  у  небо,
Шедевром  пристрасті  залишиться  воно…

Я  сонечко  віддам  твоїм  очам,
Вустам  віддам  п’янких  черешень  грона,
Що  кличуть  випити  нектар  темночервоний
І  запах  резеди  дарують  всім  ночам….

Я  ледь  помітним  пензлем  присмерковим
Змалюю  дуги  брів  твоїх  шовкових.
Метеликами  що  чорніше  ночі,
Окреслю  вії,  що  ховають  бурштино́ві  очі.

Та  я  ніде  ні  фарб,  ні  ліній  не  дістану
Щоб  змалювать  красу    спокусливого  стану.
Хіба  що  пестощами  ніжними  руки

У  пам’ті  своїй  змалюю  на  віки
Твої  принади.    Правда  ж,  бездоганна?
Моя  зоря!  Моє  життя!  Моя  кохана!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793198
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 26.05.2018


Леонід Луговий

Конвалії

Нам  не  маки  в  зелених  полях  червоніли,
Коли  з  димом  тумани  пливли.
Нам  в  лісах  розпускались  конвалії  білі,
Біля  наших  землянок  цвіли.

Ти  від  міст  і  палаючих  сіл,  Україно,
Нас  покликала  в  гори  Карпат.
У  твою  безнадійну,  найгіршу  годину
Я  був  твій,  український  солдат.

Ми  топтали  в  походах  конвалії  білі
І  вогнем  їх  палив  кулемет,
А  в  затишшя  стояв  з  них,  між  стін  закоптілих,
У  відстріляній  гільзі  букет.

Вони  поряд  росли  з  бойовими  стежками
І  як  світлий  супутник  війни,
Вслід  за  димом  розвіяним  знову  за  нами
Своїм  цвітом  біліли  вони.

В  лісовій  глушині,  в  Україні  повсталій,
Час  тривожний  набатом  дзвенів,
І  лягали  прощально  дзвіночки  конвалій
На  могили  батьків  і  синів.

Вже  збігає  мій  час...  І  від  наших  землянок
Тільки  ямки  зарослі  знайдуть.
А  в  травневих  лісах,  на  тих  самих  полянах,
Білі  квіти  так  само  цвітуть.
                                                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 10.05.2018


Світла (Імашева Світлана)

І знов защебетали солов'ї…

                                             Сміються-плачуть  солов'ї
                                             І  б'ють  піснями  в  груди:
                                             Цілуй  її,  цілуй  її:
                                             Знов  молодість  не  буде...
                                                                                   О.Олесь
                                 *******
                                                                                                                                                                                                                                                             
   О,  знов  защебетали  солов'ї,
   Співці  веселокрилі  і  завзяті,  
   Озвучили  закохані  гаї  -  
   Весни  буяння  споконвічне  свято.

   Так  ніжно  заспівали  солов'ї,
   Заплакали,  натхненні,  заридали,
   Літа  зелені  юності  мої
   Мелодією  серця  загучали.

   Мов  річки  швидкоплинна  яснота,
   Як  весен  пишно-яре  одцвітання,
   Спливають  ніжні  юності  літа
   Під  хори  солов'їного  кохання.
   
   Новітня  ера  Всесвіт  обліта:
   Глобальний  вік  -  модернії  закони,
   Та  солов'їна  арія  проста
   Змиває  прагматизму  перепони.

   У  ній  нуртують  ніжність  і  любов,
   І  душі  грішні  сповнюються  світлом,
   І  юність  лебединим  б'є  крилом,
   І  мудра  зрілість  пелюститься  літом.

   Хай  молодість-калина  відцвіта,
   Під  солов'їні  трелі  марю  знову,
   Бо  серця  не  міліє  доброта,
   Чар  вірності  і  тихої  любові.

                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789933
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018


Олександр Мачула

+Мій Бог

                             [i]«Я  Господь,  Бог  твій,  Бог  заздрісний,  що  карає  провину
                             батьків  на  синах,  на  третіх  і  на  четвертих  поколіннях  тих,
                             що  ненавидять  Мене,  і  що  чинить  милість  тисячам  поколінь  тих,
                             хто  любить  Мене,  і  хто  виконує  Мої  заповіді»  (Втор  5,  9-10)[/i]

Коли  куйовдить  вітер  сиву  гриву
і  віддано  життю  весь  майже  борг,
стою  усе  частіше  над  обривом
і  думаю  собі,  а  хто  ж  мій  Бог?.

Достойник  той,  що  сотворив  усесвіт,
де  стільки  болю,  горя  і  краси…
Той  велетень,  що  крутить  перевесла
і  тче  природи  килим  всі  часи!.

Господь  –  великий,  гордий,  всемогутній,
утілення  любові,  всіх  чеснот.
Не  лише  вабить  сонячним  майбутнім,
добра  і  правди  нині  він  оплот!

Мій  Бог  поборник  волі  і  свободи,
національності  не  має  лиш  один.
Йому  особи  рівні  і  народи,
та  пам’ятає,  що  є  батько,  а  є  син.

Не  заздрісний,  дітей  не  проклинає
до  сьомого  коліна  за  батьків.
Сліпої  віри  теж  не  вимагає
у  обмін  на  життя  впродовж  віків.

І  не  шанує  юд  та  лицемірів,
злочинця  першим  не  пускає  в  рай.
Не  жалує  катів  і  їх  кумирів,
нечесності  іде  покласти  край!

Не  обирає  він  собі  народу
і  решту  не  спрямовує  униз,
бо  поважає  кожного  свободу,
а  справедливість  –  то  його  девіз.

Я  імені  не  знаю  свого  Бога,
важливіше,  що  він  добра  творець.
Упевнений  –  за  ним  лиш  перемога,
він  для  людини  істина,  взірець!

Таким  завжди  я  бачу  свого  Бога,
йому  моя  вся  слава  і  любов.
До  нього  лиш  лежить  моя  дорога
допоки  серце  розганяє  кров!

26.11.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762368
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 14.04.2018


Світла (Імашева Світлана)

Поетам

 Епохи  кануть  -  розпадуться  трони,
 Новітній    розум  знищить  злоби  тьму,
 Струхлявіють  сучасні  "фараони",
 Що  запалили  розбрату  війну.

 Забудуться  політики  строкаті
 І  їх  словес  брехливі  міражі.
 Залишаться  поеми  і  сонати  -  
 Високі  й  щирі  сповіді  Душі.

 І  в  пам'ять  подивованого  людства
 Назавжди  як  спасіння  увійдуть
 Творіння  геніальні  вільнодумства  -  
 Мистецтва  Правди  вистражданий  труд.

 І  стане  над  Епохою  новою
 У  гулі  галактичному  ракет
 Новий  король  глобального  розвою
 З  ім'ям  високим  -  Всесвіту  поет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785367
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Олександр Мачула

Проект „Жи-2“

Юдити  кашу  заварили  круто  –
в  боги  своїх  пророків  возвели,
розкинули  по  світу  віри  пута,
розвісили  тенета  кабали.

Стоїть  перед  дилемою  суспільство  –
куди,  гадає,  виведе  крива.
Всесвітнє  закипає  нині  дійство  –
проект  віків  під  назвою  „Жи-2“…

Пройшли  часи  вже  лицарства  і  честі,
з  відкритим  як  забралом  йшли  у  бій.
Весь  світ  тепер  стоїть  на  перехресті,
на  самім  попелищі  власних  мрій.

На  жаль  ковтають  люди  ту  наживку,
дідів  традицій  забувають  суть.
Тисячоліття  йде  перепрошивка
і  все  густіше  релігійна  муть.

Так,  маніяк  непевної  породи
нове  суспільство  вирішив  створить  –
у  м’ясорубку  кинув  він  народи
і  ну  в  безлику  масу  їх  місить.

М’яку,  слизьку,  бридку,  вонючу,  сіру,
геть  натяку  у  ній  щоб  на  людей.
Народи  різні  в  якості  офіри
жбурнув  на  плаху  ради  тих  ідей.

Старались  хором:  Троцький,  Каганович,
Єжов,  Ягода,  Коба,  Косіор…
Велика  шайка  з  прізвищем  на  -ович
пекла  мацу  з  ім’ям  „голодомор“.

Байдуже,  на  якій  говорить  мові
істота,  що  грабує  твій  народ!
Прийти  у  владу  на  невинних  крові
й  водити  з  лицемірства  хоровод…

Яка  різниця  в  тому,  скільки  вишів
закінчила  вона?  –  скажи  мені,
якщо  під  себе  лиш  закони  пише
й  свої  багатства  множить  на  війні!

Та  не  все  рівно,  бо  воно  вже  вкрало
собі,  дітям  і  внукам  в  сім  колін.
Чи  не  воно  в  майданівців  стріляло,
усім  покаже  згодом  часу  плин.

Невже  не  в  силі  спільно  дати  раду
„вершині  світу“  з  зайдів  і  заброд?
Якщо  й  ім’я  йому  синонім  зради,
чи  ж  може  бути  чесним  той  народ?!

Розкрити  тему  віршем  неможливо,
та  для  дослідження  підмога  і  канва.
Він  допоможе  роздумам  кмітливих,
проект  віків  під  назвою  –  „Жи-2“.

лютий,  березень  2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780791
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 07.03.2018


Світла (Імашева Світлана)

Оце життя - комедія і драма

                                               
                                                             Оце  життя  -  комедія  і  драма,
                                                             Трагедію  не  кожному  дано…
                                                               Читаєш  дні,  неначе  епіграми,
                                                               Переглядаєш  дійсності  кіно.

                                                               В  тумані  сивім  -  юності  причастя:
                                                               Нерозуміння  біль  найглибше  пік…
                                                               А  щастя  -  що  ж?    На  те  воно  і  щастя:
                                                               Його  чекати  треба  цілий  вік.

                                                               Листаєш  дні,  яскраві  і  не  дуже:
                                                               Кипінь  чуттів  і  вражень  водоспад.
                                                               Намарились  кохання  ніби,  дружба,  
                                                                 Та  підлості  і  зради  -    вбивчий  яд.

                                                                 І  смутком  раптом  стиснулося  серце,
                                                                 Як  недруг  перейшов  за  Ту  межу…
                                                                 Життя  дзвінке  відлунюється  скерцо  -
                                                                 Услід  коней  уже  не  запряжу.

                                                                 Все  -  як  в  житті:  не  більше  і  не  менше.
                                                                 А  що  ж  ти  хочеш?  Щастя  не  купить.
                                                                 Як  почалось,  так  доля  і  завершить,
                                                                 Ось  тільки  в  грудях  -  піснею  болить.

                                                                 Словами  Долю  добру  начаклую:
                                                                 Фантазія  -  Жар-птиця  золота.
                                                                 Хай  тепле  слово  людяне  квітує,
                                                                 Бринять  піснями  трепетні  вуста.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777312
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 16.02.2018


Олександр Мачула

Вищий закон

Адам  і  Єва  –  то  початок  людства.
Так  Біблія  говорить  нам  про  це.
Займатися  не  хочу  богохульством,
та  розімкнути  спробую  кільце.

Ті  прабатьки  –  єврейської  породи,
Господь  Яхве  такими  їх  зробив.
Взялися  звідки  інші  все  ж  народи
і  хто  тих  неєвреїв  породив?

Що  Вавилонську  будували  вежу,
що  мови  Бог  їм  нарізно  ділив…
Роздмухав  поміж  націй  хто  пожежу,
і  розбрату  вогонь  хто  запалив?

Чом  допустив  Господь  у  світі  рабство?
Людей  гнітили  гірше  за  скотів…
Невже  їх  муки  –  то  не  святотатство,
чи  ж  можна  так  недолити  братів?!.

Чому  Всевишній,  нації  не  мавши,
обрав  собі  окремий  все  ж  народ?
А  той,  завіти  Господа  поправши,
затіяв  із  крадіжок  хоровод…

Із  малечку,  від  ранку  і  до  ночі,
безперестанно  спини  гнуть  одні.
Їм  сльози  з  потом  застилають  очі,
та  мусять  прозябати  у  багні…

Усі  ж  державні  фабрики  й  заводи
у  власність  по  кишеням  розповзлись.
Представники  елітного  народу,
до  хитрощів,  як  в  давнину,  вдались.

Вони,  немов  на  дріжджах,  множать  статки,
приносить  криза  їм  новий  мільйон.
Кінці  з  кінцями  ж  платникам  податків
звести  не  помагає  навіть  сон.

А  де  ж  тоді  Господня  справедливість?
Чом  з  обраних  формує  пантеон?
Чи  він,  як  Цезар,  обраному  –  милість,
простим  же  смертним  –  працю  і  закон?!

І  хто  лукаві  ті  закони  пише  –
пройдисвіти  чи  інші  сили  мли?
Мільйони  животіють  нині  лише,
щоб  одиниці  обраних  жили!

Вернувшись  все  ж  до  спільного  коріння,
хіба  прийти  до  висновку  не  слід  –
як  прабатьки  з  єврейського  насіння,
у  всіх  нас  не  один,  єврейський,  рід?!

Тут  нестиковка  знову  випливає,
бо  різні  шкіра,  звички,  лексикон…
За  справедливість  вище  не  буває,
лиш  справедливість  –  то  життя  закон!

09.02.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776013
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 10.02.2018


Олександр Мачула

+Василя

Як  зима  вертає  в  літо,
так  Василь  проходить  світом.
Тож  дозвольте  привітати
вас  із  цим  веселим  святом!

Засіваю  хату  житом,
щоб  в  достатку  стали  жити.
Вам  насиплю  ще  пшениці
на  пухнаті  паляниці.

Щоб  вареники  пузаті
не  виводились  у  хаті,
а  також  на  пампушки,
пиріжки  і  галушки.

Ще  добавлю  дрібку  проса
на  густі  травневі  роси,
на  багатий  урожай
і  на  пишний  коровай.

Наостанок  повну  жменю
засіваю  вам  ячменю,
щоб  дістало  й  на  черінь.
Слава  Господу!  Амінь!

13.01.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771205
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 14.01.2018


Олександр Мачула

Осінній менует


Вином  і  сумом  повнить  осінь  келих,
на  сонці  грані  років  виграють.
В  вервечку  снів  барвисто-невеселих
поринула  моя  життєва  путь.

Туман  тривог  думки  мої  клубочить
і  образи  летять  за  неба  край,
та  пам’ять  відпускати  все  ж  не  хоче
ласкаве  літо  й  весняний  розмай.

Багрянець  листям  стелиться  під  ноги
і  на  узбіччя  падає  душі.
Іду  вперед  наосліп,  без  дороги,
туди,  де  щедро  пишуться  вірші.

Туди,  мене  чекає  де  безмежність,
де  тиск  уже  відсутній  стелі  й  стін.
Іду  вперед,  забувши  обережність,
туди,  де  не  важливий  часу  плин…

09.01.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770518
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018


Світла (Імашева Світлана)

УЖЕ ЗІЙШЛА НАД ВСЕСВІТОМ ЗОРЯ

                                                                                       **************
                                                         Уже  зійшла  над  Всесвітом  Зоря  -  
                                                         Осяяла  і  темряву,  і  душі...
                                                         Радіє  -  тихо  молиться  земля
                                                         Спасителю  рожденному  -  Ісусу.

                                                         Єдин  Господь  -  і  день  оцей  -  єдин,
                                                         Єдине  для  людей  величне  Свято.
                                                         Ісус  Господь,  Месія,  Божий  Син
                                                         Любов'ю  прагне  Всесвіт  об'єднати.

                                                         Йому  імення  світле  -  Бог-Любов,
                                                         Бог-Правда,  і  Добро,  і  Справедливість.
                                                         За  грішних  нас  пролита  чиста  кров
                                                         І  неосяжні  прощення  та  милість...

                                                         До  Нього  ми  приходимо  -  дітьми,
                                                         І  кожний  йде  дорогою  своєю:
                                                         Від  горя  й  муки,  із  провалля  тьми  -  
                                                         Повірить  в  Правду  -  і  зцілитись  нею.

                                                         Молімося  -  сіяє  нам  Зоря  
                                                         Над  Всесвітом  -  Надія  всюдисуща.
                                                         До  Божого  несімо  олтаря  
                                                         Свої  гіркі,  свої  людськії  душі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767901
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 25.12.2017


Світла (Імашева Світлана)

Розлук нема…

                                                                                         ********
                                                   Хай  снігами-льодами  розділені  ми,
                                                   І  віками-роками  брести  до  весни,
                                                   Та  для  вірного  серця  -  розлуки  нема...
                                                   У  холодному  герці  бунтує  зима.

                                                   Ще  зав'южить-затужить  рясний  снігопад,
                                                   Туго  вени  напружить  покинутий  сад,
                                                   У  минулую  весну    нема  вороття,
                                                   Та  заграла  і  скресла  реальність  -  життя.

                                                   І  дитинство  ромашкове  сходить  із  тьми,
                                                   І  закохана  юність  забила  крильми,
                                                   Світлі  мрії  дівочі  і  губи  твої
                                                   В  непроглядності  ночі  наснились  мені...

                                                   Хай  снігами-вітрами  бунтує  зима,
                                                   Та  для  вірної  пари  -  розлуки  нема:
                                                   І  веснянії  ночі,  і  перша  любов,
                                                   І  закохані  очі  зоріють  нам  знов...
                                                 
                                                   
                                                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767791
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017


Олександр Мачула

+Свічка пам'яті

Сьогодні  день  скорбо́ти.  В  темну  по́ру
у  пам’ять  мовчки  свічку  запалю́.
Числе́нних  жертв  того  голодомо́ру
злічить  не  можна.  З  присмаком  жалю́

горить  свіча́.  Поволі  віск  стіка́є
і  застигає  прямо  на  столі,
а  туга  з  болем  серця  не  лишають
за  мій  народ,  що  гинув  у  імлі.

В  найбільшого  імлі  голодомору,
що  „вождь  народів“  підло  влаштував.
Продовженням  червоного  терору
він  в  тридцять  третім  українцям  став.

За  сотні  тисяч,  склали  що  мільйони,
до  строку  що  пішли  у  небуття.
Звіріли  в  тридцять  другім  продзагони…
За  непоко́ру  пла́та  –  все  життя!

За  те,  що  працювали  не  для  слави
і  вміли  це  робити  краще  всіх,
мільйони  українців  кат  кривавий
прирік  на  смерть!  Великих  і  малих…

Перед  очима  знову  пу́хлі  діти,
що  просять  кри́хту  хліба  у  батьків,
а  ті  самі  не  знають,  що  робити,
їм  голод  розум  теж  опорожни́в…

Тим  часом  збіжжя  в  за́сіки  ховали,
на  кораблі  грузили  у  порта́х,
щоб  непокірні  голоду  пізна́ли,
щоб  в  їхніх  душах  поселився  страх.

До  волі  вбити  тягу  щоб  навіки,
і  трударя́  прибрати  із  полів,
партійна  шайка  –  Сталін,  його  кліка,
в  Сибір,  на  плаху,  гнали  куркулів.

А  світова  спільно́та  чом  мовча́ла
і  тихо  їла  український  хліб?
Невже  чекала  нашого  ще  й  са́ла,
як  молотили  український  сніп?!.

Чому  сиділи,  як  сіренькі  миші,
мені  незрозуміло  й  дотепе́р.
У  Лігу  націй  чом  у  повній  ти́ші
в  наступний  рік  включили  СРСР?!.

Горить  свіча  всю  ніч,  аж  до  світа́ння,
сльозами  капає  униз  гарячий  віск.
Щоб  відповіді  дать  на  ті  пита́ння  –
шукайте  поряд  вигоду  і  зиск!

25,26  листопада  2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762354
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017


Світла (Імашева Світлана)

Антитези осені

                                                                                         ************
                                                 Ця  осінь  -  знак  вселенської  журби,
                                                 Барв  карнавал  -  й  згасання  антитеза...
                                                 Яскріє  в  парку  -  тут  сторонні  ми?  -  
                                                 Осіннє  злото  падолисту  -  Креза.

                                                 Осіннє  злото  -  свято  на  межі
                                                 Епохи  цвіту  й  суму  одцвітання.
                                                 А  наших  доль  нестримні  віражі
                                                 Лягли  на  траєкторію  прощання.

                                                 Лягли  на  траєкторію  розлук
                                                 Літ  незабутніх  щедрії  покоси...
                                                 А  як  тобі  -  без  слів  моїх,  без  рук,-
                                                 Нехай  розкаже  ця  печальна  осінь.

                                                 Розкаже  тихо  осінь...  Напоїть
                                                 Гарячим  чаєм  мудрості  й  надії...
                                                 Минуще  злото  осені  блищить,
                                                 Тепло-проміння  жовтень  скупо  сіє...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757533
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017


Олександр Мачула

Кунтуші часу

Журлива  осінь  знову  пропливає,
немов  у  небі  журавлиний  клин.
Ховається  уже  за  небокраєм
і  сумно  лине  малиновий  дзвін.

Сльозить  росою,  опадає  листя,
жоржини  гублять  запізнілий  цвіт.
Калина  у  багряному  намисті,
як  дівка  увібралась  в  оксамит.

І  день,  забувши  всі  перестороги,
приречено  блукає  між  осик.
Кричить  душа  про  болі  і  тривоги,
а  голосу  не  чути,  геть  осип.

Дощить  частіше  темними  ночами,
сирішає  у  зболеній  душі.
Снують  думки  невтомно,  як  прочани
заковані  у  часу  кунтуші.

27.10.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757423
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 28.10.2017


Олександр Мачула

Лицемір

Поширені  прикмети  лицеміра  –
невідповідність  слів  його  і  справ.
Кричить  воно  –  За  православну  віру!
В  кишені  ж  Тору  вже  давно  сховав.

Я  бізнесу  позбутись  обіцяю,
лиш  оберіть,  лиш  тільки  дайте  шанс!
А  потім  –  Вперше  чую,  ні  не  знаю,
не  говорив  я,  запевняю  вас…

Бруківку  відновлю  за  власні  кошти,
за  кілька  тижнів  закінчу  АТО!
Четвертий  рік  воюємо…  Так  хто  ж  ти?
А  за  бруківку  й  не  згадав  ніхто…

Своїм  ім’ям  звик  речі  називати,
і  навіть  чесно  визнати  вину!
Чому  ж  три  роки,  в  душу  його  тата,
спецоперацією  кличе  він  війну?..

Корупцію  здолаю  у  державі,
усіх  тюрма  чекає  крадіїв!
Та  мілкота  в  судах  сидить  на  лаві
і  кількість  виросла  державних  шахраїв…

На  лицедійство  дивимось  те  з  миром,
не  вчить  нічому  нас  минулий  час…
А  хто  наступним  стане  лицеміром  –
залежить,  браття  й  сестри,  ще  й  від  нас!

27.10.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757492
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017


Сергій Прокопенко

Ну, не ревнуй



Не  сердься,  Ластівко  -  я  ж  у  тому́  не  винен,  
Що  люблять  іноді  мої  вірші.
Хоч  всяк  душа  самотня  до  поета  лине,    
Не  всяк  душа  поету  до  душі!))

Ще  раз  кажу  -  Тобі  любов  моя
Разо́м  із  серцем  й  ІНШИМ  ВСІМ)))  належить!
Чому  Тебе  моя  запальність  так  бентежить?!
Мої  вірші  -  це  ж  просто  пісні  солов`я!)

Хіба  ж  його  хтось  зможе  звинуватить
У  тім,  що  без  пісе́нь  йому  капець?)))
Піснями  він  за  надзвичайність  платить,  
Бо  без  пісень  -  він  просто  скромний  горобець)))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755092
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 16.10.2017