Фея Світла: Вибране

Патара

Талановитій подрузі

Пензлик  —  як  продовження  єства,
Як  її  частина  невід'ємна.
У  малюнках  —  музика,  слова,
Заповітна  мрія  потаємна...
Дотик  пензля  і...  ожив  папір,
Дивиться  і  дихає,  і  чує...
Якби  остовпіти  міг  мій  зір,
Остовпів  би  —  ТАК  вона  малює!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931938
дата надходження 25.11.2021
дата закладки 25.11.2021


Надія Башинська

ПІД НЕБОМ СИНІМ

З  Днем  Незалежності,  ненько-Україно!
Щастя  та  радості  всім  твоїм  донькам  та  синам.

Сл.  та  муз.  Н.  Башинської
Виконавець:  О.  Данелюк

Під  небом  синім  моя  країна,
вона  у  мене  одна-єдина.
Калина  пишна  тут  ґроном  гнеться,
і  жайвір  в  небі  високо  в'ється.

         Моя  Вкраїно!  
         Яка  ж  ти  гарна.
         Яка  ж  ти  рідна.
         Яка  ж  ти  славна.

Дніпро-Славута  біжить  до  моря,
і  кличуть  нас  всіх  Карпатські  гори.
Співає  дзвінко  тут  соловейко...
Люблю  свою  я  Україну-неньку.

         Моя  Вкраїно!  
         Яка  ж  ти  гарна.
         Яка  ж  ти  рідна.
         Яка  ж  ти  славна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923067
дата надходження 24.08.2021
дата закладки 28.08.2021


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2021


Галина Брич

МАТЕРИНСЬКА СВЯТА ВЕЧЕРЯ


Вона  так  звикла.  Досвітком  устала,
Причепури́лась,  хустку  підв’язала,
Перехрестилась,  глянула  в  вікно
На  білосніжне  осяйне  панно.
Димок  приємно,  з  печі,  лоскотав,
Взялась  готовити  дванадцять  страв.
Ще  звечора  грибочки  намочила
І  борошно    просіяла,  струсила,
Ледь  пригубила  зварений  узвар,
Приготувала  посуд-антиквар...
Творилось  диво  вмілими  руками  -  
Так  вміють  тільки  вправні  руки  мами.
Кутя,  капуста,  борщ  пісний  і  вушка,
І  пампухи,  й  вареники,  і  юшка…
Упоралась…Святкова  скатертина,
Свіча,  підсвічник  -  спадщина  родинна  -
Усе,  як  за́вжди.  Дідуха  принесла,
Поправила  скруче́ні  перевесла,
Чистенько    вмилась,  Богу  помолилась,
Діждала,  поки  зірка  засвітилась,
Закликала  покійних  маму  й  тата,
Забідкалася:  як  же  ж  там  внучата
І  донечка  десь  там,  за  тим  кордоном,  -
Таки,  мабуть,  щось  сталось  з  телефоном…
Молилась  ще  за  сина,  що  на  сході,
На  проклятій  війні…давно…відтоді…
Потрошки,  як  годиться,  куштувала
І  «  Бог  предвічний…»  заколядувала.
Всміхався  місяць  з  зоряних  небес.
Десь  там,  далеко,  обізвався  пес.
«  А  стіл,  -  зітхнула,  -  хай  стоїть,  хай  жде,
Бо,  може,  хто  приїде  чи  прийде́…»  
©  Галина  Брич      2017.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900382
дата надходження 06.01.2021
дата закладки 17.01.2021


Галина Брич

ЯНГОЛЯТКО (казка)

Була  зима.  Мороз  сердитим  скрипом
Усіх  лякав.  Завія  танцювала.
До  хати  йшла  Марієчка  зі  схлипом,
Холодні  рученята  розтирала.

Вже  на  порозі  теплої  оселі
З  полегшенням  тихесенько  зітхнула,
Проте  думки  снували  невеселі:
Там,  у  садочку,  лялечка  заснула

У  черевичках,  в’язаній  хустинці.
Але  вночі  надворі  холоднеча…
Не  затишно  у  ліжечку  дитинці,
Не  спиться,  думу  думає  малеча.  

Та  сон  зморив…    А  лялька  серед  ночі
Прокинулася  –  холодом  проймало.
Розплющила  великі  сині  очі  –
Її  нічне  видовище  лякало.

У  платтячку  мережанім  сніжинка
Якраз  кружляла  з  вітерцем  у  танці.
І  враз  із  плаття  срібна  намистинка
Злетіла  й  сіла  на  долоньку  ляльці.

Яскраве  сяйво  нічку  звеселило.
Захороводилось  сніжин  багато.
І  тепло  стало  ляльці,  ніжно,  мило.
Сніжинки  влаштували  справжнє  свято.

Всі  дарували  диво-намистини,
Мережали  святкове  біле  плаття
І,  замість  кольорової  хустини,
Сплітали  шапку  з  квітами  латаття.

Мороз  приніс  крижину,  мов  свічадо,
Щоб  лялечка  дивилася  на  вроду,
І  зорі  ліхтарі  вмикали  радо,
А  вітер  крильця  змайстрував  із  льоду.

Принцесою  назвали  ляльку  зорі,
Перлинкою  –  вітрець,  мороз  –  дитятком,
Проте  сніжинки,  жваві  і  бадьорі,
Найменували  ляльку  Янголятком.

 –  Ступай,  дитя,  ти  Ангел  вже  віднині,  –
Почула  лялька,  –  глянеш  у  віконце,
Там  дівчинка,  допомагай  дитині,
Стань  вірним  їй,  надійним  охоронцем.

Зігрієш  у  зимову  хуртовину
І  в  холодочок  відведеш  у  спеку,
На  крильцях,  часом,  понесеш  дитину,
Якщо  колись  побачиш    небезпеку…

Світанок.  Усміхаються  сніжинки
Марієчці.  На  шибці  Ангел  срібний  –
Блискуче  плаття,  крила,  намистинки…
Але  чомусь  на  лялечку  подібний.
©  Галина  Брич  
Автор  картини  Світлана  Леонтьєва.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901647
дата надходження 17.01.2021
дата закладки 17.01.2021


Любов Іванова

НЕ МУДРСТВУЯ И НЕ СКОРБЯ

[b][color="#b50707"][color="#0616a1"]Н[/color]еужто  мне    сегодня  ...  ЗА...
[color="#0616a1"]Е[/color]ще  вчера  была  я  юной.

[color="#0616a1"]М[/color]не  бы    на  сорок  лет  назад
[color="#0616a1"]У[/color]плыть  на  лодке  ночкой  лунной.
[color="#0616a1"]Д[/color]ержать  в  своей  твою  ладонь,
[color="#0616a1"]Р[/color]ассвет  встречать  у  веток  вербы.
[color="#0616a1"]С[/color]кажите,  где  же  тот  огонь,
[color="#0616a1"]Т[/color]от  миг  желанный,  самый  первый.
[color="#0616a1"]В[/color]рачует  время  иногда,
[color="#0616a1"]У[/color]носят  вдаль  тревогу  воды,
[color="#0616a1"]Я[/color]    знаю,  будет  так  всегда

[color="#0616a1"]И[/color]  не  стирают  память  годы.

[color="#0616a1"]Н[/color]о  сожалеть  причины  нет,
[color="#0616a1"]Е[/color]ще  душа  пылает  страстью.

[color="#0616a1"]С[/color]  небес  струится  лунный  свет,
[color="#0616a1"]К[/color]онечно,  это  только  к  счастью.
[color="#0616a1"]О[/color]бид  в  душе  я  не    храню,
[color="#0616a1"]Р[/color]азвеял  их  за  годы    ветер.
[color="#0616a1"]Б[/color]ог  сохранил  любовь  мою,
[color="#0616a1"]Я[/color]..  .Я  счастливей  всех  на  свете.[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900765
дата надходження 09.01.2021
дата закладки 11.01.2021


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.07.2020


Любов Іванова

ПОЗДНЕЕ ПРИЗНАНИЕ

[b][i][color="#ad0a0a"][color="#0a25ad"]П[/color]олоснуло  по  душе,  как  же  так  случилось?
[color="#0a25ad"]О[/color]поздал  ты,  опоздал!    У  меня  семья...
[color="#0a25ad"]З[/color]алило  глаза  слезой,  где  же  Божья  милость?
[color="#0a25ad"]Д[/color]орогую    цену,    знай,  заплатила  я.
[color="#0a25ad"]Н[/color]е  сказал  ты  нужных  слов,  тех    что  я  желала,
[color="#0a25ad"]Е[/color]сть  наверное  на  то  множество  причин.
[color="#0a25ad"]Е[/color]й-же  Богу,  все  понять,  будет  жизни  мало,

[color="#0a25ad"]П[/color]ламя  чувств  нашло  уют  где-то  среди  льдин.
[color="#0a25ad"]Р[/color]азвела  судьбина  нас,  как  две  шхуны  в  море,
[color="#0a25ad"]И[/color]  накрыла,  не  спросив,    пеною  волной.
[color="#0a25ad"]З[/color]авершился  наш  роман  на  беду,  на  горе,
[color="#0a25ad"]Н[/color]е  любимый  столько  лет  рядышком  со  мной.
[color="#0a25ad"]А[/color]  теперь  зачем  судьба  нас  свела  сквозь  годы  
[color="#0a25ad"]Н[/color]еужели  ради  тех  сердцу  милых  слов?
[color="#0a25ad"]И[/color]  среди    любых  невзгод,    среди  непогоды,
[color="#0a25ad"]Е[/color]сть  причина  полагать    -  не  прошла  любовь!!![/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864401
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 12.02.2020


dovgiy

ТЕПЛИЙ ДЕНЬ

Ще  теплий  день,  ще  лине  ніжна  Осінь.
Кружляє  листя,  стелить  падолист.
Душа  Поета  свіжих  вражень  просить,
Та  чи  завжди  тут  виручає  хист?

В  душі  своїй  шукаю  вірне  слово,
Яким  би  зміг  окреслить  знов  і  знов
Те  почуття,  що  у  всяк  час  чудове
Ім’я  якому  -  Жінка  і  Любов!

Безжальний  час  все  на  ходу  змітає
І  ніби  листя  горне  в  нікуди,
Та  я  під  листям  досі  ще  шукаю
Щасливих  днів  присипані  сліди.

А  раптом  справді  є  там  ще  травинка,
Чарівний  пагін  вічності  життя,
З  якої  вийде  незрівняна  Жінка,
Аби  збудити  нове  почуття?!

Вона  розквітне  попри  сльози  жовтня,
Попри  холодні  каверзні  вітри
І  стане  день  немов  Небесна  повня,
Дарована  Всевишнім  нам  згори.

Я  пригорну  осіннє,  пізнє  щастя
До  свого  серця  ніжністю  руки,
Аби  душею  назавжди  припасти
До  дива  з  неба  і  на  всі  роки!

Які  ще  десь,  в  загашнику  таяться,
Числа  яким  не  відаю  і  сам…
Кружляє  листя…  дивні  мрії  сняться…
З  надій  живих,  що  з  сумом  пополам.

   13.10.2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851295
дата надходження 13.10.2019
дата закладки 15.10.2019


Віктор Ох

Сподівання на щирість

[i]  Світлана  Моренець  [/i]
«Любові  й  болю  береги»
[i]Поезія,  проза[/i]
Інтер  Парк
[u]Лубни  –  2019[/u]
[i](об'єм  -  190  сторінок) [/i]
               [i](наклад  -  100  при.)[/i]
Добре,  що  я  не  справжній  літератор-критик,  і  не  обмежений  сіткою  шаблонного  професійного  канону  –  то  ж  і  пишу,  як  і  що  в  голову  прийде.  Я  не  знаю,  як  там  правильно  складаються  рецензії,  і  коли  відгукуюсь  рефлексією  на  прочитану  книжку  чи  художній  витвір,  (найчастіше  це  окремі  роботи  чи  збірочки    таких  же,  як  я,  аматорів:  поетів,  художників,  музикантів)  то  лише,  щоб  висловити  своє  ставлення.  Якщо  ж  вдається  дати  хоча  б  мінімальну  інформацію  про  вподобаний  твір,    якось  співставити  його  з  іншими  –  то  вже  є  успіх  для  мене,  і,  сподіваюсь,  втіха  для  колєги.  Правдиво  писати  про  витвори,  які  нічим  не  приглянулися  чи  не  зацікавили  і  сенсу  немає,  це  було  б  неприємно  і  для  мене,  і  для  їх  автора.  
--------------------------

З  такими  думками  я  брався  до  цієї  своєї  невеличкої  розвідки  про  враження  від  книги    Світлани  Моренець  «Любові  й  болю  береги»,  яку  вона  мені  передала  через  нашу  спільну  знайому  поетку  Ніну  Діденко.  
Поезія,  будучи  складовою  літературного  мистецтва,  може  і  повинна  містити  або  претендувати  на  соціально  значущі  ідеї,  привернути  загальну  увагу  до  певної  тематики,  можливо,    звернутися  до  цілого  світу,  розібратися  в  самому  собі,  виразити  свої  почуття,  поділитися  з  читачем  цікавими    спостереженнями,  думками,  побачити  незвичайне  в  буденному,  віднайти  цікаві    художні  образи,  віддати  шану  тому,  що  сформувало  автора,  як  особистість.
Майже  всі  ці  сторони  можливих  зацікавленостей    літератора  знайшли  місце  в  творах  Світлани  Моренець.
Вірші  в  збірці  «Любові  й  болю  береги»,    скомпоновано  в  п’ять  розділів.
В  першому,  найбільшому  розділі    –  [b]«Моя  любове,  зранений  мій  краю»[/b]  розміщено    вірші  про  протиборство  українського  народу  з  віковічним  ворогом  –  московитами.  З  їх  нахабною  і  жорстокою  імперскістю,  зневагою  до  інших  націй,  хижацьким  ставленням  до  простого  люду,  насадженням  споживацтва  і  злодійкуватості;    з  нав’язаною  нам  продажною,  злочинною  «елітою».  А  також:
   Про  бездарність  можнавладців  –
[i]Яка  ж  ти  недолуга,  нова  владо!
Скрізь  –  безлад,  безпорадність.  Сміх  і  гріх!
Занадто  все  безглуздо  й  недоладно,
Щоб  не  вбачати  зло  у  діях  цих.[/i]
(стор.40)*

   Про  теперішню  війну  –
[i]Це  що?  Повтор  Батурина  трагізму?
Все  той  же  ворог,  розбрат,  влад  сваволя…
Та  тільки  сили  духу  й  героїзму
вже  не  зламати  в  прагненні  до  волі![/i]
(  стор.21)

     Про  материнські  сльози  горя  і  відчаю  –
[i]ситі  виродки  пропащі
в  розкоші  живуть  –
найсвітліші  і  найкращі
в  Небо  йдуть...  і  йдуть...[/i]
«НА  СВІТЛОДАРСЬКІЙ  ДУЗІ»  
(стор.55)

     Про  гордість  за  наших  воїнів-захисників  і  обурення  з  приводу  заяв  столичних  «ватних»  обивателів,  що  вони  «усталі  от  вайни»  –
[i]Які  дрібні,  які  нікчемні
проблеми  наші  непроблемні  –
на  сміх...  чи  курам...  чи  котам...
Бо  справжнє  лихо    –  ТАМ!!![/i]
«ДІАЛОГИ  ВІЙНИ»  (стор.32)

       Тут  є  і  розпач  від  безсилля  –
[i]Замовкли  вірші,  а  слова,  стомившись,
змарніли  і  знесилено  мовчать,
серед  брехні  й  облуди  розгубившись,
наклали  на  уста  свої  печать.[/i]
 «УКРАЇНА  ЖДЕ»  (стор.53)

     Тут  і  риторичні  питання  –
[i]Чому  ж  отак  щораз  не  без  ганьби
закінчуються  всі  благі  пориви?
Чи  то  дурні,  чи  безхребетні  ми,
щоб  вичавити  не́чисті  нариви?[/i]
(стор.54)

     І  сподівання  на  краще  –  
[i]О  де  ти,  НАШ  майбутній  Вашинґтоне,
великих  пра...  пра...  прадідів  онук?
Спіши!  Спіши,  бо  у  болоті  тонем,
наївшись  обіцянок  вище  вух.[/i]
«УКРАЇНА  ЖДЕ»  (стор.53)
--------------

В  другому  розділі  [b]«Листочок  я  на  кроні  віковій»[/b]  підібрано  вірші  про  рідних  і  близьких,  про  історію  роду,  витоки,  коріння.

[i]Сповна  в  світах  екзотики  й  краси,
вражаючих.  Але  чомусь  душею
чаруюся  від  крапельки  роси
на  маминій  стежині  споришевій
в  моїм  краю.  Від  пісні  солов'я,
голубизни  озер,  волошок  в  житі,
де  жайвора  почула  соло  я,
від  спогадів,  з  дитячих  літ  нажитих.[/i]
«ЛИСТОЧОК  Я  НА  ДРЕВНІЙ  КРОНІ»  (стор.62)
--------------

Третій  розділ    [b]«Допоки  подих  є»[/b]  –  лірика  кохання.

[i]Не  тим  потрібне  співчуття,
Кому  любов  несла  страждання,
А  тим,  хто  марнував  життя,
Так  і  не  звідавши  кохання.[/i]
(стор.78)
--------------

В  четвертому  розділі  [b]«Миттєвоті  життя  –  на  кінчику  пера»  [/b]бачимо  сюжетну  різноманітність  віршів  Світлани  Моренець.  Є  вірші-роздуми  і  вірші-присвяти,      є    вірші  мініатюри  (в  основному,  вони  об’єднані  в  невеликі  тематичні  цикли)  і  жартівливі,  іронічні  і  самоіронічні  вірші  –

[i]Щоб  не  зросла  у  голові  корона,
Зі  скепсисом  на  себе  я  дивлюся
І  це  найліпша  самооборона  –
Найпершою  із  себе  посміюся.[/i]
(стор.103)

[i]Зими  діждалась.  Чао,  дача!..
Стаю,  мов  ситий  кіт,  ледача.
Серед  спокус  –  як  на  габі...
я  програю́  нерівний  бій:
жую  та  клацаю  програми
і...  набираю  кілограми.[/i]
«В  ПОЛОНІ  СПОКУС»  (стор.139)

   Є  і  громадянська,  і  пейзажна  лірика  –

[i]Вже  день  спішив  за  обрій  і  котив
поперед  себе  диск  вогненний  сонця,
збавляв  шалений  темп,  губив  мотив
і  блискотів  прощально  у  віконцях.[/i]
«ТИ  БЕРЕЖИ  ЇХ,  БОЖЕ!»  (стор.133)


[i]Тьмяніють    барви,    злото    менше    сяє.
Пташина    мокне.    Холодно    кущу.
Це    Осінь    гасне.    Осінь    вже    згасає
у    зливі    падолисту    і    дощу.[/i]
«Осінній  блюз»  (стор.138)

Пані  Світлана  серйозний,  вдумливий  автор.    Вона  не  лише  чудово  володіє  технікою  віршування,  формальною  стороною  піїтики*,  вона  Поет  у  всьому.
Адже  насправді,  Поезія  не  обмежується  словами.  Для  Світлани  Моренець  вона  може  жити  всюди:  в  трудовій  діяльності,  в  ставленні  до  людей,  в  сприйнятті  світу.  У  вірші  «Дві  пристрасті»  Світлана  Степанівна  з  замилуванням  розповідає  про  два  свої  найбільші  душевні  захоплення:  вирощування  квітів  і  складання  віршів.

[i]У  кожного  свої  є  вподобання
з  того  безмежжя,  що  згубило  лік.
Позбутися  їх  –  марні  намагання,
в  полон  здались  ми  залюбки  й  навік.
Ті  люблять  танці,  спорт,  мистецтва  твори,
а  хто  в  обійми  Бахуса  бреде...
Я  ж  –  у  полоні  чарівниці-Флори.
На  сходинці  за    нею,  Муза  жде,
бо  знає  добре:  я  в  цупких  тенетах
страшної  сили  –  магії  краси.
Мій  сад  для  мене  –  чарівна́  планета
буяння  дивоцвітів  і  яси.
……………………………….
О  світла  Музо!  Літо  вже  за  гори
несуть  птахи  на  крилах,  за  моря.
Разом  з  теплом  розтануть  чари  Флори,
і  упаду  в  твої  обійми  я,
бо  скучила.
                                     І  ми  не  раз  –  вже  скоро!  –
під  плач  дощів,  під  музику  вітрів,
біля  вогню  в  холодну  сніжну  пору
торкнемось  поетичних  вівтарів.[/i]

«Дві  пристрасті»  (стор.131)

Поезія,  музика,  мистецтво  для  пані  Світлани    це  і  особливий  спосіб  пізнання  світу  за  допомогою  образів  і  сам  результат  подібного  сприйняття  навколишньої  дійсності.  Твори  мистецтва  задовольняють  істинно  людську  потребу  -  потребу  в  прекрасному.

[i]Шумить  шалений  вітер  –  не  заснеш.
Безсоння…  Щоб  розвіятись  хоч  трохи,
я,  під  улюблену  «Елегію»  Массне,
пишу  –  пусте  –  якісь  окремі  строфи,
обірвані,  розхристані  рядки,
емоцій  вихор,  здогад,  підсвідоме,
нізвідки  –  несподівані  думки…
Та  враз  проб’ється  щемне  і  вагоме,
той  –  з  потайних  куточків  –  дивоцвіт,
безцінний,  наче  скіфські  діадеми,
що  осявав  і  душу,  й  білий  світ,
і  не  вміщався  в  станси  і  поеми…[/i]

Цей  уривок  з  вірша  «Елегія»  (стор.113),  я  навів  ще  й,  як  приклад  12-рядкової  строфи*.  Читаючи  збірку  «Любові  й  болю  береги»,  відмітив,  що  у  віршах  Світлани  Моренець  зустрічаються  строфи  майже  всіх  можливих  варіантів.  Є  і    двовірші  (дистихи),  і  тривірші  (терцети,  терцини),  і  чотиривірші  (катрени),  п'ятивірші,  шестивірші  (секстини),  семивірші,  восьмивірші  (октави),  дев'ятивірші  (нони),  десятивірші  (децими)  та  інші.  На  підтвердження  не  буду  наводити  всі  ці  різновиди,  (повірте  –  вони  в  збірці  є)  а  лише  декілька  прикладів.  
Більшість  двовіршів  пані  Світлани  мають  афористичний  характер  –  лаконічно,  наче  в  народних  прислів’ях,  в  них  висловлені  думки  чи  почуття.

[i]Знай!  Ворог  легко  націю  долає,
в  якої  духу  єдності  немає.[/i]
(стор.22)

[i]Чи  владою(віками)  курс  наш  збочений?
Чи  силою  проклятою  зурочений?[/i]
(стор.13)

[i]Як  в  країні  тарарам  –
Користь  тільки  ворогам.[/i]
(стор.33)

[i]Де  свари  й  чвари  –  там  країна  вбога,
де  злагода  –  то  там  і  перемога.[/i]
(стор.22)

Вірш  «Юність  і  старість»  (стор.137)  складається  з  двох  терцетів  (тривіршів)  і  дистиха(двовірша):

[i]Калейдоскоп  ілюзій,  сподівання
на    феєричну  казку,  рай,  кохання  –
надії  молодих...
А  спогади  життя,  хвилин  кохання,
жаль  за  минулим  і  сумні  зітхання  –
це  доленька  старих...
Як  же  збагатяться  обидва  ці  світи,
зумівши  точки  дотику  знайти![/i]

   А  ось  приклад  п’ятирядкової  строфи:

[i]Хто  ж  –  в  рай,  хто  –  в  пекло?  Як  скінчиться  гра
для  кожного?..  Не  нам  про  це  судити.
На  часі  саме  Господа  просити,
щоб  навернув  до  миру  і  добра,
навчив  прощати,  каятись,  любити.[/i]
«ВЕЛИКА  ГРА»  (стор.150)

Надам  ще  кілька  прикладів  різноманіття  строфіки  Світлани  Моренець.
Ось  дві  секстини  (шестивірші)  з  різними  варіантами  римування:

                             [b](ававав)[/b]
[i]Як  ро́ки  нам  вповільнюють  кров
і  сміються  над  нами  з  люстерця,
ми  в  дитинство  вертаємось  знов  –
мов  по  воду  святого  джерельця.
Там  черпаємо  силу  й  любов
і  лікуємо  зранене  серце.  [/i]
«Поки  в’ється  дорога»  (стор.70)

                                   [b](аавссв)[/b]
[i]Безсилою  здається  людська  мова,
ти  розумієш  всю  нікчемність  слова,
бо  для  святого  –  надто  всі  прості.
Я  намагалась  їх  знайти  –  даремно...
Сім  років,  як  сходила  Святу  землю,
проте  мовчала...  всі  слова  –  пусті.[/i]
«СВЯТА  ЗЕМЛЯ  (передмова)»  (стор.155)

     А  ось  приклад    нони  (дев'ятивірша):

                                 [b]  (авсссссва)[/b]
[i]Будь  з  нами,  Отче,  в  цю  лиху  годину!
Молю,  не  допусти  жахливу  мить,
щоб  всіх  позвала  Україна-мати.
Дай  мудрості  нам  розбрат  подолати,
до  рук  не  взявши  вбивчі  автомати.
Допоможи  всіх  ворогів  із  хати  –
і  зовнішніх,  і  внутрішніх  прогнати.
…Бог  захищати  край  свій  всім  велить,
В  собі  зберігши  совість,  честь,  Людину.[/i]
«Бог  захищати  край  велить»  (стор.60)
--------------

Та  повернімося  до  розділів  збірки  «Любові  й  болю  береги».
П’ятий  розділ  [b]«По  бездоріжжю  –  на  стежки  до  Бога»[/b]  присвячено  релігійній  тематиці.  Він  містить  і  вірші,  і  прозу  –  дуже  цікаві  дорожні  нотатки  подорожі  по  святих  місцях.

[i]Живу,  відкрита  для  усіх  вітрів,
так  і  пишу  –  насправді  сповідаюсь.
В  словесних  лабіринтах  не  ховаюсь.
На  щирість  душ  дитинно  сподіваюсь,
а  бути  дітьми  –  Бог  нам  заповів.[/i]
"Будьте  як  діти…"  (стор.151)
----------------

 І  на  завершення.  Поезія  для  Світлани  Моренець  -  це  і  стиль  життя  зі  сподіванням  на  щирість,  і  особливі  окуляри,  через  які  вона  приглядається  до  світу  і  вдивляється  у  саму  себе.  Мені  її  окуляри  теж  підходять.
------------------
         
*–  в  дужках  назва  вірша  і  номер  сторінки  в  збірці.
*  Піїтика  -  те  ж,  що  і  Поетика  –  теорія  поезії,    майстерність  творення  віршів  (композиція,  образність  мови,  ритміка,  римування  тощо).
*  Строфа  —  фонічно  викінчена  віршова  сполука,  яка  визначає  ритмоінтонаційну  та  змістовну  цілісність.
-----------------

                           Євмен  Бардаков

                                                         14.09.2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851154
дата надходження 11.10.2019
дата закладки 11.10.2019


Олена Жежук

ГРИМНУЛО

 Десь  гримнуло  -    і  світ  перехрестився,
В  траву  скотились  груші.  А  душа
В  розчахнуте  грімницею  розхристя
Ковтнути  прохолоди  поспіша.

Як  сірий  обрій  блискавка  розверзла,
Загирцав  кінь  і  в  поле  полетів.
І  де  те  літо?  Де  та  спека  щезла?
Дощами  гепають  зі  стріхи  сто  чортів.

А  трави  пˊють  і  пˊють  живильну  воду,
Хати  скупались  й  просять  рушників.
Старий    лелека  кланяється  броду,
Сади    збирають    груші  у    поділ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849142
дата надходження 23.09.2019
дата закладки 27.09.2019


Любов Іванова

БЫТЬ ПРОСТО…ГОСПОЖОЙ

[b][color="#057d51"]Как  хорошо  быть  просто....Госпожой
Когда  мужчина  отдан  нам  всецело
Горячим  сердцем,  преданной  душой
Клубком  желаний  и  горячим  телом.

А  ты  на  троне  бешеных  страстей,
Все  по  плечу...  и  все  тебе  под  силу.
А  он  у  ног...  влюбленный  дуралей,
Все  будет  так,  как  я  желаю,  милый.

Служи  мне  верно,  прихотям  моим,
Оберегай  любовью  от  ненастья.
И  не  грусти,  что  мною  не  любим,
То,  что  я  рядом  -  принимай  за  счастье.

Мне  это  в  кайф,  когда  бокал  вина
В  моей  руке  играет  и  искрится.
И  классно  знать,  что  для  тебя  одна
Одна  лишь  я...  твоя  императрица.

И  мне  не  в  счет  по  клавишам    игра,
Пусть  даже  в  ней  твоей  души  частица.
Ты  мой  слуга,  ты  мой  сердечный    раб...
Играй,  малыш!  Пока  с  тобой  царица![/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842085
дата надходження 16.07.2019
дата закладки 16.07.2019


Надія Башинська

О, СКІЛЬКИ НІЖНОСТІ В МЕНІ…

О,  скільки  ніжності  в  мені...    а  де  взяла?  Не  знаю.
Можливо  в  квітів  тих  ясних,  коли  гуляли  в  гаю?

А  чи  калинонька  рясна  зі  мною  поділилась?
У  літні  сонячні  ці  дні,  глянь,  ніжністю  налилась.

Можливо,  теплий  вітер  цей,  що  жито  колихає,
Збирає  в  жмені  ніжність  цю  й,  де  хоче,  розсипає?

Ромашкам  ніжності  додав,  щедро  набрав  в  долоні,  
Мені  вділив  і...    полетів  туди,  де  мак  червоний.

О,  скільки  ніжності  в  мені...  й  ти,  певно,  поділився.
Бо  поцілунок  твій  палкий  теплом  в  мені  розлився.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842096
дата надходження 16.07.2019
дата закладки 16.07.2019


Патара

Мовчанням "розіп'яти" захотів

Мовчанням  "розіп'яти"  захотів,
Німих  "забив"  у  душу  кілька  слів.
Ввійшли  слова  мов  ніж  у  грішну  плоть,
Не  до  снаги  мовчанку  цю  збороть.
Було  колись  в  історії  уже  —
Впивались  цвяхи  у  єство  чуже.
Хтось  на  хресті  вмирав,  хтось  воскресав...
Це  —  найдревніша  із  людських  забав.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836844
дата надходження 28.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Надія Башинська

Я НЕ БОЮСЬ СЛЬОЗИ, ХОЧ І ГІРЧИТЬ В МЕНІ…

Я  не  боюсь  сльози,  хоч  і  гірчить  в  мені.
Ту  гіркоту  не  випити...  всяк  знає.
Я  не  боюсь  грози,  яку  несуть  громи.
Боюся  ту,  що  душу  навпіл  крає.

Люблю  я  теплоту,  вона  зігріє  всіх,
й  теплом  своїм  я  можу  поділиться.
Побільше  б  доброти,  вона  є  для  усіх.
Не  буду  з  тим,  кому  вона  лиш  сниться.

Радію  я  зорі,  що  світло  нам  несе.
Усім  воно  дорогу  осяває.
Боюся  темноти,  що  густо  так  цвіте
у  душах  тих,  хто  совісті  не  має.

Я  не  боюсь  труда,  бо  він  звеличить  всіх.
Де  треба,  у  труді  і  я  схилюся.
І  за  любов,  що  є  найбільшою  для  нас,
в  молитві  щирій  Богові  вклонюся.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836902
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Master-capt

Не дай мені, Боже…

Не  дай  мені,  Боже…

Кривої  дороги
З  тяжкою  сумою…
Скалічені  ноги
Побитих  війною!

Не  дай  мені,  Боже,
Гординю  носити:
Не  бачити  схожих,
Людей  не  любити;
Позичити…  лихо,
Пізнати…  провину,
На  цвинтарі  тихо
Ховати    дитину.

Не  дай  мені,  Боже,
Невірну  дружину,
Бо  ревність,  ворожа    –  
Зживе  в  домовину;
Щоб  людям…    позаздрив!
Щоб  руки…  украли,
Злодійства  ховали,
Ще  гірш…    убивали.

Не  дай  мені,  Боже,
Коханку  від  друга,
Бо  серцю  не  скажеш,
Щой  мила    -    подруга!
Щоб  серце  не  знало  –  
Кохати    повію…
Бо  знищу,    вразливо,
І  Віру,  й  Надію!

Не  дай  мені,  Боже,
Продать  Батьківщину,  
Щоб  військо  вороже
Топтало  країну.
Нехай    Україні,
Прошу  тебе  мило,
Мов  гарній  дівчині:
Довіку    щастило.

Я  жив…як  хотілось,
І  бачив  –    півсвіту,
Роками  вертілось  
Безхмарнеє  літо.
Не  дай  мені,  Боже,
Невірному  сину,
На  смертному  ложе  -  
Печальну  годину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 30.05.2019


Надія Башинська

ЗАЗИРНУЛА БЕРІЗКА У ВІКОНЦЕ РАНЕНЬКО…

Зазирнула  берізка  у  віконце  раненько,
відзеркалились  віти  її  у  вікні.
У  колисочці  доня  моя  спить  маленька,  
соловейко  на  гілці  їй  співає  пісні!

Ніжно  промінь  ясненький  ручки  й  ніжки  цілує  
і  волоссячко  пестить...  вже  й  на  щічку  злетів.
Ой,  який  він  гарненький!  Ой,  який  він  тепленький!
Доня  очки  відкрила  -  в  погляді  заяснів.

І  шумить  під  віконцем  тихо-тихо  берізка,
оксамитове  листя  прикрашає  роса.
Вже  проснулась  рідненька,  тягне  ручки  до  мене.
Це  найбільше  багатство  і  найбільша  краса.

Зазирнула  берізка  у  віконце  раненько,
загойдалися  віти  від  радості  знов.
Бачить  наша  берізка,  як  тут  рано-раненько
своїй  донечці  з  сонцем  я  дарую  любов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836451
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 25.05.2019


Патара

Іди…

Уголос  я  промовила:  Іди...
Іди  й  не  повертайся,  дуже  прошу...
Із  пам'яті  зітру  твої  сліди
І  забуттям  як  снігом  припорошу.
Можливо  навесні  розтане  сніг,
Можливо  навіть  я  тебе  згадаю
Та...  вже  на  жодній  із  моїх  доріг
Не  віднайдеш  утраченого  раю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836386
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 25.05.2019


Катерина Собова

Життя-буття

Захворіла.    Світ    немилий.
Ледве    дибаю    в    аптеку.
(Це    мені    іще    під    силу,
Слава    Богу    -    недалеко).

Мамо    рідна,    а    там    ціни…
Тут    уже    не    треба    жерти,
Лікуватись    -    відпадає,
Вигідніше    буде    вмерти.

По    дорозі    завернула
У    салончик    ритуальний,
Щоб    прикинути      всі      кошти
На    обряди    поминальні.

У    салоні    молодичка
Чемно    все    пропонувала,
Коли    суму    всю    назвала  –
В    мене    серце    ледь    не    стало..!

Я    це    все    підрахувала
І    послала    смерть    далеко,
Вдома    гроші    всі    зібрала  –
З    радістю    іду    в    аптеку!    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834533
дата надходження 05.05.2019
дата закладки 09.05.2019


Патара

Інше — мені не миле

Знаєш,  це  не  про  мене  —
Награне  щось,  розмите
Наче  та  гра  на  сцені.
Треба  мені  —  любити
І  щоб  мене  любили,
А  не  вдавали  тільки.
Інше  —  мені  не  миле,
Інше  —  для  мене  мілко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835049
дата надходження 09.05.2019
дата закладки 09.05.2019


Володимир Кепич

Хайку 40

ЦВІТЕ  РОЖЕВО
МАГНОЛІЯ  СТАРЕНЬКА
ПО-ЯПОНСЬКОМУ

7  квітня  2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832005
дата надходження 08.04.2019
дата закладки 09.05.2019


Galkka2

Присвячую жінкам

Дуже  стомилась  сьогодні  удома!  
Квартира  блищить,  неначе  вся  нОва!
Одяг  бруднющий  руками  попрала,
Їсти  зварила,  пилюку  зібрала!  
Вікна  відмила  і  жирну  плиту,
Усе  поскладала,  що  зникло  в  кутку,
Почистила  ванну  та  всі  дзеркала,
Санвузол  біліший  краплин  молока!
Та  поки  прибрала,  сама  забруднилась,
Побігла  у  душ  і  щедро  помилась,
Не  марно  весь  день  усе  відчищала,
Серце  раділо,  а  я  заспівала!
Та  тільки  потоки  знову  на  плитці,
Мокра  підлога  і  нерви  на  нитці,
Від  пару  спотіли  мої  дзеркала,
На  крані  краплинки,  ну  що  за  біда!
Ось  дітки  із  вулиці  в  хату  прийшли,
Пісок  до  вітальні  на  мештах  внесли,
З  роботи  вернувся  вже  мій  чоловік,
І  речі  в  кімнаті  кудись  поволік.
Сіли,  поїли  і  знову  все  пусто,
Іще  раз  варити  -  побільше  і  густо,
Посуду  гори,  каструльки,  тарілки,
Зникли  свобідні  у  мене  хвилинки.
Сто  раз  "містер  Пропер"  на  відрах  зіграла,
Та  він  не  прийшов,  у  чому  тут  спрпва?
Здивовано  глянув  на  це  чоловік,
У  ліжечко  вклав  і  заміряв  аж  тиск,
Дощик  пішов  та  заляпав  всі  вікна,
Зла,  як  пантера,  бо  хата  -  помийка,
Завтра  із  дітками  піду  гуляти,
Хай  буде  брудно  -  мені  вже  начхати!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834830
дата надходження 07.05.2019
дата закладки 09.05.2019


Ніна Незламна

Треба слухати своє серце / проза /

    Літо  збігало  до  кінця…  Осяяна  яскравим  сонцем    блакить  неба..  .  Там,    удалині,  біленькі  хмари  від  вітру  малювали  стрічки,  поспішали  до  обрію  .
Грона  калини  наливалися  соком,  майже  червоні  та  деінде,  немов  пензлем  підмальовані  маленькі    зелені  смужки,  підкреслюючи,  що  далеко  до  дозрівання.  Основний  стовбур,  привітно,  ледь-  ледь    похилився    до  хати,  втішав  Галину,  коли  їй  було  важко  на  душі.  Жінка  позирала  на  широкі  листки  калини  і  ті  яскраві  грона,  що  виблискували,  переливалися  на  сонці,    їй  здавалося,  що  вона  в  них  ховала  смуток    знаходила  розраду.  
Дивилася  й  порівнювала  свої  роки  з  тими  гронами,  щеміло  під  серцем,  печаль  труїла  душу.  Життя  не  склалося,  коли  цей  тягар  з  себе  струшу?  Не  раз  вона  задавала  собі  це  запитання.  А  можливо  й  насправді  зважитися,  зробити  крок,  який  змінить  її  життя?  А  чи  змінить  на  краще?  Щоб    більше  не  мати  одинокості.  Роки  спливли,  їй  вже  тридцять  вісім.  І  за  плечима,  невдалий  перший    шлюб,  а    чи  була  любов?  І  чому  її  зрадив  чоловік?  Ні,  не  погана,  славна  жінка  і  кажуть  всі  –  «  добра  душа»,  не  тільки  на  роботі  в  столовій,  де  вона  працювала,  а  й  по  -  сусідству  всі  співчували,  дізнавшись,  що  залишилася  сама.  Правда  з  роками,  трохи  розповніла,  але  ж  не  міх,  заспокоювала  себе,  хоча  й  притримувалася  дієти  та  це    на  жаль,  майже  не  давало  ефекту.
   Так,    в  житті  зробила  вибір  -  розірвала  всі  зв`язки.  Та,  які  там  зв`язки,  адже  кохання  давненько  вже  вгасало  й  дітей  Бог  не  дав.    Себе  картала,  чому  довірилася  йому,  адже  він  їх  не  хотів,  все  відтягував  час,  вмовляв,  ще  зарано  й  зарано.  І  так  рік  за  роком,  життя    продовжується  і  час    спішить,  пливе,  як    річенька    стрімка,  бистра.  Але  ж    вода  та  теж  кудись  впадає,  в    море,  чи  в  озеро.  Чому  ж  я  маю  бути  сама?  Теж  хочу  в  чиїсь  обійми,  такі  роки,  ще  ж  не  стара  -    інколи  вечорами,  перед  дзеркалом,  сама  до  себе  вела  розмову.
   Все,  що  разом  нажили  покинула,  в  селі  продала  батьківську  хату  і    в  цьому  ж  містечку  купила  невеликий    приватний  будинок.  Щодо  роботи,  то    вирішила  деякий  час  працювати    в    місцевому  дитячому  таборі  відпочинку.Роботу  що  мала  –  покинула,  щоб  не  бачити  колишнього  чоловіка,  він  все  там  харчувався,  навіть,  ще  до  знайомства  з  нею.  Хоч  й  прожили  тринадцять  років  і  радощі  були  та  пробачити  зраду  не  змогла.  Й  на  мить  не  бажала  з  ним  бачитися.
   Здавалося    -    час  просто  збіг.    Новий  колектив  не  знав  нічого  про  її  життя  та  одній  жінці  Зої,  що  ту  же,  поряд    з  нею  працювала  на  кухні,    розповіла  про  себе.  В  неї  підростав  син,  вона  без  чоловіка  виховувала  його  сама.  Хлопчику  минуло  десять  років,    він,  якийсь  час  був  в  селі,  в  її  мами  та  вирішила  краще,  щоб  був  поруч.  І  дитина  нагодована,  ціле  літо  разом.  То    її  життя,  вона  зрозуміла,  що  ця  жінка  просто  ненавидить  всіх  чоловіків.  Їй  в  душу  не  лізла,    розуміла  що,  якби  хотіла  сама  поділитись  сокровенним,  то  напевно  б  розповіла,  хоч  щось  про  себе.  Але  вона  своєї  душі,серця  не  відкривала,весь  час  чимось  незадоволена.  З  часом,  Галина  навіть  пошкодувала,  що  розповіла  їй  про  себе.
   Її  тягнуло  до  дітей,  інколи  в  їдальні,  коли  вони  обідають,    посміхнеться,    заграють    веселики  в  очах,  підійде  до  них,  заохотить,  щоб  в  тарілках  не  залишали  їжу.  Приголубить,    ніжно  обіймає,  гладить  по  голові,  підбадьорить,  а  часом  сльози  з`являться  на  очах,  відійде  в  сторону.
       Одного  разу  -  після  обіду  витирала  столи,  дві  дівчинки  не  вийшли  з  їдальні,  біля  виходу  присіли  на  стільці.  Мабуть  дві  сестрички,  подумала,    адже  трохи  схожі.  Ой,  ще  й  світленьке  волосся  і  такі  ж  дві  косички,  як  в  мене    в  дитинстві  -    аж  здивувалася.  Привернувши  увагу  до  очей,  такі  ж  очі  волошкові.  Дівчатка    гойдали  ногами,  весь  час  позирали,  то  на  неї,  то  на  вхідні  двері.  
 Галина  саме    виносила  відро  з  водою  надвір,  коли  в  дверях  зустріла    світлоокого  чоловіка,  який  чемно  привітався.  Дівчатка    підскочили  до  нього,    одна    з  них  голосно  сказала,
-  Тату…  тату,  давай  сходимо  на  ставок,  ми  не  хочемо  спати.    Друга  обіймаючи  двома  руками,  повисла    на  шиї,
-  Ти  ж  обіцяв,  вже  трішки  і  літо  закінчиться,  вода  буде  холодна.
Він  обома  руками  обійняв  їх,  жінка,  аж  на  якусь  мить  зупинилася,  задивилася  на  них  -  щасливих.    Відразу  думки,  як  джмелі,  десь  бачила  його,    хто  він  і  тільки  ввечері  нагадала,  що  це  ж  їхній  завгосп.
     Пройшов  тиждень…  Галина  помітила  його  біля  їдальні,  коли  всі  діти,  після  сніданку  пішли  на  прогулянку  до  ставка.  Він  довго  стояв,  поглядав  до  вікна,  наче  якийсь  схвильований,  переминається  з  ноги  на  ногу.  Вона  закінчивши  прибирання,  знімала  фартух,  в  цей  час  він  зайшов  в  їдальню.  
Чому  почервоніла  і  ледь  –  ледь  схвильовано,
-  Ви  до  дітей?  Так  вони  ж  всі    пішли  на  прогулянку.
Очі  в  очі,  наче  полум`я  охопило  обличчя,  торкнувся  руки,
-  Я  хочу  поговорити  з  вами…    Це,  щодо  моїх  доньок
-  А,  що,  щось  не  так?
-  Та  ні!  Все  гаразд,  просто  хочуть  мої  Оля  і  Світланка,  щоб  я  вас  ввечері  запросив  на  чай  до  нас  в  кімнату.  
 Піднявши  брови,  здивовано  подивилась  на  нього  й    миттєво  відвела  погляд,
-  Та  я…    І…    Не  знаю,  чому  раптом  …    
-  Вас  Галина  звати,  я  знаю,  а  мене  Володимир.  Я  перепрошую,  але    дуже    прошу  вас.    Знаєте  дівчата  вже  три  роки  без  матері,  цілий  місяць  -  мені  про  вас  розповідають,  можна  сказати  всі  вуха  продзижчали.  Просять,  щоб  хоч  раз  до  нас  в  кімнату  навідалися,  розповідають,  як  ви  добре  до  всіх  ставитися.  Кажуть  дітям  цікаві  історії    розповідаєте…
Він  дивився  на  неї  таким  благанним  поглядом,  що  їй  стало  незручно.  Вона  відчула    якусь  радість,  її  очі  посвітліли,  немов  в  них  сонце  заглянуло.  
-  Ну  гаразд,  десь  о    двадцять  першій  зайду,  ви  ж  в  тій  кімнаті,  де    висить  напис  -    »завгосп»?
- Та  ні,  -    хитнув  головою  в  бік,  продовжив,  -  Поруч  двері,  без  таблички.
     Він  пішов,    ледь  опустивши  голову.  Щеміло  під    серцем,    не  змогла  зрушити  з  місця,  присіла  на  стілець.  Це  ж  треба  такого  -  матері  нема,  ото  біда.  Та,  як  же  це,  дві  квіточки    й  без  матері,  куди  ж  Бог  дивився,  діточок  зробив  напівсиротами.
     Після  вечері,  вона  пішла  в  містечко,  в  магазини,  щоб  дещо  купити.    Печиво,  цукерки,  напій  «  Ситро»  поклала  в  сумку  і  в  відділі  «Промтовари»  дивилася  на  іграшки.  Щоб  взяти  дівчаткам  ляльки,    напевно    дорогувато  та  хоч  маленькі,  роздумуючи  стояла  біля  вітрини.  Пригадала,  як  їй  на  десять  років    подарували  велику  ляльку,  як  тішилася    нею.  З`явилися  сльози,  згадала  батьків,    так  рано  пішли  в  інший  світ,  а  вона  ж,  як  билина,  залишилася  зовсім  одна.
 Поверталася  з  магазину,  біля  воріт  табору  зустріла  Зою  з  сином,  
-  О,  вийшли  прогулятися  вдвох…
Зоя,  з  під  лоба    поглядом  зміряла  з  ніг  до  голови,  намагається  зазирнути  в  сумку,  звернулася  до  сина,
-  Андрію  біжи  в  кімнату,  я  скоро  прийду.  
Він,  як  дзиґа  крутнувся  на  місці  й    підскакуючи  побіг  у  напрямку  будівлі.
-  Так  –  так!  Це,  що  в  гості  зібралася  до  завгоспа?  -    звівши  руді  брови,  запитала  незадоволено.
 Галину,  наче  окропом  облили,  гучно  забилося  серце,  чомусь  стала  виправдовуватися,
-  Та  це  запросили  на  чай,  тож  не  піду  з  пустими  руками…
-  Ну  –  ну…    Повідав  син,  що  дівчата  на  тебе  чекають.  Розповідав,  хвалилися,  що    ти  їм  дуже  сподобалася,  дивися  щоб  в  халепу  не  потрапила.  Воно  тобі  треба?  Чужі  діти  -    не  свої,  ще  вийдеш  заміж,  народиш  собі.  Ти  думаєш,  хтось  тебе  розумною  назве?  Як  приголубиш  їх,  то  й  на  голову  сядуть.  Дивися,  він  напевно,  ще  й  молодший  за  тебе,  дітей  позбудеться,  а  сам  буде  гуляти.  А  чому  б  і  ні,  високий,  стрункий,  ще  й  на  бороді  ямка,  як  в  пісні  співається.  Задурить  тобі  голову...
 Мов  вата  під  ногами,  так  переступає  з  ноги  на  ногу    Галина,  мовчала,  не  стало  сміливості  заперечити.  Зоя  наче  з  листа  читала  доклад,  так  виглядало,  коли  все  це  говорила.    І  раз  -    по  -  раз,  кидаючи  погляд  на  всі  сторони,  двигала    плечима,  розмахувала  руками.  Вони  вже  були  біля  будівлі,  де  жила  Зоя.  Відчиняючи  двері,  жінка  вкотре  незадоволено    її  зміряла  з  голови  до  ніг,
-  Подумай,  я  тобі  раджу  краще,  не  йди,  не  одягай  зашморг  на  шию…
 Скільки  злоби  в  цій  людині,  подумала  Галина,  хіба  ж  можна  бути  такою  черствою,  жорстокою  і  такі  слова,  що,  аж  мороз  по  шкірі.  Рішуче  повернула  до  будівлі,  поспішила  в  гості,    до  дівчаток.
       Володимир,  відкривши  двері,  привітно  зустрів.  Дівчатка,  як  дві  пташечки  усміхалися,  запрошували  до  столу,  де    вже  в  тарілці    лежало  цукрове  печиво  і    на  столі  стояли  чотири  склянки.
О,  він  одяг  білу  сорочку,  помітила,  а  й  справді  -  славний.  Та  й  коли  Зоя  помітила,  ту  ямку  на  бороді,  здивувалася  про  себе.
 Вона  поклала  на  стіл  гостинці…    Володимир  заперечив,
-  Навіщо  було  втрачатися?!  У  нас  все  є,  чай  і  до  чаю,  якщо  ж  захочете  є  кава…
Галина  витягнула  з  сумки  дві  ляльки  -  близнючки,
-  А  це  вам  дівчатка.
В  очах  дівчаток  заграли  веселики,  усмішки  на  обличчі,  вони  задоволено  взяли  ляльки,все  ж  трохи  стримуючись,  із  легким  хвилюванням,  сказали    в  один  голос,
-  Дякуємо!
       Весела  розмова  за  столом….    Цей  вечір,  це  спілкування  -    наче  пробудило  в  ній  інше  життя.    Вона  навіть  не  могла  уявити,  скільки  отримає  душевного  тепла.  Дівчатка  -  щебетушечки,  розповідали,  про  школу,  про  бабусю  з  дідусем,  але  шкода,  що    живуть    далеко.  
         Володимир  провів  її  до  будівлі,  дуже  дякував  за  чудовий  вечір.  З  нею  в  кіинаті  жила  пенсіонерка  Валентина,  вона  в  таборі  працювала  прибиральницею.    Не  спала,  чекає  на  неї.  Тільки  Галина  відчинила    двері,  жінка  вже  сиділа  в  ліжку,  поправляючи  сиві  коси,  що  спали  на  чоло,
-  О,  вибачте,  розбудила  вас,  трохи  в  гостях  засиділася.  
Валентина  одягла  халат,  присіла  на  стілець,
-  Чула  я,  чула,  що  Володька  наш  на  тебе  задивляється.    Що  скажу,  він      тут    вже  три  роки,  відколи  жінка  померла,  кажуть  невдалу  операцію  на  шлунку  зробили.  От  і  залишилися  без  матері  дві  красунечки.  По  них  бачу,  повеселіли,  як  ти  в  нас  з`явилася.  А  то  все  сумні  оченята,  хочуть  діти  материнської  ласки,  ой,  як  хочуть…
Вона  слухала,  мовчки,    розстеляла  ліжко.  Вже  вкладається  на  подушку,    тихо,  наче  в  роздумах  сказала,
-  Життя  покаже,  Ви  говорите  він  хороший,  а  он  Зоя,  каже,  що    не  варто  на  шию  хомут  вішати.  Відмовляє  мене,  каже  буду  дурепа,  якщо  з  дітьми  продовжу  спілкування.
-  О!    Життя  покаже?!  Треба  слухати  своє  серце!  І  брати  щастя  в  свої  руки,  не  втрачати  час.  Знайшла  кого  слухати!  Та  вона  відколи  в  нас,  то  все  собі  хоче  знайти    багатенького,  щоб  з  хатою,  бо  сама    ж  в  містечку  винаймає    халупу.  А  тут  таке  діло,    вона    ж  старша  за  нього  на  років  вісім,  того  й  біситься,  що  він  не  звертає  на  неї  уваги.    А  в  нього  в  містечку  є  квартира,  працює  десь  на  залізниці,  це  його  сюди  профком  прислав,  після  того,  як  дружини  не  стало,-  розмахуючи  руками,  поспішаючи,    голосно  говорила  жінка.
Скрипнуло  ліжко,  Галина  повернулася  до  стіни,
-  Ну  на  добраніч.  Дякую  за  пораду.  Та  гадаю,  як  доля,    то  так  і  буде.    А  дітей  я  люблю,  чиї  б  вони  не  були,  бо  це  діти  -    як  весняні  квіти,  що  приваблюють  до  себе,  дарують  радість,  додають  сили  для  життя,  яким  би  воно  не  було…
Пройшло  декілька  днів,  дівчатка  поводитися  стали  обережніше,  більше  спостерігали,  як  Галина  спілкувалася  з  дітьми.  Наче  намагалися  бути  в  стороні  від  інших  дітей.  Це  неможливо  було  не  помітити.  Одного  разу  Оля,  на  рік,    старша  за  Світланку,  міцно  тримала  її  за  руку  та  виривалася  врешті  звалилася  на  підлогу.  Вона  підбігла  до  Світлани,  підхопила  на  руки,  присіла    на  стілець,  
-  Забилася?  Ви    щось  не  поділили?
Декілька  дітей,  що  після  обіду  залишилися    в  їдальні,  оточили  їх.  Світлана  притулившись,  зазирала  їй    в  очі,
-  Вона  до  вас  не  пускає,  тато  наказав  не  заважати  вам  ,а  я  теж  хочу  щоб  мене  обійняли,  як  інших…
-  Та  ось  же,  обійняла,  -  притулила  до  себе    її  голівку  й  продовжила,  -  Нічого  не  болить?
   Їй    вдалося  перевести  розмову  про    останній  вечір,  до  якого  готувалися  діти,  адже  закінчувався  відпочинок  третьої  зміни.    Вона  розповіла  дітям,  як  всі  веселяться.  Включають  магнітофон,  розпалюють  вогнище  біля  ставка,  проводять  конкурси.
Світланка,  притулившись,  все,  ще  сиділа  в  неї  на  руках,
- А  ви  нас  з  собою  візьмете?  Бо  тато  нам  жодного  разу  не  дозволив  йти  з  дітьми,  каже,  ще  малі.  І    каже  ,  що  йому  там  зовсім  не  цікаво.
На  другий  день  Галина  вирішила  поговорити  з  Володимиром,  щоб  на  останній  вечір  відпустив  доньок.  Та  виявилося,  що  він  з  директором  табору,  поїхав  у  містечко.
Вже  майже  стемніло,  коли  Галина  помітила,  як    до  складу  під`їхала  автівка,  з  неї  виносили  великі  коробки.    Стояла  неподалік,  чекала,  коли  все  переносять.  Та  Володимир  побачивши  її  ,  щось  сказав  директору  й  махнувши  рукою,  йшов  до  неї.  
-  Ви,  що  гуляєте?    Чи  можливо  мене  виглядаєте?  Добрий  вечір!
Галина  почула  в  його  голосі  хвилювання,
-  А  ви  провидець,  вас  виглядала.  Хотіла  попросити,  щоб  дівчаток  на  вогнище  пустили,  я  б  з  ними  пішла,  якщо  ви  не  хочете….
Він  легко  взяв  її  під  руку,
-  Давайте  пройдемся,    поговоримо,  звичайно,  якщо  ви  не  проти..
Відчула  тепло  його  руки,    чомусь  розхвилювалася.  Мовчала…  Вони  йшли  до  ставу,  раптом  здригнулася,
-  Ой,    як  же  діти?  Сьогодні  самі  ляжуть  спати?
 -  Та  не  хвилюйтеся    про  них,  вожаті  подбають.
     Місяць  уповні  освічував  стежину  до  ставу.    Галина  напевно  вперше  за  скільки  часу  звернула    увагу  на  небо.  Зірки  мерехтіли,  переливалися  різними  кольорами,  наче  в  фантастичному  фільмі.  Краса,  на  якусь  мить    тиша  і  спокій  огорнули    її.    Вдихаючи  свіжість,  прохолоду,  відчуває  насолоду.    Раптово,    десь  здалеку  завів  пісню  соловейко    і  відразу,  наче  поруч,  в  траві  заспівав  цвіркун.
Під  вербою,  що  схилилася  до  води,  Володимир  зненацька  обійняв  її,  поцілував  у  вуста.  Ні,  вона  не  пручалася  й  сама  не  знала  чому.  Отямившись,    злегка  відсахнулася,
-  А  можливо  не  треба…  Ми  ж  не  діти…
Мовчки,  ніжно  обійняв  її  ,  задивлявся  на  став,    в  ньому  купався  місяць  з  ясними  зорями.  Роїлися  думки,  скільки  їй  років?  І  чи  захоче  продовжити  стосунки?  Гарненька,  хоч  пухкенька,  але  ж  видно,  що  в  душі  має  доброту  і  ніжність.    
В  обіймах  тепло,  приємно,  відчуття  дотику  проймало  все  тіло,  намагалася  приховати  легке  тремтіння.  Пригадала,  як  в    дитинстві  у  теплих  маминих  обіймах,  задивлялася    в  на  пів  темну  далечінь.  Дивилася  до  зірок,  немов  хотіла  знайти  в  них  розраду,  що    буде  далі.  Відчувала,  то  підкрадається  кохання,  якого  вона  так    боялася.  Їй  би  його  обійняти  і  приголубити,  але  ж  не  ті  роки  і  він  напевно  ж  молодший,  за  мить  ця  думка  лягла  на  душу  прохолодою.  Повільно  звільнилася  від  обіймів,
-  Ми  з  тобою  мов  діти,  мене  бентежить  думка,  ти  напевно    за  мене  набагато  молодший,  застара    я  для  тебе..
Володимир,  хитаючи  головою,  розсміявся,
-    Ну  так,  аж  на  півтора  року  мабуть!    Це  причина,    щоб  не  продовжити  стосунки?  Можливо  діти  перешкода  та  не  хочеш    прямо  сказати…
Рукою  прикрила  вуста,
-Та  ні  де  ти  бачив,  -  піднявши  голову  догори  продовжила,
-  Зірки  свідки  Оля  і  Світлана  чудові  дівчатка.  Я  думала  ти  на  років  п`ять  молодший  за  мене.  Ой,  що  це  я  перейшла  на  -  ти!
Ніжний  дотик  вуст  і  обійми…  Володимир,    обійнявши  за  плечі,    заглянув  їй  в  очі    і  ледь  посміхаючись,
-  Та  я  вже  ж  давно  перейшов  на  «ти»,  що  не  помітила,  ще  в  їдальні.
По  обрію  світліло  небо…  Тьмяніли  зорі,  ховались  у  всесвіт.  А  вони  поверталися      до  місця  проживання.
       Закінчувалось  літо…    За  тиждень  діти  підуть  до  школи,  а  що  далі?    Галина  собі  задавала  запитання  .  Володимир  запропонував  одружитися    та  чи  вона    готова  змінити  своє  життя?  У  роздумах,на  обід  чистила  картоплю,  вони  на  кухні  удвох    з  Зоєю.  Жінка  напевно  тільки  й  чекала    такої  нагоди,  весело  з  посмішкою  на  обличчі,  
-  Ось  і  закінчується  твоє  захоплення,  два  дні  і  розійдешся  з  Володимиром,  як  у  морі  кораблі.  Хоч  спробувала,  який  він,  як  чоловік?!  Буде,  що  згадати  про  це  літо  чи  ні?
 Галину,  як  окропом  ошпарило,  з  рук  випустила  ніж.  Відразу  почервоніла,  щось  хотіла  сказати…  Чи  взяти    послати  ?  Та  не  наважилася,  хай  потеревенить,  язик  без  кісток.
 Але    жінка  продовжила,
-  А,  що  ми  баби  всі  хочемо  ласки,  поцілунків,  перепихнутись.    Ось,  що  тобі  скажу  -  дурепа  ти,  ще  молода,  ну  й  нехай  поскакали  в  траві,  як  ті  цвіркуни  та  й  досить.    Та  не  загуби  себе,  йти  на  двоє  дітей  -      це  безумство.
Терпець  урвався,  різко  заперечила,
-    У  нас  з  ним    нічого  не  було!
-  Тю,  я  так  і  повірила!  Щоб  ти  змогла  перед  ним  устояти?!Дивлюся  на  тебе,  які  погляди  кидаєш  на  нього,  а  він,  то  загалом,  дивиться  на  тебе,    як  кіт  на  сметану.  
Галина,  щоб  вгамувати  образу,    різко  махнувши  рукою,  вийшла  з  кухні.  Трохи  постоявши  надворі,  все  ж  повернулася,  адже  робота  є  робота,  треба  готувати  обід.
       Цього  вечора  пішов  дощ,    всі  діти  направилися  в  клуб,  де  мав  відбутися  прощальний  вечір.  Вона  стояла  біля  вікна  в  кімнаті,  коли  почула  стук  в  двері.  Поспіхом  відповіла,
- Так  –  так!  Відчинено,  заходьте.
 Відчинилися  двері….    Оля  і  Світланка    на  якусь  мить  застигли,  а  потім  позираючи  одна  на  одну,  прикривши  за  собою  двері,  загомоніли,
-  А  ми  без  вас    нікуди  не  підемо  …
І  одна  за  другою,  без  запрошення,    опустивши  голови,  всілися  на  край  ліжка.
     Запала  тиша…    Округлилися  очі,  здивовано  дивилася  на  дівчаток,  не  могла  второпати,  чого  б    це?  Не    знала,  що  сказати.    Вони  ж,    розчервонілі,    дивилися  з  під  лоба,    то  на  неї,  то  переглядалися  між  собою.  Серйозні  обличчя  спровокували  до  думок,  що  сказати  їм  на  це?  Адже  сама,  як  на  роздоріжжі,  ще  не  вирішила  продовжувати  спілкування  з  Володимиром  чи  ні?  Дати  згоду,  вийти  заміж?  Але  ж  це  такий  відповідальний  крок!  Чи  здатна  я  знайти  до  них  підхід,  чи  порозуміємося?
Раптом  відчинилися  двері,    без  стуку,  в  кімнату  увірвався  Володимир  й  до  дівчат,  
-  Фути  –  нути!
Вони,  як  кульки  злетіли  з  ліжка,    стояли,  опустивши  голови.
Він  намагався  не  кричати.  Вже    й  до  Галини,  розчервонілий,-  
-  Вибач!
Повернувся  до  доньок,  голосно,
-  Ви  чому  без  дозволу  пішли?!  Я,  що  вам  сказав?!  Ваша  самостійність  мене  вражає…  
 Наче  хотіла  заперечити,  Галина  взяла  його  за  руку,
-  Давай  поговоримо  без  них,  хай  нас  залишать…
Світланка  шморгає  носом,    на  неї  всі  звернули  увагу.  Вона  маленькими  кулачками  витирала  сльози,  ледь  перехоплює  подих,  тихо  сказала,
-  А  я  хочу,    щоб  ви  тьотю  Галю,    були  нашою  мамою,  тому  й  нікуди  не  підемо.
-    І  я  !  І  я  хочу!  –  благаючим,  ніжним  поглядом,    Оля  зазирала    в  батькові    світлі  очі.
                                                                                                                                                                                     Березень  2019р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834779
дата надходження 07.05.2019
дата закладки 09.05.2019


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.05.2019


Олеся Лісова

Під парасольку сховалась весна.

Крапельки  дощику  дрібненько  стукають.
Супляться  хмарки,  що  сонця  нема.
Травень  намоклий  сердито  потупує,
Під  парасольку  сховалась  весна.

Сад  зажурився,  і  сльози  ледь  стримує.
Вітер  відносить  пелюстки  удаль.  
Джміль  заховався,  квітки  не  запилює
Із  пустоцвітом  кружляє    тут  жаль.

Вулиці  –  річкою,  чоботи  носимо
Весело  дітки  пускають  човна.
 -Вигляни  сонечко,  небо  ми  просимо.
Шморгає  носиком  мокра  весна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834940
дата надходження 08.05.2019
дата закладки 09.05.2019


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 111

[b][color="#0823a6"]Дед  Макар  на  вечеринке
Норовил  меня  обнять!
Что  там  двигалось  в  ширинке
Мне  на  ощупь  не  понять.

Мой  миленок  на  КАМАЗе
Возит  девок    день  и  ночь.
Девки  все  в  крутом  экстазе,
А  со  мной  ему  невмочь.

Встала  в  очередь  за  редькой
Только,  блин,  не  повезло,
Поругалась  с  кумом  Петькой.
Чуть  до  драки  не  дошло.

Петька  очень  любит  сдобу..
И  без  меры  её  жрёт!!
Не  влезает    даже  в  робу...
Брюхо  пуговицы  рвёт.

Завязали  меня  в  узел
Мол,  не  кисни,  вдохновляй,
Тяжело  мне,  бедной  Музе...
А  писатель  -  разгильдяй!!

Говорят,  что  кур  доЯт
Особливо  бойких...
Только  сжальтесь,  как  понять
Где  у  куриц  дойки!!

Ёлки-палки,  лес  густой
И  крапИва  в    пояс.
Я  в  полтинник  -  холостой,
Но  не  беспокоюсь!

С  голодухи  пухнуть  стала..
Прям  какая-то  беда!!
Съем  пол  хлеба,  ломоть  сала
Так  ведь  это  не  еда...

Самогонщица  Матрена
Добавляет  в  бражку  мед.
И  за  литр  самогона
Как  за    три  быка    дерет.

Шел  Василий  твердым  шагом
Хотя  литр  на  грудь  принЯл..
Очутился  за  оврагом,
В  камышах  заночевал.

До  утра  орали  песни
Мой  Петро  и  кум  Иван
То  ли  сдуру,  то  ль  от  лести
Запер  он  меня  в  чулан.

За  стеной  ремонт  в  разгаре
Бункер  строят  там  иль  дзот!!?
Вот  в  таком  сплошном  кошмаре
Мы  живем  не  первый  год..

Обувь  мне  великовата.
Я  совсем  пока  что  мал.
Не  мои  ботинки  -  брата
Он  носил  и  мне  отдал[/color].[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833536
дата надходження 21.04.2019
дата закладки 04.05.2019


Олеся Лісова

Твої дзвінки

З  років  розлуки  знімаю  полуду
Хочу    не  втратити  кожен  із  днів.
Твій  телефонний  дзвінок  –  амплітуда
Між  коливанням  несказаних  слів.

У  цих  розмовах  завжди  відчуваю
Магію  слів,  як  кажеш  свій:  -  Привіт.
Руни  думок  на  відстані  читаю
Навіть  тоді,  як  телефон  мовчить.

З  тобою,  без  тебе,  щоночі  літаю
(Плече  до  плеча  і  рука  у  руці).
І  подих,  і  рухи,  дотики  знаю,
Ніжний  цілунок  на  рідній  щоці.

Єдина  на  двох  у  нас  мантра  любові.
Для  наших  доріг  переправа  -    мости.
Не  доторкніться  колючки  тернові
До  щастя..,  тому  що  у  світі  є  ти.

Зняти  полуду  –  правильно  зрозуміти
 щось  раніше  усвідомлене  по-іншому.

́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834259
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 04.05.2019


Олена Жежук

Моє село

Оце  мій  двір,  оце  моє  село,
І  я    йому  чужію  і  чужію.
Ще  сердиться  і  зморщує  чоло,  
Воно  мені,  а  я  йому  радію.

Стоять  стовпи  і  ждуть  своїх  лелек,
Справляють  горобці  свої  бенкети.
Виглядують  з  старих  бібліотек
Незвідані  історики  й  поети.

Добридень  вам!  День  добрий  тут  і  там.
Чия  ти,  доню?  Ось  яка  ти    пані.
Поважно  відчинив  ворота  в  храм
Старенький  Бог  у  золотім  каптані.

Усе  таке  і  рідне,    і  чуже…
Ось  з  двору  щастя  вийшло  зустрічати.
Моє  дитинство  свято  береже
Береза  біля  батьківської  хати.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834128
дата надходження 01.05.2019
дата закладки 01.05.2019


Ніна-Марія

У БОТАНІЧНОМУ

Ще  травень  розкішний  буяв  дивоцвітом,
Каштани  в  саду  цілували  дощі,
Ми  стрілись,  де  вперше  кохання  розквітло,
Завітні  слова  ти  сказав  від  душі.

Весняна  краса  вся  до  ніг  враз  упала,
Змінився,  засяяв  весь  світ,  як  свіча.
В  обіймах  твоїх  я  про  все  забувала,
Й  купалась  у  синіх  озерцях-очах.

В  саду  солов'ї  заливалися  співом,
Немовби  напоєні  нашим  коханням.
І  сад  Ботанічний  нас  вабив  красиво,
Ми  в  ньому  блукали  до  самого  рання.

[img][/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833963
дата надходження 30.04.2019
дата закладки 30.04.2019


Людмила Пономаренко

Променем на склі

Дивуєшся  щораз,  як  виглядаєш    весни
Після  холодних  злежаних  снігів,
Радієш  гулу,  коли  крига  кресне
І  Псел  тікає  в  луки  з  берегів,

Чекаєш  птахів  в  небесах  відкритих,
Стрічаєш  серцем:  вже  летять,  летять…
Й  збираєш  пригорщі    весняної  блакиті
В  озерцях  повені  з  хмаринками  латать.

І  гладиш  поглядом  ту  квітку  на  осонні,
Що    в  радості  своїй  немов  дитя,
Вже  зріє  світ,  сміється  вже  сьогодні,
На  смак  пізнавши  прояви  життя.

І  мрієш  вже,  як  заспіває  даль
В  красі  оновленій  замріяно-квітчасто,
І  ти,  зимову  скинувши  печаль,
Малюєш  променем  на  склі  весняне  щастя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828987
дата надходження 14.03.2019
дата закладки 26.03.2019


геометрія

ПОВЧАЛЬНИЙ СОН… (гумористичне)

                                   Та  було  б,  та  було  б  не  сидіти,
                                   Та  було  б,  та  було  б  не  лежати,
                                   Та  було  б,  та  було  б  працювати,
                                   То  тоді  і  було  б  що  жувати...
                                   Ти  ж  сидів  і  лежав  все  без  діла,
                                   Ти  і  пив,  і  гуляв,  я  терпіла,
                                   То  отож  не  питай,  що  є  їсти,
                                   І  тим  більш  не  питай,  що  є  пити...
                                   І  мене  не  чіпай,  й  не  базікай,
                                   Не  такого  мені  чоловіка...
                                   Я  з  тобою  розлучусь  і  негайно,
                                   Мене  заміж  бере  кум  Михайло...
                                   А  ти  йди  до  куми,  це  порада,
                                   Буде  з  нею  у  вас  така  пара,-
                                   Хто  кого  пересидить,  перележе,
                                   А  як  жить  будете,  час  покаже...
                                   Ми  ж  з  Михасем  удвох  працьовиті,
                                   Буде  в  нас  і  що  їсти,  і  що  пити,
                                   І  у  злагоді  ми  будем  жити...
                                   Будуть  дітки  у  нас  пречудові,
                                   Роботящі  як  ми  і  здорові...
                                   Ви  ж  з  кумою  живіть,  хоч  голодні,
                                   І  живіть  ви,  і  спіть,  хоч  би  й  голі...
                                   Що  вам  їсти  самі  десь  шукайте,
                                   А  мене  і  Михася  не  чіпайте...
                                   Це  принилось  таке  Миколаю,
                                   Він  проснувся,  схопивсь  з  переляку...
                                   Швидко  вийшов  у  двір,  роздивився,
                                   До  роботи  в  господарстві  приловчився...
                                   Коли  жінка  прийшла,  що  це,  нене,
                                   У  дворі  чистота  тепер  в  мене...
                                   Зайшла  в  хату,  а  там  стіл  накритий,
                                   Є  що  їсти  обом  і  що  пити...
                                   Повечеряли  вдвох,  поспівали...
                                   І  з  тих  пір  вже  у  парі  працювали...
                                   Отакий  ото  сон  справедливий,
                                   І  вже  став  Миколай  не  лінивий...
                                   І  живуть  вони  вдвох  багато  років,
                                   Уже  мають  дітей  і  онуків...
                                   І  працюють  вони,  і  співають,
                                   І  біди,  і  жури  вже  не  мають...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830576
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 26.03.2019


Юлія Еней

Людей багато…

Людей  багато,  як  квіток  на  лузі,  
Що  відцвітають,  і  які  цвітуть...
Та  пам'ятати  ми  повинні,  друзі:  
Без  Бога  в  серці  люди  не  живуть!

Шукають  щастя,  та  воно  примарне,
За  все  ще  доведеться  заплатити...
Ти  пам'ятай,  життя  твоє  не  марне,  
Гріх  сумувати,  треба  далі  жити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830523
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 26.03.2019


Любов Іванова

ПРИЧАЛ НАШЕЙ ЛЮБВИ

[color="#069c27"][b][i][color="#9c0ec7"]П[/color]омнишь,  там  у  реки  есть  тропинка,  где  мы  проходили,
[color="#9c0ec7"]Р[/color]аспускалась  верба,  опустив  лозы  длинные  вниз.
[color="#9c0ec7"]И[/color]  на  глади  речной  больше  ста  ослепительных  лилий
[color="#9c0ec7"]Ч[/color]ас  от  часа  для  звезд  исполняли  свой  танец  на  бис.
[color="#9c0ec7"]А[/color]  сейчас  я  стою,  память  болью  пронзает  мне  душу
[color="#9c0ec7"]Л[/color]илий  нет  на  воде  и  луна,  словно  вор  из-за  туч...

[color="#9c0ec7"]Н[/color]о  пусть  годы  прошли,  наш  с  тобой  уговор  не  нарушу
[color="#9c0ec7"]А  [/color]сказал  ты  тогда  -  будем  вместе  средь  зноя  и  стуж...
[color="#9c0ec7"]Ш[/color]анс  всегда  может  быть,  если  мы  постараемся  оба,
[color="#9c0ec7"]Е[/color]сли  только  в  сердцах  не  погиб  тот  источник  живой
[color="#9c0ec7"]Й[/color]  тогда  наш  обет,  наша  клятва  -  быть  вместе  до  гроба

[color="#9c0ec7"]Л[/color]авой  страсти  большой  нас  накроет  опять  с  головой
[color="#9c0ec7"]Ю[/color]ность  наша  ушла,  но  и  зрелость  не  против  желаний
[color="#9c0ec7"]Б[/color]ез  которых  -  не  жить...и  не  зря  я  стою  у  реки.
[color="#9c0ec7"]В[/color]се  простила  давно  ради  тех  незабвенных  признаний
[color="#9c0ec7"]И[/color]  я  верю  они  в  этот  раз    несомненно  близки....[/i][/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830239
дата надходження 24.03.2019
дата закладки 25.03.2019


Патара

Поет

Він  римує  весняний  ранок,
Запах  перших  у  лісі  квітів...
Не  сприймає  він  жодних  рамок
В  недовершенім  нашім  світі.
І,  читаючи  нові  вірші,
Ти  занурюєшся  у  диво,
І...  немає  нічого  більше,
В  римовсесвіті  ти  щаслива.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830330
дата надходження 24.03.2019
дата закладки 25.03.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Мінливість

Роздав  свої  картки  візитні  лютий:
На  двадцять  вісім  днів  безмежжя  драйв.
Полинули  в  його  мінливість  люди,  
Бо  у  піжмурки  з  ними  вправно  гравсь.

То  припече  -  бурульки  слізно  плачуть,
То  холодом  проймає  до  кісток.
А  то  поводиться,  як  справжній  мачо:
Будує  льодяний  в  зірках  місток.

О  лютий-місяць,  не  криви  душею.
Весняний  лазер  швидко  прибере
Твою  морозно-срібну  галерею,
І  щирий  Березіль  помчить  вперед.


(У  цьому  році  28  днів  має  лютий.)



01.02.2019  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823843
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 26.02.2019


Любов Ігнатова

Тихий дощ

Цей  тихий  дощ  про  вічність  шелестить,
Освячує  молитвою  вікно.
Осіння  мить  щемить...
                                                         щемить...
                                                                               ще  мить-
Глінтвейном  стане  сутінків  вино

Із  ароматом  падолисту  й  снів,
Із  присмаком  морозу  на  вустах,
З  мускатним  шлейфом  перезрілих  днів,
Що  губляться  у  пам‘яті  й  літах.

А  тихий  дощ  іде  собі  й  іде,
В  свідомість  падає  і  мрячить  у  думках...
Знов  схуднув  календар  на  цілий  день
І  хризантемить  світ  Чумацький  шлях...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826845
дата надходження 25.02.2019
дата закладки 26.02.2019


Евгений Познанский

СОРри (sorry)

Точно  жук  из  Колорадо,
И  откуда  это  горе,
Там  где  надо  и  не  надо,
Всюду    лезет  слово  sorry.

Зацепил    в  трамвае  даму
С  другом    ль  слишком  резко  спорил,
Ты  с  улыбкой  кроткой  самой
Говоришь  любезно:  sorry.

Незаметно  из-за  моря,
Как  и  разный  прочий  хлам,
Слово  маленькое    Sorry,
В  речь  пробралось  как-то  к  нам.


Как  в  чужом  каком  то  сити,
Очень  часто  в  разговоре,
Вместо  слово  «  извините»
Мы  услышать  можем  sorry/

И,  поверьте  мне,  не  сладко
Размышлять  о  тайном  воре,
Слов  укравшим  два  десятка  
И  подсунувшем  нам  sorry.

Вы  простите,  но  скажу  я,  
Хоть  английский  и  в  фаворе
ЗаSORRYли  речь  свою  мы,
И  не  только,  впрочем,    sorry.

Знать  язык  Шекспира  круто,
Но  неужто  мы  в  просторе
Нашей  речи  почему  то
Не  нашли  замену  sorry

И  таких  примеров  много
Портят  речь  нам,  вот  в  чем  горе,
Не  судите  слишком  строго,
Извините,  но  не  sorry!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825934
дата надходження 18.02.2019
дата закладки 18.02.2019


Любов Ігнатова

Босорканя

Затихло  все.  На  лінії  мовчання
Серед  стриножених  зимових  вечорів
Брела  собі  прадавня  Босорканя
У  світлі  придорожніх  ліхтарів.

Неначе  тінь  несла  химерне  тіло,
Крива  ковінька  цокала  об  брук.
А  позад  неї  врочисто  біліло,
Неначе  саван  падав  з  її  рук.

Деревам  роздавала  еполети,
Як  полководець  після  вдалих  битв,
Гротескно  станцювавши  піруети,
Збирала  краплі  сонячних  молитв.

Немає  сонця...  Захмарі‘ло  небо.
Стара  чаклунка  пристріт  навела...
Ввібравши  барви  осені  у  себе,
Завіяла  навколо,  замела...

І  в  тиші  снів  зимового  мовчання,
Вдягнувши  розпач  снігу,  як  вінець,
Шукала  скрізь  самотня  Босорканя
Тепла  і  затишку  невтрачених  сердець...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825823
дата надходження 17.02.2019
дата закладки 18.02.2019


Патара

Чи зима це?. .

За  вікном  нині  сумно  й  сіро,
Поле  бою  здає  зима
І  плюси  вже  не  знають  міри,
Зовсім  совісті  в  них  нема.
Сніг  розгублений  швидко  тане,
По  дорогах  біжать  струмки
І  крадуть  горизонт  тумани...
Чи  зима  це  у  нас  таки?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823988
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


Микола Карпець))

С небес спустился ангел

[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/2/401944230.jpg[/img]
[b]«С  небес  спустился  ангел»[/b]
[color="#2f00d9"][i][b]
С  небес  спустился  ангел
Вошел  в  мой  сон  земной
И  я  теперь  не  знаю
Творится  что  со  мной

Он  будоражит  душу
Мечтами  прошлых  лет
И  я  барьеры  рушу
И  мне  покоя  нет

Не  знаю,  будет  ль  счастье
И  что  там  впереди
Но  сердце  рвет  на  части
От  нежности  в  груди

Всё  взял  и  растревожил
Мой  ангел  неземной
Да  лучше  бы  он  ожил
И  встретился  со  мной)
12.04.15.  М.К.[/b][/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822999
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Олена Жежук

… де тиша

[b][i]Зимове    мрево.    Холодно.  Стоять
Оголені    й    обвітрені    дерева.
Хай  спить  земна  вчорашня    благодать  -  
Мені  б  туди,    
                                   де  тиша  кришталева.

Мені  б  туди,  де  сосни  небо  п’ють,
Де  місяць  стежку  вказує  до  хати,
Де  хочеться  про  всіх  і  все  забуть,  
Де  сам  –    
                             та  не  самотністю  обнятий.

І  з  янголом    поезію    читать,  
У  сутінках  тепло  відчуть  у  серці.
В  самотності    з  собою  помовчать  -  
Знайти    себе    
                           у  справжності      відвертій...
[/i][color="#1608d1"][/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822981
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Надія Башинська

ЛЮБЛЮ СВІЙ КРАЙ!

Люблю  свій  край...  він  даний  мені  Богом,
в  блакиті  ніжній  сонце  золоте.
За  хмари  жайвір  високо  злітає,  
де  зріє  в  полі  жито  золоте.

         А  в  мого  краю  гір  дзвінкі  потоки.
         І  пахне  тут  черемхою  весна.
         Зігріти  може  серце  кожне  слово.
         У  нас  всіх  Україна  тут  одна!

Глянь,  тягнуться  до  зір  стрункі  тополі.
Є  оберегом  явір  й  ясени.
І  вишитий  рушник  є  в  кожній  долі,
Бо  люблять  їх  всі  доньки  і  сини.

         А  в  мого  краю  гір  дзвінкі  потоки.
         І  пахне  тут  черемхою  весна.
         Зігріти  може  серце  кожне  слово.
         У  нас  всіх  Україна  тут  одна!

Ми  віримо  -  настане  час  щасливий,
і  замість  гроз  засяє  день  ясний.
І  усмішками  світ  весь  заясніє,
бо  кожному  є  край  свій  дорогий!

         А  в  мого  краю  гір  дзвінкі  потоки.
         І  пахне  тут  черемхою  весна.
         Зігріти  може  серце  кожне  слово.
         У  нас  всіх  Україна  тут  одна!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822246
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 22.01.2019


Любов Іванова

ЕСТЬ ЛИ В ЖИЗНИ МЕСТО ЧУДУ?

[b][i][color="#008cff"]А  есть  ли  место  в  нашей  жизни  чуду?
Не  раз  себе  я  задаю  вопрос...
А  чудеса....  они...  они  повсюду..
Ответ  один  и  он  конечно  прост.

И  ручеёк,бегущий  торопливо,
И  по  весне  капель  из  мокрых  крыш.
Ужель  не  чудо,  не  большое  диво
Когда  на  свет  рождается  малыш!?

А  по  утру  молочные  туманы,
А  легкий  бриз  над  морем  в  жаркий  день?!
Во  всех  лесах  цветущие  поляны    ,
И  у  окна  душистая  сирень..

Каскады  туч  и  радуга  цветная,
Туман  над  лугом,  трели  соловья.
Картины  маслом  из  земного  рая,
Привычный  глазу  фактор  бытия...

И  в  октябре  деревья  цвета  злата,
И  с  гор  поток,  несущий  воды  вниз...
И  океан  с  полоскою  заката....
Не  чудо  ль  это  -  наша  с  вами  жизнь?[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822237
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 22.01.2019


Надія Башинська

СВОЄ ТИ ЗВАЖУЙ КОЖНЕ СЛОВО…

         Проснулася  Ворона  рано...  Пізно  щодня  вона  вставала,
а  тут  прокинулась.  Не  спала.  
В  саду  якраз  в  цей  час  дзвеніла  весела  пісня  солов'їна.
Прислухалась...  А  й  справді  гарно.  І  дзвінко,  й  весело.  
Так  славно!
Й  подумала:  "Мені  б  отак.  Ото  жилося  б  гарно  як!  
Усі  б  мене  навкруг  хвалили.  Усі  б  мене  одну  любили."
         Умилася  і  причесалась,  у  нову  сукню  гарну  вбралась.
"Я  краща  Солов'я!"  -  сказала.  Сіла  на  вітку  й  заспівала.
"Кар..р..р!",  "Кар..р..р!"-  лунало  увесь  день.  Таке  воно  
те  "Кар..р..р!"  й  тепер.
         Ніхто  перечить  не  посміє:  співає  кожен  так,  як  вміє.
Все  ж  пам'ятай,  що  ти  Людина!  Тобі  підкориться  вершина.
Своє  ти  зважуй  кожне  слово.  Виконуй  все,  що  обіцяв.  
Злетіти  зможеш  вище  хмар!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822104
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 20.01.2019


Людмила Пономаренко

Багатство

Як  трепетно-щемно  з  доріг  повертати
На  стежку,що  в  полі,  мов  стрічечка,  в’ється,
Єством  відчувати  й  тулити  до  серця,
Й  нести  ту  любов,  що  дала  тобі  мати.

Зворушливий    спогад  прожити,  мов    свято,
Що  сонцем  вливається  в  безміри  жита,
І  знати,  що  сенси  всі  в  тому,  щоб  жити,
Бо  море  любові  дала  тобі  мати.

Й  так  любиш  цей  день,  на  щедроти  багатий,
Й  нанизуєш  миті,  мов  крапельки  світла,
І  просто  всміхаєшся  білому  світу…
То  радість  любові  дала  тобі  мати.

Болі  й  негоди    навчають    прощати,
Зцілювать  душу  в  окриленім  слові,
І  відкривати,  як  істину,  знову:
Мудрість  любові  дала  тобі  мати.

Вертаєш  додому,  щоб  сили  набратись,
І  небом  напитись,  й  сидіти  до  ранку
На  сходах  стареньких  знайомого  ганку…
Багатство  любові  дала  тобі  мати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822093
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 20.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

І що ж зима серцям навіє?

Сніжинок  біле  птаство  закружляло.
І  що  йому  до  тих  стосунків,
Які  вже  не  горять,  а  шепчуть  мляво,
І  чути  дзвін  розлуки  лунко.

У  білих  сукнях  лиш  дерева  мріють,
Весну  усміхнену  чекають.
Лягають  на  папір  холодні  рими,
Морозом  обіймають  каву.

Сніжинок  біле  птаство  розлетілось,
Заплуталось  на  мить  у  віях.
Блукають  ще  кохання  краплі  в  тінях,
І  що  ж  зима  серцям  навіє?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820136
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 20.01.2019


Ярослав К.

Де таку знайти

Скажи  мені,  де  ще  таку  знайти,
В  очах  якої  стільки  позитиву,
З  якою  б  відчував  себе  щасливим...
Хіба  на  світі  є  такі,  як  ти?

Де  схожа  є  на  тебе,  підкажи,
З  якою  поруч  -  море  по  коліна,
Щоб  з  нею  разом  -  стали  б  з  часоплином
Реальністю  колишні  міражі,

І  впевнено  б  відчув  надійний  тил,
Весну  в  душі  в  холодну  пору  року,
Забув  би,  як  сумують  одиноко...
Скажи  мені,  а  може  все  ж...  це  ти?...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820991
дата надходження 11.01.2019
дата закладки 20.01.2019


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 103

[b][i][color="#570606"]Я  сегодня  встала  с  ранья
И  к  соседу  под  бочок,
Не  исполнились  желанья
Он  Лукерью  приволок

Печень  ноет,  вздут  живот,
Всем  понятный  фактор.
Старый  Новый  год  грядет
Пережить  бы  как-то...

У  меня  с  Петром  общенье,
Чувств  и  страсти  колыбель.
Нет  сильнее  искушенья
Затянуть  его  в  постель.

Мне  не  надо  изумрудов
Им  получше  есть  взамен!
Увидала  в  бане  чудо  -
Бабья  радость...  до  колен!!!

Выпивала    с  Лешим  я
С  чертовым  засланцем,
Он  уполз  к  себе  в  бурьян,
А  я  в  клуб  на  танцы..

До  чего  дошел  прогресс
Все  понять  пытаются.
У  Петра  в  штанах  протез,
А  мальцы  -  рождаются!

Если  б  я  была  красоткой,
На  сто  бед  -  один  ответ...
Не  пришлось  поить  бы  водкой
Мужиков  все  сорок  лет

Мой  сосед  по  кличке  "Пресли"  
И  дружок  его  -  синяк,
До  утра  орали  песни
Под  окошком  у  меня!!

Кум  позвал  меня  к  калитке
А  я  пьяная  была.
На  шестой,  кажись,  попытке
Еле-еле  доползла!

Это  чья  в  сугробе  шапка?
У  моих  резных  ворот!!
А  над  ней  колдует  бабка,
Снять  желая  приворот!

Скоро  зимняя  рыбалка,
Мне  б  пойти,  ядрёна  вошь!!
Но  в  руках  супруги  скалка,
С  приговором    "Не  пойдешь!"

Нагадала  ночью  Света
Выйдя  с  чарами  в  астрал,
Выйдет  замуж  за  кадета
И  уедет  на  Ямал...[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822030
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 20.01.2019


Ніна Незламна

Вітаю з Охрещенням Христовим!

   [youtube]https://youtu.be/dyocgJxHatk[/youtube]                                

Хмурий  місяць,    уповні,    в  хмарах  –  пелюшках,
Вітер  швидко  підіймавсь,  давав  йому  шлях,
Розійдіться    сіро  -сизі,  зіронько  засяй,
Це  ж  прийшов,  другий  Святвечір,  свято    зустрічай!

Хай  щедрівка,  зігріє,  всім  серця  теплом,
Нехай  ангел,  торкнеться  Вас  ніжно  крилом!
Хай  Господнє  Хрещення,  зайде    в  кожну  хату,
Добро  й  щастя  принесе,  радості  багато!

Хай  водиця,  окропить,  засіє  любов`ю
Подарує  благодать    і  міцне  здоров`я!



19.01.2019р



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821900
дата надходження 19.01.2019
дата закладки 19.01.2019


геометрія

І ВЕСНИ ВЖЕ НЕ СТРИМАТЬ ХОДУ…

Вже  у  згадках  заплакана  осінь,
Відлетіли  давно  журавлі…
Вітер  тужно  у  полі  голосить,
Бо  ж  зима  вже  давно  на  порі…

Була  осінь  і  мокра,  й  багряна,
Залишила  сліди  на  землі,
Та  зима  вже  її  відігнала,
Снігом  вкрили  степи  і  гаї…

Оселився  у  грудях  неспокій,
Бо  ж  зима  і  холодна,  й  німа,
І  цей  світ  і  величний,  й    широкий
Остудила  холодна  зима…

Прошуміли  воронячі  крила,
І  стривожилась  тиша  німа…
І  знести  цю  тривогу  несила,
І  тепла  не  шукай,  бо  нема…

Крізь  вікно  я  у  далеч  дивлюся,
В  голові  снують  думи  –  рої,
Чи  весни  цьогоріч  я  діждуся,
Чи  залічаться  рани  земні?..

Не  багато,  чуть  більше  за  місяць,
І  закінчаться  болі  мої,
Мина  січень,  відійде  і  лютий,
Оживе  вся  природа  тоді…

Хоч  сердита  зима  ще  лютує,
Часом  шле  за  бідою  біду,
Прийде  час,  сонце  простір  прогріє,
І  весни  їй  не  стримать  ходу…

Ця  зима  відійде,  як  і  осінь,
Закурличуть  вгорі  журавлі,
Вкриють  землю  ранковії  роси,
Заспівають  в  гаях  солов"ї…

Я  діждуся  весни,  я  в  це  вірю,
І  за  обрій  зима  відійде,
І  веснянеє  сонце  пригріє,
Стане  небо  ясне  й  голубе…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821994
дата надходження 19.01.2019
дата закладки 19.01.2019


Володимир Присяжнюк

За вікном заметіль. І що ж?

За  вікном  заметіль.  І  що  ж?—
Не  підстава  це  для  хандри.
Коли  пахне  домашній  борщ,—
Забуваєш  про  холоди,
Про  захмарну  ціну  на  газ,
Політичні  облуди,  бруд…
Якщо  в  рідних  усе  гаразд,—  
То  й  тривоги  усі  помруть.
Ну  а  сніг?  Хай  собі  летить  —
Тче  білінь,  як  рядно  лляне!
В  домі  затишно,  й  поруч  ти  —
Це  і  є,  мабуть,  головне!
©  Володимир  Присяжнюк
04.01.2019

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821501
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Ганна Верес

Поезія

Поезія  –  не  просто  слів  потік,
Заплетений  у  ту  чи  іншу  риму,
Її  творцями    є  й  були  лиш  ті,
Кого  намітив  Бог,  дав  вільні  крила.

Пливе  поезій  витканий  потік
Зі  слів,  яким  ніхто  не  знає  ліку,
Та  він  для  всіх  важливий  у  житті,
Якого  б  не  були  ми  з  вами  віку.
26.08.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821485
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Не виставляю правду напоказ

(за  мотивами)

"Страшні  слова,  коли  вони  мовчать,
коли  зненацька  ніби  причаїлись,
коли  не  знаєш,  з  чого  їх  почать,
бо  всі  слова  були  уже  чиїмись"
Ліна  Костенко

Буває,  важко  довгий  час  мовчати,
і  так  нелегко  все  тримати  у  душі,
думки,  немов  зачинені  за  грати,
і  рій  шалений  різних  слів  у  голові…

Чому  мовчу  і  не  пишу  публічно,
не  виставляю  більше  правду  напоказ  –
тому  що  все  здається  прозаїчним
і  сказаним  задовго  вже  до  нас…

Тому  що  все  ділю  на  до  і  після,
не  розумію,  де  свої,  а  де  чужі,
коли  слова,  неначе  гостре  вістря,
безжалісно  шматують  серце,  як  ножі…

Настав  жорстокий  час  нерозуміння,
коли  чужий  серед  своїх  і  навпаки,
одні  в  глибокій  стадії  сп`яніння,
а  інші  на  межі  і  навіть  жебраки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821483
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Надія Башинська

ОЙ У ПОЛІ У ШИРОКІМ ЖИТО КОЛОСИТЬСЯ!

Ой  у  полі  у  широкім  жито  колоситься.
А  у  нашій  Україні  доля  веселиться.
Бо  є  щедрий  коровай  у  кожній  хаті.
Будьмо  багаті!

Ой  у  полі  у  широкім  пшениченька  родить.
А  по  нашій  Україні  світла  радість  ходить.
Бо  є  в  кожному  дворі  вівці,  корови.  
Будьмо  здорові!

Ой  над  полем  над  широким  жайівір  в  небі  в'ється.
Тепер  нашій  Україні  ясний  день  всміхнеться.
Бо  весела  в  світі  в  нас  дружна  родина.
Доля  щаслива!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821192
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Олена Жежук

Фатальне

                                               [i]Прощання  схоже  на  знищення,  
                                               ще  нам  залишаються  постріли…
                                                                                               Анна  Багряна[/i]


Мої  зорі  були  не  віщими,
Мені  мало  повітря  в  просторі.
Мої  пошуки  марно  знищені  –
У  прощання  фатальні  постріли.

Наші  ночі    і  дні  змарновані,
Бо  розлука  –  раба  несправжності.
Ланцюгами  надії    сковані  -  
Ми  приречені  недосяжності.

Нам    недолі  сказати  б:  Годі  бо!
Та  в  серцях  лиш  одне  спустошення.
У  розлуки  немає  сповіді,
У  прощання  немає  прощення…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821152
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Н-А-Д-І-Я

Тому ж ти чорний і лихий

Слизька  дорога...Пада  сніг.
Гріхи  природи  засипає.
Деревам  вже  по  пояс  ліг...
Зимова  нічка  догорає.

Останній  промінь  кинув  місяць,
Сніги  ледь  сріблом  притрусив.
А  вітер  щось  із  снігу  місить,
Зірки  десь  ранок  розгубив.

Така  невинність  у  природі,
Земля  ледь  груди  підійма.
Відкриє  віки  при  нагоді,
А  там  мете,  мете  зима.

А  очі  біле  все  вбирають,
Душа  щедрішою  стає.
В  повітрі  мрії  зависають,
Зима  від  мрій  оцих  цвіте.

Та  десь  узявся  чорний  ворон,
Все  біле  це  не  по  нутру.
Йому  б  не  білі  фарби  -  чорні,
Змагатись  з  вітром  у  яру.

Від  білизни   чомусь  він  сліпне,
А  від  народження  глухий.
Оця  краса  вся  недоступна...
Тому  ж  ти  чорний  і  лихий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821087
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Микола Карпець))

З неба кружляє листок

[b]З  неба  кружляє  листок[/b]

Золото,  золото,  золото
Зліва  і  справа  –  і  скрізь
Небо  неначе  розколоте
Хтось  розірвав  синю  вись

Звідти  під  музику  вальсу
З  неба  кружляє  листок
Не  залишивши  нам  шансу
З  ним  ще  летить  тисяч  сто))

Може  не  сто,  може  більше
Та  не  у  цьому  тут  суть
Стало  навколо  світліше
Сонце  на  землю  несуть
12.10.18  М.К.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821107
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Патара

Так багато зими

Так  багато  зими,  так  багато  снігів...
Зустріч  нашу  чомусь  заперечує  Всесвіт,
Нам  дозволив  поблажливо  декілька  бесід,
Добре  хоч  телефон  у  ці  дні  не  підвів.
Так  багато  снігів,  так  багато  зими...
Здатність  танути  мають  сніги,  слава  Богу,
То  ж  "сльозами"  невдовзі  умиють  дорогу
І,  нарешті,  з  тобою  зустрінемось  ми.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821421
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Світлана Моренець

ТИ БЕРЕЖИ ЇХ, БОЖЕ!

День  поспішав  за  обрій  і  котив
поперед  себе  диск  огненний  сонця,
збавляв  шалений  темп,  губив  мотив
і  блискотів  прощально  у  віконцях.

Запалювали  люльки  димарі,
пихтіли  в  чисте  небо  теплим  духом.
Давно  поснули  мухи  й  комарі,
бо  холодно,  тож  не  гули  над  вухом,

лиш  зрідка  голос  птаха  долинав,
та  й  знову  обіймала  райська  тиша.
Яскраві  барви  вечір  поглинав.
Спалахували  зорі.  Місяць  вийшов.

Повільно  вечір  плив,  як  мед  густий.
Нірвана...  Але  враз  прийшла  до  тями:
за  мирні  миті  –  Господи,  прости!  –
на  фронті  платять  кров'ю  і  життями.

Благословенний  спокій  і  ось  ця
краса  блаженно-чиста,  пасторальна,
все  завдяки  нескореним  бійцям,
в  яких  щодень  –  війна...  на  смерть...  реальна...

І  хвиля  смутку.  Й  звичний  епілог  –
благання  до  Небес,  слова  молитви,
щоб  захистив  захисників  наш  Бог...
–  Ти  бережи  їх,  Спасе,  в  кожній  битві!

                                             2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815528
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 28.11.2018


Світлана Моренець

Осінній блюз

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9zQIGPCMJ5s[/youtube]
[b][i][color="#000080"]Тьмяніють  барви,  злото  менше  сяє.
Пташина  мокне.  Холодно  кущу.
Це  Осінь  гасне.  Осінь  вже  згасає
у  зливі  падолисту  і  дощу.

А  Жовтень-красень  від  кохання  сохне,
вітрів  благає,  щоб  тримали  "плюс".
Від  їх  поривів  Осінь  тихо  охне,
зронивши  листя  в  ностальгійний  блюз.

Невже  старіє?  Царський  шарм  зникає.
Пік  пройдено  -  повернення  не  жди.
Зі  смутком  Осінь  Жовтня  відпускає,
під  шепіт  листя:  "Відлюбила...  Йди..."[/color][/i][/b]

30.10.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811890
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 01.11.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2018


Світлана Моренець

Малюнок бабиного літа

Вже  павутинки  бабиного  літа
в  полон  піймали  радість  і  печаль.
Органзою  легкою  оповита
на  сході  сонця  туманіє  даль,
мов  сни  переглядає  легкотілі,
сховавшись  в  нерозвіяних  димах...
Жар-птиця-Осінь  в  двір  мій  прилетіла,
розмалювала  пурпуром  сума́х*.
Веселкою  всміхнулося  подвір'я,
засяяв  кущ  -  очей  не  відвести,
немов  птахи,  порозпускавши  пір'я,
на  сонці  гріють  крила  і  хвости.
Чарує  Осінь,  мов  казкова  фея,
художниця  декору,  майстер  див.
Витягує  із  скринь  такі  трофеї,
щоб  кожен    вразив,  душу  розбудив.
Та,  збуривши  емоції,  навшпиньки,
тихцем  піде  красуня...
Жаль...  Як  жаль!
І  тиснуть  горло  срібні  павутинки,
в  клубок  з'єднавши  радість  і  печаль.

*сума́х    -  декоративна  рослина.

Світлина  автора.  Сумах.

23.10.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811051
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 24.10.2018


Анатолій Розумний

ПЛИВУ В ЧОВНІ…

Пливу  в  човні  я  річкою  життя,
Несе  мене  потік  все  далі  й  далі...
Пливу  в  човні  вперед,  у  майбуття...
А  що  за  звивом?  Радість  чи  печаль?

Пливуть  повз  мене,  наче  береги,
Пливуть  і  залишаються  позаду,
Тривоги,  труднощі  та  вороги,
Мов  очерет  сухий...  Я  дав  їм  раду...

Махають  вітами  услід  гаї,
Якими  я  гуляв  колись  доволі.
Попереду  чекають  нові  дні...
Пливу  все  далі  я  в  човнові  долі...

Ще  довго  річкою  мені  пливти,
Де  будуть,  знаю,  ще  нові  пороги,
Які  потрібно  вдало  обійти,
Та  маю  сили  ще,  і  маю  змогу...

Несе  мій  човен  бистра  течія,
У  хвилях  чистих  сонце  так  іскриться...
Десь  там,  за  звивом,  доленька  моя
Мені  свої  відкриє  таємниці…

Анатолій  Розумний
22.10.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810915
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Валентина Ланевич

Край дороги кущ калини

Край  дороги  кущ  калини  росою  умився,
А  на  нього  з  зір  високих  потік  світла  лився.
З  зір  високих  та  з  місяця,  що  горів  у  небі,
Обіцявся  прихилити  при  першій  потребі.

Та  в  душі  його  холодній  пустка  гостювала,
Лиш  красу  із  грон  червоних  вона  випивала.
В’яло  листячко  зелене,  осінь  билась  в  груди
І  здавалося  калині  -  напилась  отрути.

"Не  віддай  мене  нікому:  чуєш,  любий,  милий",  -
Шепотіла  через  сльози,  погляд  занімілий.
"Не  віддай,  кохай",  -  молила,  до  землі  вклякала,
Зірвавсь  вітер,  хмарка  сиза  місяця  сховала.

22.10.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810895
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Ніна Незламна

Я прийду до тебе

Я  прийду,  чуєш,  до  тебе,  тільки  зачекай,
Шурхіт  листя  під  ногами,  осінь  зустрічай,
Сонце  золотом  покриє,  прикрасить  поля,
У  бурштиновій  вуалі  красуня  земля.

У  думках,у  нас  з  тобою  іще  літні  дні,
Квіти-  маки  збирали,  ти  дарував  мені,
І  нам  сонце  всміхалось,  у  долонях  тепло,
Всі  птахи  в  коло  збирались,  якби  ж  так  було.

Як  прийду,  любий  до  тебе,    хай  неба  блакить,
Вітер  згоне  сірі  хмари,  подарує  мить,
Ясний    промінь  гойдається  на  вітах  кущів,
Нехай  осінь  та  не  хочу,  холодних  дощів.

Тож  стрічай  мене  і  осінь,  листочків  букет,
І  поглянь  в  жадані  очі,  знаю  твій  секрет,
Принесеш  мені  троянди,  які  так  люблю,
Я  цілунок  твій  медовий,  ні,  не  загублю.

                                           2015р


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810910
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Н-А-Д-І-Я

Безшумно впав один листок. .

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=81JC95E4f9w[/youtube]

Безшумно   впав  один  листок,
Приліг,  неначе  відпочити.
Йому  б  повітря  ще  ковток,
І  ще  б  хоч  трішечки  пожити.

За  ним  упав  іще  один,
А  потім  зграйка  полетіла,
(Таке  життя  й  людського  плин)
Неначе  чайки  легкокрилі.

Хтось  полетить  за  журавлями,
Якщо  він  місце  там  знайде,
Чиясь  душа  пройде  стернями,
І  просто  так   собі  піде..

Лиш  озирнеться  на  хвилинку:
Не  все  почув,  не  все  сказав.
І  із  сльози  уже  крижинка,
Розтане  тихо  поміж  трав.

Це  буде  потім,  хай  колись,
Таке  життя,  не  переробиш..
А  зараз  мова  йде  про  лист...
І  все  ж  подібне  щось    знаходиш....


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810794
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Надія Башинська

ВИШИВАЮ Я…

Вишиваю  я...  в'ється  ниточка
золотиста  -  сонця  цвіт.
Синя  стелиться,  ніби  стрічечка,
в  ясних  барвах  грає  світ.

         Гріють  серденько  мальви  мамині,
         явори,  що  за  селом.
         І  витьохкує  соловеєчко
         в  наших  вишнях  під  вікном.  

Вишиваю  я  жито  в  полечку
і  пшеницю  золоту.
Бо  щасливу  ми  маєм  долечку,
вся  земля  наша  в  цвіту.

         Гріють  серденько  мальви  мамині,
         явори,  що  за  селом.
         І  витьохкує  соловеєчко
         в  наших  вишнях  під  вікном.  

Хай  ясніє  край  вишиванками...
із  води  всім  та  з  роси!
Бо  за  щастя  жить  в  краю  рідному
серед  Божої  краси.

         Гріють  серденько  мальви  мамині,
         явори,  що  за  селом.
         І  витьохкує  соловеєчко
         в  наших  вишнях  під  вікном.        


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810814
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Донець Олександр Віталійович

Вселенский сбой.

[url="http://s.poembook.ru/theme/97/10/21/49a612f69df56a5e66d72dfa4835bac30813f093.mp3"target="_blank"]©  Ссылка  на  аудио  Читает  Автор  откроется  в  новом  окне.[/url]

Наверное,  произошла  ошибка,
А  может,  был  вселенский  сбой,
И  из-за  этих  происшествий,
Мы  просто  встретились  с  тобой.
 
Там  в  вечности,  миры  столкнулись.
Сломав  привычный  ход  вещей.
Мы  тут,  друг  дружке  улыбнулись,
Ты  мне.  Я,  юности  твоей.
 
У  слуг  создателя  ЧП.
Они  не  знают  в  чём  причина.
Как  вместе  изменили  Мир.
Девчонка  и  седой  мужчина.
 
©  Copyright:  Александр  Донец.
Фото  из  открытых  источников.
[url="http://s.poembook.ru/theme/97/10/21/49a612f69df56a5e66d72dfa4835bac30813f093.mp3"target="_blank"]©  Ссылка  на  аудио  Читает  Автор  откроется  в  новом  окне.[/url]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810882
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Ганна Верес

Обнімімось, браття-українці

Обнімімось,  браття-українці,
Поміж  нас  хай  селиться  любов,
Головне  в  житті  –  то  не  червінці,
А  добро,  родина,  мир  і  Бог!

Біль-війну  ми  разом  подолаєм,
Героїчний  маємо  народ,
Й  зацвіте  веселка  понад  краєм,
Закінчиться  ера  перешкод.

Обнімімось,  браття-українці,
Не  слабіють  м’язи  наших  рук
Налила    нам  доля  бід  по  вінця,
Кров  козацька  капає  з  хоругв.

Волею  все  ж  будем  смакувати,
Дорожити  і  своїм  ім’ям,
Бо  одна  в  нас  Україна-мати,
Як  одні  батьки,  земля,  сім’я.

14.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810883
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Світлана Моренець

Візитна картка України

         [i](віршоване  оповідання)[/i]

Я  не  носила  вишиванок,
їх  в  мене  просто  не  було,
бо  збереглось  тих  одяганок
десяток  на  усе  село.
І  в  домі  –  жодної  ікони,
то  не  було  і  рушників,
не  мали  скринь  ми  чи  схоронів
із  давнім  спадком  прабатьків.

Квартира  вчителя.  Чистенько.
Макети  звірів  та  птахів.
В  дубовій  рамі  сам  Шевченко
дивився  з  глибини  віків.
Матуся,  вроджена  шляхтянка,
не  вишивала  полики:
хазяйство,  школа  й  до  світанку
перевіряла  помилки
у  стосах  зошитів...
                                                         Ой,  нене,
тяжким  було  твоє  життя.
З  усіх  захоплень  –  щодо  мене  –
найменше  вабило  шиття.
Від  примітивних  візерунків,
що  бачила  я  по  хатах,
не  мліло  серце  вередунки,
не  видихали  груди:  "Ах!"

Аж  поки  я  не  побувала
в  гостинах  дальніх,  у  рідні.
Там  в  кожній  хаті  дивували
творіння  рук  на  полотні.
Живії  маки  між  колоссям,
орнаменти  на  рушниках
такі,  що  стримать  не  вдалося
моє  гучне  і  щире:  "Ах!!!"

Везла  узори  від  майстрині
давнішній  подрузі  сім'ї,
золоторукій  Василині,
щоби  порадувать  її.

...  Минає  час.  Ми  на  терасі,
а  Вася  –  ластівкою  в  дім
влітає  мовчки  до  Тараса,
мить  –  вишитий  рушник  на  нім.

...  Запала  тиша.  Посвітліло?
Чи  душ  торкнулася  яса?
В  Шевченка  очі  потепліли  –
зачарувала  всіх  краса.
Її  магічна  диво-сила
людину  змінює  і  світ.
Яку  ж  полуду  я  носила
усе  життя?!  Сімнадцять  літ!

Роки  студентські.  Як  гурманка
дивлюсь,  здивована  без  меж:
на  кожен  смак  є  вишиванка,
й  для  мене,  капризулі,  теж.
На  вибір  –  силонька-силенна,
для  всіх  випадків  й  поколінь:
чорно-калиново-вогненна
палітра,  й  неба  голубінь,
і  вишукано  білосніжні,
й  осінні  барви  золоті,
яскраві,  однотонно-ніжні
батистові  й  на  полотні.

Яка  безмежна  фантазійність,
майстринь  таланту  глибина!
В  них  –  пісні  тиха  мелодійність
і  оберегів  таїна.

Ну  що  там  Ґуччі  та  Версаче?!
У  вишиванці  є  наш  знак:
лиш  одягни  її,  юначе,
і  ти  –  орел.  Ти  –  свій!  Козак!
Серед  такого  ось  розмаю
твоє  дитинство  протекло,
у  ній  –  краса  твойого  краю,
душі  народної  тепло.

Тож  нині  пані  і  панянки,
та  й  карапузи-малюки
вдягають  радо  вишиванки,
шанують  й  носять  залюбки,
як  цінні  нації  перлини,
її  таланту  щедрий  цвіт.
Вони  –  візитки  України,
що  славлять  край  наш  на  весь  світ.

                             17.10.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810387
дата надходження 17.10.2018
дата закладки 21.10.2018


Любов Іванова

ЗВУКИ В ПАРКЕ ГОРОДСКОМ

[b][i][color="#0928b0"][color="#de1b5f"]З[/color]абыл  ли  ты  юности  нашей  свидания    
[color="#de1b5f"]В[/color]  вечернем,  уютном  саду  под  луной.    
[color="#de1b5f"]У[/color]лыбки,  объятия,  радость,  признания,    
[color="#de1b5f"]К[/color]огда  ты,  любимый,  был  рядом  со  мной.    
[color="#de1b5f"]И[/color]  звезды  на  небе  мигали  нам  ласково,  
 
[color="#de1b5f"]В[/color]округ  никого...  только  чувства  и...  вальс.  
 
[color="#de1b5f"]П[/color]од  музыку  эту  кружились  мы  радостно,  
[color="#de1b5f"]А[/color]  месяц    смотрел  на  танцующих  нас.  
[color="#de1b5f"]Р[/color]астаяло  время  в  совместном  желании,    
[color="#de1b5f"]К[/color]ружила  нас  в  танце  царица  любовь.    
[color="#de1b5f"]Е[/color]ще  и  не  думалось  о  расставании,  
 
[color="#de1b5f"]Г[/color]орели  глаза  словно  угли  костров.    
[color="#de1b5f"]О[/color]т  счастья  стучали  сердца  в  исступлении,  
[color="#de1b5f"]Р[/color]азбиться  готовы  и  вылететь  прочь.  
[color="#de1b5f"]О[/color]т  памяти  этой  я  в  оцепенении...    
[color="#de1b5f"]Д[/color]е-факто,  но  вырвать  из  сердца  невмочь.  
[color="#de1b5f"]С[/color]коль  лет  пролетело  и  в  прошлое  кануло,    
[color="#de1b5f"]К[/color]редиты  оплачены  сердцем  сполна...    
[color="#de1b5f"]О[/color]днако,  при  мыслях,  что  жить  надо  заново    
[color="#de1b5f"]М[/color]елодия  прошлого  снова  слышна...[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810092
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 15.10.2018


Н-А-Д-І-Я

Я усміхнуся дню новому

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=nrSj7yCP61Q[/youtube]


Осінній  сум  струшу  з  плечей,
І  усміхнуся   дню  новому.
Не  буду  слухати  речей,
Що  це  душі  осіння  втома.

Осінні   примхи  це  -   не  нове
Ми  піддаємось  легко  в  лад.
Вразливим  душам  це  -  типове,
І  настрій  йде  уже  на  спад.

Про  щось  жалієм,  тихо  плачем,
І  вторим  з  сумом  тим  дощам.
Налаштувались  так,  одначе,
Бо  настрій  робить  кожен  сам.

Осінній  сум  -  те  потаємне,
Де  плаче  спогадом  душа
І  сльози  ллє  свої  недремно.
Таку  не  пробуйте  втішать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809782
дата надходження 12.10.2018
дата закладки 15.10.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2018


Любов Іванова

СМОТРИ, КАК КРАСКИ ОСЕНИ ИГРАЮТ

[b][i][color="#b09107"][color="#b00a07"]С[/color]олнышко  раньше  уходит  за  лес
[color="#b00a07"]М[/color]ир  незаметно  стал  миром  чудес
[color="#b00a07"]О[/color]хрой  окрасился    парк,  лес  и  сад
[color="#b00a07"]Т[/color]ьма  по  долинам  бредет  наугад.
[color="#b00a07"]Р[/color]ечка  ласкает  свои  берега
[color="#b00a07"]И[/color]  отражает  в  воде  облака.

[color="#b00a07"]К[/color]аждая  ивушка  смотрится  в  гладь
[color="#b00a07"]А[/color]х,  как  невестой  ей  хочется  стать..
[color="#b00a07"]К[/color]  клену  хотелось  бы  ей  перейти

[color="#b00a07"]К[/color]то  же    закрыл  ей  дороги-пути?
[color="#b00a07"]Р[/color]ечка  не  хочет  ее  отпустить
[color="#b00a07"]А[/color]  ведь  как  речке  без  ивушки  жить!
[color="#b00a07"]С[/color]олнце  бросает  косые  лучи
[color="#b00a07"]К[/color]ак-то  они  уж  и  не  горячи...
[color="#b00a07"]И[/color]вушка  ветками  жмется  к  реке

[color="#b00a07"]О[/color]ттиск  прохлады  на  каждом  листке.
[color="#b00a07"]С[/color]телется  лугом  молочный  туман
[color="#b00a07"]Е[/color]й-же,  мираж  или  самообман.
[color="#b00a07"]Н[/color]ебо  теряет  немного  свой  цвет
[color="#b00a07"]И[/color]  кроет  сад  щедро  лиственный  плед.

[color="#b00a07"]И[/color]збы  не  прячутся  в  зелень  кустов
[color="#b00a07"]Г[/color]ляньте,  какое  обилье  цветов!!
[color="#b00a07"]Р[/color]озы  и  астры  и  бум  хризантем
[color="#b00a07"]А[/color]нгелы  создали  этот  Эдем.
[color="#b00a07"]Ю[/color]г  примет  вскоре  в  объятие  птиц
[color="#b00a07"]Т[/color]олько  не  счесть    этой  сказки  страниц.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809589
дата надходження 10.10.2018
дата закладки 13.10.2018


Елена Марс

Куди летить краса щасливих днів

Мій  Луцьку,  ми  обоє  у  зажурі...
Нам  з  вереснем  прощатися  пора.
Світанки  прохолодні  і  похмурі,  
І  сонечко  все  менше  зазира

У  вікна.  Скоро  світ  цей  стане  сірим...  
Вітри  зірвуть  з  дерев  увесь  бурштин  
І  вкриють  ним  дороги.  І  без  міри
Дощитиме,  по  декілька  годин...  

Дощитиме  на  серденьку  і  в  мене,  
Із  присмаком  солоного  жалю,  
Як  ніби  відлетить  і  щось  шалене
За  обрій,  те,  що  гаряче  люблю...  

І  будуть  тільки  спогади  туманні
Тривожитися  інколи  в  мені,  
Народжуючи  в  серці  запитання:
Куди  летить  краса  щасливих  днів?..

Вересень  2018  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809398
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 11.10.2018


Патара

Лише недавно

Ти  по  життю  крокуєш  з  багажем  —  
Все  пережите  вже  нести  несила...
Лише  недавно  крила  там  носила
Де  досвід  в  спину  штрикає  ножем.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809489
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 11.10.2018


Світла (Імашева Світлана)

Сумувала осінь

Виплив  день  із  мороку  нечутно,
Запаливши  клени  багрецем,
І  дощинки  скрапували  смутно
Осені  заплаканим  лицем.

Сумувала  осінь  за  сліпучим
Літом,  що  яріло  й  одцвіло,
Переймала  громом  з  хмари-тучі,
Літечко  ж  за  веснами  пішло.

Драма  ця  повторена  укотре,
Ця  печаль-розлука  вікова:
І  прощання  з  літом  незворотне,
Й  ностальгія  осені,  й  зима...

У  дощі  рясного  падолисту
З  усміхом  дитинним  увійду...
Відспівала  дзвонами  Пречиста  -
Віру  і  надію  віднайду.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809136
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 07.10.2018


Н-А-Д-І-Я

Моє вікно - це інший світ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mFu_iDrGCx0[/youtube]



Ледь  -  ледь  зашторене  вікно,
Рогатий  місяць  заглядає.
Тупцює  сон  уже  давно,
На    мене   хитро  поглядає.

Зітхає  стомлена  душа,
Думки  рояться  табунами.
Легенький  вітер  сум  втіша,
Туман  кочує  валунами.

Якась  таємність  у  природі,
А  ти  чекаєш,  чогось  ждеш.
Та  все  киваєш  на  погоду:
Дощі,  туман  -  немає  меж...

Десь  недалеко  легкі  хвилі
Цілують  річки  береги.
Але  й  вони  чомусь  безсилі:
Покинуть  річку  назавжди..

Моє  вікно  -  це  інший  світ,
І  інше  там  життя  існує.
Чом  оселився  в  душі  гніт,
І  там  живе  і  розкошує  ?

Гойдає  вітер  павутинку,
А   я  міркую,  чи  впаде?
Та  все  думкам  нема  спочинку...
Дивлюсь:  світанок  ніч  краде...



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809162
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 07.10.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 91

[b][color="#09237a"]У  кумы  украли  плавки
Ищем  сутки  всем  селом
А  нашли  случайно...  в  главке
У  министра  под  столом!!!

Возле  клуба  снова  драка...
Море  раненных,  завал!!
Это  кум  мой-забияка
Вновь  куму  приревновал.

Босиком  иду  по  лужам.
Лужи  нынче  просто  класс!
Мне  и  мерс  теперь  не  нужен
С  милым    воз  мне  в  самый  раз!

За  деревней  на  прудах
Зрелище  -  уржаться!!!
Ходит  дедушка  в  годах
С  девушкой  лет  двадцать.

Кабы  в  поле  не  цветы
И  не  в  пояс  травы.
Вряд  ли  смог  бы,  Митька,  ты
Влить  мне  секс-отравы!

Покатилась  зорька  вниз
С  неба  прямо  в  койку.
Там  как  раз  один  маркиз
Ублажает  Зойку.

Милку  сватали  на  днях,
Вольные  цыгане.
Увели  у  ней  коня
И  веник  из  бани!

Подоил  корову  милый,
Выпить  пол  ведра  успел.
И  прибавил  столько  силы,
Что  пять  девок  поимел.

Ну  куда  же  Вы  спешите?
Не  иначе  с  милкой  в  ЗАГС.
Вам  лишь  сорок,  извините,
Жизнь  лишь  только  началась!!

Я  на  пенсию  решила
Не  пустили,  вот  беда!!
Паспорт  новый  прикупила
В  нем  прибавила  года.

Стал  миленок  скупердяем
Нафиг  мне  мужик  такой!!
Если  в  городе  гуляем,
То  в  кафешку  -  ни  ногой

На  ночь  дверь  не  закрываю
Когда  мы  ложимся  спать.
И  ложусь  я  только  с  краю.
Чтобы  к  куму  убежать..

Не  вяжу,  не  вышиваю
У  меня  талантов  нет.
А  вот  хлопцев  -  соблазняю,
Классно  делаю  м*нет...

Ну,  вчера  ты,  блин  давала,  
Мне  разок  у  сеновала,  
А  сегодня,  как  не  ною,  
Лупишь  с  дури  в  пах  ногою.[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809052
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 06.10.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Хризантем чудодійне марево

Хризантем  кучеряві  зачіски
Тріпотіли  від  подиху  осені.
І  душі  потаємні  закутки
Укривалися  млосними  росами.

Хризантем  чудодійне  марево
Чарувало  білястою  свіжістю.
Ця  осіння  розкішна  магія
ЇЇ  серця  торкнулась  із  ніжністю.

Як  давно  дарував  хризантеми!
Знов  душа  тріпотіла  замріяно,
Квіти  білі  -  краса  діадемна.
Затремтіла  сльозинка  між  віями.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809083
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 06.10.2018


Ганна Верес

Кохання й час

Уже  й  для  нас  звучить  осінній  вальс,
А  ми  ще  в  літі  молодо  гарцюєм,
Адже  коханню  непідвладний  час,
То  ж  ми  живем  і  мріємо,  й  працюєм.

І  хоч  наш  обрій  кличе  вже  літа,
У  теплім  літі  радо  ми  блукаєм,
Де  кожен  день  наш  сонечко  віта.
Ця  істина  життя  саме  така  є.  
26.08.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808868
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 05.10.2018


Валентина Ланевич

Втопилася на все в очах

Втопилася  на  все  в  очах,  в  любові,
До  серця  горнеться  твій  голос  повсякчас.
Вривається  в  години  вечорові,
Терпкий  зриває  із  душі  зажури  пласт.

І  почуття,  піднесенням  у  простір,
Пливуть  назустріч  осені,  де  дні  з  вітрів.
Випадок  долі    -  вибір  був  на  осліп,
Коли  мене  ти  по  житті  в  той  час  зустрів.

Серце  забилось  раптом,  як  шалене,
І  до  твого  тягнуло  провід  навісний.  
Щось  відбулось  спонтанно-навіжене,
Для  інших  невловиме,    ти  -  жаданий,  мій.

05.10.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809007
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 05.10.2018


Надія Башинська

ОСІНЬ НЕ ПЛАЧЕ…

Осінь  не  плаче...  А  хмари  збирає.
Землю  дощами  вона  поливає.
Щоб  проростали  всі  зерна  политі.
Варті  ж  бо  плоду  усі  працьовиті.

І  про  дерева  вона  теж  подбає.
Плаття  й  сорочки  для  них  вишиває.
Всіх  обійде    осінь,  всіх  обдарує.
Золотом  щедро  мережки  гаптує.

Візьме  на  себе  журбу  всю  й  тривоги.
Благословить  у  далекі  дороги.
Зронить  сльозу  гірку,  і  не  помітять.
Думають,  дощ...  бо  ж  дні  сонячно  світять.

Ой,  як  майстерно  все  розфарбувала!
Жодна  пора  ще  такого  не  мала.
Айстри  барвисті  цвітуть  і  жоржини.
І  пломеніє  рясний  кущ  калини.

В  серці  залишу  я  барв  цих  цвітіння.
Ясного  сонця  живе  в  них  проміння.
Їх  кольори  хай  нас  в  стужу  зігріють.
Як  за  вікном  срібні  віхоли  віють.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808994
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 05.10.2018


Ніна-Марія

ВИШИВАНКА ДИТИНСТВА

Дивлюсь  на  фото  чорно-біле,
А  там  дівчатко  -  миле,  миле.
Серйозний  погляд  оченят.
Мабуть,  мені  там  років  з  п'ять...
Голівку  прикраша  віночок,
І  стрічечок  густий  рядочок.
Коралів  справжніх  три  разочки,
Й  вишивана  з  льону  сорочка,
Така  гарнюня  -  справжнє  диво!
Беру  до  рук  її-  й  щаслива,
Горну  з  любов'ю  до  грудей,
Непрохана  сльоза  з  очей...
Бо  це  ж  матусин  є  доробок,
Який,  немов  би,  ненароком,
З  літами  час  припорошив,
І  стільки  спогадів  лишив...
Я  бережу  цю  сорочину,
Неначе  скарб,  немов  святиню,
Бо  скупана  вона  в  любові.
У  маминім  ласкавім  слові,
Яка  без  меж  мене  любила,
Ще  з  малечку  добру  навчила.
Свою  любити  Україну.
І  в  добру  і  в  лиху  годину.
Пронести  гідно  крізь  життя
Святі  ці  й  чисті  почуття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808276
дата надходження 29.09.2018
дата закладки 05.10.2018


Променистий менестрель

Чи почуєте?



Хтось  сховав  ключі  від  Неба,
Від  сердець  людських.
Осінь,  осінь  –  ми  до  тебе...
Ліс  в  красі  притих...
Що  ти  скажеш,  мудра  осінь
Про  гріхи  людські?,
Що  й  прощення  ще  не  просять
Вже  в  які  віки...

Вже  й  Земля  терпіть  не  може,
Всю  її  трясе  –
Небеса  вже  на  сторожі,
Нафту  ж  людство  ссе.
Нафта  –  кров  Планети,  люди,
Не  годиться  так,
Грішимо,  як  є,  повсюди  –
Правдонька  свята.

Радіація,  пластмаса  –
Смерть  екосистем.
Де  воді  питній  запаси?
Стільки  грішних  тем.
Не  промовчала  і  осінь:
"Всіх  вас  до  Краси
Я  веду  –  діток  й  дорослих,
Як  і  Бог,  і  Син.

Чи  дослухаєтесь  всі  Нас,
Чи  почуєте?
Як  ні  –  сила  чорнокнижна
Вас  з  Землі  змете!"

02.10.2018р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808579
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 02.10.2018


Вячеслав Рындин

В октябре…

[i]Лист  летит  –  за  ним  вдогонку
Улетает  красота  –  
Покидает  потихоньку  
Упоение  –  слегка  
Потускнели  –  закружились
Беспорядочно  –  сложились    
На  долинке  –  вдоль  лужка
Приключения  листа…  
Гриб  сидит  –  под  сенной  холкой  
Высит  гордые  бока!  
Где  тот  тип  –  с  большой  кошёлкой?!
Учащается  ходьба…
…завелось  –  сердцебиенье
Кратностью  сродни  шагов  –
Довелось  предназначенье
Разгулявшихся  грибов…
Суп  кипит  –  в  парах  тушёнка  
Демонстрирует  фурор…  
Явит  мирная  похлёбка  
Воспевающий  восторг![/i]

02.  10.  18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808556
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 02.10.2018


Ніна Незламна

Золотава осінь….

Золотава  осінь,  бурштинові  очі,
Підфарбує,  ледь-  ледь,  все  посеред  ночі,
А  світанок,  сонно  покладе  на  пензлик,
Фарб  червоних,  жовтих,він  немов  метелик.

Ясноокий    промінь,  бадьорить  природу,
Доки  час,  ще  має  і  має  нагоду,
Золотава  осінь,  очі  бурштинові,
         Зчервонілі,  сяють  грона  калинові.

Світлий  день  загляне,  то  неначе  казка,
Як  пригріє  сонце,  на  те  Божа  ласка.,
 Золотенькі  коси  в  моєї  берізки,
Під  багрянцем,    лежить  трава,  уздовж  річки.

У  пониклім  лісі,  листя  зорепадом,
Я  не.  тішуся  й  своїм  щедрим  садом,
Не  скупа  красуня,  вміло  хазяйнує,
І  знов  нові  фарби…  повсюди    чаклує.

                                         29.09.2018р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808563
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 02.10.2018


Надія Башинська

З ТОБОЮ МИ ЗАВЖДИ!

До  теплого  краю  птахи  відлітають.
Не  в'ють  там  гніздечок  вони  й  не  співають.

Бо  дома  гніздечко  рідненьке  чекає.
Тут  прутик  до  прутика...  пташка  звиває.

Своїх  пташеняток  у  ньому  виводить  
з  тих  пір,  як  по  небу  тут  сонечко  ходить.

А  хто  ж  без  землі  ти  своєї  у  світі?
І  служать,  людино,  кому  твої  діти?

І  нашого  роду  по  всьому  вже  світу.
А  вчить  же  нас  пташка  маленька  любити.

І  терном  цвітуть  вже  дороги  до  хати...
Та  ж  тут  чорнобривцям  дано  розцвітати!

За  тих  моє  серденько  щиро  радіє,
хто  сонячні  квіти  під  вікнами  сіє.

Візьму  й  у  садочку  сипну  ще  їх  жменьку  
за  себе  й  за  тих,  хто  забув  свою  неньку.

Я  знаю,  розправлять  вони  свої  брівці,
і  світ  заясніє...  Цвітуть  чорнобривці!

І  знов  усміхнеться  згорьована  ненька.
Ми  любим  тебе,  Україно,  рідненька!

З  тобою  ми  завжди...  і  з  вечора,  й  зрання.
Для  тих,  хто  руйнує  -  нема  виправдання!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808504
дата надходження 01.10.2018
дата закладки 02.10.2018


Валя Савелюк

ПУСТЕЛЕЮ



бреде  у  безвість
колона  слідом  за  колоною
бранців
пустельного  само  полону

«…якщо  сіль  вивітриться  –
чим
зробиш  її  солоною?..»

якщо  земля  не  дасть  джерелу  води  –
кому  знадобляться  золоті  жили  і  поклади?
фабрики  і  заводи…

зоставиш  жадно  нажите
і  побредеш  усюди,
а  скрізь  –  такі  як  і  ти
безбожні  люди

їм  і  без  тебе  тісно
і  обмаль  води:
геть  іди!
…а  куди?

навпростець-навмання
пустелею  вигнання  –
до  самопізнання-прозріння

за  віщо,  питаєш?  яке  коріння,
таке  й  насіння:

бо  твої  діди  
і  прадіди,
як  от  зараз  і  ти,
зазіхнули  на  клаптик  землі
під  хатою  у  сироти
і  відмовили  спраглому  подорожньому
у  ковтку  води

22.04.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808401
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 02.10.2018


Олена Жежук

Глибшає…

                               [i]Вже  б,  здавалося,  відболіло,
                               Прогоріло  у  тім  вогні…            
                                                     Микола  Вінграновський    [/i]                                                                                                                                                                                                                                                                                              

Вже  б,  здавалось,  пішло,  відлягло,
Посрібнилися    айстри  інеєм…
Передумалось,  перецвіло,
Відгриміло,  злило  твоїм  іменем.
 
Вже  б,  здавалось,  відплакала  все,
Відтужила  всі  думи  зболені.
Мої  води  самотність    несе    -
Ти  ж  торкнувся  моєї  повені…

Ну  навіщо  мені  ця  печаль?
Я  ж  її  відпустила  віршами.
Ах  ріка  моя  –  суму    кришталь,
Гіркота  у  душі  моїй  глибшає…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808295
дата надходження 29.09.2018
дата закладки 02.10.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.09.2018


Ніна Незламна

Считать учился чебурашка…

                     (  Из  рубрики  в  стране  сказок)

Считать    учился  чебурашка,
Вот  на  траве  сидит  букашка,
Одну  увидел,  а    потом  вдруг,
Уж  присмотрелся,  много  вокруг.

Больно  малы,  бегут  откуда,
Совсем  не  знать!  И  спешат  куда?
Как  посчитать,  чтоб  не  потерять?
Один,  вот    два,    три,  четыре,    пять.

Но  вдруг  один,  свалился  в  пропасть,
В  земле  дыра…  Как  посмел  упасть?
Кто-то  жужжит  –  с  неба  свалился,
Зачем  спешил?  Ведь  провалился!
Скажите    мне…Как  их  посчитать?

Считать  учился  чебурашка,
Рядом  увидел  -  вот  ромашка,
Ну  здесь  уж  точно  посчитаю,
Все  лепестки  поотрываю.

Он  поглядел.  О  как  красива!
И  поклонился  ей  учтиво,
Лучше  в    лесу,  уж    погуляю,
Друзей  потом,  я  посчитаю.

                           20.09  2018г


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807364
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 22.09.2018


Катерина Собова

Синочок

Лежить    Петя    на    дивані
(Таки    добре    натомився),
З    дискотеки    прийшов    рано,
Цілу    ніч    там    веселився.

Телефон    не    дав    заснути.
Батьки    з    дачі.    Петро    злиться:
-Що    за    люди,  уже    зранку
Їм    не    спиться    й    не    сидиться!

В    телефоні    вже    співає
Солоденький    голос    мами:
Петрику,    синочку,    як    ти?
Чи    не    скучив    вже    за    нами?

Кидай    все    і    їдь    на    дачу,
Любий    мій,    мене    ти    чуєш?
Місяць,    як    тебе    не    бачу…
Там,    напевно,    голодуєш?

-Я    бажання    твої    знаю,-
Підключився    потім    тато,-
Тут    на    тебе    вже    чекають
Шашлик,    пиво    і    дівчата!

-Я    на    це    не    поведуся,
І    мене    ви    не    займайте:
Буряки    свої    й    картоплю
Там    самі    собі    копайте.

Хлопчик    я    уже    дорослий  –
Повних    двадцять    років    маю,
За    дівчат,    шашлик    і    пиво
Я    вже      якось    сам      подбаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807224
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 22.09.2018


Ніна-Марія

Мамин рушник

З  полиці  мамин  я  рушник  дістану,
До  болю  рідний,  дорогий  мені.
Мов  знову  долю  нелегку  прогляну,  
Яку  лишила  ти  на  полотні.

Узорами-орлята  з  голубами,
Півонії,  мов  зірвані  в  саду.
Красу  творила,  мамо,  ти  руками,
Які  робили  все  так  до  ладу.

Хотіла  б  я  до  тебе  притулитись
Та  серце  лиш  стискає  гірко  щем…
Води  з  криниці  рідної  напитись,
З  нахиленим  над  нею  журавлем.

Між  нами  відстань  зміряна  роками.
Ти  так  далеко-там  на  небесах.
Але  любов,  що  виткана  нитками,
Довіку  буде  жити  поміж  нас.
 
Шануйте  матерів  своїх  ви,  діти,
Вони  -  є  найдорожчими  в  житті.
Лелійте  їх,  як  ранні  ніжні  квіти,
Слова  для  вас  хай  будуть  ці  святі!

Оновлено  05.08.2018р.

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQaYpo8vNpmr2taPQIVKxAAqIN43zON3uIf0_jiO9r_TfzSwcoL[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801957
дата надходження 05.08.2018
дата закладки 22.09.2018


Таня Світла

Я тебе придумала

Я  про  тебе  придумала  все:
образ,  постать,  а  ще  усмішку.
Наче  спільний  простір  вже  є,
тільки  ми  заблукали  трішки.  
Може,  он  на  тім  перехресті,
де  лиш  жовтий  у  світлофорі,
я  тебе  дожену  нарешті
і  тихенько  подякую  долі.  
Буду  довго  дивитись  на  зорі
і  читати  вірші  напам'ять.
Про  кохання  скільки  історій,
майже  в  кожній  на  тебе  натяк.
Підкрадається  нишком  осінь,
прохолодою  дихає  тиша
і  листочок  падає,  ось  він...
Я  з  тобою  була  би  інша  —
загорнулась  у  руки-крила,
і  наскільки  ставало  сили,
я  любила  б  тебе,  любила
(хай  які  плітки  не  ходили).
І  летіли  б  тіла  невагомі
легко-легко,  як  пташки  райські.
Відчуття  нові,  невідомі
зі  смаком  неземного  щастя.
Я  б  тебе  пригощала  росою
із  лілей  Едемського  саду.
Я  б  тебе  напувала  собою,
дарувала  всю  ніжність  радо.
Я  тебе  придумала...  справді?
Та  здається,  що  завжди  знала.
Розпізнаю  на  перехресті,
де  так  довго  зелений  чекала.

Таня  СВІТЛА
09.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807362
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 22.09.2018


Надія Башинська

НА ГОРОДІ ВИРІС БІБ…

На  городі  виріс  біб...  Запишався.
-  Ой,  погляньте,  я  який!  В  татка  вдався.  
А  мій  тато  -  в  дідуся,  він  був  гарний.
Ой,  погляньте,  я  який!  Правда,  славний?!

Посміхались  огірки  й  помідори,
 і  капуста,  й  гарбузи,  й  патісони.  
А  картопля  мовила:  -  Всі  ми  гарні!
 Бо  батьки  і  дідусі  у  всіх  славні.

То  ж  пишаємося  ми  всі  городом  
   і  веселим,  
                     працьовитим  
                                                 своїм  родом!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807406
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 22.09.2018


Любов Іванова

МЕЛОДИЯ ОСЕНИ

[b][i][color="#9c0505"][color="#0cab27"]М[/color]узыка  дождя  и  листопада
[color="#0cab27"]Е[/color]ле  слышен  в  небе  птичий  гам
[color="#0cab27"]Л[/color]истья  уже  чувствуя  прохладу,
[color="#0cab27"]О[/color]падают  медленно  к  ногам.
[color="#0cab27"]Д[/color]ымка  проплывает  над  оврагом
[color="#0cab27"]И[/color]  уходит  к  озеру  в  свой  дом.
[color="#0cab27"]Я[/color]вно,  бабье  лето  где-то  рядом

[color="#0cab27"]О[/color]счастливит  вскоре  всех  теплом..
[color="#0cab27"]С[/color]    шорохом  листвы  душе  уютно
[color="#0cab27"]Е[/color]сть  у  этой  музыки    свой  шарм.
[color="#0cab27"]Н[/color]ежности  потоки  поминутно,
[color="#0cab27"]И[/color]  с  усладой  сердца  пополам.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807448
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 22.09.2018


Н-А-Д-І-Я

Поговори зі мною, осінь…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=o9ewSi6PevQ
[/youtube]

Іду  знайомими  стежками.
Чи  сад  все  той  же  і  без  змін?
Так  тішу  все  себе  думками...
Чекать  мене  завжди  він  вмів.

Але  чому  ж  так  серце  б"ється,
Чому  неспокій  у  душі?
Невже  десь  юність  відгукнеться,
Що  притаїлась  тут  в  тиші?

Все  повільніше  уже  кроки,
І  я  не  вірю  вже  очам:
О  як  мене  торкнув  неспокій!
А  сад  так  радо  зустрічав.

Стелив  м"який  із  листя  килим,
Вбрання  новеньке  одягав.
І  був  якийсь,  не  зовсім  звичним,
До  мене  руки  простягав.

Ввібрали  очі  сад  осінній.
Як  до  лиця  багряний  цвіт!
І   я  шукаю  з  нетерпінням
Моєї  молодості  тут  слід..

Тепер  тут  осінь  хазяйнує.
Ти  була  свідком юних    днів.
Чому  ж  це  час  усе  руйнуює?
Як  досконало    все  зумів...

Поговори  зі  мною,  осінь,
Узнать  всю  правду  поможи.
Чому  в  житті  все  так  не  просто.
Шукать  де  молодість,  скажи?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807248
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Валентина Володина

ДАВАЙТЕ ЗЕМЛЮ ШАНУВАТИ!



     Кружляє  листячко,  танцює,
     На  землю  падає  -  цілує!
     З  Землі  росло  і  в  Землю  ляже,
     Про  шлях  життєвий  свій  розкаже:
     "Із  пуп"янка  -  листочком  стало.
     Росло,  повітря  очищало.
     Давало  затишок  людині,
     Тварині  кожній  і  пташині.
     Та  тільки  осінь  наступає,
     Все  листячко  з  дерев  знімає.
     Дерева  взимку  відпочинуть,
     Весною  знов  вбрання  надінуть!"

     Природа  вся  -  Землі  дитина!
     Рослина  кожна  і  тварина,
     І  ти,  і  я,  кожна  людина  -
     То  Матінки  Землі  частина.
     Все  із  Землі  росте-буяє!
     Приходе  час  -  в  Неї  лягає...

     ЗАПАМ"ЯТАЙМО!  ЗЕМЛЯ  -  ТО  МАТИ!
     ДАВАЙТЕ  ЗЕМЛЮ  ШАНУВАТИ!
     
     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807010
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 19.09.2018


rutzt

В моїй душі, такій осінній…

В  моїй  душі,  такій  осінній,
В  думках  коротких  і  простих,
Літає  сон  на  павутинні,
І  світ  знеболений  затих.
Там  все  закохане  в  природу,
Мугиче  часом  щось  Господь…
Заходь,  як  матимеш  нагоду,
І  як  не  матимеш  –  заходь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807047
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Надія Башинська

ЖУРАВЕЛЬ СКАЗАВ СЛОНУ…

Журавель  сказав  Слону:  -  Я  літати  так  люблю!  
Піднімаюсь  в  небеса  -  бачу  стільки...  Ой  краса!
А  ти  ходиш  день  при  дні.  Чи  політ  сниться  тобі?
Відповів  Слон  Журавлю:  -  Цвіт  землі  більше  люблю.
Небо  кличе  і  мене,  та  тут  радію  за  тебе.
Легкість  у  твоїм  крилі,  важкий  труд  -  в  моїй  ході.
Та  віддячує  земля.  Тут  політ  мій  -  похвала...
 за  той  труд,  що  я  роблю.
Журавель  вклонивсь  Слону:  -  Я  за  труд  тебе  ціню.
Мене  небо  кличе,  зве.  Політаю  для  тебе!..
В  світі  кожному  своє.  Бережімо  те,  що  є.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806994
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Шостацька Людмила

ТИША


А  тиша,  виявляється  дзвенить
Якимось  невимовним  стоголоссям.
І  неповторна  кожна  її  мить,
Немов  промінчик,  вплетений  в  волосся.
А  тиша  виявляється  –  жива!
Народжує  мелодії  і  звуки.
Вона  диктує  пошепки  слова,
Буває,  що  цілує  навіть  руки.
А  тиша  чимось  схожа  на  святу,
Її  мовчання  –  чаша  без  гріха.
Собі  збираю  мудрість  золоту,
Я  помовчу  й  вона  мовчить  нехай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807162
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Віктор Ох

Матінко, голубко сизокрила (V)

Нове  звучання  пісні.  (На  жаль,  досі  ніким  не  виконаної).
Слова    -    Віталій  Назарук
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3P6CSaKSwM4[/youtube]
------------------------------
Матінко,  голубко  сизокрила,
Відлетіла  молодість  давно.
Ти  мене  на  світі  жити  вчила.
Виглядала  завжди  у  вікно.

   Мені  сняться  очі  твої  в  смутку,
   Твої  руки  в  синіх  жиляках,
   Як  на  всіх  ділила  цукру  грудку,
   Як  томилась  в  прожитих  роках…

І  тепер,  коли  тебе  не  стало,
Згадую  по  крапельці  святе.
Пам'ять    -  це  єдине,  що  зосталось,
Бо  живемо  певно  ми  на  те…

   Матінко,  голубко  сизокрила,
   Відлетіла  молодість  давно,
   Ти  мене  на  світі  жити  вчила,
   Виглядала  завжди  у  вікно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806952
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Світлана Моренець

Дві пристрасті

[b][i][color="#000080"]У  кожного  свої  є  вподобання
з  того  безмежжя,  що  згубило  лік.
Позбутися  їх  –  марні  намагання,
в  полон  здались  ми  залюбки  й  навік.
Ті  люблять  танці,  спорт,  мистецтва  твори,
а  хто  в  обійми  Бахуса  бреде...
Я  ж  –  у  полоні  чарівниці-Флори.
На  сходинці  за    нею,  Муза  жде,
бо  знає  добре:  я  в  цупких  тенетах
страшної  сили  –  магії  краси.
Мій  сад  для  мене  –  чарівна́  планета
буяння  дивоцвітів  і  яси.

Вражає  диво:  непримітний  корінь,
насіннячко,  а  іноді  й  листок,
враз  розіллються,  як  весняна  повінь,
квітучим  різнобарв'ям  пелюсток
у  ніжність  перших  крокусів,  нарцисів,
тюльпанів,  незабудок  голубінь,
в  помпезність  фараонову  ірисів,
півоній  чи  в  дельфініумів  синь.

Жаринами  полум'яніють  маки,
контрастом  їм  –  гортензії  шапки,
проснулися  від  сонця  портулаки
і  виткали  яскраві  килимки.
В  коронах  гордих  королівських  лілій
заграла  діамантами  роса.
З  дерев,  щоб  ті  від  спеки  не  зімліли,
розвісили  ліани  паруса.

З  верхівки  вишні,  обійнявши  гі́лля,
стовбурчить  вушка  "кручений  панич",
силкується  згадати,  мов  з  похмілля,  –
що  він  робив  на  вишні  цілу  ніч?
Мов  наречена,  вквітчана  веранда
потічками  з  ломиносів  квіток.
Цариці  незрівняннії,  троянди,
ошатно  оповили  закуток...  –

Для  них  раніше  сонця  прокидаюсь,
спішу  в  мій  рай  по  вранішній  росі,
блаженно  в  Божій  розкоші  купаюсь,
виспівуючи  серцем  гімн  красі.
Затамувавши  подих,  –  не  зламати  б!  –
я  вітерцем  над  квітами  лечу
і,  вбравшись  у  п'янливі  аромати,
розчулена,  з  пелюстками  тремчу.

Я  в  цьому  царстві  квітів  –  повелитель...  –
і  в  ролі  землекопа  та  раби.
"Кайфую"  від  краси  як  небожитель  –
і  падаю  від  втоми  чи  журби...

Що  ж  Муза?
                                     Неспроможна  на  образу,
ховається  за  плетивом  гірлянд
і  шле,  всміхнувшись,  думку,  о́браз,  фразу,
що  я  читаю  в  шепоті  троянд.

О  світла  Музо!  Літо  вже  за  гори
несуть  птахи  на  крилах,  за  моря.
Разом  з  теплом  розтануть  чари  Флори,
і  упаду  в  твої  обійми  я,
бо  скучила.
                                     І  ми  не  раз  –  вже  скоро!  –
під  плач  дощів,  під  музику  вітрів,
біля  вогню  в  холодну  сніжну  пору
торкнемось  поетичних  вівтарів.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807024
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Андрій Л.

Джерело ти моє і зело.

Гріє  зір  позолота,
Багряніють  плющі.
В  кожнім  кущику  цнота,
Заховалась  в  плащі.

Виглядають  картинно,
Очерети  з  роси.
Кров  нуртує  неспинно,
Від  такої  краси.

Це  моя  Україна,
То  мій  сивий  Дніпро.
Його  доля  чаїна,
Гріє  хвилі  теплом.

В  широті  повноводдя,
Синіх  хмар  висоти.
Я  в  захваті  від  чуда,
Що  у  мене  є  ти.

             Приспів:
Ясні  зорі  і  сивий  Дніпро,
Україно,  моя  Україно,
Джерело  ти  моє  і  зело,
Мови  пісня  з  гаїв  солов’їна.
Джерело  ти  моє  і  зело,
Мови  пісня  з  гаїв  солов’їна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806819
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Леонід Луговий

Фото

Його  приклеїв  наш  комроти
Під  броньовим  перекриттям  -
Дівча  задумливе,  на  фото,
На  підвіконні,  з  котеням.

Сидить,  тримає  свого  друга,
Пухнасту  шийку  обняла,
І  на  танцюючі  по  кругу
Сніжинки  дивиться  мала.

Тут  у  бліндажній  сивій  димці
Солдатський  жарт  і  зброя  в  ряд,
А  там  в  садочку  на  ялинки
Вдягає  шубки  снігопад.

Під  грубий  сміх  і  грізний  брязкіт,
В  очах  синеньких,  на  стіні,
Блистить  життя  німим  контрастом
Навпроти  смерті,  у  війні.

На  підвіконні,  по  дитячи,
Вмостившись  з  котиком  анфас,
В  нещастях  наших  і  в  удачах
Дівчатко  ділить  з  нами  час.

Змінилась  курява  болотом
І  не  один  ліг  побратим,
І  ротний,  вибулий  трьохсотим,
Давно  замінений  новим.

А  за  сніжинками,  на  фото,
Спостерігає  в  бліндажі
Мала  улюблениця  роти,
На  нульовому  рубежі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806042
дата надходження 09.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Світлана Моренець

На грані осені та літа

Відщебетало,  буйно  відцвіло,
обдарувало  щедрим  урожаєм,
а  сонячними  днями  і  теплом
нас  літо  ще  й  у  вересні  вражає.

Налив  меди  й  нектари  щедрий  Спас
в  дари  багаті  баштана  і  саду.
Намилувався  місяць-зорепас
красою  чарівного  зорепаду.

Убравши  села  в  розсипи  жоржин,
в  калин  коралі,  грона  винограду,
відходить  літо  без  доріг  й  стежин,
щоб  оминути  заморозків  зраду.

О  літо,  покидаєш  ти  мій  край,
на  крилах  вітру  вже  летиш  в  сава́ну,
ескорт  почесний  із  пташиних  зграй
тобі  рощальну  відспівав  осанну.

А  ми  в  негоду,  в  зимні  ночі  злі,
занурившись  під  тепле  покривало,
згадаємо,  які  безжурні  дні
й  хвилини  щастя  літо  дарувало.

                           6.09.2018  р.
-

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805698
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 06.09.2018


Патара

Відпускай

Відпускай  "не  своїх"  людей,
Хай  ідуть  собі  у  минуле.
Почуття,  що  давно  поснули,
Здай  в  архів  чи  віддай  в  музей.
Може  хтось  погорта  колись
Ці  затерті  пожовклі  списки
Й  розрізнить  за  фальшивим  блиском
Тих,  брехливо  які  клялись.
Може  досвід  життєвий  твій
Стане  іншим  колись  в  нагоді.
Вузол  цих  помилок    в  природі
Розірвати  хоч  ти  посмій.

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804564
дата надходження 27.08.2018
дата закладки 29.08.2018


Н-А-Д-І-Я

В твоїх очах шукаю душу

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=snyfGffcLbc[/youtube]



Не  можуть  очі  бути  красивими,
які   жодного  разу  не  плакали.
    Софі  Лорен

Якого  кольору  ті  очі?
Про  це  я  думала  не  раз.
Та  пам"ять  все  мені  шепоче:
Забула?  Тільки  без  образ.

Та  ні!  Згадати  намагаюсь,..
Хіба  у  кольорі  вся  суть  ?
Все  ж  пригадала.  Усміхаюсь.
Такі  тепло  завжди  несуть..

В  твоїх  очах  шукаю  душу,
В  них  можу  правду  відшукать.
Я  їхній  спокій  не  порушу,
Та  все  ж  боюся  заблукать.

Вони  мінливі,  як  погода:
Ласкаві,  теплі  і  сумні.
Та  не  люблю,  як  прохолода
У  душу  дивиться  мені.

Коли  вмиваються  сльозами,
То  з  ними  тихо  плачу  й  я
Таємно  довгими  ночами...
Чи  плаче  то  душа  моя?...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804835
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 29.08.2018


Ніна Незламна

Ой красуне, черешенько….

 Ой  красуне,  черешенько,  чом  листя  скидаєш,
Все  не  спиш,  і  ранесенько,  сонечко  стрічаєш,
А  воно,  все    нижче  й  нижче,  промінці  лукаві,
Ох,  ця  осінь,  ближче  й  ближче,  всі  ранки  в  тумані.

Дрібний  дощик    часто  скаче….Та  й  так  веселиться,
На    черешеньці  моїй,  укотре  засріблиться,
Скрізь  прикрасить  зжовкле  листя  й  трави  ледь  багрові,
Мов  намиста    в  чорнобривців,  а  айстри  чудові.

В  капелюшках  кольорових,  як  ота  веселка,
Похилила  голівоньку,  трава  молоденька,
Ой  красуне,  черешенько,  не  сумуй  хороша,
Бо  до  мене,  теж  йде    осінь,  на  висках  пороша.

Зустрічаймо  цю    панянку,  хай  фарби  підкине,
Хоч  шкода,  на  душі  сумно,  ой,  час  швидко  плине.

             
                                             29.08.2018р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804818
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 29.08.2018


Лілея1

О, ТИХИЙ БОЛЕ… (ПРИСВЯТА)

[i][b]О,  тихий  боле,  східного  кордону!
Алейки  гавань  -  смужечка  життя,
Чому  прекрасну  Горлівську  Мадонну
Не  вберегла  й  малесеньке  дитя?

Чому  осколків  хвиля  (підлість  долі)
Малечу  й  маму  била    по  плечу?
За  нецвітіння  двох    життів-  магнолій,
Я  веснами  вишневими    плачу.

За  нетепло,  незустрічі,  неучасть,
За  незупинку  вбивць,  снарядів  й  куль,
За,  врешті,  власний  розпач    й  нерішучість,
Й  осиротілих  мамочок  й  бабуль.

За  стертий      замш  невицвілих  травинок,
Небуйство  в  парках  горлівських    квіто́к,
Рядочок  сивих-сивих  павутинок,
Не  відповість,  на  жаль,  за  це  ніхто...
[/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803224
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Елена Марс

Ещё одно лето

Вот  и  август,  прощаясь  со  мной,  
Растворится  в  дали  бирюзовой...  
Только  сердце  ещё  не  готово
Повстречаться  с  осенней  порой.
В  этом  царстве  холодных  дождей
Неуютно  мне,    зябко,    уныло.  
Разрушительна  осени  сила,  
Для  души  вдохновенной  моей.  
Мне  не  в  радость  осенняя  хмарь.  
Мне  грустна  красота  листопада,  
Будто  злобное  что-то  во  взгляде  
Медной  стервы!..  Кладёт  на  алтарь
И  сжигает  листву  на  костре  -
Словно  годы!..  Кратчают  рассветы...
Разлетается  пепельным  ветром,  
Умирая  на  смертном  одре,
Бренной  жизни  
ещё  одно  
лето...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803296
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Андрій Л.

Волинянка

Ти  весняна  ружа  у  саду,
Як  веселка  вранішня  грайлива.
Квітка,  що  дозріла  у  меду,
Ти  моя  фантазія  зі  снива.

Одягну    кохану  у  фату,
Боже  мій,  яка  ж  ти  бо  вродлива.
Я  тебе  до  шлюбу  поведу,
Будь  зі  мною  дівчино  щаслива.
                   Приспів:
Грає  одуд...  грає  у  дуду,
Між  ярами  музика,  як  злива.
Підхопив  її  вітер  на  льоту,
І  поніс  туди  де  ходить  мила.

Грає  одуд,  грає  до  ладу,
В  даль  лунає  музика  манлива.
Я  тебе  кохана  украду,
Пташко  моя,  сонце  омрійливе.                        
                                   *
Я  до  ніжок  квіти  покладу,
Всі  дарунки  сонячного  дива.
Зацілую    вроду  молоду,
Волинянко  ти  моя  зваблива.

Вийняв  вітер  скрипку  золоту,
В  даль  летить  мелодія  на  крилах.
Як  росу  зіп'ю  твою  цноту,
В  тілі  моїм  вогник  запалила.
                       Приспів:
Грає  одуд...  грає  у  дуду,
Між  ярами  музика,  як  злива.
Підхопив  її  вітер  на  льоту,
І  поніс  туди  де  ходить  мила.

Грає  ж,  як  босота  до  ладу,
В  серденьку  натягнута  тятива.
Бережком  до  тебе  перейду,
Ти  моїй  мелодії  пожива.  

Пише  легінь,  пише  на  ходу,
Музика  стікає,  наче  мливо.
Я  до  гаю  райського  іду,
Пташко  моя,  серденька  олива.

Тані  Мірошниченко  до  дня  народження.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803244
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Віктор Ох

ЗІРВУ Я ТРОЯНДОВИЙ ЦВІТ (V)

Новий  кліп
Слова    ̶    Ніна-Марія
[youtube]https://youtu.be/3RK5X3ba5fk[/youtube]
------------------------------

Зірву  я  трояндовий  цвіт,
Встелю  пелюстками  стежину.
В  любові  безмежної  світ
Тебе  запрошу  на  гостину.
 
Ти  легко  цей  шлях  віднайдеш.
Ніхто  ж  бо  його  не  стоптав.
Якщо  заблукаєш  —  гукнеш,
Назустріч  злечу,  немов  птах.
 
В  обійми  затиснеш  міцні
І  серце  моє  затріпоче.
А  може  це  сниться  мені?
Щось  вітер  на  вухо  шепоче.
 
На  травах  настояна  ніч
П'янитиме  ніжністю  нас.
З  коханням  своїм  віч-на-віч
Не  буде  підвладний  нам  час.
 
Гойдатиме  небо  зірки,
Їм  місяць  співа  колискову.
А  я  пригорнусь  й  залюбки
Купатимусь  в  морі  любові.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803129
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Патара

Бог простить

“Прости  мені  за  те,  що  інша
Ніяк  не  йде  з  моїх  думок,  –  
Прости,  що  став  ходити  більше  
Шляхами  втіх  і  помилок.
Прости  за  те,  що  не  холоне,
Життям  обвітрена,  душа,  –  
Прости,  що  з  любощів  полону
Додому  знов  не  поспішав.
Прости  за  те,  що  довго  мучу
Тебе  на  сонці  й  при  свічі,  –  
Прости  за  згадки  неминучі
Про  мене  завтра  уночі.
Прости  за  те,  що  збожеволів
Пізніш  сумних  шістдесяти,  –  
Прости  мене,  але  на  волю,
Ще  погуляти  відпусти…”

Віктор  Кучерук  "Прости  мені  за  те,  що  інша..."

Прощати  все  життя  уміла,
А  тут  заціпило  хоч  плач.
Ну  як  таке  відпустиш  тіло?!
Хтозна  де  спиниться  "шукач"?..
Бракує  любощів  сердезі,
То  ж  не  докличешся  домів.
"Біс  у  ребро"  там  у  генезі,
Чужого,  бачте,  захотів!
Ту  іншу  із  думок  "попрошу"
І  для  душі  куплю  вітряк...
З  його  кредитки  здійму  гроші,
(Гулятиме  з  грошима  всяк).
Утіх  і  помилок  дороги
Він  обминатиме  повік,
Вестимуть  лиш  додому  ноги,
Щоб  не  губився  чоловік.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803248
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Olechka

*** для Вас ***

Закоханий  вечір  схвильовано  жде  зоряницю.
В  кишені  -  обручка  з  малим  діамантом  роси.
Окрайчиком  щастя  надщерблений  місяць  сріблиться,
Ожив  у  романтика-вітру  старий  клавесин,
І  блудні  думки  піднімають  бокали  натхнення,
І  квіти  бажання  запрошують  мрії  на  вальс.
Ну  от  би  зібрати  ці  нотки  любові  знаменні
Для  Вас…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801918
дата надходження 05.08.2018
дата закладки 05.08.2018


dj-joka

Разговор с собакой ( Прости мя, Господи)

                                                                                                                           

                                                                                                                                 Полубоги  на  Райских  планетах  веками
                                                                                                                                 ждут  в  очереди  за  правом  воплотиться
                                                                                                                                 на  Земле,  мечтая  познать  Земную
                                                                                                                                 Любовь,  испытать  Муки  и  Радости
                                                                                                                                 жизни  в  Проявленном    Мире.
                                                                                                                                     
 
                                                                                                                                                                                                                                                         
                                                                                                                                 


                                                                                                                                         Бхагаватгита,  священная    книга
                                                                                                                                                             Индуистов  и  Кришнаитов.



                 Я  встетил    Пса  со  Скорбными  Глазами,
                 Сказал  Он:"  Знаешь,  надоело  жить,
                 Достала  эта  Вечная  Борьба  За  Пропитание,
                 Кому  нужна    Такая  Жизнь???

                 Душа  стремится  улететь  туда,где  нет  Магнитов  Долга,
                 Где  Жизнь  не  Вечная  Тревога,  а  лишь  Полёт,
                 Полёт  Без  Края  и  Предела,  Полёт  туда,  Где  Есть  Лишь  Вера,
                 Полёт  Без  Завтра  и  Вчера,  а  здесь  Жратва,  Жратва,  Жратва!!!

                 Знаешь,  что  я  скажу  Тебе  в  Ответ,  я  Побывал  в  Раю-
                 Там  Счастья    Тоже    Нет!!!
                 Я  посетил    Обитель    Рая-  Апостол  Пётр  с  Улыбкой  Доброю  встречал,
                 Не  мог  пробыть  там  больше  суток  не  скучая,  а  после  вновь  на  Землю  убегал!

                 Я  видел  Там  Красоты  Неземные,  там  Тени  Птиц  поют  как  соловьи,
                 И  Море  Там  цветов  Неотразимо,  но  Души  там  мечтают  О  Земной  Любви!!!
                 Там  Праведники  ждут  в  невообразимой  скуке,  считая  несуществующие  ночи
                 или  дни,  когда  им  разрешат  уже  Вернуться,  Вернуться  к  Ужасам  Земли!!!        

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801772
дата надходження 03.08.2018
дата закладки 04.08.2018


dovgiy

ПРОЯСНЕННЯ

На  годиннику  –  північ.  Як  завжди    -  не  сплю.
У  думках  ти  одна,  німа  тиша  навколо.
Над  квадрами  літер  зусилля  роблю,
Аби    слово  крижиною  не  захололо.
Неслухняна  рука,  пальці  кволі,  німі…
Та  не  хоче  душа  з  цим  де    факто  змиритись!
Тож  і  прагне  світити  собою  в  пітьмі,
Щоб  тобі    і  комусь  легше  було  ходити
По  стежинах  життя,  в  диких  хащах  проблем,
Що  оточують  нас  наче  зграя  голодна.
Ми  живемо  не  роком,  одним  лише  днем…  
Та  чи  довго    отак  ще    триматися  можна?
Те,  що  робить  зі  мною  нещадна  біда,
Вже  сприймаю  як  даність,  а  от  щодо  тебе,
То  мабуть  до  клітинки    я  б  серце  віддав,
Аби  небо  високе  прихилилось  до  тебе!
Тільки  хто  я  такий?!  Небо  синє  моє
Вже  затягнуте  хмарами  старості  злої
І  не  може  воно  дати  більше  ніж  є,
Бо  і  сам  я  не  знаю  веселої  долі.
Підійдеш,  в  очі  глянеш…  бліда  і  сумна,
Через  душу  протягнеш  цей  стан  мій  пропащий
І    промовить  із  розпачем  ніжна  струна:
«Анітрохи  на  краще…  анітрохи  на  краще…»
Не  журись!  Я  молю:  марно  серця  не  рви!
Подивися  по  іншому:  ми  ж  не  із  раю,
Аби  геть  не  старіючи,  бути  в  живих.
Хто  колись  народився  –  колись  і  вмирає.
Тільки  я  просто  так  із  буття  не  піду!
Треба  так  мені  час,  що  лишився,  відбути,
Аби  навіть  на  небі  цю  стару  біду
Не  могли  всі  архангели  легко  забути!
Глечик  дня  я  наповню  до  верху  від  дна
Однією  любов’ю  до  тебе,  до  світу,
Що  тебе  дарував,  де  звучала  струна
Твого  голосу,  мила,  у  пісні  привіту!
Я  у  серці  з  собою  той  спів  понесу
Аж  туди!  –  позаземно,  -  за  місячне  коло!
Аби  знали  всі  зорі  про  світлу  красу
Яка  тільки  добро  розсіває  навколо!
І  чекатиму  там  коли  прийде  нам    час
Народитися  знов  між  людьми  на  планеті,
Щоб  кохання  вінчало  коронами  нас
І  везло  в  майбуття  в  золоченій  кареті!
Тож  прошу,  не  сумуй!  Свою  душу  не  гни
Вітром  розпачу  й  горя  над  тілом  пропащим.
Ніби  сонечко  ясне  з-за  хмар  усміхнись
І  від  твого  прояснення  піде  на  краще!

28.07.2018

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801188
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018


dovgiy

ПРОЯСНЕННЯ

На  годиннику  –  північ.  Як  завжди    -  не  сплю.
У  думках  ти  одна,  німа  тиша  навколо.
Над  квадрами  літер  зусилля  роблю,
Аби    слово  крижиною  не  захололо.
Неслухняна  рука,  пальці  кволі,  німі…
Та  не  хоче  душа  з  цим  де    факто  змиритись!
Тож  і  прагне  світити  собою  в  пітьмі,
Щоб  тобі    і  комусь  легше  було  ходити
По  стежинах  життя,  в  диких  хащах  проблем,
Що  оточують  нас  наче  зграя  голодна.
Ми  живемо  не  роком,  одним  лише  днем…  
Та  чи  довго    отак  ще    триматися  можна?
Те,  що  робить  зі  мною  нещадна  біда,
Вже  сприймаю  як  даність,  а  от  щодо  тебе,
То  мабуть  до  клітинки    я  б  серце  віддав,
Аби  небо  високе  прихилилось  до  тебе!
Тільки  хто  я  такий?!  Небо  синє  моє
Вже  затягнуте  хмарами  старості  злої
І  не  може  воно  дати  більше  ніж  є,
Бо  і  сам  я  не  знаю  веселої  долі.
Підійдеш,  в  очі  глянеш…  бліда  і  сумна,
Через  душу  протягнеш  цей  стан  мій  пропащий
І    промовить  із  розпачем  ніжна  струна:
«Анітрохи  на  краще…  анітрохи  на  краще…»
Не  журись!  Я  молю:  марно  серця  не  рви!
Подивися  по  іншому:  ми  ж  не  із  раю,
Аби  геть  не  старіючи,  бути  в  живих.
Хто  колись  народився  –  колись  і  вмирає.
Тільки  я  просто  так  із  буття  не  піду!
Треба  так  мені  час,  що  лишився,  відбути,
Аби  навіть  на  небі  цю  стару  біду
Не  могли  всі  архангели  легко  забути!
Глечик  дня  я  наповню  до  верху  від  дна
Однією  любов’ю  до  тебе,  до  світу,
Що  тебе  дарував,  де  звучала  струна
Твого  голосу,  мила,  у  пісні  привіту!
Я  у  серці  з  собою  той  спів  понесу
Аж  туди!  –  позаземно,  -  за  місячне  коло!
Аби  знали  всі  зорі  про  світлу  красу
Яка  тільки  добро  розсіває  навколо!
І  чекатиму  там  коли  прийде  нам    час
Народитися  знов  між  людьми  на  планеті,
Щоб  кохання  вінчало  коронами  нас
І  везло  в  майбуття  в  золоченій  кареті!
Тож  прошу,  не  сумуй!  Свою  душу  не  гни
Вітром  розпачу  й  горя  над  тілом  пропащим.
Ніби  сонечко  ясне  з-за  хмар  усміхнись
І  від  твого  прояснення  піде  на  краще!

28.07.2018

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801188
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Ганна Верес

Рушники

В  старій  хатині  заховався  сум
Під  сірими  від  часу  рушниками.
Узори  їх  ще  бережуть  красу,
Що  маминими  створена  руками.

В  них  дивовижних  маків  пишний  ряд,
Волошки  із  колоссям  обнялися.
З  портрета  очі  мамині  зорять
Крізь  запах  чебрецю  і  дрібнолисту.

Он  мальви  заглядають  у  вікно:
Кортить  і  їм  на  диво  подивиться.
Цим  квітам  теж,  мабуть,  не  все  одно:
Чи  жита  то  колосся,  чи  пшениці.

Ті  рушники  –  чарівне  полотно.
В  них  –  доля  жінки,  котра  вишивала,
І  покоління  роду  не  одно,
Що  витримало  не  одну  навалу.

В  них  древо  роду  гіллям  піднялось,
Його  не  знищити,  ані  зламати.
Усе,  що  малося  в  житті,  те  відбулось,
Та  вище  всього  оберегом  мати!
27.07.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801224
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Таня Світла

Я ні про що в житті не пожалкую

Я  ні  про  що  в  житті  не  пожалкую
(подякувати  долі  на  цей  час).
Стою,  як  вишня,  й  гілками  малюю
з  хмаринок  невибагливий  пейзаж
для  тих,  хто  був  і  є  зі  мною  поруч,
для  тих,  кого  люблю  та  ким  живу...
Безмежно  вдячна  сонечку  за  поміч,
за  радість  вже  минулу  та  нову.
Я  дякую  вітрам,  що  не  зламали
ні  стовбура,  ні  гілок,  ні  плодів.
Що  одночасно  берегли  й  навчали,
як  встояти  від  чвар  і  холодів.
Вже  призвичаїлася  і  до  громовиці...
Болюче  б'ється  навіть  влітку  град.
Зате  які  весною  соки-живці,
який  п'янкий  любові  аромат!
Радію  про́меню  на  небосхилі,
ясним  очатам  милих  внученят.
Є  дужі  руки,  що  дарують  сили,
та  ніжні  руки,  що  наводять  лад.
Я  частка  у  безмежному  свічаді,
де  кожна  зірка  має  колір  свій.
Роки  мої  не  стали  на  заваді
ні  для  бажань,  ні  для  шалених  мрій.
Стою,  як  вишня  вдягнена  в  тумани,
Тягну  до  сонця  гілки  недарма.
На  них  гніздечка,  як  живі  лампади,
а  в  них  —  мої  надії  та  життя.

Таня  СВІТЛА
07.2018  р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801237
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018


ЮНата

Дощить…

Дощить  постійно  день  за  днем.
Намокли  дні  календаря.
Земля  наповнилась  дощем
З  тривожним  гуркотом  здаля.

Сумує  хтось,  а  хтось  рида,
Вливаючись  у  ритм  грози.
Усе  заповнила  вода
З  солоним  присмаком  сльози…

В  думках  –  похмуре  забуття.
І  розум  виправдань  шука.
Чи  має  сенс  таке  життя?
Занадто  кава  вже  гірка…

Дощить…  Промокла  нанівець
Оголеність  душевних  струн.
Не  соловей,  а  горобець
У  них  заплутався  –  пустун.

І  почуття  сховавши  в  плед,
Знов  на  погоду  наріка,
Сумує  стомлений  поет,
Холоне  кава,  бо  ж  гірка…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801243
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Н-А-Д-І-Я

Жіноча ніжність…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fTDY8tBDv00[/youtube]

Зеленоокі  люди  -  це  сама  ніжність.  Люблять  вони  завжди  щиро,
гаряче  і  відрізняються  вірністю  тим,  кого  обрали  ...  

Марина  Байда
-----------------------------------------------------------

Жіноча  ніжність...  Скільки  сили!
Бере  в  полон  людські  серця.
Вона  прихилить  небосхили,
Сама  від  Бога,  від  Творця.

Вона,  як  вітру  прохолода
В  жаркий,  нестерпний  літній  день.
Невимовна  насолода,
Дарує  серце  це  лишень.

Не  спалить  сонячне  проміння,
Сніги  із  серця  не  зметуть.
Любові  лагідне  творіння.
І  в  цьому  ніжності  вся  суть.

Надпийте  ласки  і  любові
Із  рук,  що  пристрастю   пашать.
Якісь  є  чари  в  цьому  слові:
Із  суму  будеш  воскресать..

А  хто  нап"ється  цього  трунку,
То  смакуватиме  не  раз,
Нема  від  нього  порятунку.
Я  запевняю  в  цьому  вас.





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800985
дата надходження 27.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Віктор Ох

МАМИНА СЛЬОЗА (V)

Пісня  і  кліп  на  слова    Віталія  Назарука.

--------------------------
[youtube]https://youtu.be/-jRUTacu7ng[/youtube]

А  це  ще  варіант  у  виконанні  Юрія  Щербика  -  
[youtube]https://youtu.be/6Vm3rMHew4c[/youtube]

Думки,  як  хвилі  запінили  скроні,  
Принесли  з  далини  мені  слова.
Роки  стомились,  як  від  бігу  коні,  
Назустріч  вийшла  матінка  жива.  

     Приспів:  
Земля  хитнулась…  У  тумані  сонце…  
Здалося,  що  упали  небеса…  
І  дотепер  щемить  розбите  серце,  
В  душі  й  понині  мамина  сльоза.  

Ти  звідкіля,  синочку?  -  шепотіла…  
Не  думала  побачити  тебе.  
Хоч  у  думках  шукала  і  летіла,  
У  снах,  бувало,  образ  промайне.  

     Приспів.  

Чому  так  довго  не  вертавсь  додому?
Давно  вже  тата  на  землі  нема,  
Тебе  хотілось  бачити  старому,  
А  я  давно  залишилась  сама.  

Приспів.
--------------------
В  кліпі  використано  відео  пісочної  анімації    художниці    Ксенії  Симонової

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801118
дата надходження 28.07.2018
дата закладки 29.07.2018


rutzt

Сьогодні дуже дивне щось летіло…

Сьогодні  дуже  дивне  щось  летіло,
Можливо  хмара,  а  можливо  й  ні,
А  може  янгол  чистив  свої  крила,
І  згадував  історії  земні,
Про  те,  що  вірив,  як  усі,  у  чудо,
Що  до  небес  зробило  людство  крок…
Злетів  униз…  і  там  набрався  бруду
З  нечистих  справ  й  замацаних  думок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800860
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 27.07.2018


Патара

Задощило

З  розхристаної  хмари  знову  дощ
І  блискавка  вогнем  небесним  креше,
Воістину  в  живі  очиська  бреше
Хтось,  що  зварив  обіцяний  їм  борщ.
Недавно  серед  спеки  причитав:
-  Іди,  іди  борщу  поїсти,  доще!
А  той  повірив  і  тепер  полоще
Який  вже  день  земельку...  Боже,  збав!
Напилася  земля  уже  по  вінця,
А  дощ  усе  вишукує  борщу...
Вже  мокро  й  наймокрішому  хлющу
І  ,  люблячій  таку  погоду,  жінці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800752
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 27.07.2018


Н-А-Д-І-Я

Ми лаєм дощ, а він це розуміє. .

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KDIjEyZ3zTI
[/youtube]

Ми  лаєм  дощ,  а  він  це  розуміє
І  з  нами,  ніби  грається  в  жмурки.
Чомусь  приходить  часто,  як  стемніє,
Тоді    стає  він  дуже  говіркий.

Застукає  в  вікно,  як  гість  незваний,
А  то  по  підвіконню  загримить.
Неначе  він  чекає  все  ж  пошани.
Продовжує  щосили  лопотіть.

На  хвильку  лиш  притихне..  спочиває.
І  з  вітром  тут  про  щось  погомонить.
Та  лиш  один,  один  він  точно  знає:
Ніхто  його  не  зможе  зупинить.

На  ранок  все  затихне:  збився  з  сили,
Лиш  краплі  нагадають  нам  про  дощ.
Забили  у  литаври  небосхили.
Пробили  промінці    туману  товщ.

А  крапельки,  не  бусинки  на  гілках.
Це  -  діти,  що  родились  від  дощу.
Нехай  вони  маленькі,  дуже  мілкі.
Та  я  ж    від  вітру  їх  не    захищу.

Тремтять  вони  й  на  сонце  позирають,
Та  прийде  час  і  вип"є  їх  земля.
А  поки  що      навкруг  всіх  розважають:
Які  гарненькі,  ніби  з  кришталя.                                  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800862
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 27.07.2018


Н-А-Д-І-Я

Що буде потім?. .

Відцвіте,  полиняє,  зблідніє
І  на  землю,  як  лист  упаде.
Потім  вітер  по  світу  розсіє...
Тих  слідів    вже  ніхто  не  знайде.

Може,  вітер  згадає  й  заплаче,
Як  убили  колись  ви  любов.
Поховали...Ніхто,  щоб  не  бачив.
Не  повернеш  минуле  вже  знов...

Це  не  пазли,  що  можна  складати,
Не  мозаїка,  що  без  душі.
Дасть  лиш  змогу  колись  пригадати,
Коли    осінь  замучать  дощі...  

Ось  такою  бува  нелюбов...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800394
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 24.07.2018


Любов Іванова

АВГУСТ СТУЧИТСЯ В ДВЕРИ

[b][i][color="#0b730f"][color="#c90a60"]А[/color]  дальше  -  яблок  созревших  тьма  
[color="#c90a60"]В[/color]  садах,  июлем  еще  согретых.
[color="#c90a60"]Г[/color]рушовый  волнами  аромат,
[color="#c90a60"]У[/color]слада  дивной  макушки  лета.
[color="#c90a60"]С[/color]висают  с  веток  к  земле  плоды,
[color="#c90a60"]Т[/color]отчас  готовы  упасть  на  травы.

[color="#c90a60"]С[/color]едые    в  туманах  стоят  сады,
[color="#c90a60"]Т[/color]ут  астры  в  росах  с  утра,  как  павы.
[color="#c90a60"]У[/color]ходит  тихо  июль  цветной  ,
[color="#c90a60"]Ч[/color]ерникой  спелой    леса  богаты.
[color="#c90a60"]И[/color]  шепчет  тихо  морской  прибой,
[color="#c90a60"]Т[/color]ам  ярче  солнца  горят  закаты.
[color="#c90a60"]С[/color]ытА  росой  на  лугах  трава,
[color="#c90a60"]Я[/color]чмень  схож  с  заревом  по  оттенку

[color="#c90a60"]В[/color]едь  не  найти,  не  найти  слова

[color="#c90a60"]Д[/color]ать  всем  красотам  земли  оценку.
[color="#c90a60"]В[/color]ершина  лета  -  цветной  июль,
[color="#c90a60"]Е[/color]му  приходит  пора  прощаться.
[color="#c90a60"]Р[/color]азвесит  небо  дождинок  тюль
[color="#c90a60"]И[/color]  кто  сказал,  что  не  в  этом  счастье.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799799
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 21.07.2018


Н-А-Д-І-Я

Курчатко. Казка

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rmGfteuNwEg[/youtube]

Жовтеньке  знітилось  Курчатко:
Дістала  злива  до  кісток.
(Лежить  нетронуте  зернятко),
А  у  спині,  немов  кілок.

Маленькі  ніженьки  потерпли.
Хіба  цю  зливу  переждеш?
І  всі  надії  тут  померкли,
Бо  по  калюжах  не  пройдеш..

Гризуть  ще  блохи  тут  прокляті,
Ще,  мабуть,  довго  буде  дощ?
Та  як  пробратися  до  хати?
А  сам,  хоч  викрути,  як  хлющ..

Підняв  одну  маленьку  ніжку,
Нехай  спочине  хоч  оця.
Прийнявся  чистити  манішку..
А  дощ  хлюпоче  без  кінця.

Та  раптом  диво  тут  звершилось:
Біжить  тут  Курочка  з  плащем.
І  ніби  сонце  засвітилось...
Нема  проблем  тепер  з  дощем...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799741
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 21.07.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 82

[b][i][color="#137021"]Я  б  заразе-"футболисту"
Налила  пурген  для  дрысту.
Чтобы  с  каждым  криком  "ГОЛ!!!!"
Был  в  штанах  "крутой  прикол!"

В  нашем  райвоенкомате
Всё  построено  на  мате.
Военком,  устой  круша
Гонит  мат  в  три  этажа!!

Старшина  мне  дал  лопату
Не  иначе,  как  по  блату.
Заусениц  на  ней  столько,
Как  иголочек  на  ёлках.

Девка  в  армии  служила
Всех  солдат  приворожила.
И  теперь  все  в  части  нашей
Ходят  строем  за  Наташей...

Я  с  ефрейтором  в  казарме
Пока  рота  на  плацдарме.
Тут  мы  с  ним  и  без  приказа
Успеваем  два-три  раза.

Мы  сидим  на  дне  окопа.
Чья  над  ним  поднялась  ^опа?
Блин,  так  это  ж  нашей  Таньки
Отвлекает  вражьи  танки!

Муж  из  отпуска  вернулся  
А  глаза-то  -  с  хитрецой  
Предлагает  мне  -  Маруся,  
Секс  не  к  месту,  лучше  спой!  

Мы  с  соседкой  загуляли  ...
Мой  меня  гулящей  звал.,
А  соседке  моей  Гале  
Муж  набил  большой  фингал!  

Для  загара  крем  купила  
Продавец  сказала  -  класс!!  
Оказалось,  он  из  ила.  
Вот,  хожу,  как  черномаз.  

Мы  поспорили    с  Иваном,  
Что  его  леталка  -  пшик!!  
Я  -  пешком,  он  -  дельтапланом  
Но  добрались  в    тот  же  миг...

Не  корми  мужчину  хлебом
А  корми  его  мясцом.
Будет  он  смотреть  на  небо,
С  сытым,  радостным  лицом!!

Дед  поймал  такую  щуку.
От  предплечья...  на  всю  руку...
Бабка  верить  не  желает
Сантиметром  замеряет![/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799360
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 16.07.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 82

[b][i][color="#137021"]Я  б  заразе-"футболисту"
Налила  пурген  для  дрысту.
Чтобы  с  каждым  криком  "ГОЛ!!!!"
Был  в  штанах  "крутой  прикол!"

В  нашем  райвоенкомате
Всё  построено  на  мате.
Военком,  устой  круша
Гонит  мат  в  три  этажа!!

Старшина  мне  дал  лопату
Не  иначе,  как  по  блату.
Заусениц  на  ней  столько,
Как  иголочек  на  ёлках.

Девка  в  армии  служила
Всех  солдат  приворожила.
И  теперь  все  в  части  нашей
Ходят  строем  за  Наташей...

Я  с  ефрейтором  в  казарме
Пока  рота  на  плацдарме.
Тут  мы  с  ним  и  без  приказа
Успеваем  два-три  раза.

Мы  сидим  на  дне  окопа.
Чья  над  ним  поднялась  ^опа?
Блин,  так  это  ж  нашей  Таньки
Отвлекает  вражьи  танки!

Муж  из  отпуска  вернулся  
А  глаза-то  -  с  хитрецой  
Предлагает  мне  -  Маруся,  
Секс  не  к  месту,  лучше  спой!  

Мы  с  соседкой  загуляли  ...
Мой  меня  гулящей  звал.,
А  соседке  моей  Гале  
Муж  набил  большой  фингал!  

Для  загара  крем  купила  
Продавец  сказала  -  класс!!  
Оказалось,  он  из  ила.  
Вот,  хожу,  как  черномаз.  

Мы  поспорили    с  Иваном,  
Что  его  леталка  -  пшик!!  
Я  -  пешком,  он  -  дельтапланом  
Но  добрались  в    тот  же  миг...

Не  корми  мужчину  хлебом
А  корми  его  мясцом.
Будет  он  смотреть  на  небо,
С  сытым,  радостным  лицом!!

Дед  поймал  такую  щуку.
От  предплечья...  на  всю  руку...
Бабка  верить  не  желает
Сантиметром  замеряет![/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799360
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 16.07.2018


Патара

А завтра знову задощить

А  завтра  знову  задощить,
Застукотить  по  підвіконню
І  дні  заплакані  та  сонні
Наповнять  спогадами  мить.
Я  буду  згадувати  те
Що  душу  завжди  зігрівало,
Цього  було  таки  чимало,
Хоч  і  траплялося  пусте.
Люблю  як  стукають  дощі
У  вікна  азбукою  Морзе,
Дарує  літо  тонкосльозе
Жаданий  спокій  для  душі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799003
дата надходження 12.07.2018
дата закладки 13.07.2018


Патара

А завтра знову задощить

А  завтра  знову  задощить,
Застукотить  по  підвіконню
І  дні  заплакані  та  сонні
Наповнять  спогадами  мить.
Я  буду  згадувати  те
Що  душу  завжди  зігрівало,
Цього  було  таки  чимало,
Хоч  і  траплялося  пусте.
Люблю  як  стукають  дощі
У  вікна  азбукою  Морзе,
Дарує  літо  тонкосльозе
Жаданий  спокій  для  душі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799003
дата надходження 12.07.2018
дата закладки 13.07.2018


Касьян Благоєв

Арабески, 48


189*  правда  малого-великого  Чарлі  Чапліна:
     про  силу,  слова  і  любов

А  сила  потрібна  тому  лиш,  хто  бідний  на  слово,
Щоб  в  світі  людей  буть  зі  злом  і  з  мерзеним  у  змові.
Тому  ж,  хто  наділений  силою  духу  і  правди,
Достатньо  добра  у  очах  та  у  серці  любові.  

190*    аксіоми  Декарта:    хвала  життю  і  мудрості:  ми  –  є!

Кожна  мить  –  то  нам  дар,  не  марнуймо  ж  його,  друже-брате,
Будьмо  вдячні  за  сонце,  і  щастям,  і  днями  багаті.    
А  ти,  доле,  навчи  так  ці  дні  рахувати  в  житті,
Аби  нам  у  тих  днях  серце  мудре  і  в  радості  мати.

191*  ці  дари  для  тебе  лише  нині  життя  пропонує

Знай,  Касьяне,  не  вічний  цей  світ,  як  і  подих  життя  твоїх  мрій  –
Все,  що  дихає,  піде  у  тлін;  але  поки  ти  тут  –  тож  радій,
Що  торкаєшся  трав  і  троянд,  перса  жінки  цілуєш  і  пестиш  –  
Смак  життя  і  кохання  пізнав,  руку  сина  відчув  у  своїй!

192*  заспіви  з  бенкетів  листопада:  від  стенокардії…

Касьяне,  буде  день  і  підеш  ти  за  край  –  
Багатства,  що  нажив,  в  той  світ  не  забирай:  
Лиши  синам  свій  дім,  вино  і  слово  друзям,
Жінкам,  що  ти  кохав,  скарби  душі    роздай!..
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799039
дата надходження 12.07.2018
дата закладки 13.07.2018


Н-А-Д-І-Я

Мої роки! Іду за руку з вами…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Xh8N0JCeros
[/youtube]

Роки  мої!  Іду   за  руку  з  вами.
Не  відпускайте,  вас  прошу,  руки. 
Ведіть   мене  життєвими  стежками.
Однакові   завжди  у  нас  думки.

Багато  я  чого  в  житті  узнала:
Як  пахне  первоцвіт,  що   ще  в  снігу,
Єдине   те  кохання  розпізнала,
Відчула   його    радість  і  жагу.     

Супутники   роки -  бажанна  ноша,
Я  довіряю  вам,  вперед  ідіть.
Не  все   ще  у  житті  мені  вдалося,
За  це  не  буду  вас,  роки,  винить.

В  житті  не  раз  бувало  спотикалась,
Підтримку  відчувала  я  від  вас.
Хоч  боляче,  триматись  намагалась...
І  так  іде  із  нами  поряд  час.

Везіння,  негаразди...  Не  рахую!
Стараюся  по  правді  в  світі  жить.
Про  свій  життєвий  шлях  завжди  міркую,
Бо  знаю,  що  життя  це  -  тільки  мить.

Ця  сповідь  не  для  того,  щоб  жаліли.
Приходить  час   -  листаєш  сторінки.
А  що  боліло,  вже  переболіло,
Це  ви  старанно  гоїли, роки...


   .

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799149
дата надходження 13.07.2018
дата закладки 13.07.2018


Променистий менестрель

Тоненькая нить

           

Мы  путешественники
и  душой  и  телом,
Вселенная  давно
наш  дом  родной.
И  на  Земле,  как  и  везде,
мы  с  тем  же  делом  –
с  задачею
духовною  одной.

Находят  Правда  и  Любовь
себе  дорогу?
Природа  –
сей  росток  всего  –  живой?
Так  не  намного  ль
сбился  курс  землян  от  Бога?
В  самоуничтоженья,
роковой?

Знать  ясен,  светел  путь  –
понятны  наши  цели,
цивилизацию  
всем  сохранить  –
захваченную  тёмным  злом
Планету  Землю.

Осталась  с  жизнью
тоненькая  нить...

06.07.2018г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798442
дата надходження 07.07.2018
дата закладки 07.07.2018


Валентина Ланевич

Я - не відьма, коханий

Я  -  не  відьма,  коханий,  не  відьма,
Я  люблю  тебе  понад  життя.
Чи  ж  любові  твоєї  негідна?
Чом  мовчиш?  Рветься  в  серці  струна.

Крапле  сум  на  долоні  сльозою,
А  на  думці  ласкаві  слова.
У  тривозі  турбуюсь  тобою
Та  чекаю,  чудна  я,  дзвінка.

Зблідла  тінь  закрадається  в  вечір,
Розбавляє  самітність  в  кутках.
Я  -  не  відьма,  -  зривається  клекіт,
В  грудях  втрати  кохання  лиш  страх.

06.07.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798386
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 07.07.2018


Ганна Верес

Тихо спало літо

Ще  дзвеніло  літо
В  теплих  споришах,
Сонце  ясно  світить,
Спать  не  поспіша.
Пахнуть  квіти  й  трави
Медом  та  вином,
Бабки  крильми  грають
Бавляться  давно.
Небо  синьооке
Простір  обняло,
Бігли  на  толоку
Вівці  за  село.
Сірі,  кучеряві,
Теплі  кожушки
Обминали  ями,
Бігли  навпрошки,
Адже  заблищало
Срібло  там  води,
Швидко  наближались
Й  ми  усі  туди.
Засинає  літо
В  теплих  споришах,
Майорить  в  повітрі
Осені  душа.
14.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798424
дата надходження 07.07.2018
дата закладки 07.07.2018


Патара

З Днем народження, Теребовле!

Теребовле  моя,  я  вітаю  тебе
І  бажаю  тобі  від  душі  Многа  Літа!
Ти  —  найкраща  у  світі  і  це  —  по-любе,
Народилася  в  заростях  папороть-цвіту!
Вірю  я  що  попереду  в  тебе  —  віки,
Бо  перлину  таку  Бог  з  долоні  не  впустить.
На  Купала  явилася  світу  таки
У  дубових  лісах,  а  не  серед  капусти!

Люблю  тебе,  моє  РІДНЕ  МІСТО!  З  Днем  народження  тебе!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798437
дата надходження 07.07.2018
дата закладки 07.07.2018


Патара

Липнева замальовка

Не  шукайте  папороті  цвіту,
Бо  вона  не  у  лісах  цвіте.
У  душі  ви  культивуйте  літо,
Там  для  нього  —  місце  саме  те.
Не  блукайте  уночі,  не  треба,
Аби  не  потрапити  в  біду.
Мрій  збуття  ви  залишіть  для  Неба
І  тоді  все  буде  до  ладу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798403
дата надходження 07.07.2018
дата закладки 07.07.2018


Любов Іванова

ГОРЯТ ЛУЧИ ПОД СВОДАМИ ДОРОГ

[b][i][color="#1100ff"][color="#e0043b"]Г[/color]-оризонт  зажегся  светом  алым  
[color="#e0043b"]О[/color]-свещая  нам  с  тобою  путь.
[color="#e0043b"]Р[/color]-азговор  был  как  бы  запоздалым,
[color="#e0043b"]Я[/color]-  поймать  в  словах  пыталась  суть.
[color="#e0043b"]Т[/color]-ы  в  глаза  смотрел    с  какой-то  грустью

[color="#e0043b"]Л[/color]-ился  свет  на  лица  с  высоты...
[color="#e0043b"]У[/color]-носило  время  в  захолустье
[color="#e0043b"]Ч[/color]-истотой  манящие  мечты...
[color="#e0043b"]И[/color]  винить  друг  друга  слишком  поздно,

[color="#e0043b"]П[/color]-росто  спишем  все  на  давность  лет,
[color="#e0043b"]О[/color]-тпуская  тропкой  придорожной
[color="#e0043b"]Д[/color]-анный  нам  волнующий  сюжет...

[color="#e0043b"]С[/color]-вет  бросает  солнечные  блики
[color="#e0043b"]В[/color]-ечереет...  рядом  бродит  ночь
[color="#e0043b"]О[/color]-тчего  из  сердца  рвутся  крики
[color="#e0043b"]Д[/color]  онимают...  Шли  бы  дальше  прочь.
[color="#e0043b"]А[/color]  тропинка  наша  та  же...  та  же...
[color="#e0043b"]М[/color]-ы  по  ней  ходили  столько  раз
[color="#e0043b"]И[/color]-  рука  твоя  привычно  ляжет

[color="#e0043b"]Д[/color]-абы  трепет  в  сердце  не  погас.
[color="#e0043b"]О[/color]-багрится  вечер  нашей  страстью
[color="#e0043b"]Р[/color]-азбудила  встреча  нежность  слов.
[color="#e0043b"]О[/color]-божглась,  теперь  борюсь  за  счастье
[color="#e0043b"]Г[/color]-де  есть  ты  -  там  радость  и  любовь.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798364
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 07.07.2018


Андрій Л.

Павучок (загадка) .


В  промінні  чудо  кольорове,
як  та  веселка  виграє.
На  спині  біле  й  пурпурове,
собі  колисочку  снує.

Скажіте,  хто  так  виглядає,
у  росах  вранішніх  бринить?
Так  лиш  одне  створіння  сяє,
й  у  росах  вранішніх  не  спить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798231
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 06.07.2018


Андрій Л.

Павучок (загадка) .


В  промінні  чудо  кольорове,
як  та  веселка  виграє.
На  спині  біле  й  пурпурове,
собі  колисочку  снує.

Скажіте,  хто  так  виглядає,
у  росах  вранішніх  бринить?
Так  лиш  одне  створіння  сяє,
й  у  росах  вранішніх  не  спить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798231
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 06.07.2018


Наталя Данилюк

Там, де він косить…

Ще  сизий  світанок  
не  вмитий  
парним  молоком,
ще  сплять  ящірки  
в  незагребених  
свіжих  покосах…
А  ти  –  навпростець,  
як  та  ласка,  
розплетена  й  боса,
аби  притулитись  
до  сонця  
вологим  чолом.

Ще  клепле  
твій  суджений  
косу  студену  вгорі,
щоб  зрізати  трави,  
що  свідчили  вам  
проти  ночі.
А  роси  такі,  
що  аж  квітам  
випалюють  очі,
й  подолок  
твоєї  лляної  сорочки  
змокрів…

Пташки  
розспівали  діброви  
на  всі  голоси,
з  надрізу  
небесного  лона  
схід  сонця  кервавить.
А  трави  
тремтять  під  тобою,  
розпатлані  трави!..
І  чути  здаля,  
як  посвистує  
лезо  коси…

А  промінь  –  
у  пазуху,  
промінь,  
немов  ланцюжок,
вплітається  
поміж  нитками  
черлених  коралів.
А  ти,
витираючи  піт,    
берегами  все  далі,
все  важче  
і  важче  
дається  повітря  ковток.

А  там,  
де  він  косить,  
поля,  
мов  рясне  вишиття,
лисніє  
на  сонці  гора,  
перетягнута  плаєм.
А  він-то  не  знає,  
мій  падоньку,
він-то  не  знає,
що  ти,  
як  та  брунька,  
в  якій  зав’язалось  життя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798199
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Н-А-Д-І-Я

Мої думки - слухняні діти…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=o89kEMsLFQs[/youtube]

Люблю  я  слухать  тишу  в  полі,
На  волю  відпущу  свої    думки.
Не  буду  я  тримати  їх  в  неволі,
Відкрию  для  польоту  всі  замки.

Неквапно  тиша  диха  різнотрав"ям,
Туман  клубками  котиться  в  траві.
На  небі  ні  хмаринки,  це  -  безхмар"я.
Десь  відлетіли  хмарки  дощові.

Як  чари,  заворожує  ця  тиша,
І  вітер  десь  у  гіллі    ще  куня.
А  пелена  туману  усе  рідша,
Помалу  на  дно  річки  упада.

А  ви,  думки,    -  слухняні  мої  діти.
Набралися  тут  сили?  То  летіть!
Знайдіть  того,  хто  тільки  один  в  світі,
Так    зможе  мене  ніжно  полюбить..

Та  не  баріться,  хутче  повертайтесь..
Я  буду  з  нетерпінням  вас  чекать.
До  серця  ви,  блукальці,  прислухайтесь:
Чи  варто  у  моє  його  впускать?




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797971
дата надходження 03.07.2018
дата закладки 05.07.2018


ЮНата

Сім чудес світу

           

Оголосив  учитель  тему  –
Урок  історії  почався.
Він    звично,  вміло  і  натхненно
Про  сім  чудес  розповідав  все.

Про  чудеса  ще  стародавні,
Про  дивні  витвори  природи,
Й  сучасні  і  не  дуже  давні  –
Які  не  вийдуть,  мабуть,  з  моди…

В  кінці  уроку  без  вагання,
Щоб  оцінити  знань  прогрес,
Дав  учням,  звісно,  він  завдання  –
Назвати  світу  сім  чудес.

Усі,  хто  мислить  традиційно,
Упоралися  безпроблемно
І  вже  здавали  самостійну…
Одне  дівча  всміхалось  чемно  –

 «Допомогти?»  -  учитель  жваво
До  дівчинки  попрямував.
«Є  труднощі?  Як  в  тебе  справи?»  -
Він  ученицю  запитав.

«Та  ні,  я  справилась  вже  майже.
Це  просто  довго  вибирала!
Наш  світ  чудес  цих  стільки  має,
Що  головні  я  ледь  назвала…»

«На  чому  ж  вибір  зупинила?»  -
Тут  зацікавився  учитель.
І  дівчинка  оголосила:
«Найважливіше  в  цьому  світі

Уміти  бачити  і  чути,
Любити,  рухатись,  торкатись,
Душею  здатність  все  відчути
І  вміння  щиро  посміхатись…»

І  хоч  дзвінок  вже  просигналив,
Шум  за  дверима  все  сильнішав,
Та  діти  йти  не  поспішали.
У  класі  панувала  тиша…



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798169
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Світлана Семенюк

Золотий човник

Казка



1

У  полі,  серед  трав  пахучих,
Жив-поживав  цвіркун  веселий.
Під  листям  будяків  колючих
Була  у  коника  оселя.

Він  був  славетним  музикантом,
Любив  на  скрипочці  пограти.
А  також  володів  талантом  -
Далеко  й  високо    стрибати.

Прокинеться,  бувало,  рано,
І  ну  швиденько  у  мандрівку.
Стрибає  помежи  листками,
По  стеблах,  квітам  по  голівках.

2

Стрибаючи  одної  днини,
Цвіркун  натрапив  на  струмочок.
А  поряд  гнулася  стеблина,  -
Це  очеретяний  місточок.

До  себе  коник  мовив  гордо:
-Струмок  мені  не  перешкода!
Навіщо  міст?  Я  ж  майстер  спорту!
Стрибнув  –  і,  булькнувся  у  воду.

Кричить  цвіркун:  -На  допомогу!
Волає,  та  ніхто  не  чує,  -
Немає  поблизу  нікого…
Та  хто  ж  комаху  порятує!

3

Геть  засмутився  бідний  коник,
Вже  борсатись  немає  сили.
Аж  бачить,  -  золотистий  човник
Прямує  по  зелених  хвилях.

На  човника  стрибун  забрався,
До  берега  поплив  швиденько:
-Без  тебе  я  б  не  врятувався!
Спасибі,  друже  дорогенький!

Ось  так-от  вибрався  з  води
Зарозумілий,  гордий  коник.
А  що  було  б  якби  туди  
не  поспішив  хоробрий  човник?


4

Ви  скажете  -Це  що  за  казка?
І  де  такі  дива  бувають?
Що  у  струмку,  посеред  ряски
Із  золота    човни  блукають?

І  зовсім  це  не  таємниця,
А  човники  таки  існують:
Їх  панна  Осінь-чарівниця,
З  листочків,  власноруч,  майструє.

Фарбує    їх  у  позолоту,
Що  має  у  великій  скрині.
Це  трішки  клопітка  робота,
Та  не  для  осені-майстрині…

А  вже  як  вітерець  подує  -
То  золоті  човни-листочки
Щоднини  весело  мандрують  
І  по  ставках,  і  по  струмочках…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793885
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 05.07.2018


яся

Сама.


                           Сама  чи  сам?
                           Сама,  усе  сама,
                           І  з  цим  життям
                           Сам-на-сам.
                           Та  ні!
                           У  цім  житті
                           Ми  не  самі.
                           Господь  із  нами,
                           І  не  кидаймося  
                           Словами.

                           Невже  самотність
                           Ховається  за  отим
                           САМА.
                           Самотня,  та  не  одинока,
                           Бо  є  ще  ти.
                           І  так  живемо.
                           Кожен  день
                           На  зустріч  йдемо
                           Із  Сонцем,  Місяцем,
                           Зорею.
                           І  ти  не  сам,
                           Бо  ти  є  з  нею.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797750
дата надходження 01.07.2018
дата закладки 05.07.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.07.2018


Лилея

Догонит…

Где  есть  Любовь  -  там  Бог!
Какая  Она  сильная  -  Любовь!
Окутывает  Счастьем!
Безгранична  Она...
Соединяя  Ду́ши!
В  кольцо  Добра!
Любовь!
Ты  -  Чудо!
Цветочная  Душа!
Она...как  ветер...
Догонит...
Где  б  ни  был  ты...
Обнимет!
С  Её  теплом
Сбываются  мечты!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798081
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Лилея

Догонит…

Где  есть  Любовь  -  там  Бог!
Какая  Она  сильная  -  Любовь!
Окутывает  Счастьем!
Безгранична  Она...
Соединяя  Ду́ши!
В  кольцо  Добра!
Любовь!
Ты  -  Чудо!
Цветочная  Душа!
Она...как  ветер...
Догонит...
Где  б  ни  был  ты...
Обнимет!
С  Её  теплом
Сбываются  мечты!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798081
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Напій елітний

Від  помаранча  сонячного  тепло,
Лоскоче  вії  цедрою  ласкаво.
Думками  тягнемося,  ніби  стебла,
Одне  до  одного  межи  батави.

Колосся  пізніх  почуттів  дозріло,
Їх  ласкою  спокус  колише  вітер,
Вплітається  ліричність  танцю  Гріга...
З  небес  природний  неповторний  витвір

Дарує  з  ніжності  бажань  намисто,
Із  поцілунків  легких  -  дотик  літа.
Джерела  рідних  душ  напрочуд  чисті,
Бо  пізняя  любов  -  напій  елітний.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797575
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 05.07.2018


inshy

Психану и…

Нет,  я  не  плачу,  нельзя  -  я  мужик,
Просто  такое  сейчас  настроенье.
Нам  не  положено  долго  тужить,
Это  минутная  слабость,  мгновенье.

Не  перезваниваешь  -  ерунда,
Видимо,  связь  в  том  районе  плохая,
Ветер  с  грозой  оборвал  провода
Или...  напрасно  себя  утешаю?

Всё  как  у  всех?  Через  день...  через  два...
В  отпуск  на  Чёрное...  К  бабе  да  к  деду...
Скоро  и  образ  мой  вспомнишь  едва...
Нет,  я  не  "все"!  Психану  и...  Приеду!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798120
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Любов Таборовець

Пахощі літа

Як  пахне  літо  травами
Квітучими,  духмяними.
На  споришеві    росами  
І  свіжими  покосами.
Ще,  вечорами  тихими,
Зірками  мерехтливими.
А  вранці  прохолодою
Від  квітів  насолодою.
Дощем,  а  потім  свіжістю,
Промінням  сонця  ніжністю.
Черешнями  достиглими,
І  ранками  привітними.
Ще  грушами  медовими,
Плодами  кольоровими.
І  цвітом  липи  в  пахощах
Бджолиний  спів  тут  в  радощах.
І  мальвами  красунями,
Що  вихвалялись  сукнями.
Трояндами  -  царівними,
Ромашками  чарівними.
Віночками  дівочими,
Що  на  Купала  є  пророчими.
І  колосом  пшениченьки,
Водою  із  криниченьки
О,  як  усе  це  любиться
І  серденьком  голубиться!
Земля  в  красі  пишається,...
A  Літо  цим  втішається.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798046
дата надходження 03.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Ганна Верес

У тишу одягнувся синій вечір

У  тишу  одягнувся  синій  вечір,
Закутав  ліс  і  воду,  і  лозу,
Вмостився  на  могутні  дуба  плечі
Й  дививсь,  як  річка  дихала  внизу.

Він  жадно  пив  сріблясто-сонну  тишу,
Аж  поки  розірвав  її  цвіркун,
Я  ж  споглядаю  мовчки,  ледве  дишу,
Пірнувши  в  казку  чарівну  таку.

Нарешті  нічка  тишу  вечорову
Розіп’яла  над  свіжістю  дібров,
Ось  місяць  виплив  повний,  жовтобровий,
Щоб  шлях  до  ранку  зоряний  збороть.

А  коли  ранок  скине  срібні  роси
У  трави  прибережні,  де  вода,
Заб’є  карась  хвостом    у  верболозі…
І  сонця  край  те  буде  споглядать.
16.06.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797498
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 05.07.2018


Тома

Вірте в себе

Погляд  на  мудрість.
Вислови,погляди    про  те,  як  менше  турбуватися  про  думку  інших  людей


Будучи  дітьми,  ми  повинні  слухатися  наших  батьків,  які  про  нас  дбають.  Незабаром  наші  різні  родичі,  друзі,  наставники  і  навіть  люди,  яких  ми  ледве  знаємо,  говорять  нам,  як  прожити  наше  життя.  Але  якщо  ви  хочете  прожити  своє  життя,  а  не  чуже,  вам  потрібно  прислухатися  до  себе,  а  не  до  думки  оточення.  

«Очі  інших  -  наші  в'язниці;  їх  думки  -  наша  клітина  »-  Вірджинія  Вульф
 «Вірте  в  себе,  і  настане  день,  коли  інші  не  матимуть  іншого  вибору,  крім  як  вірити  разом  з  вами».  -  Синтія  Керсі
«Ви  не  несете  відповідальність  за  те,  щоб  жити  відповідно  до  думок  інших.  Я  не  несу  відповідальність  за  те,  яким  я  повинен  бути,  на  думку  інших.  Це  їх  помилка,  а  не  мій  недолік  ».  -  Ричард  Фейнман
 «Піклуючись  про  те,  що  думають  інші  люди,  ви  завжди  будете  в  їхньому  полоні».  -  Лао-Цзи
«Ніколи  не  гасіть  свій  блиск  для  кого-то  другого».  -  Тайра  Бенк
 «Якщо  бути  егоїстом  означає,  що  я  вірю  в  те,  що  я  роблю,  в  своє  мистецтво  або  музику,  то  в  цьому  відношенні  ви  можете  стверджувати,  що  я  вірю  в  себе».  -  Джон  Леннон
 «Мене  не  стільки  хвилює  те,  хто  я  для  інших,  скільки  те,  хто  я  для  себе».  -  Мішель  де  Монтень
 «Будьте  тими,  хто  ви  є,  і  говоріть  те,  що  відчуваєте,  тому  що  ті,  хто  проти,  не  мають  значення,  а  ті,  хто  має  значення,  не  заперечуватимуть».  -  Доктор  Сьюз
«Сумніви  вбивають  більше  бажань,  ніж  невдача,  яка  може  і  не  настати».  -  Сьюзі  Кассем
 «Більшість  людей  -  інші.  Їхні  думки  -  чужі  думки,  їх  життя  -  мімікрія,  їх  пристрасті  -  цитата  ».  -  Оскар  Уайльд
 «Ваш  час  обмежений,  тому  не  витрачайте  його  на  проживання  його  чужим  життям».  -  Стів  Джобс
 «Великі  духи  завжди  зустрічають  шалений  опір  з  боку  посередніх  умів.  Посередній  розум  не  здатний  зрозуміти  людину,  яка  відмовляється  схилитися  сліпим  звичайним  забобонам,  а  вибирає  замість  цього  вільне  вираження  своєї  думки,  мужньо  і  чесно  ».  -    Альберт  Ейнштейн
 «Деякі  люди  кажуть,  що  ви  йдете  по  неправильному  шляху,  коли  це  просто  ваш  власний  шлях».  -  Анджеліна  Джолі
 «Мене  не  хвилює,  що  ви  думаєте  про  мене.  Я  не  думаю  про  вас  взагалі  ».  -  Коко  Шанель
«Не  турбуйтеся  про  те,  хто  вас  не  любить,  хто  має  більше,  або  хто  що  робить».  -  Ерма  Бомбек
 «Коли  справа  доходить  до  цього,  я  дозволяю  їм  думати  те,  що  вони  хочуть.  Якщо  вони  досить  уважні,  щоб  морочитися  про  те,  що  я  роблю,  то  я  вже  краще,  ніж  вони  ».  -  Мерилін  Монро
«Не  витрачайте  енергію,  намагаючись  когось  повчати  або  змінити  думку.  Робіть  свою  справу,  і  не  хвилюйтеся,  якщо  комусь  це  не  подобається  ».  -  Тіна  Фей
 «Я  хочу  бути  серед  людей,  які  роблять  щось.  Я  не  хочу  бути  серед  тих,  хто  засуджує  інших  або  обговорює  їх  вчинки.  Я  хочу  бути  з  тими,  хто  мріє,  підтримує  і  надихає  ».  -  Емі  Барнс
 «Ви,  напевно,  не  стали  б  турбуватися  про  те,  що  люди  думають  про  вас,  якби  знали,  як  рідко  вони  це  роблять».  -  Олін  Міллер
 «Люди,  які  неодноразово  нападають  на  вашу  впевненість  і  почуття  
власної  гідності,  не  інформовані  про  ваш  потенціал».  -  Уейн  Джерард  Тротман
«Так  багато  людей  на  шляху,  по  якому  ви  рухаєтеся,  скаже  вам,  що  у  вас  нічого  не  вийде.  Але  все,  що  потрібно,  -  це  уява.  Ти  мрієш.  Чи  плануєш.  І  досягаєш  ».  -  Майкл  Фелпс
 «Більшість  людей  просто  хочуть  побачити,  як  ти  впадеш,  а  це  ще  одна  причина,  щоб  стояти  в  повний  зріст».  -  Емма  Мішель
 «Існує  тільки  один  спосіб  уникнути  критики:  нічого  не  робити,  нічого  не  говорити,  і  бути  ніким».  -  Аристотель
 «Коли  я  ріс,  я  завжди  хотів  бути  кимось.  Тепер  я  розумію,  що  я  повинен  був  бути  більш  конкретним  ».  -  Лілі  Томлін
«Одного  разу,  в  ретроспективі,  роки  боротьби  здадуться  вас  
найкращими».  -  Зигмунд  Фрейд

Переклала  на  українську  мову      15.05.18        7.00

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791742
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 03.07.2018


Валентина Рубан

Дарунки з неба.


Щодня  нам  з  Неба  Бог  дарунки  шле,
Коли  рясні  тумани  огортають.
Коли  цілісінький  день  дощик  ллє.
А  в  проміжку  –  веселки  грають.

Коли  дарує  синь  ясного  неба,
А  інколи  –  все  хмарами  повите.
Він  знає,  що  й  коли  нам  треба.
Його  бажання  в  дійсність  перелита.

Коли  голубить  сонцем  з  висоти,
Цілуючи  нам  душі  зігріває.
Один  Господь  на    цілії  світи,
Нас  від  незгод  усіх  охороняє.

                                         03.07.2018  р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797936
дата надходження 03.07.2018
дата закладки 03.07.2018


Н-А-Д-І-Я

Таке у нас життя - буття

(  Із  власного  спостереження)

З  тобою  поряд  вся  рідня  і  друзі,
Та  по  житті  один  завжди  ідеш.
Себе  тримаєш  іноді  в  напрузі:
А  раптом  ти  колись    впадеш?

Спіткнешся  об  каміння  на  дорозі,
Чи  ненароком  в  спину  хтось  штовхне.
І  знов  думки:  піднятися  чи  зможеш?
Від  цих  думок  тихесенько  зітхнеш...

Навколо  люди  всі  кудись  спішать,
А,  озираючись,  собі  гадають:
Чи  зможеш  ти  без  допомоги  встать?
В  думках    про  це,  вони  зникають.

А  ти  один,  як  палець,  серед  всіх.
Усмішки  ще  даритимуть..  О  ЛЮДИ!
(Подумають,  що  п"яний  від  утіх)
Хіба,  ви  крові  тої,  що  й  Іуда?

А  ти  вставай,  не  клич  на  допомогу..
Ти  -  сильний..  Маєш  волю  до  життя!
Тобі  від  Бога    буде  лиш  підмога...
Таке  у  нас  бува  життя  -  буття..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797887
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 02.07.2018


dashavsky

Рідний край.

[youtube]https://youtu.be/OsnZQ1njPGk[/youtube]

Мені  милі  Поліські  простори,
Зачаровує  чудовий  цей  край.
Де  озера  і  гаї  верболози,
Що  розкинулись    аж  за  небокрай.

Завжди  проводжаю  я  сонце,
Милуюсь  коли  за  обрій  іде
І  сіре  покривало  туману,
Ніч  над  гладдю  озер  розпростре.

Тоді  душею  завжди  полину
В  рідні  гори  Карпати    свої.
Де  залишив  свою  родину,
Де  пройшли  роки  мої  молоді.

Там  по  зелених  полонинах,
Де  смереки  купались  в  росі,
Босоніж  ходив  я  по  стежинах,
Що  тепер  заросли  уже  усі.

Немає    буйних  лісів  тих  зелених,
Тільки  стоять  сухі  смереки  сумні.
Гори  дорогами  пробороздили,
А  по  узбіччю  виглядають  тільки  пні...

Мені  милі  Поліські  простори,
Зачаровує  чудовий  цей  край.
Де  озера  і  гаї  верболози,
Що  розкинулись  аж  за  небокрай...









: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797882
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 02.07.2018


Леонід Луговий

Ведмедиці

Затьмарила  землю  і  небо  покрила
Сріблястими  зорями  ніч.
Зі  сходу  на  захід  повзуть  небосхилом
Мільйони  палаючих  свіч.

Пливуть  вони  дружно,  мигають  звисока,
Не  сходять  зі  шляху  ніде.
А  з  ними  сузір'ям,  завжди    одиноким,
Велика  Ведмедиця  йде.

Далеко  на  Північ,  проходить  по  небу
Маленька  сестричка  одна,
І  з  нею  Великій  зустрітися  треба,
Та  тільки  не  може  -  сумна.

Їх  в  просторі  космос  з  своєї  колиски
Розкидав  ще  зовсім  малих.
Під  розміром  різним,  горінням  і  тиском
Вирує  життя  своє  в  них.

Летять  вони  двоє,  кружляють  по  колу,
По  тверді  своїй  голубій,
І  жаль,  що  не  зможе  Велика  ніколи
Потиснути  лапку  Малій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797257
дата надходження 27.06.2018
дата закладки 02.07.2018


Valentyna_S

Де ті ранки…

Голубі  світанкові  росини
На  мураві  і  злій  кропиві.
Іще  бджоли  в  своїх    комірчинах,  
Напівсонні  хмарки  в  синяві.

Нерозчесане  сонце,  космате,
Подивоване  вкрай  метушні:
То  вже  косу    нагострює    тато,
Бо  коситиме  зранку    пашні.

Біля  печі  у  клопотах  мама.
Сипить  іскрами  жовта  черінь.
Пахкотить  за  городом  медами.
Досипає  липнева      жарінь.

А  як  день  нарядиться  в  сорочку,
Промінцям  запрасує  стрілки,  
Діти  хліба  візьмуть  по  шматочку
І  чимдуж  босоніж  в  завулки.

Сірий  пил  виблискує  глянцем,
Моріжок  заховався  у  тил.
А  калина  укрилась  багрянцем-
Йти  під  гору  забракло  їй  сил.  

Де  ті  ранки  чудові,  минулі,
Росянисті  стежки  у  селі?
Їх  забрали  з  собою  зозулі,
Лише  спогад  живе  у  мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797851
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 02.07.2018


Luka

Саме лиш небо

Немає  стелі  
Над  руїнами  храму  –
Саме  лиш  небо.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797846
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 02.07.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.07.2018


Nino27

Плаче тиша

[b][i][color="#7e10cc"]Навіщо    самота    в    обіймах    із    чеканням...
Плаче    тиша.
Коли    мій    спокій    вкрав,  то    не    карай    мовчанням,
Бліднуть    вірші.
А    я    ж    до  тебе  звикла    вже  давно...

І    після    заходу    завжди    буде    світанок  
Любов    жива.
Бо    невигойні    залікують    в    душі    рани  
Твої    слова.
Ти    сонечком    засвітиш    у    вікно.

Ніяк    від    себе    утекти    чомусь    не    вмію
Болить    душа.
Та    у    все    добре    збережу    святу    надію
В    своїх    віршах.
Коли    б    не    ти    не    було    б    і    мене.

На    перехресті    всіх    думок    посію    віру
і    доброту,
За    мир    на  світі    і    в    душі    молитву    щиру
Складу,  святу.
Почуй    мене,  хай    смуток    промине.[/color][/i][/b]    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797746
дата надходження 01.07.2018
дата закладки 02.07.2018


Ганна Верес

Зустрілися ми з тобою

Зустрілися    ми    з    тобою
У    вечір    багряно-синій.
Ти    зустріч    цю    звав      «судьбою».
Цілунку    вуста    просили.

Й    хоч    серцю    у    грудях    тісно,
І    часто    збивалось    з    ритму,
Моя    це,    чи    наша    пісня
Просила    тоді    скоритись?

Світилась    згори    зірками
Та    тиша    й    на    нас      дивилась,
Як    доля    двома    стежками
Під    ноги    в  одну  стелилась.
25.12.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797738
дата надходження 01.07.2018
дата закладки 01.07.2018


Ніна Незламна

Розвіялись тумани

Розвіялись,  густі  тумани,
Летять,  неначе  дельтаплани,
Повсюди,  хмари  темно  –  сині,
Не  стримані,    вже  при  долині.

Розплакались,  зовсім  тихенько,
Все  дощик,  поливав  гарненько,
Зростайте,    трави    шовковисті,
Земля  ,уквітчана  в  намисті.

Хай    сіно,  буде    для  худоби,
Радіють,  житу  хлібороби,
Вбереться,  в  колосся  пшениця,
Усіх,  потішить  паляниця.
…..
 Бог  ангелів,    вже  спустив  з  неба,
Бо  в  дощику,  була  потреба,
Чудовий,  щоб  вродив  урожай,
 Й  розквітнув  мій  милий,  рідний  край!


                                     Липень  2017р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797751
дата надходження 01.07.2018
дата закладки 01.07.2018


Патара

І збудеться те, що мало

Зігрієш  мої  долоні
Колись  у  своїх  руках
І  очі,  такі  ще  сонні,
Що  часто  бачив  у  снах,
Цілунками  вкриєш  раптом,
Як  землю  вкриває  сніг.
П'янким  своїм  ароматом
Закутаєш  з  вух  до  ніг.
І  збудеться  те,  що  мало
Вже  збутися  так  давно,
Мов  папороть  на  Купала
Цвістиме  в  якімсь  кіно.
У  пристрасті  заблукаєм
За  власним  бажанням  ми,
Щоб  знов  опинитись  в  Раї,
Пізнавшими  гріх  людьми.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797539
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 01.07.2018


Надія Башинська

ТИ МІЦНІЛА В ВІКАХ

Сл.  та  муз.  Н.Башинської
Аранжування  Б.Попова

Ти  міцніла  в  віках,  гартували  тебе  довгі  роки.
То  до  щастя  свого  були  твої  кроки.
Ти  міцніла  в  віках,  йшла  вперед  не  спиняла.
То  ж  під  сонцем  ясним  сама  ясною  стала.

         Велич  і  слава  твої  назавжди,  Україно!
         Дух  козацький,  святий  -  наша  сила.
         Всі  ми  діти  твої,  Україно-мати!  
         Дав  нам  щастя  Господь  у  труді  розцвітати!  

Наш  могутній  Дніпро  все  несе  уперед  свої  води.
Миру  зичимо  всім  і  радості,  й  згоди.
В  колоску  золотім  жито  зріє  у  полі.
І  калина  рясна  ґроном  хилиться  долі.

Лине  пісня  дзвінка,  мов  до  Бога  злітає  молитва.
Молодих  козачат  є  мрія  в  ній,  світла.
Тут  під  небом  ясним  передасть  батько  сину,
Щоб  любив  і  беріг  він  свою  Батьківщину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797458
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 01.07.2018


Н-А-Д-І-Я

Тебе я не покличу. .

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-rMCzRD6PDI[/youtube]

Ти  пішов...  Дивилась  довго  вслід.
Ні    сліз,  ні  жалю  за  тобою.
Навіть  не  схитнувся  білий  світ,
Чайки  лиш  кричали  над  водою.

Моря  потемніла  синєва,
Хвилі  розбивалися  об  берег.
Біла  розгулялась  пінява.
Заглушав   все  вітру  шелех.

Ти  ішов..Повільно  віддалявся,
Хай  тебе  не  мучать  все  ж  думки.
У  житті  моїм  ти  крапкою  зостався.
Та  й  її  зітруть  колись  роки..

Починався  тихий  дощ,  мілкий 
І  котились  краплі  по  обличчі.
Але  він  не  був  такий  тривкий...
Ти  пішов...  Тебе  я  не   покличу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796802
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 25.06.2018


Н-А-Д-І-Я

Тебе я не покличу. .

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-rMCzRD6PDI[/youtube]

Ти  пішов...  Дивилась  довго  вслід.
Ні    сліз,  ні  жалю  за  тобою.
Навіть  не  схитнувся  білий  світ,
Чайки  лиш  кричали  над  водою.

Моря  потемніла  синєва,
Хвилі  розбивалися  об  берег.
Біла  розгулялась  пінява.
Заглушав   все  вітру  шелех.

Ти  ішов..Повільно  віддалявся,
Хай  тебе  не  мучать  все  ж  думки.
У  житті  моїм  ти  крапкою  зостався.
Та  й  її  зітруть  колись  роки..

Починався  тихий  дощ,  мілкий 
І  котились  краплі  по  обличчі.
Але  він  не  був  такий  тривкий...
Ти  пішов...  Тебе  я  не   покличу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796802
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 24.06.2018


Ганна Верес

Може тому спішать любить


Ні,  не  зважа  на  сивину  кохання!..

Та  й  що  таке  кохання?  Чи  не  гріх,

Коли  осяяло  воно,  немов  востаннє,

Її  й  його  о  пізній  вже  порі?


Хоча  й  із  сивиною  обнялося

І  животворним  квітом  зацвіло,

Ну,  й  що,  що  у  снігу  в  обох  волосся!

А  мо’,  кохання  ще  і  не  жило!?


І  вже  ніщо  для  нього  пересуди,

Коли  тріпоче  ластів’ям  душа,

Та  іншого  в  житті  їм  не  лиша,

Вони  ж  лише  живі  звичайні  люди,

Може,  тому  й  любити  так  спішать?!
5.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796713
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 24.06.2018


Андрій Л.

Напоєно вином

Вдягли  ялинки  шаровари,
Проснувся  ранок  наче  гном.
Одвічне  колесо  Сансари,
Малює  сутність  за  селом.

Колишуть  музику  багряні,
Вербу  розчісують  смичком.
Розносять  запахи  духмяні,
У  насінинах  вітрячком.

Павук  гойдається  в  корзині,
Ледь  дише  з  яру  вітерець.
На  сонці  гріється  в  ряднині,
Затишок  має,  острівець.

Хтось  в  долах  грає  на  баяні,
У  в  унісоні  з  джерелом.
Проснулись  джмелики  росяні,
Медові  граються  зелом.

Душа  моя  спокою  прагне,
І  з  поля  віє  полином.
А  на  дворі  так  липа  пахне,
В  гаю  напоєна  вином.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796774
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 24.06.2018


Ніна-Марія

КОЛИ МИ УДВОХ…

[img][/img]

[b][color="#4d2066"]Нехай  за  вікном  уляжеться  ніч,
А  місяць  розсипле  зорі  по  небу.
З  коханням  своїм  тепер  віч-на-віч,
А  більшого,  любий,  нам  і  не  треба.
 
Хурделить  нехай  надворі  зима,
І  смачно  хрумкоче  сніг  під  ногами.
Та  кращого  раю  в  світі  нема.
За  той  неземний,  який  поміж  нами.
 
Вдивляюсь  в  очей  твоїх  голубінь.
Від  погляду  наче  в  небо  злітаю.
Мене  не  лякає  та  височінь.
О,  Боже,  ти  чуєш,  як  я  кохаю.
 
Напитись  любові  нам  дай  досхочу.
Встели  чебрецем  ту  стежку  над  плаєм.
Назустріч  весною  тобі  полечу
І  в  серці  твоїм  розквітну  розмаєм[/color].[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772591
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 23.06.2018


Любов Вакуленко

МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ ЖИТИ

Ви  закриєте  очі,  щоб  вас  біль  не  тривожив,
Не  пекла  щоб  картина  ваше  серце  слабке.
Може  зрине  у  думці:  "Поможи  йому,  Боже!",
Та  частіше  буває:  "Фу,  негарне  й  бридке!"

І  спішитимуть  ноги  від  нього  подалі,
Як  з  очей  -  так  і  миттю  забудеться  все.
Не  працюють  чомусь  тут  закони  моралі,
Особистий  ваш  спокій  завжди  понад  усе.

Але  з"явиться  раптом  хоч  хтось  небайдужий,
Хворе  тільце  притисне  ніжно  так  до  грудей,
Й  шепотітиме  в  вушко  "Протримайся  ще,  друже!
Й  допомога,  ти  ж  знаєш,  сходить  теж  від  людей".

Такі  люди  спроможні  весь  світ  захистити,
І  розвіяти  вітром  чужі  болі  й  жалі.
Серед  цих  небайдужих  мені  хочеться  жити,
І  любити  всім  серцем  все  живе  на  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793990
дата надходження 01.06.2018
дата закладки 23.06.2018


Лилея

Самая целительная Сила на Земле!

Влюблённые  живут  намного  дольше!
Их  поддерживает  Любовь!
Хорошее  здоровье!
Всё  ладится!
В  жилах  горячее  кровь...
Любовь  исцеляет!
Она  -  самая  целительная  Сила  на  Земле!
Жизнь  -  тайна!
Будь  Светом!
С  любовью  приходит  всё  хорошее!
Всё  решается  само  по  себе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795146
дата надходження 10.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Сіроманка

Ірина Вовк. "…і ти, мій друже, будь мені…"

…і  ти,  мій  друже,  будь  мені  зі  мною,  -  
Шепоче  серце  лірою-струною,
Коли  паде  із  лип  духмяний  цвіт,
І  неба  окривавлений  болід
Засліплює  вогнем  печальні  очі
Посеред  тьми  безсонних  свідків  ночі,  -  
Пребудь  мені…  о  будь  мені  зі  мною!..

Дай  хвилю  щастя,  блискіт  супокою,
Душі,  що  так  втомилася  пливти
Супроти  хвиль  збуруненого  часу…
Розтане  біль  поволі…  не  відразу  –  
Огорне  тіло  тепла  течія…
У  центрі  всесвіту  я  мовби  й  нічия,
Та  це  не  зовсім  так…  моє  коріння
Глибоко  так  прони́́́зало  ґрунти  –  
Мені  нелегко  проти  вітру  йти
Перед  заходом  сонця  в  надвечір’ї…

…і  ти,  мій  друже,  в  диханні  офірнім
Моя  єдина  пристань…  мій  маяк
І  сила  невпокореного  духа…
Твоя  душа  мою  печаль  підслуха  –  
І  мовчки  піднесе  ковток  води…

Прилинь  сюди…  прилинь  хутчій  сюди…
На  побережжя  бездиханне  болю…

…благословім  щодня  панянку-Долю
За  те,  що  нам  запалює  вогні
Посеред  бурі  в  ясній  далині,  -  
І  множить  нам  літа  й  буяння  крони…
Я  вірю,  друже,  в  світло  оборонне
Що  нас  в  розпутті…  в  темряві  веде,
Коли  Прядильниця  життя  з  ниток  пряде,  -  
Пребудь  мені  у  хвилях  цих  зі  мною,
Мій  друже  милий,  ласкою  німою
Мене  приклич  на  тисячі  імен…

Зніми  тягар  із  втомлених  рамен,
Коли  в  багряних  сонць  не  стане  меж,  -  
Пребудь  мені,  мій  милий  друже,  теж,
Коли  болід*  всі  зорі  переймуть,  -  
У  центрі  Всесвіту…    у  космосі,  в  тумані,
Посеред  зір,  в  буремнім  океані,  -  
…і  ти,  коханий,  будь  мені…
…пребудь!...

[i]*[b]болід  [/b]-  великий  вогняно-яскравий  метеор,  досить  рідкісне  явище,  що  виглядає  як  вогняна  куля,  що  рухається  в  небі.  24  січня  2016  болід  пролітав  над  Львовом.
[i][/i][/i]

18  червня  2018  року,  імпровізація.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796113
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Сіроманка

Ірина Вовк. "…і ти, мій друже, будь мені…"

…і  ти,  мій  друже,  будь  мені  зі  мною,  -  
Шепоче  серце  лірою-струною,
Коли  паде  із  лип  духмяний  цвіт,
І  неба  окривавлений  болід
Засліплює  вогнем  печальні  очі
Посеред  тьми  безсонних  свідків  ночі,  -  
Пребудь  мені…  о  будь  мені  зі  мною!..

Дай  хвилю  щастя,  блискіт  супокою,
Душі,  що  так  втомилася  пливти
Супроти  хвиль  збуруненого  часу…
Розтане  біль  поволі…  не  відразу  –  
Огорне  тіло  тепла  течія…
У  центрі  всесвіту  я  мовби  й  нічия,
Та  це  не  зовсім  так…  моє  коріння
Глибоко  так  прони́́́зало  ґрунти  –  
Мені  нелегко  проти  вітру  йти
Перед  заходом  сонця  в  надвечір’ї…

…і  ти,  мій  друже,  в  диханні  офірнім
Моя  єдина  пристань…  мій  маяк
І  сила  невпокореного  духа…
Твоя  душа  мою  печаль  підслуха  –  
І  мовчки  піднесе  ковток  води…

Прилинь  сюди…  прилинь  хутчій  сюди…
На  побережжя  бездиханне  болю…

…благословім  щодня  панянку-Долю
За  те,  що  нам  запалює  вогні
Посеред  бурі  в  ясній  далині,  -  
І  множить  нам  літа  й  буяння  крони…
Я  вірю,  друже,  в  світло  оборонне
Що  нас  в  розпутті…  в  темряві  веде,
Коли  Прядильниця  життя  з  ниток  пряде,  -  
Пребудь  мені  у  хвилях  цих  зі  мною,
Мій  друже  милий,  ласкою  німою
Мене  приклич  на  тисячі  імен…

Зніми  тягар  із  втомлених  рамен,
Коли  в  багряних  сонць  не  стане  меж,  -  
Пребудь  мені,  мій  милий  друже,  теж,
Коли  болід*  всі  зорі  переймуть,  -  
У  центрі  Всесвіту…    у  космосі,  в  тумані,
Посеред  зір,  в  буремнім  океані,  -  
…і  ти,  коханий,  будь  мені…
…пребудь!...

[i]*[b]болід  [/b]-  великий  вогняно-яскравий  метеор,  досить  рідкісне  явище,  що  виглядає  як  вогняна  куля,  що  рухається  в  небі.  24  січня  2016  болід  пролітав  над  Львовом.
[i][/i][/i]

18  червня  2018  року,  імпровізація.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796113
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Андрій Л.

Соломійка

Приємний  хміль  зворушив  моє  серце,
З  небес  упала  в  душу  благодать.
З  діброви  -  гаю  випливла  із  терцій,
Іскра    молитви  дідових  багать.

Вдивляюсь  в  очки  рід  мого  різблення,
Батькам  звучала  музика  з  довкіль.
Наснагу  мали  -    Всесвіту  натхнення,  
Вмивала  личко  вишень  заметіль.

Хай  років  всиплють  внучці  зорепади,
Зозулька  накує  ще...  многих  літ.
Кортить  весь  люд  блаженно  цілувати,
Що  я  в  цім  світі...  залишаю  слід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795947
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Н-А-Д-І-Я

Вітаю ЛІКАРІВ зі святом!

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=bWXYPXn1njY[/youtube]



Лікарі  є  різні:  вони  ж  люди.
Та  найкращим  хочу  я  сказать:
Хай  везе  вам  завжди  і  усюди.
Свою  шану  хочу  вам  віддать..

Нелегка  професія  ця  -  лікар:
Нерви  тут,  терпіння,  доброта.
Раз  це  вибрав,  то  уже  навіки.
Страшно,  коли  в  серці  пустота.

Різних  лікарів  я  зустрічала,
Добродушних,  знаючих,  простих
Про  найкращих  я  б  тепер  сказала:
Ми  вважаєм  всіх  вас  за  святих.:

Та  не  хочу  згадувать  байдужих,
Їх  у  нас  чимало  іще  є.
До  людей,  що  ставляться  "не  дуже".
Нехай  Бог  наснагу  їм  дає.

Всім  здоров"я,  радості,  удачі.
Не  забудьте:  ми  в  ваших  руках.
Хай  від  ваших  знань  ніхто  не  плаче,
Щоб  забули  у  житті  ми  слово  СТРАХ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795926
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Елена Марс

Послухай ті мелодії кохання

Для  чого  нам  слова,    скажи,    для  чого,  
Коли  давно  вже  знаємо  про  все...  
Поєднані  таємним  діалогом  -
Зостанемось  в  мелодіях  пісень,  
Уквітчаних  народженим  бажанням...  
Омріяних  серцями...    Помовчи.  
Послухай  ті  мелодії  кохання,  
Хоч  інколи  і  солод  в  них  гірчить...  

Та  в  них  ти  не  почуєш  епілогу.  
Зрікаюсь  того  вбивчого  кінця,  
Свідомо  обираючи  дорогу  -
Кохання  безкінечного  кільця.  
Мовчання  не  страшусь.  Воно  не  ріже,  
Як  ріжуть  серце  інколи  слова.  
Хоч  серцю  часом  холодно  і  сніжно  -
Проте  його  надія  зігріва...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795924
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Патара

Вона не приходить невчасно

Любов  не  приходить  невчасно,
Тоді  лиш,  сама  коли  хоче    —
З  туману  сивими  пасмами,
Чи  з  криком  сови  серед  ночі.
Ковзне  ненароком  очима
З  сусіднього  місця  в  трамваї...
Для  неї  не  треба  причини,
З  нас  кожен  на  неї  чекає.
І  серце  зайдеться    зненацька
В  нестримно-шаленому  скерцо,
Все  стане  таким  чудернацьким
Під  стукіт  щасливого  серця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796013
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Н-А-Д-І-Я

Хочеться напитися…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=L98YJItxq9A[/youtube]


Хочеться  напитись...Що  ж  тут  до  смаку?
Щоб  сказати  дещо  цьому  козаку.
Може,  все  ж    вина    трохи  пригубити,
І   сказати  так,  щоб  не  розгнівити?

Чи  розкинуть  карти:  долю,щоб  узнать?
Де  ж  тут  туз  червовий,  як  не  прогадать?
Мабуть,  цей,  в  короні.  Рівних  тут  нема.
Погляд  дуже   строгий..  Щось  в  руці  трима.

Я  дивлюсь  з  захопленням.  Що  ж  йому  сказать?
Розрядить  напруження,  підійти  й  обнять?
Бачу:  посміхнувся...Вогник  у  очах.
Стала  щось  сміливою..  Де  ж  подівся  страх?

Може,  все  ж  напитися?  Та  нема  вина....
Тільки  б  не  згубитися,  тільки  не  до  дна.
Може,  слово  вимовить,  може  навіть  два?
Отакі  бувають  у  житті  дива.
----------------------------------------------
Шановні  читачі..  Все  написане  тут,  прийміть  за  шутку.
Гарних  та  веселих  вам  вихідних...))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795845
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 17.06.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 79

[b][i][color="#1f750e"]Выплыл  месяц  над  лужайкой
Светит  нам  с  Петром  вослед,
Он  с  бухлом,  а  я  с  фуфайкой
Вот,  идем  встречать  рассвет.

Я  стояла  с  лейтенантом
Помню,  что-то  скромно  врал,
Не  срослось  тогда  с  тем  франтом,
А  сейчас  он  -  генерал!

Ты  куда  меня  повел?
Здесь  не  будет  кассы...
Бабы  тут  из  ближних  сёл
Королевы  трассы!

Как  на  пляже  водолаз
В  униформе  тонкой,
Рыжий,  тощий,  пучеглаз
Клоун,  да  и  только!!

Шел  ты  к  милке  торопился
Но  и  я  была  не  прочь,
Лишь  на  миг  остановился,
А  остался  на  всю  ночь.

Меня  милый  обманул
Зло  и  неуместно.
Я  купить  хотела  стул
А  он  купил  кресло!

Ночью  вор  ко  мне  залез
Пол  часа  просился!!
Он  в  одежде,  а  я  без
Но  интим  случился.

Мужу  сделала  массаж
Да,  чуть-чуть  развратен!
Я  потом  весь  репортаж
Выставила  в  чате...

Пошла  бабка  на  балет
И  клянется:  Боже!!
Откажусь  от  сигарет
И  от  водки  тоже!!

От  жены  своей  скрываю
Ухажорку  свою  -  Раю.
Райка  умничка,  тем  паче
И  меня  от  мужа  прячет!

Моя  тёща-балаболка
Скоро  кишнут  из  поселка!!
Было  всё  за  её  враки
Суд,  разборки,  даже  драки![/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795868
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 17.06.2018


Патара

Як же бути?. .

Випадок  звів  їх  обох  мимоволі  
І  Він...  навшпиньки  відійшов  убік.
Вона  вважала,  певно,  що  утік,
Він  ж  намагався  не  завдати  болю.
Хоч  пристрасть  душу  рвала  на  шматки,
Їй  опирався  з  усієї  сили,
Та  почуттям,  як  хвилею,  накрило.
Життя  розклало  хитро  їм  пастки.  
Можливо  краще  бігти  "світ  за  очі",
Щоб  не  пропасти  зрештою  обом,
Чи  стати  почуттів  своїх  рабом
І  пристрасті  піддатися  охоче?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795849
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 17.06.2018


Н-А-Д-І-Я

І довго щось у відповідь кричали…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SyotJK6NJ1o[/youtube]

Раптово  закінчилась  літня  злива...  
Туман  простягся  сірий  по  землі.      
Крізь  пелену  почула  крик  журливий.
Душі  чомусь  торкнулися  жалі.

То  журавлі  летіли  клином  білим.
Дорога  неблизька    далась  взнаки.
О  журавлі!  Чому  ви    запізнились?
Весною  я  чекала  вас,  птахи.

Куди  ви  спішитЕ  так,  мої  милі?
На  хвильку  зупиніться  відпочить.
Хай  літо  вже  відновить  ваші  сили.
Не  нехтуйте    ви  літом,  бо  промчить.

Із  криком  наді  мною  покружляли,
Невже  щось  зрозуміли  з  моїх  слів?
І  щось  мені  у  відповідь  кричали...
Ще  довго  чула  їх  журливий  спів...





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795611
дата надходження 14.06.2018
дата закладки 14.06.2018


Н-А-Д-І-Я

А що сказали б ви?

(  Тема  для  написання  прийшла  після  переглянутого  
нещодавно    кінофільму  "Друзі").

-----------------------------------------------------
Ну  що  сказали  б  ви  зрадливим  друзям,
Що  продали  за  мідний  вас  п"ятак,
Що   били  вас  своїм  байдужжям,
Й  словами  ще  кололи,  як  їжак?

Що  відвернулись  в  час  непідходящий,
Коли  потрібна  так  була  рука,
Колись    були  для  вас  вони  найкращі,
Тепер  же  стала  та  рука  важка.

Проходить  час,  та  не  лікує  рани,
Спустошена   душа  іще  болить.
А,  може,  краще  зняти  ці  кайдани,
І  суть  образи  просто  розпилить?

Ну  що  сказать?  В  запасі  слів  нема,
Не  камінь  кинути  ж  у зачерствілу  душу,
Хоча  лукавство  це    не  жартома.
Тепер  у  вас  спитати  я  все  ж  мушу:

А  що  сказали  б  ви?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795134
дата надходження 10.06.2018
дата закладки 11.06.2018


Віталій Назарук

ЗУСТРІНУ ВАС

Я  Вас  зустріну  на  Волині
І  поведу  у  райський  світ.
Побачите  в  нас  небо  синє,
Яке  льоновий  має  цвіт.

Це  рай  земний,  де  Мавки  в  лісі,
Де  в  полі  сіють  Лукаші.
Де  соколи  літають  в  висі,
А  по  дорогах  спориші.

Біленькі  хати  дерев’яні,
Що  потопають  у  садках.
На  «Ви»  говорять  тут  до  мами
І  ходять  люди  по  церквах.

Це  край  пісенний,  синьоокий  -
Озерний  край  -  моя  земля.
Ліси  –  неначе  лан  широкий,
В  них  чути  пісню  солов’я.

Та  головне  багатство  –  люди,
Які  шанують  отчий  край.
Тепло  відчуєте  усюди,
Волинський  край  –  це  справжній  рай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795201
дата надходження 11.06.2018
дата закладки 11.06.2018


Н-А-Д-І-Я

Не так погано все у цьому світі

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CMu9UzDMF_8[/youtube]

Проклюнулась  на  світ  маленька  квітка,
Здивовано  поглянула  на  світ.
Тремтить  чомусь  малесенька  сирітка.
Роса  ранкова  вмила  ніжний   цвіт.

А  вітер,  зачарований  красою,
Злетів,  щоб  цю  красу  поцілувать.
Розчулив  так  своєю  добротою:
Він  страх  її  хотів  угамувать.

А  сонце  піднімалося  все  вище,
І  квіточці  добавило  страхи.
Не  знала,  що  проміння  це  цілюще,
І  полонили  знов    думки  лихі.

Незвідане  -  страшне  й  незрозуміле.
Ласкавість    звільнить  з  серця  її  жах.
Вона  лиш  народилася,  несміла,
Тому   усе  страшне  в  її  очах.

А  поряд  красувалися  лелітки,
Купалися  у  сонячнім  теплі.
Та  серед  них  найкраща  моя  квітка,
Жовтенька,  ніби  сонце  на  землі.

Жорстокий  світ,  що  розцвіта  брехнею.
А  ти  прийшла  порадувать  серця.
І  навіть  ті,  що  вкрилися  іржею.
Хай  ліками  загоїть  квітка  ця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794874
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 09.06.2018


Олекса Терен

ЗУПА ПОЗЬОМКОВА

Би  взнати,  як  сє  варит
Проста  зупа  позьомкова
Тра  приїхати  по-перше  
До  району,  до  Чорткова.
Купити  "Голос  народу"
І  в  рубриці  "Смакота  ...  "
Прочитати  достеменно,
Як  сє  варит  саме  та
Цудна  ,  смачна  і  зваблива
На  почєтку  літа
І  зварити  її  зможе,  
Як  хлоп  так  й  кубіта.

Назбирай  літру  ягід
Почисть  ,  помий  файно,
Дві  літри  води  в  банєк
І  вари  негайно.
Дай  туда  півшклєнки  цукру
Всьо  перемішєй,
Ягоди  кипнут,  спливут
Газу  не  збавлєй.

Поки  сє  кампот  варит,
Возьми  си  мищИнку,
Дві  з  чубком  лижки  крохмалю,
Дві  цукру  й  сметани
Всьо  файно  перемішєй
Лижков  так  кругами,
Компот  кипне  з  десєть  мІнут
Влєй  там  то  з  мищИнки.
Ще  разом  перемішєй
Кипне  з  дві  хвилинки,
Може  навіть  троха  довше
Й  не  забудь  мішєти,
Попробуй  чи  дость  солодке,
Всьо,  -  можеш  спожити  !

Можна  такой  і  з  вишень,
Черешень  ,  каравишень.
На  здоров'є  варіт,  люди,
Не  лиш  в  свєта  й  в  будний  день.

07.06.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794916
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 09.06.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.06.2018


Шостацька Людмила

НА МАЛІЙ БАТЬКІВЩИНІ

                                               Бужок  умив  світанку  личко,
                               Війнуло  з  Марковець  теплом.
                               Іскрилась  росяно  травичка,
                                               Лебідка  вдарила  крилом.
                               Попід  Котюржинці  палало
                                               Із  маків  поле  вдалині,
                                               І  сонце  вже  помандрувало
                               Палати  десь  на  купині.
                               Помчав  автобус  за  світанком,
                                               Повіз  з  собою  суєту,
                                               Нагнулась  Минька  над  сніданком,
                                               Жувала  берег  у  цвіту.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793616
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 30.05.2018


Олена Жежук

Не зупиняй

Не  зупиняй,  не  маю  я  страху́,
Не  вмію  я  літати  надто  низько…
Дивись  услід  –  як  крилами  махну.
Дивись…  поки  в  очах  не  стане  блиску.

І  не  молись  за  мене    -  лиш  мовчи…
Це  я,  прощаючись,  тебе  благословляю
Відчути  трепіт  серця  при  свічі
І  реквієм  утраченого  раю…

І  не    дивуйсь  –  для  волі  сто  причин!
Вже  чую  клич  небесного  причастя…
Не  зупиняй  нескорених  вершин    –
Якщо  й  себе  
                                         згублю  
                                                                     у  миті  щастя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793553
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018


Віктор Ох

Пробач, матусю (V)

Слова    ̶    Ганна  Верес  (Демиденко)
[youtube]https://youtu.be/aGcIAfVhJV4[/youtube]
-----------------
Пробач,  матусю,  за  дочірній  гріх,
За  ті  слова,  у  котрих  ласки  мало,
За  невізит  на  батьківський  поріг,
Поки  життєві  заліки  здавала.

Пробач  за  неспокійні  ночі  й  дні,
За  сум  в  очах  і  за  сльозу  солону.
Боялась  ти,  щоб  дух  мій  не  збіднів,
І  щастя  мала  повні  щоб  долоні.

Пробач  за  ранню  в  косах  сивину,
Хоч  до  лиця  вона  тобі,  рідненька,
За  ненавмисну  теж  пробач  вину,
Поки  дівчам  була  я  ще  маленьким.

Пробач  за  той  невислуханий  біль,
Що  лився  із  твого,  матусю,  серця,
Що  більше  я  належала  собі,
А  він  застиг  на  дні  в  очах-озерцях.

Пробач,  матусю,  за  дочірній  гріх,
За  ті  слова,  у  котрих  ласки  мало,
За  невізит  на  батьківський  поріг,
Поки  життєві  заліки  здавала  .

Пробач  за  всі  несказані  слова,
Котрі  чомусь  запізно  народились,
За  те,  що  залишилась  ти  сама,
Поки  я  для  дітей  своїх  трудилась…

Пробач  за  все…  Пробач  за  все…




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793518
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018


Людмила Пономаренко

Кольори й аромати весни


Мені  знову  привітно  всміхнувся  ще  заспаний  ранок
У    хорах  щебетань  й  солов’  їного    теплого  соло,
У    тремтінні  роси,  що  запалює    сонцем  світанок,
Гулом  бджіл    над  віночком  акацій,  розквітлих  довкола.

Серед  трав  на  лугах  коник  пісню  нехитру  стрекоче,
Заблукало-басисто  хрущ  травневий  у  вітті  гуде,
У  квіткових  лісах  так  тихенько  і  ніжно  муркоче
Щось  про  вдячність  комусь  кошенятко  біляво-руде.

Травень    вже  невловимо  стікає  у  сонячне  літо,
Мов  художник,  уміло  підбирає  відтінків  тони,
Довершено  й  вправно,    малюючи  сонячним  світлом,
На  мольберті    збирає  кольори  й  аромати  весни.

У  смарагдових  травах  жовтіють  голівки  кульбаби,
У    мереживі  білім    не  впізнаєш  кущів  бузини,
І    півонії  манять    чистотою  рожевої  зваби,
І      високістю  кличе  невпізнанна  блакить  далини.

Ця  розквітла  земля  благодаттю  наповнює  серце,
Не  розхлюпати  б  тільки,  не  затьмарити  ці  відчуття
Дивини  і  простору…  Раю  світлого  чисте  джерельце
Зберегти  ,  пронести  крізь  захмареність  душ  і    життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793478
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 28.05.2018


Ніна-Марія

ГОРИ-ПАЛАЙ!. .

[i][color="#259e06"][b]Напій  жагучого  кохання
Спиватиму  з  твоїх  долонь.
І  спалахну,  як  зірка  рання,
Як  ніжно  ти  торкнешся  скронь.

Крилато  серце  затріпоче
І  світ  зупиниться  на  мить.
Як  же  воно  любити  хоче,
Як  же  душа  моя  бринить!

Не  згасну,  любий,  не  зотлію,
В  шаленім  ритмі  не  стомлюсь.
Як  від  кохання  захмелію,
І  долі,  й  Богу  поклонюсь.

Аж  до  небес  кохання  пісня.
Полинем  в  юності  Едем.
Гори-палай,  любове  пізня,
У  ритмі  люблячих  сердець!..[/b][/color][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792450
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 21.05.2018


Надія Башинська

ДОЩ

Сіра  хмара  небо  облягла,
та  не  буду  я  сидіти  в  хаті.
Знов  прийшла  до  нас  весна  ясна,
під  вікном  твоїм  буду  чекати.

         (2р.)А  той  дощ  рясний
         іде...  іде...  іде...
         дзвенить  по  парасольці.
         Веселі  нотки  "до-до-до"  і  "ре"
         виспівує  він  на  твоїм  віконці.

Краплі,  краплі,  краплі...  дощові.
О,  скільки  ж  їх...  О,  скільки  ж  їх  багато!
Знаю,  що  недовго  тут  мені
доведеться  на  тебе  чекати!

         (2р.)А  той  дощ  рясний
         іде...  іде...  іде...
         дзвенить  по  парасольці.
         Веселі  нотки  "до-до-до"  і  "ре"
         виспівує  він  на  твоїм  віконці.

Ти  до  мене  знову...  знов  прийшла.
Не  злякалась,  що  надворі  злива.
У  твоїх  очах  цвіте  весна.
Як  і  я  з  тобою...  ти  щаслива!

         (2р.)А  той  дощ  рясний
         іде...  іде...  іде...
         дзвенить  по  парасольці.
         Веселі  нотки  "до-до-до"  і  "ре"
         виспівує  він  на  твоїм  віконці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792425
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 21.05.2018


Світлана Моренець

Київський вальс

Моє  миле  заквітчане  місто
вмив  небесними  водами  дощ,
і  вогнів  золотаве  намисто
сяє  в  дзеркалі  вулиць  і  площ.
Теплий  вечір  спустився  на  плечі
зачарованих  київських  гір.
Наче  велети-крила  лелечі,
лівий  берег  захоплює  зір.


Приспів:
Київські  кручі,    сивий  Славутич  –
свідки  наших  стріч.
В  Києві  древнім,  вічно  недремнім  –
відгомін  сторіч.
Київ  столичний,  красень  величний  –
пісня  солов'я,
мирний,  привітний,  тисячолітній
ти  –  любов  моя.

Солов'їні  наспіви  в  діброві
і  по  схилах  навкруг  розлились,
тихо  плещуть  їм  хвилі  Дніпрові,
і  вслухається  зоряна  вись.
Як  п'янять  тут  алеї  бузкові!
А  крізь  буйство  каштанових  свіч
сяють  маківки  храмів  –  казкові
свідки  величі  давніх  сторіч.

Приспів.

Де  розкішні  схилилися  крони,
зелен-трави  встелилися  ниць,
Володимир  вслухається  в  дзвони
від  Софії  до  Лаври  дзвіниць.
Світлий  Києве  мій,  златоглавий,
див  твоїх  полічить  не  берусь.
Ти  –  колиска  моєї  держави,
ти  свята  моя  Київська  Русь.

Приспів.

                                     19.  05.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792336
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 20.05.2018


Валентина Ланевич

Ой, ти доля, моя доля…

Під  калиною  дівчина  тугу  виливає
Та  сльозами,  що  так  ллються,  жалю  добавляє.    
Ой,  ти  доля,  моя  доля,  чому  ти  така  є?
Чому  іншим  даєш  щастя,  а  мене  минаєш?

А  мені  даруєш  смуток,  розлуку  й  чекання,
Стала    в  вечір  під  калину,  простою  до  рання.
Виглядатиму  милого  із  битого  шляху,
Чи  обійме,  як  зустріне,  як  мене  побачить?

Чи  на  грудях  його  дужих  забуду  тривоги?
Обіймає  з  роси  холод  босі  мої  ноги.
Обіймає  мене  вітер,  місячик  моргає,
Соловейко  в  темнім  гаї  любо  все  співає.

Виспівує,  витьохкує,  аж  серденько  мліє,
А  за  хмаркою  у  небі  зоря  дальня  мріє.
Світить  зіронька,  цілує  заплакані  очі,
Утікають  за  туманом  одинокі  ночі.

14.05.18
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791699
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Виктория - Р

Ах, лето, пора золотая!

[b][i][color="#ff00f7"]Ах,  лето,  пора  золотая!

Пусть  ярче  кружится  планета,
Пусть  солнышко  светит  вовсю!
Немножко  осталось  до  лета,
Всем  сердцем  его  я  люблю!

Я  жду  его  больше,  чем  "очень";
Надеюсь,  оно  придёт  в  срок.
Прогноз  мой  -  и  ясен  и  точен,
И  жизнь,  как  меж  пальцы  песок...

Ах,  лето,  пора  золотая!
Прибавит  поспешно  мне  год!
Непрожитых  лет  еще  стая,
И  множество  разных  забот...
12  05  2018  г  
Виктория  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791680
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Патара

Вона зі мною поряд є і буде…

Хотіла  написати,  що  була...
Була  у  мене  мама  —  краща  в  світі!
Тоді  не  бракувало  нам  тепла,
Бо  ми  з  сестрою  називались  "діти".
Та  все  ж  не  напишу  я  те  "була".
Вона  зі  мною  поряд  є  і  буде...
Їй  просто  Бог  дав  білих  два  крила,
Яких  живі  не  можуть  мати  люди.
Коли  мені  нестерпно  заболить,
Або  у  серці  запанує  туга,
Я  чую  шелест  рідних  крил  в  цю  мить
Й  білішає  раптово  "чорна  смуга".
Коли  поради  я  шукаю  десь,
Розгублена,  сама  у  цілім  світі,
Тріпочуть  крила  на  етер  увесь,
Щоби  мене  у  самоті  зігріти...
Хоч  ти  далеко  й  близько  водночас,
Я,  мамочко,  тебе  вітаю  з  святом.
Любов  і  пам'ять  ти  прийми  від  нас,
Тебе  так  ЛЕГКО  й  СВІТЛО  пам'ятати.    

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791507
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Любов Іванова

СТРАШНИЙ СОН ДРУЖИНИ

[b][i]Крик  такий  -  (холоне  кров,)
У  моєму  домі.
Щось  наснилось  певно  знов
Моїй  любій    Томі.

Я  Тамарцю  розбудив,  -
-  Розкажи  но  люба,
Ти  кричала,  я  з  тих  див
Ледь  не  врізав  дуба!

Як  послухав,  то  аж  зблід
Від  тієї  вісти:
-  Біг  за  мною  людоїд
Хотів  мене  з"їсти!!!

Я  летіла  стрімголів
Щоб  не  міг  догнати,
Бачу  -  глибочезний  рів,
Що  робить....стрибати!!?

З  скелі  клен  виріс  о-тут,
Я  із  переляку
Ухопилась  на  льоту
За  його  гілляку...

Та  насниться  ж  такий  жах,
Аж  груди  стискає.
Врятувалась,  але  страх
Ще  не  відпускає.

Я  обняв  її    і  в    мить
Пригорнув  до  себе.
Ніч,  весь  хутір  нині  спить
І  нам  спати  треба.

 Бачиш,  Бог  нас  береже...
Он...  відвів  атаку...
Томо,  ти  ж  не  спиш  уже
Відпусти...  гілляку.[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791524
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Андрій Л.

Матусі

Весна  п’янка  вернулася  в  село,
Пелюстки  пломеніли  в  ружі.
Спивали  тілом  сонячне  тепло,
Думки  сумні  навіяли  матусі.

Гніздиться  в  серці  маминім  журба,
Заледве  піднімає  мама  руки.
Не  тішить  синя  далеч  голуба,
Щемить  у  грудях  з  довгої  розлуки.  

Стоїть  в  воротах  сива  і  худа,
Душа  її  до  Господа  волає.
Гризе  її  скорбота  й  гіркота,
Усе  свого  синочка  виглядає.

Зажурена  над  призьбою  верба,
Приїдь  синочку:  «матері  молила».
Над  ворітьми  схилилася  руда,
В  стежину  білі    коси  постелила.  

Дитино  люба,  стань  біля  воріт,
Вже  матері  до  осені…  смеркає.
Поглянь  синок  схилився  долу  пліт,
А  хто  ж  його  крім  тебе  полатає.

Давно  в  онуків  клопоти  свої,
Розкидали  по  світу  суховії.
Не  втомлять  тебе  клопоти  мої,
Єдиний  мій  синочку  і  надія.

Знов  стріла  клекіт  бусячий  весна,
А  мати  котрий  рік  все  виглядає.
На  серці  ж  у  старенької  зима,
Вже  в  очі  її  снігом  заглядає.

Шкодуйте  дітки  ваших  матерів,
Допоки  ще  живі  не  забувайте.
Частіш  ступайте  в  мами  на  поріг,
Віддати  дяку  й  шану  поспішайте.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791437
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Н-А-Д-І-Я

Життя так схоже на вокзал

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ydJvGny802c
[/youtube]

Життя  —  як  вокзал.  Хтось  приїжджає,  хтось  від’їжджає.
Поцілунки  і  рани,  клунки  і  чемодани..
   (  Ліна  Костенко)

--------------------------------------------
Так! Життя  все  ж  схоже  на  вокзал.
Ми  когось  чекаєм,  чи  втрачаєм,
Схоже  на  очікування  зал:
Чи  здійсниться  те,  чого  бажаєм?

Дуже  важко  мріяти  й  чекать.
Довжиною  в  рік  чекання  миті.
Час  іде,  примушує   звикать,
Бо  надії  всі  вже  пережиті.

А  коли  прийде  чекання  час,
То  здається,  ми  уже  щасливі,
Але  вогник  вже  чекання  згас,
Що  чекали,  те  вже  неважливе.

На  оте,  колишнє,  дороге,
Дивимось  вже  іншими   очима.
Стало  непотрібне  і  чуже,
І  тепер  лишилось  за  плечима.

Знаємо  ціну  цих  почуттів,
Бо  когось   чекали,  чи  втрачали.
Не  жалійте  добрих,  щирих  слів,
Їх  даруйте  тим,  кого  чекали.

Кілометри,  відстані,  дороги.
Це  на  другий  план  колись  піде.
Заболить  лиш  серце  від  тривоги,
Бо  в  минуле  вже  не  поверне...





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791600
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018


rutzt

Країна по імені «Ом»…

Країна  по  імені  «Ом»,
Країна  великого  спокою,
Чи  твій  десь  існує  фантом,
Не  битий  людською  толокою?
Де  тінь  прохолодна  твоя?
Де  серце,  яке  не  морочиться?
Країні  по  імені  «Я»
До  тебе  торкнутися  хочеться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791282
дата надходження 11.05.2018
дата закладки 11.05.2018


Любов Іванова

СХОВАЄ СУМ МІЙ ТЕМНА НІЧ

[b][i][color="#0f4b9e"][color="#e32822"]С[/color]-пинився  час,  неначе  впав  у  жерло,
[color="#e32822"]Х[/color]-олодна  шаль  лягає  на  плече.
[color="#e32822"]О[/color]-сь  тут…  десь  тут...  твоє  кохання  вмерло
[color="#e32822"]В[/color]-ідтоді  біллю  серденько  пече…
[color="#e32822"]А[/color]-ле  ж    початок  був  таким    красивим  
[color="#e32822"]Є[/color]-ство  палало  в  пристраснім  вогні.

[color="#e32822"]С[/color]-кажи  лишень,  ти  був  тоді  правдивим,
[color="#e32822"]У[/color]-  почуттях  освідчившись  мені?
[color="#e32822"]М[/color]-оже  я  вдала  бажане  за  дійсне,

[color="#e32822"]М[/color]-оже  впадала  в  простір  гарних  мрій,
[color="#e32822"]І[/color]-  ти    вдавав  свою    любов  умисне,
[color="#e32822"]Й[/color]-шов  без  бажань,  бо  я  жадала  дій.

[color="#e32822"]Т[/color]-и  -  далечінь,  а  солов»ї  співають,
[color="#e32822"]Е[/color]-дем  кругом,  лиш  нас  у  нім  нема
[color="#e32822"]М[/color]-іж  диких  трав  думки  мої  блукають,
[color="#e32822"]Н[/color]-а  серці  біль...  і    на  душі  зима..
[color="#e32822"]А[/color]-  завтра  знову  темрява  настане,

[color="#e32822"]Н[/color]-а  небо  вийде  місяць  молодий.
[color="#e32822"]І[/color]-    вся  печаль  в  отій  імлі  розтане
[color="#e32822"]Ч[/color]-и  десь  пірне  в  лагуні  голубій.[/color][/i].[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790604
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Світлана Вітер

Писав листа солдат

У  тих  полях,  де  зараз  квітнуть  маки,
Писав  листа  солдат  своїй  рідні.
Відбили  знову  всі  важкі  атаки,
На  мить  здалось,  що  він  не  на  війні.

Пливли  по  небу  чистому  хмарини
І  він  по  них  додому  долітав,
До  діточок,  матусі  і  дружини.
А  на  папір  бажання  виливав.

Писав,  як  скучив..  що  наснилась  хата
І  їх  квітучий  яблуневий  сад,
Виймає  з  печі  хліб  духмяний  мати,
В  колисці  блимає  дві  пари  оченят.

Писав  про  те,  що  вірить  в  перемогу,
Що  в  спогадах  дитячий  лине  сміх
І  як  додому  приведе  дорога.
В  кінці  листа:  люблю,  цілую  всіх.

Ще  встиг  папір  згорнути  пожовтілий,
Як  вибух  за  спиною  пролунав,
Краплини  крові  в  землю  полетіли
І  лист  осиротілий  поряд  впав.

А  там  далеко  звісточку  солдата  
Чекали  з  листоношею  всі  дні,
Лиш  похоронку  дочекалась  мати,
А  найдорожчих  слів  синівських  –  ні.

Блукав  той  лист,  як  перекотиполе,
І  тільки  вітер  перечитував  слова,
Стогнав,  сердився,  завивав  із  болем,
А  то  лякав,  як  криками  сова.

Лише  вітрам,  напевно,  що  відомо
Які  солдатські  ті  слова  були,
В  останню  мить  несказані  нікому
В  полях,  де  рясно  маки  зацвіли.

       09.05.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791023
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Андрій Л.

Думи…

Думи  мої,  думи  мої,
 жебраками  в  долі.
Мені  б  думи  ваші  крила,
гуляв  би  на  волі.

Думи  мої,  думи  мої,
щастя  мені  з  вами.
Коли  ви  бальзам  на  душу,
для  тіла  вігвами.

Думи  мої,  думи  мої,
 провісники  кволі.
Буйний  вітер  в  полі  чистім,
жар-птиця  в  неволі.

Думи  мої,  думи  мої,
Горе  мені  з  вами.
Коли  раните  у  серце,
у  чужих  рабами.

Думи  мої,  думи  мої,
розгнуздані  коні.
 Честь  і  славу  воскресіте,
 величної  крові.

Приспів:

Станьте  дзвоном...  сповістіте,
іскру  запаліте.
Серпи  ржаві  окропіте,
Думи  мої  –  діти  мої,
Горе  мені  з  вами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790886
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Леонід Луговий

Конвалії

Нам  не  маки  в  зелених  полях  червоніли,
Коли  з  димом  тумани  пливли.
Нам  в  лісах  розпускались  конвалії  білі,
Біля  наших  землянок  цвіли.

Ти  від  міст  і  палаючих  сіл,  Україно,
Нас  покликала  в  гори  Карпат.
У  твою  безнадійну,  найгіршу  годину
Я  був  твій,  український  солдат.

Ми  топтали  в  походах  конвалії  білі
І  вогнем  їх  палив  кулемет,
А  в  затишшя  стояв  з  них,  між  стін  закоптілих,
У  відстріляній  гільзі  букет.

Вони  поряд  росли  з  бойовими  стежками
І  як  світлий  супутник  війни,
Вслід  за  димом  розвіяним  знову  за  нами
Своїм  цвітом  біліли  вони.

В  лісовій  глушині,  в  Україні  повсталій,
Час  тривожний  набатом  дзвенів,
І  лягали  прощально  дзвіночки  конвалій
На  могили  батьків  і  синів.

Вже  збігає  мій  час...  І  від  наших  землянок
Тільки  ямки  зарослі  знайдуть.
А  в  травневих  лісах,  на  тих  самих  полянах,
Білі  квіти  так  само  цвітуть.
                                                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Світлана Семенюк

Розкажи мені казку…

Розкажи  мені  казку...

…Про  зелений  садок,
У  якому  так  рясно
Розквітає  бузок.

Як  листки  розпускає
Виноградна  лоза;
Спраглі  трави  вмиває
Вечорова  гроза.

Розкажи  про  каштани
Що  горять  вздовж  доріг.
Про  лілові  тюльпани,
Про  пелюстковий  сніг.

…Про  лавандове  небо
І  духмяні  зірки.
Розкажи,  як  у  вербах
Мостять  гнізда  пташки.

…Про  малинові  ранки  
І  вже  теплі    дощі.
Як  гудуть  на  світанку
Серед  листя  хрущі.

...Про  природу  чудесну  -
В  лісі,  в  полі,  в  гаю…
Хочу  слухати  весно
Ніжну  казку  твою!

Розкажи  мені  казку…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790820
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

То ж залиши хоча б добра зернину

Десятки  справ  вирішуєм  щоденно,
Нема  коли  на  небо  подивитись.
А  час  стає  безбарвним  і  буденним,
І  ніби  вовком  хижим  хоче  вити.

Закономірність:  ранок,  день  і  вечір,
А  ніч  заплющує  зі  смутком  очі.
І  ляже  непомітно  вік  на  плечі,
І  щось  сорока  знову  наскрекоче.

То  безупинно  час  летить,  так  швидко.
Пізнай  всю  мудрість  і  себе,  людино,
Бо  в  суєті  спливе  життя-лебідка,
То  ж  залиши  хоча  б  добра  зернину.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790942
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Патара

Травневий дощ

П'є  жадібно  земля  травневий  дощ,
Вмиває  ним  своє  сухе  обличчя.
Грім  блискавку  до  себе  в  гості  кличе
Покуштувала  щоб  зелений  борщ.
Весна  дощем  нарешті  розродилась,
Його  чекав  давно  вже  спраглий  світ.
Нектаром  мироточить  диво-цвіт.
Цей  дощ  направду  нині  —  Божа  милість.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790737
дата надходження 07.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Патара

Жаданий щем

Той  болісний,  такий  жаданий  щем,
Який  словами  важко  передати,
Коштовніший  за  всі  оті  карати,
Що  зробить  жебрака  умить  царем.
Ним  марять  тисячі  людських  сердець,
Котрим  не  поталанило  відчути
На  диво  ті  такі  солодкі  пута  —
Для  всіх  романів  бажаний  кінець.
У  декого  щемить  в  житті  не  раз
І  хай  цей  біль  сердечний  —  не  останній,
Коли  в  серцях  оселиться  КОХАННЯ,
Благословляє  Небо  день  і  час.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790635
дата надходження 07.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Світла (Імашева Світлана)

І знов защебетали солов'ї…

                                             Сміються-плачуть  солов'ї
                                             І  б'ють  піснями  в  груди:
                                             Цілуй  її,  цілуй  її:
                                             Знов  молодість  не  буде...
                                                                                   О.Олесь
                                 *******
                                                                                                                                                                                                                                                             
   О,  знов  защебетали  солов'ї,
   Співці  веселокрилі  і  завзяті,  
   Озвучили  закохані  гаї  -  
   Весни  буяння  споконвічне  свято.

   Так  ніжно  заспівали  солов'ї,
   Заплакали,  натхненні,  заридали,
   Літа  зелені  юності  мої
   Мелодією  серця  загучали.

   Мов  річки  швидкоплинна  яснота,
   Як  весен  пишно-яре  одцвітання,
   Спливають  ніжні  юності  літа
   Під  хори  солов'їного  кохання.
   
   Новітня  ера  Всесвіт  обліта:
   Глобальний  вік  -  модернії  закони,
   Та  солов'їна  арія  проста
   Змиває  прагматизму  перепони.

   У  ній  нуртують  ніжність  і  любов,
   І  душі  грішні  сповнюються  світлом,
   І  юність  лебединим  б'є  крилом,
   І  мудра  зрілість  пелюститься  літом.

   Хай  молодість-калина  відцвіта,
   Під  солов'їні  трелі  марю  знову,
   Бо  серця  не  міліє  доброта,
   Чар  вірності  і  тихої  любові.

                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789933
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Надія Башинська

ТА Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ…

Приснись  мені...  легким  дощем  пролийся.
Чи  вітром  прошуми,  чи  сонцем  усміхнися.

В  снах  сад  в  цвіту,  і  пісні  дзвінко  ллються.
і  ясени  шумлять,  і  весело  сміються.

Приснись  мені...  блудному,  земле,  сину!
Барвінок  там  цвіте  і  мальви  біля  тину.

Дорога  та,  що  з  споришу  та  м'яти,
Хай  приведе  мене  до  батьківської  хати.

Приснись  мені...  дай  для  польоту  крила.
Солодка,  земле,  ти,  що  нас  усіх  зростила.

Тепер  на  жаль...  Час  сіє  гіркотою.
Та  я  люблю  тебе,  в  думках  завжди  з  тобою!






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789688
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 02.05.2018


Патара

На згадку

Пройшовши  вже  великий  шмат  життя,
Зустрілися  дві  долі  випадково.
Що  лучник  знаний  вирушив  на  лови
Якби  у  когось  з  них  було  знаття.
Давно  ці  двоє  ціллю  не  були,
Серця  уже  в  обох  убрані  в  лати.
Добряче  лучник  змучився  крилатий
До  того  як  поцілив  дві  стріли.
Зустрілися  і...  знову  розійшлись,
Бо  за  плечима  рідних  доль  багато
Та,  кожен  з  них  ніс  крапельку  до  хати,
Щоб  пригадати  дощ  рясний  колись.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789898
дата надходження 01.05.2018
дата закладки 02.05.2018


dovgiy

У СТАРОМУ САДКУ

Квітують  яблуні  старі
З  гіллям  обрізаним,  каліки!
Бо  ампутація  навіки
Всю  крону  знищила  у  них.
І  кожен  зріз,  немов  культя,
Без  перев’язі  кровоточить.
А  люди  ще  і  яблук  хочуть,
При  тому  знищують  життя.
Потрібно    було:  від  вовчків
Звільнити  крону  для  простору,
Щоб  соки  йшли  в  гілки,  не  вгору,
В  бруньки  плодові  нових  днів.
Гула  в  руках  бензопила,
Гілляки  падали,  як    руки…
Кричало  дерево  від  муки,
Зате  «робота»  хвацько  йшла.
Цвітіння  творить  старий  сад.
Та  вже  немає  того  дива
Де  яблуня  цвіла  красиво
Як  двадцять  літ  тому  назад.
Гілки  пружні  в  п’янкому  сні,
Нас  обіймали  в  ніч  травневу,
Бо  ми  -  як  квіти  березневі
Іще  цвіли    у  тій  весні.
А  зараз  -  стовбур  із  землі
Стирчить,  одну  тримає  гілку…
Із  жахом  жде  наступну  пилку,
Щоб  в  муках  згинути  в  імлі.
Стою  зажурено  в  садку
І  біль  дерев  проймає  душу…
Як  і  вони  терпіти  мушу
Байдужість,  глупоту  людську.

01.05.2018

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789965
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018


Дідо Миколай

Пророк Дід Петро з Дивина

Слова  Пророка  є  пророчі,
Нас  Дід  Петро  в  тім  застеріг.
Просив  він  нас  розкрийте  очі,
І  правда  ступить  на  поріг.

Відійде  віра  християнська,
Пархата…  й  Київська  піде.
Як  відійшла  доба  радянська,
Чужинська  віра…  -    упаде.

Чуже  не  можна  нав’язати,
Від  тлі  розсипався  хомут.
Свого  ж  не  можна  відібрати,
У  роках  вивітрився  блуд.

Як  нас  «хрестили»  не  питали…
Байстрюк  Ладімер  сам  хрестив.
Мечем  хозарин  «очищали»…
І  з  трьох  одного  залишив.

Во  імя  Бога…  їх  «святого»,    
В  болоті  Хельги  і  інтриг.
Із  потойбіччя    неживого,
Чужий  байстрюк  себе  воздвиг.

Не  маємо  життя  відтоді,
У  Гетьманах  чужа  мігрень.
Забрали  гади  земноводі,
Його  не  маєм  по  сей  день.

Попи  нам  вішали  покору…
Ми  ж  мовчки  хавали  скверну.
Допоки  ж  терпіти  умору…
Пора  прокинутись  зі  сну.

Ми  діти  світла,  ми  слов’яни,
Забути  ж  гени  не  дають.
Злиняють  юдо  –  християни,
Як  та  роса  з  трави  зійдуть.

На  дворі  скоро  дні  погожі…
Дніпро  виходить  з  берегів.
Вродились  правнуки  Дажбожі,
Ідуть  навпрошки  до  богів.

   Примітка:
 1.Пророчі  слова  Пророка  Діда  Петра  з  Дивина.
 2.«  Як  Володимир  Русь  хрестив»(Ютуб).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720506
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 27.04.2018


Георгий Данко

5. МЕДИЦИНА

   ЭЮ      ЭНЦИКЛОПЕДИЯ  ЮМОРА

Когда-то,  в  начале  2000-х  г.г.  захотелось  мне  создать  "Энциклопедию  юмора".

Это  -  выжимки  из  прочитанных  книг,  интернетовских  сайтов  (Перлы),  личные  наблюдения  и  разработки,  -  разбитые  по  темам  и  алфавиту.

Выложенное  собрание  -  образец  такого  "творчества"

Прошу  не  путать  с  чужими  высказываниями  мои  личные  -  обозначены  значком  (*).
                                     

                                                                               [color="#ff0000"][b]          5.    МЕДИЦИНА[/b]
[/color]

Белые  тапки  -  эмблема  печали…
Берегите  сердце  -  его  могут  пересадить  другим.
Больной  был  обследован.  Был  прооперирован.  Был  хорошим  товарищем...
Больной  вел  себя  плохо,  за  что  и  был  прооперирован  во  второй  раз.
Больной  от  вскрытия  отказался...
Больной,  просыпайтесь!  Пора  принимать  снотворное.
Боюсь  огорчить,  но  результаты  Вашего  вскрытия...
В  графе  “Причина  смерти”  врач  указал  свою  фамилию.  
Везёт  же  вам  -  Вы  хоть  своею  смертью...                                                                                              
Весьма  отрезвляет  мысль,  что  Моцарт  в  моём  возрасте  уже  год  как  умер.
Вижу  выражение  твоего  лица.  Чую  приближение  своего  конца...  
В  каждом  лекарстве  столько  пользы,  сколько  спирта.    
Возраст  -  это  всё,  что  можно  сказать  о  себе  с  полной  уверенностью.
18  ЛЕТ  БЫВАЕТ  ЛИШЬ  РАЗ  В  ЖИЗНИ!  А  81  и  того  реже…
Вот  вам  моя  рука  –  вы  её  выкрутили!
Врач  сантехнику  -  не  товарищ!
"Все  там  будем"  -  надпись  на  машине  скорой  помощи.
ВСЁ  -  это  когда  под  портретом  появляется  вторая  дата.
Вскрытие  покажет,  кто  был  прав.
Вскрытие  показало:  в  ногах  правды  нет.
В  споре  рождается  Истина.  В  споре  с  идиотом  -  язва  желудка.
Вставные  зубы  -  лучшая  защита  от  кариеса!
В  столовой:  “Не  бросайте  остатки  пищи  на  пол!  Две  кошки  уже  отравились!”
В  телескоп  на    Солнце  можно  посмотреть  всего  два  раза  в  жизни.  Правым  и
             левым  глазом.
Гонорар  –  это  болезнь.  Иногда  от  неё  умирают  с  голоду.
Давайте  отложим  белые  тапочки  на  чёрный  день!
Даже  воду  пить  неприятно,  если  её  прописал  врач.
Дайте  мне  снотворное  и  расскажите  о  ваших  неприятностях.  
Делаю  пластические  операции  без  наркоза.
Диван,  телевизор  -  и  нет  человека.
Диета  язвенника:  если  это  вкусно,  значит  надо  выплюнуть.
Долго  жить  не  выгодно.
Дома  и  стоны  помогают.
Дороже  здоровья  только  лечение.
Друг  твёрдо  решил  стать  гинекологом.  Он  говорит,  что  открыто  смотреть  честнее,  чем  подглядывать.
Дырка  от  бублика  –  лучшая  мучная  диета.
Если  бросил  курить  –  садись  на  бочку  с  бензином  –  для  подстраховки.  
Если  будешь  долго  жить,  то  скоро  состаришься.
Если  камертоном  бить  по  голове  –  гудеть  будет  голова.
Если  лечиться  по  справочнику,  то  рискуешь  умереть  от  опечатки.        
Если  слепые  носят  темные  очки,  то  почему  глухие  не  носят  наушники?    
Если  у  Вас  всё  время  отличное  настроение,  великолепные  друзья,  сногсшибательная  подруга,  огромная  зарплата,  не  бывает  похмелья  и  Вы  никогда  не  были  у  дантиста...          у  вас  один  выход:  скажите  «нет»  наркотикам.  
Если  у  человека  ничего    не  болит,  значит,    он    еще  не    родился,  или  уже  умер.
Если  хочешь  выглядеть  молодой  и  стройной,  держись  поближе  к  старым  и  толстым.
Есть  мнение,  что  феминизм  –  болезнь  эндокринной  системы.  
Желаю  вам  здоровья  в  личной  жизни.
Жизнь  -  болезнь  со  смертельным  исходом,  передающаяся  половым  путём.  
Здоровье  уже  можно  купить,  но  ещё  не  на  что.
Здоровый  человек  -  это  плохо  обследованный  больной.
Из  плохих  хирургов  получаются  хорошие  патологоанатомы.
Интеллигенты  умирают  сидя.  
Иногда  сердце  начинает  блуждать  в  поисках  кратчайшего  пути  в  пятки.
Как  здоровье?  Не  дождетесь!
Капля  никотина  убивает  лошадь.  А  капля  “Фейри”  –  жирную  лошадь.
Конечно,  люди  умирали  и  раньше,  но  не  от  такой  жизни…
Кто  тут  последний  к  патологоанатому?  
Кто  не  курит  и  не  пьёт,  тот  здоровым  и  помрёт!.  
Курение  вредит  нашему  поголовью.
Курить  вредно,  пить  противно,  а  умирать  здоровым  жалко.
Лень  в  молодости  –  здоровье  к  старости!
Лишь  тот,  кто  витамины  пьёт,  до  самой  смерти  доживнёт!    /“Живчик”
Лучше  быть  богатым  и  здоровым,  чем  бедным  и  больным.
Лучше  всех  следят  за  своими  фигурами  шахматистки.
Место  клизмы  изменить  нельзя!
Микстура  от  кашля  доктора  Тайсона.
Минздрав  предупреждает:  здесь  могла  быть  ваша  реклама.
Минздрав  предупреждает:  любить  и  кататься  одновременно  –  опасно  для  здоровья!
Минздрав  предупреждает:  так  жить  нельзя.
Молодой  организм  справился  не  только  с  болезнью,  но  и  со  всеми  лекарствами.
MOMENTO  MORI!  –  Не  забудьте  умереть!
Надоели  критические  дни?  Смени  пол!!!
Надпись  на  воротах  кладбища:  "Минздрав  предупреждал!"
Неврастеник  -  человек,  который  спокоен,  только  когда  нервничает.
Не  курите  в  постели.  Пепел  на  полу  может  оказаться  вашим.
Не  курить  -  бюджету  вредить.
Несколько  десятков  Новых  годов  делают  человека  старым.
Нигде  не  ведут  себя  так  вежливо,  как  в  очереди  к  стоматологу.
Никто  не  желает  старости,  но  все  хотят  долго  жить.
Ничто  так  не  радует  глаз,  как  крепкий  и  здоровый  сон.
Ничто  так  не  старит,  как  третья  фотография  в  паспорте.
Ничто  так  не  укорачивает  жизнь,  как  курение  на  складе  боеприпасов.
-Ну,  и  где  теперь  Чёрное  море?!  Сколько  раз  говорил  –  идёшь  купаться  –
                     Снимай  сыну  “Памперс”,  а  себе  –  “Тампакс”!!!                                                                            
Ну  что?..  Лечить  будем  -  или  пусть  живет?  
Он  жил  долго,  счастливо  и  умер  в  один  день.
Операция  прошла  успешно.  Жаль,  больной  об  этом  не  узнает.
“ORBIT  –  белоснежный”  -  побелеют  даже  золотые  коронки!
От  воздержания  никто  пока  не  умер.  Но  и  не  родился…
От  смеха  ещё  никто  не  умирал,  кроме  тех,  кто  шутил.
Охрана  окружающей  среды  –  дело  окружающих…
Поздно,  доктор,  больной  реанимирован.
Помни!  Участвуя  в  простудах,  ты  помогаешь  “Биттнеру”!
При  ходьбе  в  гололёд  удобней  всего  идти  за  пенсионерами.  
Производители  сигарет  в  последний  раз  предупреждают  Минздрав...
Психиатрия  –  это  когда  платишь  за  то,  чтобы  жаловаться  на  себя.
Ручки  общественных  туалетов  -  меньшие  вирусоносители,  чем  тележки    cупермаркетов  (по  данным  американских  медиков).
Рыбалка  –  самый  трудоёмкий  способ  расслабиться.
Рядом  с  хорошей  операционной  всегда  должен  быть  морг.
С  возрастом  понимаешь,  что  годы  не  только  берут  своё,  но  и  пытаются  отобрать  наше.
Семейный  патологоанатом...
Сила  есть.  Воля  есть.  А  силы  воли  нет!
Склероз  вылечить  нельзя,  о  нём  можно  забыть.  
Склероз  –  не  женщина,  к  другому  не  уйдёт!
Склероз  –  это  направленное  движение  забывчивых  частиц.
Сколько  себя  помню,  всегда  всё  забываю.
Скорей  бы  старость,  да  в  детство  впасть.
Словесный  понос  соответствует  умственному  запору.
Состояние  у  меня  дай  Бог  каждому,  а  вот  со  здоровьем  проблемы.
Смерть  даётся  человеку  один  раз,  а  хотелось  бы  -  поменьше.
Сочувствующие,  расступитесь,  позвольте  помочь  человеку!
С  помощью  наркотиков  вы  можете  пережить  всё,  но  ничего  не  поймёте.
Спорт  больным  вреден,  а  здоровым  не  нужен.
Спорт  вреден:  занятия  спортом  продлевают  жизнь  на  10  лет,  потратите  вы  на  них  15…
Старость  -  наказание  за  то,  что  вы  жили.
Старость  -  это  когда  широкий  ум  и  тонкая  талия  меняются  местами.
Стоматологам  коней  не  дарят.
Таблетки  от  головной  боли,  шампунь  от  перхоти,  галстук  от  Версаче…
Такой  я  человек  -  зла  не  помню.  Приходится  записывать.
Так  тщательно  берёг  здоровье,  что  умер,  ни  разу  им  не  воспользовавшись
Телевизор  -  фактор  стресса.  У  51%  мужчин  после  долгого  просмотра  телепередач  болит  голова.
Тот,  кто  не  чувствует  боли,  редко  верит  в  то,  что  она  существует.  (Сэмюэл  Джексон).
То,  что  он  умер,  еще  не  доказывает,  что  он  жил.
Три  основных  правила  сохранения  ваших  зубов  в  хорошем  виде:
             1)Чистите  их  два  раза  в  день.
             2)Посещайте  своего  дантиста  не  реже  2-х  раз  в  год.
             3)Не  суйте  свой  нос  не  в  свои  дела.
Трудное  дело  –  чихать  с  чувством  собственного  достоинства.
Ты  сегодня  выглядишь,  как  я  себя  чувствую.
Убить  в  себе  былбыяпомоложе!
У  везучего  человека  и  в  почках  –  бриллианты.
Успокойтесь,  больной.  Врач  сказал  в  морг  -  значит,  в  морг!
Хорошо  зафиксированный  больной  в  анестезии  не  нуждается.
Цианистый  Calve.
Что  с  человеком  не  делай,  а  он  упорно  ползет  на  кладбище.
Что  ты  свои  органы  слуха  развесил?
-  Эти  белые  тапки  вам  к  лицу…
Я  -  биохимическая  реакция,  средней  продолжительностью  68  лет.
Я  не  разделяю  ваших  галлюцинаций.


Продолжение  см.  Оглавление  ЭЮ  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788576

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789025
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 25.04.2018


Андрій Л.

Не раб я Йсу, я внук Дажбожий

Не  раб  я  Йсу.  
Я  внук  Дажбожий!
Природи  син...  збудивсь  від  сну.
Єрейський  бог  мені  ворожий,
Свого  люблю,  я  Бога...  й  поверну.

Чужі  церкви...  опоєні  настоєм,
Там  кров  блакитну  чорноризі  п'ють.
Й  раби  покірні,  приспані  спокоєм,
Ще  й  досі  душу  в  пекло  продають.

Мене  ж  діброви  няньчили,  ростили,
Поїли  медом,  соком  і  добром.
Під  зорі  Мавки  ночами  водили,
Вкривали  в  холод  Янгола  крилом.

Наш,  світлий  день,  стоїть  вже  на  порозі,
Відкрили  ставні  Божі  небеса.
Спинити  день  ніхто  уже  не  в  змозі,
Пора  в  світ  мли  провідникам  Христа.

Свої  в  душі  відродимо  ще  Храми,
У  Божих  променях  наповнимо  теплом.
 До  матінки  повернемося  до  Мами,
Щілини  всі  наповнимо  добром.

Обласкані,  щасливі  і  єдині  в  насолоді,
Новим  буттям  очистим  грішну  кров.
Знов  заживемо,  як  колись  в  злагоді,
Зберіг  скрижалі  Дух  Першооснов.

Над  світом  знов  лунає  мова  солов'їна,
Імла  пітьми  ярами  розтає.
Не  вмерла  і  не  вмре  ніколи  Україна,
Бо  в  неї  стержень...  і  у  діток  є!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788872
дата надходження 24.04.2018
дата закладки 25.04.2018


Любов Іванова

СТОЮ НА БЕРЕГУ

[b][i][color="#29a11b"][color="#e83ae5"]С[/color]-клон...  а  за  ним  тот  заветный  ручей
[color="#e83ae5"]Т[/color]-оненькой  змейкою  вьется  средь  луга.
[color="#e83ae5"]О[/color]-н  всем  нам  дорог,  хоть  вроде  ничей
[color="#e83ae5"]Ю[/color]-ность  прошла  здесь,  моя  и  подруги.

[color="#e83ae5"]Н[/color]-ам  приходилось  бывать  и  не  раз
[color="#e83ae5"]А[/color]-    если  точно,  то  каждый  денёчек.

[color="#e83ae5"]Б[/color]-оже,  как  хочется  мне  и  сейчас
[color="#e83ae5"]Е[/color]-й  приколоть  к  платью    алый  цветочек.  
[color="#e83ae5"]Р[/color]-азные  выпали  в  жизни  пути,
[color="#e83ae5"]Е[/color]-сли  и  видимся  -  в  меру  событий.
[color="#e83ae5"]Г[/color]-лавное,  Боже,  от  бед  огради...
[color="#e83ae5"]У[/color]-    дружбы  нашей  -  канаты,  не  нити.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788582
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 23.04.2018


Ніна-Марія

Любові цвіт весняний

[color="#1e62f5"]О,  весно  мила,  юнко  легкокрила,
Нарешті  ти  з'явилась,  ти  прийшла!
Усі  незгоди,  холоди  здолала,
Розбурхана  природа  ожила.
 
Бруньки  бубнявії  враз  розбухають,
До  сонця  пнеться  жилаве  гілля.
Ходою  легко  по  землі  ступаєш.
Твій  розмах  крил  он  бачу  вже  здаля.
 
Берізки  жовті  коси  розпускають,
А  верби  по  коліна  у  воді.
Річки  розлиті  землю  напувають,
Ідуть  у  ріст  стебельця  молоді.
 
Розбудить  ліс  ось  музика  пташина,
Серця  наповнить  пісня  чарівна.
Луги  квітчасту  розіпнуть  хустину,
Красу  цю  хочу  спити  я  до  дна.
 
Моя  Весна,  зеленоока  вродо,
Хвилюєш  душу,  аж  нуртує  кров.
Тобі  до  ніг  поклала  я  свободу,
Щоб  крізь  життя  нести  святу  любов.[/color]


[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTmy_98xTWlbuqx981dzXBYi0BASBTRxJ_mjBvi2nRkUe5TNWs4[/img]
 
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788567
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 23.04.2018


Любов Таборовець

Родинний квітник


Поєднались  в  щасті  люблячі  два  серця
Затишок  сімейний    ангел  їх  гойда…
Почуття  ці  світлі,  сріблом  у  озерці
Виграють  і  сяють,  як  свята  вода.

Подарунки  долі  їм  приніс  лелека
Сяйвом  заясніла    материнства  суть…
Подарунок  Божий,    мрія    їх  далека
Посадили  квіти…  в  радості  цвітуть…

Райдужно  зростає  втіха  у  родині
Їм  батьки  дарують  щастя  і  любов.
Дбають,  поливають,  щоб  росли  щоднини  
І  доволі    в  серці    щирих    молитов.

Щоб  тяглась  до  сонця  квітонька-дитина,
Мати    хай  дарує  ніжність  і  тепло…
Виросте  жорстока  –  не  шукай  причину,
Значить  хтось  посіяв  в  малу  душу  зло.

Щоби  мати  мужність,  справедливим  бути  -
Батько  хай  дарує  свій  духовний  гарт.
Витримка  й  сміливість,  то  в  житті  набуте
Дайте  у  майбутнє  їм  надійний  старт.  

Поливайте  в  спеку,  захистіть  в  морози…
Хай  не  зломить  вітер  гілочки  тонкі.
Вчіть  достойно,  з  честю  витримати  грози
Тішилось  щоб  серце  в  вас  через  роки.

Будуть  діти  -  квіти  вдячні  вам  довіку.
Осінь  ваша  пройде  серед  їх  краси…
Від  людей  подяки  буде  вам  без  ліку,
Хай  квітник  родинний  додає  снаги!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788605
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 23.04.2018


Дніпрянка

ЩАСТЯ

Дпя  щастя,  на  диво,
Багато  не  треба:
Засіяти  ниву,
Торкнутися  неба.
Щоб  мама  і  тато
Були  при  здоров'ї,
До  них,  мов  на  свято,
Стелилась  дорога.
Щоб  з  дітьми  співали,
Сміялись  оселі.
І  зір  милували
Народи  веселі.
А  гордість  від  волі  -
Це  спільна  потреба.
У  радості  й  горі
Йшов  друг  поруч  тебе.
Вдень  сонцем  ясніли  б,
Світанком  -  щоночі
Й  добром  струменіли
Закохані  очі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786923
дата надходження 10.04.2018
дата закладки 23.04.2018


Ганна Верес

Кохаю

Дзвеніла    тиша    навкруги,
Як    вперше    ми    зустрілись,
Серця,    як    в    полум’ї    стоги,
Коханням    загорілись.
Ми    ж    так    кохались    –    я    і    ти,
Немов    одна      сполука,
Та    не    змогли    життям    пройти    –
Завадила    розлука.

Дзвеніла    тиша    навкруги,
Свої    в    неї    закони:
Ніколи    річки    береги
Не    зійдуться.    Ніколи!
Давно    вже    вицвіли    літа  –
Біліють  пасма  в  косах…
Не  раз  розтали  вже  сніги,
Та    душі    щастя    просять.

Дзвеніла    тиша    навкруги,
Як    ми    зустрілись    знову.
Де  трави  пахли,  вже  стоги  –
Те    саме    тільки    слово.
–  Кохаю,  –    вимовила    я,
Ти    в    унісон:  
   –  Кохаю.
Хай    це    високе    почуття
Усе    життя    триває.
11.05.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788602
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 23.04.2018


Протоієрей Роман

Якщо ви хочете від серця полюбити…

Про  почуття  не  зайве  говорити,
Та  деяким  корИсно  пам’ятати:
Якщо  ви  хочете  від  серця  полюбити,  
Навчіться  спершу  від  душі  прощати!

Бо  тільки  той,  хто  ворогу  прощає,
Солодкий  мед  вустами  сЕрця  п'є,
І  тихим  світлом  Рай  з-під  вій  сіяє  
Так,  ніби  Царство  Боже  настає!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788536
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 22.04.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Ніжність

Тобі  дарую  тихо  ніжність
У  круговерті  днів  шалених,
В  квітневий  ранок  -  вроди  свіжість...
Пізнаєш  ти  всю  сокровенність.

Ця  ніжність  в  посмішці,  у  ласці,
У  слові,  сказаному  вчасно.
Я  відчуваю  поруч  щастя,
Дивлюся  в  очі  твої  ясні.

Перлину  ніжності  дарую  
Єдиному  тобі,  коханий.
Ти  збережи  любов  святую
З  небесного  меридіана.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788498
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 22.04.2018


Олена Жежук

Прелюдія любові

О  ця  весна  -  прелюдія  любові...
Коли  усмак  світанки  й  вечори,  
Коли  звичайні  котики  вербові
Лоскочуть  у  душі  новий  порив.

Імпресія  весни  –  душевні  чвари…
Коли  смієшся  й    плачеш  від  краси,
Коли  вишневу  гілочку  за  хмари
Встромляєш  небу  на  усі  часи!

А  по  судинах  лише  млість  і  ніжність,
Й  блаженство  щонайвищих  почуттів…
І  ти    вдихаєш    всю  цю  дивовижність
З  магічності  
                         вишневих  
                                               пелюстків…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788204
дата надходження 19.04.2018
дата закладки 22.04.2018


Андрій Л.

Ми джерело для вашої ріки

На  цвинтар  Божий  не  несіть  сміття,
Там  душі  Божі  спочивають.
У  них  там  інші  зовсім  почуття,
Там  не  живого  явно  не  сприймають.

Вінок  на  груди  штучний  не  кладіть,
Бо  незвеличите  їх  каменем  скорботу.
На  груди  їх  барвінок  постеліть,
Нехай  вони  повернуться  до  роду.

І  прийде  час  з  вас  кожного  позвуть,
Усім  прийдеться  нам  відгомоніти.
На  той  світ  гроші  вмерлі  не  беруть,
В  куточку  їхнім  квіти  посадіте.

Життя  складне…  пройдуть  роки,
Півні  вчергове  знову  заспівають.
Вони  ж...  жерела...  нашої  ріки,
Про  те  й  потомки  хай  не  забувають.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788457
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 21.04.2018


Андрій Л.

Як в гаю черешня буйно, я цвіла

Мамо  моя  мамо,  зіронько  небесна,
Чого  мамцю  сива  у  в  очах  журба?
Пролетіли  роки,  відшуміли  весни,
Думи  сумні  з  долі  підняла  судьба.

Наче  малі  діти  з  пам’яті  воскресли,
Покотилась  й  впала  по  щоці  сльоза.
Журавлі  небесні  звістку  вже  принесли,
Зачекались  в  ирій  Божі  небеса.

Ангели  небесні  подають  вже  весло,
Очі  колись  сині  виїла  роса.
З’їли  роки  сину  з  лемеша  чересло,
Вже  до  Бога  просить  далеч  голуба.

Вам  же  залишаю,  всю  любов  сердечно,
Знов  в  гаю  щебечуть  птахи…  дітвора.
Ось  тому  синочку  на  душі  бентежно,
Що  Господь  мій  каже…  скоро  йти  пора.

Прожила  в  цім  світі,  як  велів  належно,  
Як  в  гаю  черешня  буйно  відцвіла.
Ще  просити  в  Бога,  якось  недоречно,
Застилає  очі  віхола  –  імла.

Приспів:
Вам  в  цім  світі  сину  пам'ять  залишаю,
Квіти  в  вишиванках,  долю  в  рушниках.
Залишусь,  як  крапля  в  іскрах  водограю,
Ароматом  ніжним  в  ваших  стільниках.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788439
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 21.04.2018


Любов Іванова

Празднование Светлой Пасхи

[b][i][color="#2811bf"][color="#e81515"]П[/color]-олночь...  В  каждой  церкви  свечи  и  молитвы,
[color="#e81515"]Р[/color]-аздается  всюду  колокольный  звон
[color="#e81515"]А[/color]-  для  счастья  людям  все  пути  открыты,
[color="#e81515"]З[/color]-азывают  звоны  в  церковь  на  поклон.
[color="#e81515"]Д[/color]-верь  открыта  настежь  и  полно  народа,
[color="#e81515"]Н[/color]-ебо  с  благодатью  тихо  смотрит  вниз.
[color="#e81515"]О[/color]-бнимает  землю  купол  небосвода,
[color="#e81515"]В[/color]-оскресенья  ждут  все  из  его  кулис.
[color="#e81515"]А[/color]-    за  миг  -  все    славят    радость  Воскресенья,
[color="#e81515"]Н[/color]-а  счастливых  лицах  блики  ярких  свеч.
[color="#e81515"]И[/color]  -  сердца  вкушают  таинство  мгновенья
[color="#e81515"]Е[/color]-диненье...  чтобы,  всем  сердца  зажечь.

[color="#e81515"]С[/color]-тоголосым  эхом  разлетелась  всюду
[color="#e81515"]В[/color]-есть  на  всю  планету  -    Наш  Христос  Воскрес!
[color="#e81515"]Е[/color]-сли  все  поверим  в  воскресенья    чудо,
[color="#e81515"]Т[/color]-о  оно  сегодня  к  нам  сойдет  с  небес.
[color="#e81515"]Л[/color]-юбо  всем  от  блага  и    рукопожатий
[color="#e81515"]О[/color]-бнимает  каждый  всех  вокруг  себя.
[color="#e81515"]Й[/color]-  такое  счастье  -  искренность  объятий,

[color="#e81515"]П[/color]-рославляем  Бога,  искренне  любя.
[color="#e81515"]А[/color]-  вокруг,  ликуя,  вторят  новость  массы!!
[color="#e81515"]С[/color]-лышно  отовсюду  с  самых  разных  мест,
[color="#e81515"]Х[/color]-ором  произносят  c  ночи  ежечасно    
[color="#e81515"]И[/color]-  с  великой  верой  -    "Воистину  Воскрес!"[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786493
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 10.04.2018


Леся Геник

***І коли відречеться від тебе…

***
І  коли  відречеться  від  тебе
навіть  білий  освячений  дим,
все  одно  задивляйся  на  небо
й  не  бануй  гореслізно  за  тим,
що  пішло,  навіть  не  озирнувшись,
замітаючи  байдуже  слід.
Усілякі  трапляються  душі,
та  від  того  не  меншиться  світ.
Та  від  того  добро  не  маліє,
просто  треба  зібратись  і  йти
від  розпуки  до  світлої  дії,
що  веде  до  спізнання  мети.
Що  жадає  від  тебе  одного  -
не  звертати  із  добрих  доріг,
передбачених  люблячим  Богом
для  всіх.

5.04.18  р.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786673
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018


Віктор Ох

Синові сорочку вишивала мати (V)

Слова    ̶      Патара  Бачія
---------------
[youtube]https://youtu.be/RcsYAh011ak[/youtube]

А  це  пісню  виконала  чудова  співачка  Ліна  Царук
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0mZj0EPSNvU[/youtube]

Синові  сорочку  вишивала  мати,
Щоби  оберегом  у  житті  була,
Та  забрали  сина  землю  захищати,
Він  ступив...  у  вічність  з  рідного  села.

Як  чекала  мама    рідного  синочка
Можуть  розповісти  в  хаті  образи
Й,  скроплена  сльозами,  вишита  сорочка
Одягав  яку  він  раптом  три  рази...
 

Повертайся,  хлопче,  до  рідного  дому,
Там  тебе  чекає  мати  край  вікна.
І  не  вірить  ненька  про  лихе  нікому,
Тільки  своє  серце  слухає  вона.

Хрестиками  шите  листячко  дубове,
Виноградні  грона  теж  на  полотні...
Он  пройшла  поштарка  повз  їх  фіртку  знову,
Материнські  очі  зболені  й  сумні.


Та  у  серці  жінки  не  згаса  надія,
Що  поверне  Доля  сина  на  поріг,
Смерть  його  забрати,  вірить,  не  посміє,
Щоб  сорочку  знову  одягти  він  зміг.

Повертайся,  хлопче,  до  рідного  дому,
Там  тебе  чекає  мати  край  вікна.
І  не  вірить  ненька  про  лихе  нікому,
Тільки  своє  серце  слухає  вона.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786469
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 09.04.2018


Протоієрей Роман

По друзям не судіть саму людину

Зло  в  світі  не  ховає  вже  личину,
Дарує  посмішки,  мов  квіти  бездиханні…
По  друзям  не  судіть  саму  людину,
Бо  в  Юди  були  друзі  бездоганні!

По  друзям  не  судіть  саму  людину…
Євангельська  сторінка  не  забута,
Судилося  нам  жить  у  тую  днину,
Коли  кожен  дванадцятий  –  Іуда!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786317
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 06.04.2018


Валентина Ланевич

Загубивсь поцілунок

Загубивсь  поцілунок  в  світлинах,
В  паралелях  весняних  доріг.
В  чистих  тих  кришталевих  краплинах,
Котрі  падають  нишком  зі  стріх.

Лиш  відбиток  у  серці  гарячий
Викликає  зачаєний  сум.
Тілом  струм  пробігає  тремтячий,
Ніжних  любощів  пряний  парфум.

Їх  залишив  мені  ти  на  згадку,
Як  кохались  з  тобою  удвох.
Пам’ять  тче  карамельну  заплатку
Під  зазивне  вечірнє  те  "тьох".

29.03.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785110
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Спасиба Світлана

Я, зустрівши тебе ненароком…

Я,  зустрівши  тебе  ненароком,
Зрозуміла,  що  досі  твоя…
Я  кохала  тебе  стільки  років,
Що,  здається,  ми  майже  сім’я.
Сніг  вкриває  волосся  і  плечі,
А  я  тану  від  сяйва  очей!
Ти  не  дуже  змінився,  до  речі,
Моя  казко  із  циклу  «Disney».
Сніг  вкриває  волосся  і  плечі,
А  могла  би  це  бути  фата…
Я  не  дуже  змінилась,  до  речі,
Тільки  посмішка  зовсім  не  та.
Сніг  вкриває  волосся  і  плечі…
Як  я  хочу  тебе  обійнять!
Але  ВСЕ  ТАК  ЗМІНИЛОСЬ,  до  речі.
Як  же  прикро  тебе  відпускать!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785389
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Михайло Гончар

ОБЕРЕЖНО! - СЛОВО!

Від  багнета,ножа,чи  іржавого  цвяшка
Раптом  рану  дістанеш  під  скрегіт  зубовний  -
Все  мине,заживе  -  це  не  так  вже  і  страшно,..
Тільки  рана  від  слова  -    невиліковна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749134
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 31.03.2018


Амадей

ЗАКОХАНИЙ У СОНЕЧКО

Ім  навіть  не  вірилось,  що  такі  ще  є,
Любе  МОЄ  СОНЕЧКО,  серденько  моє,
Лагідно  щебече,  в  радості  й  біді,
В  одну  мить  минає  горенько  тоді.
А  коли  щаслива,  сонечком  сіяє,
Впевнений,  у  світі,  більш  таких  немає,
Якщо  й  є,  то  десь  там,  на  якійсь  Венері,
Полюбуйтесь  нею,  справжні  кавалери,
В  неі  ніжне  тіло,  і  душа  квітує,
Вірність  і  кохання,  вона  серцем  чує,
Подихи  весняні  в  пісні  солов"ів,
Відчуває  навіть  серед  холодів.
Навіть  як  нахмурить  чорні  своі  брови,
Оченьки  сміються  все  простить  готові,
Навіть  у  негоду,  навіть  у  тумані,
Зігріває  душу,  мов  промінчик  ранній.
Навіть  якщо  й  скаже  хтось,  що  таких  немає,
Я  скажу:"Неправда,  -я  ІІ  кохаю".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784926
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Ніна-Марія

БАТЬКІВСЬКИЙ ДВІР

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSWt8fjH5guPlzZo8LG_wmytnMeutY2TaXGZBG4B8MtP4IIHRuk6g[/img]

Розколошкаю  спогадів  рій,
Які  пам'яті  скриня  тримає.
І  полину  у  казку  тих  мрій,
Куди  час  вже,  на  жаль,  не  вертає.

У  ріднесенький  батьківський  двір,
Де  стежини  зійшлись  звідусюди.
Він  для  мене  найкращий-  повір,
І  такого  в  житті  вже  не  буде.

Там  все  рідне,  привітне,  святе.
Там  любисток  духм'яний  і  м'ята.
Це  дитинство  моє  золоте,
Де,  як  сонце,  стріча  мене  мати.

А  у  хаті,  завжди  чепурній,
Із  печі-  теплий  хліб  запахущий.
Його  смак  не  забути  мені,
Як  й  води,  із  криниці,  цілющий.

Я  туди  поринаю  в  думках.
Там  давно  вже  живуть  чужі  люди.
І  летіла  б  на  крилах,  мов  птах,
Щоб  хоч  поглядом  в  двір  зазирнути.

[img][/img]


ВСІХ  ЖІНОК  ЩИРО  ВІТАЮ  З  СВЯТОМ  ВЕСНИ.  
БУДЬТЕ  ЩАСЛИВИМИ,  КОХАНИМИ!!!



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781004
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Надія Башинська

ЛЮ-ЛІ! ЛЮ-ЛІ! СПИ, МОЯ ЛАСКА…

Лю-лі!  Лю-лі!  Спи,  моя  ласка.
Тобі  присниться  добра  казка.
В  ній  заснуло  вже  курчатко.
Спи  і  ти,  моє  дитятко...

Лю-лі!  Лю-лі!  Спи,  моя  ласка.
Тобі  присниться  ніжна  казка.
В  ній  заснуло  зайченятко.
Спи  і  ти,  моє  дитятко...

Лю-лі!  Лю-лі!  Спи,  моя  ласка.
Тобі  присниться  тепла  казка.
В  казці  тій  багато  квіток,
й  любить  сонечко  всіх  діток...

Лю-лі!  Лю-лі!  Спи,  моя  ласка.
Тобі  присниться  щастя-казка.
В  ній  почуєш  рідну  мову
й  ніжну,  світлу  колискову.

Лю-лі!  Лю-лі!  Спи,  моя  ласка.
Тобі  присниться  добра  казка.
В  ній  заснуло  вже  курчатко.
Спи  і  ти,  моє  дитятко...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785248
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 30.03.2018


Шостацька Людмила

БАЯНІСТ


                                         З  баяном,  обійнявшись  на  Проскурівській,
                                                         Тривожив  душі  людям  Баяніст.
                                         Не  зраджував  ніколи  своїй  Музиці,
                                                         Немов  на  сцені  виступив  артист.    

                                                           Бувало  хтось  його  оцінить  гривнею,
                                                           Бувало  й  хтось  віддасть  йому…аж  дві.
                                           Мелодія  здіймалася  пташиною
                                           І  звуки  розливалися  живі.
                                                               
                                           Летіла  вона  в  небо  по  всіх  вулицях,
                                                           Поринула  у  пахощі  всіх  нот.
                                                           Така  була  в  Маестро  ця  супутниця,
                                                           Із  втіленням  усіх  його  щедрот.

                                           Із  Музикою  вже  давно  одружені,
                                           В  них  двох  один  –  баянний  організм
                                           І  хоч  немає  статусу  заслужених,
                                                           Є  справжньої  любові  механізм.  

                                                           Всі  кнопки  із  басами  заціловані,
                                                           Любов  така  –  одна  на  все  життя.
                                                           А  ноти  як  прекрасно  завіршовані!
                                                           І  кожна  пісня  –  то  нове  дитя.                                                

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785091
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 30.03.2018


Любов Іванова

БЛИЖЕ ТЕБЯ НЕТ

[b][i][color="#a50aa8"][color="#15ab24"]Б[/color]-ез  тебя  пусты  и  ночь,  и  день,
[color="#15ab24"]Л[/color]-ьют  дожди  и  серость  лезет  в  душу.
[color="#15ab24"]И[/color]-  печаль  бросает  свою  тень,
[color="#15ab24"]Ж[/color]-изнь  тоской  я  потихоньку  рушу.
[color="#15ab24"]Е[/color]-сть  в  тебе  особенный  магнит,

[color="#15ab24"]Т[/color]-от,  что  много  лет  не  отпускает.
[color="#15ab24"]Е[/color]-сли  в  сердце  огонек  горит,
[color="#15ab24"]Б[/color]-оль  души,  как  лед  на  солнце  тает.
[color="#15ab24"]Я[/color]-  тебя    по  прежнему  люблю.

[color="#15ab24"]Н[/color]-ет  души  родней  на  белом  свете,
[color="#15ab24"]Е[/color]-жедневно  Господа  молю  -
[color="#15ab24"]Т[/color]-ы  храни,  храни  нам  чувства  эти.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784896
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 30.03.2018


Ніна Незламна

Таня і сметана

Кіт  замурзаний  в  сметані,
Таня  миє  ніжки  в  ванні,
Мама  сердиться  й  до  доні,
Давай  добре  мий  долоні!

Це  ж  додуматися  треба,
Чи  була  в  тому  потреба,
З  котом  разом  з  миски  їсти?
Нема  в  хаті  де  й  присісти.

Де  не  гляну,  скрізь  сметана,
Чути  з  ванни  плаче  Таня.

                             12.02.2018р




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783303
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 30.03.2018


Любиволя

Прийшла весна

                                                                                         
             СЬОГОДНІ  ЖАЙВІР  ЗЕМЛЮ  ПРИЧАЩАВ
                               ЗЕРНОМ  ПІСЕНЬ  -    АЖ  СЕРЦЕ  ЗАХОДИЛОСЬ.
             ЦЕЙ  ПТАХ  ІЗ  ВИСІ  ЛЮДЯМ  СПОВІЩАВ:
                                       «  ПРИЙШЛА  ВЕСНА!    СТРІЧАЙТЕ  БОЖУ  МИЛІСТЬ,
НЕ  ЗАБАРІТЬСЯ,  ОБІЙДІТЬ  САДИ  –
               ВСІ  ГІЛОЧКИ  ПОКРИЛИСЯ  БРУНЬКАМИ»…
           СОЛІСТ  МАЛЕНЬКИЙ    РАНОК  РОЗБУДИВ
І  ЩЕДРО  СІЄ  ІЗ-ПІД  НЕБА  ГАМИ.
       МАЛИЙ,  НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ  СПІВЕЦЬ  –
               ВИСИТЬ  НАД  ПОЛЕМ  ЦЯТКА,  НІБИ  НОТА.
             БАГАТИЙ  СВІТ  НАМ    ДАРУВАВ  ТВОРЕЦЬ.
             НЕ  ПРОМІНЯЙМО  ЩАСТЯ  НА  БАНКНОТИ!

       2005  Р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785238
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 30.03.2018


Патара

Жінка що вірить в дива

Жінка,  що  прагне  любові,
Нею  і  марить,  і  снить,
Ніжність  плекає  у  слові,
Вічністю  сповнює  мить.
Жінка,  в  очах  у  якої
Запросто  вміститься  світ,
Душу  господнього  крою
Носить  уже  стільки  літ.
Диву  дивуються  люди:
Чом  вона  заміж  не  йде?
Скільки  чекати  ще  буде  
Те,  що  не  знайде  ніде?
Жінку  цю  не  зрозуміє
Той,  хто  в  житті  не  любив,
Зрадив  своїй  колись  мрії
І  не  чекав  більше  див.
Жінку  цю  переконати
В  тім,  що  вона  не  права,
Не  намагайтеся  навіть.
Жінка  ця...  вірить  в  дива.



 

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785168
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 30.03.2018


Світлана Моренець

ДОСИТЬ!

Вірш  написаний  давно,  коли  життя  було  зовсім  іншим.
Від  дідів  та  батьків  знали  про  страхіття  голоду,  репресій,  війни.
Хоч  ці  біди  були  позаду,  але  нас  також  виховували  рабами,  
безправними,  слухняними,  безголосими.  Всілякими  засобами  
знищуючи  почуття  гідності,  змушували  безупину  кланятись  
партії  за  "щастя"  жити    "в  необъятной  Родине",..  де  справжню
убогість  існування  ми  і  не  могли  оцінити,  не  бачачи  інший  світ.
Я  не  розміщала  вірш  на  сайті,  боялась,  що  він  буде  незрозумілим    
для  молодшого  покоління.    
Та  хай  знають,  що  були  в  нашій  історії  і  такі  часи,  
коли  люди  жили    серед  пустих  полиць  і  прилавків,  коли  про  волю,  
свободу  слова  чи  виїзд  за  кордон  не  можна  було  й  мріяти.
І  нав'язувався  такий  спосіб  життя  тим  же  "братом",  що  приніс  нам  війну.

Невже  з  народження  –  й  навік
в  мені  це    відчуття  провини?
Ті,  хто  рабом  прийшов  у  світ,
прожив  як  раб  –  рабом  і  згине.
Бо  це  –  діагноз,  вирок  це,
гіпнозу  вплив.  В  підкірці,  в  генах:
"Я  –  винна!..  щось...  комусь...  аж  ще
з  батьківських  екстра-андрогенів".

Втовкмачували  з  ранніх  пір,  
що  [i]Родінє[/i]  довіку  винні.
Незгодним  –  каторга...  Сибір.
Всі  завинили  з  пуповини!
І,  вибачаючись,  жила,
всім  заглядаючи  у  вічі.
В  когось  не  ладились  діла  –
себе  винила  в  тому...  вдвічі.

...  А  навкруги  –  зухвалість,  глум,
безправ'я,  знахабніла  влада...
В  душі  завис  вселенський  сум:
чому  ж  їм  совість  –  не  завада?
Що  ж  то  за  люди  ми  такі,
що  на  ріднесенькій  землиці
всі  живемо  як  байстрюки
безправні,  безголосі,  ниці?!

Випалюю  з  душі  щомить
одвічне  почуття  провини.
Рабою  змушували  жить  –
скінчилось.  Досить!  Я  –  ЛЮДИНА!

                 Десь  приблизно  1985  рік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784863
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 30.03.2018


Н-А-Д-І-Я

А завтра буде вже весна…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Z8GH0tmAJOQ
[/youtube]

Зимовий  день  досяг  уже  кінця.
Надворі  непоспішно  вечоріє.
Не  треба  гнать  за  ніччю  тут  гінця,
Бо  вечір  втрача  барви,  сутеніє.

Неквапно  ніч  ступає  на  поріг,
Зими  відчула  подихи  останні.
Холодні  краплі  падають  із  стріх.
Скресає  сніг,  щезає  у  тумані..

Впаде  зимовий  лист  з  календаря,
А  вранці    буде  зовсім  по-другому.
Зійде,  як  завжди,  ранішня  зоря,
І  день  зітре  зимову  нам  оскому.

І  потечуть  струмки  наперебій,
Життю,  що  нададуть  нові  відтінки.
Зими  й  весни  закінчиться  двобій.
Цвітуть  такі    думки  в  Надії  -  жінки.

Впущу  в  кімнату  свіжу  я  весну,
Відкрию  їй  гостинно  всі  фіранки.
Вдихну  на  повні  груди  запашну
Весну...  Такі  ось  маю  забаганки...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781517
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 11.03.2018


Шостацька Людмила

ПРОГНОЗ – ВЕСНА

                                                         В  куточку  двору  сніговик
                                                         Лишень  нагадує  про  зиму.
                                                         Сніг  від  дощу  назавжди  зник,
                                                         Весна  іде  до  нас  без  стриму.

                                         Стоїть  змарнілий  силует.
                                                         Похнюпив  ніс,  примружив  очі,
                                                         Аж  пожалів  його  поет,
                                                         Сказати  слово  добре  хоче.

                                                         Він  бачив,  як  мале  дитя
                                                         Трудилось,  справжній  скульптор,  наче.
                                                         Дало  білявому  життя
                                                         Й  само  не  схоже  на  ледаче.

                                                         Щодня  заходило  у  двір,
                                                         «Як  справи?»-,  поспіхом  питало.
                                                         Кіт  дивувався:  «Що  за  звір?»
                                                         -  «Мур,  мяу»  -,  так  собі  –  зухвало…

                                                         Прогноз  сьогодні  –  гарний  плюс
                                                         І  снігова  людинка  зникне.
                                                         Зими  затихне  білий  блюз,
                                                         Мале  у  двір  прийде:  «Ой!»-,  скрикне…



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781510
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 11.03.2018


Любов Іванова

ЖИТТЯ, ЯК СВІЧА…

[b][i][color="#690f0f"]Життя,  як  свіча...  Відгорить  і  за  обрієм  згасне
Залишивши    слід  у  серцях  і    на    рідній  землі.
І  все,  що  було...  а  було  ж  -  і  сумне...і  прекрасне,
Розтане  як  день  в  невблаганній,  вечірній  імлі.

Життя,  як  свіча,  що  стікає  неквапно  додолу,
Та  світлом  своїм    зореніє  вона  не  дарма.
А  скільки  сердець  ця  свіча  зігріває  довкола
І  поряд  з  людьми  зігрівається  серцем  сама.

Життя,  як  свіча...  Та  не  можна  безслідно  згоріти,
Даруйте  тепло,  бо  не  треба  у  душах  зими...
І  дуже  шкодА,  якщо  хтось  це  тепло  не  помітив,
І  поруч  пройшов,  загорнувшись  у  морок  пітьми.

Життя,  як  свіча...  Хай    горить  якнайдовше  цей  вогник,
Наповнять  життя  невичЕрпної  сили  струмки.
Нехай  поміж  круч  пропливає  життя,  наче  човник.
І  власна  свіча    зореніє  ще  довгі  роки...[color="#690f0f"][/color][/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781426
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 11.03.2018


Н-А-Д-І-Я

Тобі, Україно…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=576v3EMLZF4
[/youtube]

Де  найкраща  є  країна  в  світі,
З  чим  її  я  можу  порівнять?
Де  сади  розлогі  в  буйноцвітті...
Хто  красу  не  може  цю  сприйнять?

Тільки  тут   прозоре  синє  небо,
Батьківщина   сірих   журавлів,
Найніжніший  солов"їний  щебет,
І  краса  невимовна  полів.

А  в  озерах  очі  сині-  сині,
І  родюча  тільки  тут  земля.
Я  співаю  оду  Україні,
Де  вода  цілюща,  з  кришталя.

Я  зберу  накращі  квіти  в  полІ,
І  віночок  з  них  собі  сплету.
І  слова  подяки  вплету  долі,
Що  дала  можливість...  Тут  живу.

Приплету  мачок  посередині,
Для  прикраси  поміщу  зорю.
Я  живу  на  Україні  милій,
Я  її  за  все  боготворю...

Дякую  рукам  всім  роботящим.
Це  вони  змінити  можуть  світ,
Бо  вони  не  можуть  жить  інакше,
Прийде  час  і  скинуть  тяжкий  гніт.

Волелюбна,  непоборна,  мирна.
Ворогів  косила,  як  бур"ян.
Ти  одна  така,  ти  -  неповторна.
Ти  -  найблагородніша  з  слов"ян...





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781411
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 11.03.2018


Шостацька Людмила

Я ПТАХА З УКРАЇНСЬКОГО САДУ


                                                                   Я  в  теплий  край  не  відлітаю,
                                                                   Хоча  морозить,  а  я  –  тут.
                                                                   Як  пережити  я  не  знаю,
                                                                   Чи  хижаки  мені  дадуть?..

                                                                   Така  я  пташечка-невдаха,
                                                                   За  голу  душу  завжди  б'ють.
                                                                   До  болю  тне  якась  комаха
                                                                   І  жах  –  яка  у  неї  лють!
                                                                                     
                                                                   Кусає  так,  сама  аж  пухне,
                                                                   Не  зупиняє  навіть  кров,
                                                                   Нап’ється  вдосталь,  далі  пурхне              
                                                   Й  яка  тут  мова  про  любов?

                                                                   Мені  не  затишно  і  сумно,
                                                                   Та  як  залишу  рідний  край?
                                                                   Його  бандуру  дивострунну
                                                                   І  український  коровай.
                                                       
                                                                   Щодня  не  чути  солов’їну?  –
                                                                   Свій  голос  втрачу  вже  тоді.
                                                                   Я  не  покину  Україну!
                                                                   За  лад  візьмусь  в  своїм  гнізді!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780473
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 06.03.2018


Світлана Моренець

КОХАННЯ ЗРІЛОЇ ПОРИ

Як  це  назвати?  З  давнього  часу
не  можу  подолати  дивну  хворість:
без  тебе  світ  втрачає  всю  красу,
сіріє,  блякне,  скрізь  –  безбарвна  кволість,
що  нівелює  радості  буття.
Живу  чеканням...  збайдужіння...  втома.
Та  веселково  виграє́  життя,
коли  ми  разом  –  за  край-світ  чи  вдома.
Вже  схлинув  молодечий  карнавал,
та  серце  ловить  імпульси  магічні.
Взаємне  притягання  двох  начал
свій  пік  пройшло,  адже  і  ми  не  вічні.
Мабуть,  пора  розвіятись  золі
від  почуттів,  палаючих  вогненно,
здається,  на  очах  вже  мозолі
намуляти  повинні  ми  взаємно  –
та  ні!  Яку  ж  струну  ти  зачепив,
що  безліч  літ  бринить  і  не  вмовкає?
Мій  любий!  Скільки  ласки,  світлих  див
душа  моя  в  твоїй  ще  відшукає?
Зачарував.  Навік  приворожив,
мій  добровольцю  у  моїм  полоні.
Амур  дві  долі  в  небі  сторожив
і  пострілом  з'єднав  серця  й  долоні.
І  ми  –  удвох,  на  гору  чи  з  гори
веде  життєва  звивиста  дорога.
–  Лиш  не  вдягни  світ  в  чорні  кольори!  –
єдине,  що  благаємо  у  Бога.

Любов...  Вона  не  знає  перешкод,
ні  відстаней,  ні  термінів,  ні  віку,
якщо  серця  знайшли  свій  спільний  код.
...  І  лине  вдячність  Господу  –  без  ліку.

                               3.03.  2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780467
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 05.03.2018


Радченко

Чоловікам


З  Восьмим  березня,  чоловіки!
Вам  дається  іще  один  шанс
Довести  всім,  що  ви  залюбки
Справи  зробите  всі  замість  нас:
І  попрати,  і  витерти  пил,
І  на  кухні,  немов  майстер-шеф,
І  накрити  святковий  стіл,
І  підлогу  помити  теж.
Ще  й  скупитись  в  крамниці,  та  так,
Щоб  сімейний  бюджет  не  страждав,
Сукню  жінці  попрасувать,
Та  і  сам,  гарно  щоб  виглядав.
А  увечері  посуд  прибрать,
Перемить,  в  кухні  лад  навести
І  не  дай  Боже  вам  сказать,
Що  у  вас  голова  болить.
Що  втомились  й  не  чуєте  ніг
І    спина  так  болить,  аж,  пече!
Подаруйте  коханій  ніч  —
Вам  кохання  хай  силу  дає.
З  Восьмим  березня,  чоловіки!
Ми  вас  любимо  кожну  мить,
Допоможемо  вам  залюбки
Наші  справи  переробить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780441
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 05.03.2018


Любиволя

Острівець України


     А  Над  Тернополем  небо  синє,
       наче  фани*  гігантське  крило.
             Це  твоя  Батьківщина,  мій  ́сину  -
 тут  зернятко  твоє  проросло.
       Тут  і  прадідів  мужніх  коріння,
                         кров  батьків,  що  в  землі  запеклась,
очі  матері  –  зорі  промінні,
               і  твій  перший  з  любимою  вальс.

         Йдуть  закохані  берегом  ставу.
Молодіє  Тернопіль  щодня.
Не  забуде  козацької  слави
галичан  незборима  рідня.
 Пережили  війну  і  розруху.
                 Наш  Тернопіль  мужнів  у  борні  –
         острівець  українського  духу,
   наймиліший  на  світі  мені.    

                   Не  любили  наш  край  московини,
   мужніх  лицарів  і  берегинь,
             острівець  непокірний  Вкраїни  
                   Тернопілля  –  наш  край  дорогий.
           Тут  сплелися  в  одну  наші  долі
і  любов’ю  палають  серця.
Дочекались  жаданої  волі
         і  ми  вдячні  Героям-борцям.  
                               фана*  -  прапор    
   2007  р.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780340
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018


Ніна Незламна

Чуєш поете…

   Чуєш  поете,  не  зраджуй  сам  себе,
Хоча    зима,  чи  весна,  чи,  то  літо,
Гадаю,  що  всі,  зрозуміють  тебе,
Спостерігаєш,  ти  за  усім  світом.

І    всередИні,  мов  щось  тебе  шкребе,
Надія  й  радість,  береш  ручку  і  папір,
Чи  мислиш  ти?  На  вухо  хтось  шепоче,
Чому,  подумаєш,  терпів  до  цих  пір.

Адже  поклав,  на  папірець    охоче,
Все,  що  сховалось,  там  далеко  в  душі,
Часом  тікає,  в  нічку  сон,не  спиться,
То  прийшла    Муза  і  принесла  вірші.
І  сам  ти  хочеш,    цим  насолодиться,
Від  всіх  сховався,  неначе  у  мушлі.

І  що  бентежить,  чи  війна  на  сході,
Де  діти  гинуть,    безвинні,  за  волю,
Чи  ненароком,  блудиш  у  природі,
І  помандруєш…по  хлібному  полю,
Перед  очима,стрінеш  чиюсь  долю.

Цей  раз  можливо,  ти  напишеш  прозу,
У  мріях  загубишся,  про  кохання,
У  життя  ринеш  і  знайдеш  відразу,
Вогнище  те,  від  якого  безсоння.

І  уже  виплеснеш,  як  немов  дитя,
Це  ж  при  народженні,  огорне  тепло,
Сприймаєш  втіху,  чуєш  серцебиття,
Нового  твору,  зовсім  змокле  чоло.

Шматочок  щастя,  ти  немовби    знайшов,
Й  своє  натхнення,  між  зірок  у  слові,
Мінливий  місяць,  вже  за  обрій  зайшов,
А  ти  мислитель,  тішся  своїй  волі,
Себе  не  зраджуй,  пиши,  твій  час  прийшов!

27.02.2018р
     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779346
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 01.03.2018


Микола Карпець))

А завтра знову в нас весна

[img]http://mykola.at.ua/_ph/6/2/741799414.jpg[/img]
пропив  кожуха,  капелюха
і  мерзне  ніс  і  мерзнуть  вуха
І  поганенько  він  обутий
тому  його  й  назвали  лютий
Що  все  сердитий  на  весь  світ
не  місяць  він,  а  московіт!))
……………………………………

До  весни  залишилось  п’ять  днів
Та  забув  це  мороз  й  знахабнів
І  проснулася  знову  зима
Ще  не  піде  так  скоро  сама...
...................................

А  завтра  знову  в  нас  весна
Перше  число  в  календарі
Та  десь  затрималась  вона
Мороз  ще  лиже  скло  вікна
Та  й  сніг  кружляє  ще  вгорі
……………………………..
   

Бринить  чекання  в  нас  струною
Вже  скоро,  трішечки,  ось-ось
Зима  розродиться  весною
У  небі  дниною  ясною
Капеллю  з  стріхи  голосною
Струмки  співають  нам  про  щось
Чого  чекали  всю  ми  зиму
Там  підбере  нам  сонце  риму
І  ми  чекаєм,  не  здамось
А  ні  морозу,  ні  снігам.

Ні  депресивних  з  вітром  гам
Вже  не  надме  нам  ця  зима
Вона  в  депресії  сама))
[url="http://mykola.at.ua/publ/pori_roku/a_zavtra_znovu_v_nas_vesna/3-1-0-147"]Сайт  авторської  поезії[/url]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779541
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 01.03.2018


Світлана Моренець

НЕ СУДИЛОСЯ

Гамір  вулиць...  Йду,  в  тенетах  дійсності.
–  Обережно!  Під  ногами  лід,  –
лине  голос  із  моєї  юності,
пронизавши  пласт  в  десятки  літ.

Радість  і  розгубленість.  Спинилися,
поглядами  схрещені  на  мить.
Світе  милий,  як  же  ми  змінилися!
Не  впізнати.  Аж  душа  щемить.

Доторк  рук...    –  Як?!  Ти  –  й  не  відсахнулася?  –
обійняти  стримує  порив.
–  Ти  ще  й  досі  жартівник,  –  всміхнулася.
–  Ні,  я  трагік.  Вже  "відгуморив".

Як  в  пінг-понг,  побавились  розмовами,
півжиття  не  втиснеш  в  п'ять  хвилин,
не  торкнувши  тему,  що  за  сховами,  –
юність  не  стирає  часоплин.

Спогади  кружляли  завірюхою,
світлі  й  чисті,  наче  свіжий  сніг,
де  піймати  погляд  було  мукою,  
червоніли  від  очей  до  ніг.

Аж  помолоділи,  так  сміялися.
Все  згадав,  нічого  не  забув.
–  Чи  щасливий  ти?  Як  в  тебе  склалося?
–  Щастям  я  твоїм  щасливий  був.

І  таким  поглянув  ніжним  поглядом,
аж  сльоза  по  серцю  потекла...
Як  це  –  жити  з  невтоленним  голодом,
з  прагненням    взаємності,  тепла?

Що  тобі  сказати,  милий  друже  мій?
Як  Сізіф  тягну  свою  вину.
Через  мене  ти,  неощасливлений,
випив  стільки  болю  й  полину.

Раптом:  
–  В  серці  ти    одна  зосталася...
–  Чом  же  так?!
–  Шукав...  та  не  знайшов...
Щоб  сльоза  зрадлива  не  зірвалася,
рвучко  розвернувся  і  пішов.

Вклякла...  Стільки  літ  душа  томилася,
а  мій  спокій  рушить  не  хотів...
Мимоволі  голова  схилилася
перед  висотою  почуттів.

Озирнулася.  Курив,  зажурений,
сумно  мені  дивлячись  услід...
бо  любові,  замкненій  за  мурами,
не  судилось  вирватись  в  політ.

                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779484
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 01.03.2018


Дніпрянка

ШКОДА…

Шкода,  що  лютує  зима,
Низенько  сонце  сяє,
Що  серце  болісно  дріма,
І  душу  холод  крає.
Нема  тепла  -  яке  життя?
Мороз  лише  регоче.
Замерзлі  гілочки  тремтять,
Як  вітер  їх  лоскоче.
А  ледь  весна  всіх  звеселить
Травичка  вмить  проснеться.
Та  чи  зустрінемося  ми,
Чи  серце  стрепенеться?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779303
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 27.02.2018


Фотиния

отвратительно-отравительное

[b]Ненавижу[/b]

Я    ненавижу    весь    твой    взор
И    речь    твоя    противней    яда
Любви    не    нужно,нужен    лишь    простор
Без    твоего    мерзеннейшого    чада

Я    ненавижу    весь    твой    взгляд
Характер,имя    и    твои    прикосновенья
Ведь    для    меня    здесь    каждое    мгновение    с    тобой,как    яд
И    мне    противны    все    твои    нравоученья

Я    ненавижу    весь    твой    вид
Блевать    мне    хочется    от    всей    тупой    ванили
Но    пропуская    всё    на    самобыт
Я    остаюсь    очередной    мишенью    в    тире
адреса:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777119
Рубрика:  Лирика  любви
дата  надходження  15.02.2018
автор:  Гликерия  Касторских

[b]отвратительно-отравительное[/b]
[b][i]/пародия/[/i][/b]

Я  ненавижу  мужиков  как  вид!
Особо  бесят  имена  и  взгляды,
Их  безалаберно-счастливый  само-быт...

Задумчиво  гляжу  на  склянку  с  ядом.

Добычей  лёгкой  попаду  под  кров,
Прикинувшись  очередной  мишенью  -

А  вот  и  твой  мерзеннейший  простор:
Пельмени,  чипсы,  пицца  с  вермишелью,
И  задиванный  само-свал  носков,
Чад  сигарет,  бутылки  из-под  пива,
И  ты  –  такой  свободный  от  оков  –  
По  нервам  бьёшь  зарядом  позитива!

Представить  тошно:  мы  всегда  вдвоём,
Все  эти  «тили-тесто»,  «жили-были»…

Я  испеку  тебе  печенье  с  миндалём.  

Ты  не  поймёшь  из-за  тупой  ванили…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779308
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 27.02.2018


Олена Жежук

Біжу у ліс

                     [i]Біднесенький  мій  ліс,  він  зовсім  задубів.
                   Він  ждав  мене  і  думав  про  розлуку.
                                                                                   Ліна  Костенко[/i]

Наснилися  весняні  міражі,
І  біла  вишня  з  бджолами  на  віттях.
Старенький  млин  мотає  на  межі
Людські  дороги  у  нові  століття.

Біжу  у  нерозбубнявілий    ліс,
Зозулею  ку-кукаю:    Прокинься!  
З  десяток  засоромлених  беріз  
Сукенки  поправляють  на  колінцях.

Мій  сонний  ліс!  Пора  уже!  Весна!
Тягни  до  сонця  крони  задубілі.
Поскрипує  невиспана  сосна  –
Їй,  певно,  сняться  білі  заметілі.

Зимові  сни  –  кіно  старе  й  німе.
Весну́  стрічаймо  –  хай  розквітне  диво!
Якесь  пташа,  сіреньке  і  мале
Своїм  «цвірінь»  увесь  ліс  розбудило.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779011
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 27.02.2018


Віктор Ох

ТАМ (V)

Слова    ̶    Ніна  Третяк
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=o26YSWpqsfk[/youtube]
-------------
Там,  біля  хати,  притулились  спориші,
Там,  перше  слово  і  написані  вірші.
В  них  юним  паростком  видзвонює  душа,
Стежка  за  обрій  синім  птахом  поспіша.

       Приспів:
 Там,  де  гуляли  ноги  босі  по  траві,
 Там,  де  були  мої  батьки  іще  живі,
 Там,  де  голубив  вітер  золото  колось,
 Там,  звідки  справжнє  і  свідоме  почалось.

Там,  молода  моя  пролинула  пора,
Там,  добрі  люди  мені  зичили  добра,
Світ  випромінював  нехмарене  тепло,
Там,  ще  ні  заздрості,  ні  кривди  не  було.

Приспів.

Там,  біля  хати,  не  смутніють  спориші,
Там,  хтось  допише  недописані  вірші,
Там,  інший  час  на  троні  іншого  життя,
А  що  пройшло,  тому  не  має  вороття.

Приспів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778824
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018


Любов Іванова

ПРОШУ, ОТПУСТИ!

[b][i][color="#231e7d"]П-епел  наших  чувств...  зола  и  пепел,  
Р-азве  о  таком  мечтали  мы.  
О-тошел  души  и  сердца  трепет,  
Ш-лейфом  затянувшейся  зимы...  
У-  судьбы  кредит  просить  не  стали,  

О-т  обид  -  кружится  голова.
Т-рижды  глупо  прятаться  в  вуали,  
П-одбирать  обидные  слова.  
У-бежать  хочу,  уйти,  умчаться,  
С-лышишь,  умоляю,  не  держи.  
Т-ы  один  разрушил  наше  счастье  
И-  оставил  только  миражи...[/color][/i].[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778481
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 23.02.2018


Валентина Ланевич

Світив місяць ясно в небі

Світив  місяць  ясно  в  небі  угорі,
Розбігались  красні  зорі  хто  куди.
Милувалися  з  тобою  до  зорі,
Залишав  на  моїм  тілі  ти  меди.

Ох,  солодкі  твої  губи,  не  губи,
Завмирала,  тріпотіла  лиш  люби.
Упивалась,  відчувала  міць  жаги,
Цілувала,  чула  шепіт:  йди  сюди.

Йди  до  мене  ув  обійми,  не  спіши,
У  мелодії  кохання  звук  сурми.
В  ласці  бою  в  грудях  стогін  з  горла  рви,
Що  твоя  я,  милий,  знай,  те  без  клятьби.

20.02.18

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778166
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 23.02.2018


Світлана Моренець

Сугестія зоряної ночі

Примружив  місяць  хитрі  очі
та  й  аж  припух  від  здивувань,
розгадуючи  тайни  ночі,
тремтливість  зоряних  бажань.
Гарем  рахуючи  мільярдний,
він  збився  з  ліку  в  сотий  раз:
зірки  –  мов  кулі  у  більярді
влітають  в  лузу  –  сяйвом  страз
йому  всміхаючись,  востаннє
небесний  простір  перетнуть,
і  ця  феєрія  прощання  –
у  небуття  яскрава  путь.

...  Лечу  думками  до  Астрея*,
у  царство  зоряних  еліт...
Ех,  спалахнути  б!..  –  і  зорею
колись  заве́ршити  політ...

             

                               

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778420
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 23.02.2018


Надія Башинська

Є В КОЖНІМ СЛОВІ БОЖА СИЛА…

Ходив  Бог  світом,  мови  роздавав.  Мав  стільки  їх,  як  квіток  
серед  трав.
Дзвінкі,  бадьорі  та  барвисті.  Які  ж  ті  мови  голосисті!

Носив  з  собою  цілий  міх,  ті  мови  розсипав,  як  сміх.
І  люди  тішились,  раділи,  як  голоси  їхні  дзвеніли.

Довго  ходив,  то  ж  натомився...  Сів  відпочити  там,  де  гай.
Вода  прозора  там  в  ставочку.  Подумав:  -  А  тут  справжній  рай!

Калина  наливає  грона,  у  дуба  кучерява  крона,  в  берізок  є
нові  сережки,  у  молодих  ялин  -  мережки.

І  люди  трудяться  у  полі...  Ген  височіють  як  тополі!
Жита  зазолотіли  нині.  А  небеса  над  ними  -  сині...

Люблю  бувати  в  Україні!  -  подумав  Бог,  -  тут  заночую,  
їй  гарну  мову  подарую.  

Порожнім  був  уже  мішок...  й  Бог  засмутивсь.  Чийсь  голосок  
почув  гарненький.  То  з  гір  збігав  струмок  маленький!

А  він  так  дзвінко  дзюркотів,  що  кущ  калини  задзвенів.
Що  ягідка  -  то  слово  світле.  -  Дзвени!  Дзвени,  моє  ти  рідне!
Словами  повнилася  мова,  а  Бог  радів  все...  -  Калинова!

Уже  за  гаєм  сонце  сіло,  і  змовкла  нива,  притих  став...  
лиш  соловеєчко  співав.  Переливалася,  дзвеніла  та  ніжна  пісня...  
-  Солов'їна!  -  тішивсь  Господь.  

А  коли  вранці  сонце  встало,  вся  Україна  заспівала.  І  гарно  так
заговорила...  Є  в  кожнім  слові  Божа  сила!

І  ти  люби  свою  країну  і  її  мову  солов'їну.  
Дзвінку,  веселу,  калинову,  барвисту,  ніжну,  світанкову!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778321
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 23.02.2018


Н-А-Д-І-Я

Колискова для малят…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UydjGQOtOh4[/youtube]

Скотилось  сонечко  за  обрій,      
На  землю  вечір  завітав.
Його  чекають,  бо  він  добрий,
Усіх  до  себе  пригортав.
Земля  тихесенько  зітхала,
Це  відпочить  прийшла  пора.
Блаженний  час,  вона  дрімала...
Чекала  сну  і  дітвора.

Люлі,  люлі  Янголятко,
В  вікно  заглядує  он  сон.
Ти  ще  щасливий,  спи,  малятко.    
Віддайся  сну,  дитя,  в  полон.

Он  з  неба  місяць  кинув  промінь,
Зірки  на  небі  засвітив.
Вже  затихає  людський  гомін.
Щасливий  сон  всіх  сполонив.
Тобі,  маленький,  треба  спати.
Втомились  ніженьки  за  день.
Матуся  буде  колихати.
Он  входить  щастячко,  дзень-дзень...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778217
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018


dashavsky

Прилети до мене навесні.

[youtube]https://youtu.be/J5xsX_vz5pw[/youtube]
Ти  прилети  до  мене  навесні,
Коли  настануть  теплі  сонячні  дні.
Я  свої  крила  теж  широко  розіпну
І  над    лугами  з  тобою  полечу.
Полетимо  над    квітучими  полями,
Та  понад    яблуневими  садами,
З  квітки  на  квітку  ми  будемо  літати
І  в  полі  нектар  солодкий    збирати.
Ти  прилети  до  мене  ще  до  зорі,
Коли  купатимуться  трави  в  росі.
Ми  високо-високо  в  небо  злітаєм
І  сонце  помахом  крил  привітаєм.
Ти  прилети  до  мене  тоді  навесні,
Коли  випадатимуть  теплі  дощі.
Під  весняним  дощем  будемо  літати
І  крила  наші  буде  дощик  вмивати.
Навкруги  зелені  діброви,  луги,
Буйні  трави  квіти  обіймають.
І  куди  ти  оком  не  поглянеш,
Такі,  як  ми,  метелики  літають.
На  ромашки  білі  парами  сідають,
Пух  з  кульбаби  крилами  здувають.
То  високо  злітають  у  небесну  блакить,
То  один  за  одним  до  землі  летить.
Ти  прилети  до  мене  навесні,
Коли  настануть  теплі  сонячні  дні.
Я  свої  крила  теж  широко  розіпну
І  над  лугами  з  тобою  полечу...
В  ту  голубу  незвідану  ще  даль,
Там  забудемо  ми,  що  таке  печаль.
Тут  весело  співають  пісні  птахи,
Тут  щастя    з  нами  буде  назавжди...
Ми  з  тобою  попід  хмарами  летимо,
Радіємо,  сміємося,  бо  ще  живемо.
І  на  тонких  крилах  прозорих  своїх,
Щасливу  долю  людям  усім  несемо...






 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778273
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018


Георгий Данко

Оля



(Почти  поэма)

Это  был  обычный  вечер  -
Самый,  что  ни  есть  простой!
Крыши  домиков,  как  плечи,
Укрывал  закат  густой.
В  парке  -  тополя  шумели,
Рассуждая  о  своем...
Я  стоял  среди  аллеи,
Так  сказать,  -  "вдыхал  озон".
Просто  так,  по  той  привычке,
Устоявшейся  давно,
Я  не  мог  "заснуть  обычно"-
Сну  предшествовал  "озон".
И  вот,  в  этот  самый  вечер,
В  самый  рядовой  закат,
Вдруг  случилось  то,  что,  верьте,
Не  дает  спокойно  спать.
Я  услышал...  Нет,-  увидел...
Нет,-  не  то!  Шестым  чутьем  -
Как  охотник  на  добычу
Обернулся...  И  потом,-
Обмер...  даже,  нет  -  казалось,
Что  меня  и  вовсе  нет:
То,  что  я  увидел,-  стало
Целью  Счастья,  наконец!
Цель  оправдывают  средства...
В  жизни  лишь  -  но  не    в  Любви!
Но  я  думал,  но  я  верил  -
Идеал  мой  достижим!
Кто  была  она  -  не  ведал
И  не  силился  узнать...
Было  -  море  по  колено,
С  неба  мог  горсть  звезд  достать!
...А  она  -  по  той  аллее,  
Где  я  столько  раз  бродил,-
Уходила,  все  деревья,
Все  цветы  собой  затмив.
Я  стоял,  бледнел  и  думал:
"Как  же  так,  что  я  стоЮ?!  -
Что  я  стОю,  раз  не  смею
В  руки  взять  судьбу  свою?!"
И  как-будто  кто-то  дернул,
Изнутри  огнем  прожёг,-
Из  петлицы  вынул  розу:
-  Девушка,  не  Ваш  цветок?
-  Нет,  не  мой!
-  Возьмите  всё  же...
-  Что  Вы,  право...  Как  мне  быть?
Ну,  спасибо  Вам  за  розу...
Чем  Вас  отблагодарить?!
-  Благодарности  -  не  стОит,
Просто  я  хотел  узнать...
Как  зовут  Вас?
-  Просто:  Оля...
-  Очень  рад,  безмерно  рад!
-  Почему?
-  По  той  причине,  что...-
И  покраснел  я  тут...
...Вечер  опускался  синий
На  безмолвную  листву...
Тишина...  Куда  уж  тише!  -
Даже  ветер  двинул  спать...
Я  молчу  -  ведь  вот  тупица,
Разнесчастный  Дон  Жуан!
А  она  смотрела  молча...
...  На  аллею  опустив
Крылья,  тихо  мрак  садился...
О,  как  я  её  любил!
И  мне  чудилось,  казалось-
Миг  протянется  века...
Но  она  вдруг  прошептала,
Чуть  смутившись:
-  Ну,  пока!
Мысль  со  скоростью  ракеты...
Что  ракета  -  ерунда!
Обогнал  и  скорость  света
Врезавшийся  в  мозг  сигнал:
"Ведь  уходит!  Что  же  делать?!"
-  Оля,  подождите,  ну...-
-  Вы  поймите,  я  хотел  бы,-
Завтра  в  девять  здесь,  в  саду!...
-  Ах,  Вы  просите  о  встрече?
Хорошо,  но  знайте  всё  ж:
Не  могу  придти  я  в  девять-
В  десять  -  это  ничего?
-  Что  Вы,  что  Вы!  Ради  Бога!
Я  заранее  готов...
-  Ну,  и  чУдно,  а  сегодня
Я  должнА  идти...  Домой...
И  пошла...  Седьмое  небо
Было  нИзко  для  меня,-
Я  витАл  среди  созвездий,
Как  цветы  их  собирал.
Я  тогда  со  всей  Вселенной
Целоваться  был  готов,
А  в  висках  звучало:  "В  десять!"
Во  Вселенной  из  цветов.
А  потом...  Что  было  после,
И  сейчас  -  чудесный  сон:
Ночью  нам  светили  звезды,
Днём...А!  Что  светило  днём
Я  не  видел.  Дни  и  ночи  -
Все  смешалось,  поплылО-
Лишь  смотреть  хотелось  в  Очи
Бесконечные  её!
И  сейчас  при  каждой  встрече
Мне,  как  много  лет  назад,-
На  неё  не  наглядеться,
Не  запомнить  лик  и  взгляд!
Я  совсем  забыл  о  пище
И  почти  забыл  о  сне  -
И  теперь  одно:  жениться,-
Только  лишь  осталось  мне!


Армения  26.04.1970    Архив

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778198
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018


TatyanaMir

Люблю мій лебединий край

[color="#162ec9"](Слова,музика,виконання-Тетяна  Мирошниченко,аранжування-Юрій  Кандиба)[/color]

Люблю  духмяний  сік  твоїх  цілющих  трав
І  запах  жита  й  стиглої  пшениці.
І  тиху  ніч  і  лебединий  став,
Джерельну  воду  в  батьківській  криниці.

Стежки,  де  в  полі  босою  ходила,
Антоновки  налиті  у  саду,
Лелеку,  що  у  парі  прилетіла
Гніздитися  додому  на  даху.
                   
                         Пр:
Україна,  Україна!  
Мій  сонячний  медовий  край,
Це  про  твою  чарівну  вроду
Співає  в  горах  водограй.

Україна,  Україна!
Люблю  мій  лебединий  край,
За  тебе  буду  я  молитися,
Щоб  на  землі  твоїй  був  рай.
                       2
Люблю  заквітчані  хатинки  білолиці,
Калину,  кожну  мальву  під  вікном,
Рум’яні,  теплі  з  печі  паляниці
З  парним  солодким  молоком.

Це  все  моя  земля,  мій  рідний  дім,
Тут  небеса  бездонні  і  прозорі.
Я  народилася  і  виросла  у  нім,  
Для  мене  шумить  вітер,  сяють  зорі.

                           Пр:
Україна,  Україна!  
Мій  сонячний  медовий  край,
Це  про  твою  чарівну  вроду
Співає  в  горах  водограй.

Україна,  Україна!
Мій  рідний  лебединий  край,
За  тебе  буду  я  молитися,
Щоб  на  землі  твоїй  був  рай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642570
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 20.02.2018


TatyanaMir

Перший оберіг (відеоверсія)

Пісня  Тетяни  Мірошниченко  на  слова  Тетяни  Прозорової

відеоверсія    https://www.youtube.com/watch?v=fSRJwXmWuPs

1.Підтверджено  життям,  господь  нам  заповів,
З  часів  далеких  давніх  і    донині:
Щоб  світ  цей  кращим  став,  щоб  яскраві́ше  цвів,
На  щастя  донечку    дає    родині.

Приспів:  
Чи  сміється  сонечко,  чи  чаклує  сніг,
У  родині  донечка  –  перший  оберіг.
Наш  дзвіночок  радісний,  соловˊїний  спів  –
Ти  завжди  маленькою  будеш  для  батьків.

2.Ти    найдорожче  є,  чарівні  миті  ці,
з  тобою,доню  ,все  я  забуваю.  
Бо    теплу  я  твою  долоньку  у  руці
І  серцем  своїм  ніжно  відчуваю.

Приспів:  
Тільки  ти  зˊявляєшся  –  оживає  дім,
Найсвітліша  квіточка  в  серденьку  моїм.
Та  батькам  доводиться  тебе    відпускать,
Бо  не  можна  пташечку  в  клітоньці  тримать

3.А  час  летить  кудись    шалено,  не  спинить,    
Щасливі  знаю  це    не  помічають.
Хоч  щедро  додає  у  скроні  сивини,
І  швидко  діти  наші  підростають.

Приспів:
Простий,  як  істина,  цей  мудрий  заповіт:
Відлітає  донечка  у  широкий  Світ,
Білою  голубкою,  сяйвом  майбуття,
Щоби  не  закінчилась  ниточка  життя.

У  родині  донечка  –  перший  оберіг.
І  нехай  луна  веселий  твій  рідненький  сміх,
Світанково  стелеться  все  життя  твоє,
Берегиня  наша.  ти,  сонечко  моє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699347
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 20.02.2018


TatyanaMir

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

https://www.youtube.com/watch?v=AUg3t6v0Cg8]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778106
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018


Елена Марс

Зими неперевершена картина

Зима  вдягнула  сосни  в  білі  плаття.
Я  чую  пісню  лісу  Закарпаття...  
Гірський  струмок  підстрибує  граційно,  
А  вітер  спить,  дитинно  так,    спокійно.  

Хай  спить.  Мабуть  набігався  й  втомився.  
Знайшов  собі  для  сну  таємне  місце
Й  сховався,  ніби  втік  від  всього  світу.  
Боюсь  його  і  подихом  збудити.  

Боюсь  злякати  цю  ранкову  тишу,  
Де  знов  душа  наповнюється  віршем,  -
Словами  й  кроком.  Саме  в  ці  хвилини
Народжується  сонечко  невинне.  

Промінчики  гуляють  поміж  гіллям,
А  сніг  летить  -  кружляє  елегійно...  
Красу  цю  не  любити  -  не  можливо,  
Коли  душі  так  радісно  й  щасливо...  

І  хочеться  це  все  запам'ятати!..  
І  хочеться  це  все  намалювати:
Цю  казку  закарпатську  білосніжну,  
Цей  ранок  незабутній  дивовижний.  

Зими  неперевершена  картина
Залишиться  в  мені  і  на  світлинах...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777887
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 19.02.2018


Любов Іванова

Простіть мене, а я прощаю Вас

[b][color="#821d6f"]Сьогодня  день,  коли  усі  образи
Ми  маємо  віднести  на  смітник.
А  замість  них  добра  й  тепла  алмази
Посіяти  в  душевний  свій  квітник.

Немає  на  землі  людей  безгрішних
Віки  складалось  і  донині  так.
У  бідних,  у  багатих  і  розкішних
Гріх  може  бути  навіть  у  думках.

Для  цього  день  є  -  прощена  неділя,
Бо  не  образи  наш  дороговказ.
Благаю  в  каятті...  не  від  безділля  -
Простіть  мене,  а  я  прощаю  Вас.

Це  світла  днина  -  днина  всепрощення.
Благаємо,  прости  нас  Бог-Отець.
Хай  стануть  наші  щирі  откровення  
Очищенням  для  душ  і  для  сердець.[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777703
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 19.02.2018


Надія Башинська

ТУТ МОЯ ЗЕМЛЯ!

Сл.  та  муз.  Н.  Башинської
Аранжування  Б.  Попова

Під  віконцем  мальви  розцвіли,  
чорнобривці  тягнуться  до  сонця.
Хиляться  низенько  до  землі
калинові  ясні  гронця.

                         Приспів:

         Тут  моя  земля!  Тут  мій  рід!
         Тут  моя  країна.
         Україно!  Ти  у  мене  у  світі  єдина.

         Тут  моя  земля!  Тут  мій  рід!
         Весело  тут  жити.
         Україно!  Ти  для  мене  є  найкраща  в  світі.

Наші  тут  і  ріки  ,  і  поля,
соловей  виспівує  до  ранку.
Ой,  як  гарно  квітне  вся  земля,  
одягнувши  вишиванку!

                       Приспів...

А  яке  ж  тут  небо  голубе,  
виграють  Карпат  дзвінкі  потоки.
Друзів  тут  багато  у  мене
і  мого  дитинства  кроки.

                       Приспів...

         Україно!  Ти  для  мене  є  найкраща  в  світі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777698
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 19.02.2018


Ніна-Марія

Дитинства дивосвіт

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSpNsaLKe_6Bc4XxVlBGV3a9-6OUbYbR-rVTXOW5_Dj_mZRUbNteQ[/img]

[color="#9e4a19"]В  який  чудовий  дивосвіт
Вела  та  стежка  із  воріт!
Була  я  зовсім  ще  маленька,
Трима  за  руку  мене  ненька.
Моя  рука  в  її  руці,
Сльозинка  сохне  на  щоці.
І  щастям  повниться  душа,
Мов  птаха  в  вирій  вируша.
Де  кожна  квітка  -  мені  диво.
Торкнутись  хочеться  наживо.
Вдихнути  справжній  аромат,
Зелену  ягідку  зірвать,
Яка  ще  зовсім  не  дозріла.
Впіймать  метелика  за  крила.
Он,  глянь,  вмостився  на  листок.
Горобчик-ось  в  калюжу  скок,
Купає  вправно  своє  пір'я.
Ой,  скільки  див  на  цім  подвір'ї!
Цікавинок  всіх  не  злічити,
І  щоб  в  гармонії  з  цим  жити,
Іду  я  пізнавати  світ![/color]

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQmAa8YTEiPKB6e1IGtV88n3NFgMJoEvU5hvWeYAUcJcJ2BhXNv[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777759
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 19.02.2018


Іванюк Ірина

Потонути б з тобою в світах…

Не  жалій  мене,  не  жалій!...
Не  належу  тобі,  лиш  Самому...
Ницість  душ  набиває  оскому...
В  мене  друг  лиш  один  -  вітровій...
Любий  мій...  Милий  мій.

Що  ж!  А  я...
Потонути  волію  в  снігах,-
на  самотніх  планет  естакадах...
Там  душа  -  вільний  дух  прерій  прайда...
Потонути  б  з  тобою  в  світах...

Віднеси,  заховай  між  зірок...
Тільки  тут  ми  рідня,  вітре-друже...
Зійде  папороть,  всохнуть  калюжі!
Час  розірве  загату  весни...
Понеси...  Заховай.  Збережи!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777618
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018


Стяг

Запитаю про тебе

Запитаю  про  тебе  в  дощу  :  «Розкажи,  де  вона?».
Дощ  від  мене  втече  і  приляже  спочити  у  травах.
Там,  в  сюжетах  трави,  заколисує  сни  тишина,
Там  дрімає  її  молода  неполохана  слава.

Запитаю  про  тебе      в  сріблястої  стрічки  Дніпра.
А  вона  заховається  в  плавнях  ,  шукаючи  броду…
Споночіє.  На  Місяці  з`явиться    казка  стара:
Із  коромислом  юнка  простує  по  місячну  воду.

Я  до  неї  звернусь  :  «Мила  дівчино,  відповідь  дай,
де  кохання  моє,  де  любов  моя,  ширша  за  море?»
а  вона  відповість  :  «У  дощу,  у  Дніпра  запитай».
І  з  відра  жартома  наді  мною  розхлюпає  зорі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777577
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 18.02.2018


росава

* * *

І  простягнула
в  порожнечу  руки
мати:  де  синок?

   *  *  *  
Яка  місячна  
ніч!  І  носяться  думки.
Та  що  з  того  ...

       *  *  *  
Помер  знайомий.
хтось  тихо  пожартував:
"Вже  пішов  наш  рік".

                 *  *  *  
Ще  вечором    був
дзвінок  та  який  вже  день-
мовчання.Чому!?

                   *  *  *  
Без  мами    росте  
внучка...  Хай  більше    життя
її  не  вдарить.Ні!

                 *  *  *  
...Давно  це  було.
Я  написав  дівчині  
листа.Без  адреси..

             *  *  *  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777589
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 18.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 66

[b][color="#233c96"]Напекла  блинов  я  в  среду,
Чтоб  попотчевать  гостей.
А  до  их  прихода  деду
Налила  без  мяса  щей.

Веселиться  мы  умеем
На  всю  мощь  и  от  души.
А  когда  с  зеленым  змеем
То  и  вьемся,  как  ужи....

Месяц  словно  блин  огромный
У  меня  полно  проблем.
Мужичок  попался...  скромный
Вот  ..  иду  домой  ...ни  с  чем.

Нынче  масленица  рано,
По  сему  наш  грозный  босс
Ходит  в  офис  сыто-пьяно,
Впереди  -  Великий  Пост.

Рассказать  Вам,  как  мы  шутим
Прямо    сразу  и  сейчас?
Я  к  Максиму  -  ути-пути,
А  мой  Петька    сразу  в  глаз

Я  спою  вам  тут  частушки
Они  правда  бытия.
Все  они  про  вас,  толстушки,
Вы  же    копия  моя.  .

Мил  бредет,  сопля  до  пола
В  дом  моей  руки  просить...
Три  флакона  валидола,
...Мама  вроде  будет  жить...

Я  с  Серёгой  после  бани
В  бар  быстрей  коня  летел,
По  прилавку  барабанил  -
Где  у  вас  тут  опохмел!!

Доложу  вам  по  секрету
Только  вы  уж    -  никому...
Ванька  рыжий  за  конфету
Поимел  мою  куму..

Ох  я  страху  натерпелась
Аж  свело  в  дугу  лицо!
Дед  мне  ту  окаменелость
Девять  раз  катал  яйцом.

У  меня  с  Петром  до  ночи
Каждый  день    скандал  и  крик
Я  хочу,  а  он  не  хочет
Что  ль  потух  он,  как  мужик?

Вот  теперь  с  Петром  мы  квиты.
По  супружеским  счетам.
А  откуда  глаз  подбитый.  -
Объясняется  пусть  сам.[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777497
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 18.02.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2018


Н-А-Д-І-Я

Весняний дощ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3thnpjRfNqU[/youtube]



Дрібненький  дощ  в  вікно  постукав.
Так  починався  новий  день.
А    вітер    з  ночі    іще  грюкав,
Немов  вікно  було  мішень.

Залопотіли  вмить  листочки,
Від  сну  пробуджені  якраз.
Хіба,  хто  всидить  тепер  мовчки?                              
Давно  весна  вже  почалась.

Нехай  маленькі,  ще  тендітні,
А  так  відчули  цю  весну.
Отак  бува  частенько  в  квітні,
Коли  усім  тут  не  до  сну.

Скінчився  дощ,  затих  і  вітер,
Прозорі  краплі    на  гіллі.
Який  красивий    дощу  витвір..
Вдяглись  дерева  в  кришталі.

Пахучий  чай  примножить  радість.
Весна  -  це  крок  в  нове  життя.
Збагатить  мудрість,  зітре  слабість.
Піде  усе  вже  допуття.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777494
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Чекаю

Стежина  в  спориші  забута,
А  я  стою  на  ній  роки.
Неначе  поглядом  прикута,
В  думках  листаю  сторінки.

Не  вся  прочитана  та  книга,
Що  почали  читати  ми,
Життя  крутило,  ніби  дзигу,
Не  тільки  гладь,  а  ще  й  ями.

Стою  я  боса  на  стежині,
Чекаю,  хоч  і  пізно  вже.
Ти  забарився  у  рутині.
Стою...в  ранковім  негліже.

Люблю  до  німоти,  до  болю.
(Блукаєш  ти  серед  чужих.)
Чи  я  побачу  очі  льону,
Поки  є  видих  і  є  вдих?

Чекаю  досі  на  стежині,
У  венах  стигне  моя  кров.
І  чую  пісню  лебедину,
І  знову  воскреса  любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775957
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 17.02.2018


Н-А-Д-І-Я

Спалені мости

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=93ZpkwmWJzI[/youtube]


За  твором  Новгородця
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776500
----------------------------------------------------------------
В  житті  ми  робим  помилки.
Та  що  казать:  живі  ми  люди.
Здається  все,  пройшли  роки,
Але  вина  так  давить  груди.

Нащо  ми  палимо  мости,
Які  так  довго  будували?
Хіба  той  шлях  переплести?
За  ним  тепер  вже  шкодували.

І  десь  в  душі  звучить:  прости.
Луна  десь  голос  свій  втрачає.
В  думках  будуєм  знов  мости,
Але  ніхто  вже  не  чекає.

Хто  винуватий,  хто  карав?
Хіба  важливо  тепер  знати?
Один    другого  залишав...
Та  як  цю  правду  тут  прийняти?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776539
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018


Олекса Удайко

КРИЛОНЬКА ЗІТРУ

         [i]Згадалась  мені    Велика  Британь.  Поневіряння,  заробітки,  
         пошуки  примарного  щастя…    Гіркими  видавались  ті    фунти  
         стерлінгів…  Бо  був  свідком  того,    як  хоронили    українців…    
         Під  звуки  пісні  братів  Лепких  «Чуєш,  брате  мій»,    що  стала  
         вже  похоронним  маршем  для  тих,  хто  знайшов  свій  вічний  
         притулок  в  чужій  землі…  А  скільки  наших  братів-бурлак  по  
         світу?  Не  коментую  –  
       плачу!
[/i]  [youtube]https://youtu.be/2_JkMpO3bgs[/youtube]
[i][b][color="#084675"]Летять  у  вирій  журавлі...  В  задумі...
Колись  і  я  так,  певно,  полечу…
Почуєш  «кру»  –    й  нічого,  окрім  суму:
Не  заздрю  журавлиному  ключу…

…Куди  летиш,  стражденний  українцю?
І  хто  тебе  на  чужині  чека?
Женуть  тебе  від  матінки  ординці,
Як  гнала  нас  імперії  ЧК…

В  країні  тяжко  –  гноблять  олігархи,  
Тарифи  і  податки  душать  нас…
Їх  поводир    –    подоба,  лик  монарха!
Таке  життя,  мій  друже,  без  прикрас.

І  з  сумом  б'ють  в  набат  Дніпрові  хвилі...  
Гучніше  все  ж  квиління  журавлів,  
Що  відлітають  в  ірій,  щоб  могили
Відвідать  тих,  хто  в  чужині  зотлів.

Та  «чуєш  брате»  небо  вже  курличе  –
До  Вас,  живих,  його  відчайний  клич!  
О  Українцю!    Трударю!  Мужиче!
Собі    і    Україні  
                                                     Щастя  зич!

[/color][/b]11.02.2018,
Кельн,  ФРН
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776480
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 12.02.2018


Миколай Волиняк

Їй в віршах душу залишу

Вже  відчуваю…  чую  Качу,
Складаю  з  нею  мирову.
Отож,  я  звідти  вже  побачу,
Мою  Україну...  -  нову.

Озвуся  звідти  соловейком,
Як  жайвір  високо  здіймусь.
І  хоч  я  буду…  там  далеко,
Украйні  любій  поклонюсь.

Повернуть  внуки  гідну  славу,
Боги  окреслять  нову  путь.
Все,  що  належить  їм  по  праву,
Чужинці  більше  не  вкрадуть.

Розтане  сніг  й  весна  прибуде,
Лежить  в  мелодіях  мотив.  
Мене  ж  Украйна,  не  забуде,
Їй  в  віршах  душу  залишив.

Любов  безмежну  словом  пишу,
Нехай  зігріє  вас  в  грозу.
Що  не  розтрачу...  заколишу,
Й  світами...  вдалеч  понесу.

Допоки  ж  зайди  в  Україні,  
Допоки  все  лише  ж.дам.
Сам  не  піду  до  далечіні,
Нехай  не  спиться  ворогам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776203
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 10.02.2018


Олена Жежук

Навіщо?

Навіщо,  мій  Боже,  навіщо  мені  оцей    шлях?
Ось  той,  що  ліворуч,  зеленими  травами  вкрився.
Там  пісню  співає  над  полем  заквітчаним  птах,
А  тут  на  моєму  лиш  ворон  старий  оселився.

І  пустка,  і  холод  –  бреду  по  багнюці  одна.
І  ноша  найважча    утомлене  серце  стискає.
Бо  ж  сильною  бути  мені  не  навчитись    ніяк,
Та  й  силу  хитку  вража  помста  у  крил    однімає.

Вже  й  крилами  жертвую…  Нащо  без  віри  вони?
О  скільки  прекрасних  світів  з  ними  я  повидала!
Та  віру  розтоптано,  вбито  без  суду  й  вини,
Й  слова,  що  посіяла,  лю́дська  байдужість  стоптала.

Подай  мені,  Боже,  подай  у  дорогу  свічу,
Бо  я  ще  жива,  і  десь  в  грудях    тепло  прозріває.
До  білого  світу  крізь  біль,  крізь  лукавство  лечу  –
Ростуть  знову  крила  …  Невже    отак  в  світі  буває?



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776241
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 10.02.2018


Світлана Моренець

***

Сьогодні  небо  вбралось  в  колір  смутку
і  депресивно  споглядає  світ.
За  хмарами  якусь  гнітючу  думку
мусолить,  не  знаходячи  отвіт.
Не  може  зважить,  як  тягар  здолати:
розсипати  снігами  чи  дощем,
чи  вітром  сірі  хмари  розірвати
й  на  волю  сонця  відпустити  щем?

О  небо!  Хай  сніжиться,  хай  дощиться,
аби  лиш  смуток  твій  (і  мій!)  замовк.
Утни,  хоч  щось!!!  І  радості  дещиця
владнає  розлад  стану  і  думок.

                               10.02.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776181
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 10.02.2018


Любов Іванова

СВЄТКА І ЄТІ

На  долині  нашій  єті
Ходить  нишком  попід  рів.
А  повезло  тільки  Свєті
Вона  пасла  там  корів.  

Може  Свєта  знала  мову
(В  школі  ж  вчилась  не  дарма)
То  ж  завела  з  ним  розмову,
Що  вона  живе  сама…

Що  є  хата,  хлів,  хазяйство
Та  нема  мужицьких  рук.
А  без  них  -  одне  недбальство,
І  букет  жіночих  мук…

Якось  там  вони  в    долині
Спільну  мову  віднайшли.
По  м’якенькій  конюшині
До  села  удвох  прийшли.

А  в  селі    все  вверх  ногами,
У  дівчат    переполох!
Їм  –  тутешні  дідугани,
Свєтці  ж  легеня  дав  Бог!

Хай  не  брите  всеньке  тіло
Та  кремезний  чоловік.
Навпаки,  любій  кортіло
Об  ту  шерсть  потерти  бік…

Всі  дівки  пересварились,
В  Свєткин  бік  –  копна  погроз.
Бруд  і  лайка  так  і  лились,
Розійшлись  дівки  всерйоз.

А  Світлані  всі  розмови,
Як  до  печі  помело,
В  обійсті  у  неї  знову
Наче  сонечко  зійшло…

Назива  його  Микола,
І  щаслива  до  нестям,
Водить  час  уже  довкола
Та  знайомить  з  обійстям.

Тут  у  мене,  каже,  клуня,
Будеш  віяти  зерно,
Свиноматка  ,  глянь,  красуня,
Кури,  гуси  під  вікном  .

Треба  вичистить  криницю,
І  полагодить  забор,
До  бика  погнать  телицю,
Ти  ж  у  мене  не  мажор...

Ще  -  навести  лад  в  коморі
Покосити  бур"яни.
А  вночі,  як  зійдуть  зорі,
Підеш  красти  кавуни.

Вранці    вичистиш  в  корови
Та  швиденько  їдь  у  ліс.
Привезеш  до  двору  дрова,
Перекинеш  сіна  скіс.

А  я  трішки  відпочину
Перший  раз  у  гамаку.
Я  ж  привела  в  дім  мужчину.
Маю  долю  от  яку!!

А  в  неділю  у  буфеті,
Я  тобі  куплю  пивка.
Очмарів  Микола-єті..
Тихо  стежку  в  ліс  шука.

Пока  Свєтка,  як  годиться
На  відсонні  гріла  ніс.
Коля-єті  повз  криницю
Вже  топтав  стежинку  в  ліс...

Ой  гуло  село  надвечір,
Всі  дівки  зібрались  тут.
А  від  Свєткиного  єті
Залишився  шерсті  жмут.

Ходить  Свєта,  як  примара
Видно  доленька  така.
То  господня  видно  кара
Налякала  дивака.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776082
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 10.02.2018


Н-А-Д-І-Я

Колискова для думок…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UydjGQOtOh4[/youtube]


І  знову  вечір  тулиться  до  хати,
Думки  летять  уже  через  поріг.
А  я  до  купи    хочу  їх  зібрати.
Від  холоду  впускаю  на  ночліг.

Гарячий  чай  зі  смаком  бергамоту,
Не  можуть  зупинити  їх  політ.
Із  хати  проганяють  геть  дрімоту,
І  тягнуться  до  мене,  як  магніт.

Мої  думки,  сильніші  ви  від  мене.
Тому  так  непокірні,  як  завжди.
Не  можу    вас  утримати  у  жмені,
Мені    від  вас    усього  тільки  й  жди.

Буває,  що  підносите  у  хмари.
І  я  радію:  мабуть,  повезло.
А  іноді  напоять  ваші  чари,
Прокинеться  до  вас  у  мене  зло.

Повільно  в  хаті  тиша  зависає,
Я  хочу  вас  уже  заколихать.
І  з  вами  я  до  ранку  спочиваю...
Ви  спіть,  мої  хороші,  спати,  спать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775967
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 09.02.2018


Надія Башинська

ЇЖАЧОК

Сл.  та  муз.  Н.  Башинської
Аранжування  Б.  Попова

Золоті  листочки  в  їжачка  на  спинці,
І  смачні  грибочки  в  нього  у  корзинці.
Ягід  назбирає  їжачок    смачненьких,
Трішки  відпочине  їжачок  маленький.

Й  прямо  по  доріжці...  побіжить  додому.
Весело  у  лісі  їжачку  малому!  (2р.)

Золоті  листочки  осінь  фарбувала,
Ягідки  й  грибочки  щедро  дарувала.
Як  зустріне  осінь...  вклониться  їй  щиро,  
Й  скаже,  що  вона  є  чарівна  і  мила.

Й  прямо  по  доріжці...  побіжить  додому.
Весело  у  лісі  їжачку  малому!  (2р.)

Золоті  листочки  в  їжачка  на  спинці,
І  смачі  грибочки  в  нього  у  корзинці.
Ягід  назбирає  їжачок    смачненьких,
Трішки  відпочине  їжачок  маленький.

Й  прямо  по  доріжці...  побіжить  додому.
Весело  у  лісі  їжачку  малому!  (2р.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775442
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Н-А-Д-І-Я

Мої крила

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NVjl-7BkpDI[/youtube]


Дякую  Олексі  Удайко,  що  надихнув.  Хоч  теми  у  нас  різні.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775369
------------------------------------------------------------------

Про  крила  я  не  мрію,  не  літаю.
Все  вчуся  твердо  по  землі  ходить.
І  головне:  не  впасти,  добре  знаю,
Якщо  ж  впаду,  не  так  уже  й  болить.

Мабуть,  тому  й  не  виростають  крила:
З  дитячих  літ  лякаюсь  висоти.
Чомусь  завжди  я  мрію  про  перила:
Занадто  я  боюсь  тепер  сльоти.

Твоя  рука  -  надійні  мої  поручні.
Схилюся,  коли  вже  не  буде  сил.
В  душі  моїй  не  буде  й  тоді  порожньо,
Коли  побачу,  що  ти  теж  без  крил.

Та  що  казать:  у  мріях  теж  літаю,
Коли    тебе  захочу  я  обнять.
В  цей  час  мене  чекаєш,  добре  знаю..
А,  може,  все  ж  навчитися  літать?

Політ  душі  не  схожий  на  пташиний,
Душа  здола  безмірну  висоту.
Її  політ  казковий,  мелодійний.
В  польоті  випромінює  красу...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775439
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Микола Карпець))

Де душі відірвуться від землі…

[b]«Де  душі  відірвуться  від  землі…»[/b]
 
Стомився  день  –  присів  перепочити
На  зміну  вечір  котить  прохолоду
Туманом  опускаючись  на  воду
Росою  прагне  листя  омочити

Серпастий  місяць  виглянув  з-за  дуба
Що  крону  розростив  на  все  подвір’я
На  небі  ні  хмаринки  і  сузір’я
Дорогу  вкажуть,  де  чекає  люба

Чумацький  шлях,  яскравий,  як  ніколи
 Але  мені  туди  іти  ще  рано
 Для  двох  дорога  та  прокладена,  кохана
Посеред  трав  і  квітів  матіоли
Вдихаючи  п’янкий  цей  аромат
Іду  до  тебе,  в  наш  з  тобою  сад
Де  душі  відірвуться  від  землі
Напнуть  вітрила  наших  кораблів
І  полетять,  далеко,  до  зірок…
А  я  роблю  новий  до  щастя  крок
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*02.01.18*  ID:  №  775156

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775156
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Миколай Волиняк

Баришівські митці

Баба  Зайра  Гугушівна,
Ой  весела  ж…  ой,  чарівна.
З  міста  Баришівка  жінка,
Коваленкова…  -  грузинка.
Небагато  ж  їй  либонь…
Раз  вона  немов  вогонь.
Вправна,  швидка,  чорноброва,
Як  веселка  кольорова.
І  художник…  і  поет,
У  роботі  кулемет.
Енергетика  дивує...
Молодь  вмить  організує.
Творчі  люди,  як  митці,
Як  джерельця  в  озерці.
І  Галинка  і  Маруся...
Свисне  баба  і  зберуться.
І  малюють…  і  співають,
І  кругом  вони  встигають.
Ось  така  вона  вкраїнка,
Гугушівна…-  наче  дівка.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774791
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Миколай Волиняк

Здійму крила - руки, додому вернуся.

В  доли  бігла  стежка  через  яр  додому,
Жайвір  підіймався  у  ривку  стрімкому.

Пташа  любе,  боже…  як  воно  співало,
Мою  черству  душу  в  росах  напувало.

Слухав  довго  пісню  у  зеніт  вдивлявся,
А  соліст  все  шпарив  і  не  віддалявся.

Впаду  в  дикі  трави,  вмиюся  сльозою,
Пригадав,  як  слухав  кожною  весною.

Жайвори  чубаті…  -  янголи  в  хмарині,
Щиро  так  співають  лише  на  Волині.

Стану  на  узвишшя,  як  жайвір  здіймуся,
Здійму  крила  –  руки,  додому  вернуся.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773205
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018


Любов Іванова

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ ДО СЛЕЗ

[b][color="#690e0e"]Я-вь  ты  моя  безмятежная,

Л-асточкой  в  небе  паришь..
Ю-ная  нега  безбрежная,
Б-оль  ...и  сердечная  тишь!
Л-егкой  печали    рапсодия,
Ю-ности  чувственной  власть.

Т-айны  сердечной  мелодия,
Е-жеминутная  страсть.
Б-удет  ли  что-то  похожее?
Я-    не  пытаюсь    гадать...

Д-ар  мой,  знамение    Божее!
О-блик,  иконе  под  стать..

С-колько  ночей    перепутанных,
Л-унных  мечтаний  и  грез!
Е-й-же...ей  Богу  окутано
З-арево....  дымкою  звезд..[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773359
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.01.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.01.2018


Людмила Пономаренко

Часу плин

Чую  знов    щебетання  малечі,
Наче  знов  поміж  неї    й  сама…
Шаллю  теплою  кутає    плечі
На  шкільному  подвір’ї  зима.

І  торкається    невипадково
Серця  лагідність  теплих  думок,
Коли    йду  поміж  кленами  знову
Там,  де    кличе    знайомий  дзвінок,

Де  помешкання  спогадів  давнє,
Де  уроків  моїх  голоси
І  те  щось  несподівано-справжнє,
Що  підносить    на  хвилю  сльози…

Не  впізнати  алею    кленову,
Сиві  сосни  торкаються  хмар…
Нескінченність  життя  в  обновах
Все  нотує    старенький  ліхтар.

Часу  плин  не  здивує  нікого,
Та  чому  ж  тоді  серце  щемить,
Як  іду  до  шкільного  порогу
Проживати  вже  пройдену  мить?


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772268
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Віктор Ох

Зараз я щось намалюю (V)

(до  кліпу  «Українські  художники-ілюстратори»)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Nt-6GsY-64s[/youtube]
На  запітнілому  склі
зараз  я  щось    намалюю.
Може  морські  кораблі,  
або  дівулю  стрункую,
гарний  будинок  в  садку,
тихий  вогонь  у  каміні,
милих  дітей  на  лужку,  
юних  коханців  на  сіні,
птаха,  що  в  небі  шугав,
або  складний  візерунок!

Щоби  я  не՜  малював    ̶    
вийде  банальним  малюнок...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772247
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Наталя Данилюк

Щастячко світлокриле

Щастячко  світлокриле,
Сон  твій  –  легкий,  як  пух!
Добрі  небесні  сили,
Світлий  Різдвяний  дух
Хай  бережуть  твій  спокій,
Янголе  мій  земний!
Зорі  блакитноокі
Падають  в  теплі  сни.
Сонячне  коліщатко
З  променів  день  пряде.
Як  ти,  моє  пташатко,
Тягнешся  до  грудей!..
Солодко  пахнуть  щічки
Небом  і  молоком!
Зиму  прудкі  синички
Люляють  за  вікном.
Світла  моя  потіхо
В  теплому  напівсні,
Як  ти  вібруєш  сміхом
Лагідним  у  мені!
Сили  святі  небесні,
Благословіть  щокрок
Ту,  що  вмістила  всесвіт
В  крихітний  кулачок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772201
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Наталія Ярема

КОЛИСКОВА


Люлі,  моя  донечко!
Нічка  за  віконечком.
Сплять  малята,
Сплять  звірята.
Спи,  маленьке  сонечко...
Люлі,  моя  пташечко,  
Ти-для  мами  щастячко.
Ти  для  тата-зіронька  -
Наша  ти  лебідонька!
Люлі-люлі,  квіточко,
Від  зими  до  літечка
Виростай,  дитиночко,
Наша  ти  кровиночко!
Доле  наша,  долечко,
Не  ходи  по  полечку,
А  ходи  до  донечки
І  світися  сонечком!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772367
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Н-А-Д-І-Я

Зі сцени сходить треба вчасно…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vQUPb3x7WPc[/youtube]

Зі  сцени  сходить  треба  вчасно,
І  не  кажи,  що  ще  не  час.
Аплодисментів  вже  нерясно,
І  забувати  стали  нас.

Та  ми  надіємось,  все  ж  любим,
І  щоб  пом"якшить  гіркоту,
Свою  надію  все  ж  голубим,
Плекаєм  мрію,  та  не  ту.

Надія  тішить,  зігріває,
І  зводить  з  розуму  підчас.
Але  в  цей  час  ми  ще  не  знаєм:
Давно  забули  вже  про  нас.

І  десь  багаття  мрії  гасне,
І  ледве  блима  промінець,
Та  почуття,  що  так  прекрасне,
Згасить  не  зможе  вітерець...

Бо  ми  погане  все  забули,
І  пересіяли  зерно,
І  живемо  лиш  тим  минулим,
Хоч  й  не  повернеться  воно..











: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772182
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Надія Башинська

СРІБЛИТЬСЯ СНІГ… СВІТ СЯЄ БІЛИЗНОЮ!

Сріблиться  сніг...  світ  сяє  білизною,
і  лине  до  небес  церковний  дзвін.
В  Йорданських  водах  нині  освятився
Божий  Син!

Над  ним  в  безмежній  голубій  блакиті
тріпоче  голуб  білими  крильми.
То  зійшов  Дух...  весь  повен  благодаті,
до  Землі!

О  дай,  водице,  сили  душі  й  тілу,
щоб  всі  ми  в  мирі  й  злагоді  жили.
Щоб  Божою  любов'ю  освятились  
й  наші  дні...

Сріблиться  сніг...  світ  сяє  білизною,
і  лине  до  небес  церковний  дзвін.
В  Йорданських  водах  нині  освятився
Божий  Син!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772136
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Любов Іванова

С КРЕЩЕНИЕМ ГОСПОДНИМ

Пусть  святая  вода  смоет  боль  и  тревогу
И  наполнит  наш  мир  добротой  и  теплом.
Со  смиренной  душой  обращаюсь  я  к  Богу
И  прошу  нас  укрыть  своим  Божьим  крылом.

И  пускай  каждый  миг  наполняется  счастьем,
Чередою  удач  и  любви  торжеством.
Не  само  по  себе,  с    щедрым  Божьим  участьем
И  его  благодать  пусть  прибудет  во  всем.

Пусть  святая  вода  все  мечты  нам  исполнит,
Исцелит,  укрепит  и  придаст  новых  сил.
Поздравляю  весь  мир  я  с  Крещеньем  Господним
И  пусть  каждый  получит,  что  у  Бога  просил.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772130
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Серафима Пант

Поставте, будь ласка, свої розділові

Впишіть,  де  Вам  хочеться,  власних  два  слова  й  поставте,  будь  ласка,  свої  розділові:



-----
ВСІ
-----
ЛЮДИ
-----
БРЕШУТЬ
-----
ЛЮДИ
-----
ВСІ
-----

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771448
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 17.01.2018


Миколай Волиняк

Є на Волині Дубівка село

Село  моє,  бурштинове  село,
Мої  льони    з  дитинства  сині.
Й  старе  на  хаті  буськове  кубло,
Ще  пам’ятає  ночі  журавлині.

Колись  його  будили  ковалі,
Дзвінкоголосо  повнили  етюди.
Несли  весну  птахи  їм  на  крилі,
Ранкова    радь  наповнювала  груди.

Я  виростав  в  любові,  серед  див,
Чередників  бо…  верби  колихали.
Світанок  босих  в  росах  голубив,
А  жайвори  ніде  так  не  співали.

В  душі  моїй,  як  стежка  пролягло…
Журавлики  з  їх  криком  у  дубинні.
Село  моє  ти…  -  Дубівка  село,
Лежить  в  корчах  у  серці  на  Волині.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771027
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 13.01.2018


Надія Башинська

ОЙ ДОЗВОЛЬТЕ, ПАНЕ, ПОКОЛЯДУВАТИ!

Ой  дозвольте,  пане,  поколядувати!
Щастя  побажаєм,  як  зайдем  до  хати.

Ось  ведем  Маланку,  танцюєм  на  ганку.
Василька  стрічайте,  ковбасу  давайте!

В  нашої  Маланки  щічки  червоненькі,
Бо  любить  Маланка  пироги  смачненькі!

В  нашого  Василька  чоботи  добротні.
Будемо  вам  вдячні,  як  дасте  по  сотні!

Циган  каже  "Мало"...  то  ж  давайте  й  сало.
Долари  та  євро  є  у  вас,  напевно!

Кізку  не  минайте,  м'ясечко  давайте.
Кланяємось  щиро  та  йдем  далі  з  миром!

ЩАСТЯ!  ЗДОРОВ'Я!  НА  УВЕСЬ  РІК!
ЩОБ  УСІМ  ЖИЛОСЯ  КРАЩЕ,  НІЖ  ТОРІК!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771104
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 13.01.2018


Ніна Незламна

Три ім`я на

 
 Осінній  вечір  ….  сіра  пелена  -  немов  туман,    в  небі  сховала  зорі.    Листя  багряне,  жовте,  ледь  зелене,  потріпане    і  на  пів  сухе  крутиться  під  дійством  вітру.  Часом  пролітає  наче  в  танці,    чи  скручується  клубком,        чи  поодинці    все  ж    припадає  до  землі,  знаходить  спокій.
     Ото  так  і  життя,  думав  Олег,  вкотре  уважно    придивлявся  до  дороги.  Та,  щось  у  мене  ніяк  не  виходить  зі  спокоєм.  Весь  час  в  напрузі,  така  професія...  
   Прохолодний  вітер  віяв  у  вікно,  то  злегка,    то  сильніше,  розвіював  пасму  волосся,    ніжив  його.  Трамвай  набирав  швидкість,згодом  знову  гальмував,  перед  кожною  зупинкою  попереджав  пасажирів    -    оголошує  назву.  Уважно  придивлявся  в  дзеркало,  чи  можна  зачинити  двері.
         В  місті  –  ліхтарі  по  алеях….  Освітлення  достатнє,  видно,  як    кудись  поспішають  люди.  Часом  всміхнеться,  як  побачить,  що  цілуються  пари.  І  знову  вся  увага  на  дорогу  і  в  салон.    Два  роки  їздить  одним  маршрутом,  людей  багато,  але  постійних  пасажирівта  знає,  особливо  ввечері,  коли    робить  останнє  коло.
 Ніколи  не  думав,  що  прийдеться  переїхати  з  Сімферополя  в  Вінницю.  Події  на  Майдані  змусили  це  зробити,  не  зміг    змінити  погляд    до  своєї  країни.  Він  іще  зі  школи  нею  жив,  так  любить    Україну,  читав  твори  Шевченка,  Лесі  Українки.  Особливо  любив    читати  книги  -      історичні,  воєнної    тематики.
 Він  виріс  с  біля  моря……    На  жаль  ,  коли  йому  було    п`ять  років  їх  покинув  батько.  Переїхали  в  Ялту,  відтоді  наче  й  не  було  в  хлопця  батька,  навіть  не  прислав  аліменти.
         З  мамою  в  місті,  з  бабусею  та  дідусем  -    в  приморському  селі  пройшло  дитинство.  Коли    був    молодшим,  з  дідом    на  човні    виходив  в  море  порибалити.  Закінчив  школу,    поховали  дідуся.  Більше  часу  приділяв  бабусі,  був  помічником  ,  вона  жила  в  приватному  будинку,  біля  нього  завжди  треба  чоловічої  руки.  
     Після  школи  Олег    вивчився  на  водія.  Кілька  місяців  возив  товари  в  магазини,  згодом  мав  дозвіл  на  перевезення  пасажирів.    На  кожні  вихідні    в  бабусі,  в  курортний  сезон  навіть  прямо  від  неї    їздив  на  роботу.  Бабуся  на  той  час    брала  на  квартиру  відпочивальників.  Хлопця    тягнуло  до  компанії.    Молоді  дівчата,  хлопці,  магнітофон,  музика  і  все  це    біля  моря,  це  був  суцільний  кайф.    Присяде  на  пісок,  задивиться  на  море,  а  хвилі  піняться,  стеляться,  одна  на  одну,  в  полон  забирає  одна  іншу.  Відразу  наче,  якийсь  біс  вселився  в  тіло,  здавалося  перевернув  би  гори.  Інколи    таке  було,  що  дівчата  самі  запрошували  в  кімнату..  Молодий,    в  жилах  кров  кипіла,  відчував  себе  жеребцем,  але  спокусам    не  піддавався.  Правда,    до  тієї  пори,    поки  не  зустрів  двох  подружок.  Ох  і  засліпила  очі  Оксана,  думав  здуріє,  згадував,  як  воно  буває  вперше,  коли  горить  в  душі  вогонь  і  не  можеш  зупинитися.  Часом  вийде  надвір  хіть    остудити,  а    море  штормить,  вітер    б`є  в  обличчя,  розвіє  довге  волосся,  хотілося  завити  вовком.    Дівчат  було,  що  сказати,  гріхів,  як  вже  пізніше  думав  -  мав  занадто  багато..  
 Можливо  тому  й  не  одружився  до  цієї  пори.  То  на  заваді  друзі,  не  хотів  дорогу  переходити,    то  його  не  хотіли.  Здавалося,  хлопець  з  виду  не  поганий,  білявий,  з  синіми  очима.  Високий  на  зріст,  «міцненький  горішок»,  так    його  називала  бабуся.  Та  невдовзі,  залишила    їх.    Бідкався  хлопець,  дуже  любив  її.    Одна  біда  кажуть  не  ходить,  в  армію  не  взяли,  захворіла  мама.    Через  два  роки  її    не  стало,  здолав  рак.  Йому  тобі  минуло  двадцять  два  роки.
     Дві  тисячі  чотирнадцятий  рік  увійде  в  історію.  Майдан,    розмови,  що  Росія  прийде  на  допомогу  кримчанам.    Не  розгубився,  не  вагаючись    продав  бабусин  будинок.  Продав  квартиру,переїхав  в    Вінницю.  Чому    в  це  місто  і  сам  не  знав,  він,  якось  одного  разу,    їздив  з  другом  по  роботі,  в  гості  до  його  бабусі.  Місто  сподобалося,  красиве,  привабливе.    Протікає  річка  Буг,    любив  бродити  по  берегу,  насолоджуватися  виблискуванням  води  -любив  пейзажі,  особливо  з  плакучими  вербами.
 Усе    вдалося  зробити  все  швидко.  В  міській  раді  запропонували  роботу    в  автопарку,  водієм  трамваю.  В  гуртожитку    дали  кімнату.  Навіть  був  трохи  спантеличений,  це  ж  треба,  без  проблем,  тільки,  погляди  в  його  сторону  і  де  хто  дивувався,  що  виїхав  з  Криму.  Згодом  зрозумів,    вірне  рішення,  адже  Крим  окупувала  Росія.  В  гуртожитку  довго  не  затримався,  компанії,  веселощі,  вже  не  для  нього.  По  відношенню  до  жінок,  чи  охолов,  чи  переїзд    зупинив  його.  Не  пройшло  і  чотирьох  місяців  купив  двокімнатну  квартиру,  життя  потекло  спокійним,  звичним  руслом.
                 Пізній  вечір…  Він  вкотре,  за  звичаєм,  зазирнув  у  салон,  всього  чотири  пасажири.  Обнявшись,сиділа  молода  пара,    хлопець  посміхається  до  дівчини,  про  щось  емоційно  розповідав.  І  чоловік,  років  п`ятдесяти,  який  мав  на  наступній  зупинці  зійти.  Він  його  добре  пам`ятає,  часто  возить.  Неподалік  від  них,  з  букетом  червоних  троянд,  сиділа  жінка.
О,  як  багато  квітів  й  без  чоловіка,  цікаво…  та    таке  буває-    подумав.  Останній  поворот,    далі  -  по  прямій.  Раптово  засвітив  в  очі  автомобіль,  відразу  загальмував,  в  метрах  п`яти  на  колії  стояли  два  автомобілі,  декілька  чоловік  розмахували  руками  .  Ось  так  тепер  треба  чекати,  коли  приїде  ГАЇ  -  подумав,  вже  почув  сирену.
Олег  попередив  пасажирів,  що  треба  трохи  зачекати,  адже  побитих  авто  не  було,  тож  все  мало    владнатись  швидко.
       Його  магнітом  тягнуло  подивитися  на  жінку  з  квітами.    Стоп,  зупинив  себе,  адже  я  її  десь  бачив.  Де?  Коли?  Очі,  ці  очі    і    волосся  каштанового  кольору,  щось  знайоме,  впевнився  він,  знову  дивився  на  неї.  Невже  це  Оксана?    Очі  забігали,  немов    шукали  порятунку,  відчув    під  серцем  холод.  Та  ні,  це  напевно  жінка  дуже  схожа  на  неї.  Не  пригадаю  звідки  вона  була.  Ото  дурість,  молодість  все  було  по  барабану.  Пригадав  той  випадок,  як    у  бабусі,  відпочивали  дві  подруги.  Як  Оксана  умовляла  його,  просила,  щоб  не  чіпав,  щоб  пожалів  -  пошкодує  потім.  А  він  тоді    від  поцілунків  наче  оп`янів,    домігся  її.  Вона  ж  наступного  дня  виїхала,  поїхала  раніше.  Запекло  в  грудях,  кинуло  в  жар  -  правду  говорила.
Сигнал  автомобіля  відволік  від    спогадів.  Колію  звільнили,  заметушився,  поїхав.    На  зупинці  вийшов    чоловік  й  дівчина  з  хлопцем.  
То  це  вона,  чи  не  вона  ?  Вкотре  запитував  себе  Олег,  чомусь  не  наважився  знову  подивитись,  немов  боявся.  Але  ж  така    ж  гарна,  може  й  не  вона  .  А    якщо,  познайомитися,  саме  кінець  зміни,  запропонувати  провести    додому.З  квітами  і  сама  -  цікаво…
     Оксана    працювала  в  банку,  після  роботи    накрила  святковий  стіл,  адже  в  неї  сьогодні  день  народження.    Дуже  рідко  їздила  трамваєм  додому,  то  друзі  підвозили  автівкою,  то  співробітники,  інколи  на  маршрутному  таксі.  Після  шампанського  боліла  голова,  вирішила    чим  довше  добереться  додому,  тим  краще.  Вдома  на  неї  чекає  донька,  цей  подарунок  долі  в  молоді    роки,  що  змінив  її  все  життя.
         Після  того,як  Оксана  поїхала,  зрозуміла  -  вагітна.  Подружка  радила,  щоб  дала  знати  йому    та    батьки  хоча  й  сварилися,  але  згодом  змирились,  були  проти  цього.  Батьки  інтелігентні  люди,  обоє  викладають  в  університеті.  Щоб  менше  було  розмов  по  під`їзду,  відразу  в  іншому  мікрорайоні  купили  їй    двокімнатну  квартиру.  Оксана  вирішила,  що  це  на  краще,  адже  батьки  дали  їй  шанс  самій  вирішити,  як  жити  далі.  Від  батьків    мала  фінансову  підтримку,  вони  крім  роботи  займаються  репетиторством,  давали  уроки  англійської  мови.
Дівчинка  народилася  вчасно,  Оксана  дала  їй  ім`я  –  Оля.  Вирішила  хай  буде  три    ім`я  на  «О».  Можливо  колись  пробачить  Олега,  дасть  знати,  що  в  нього  є  дочка.  Маленька  народилася  темненькою  та  з  часом  волосся  почало  світліти,  оченята  сині,  красиві.  Помітно  підростала,  все  більше  ставала  схожа  на  Олега.
             Олі  було  три  роки,  коли  Оксана  отримала  диплом,  вона  навчалася  на  заочному  відділені  Вінницького    торговельно  -  економічного  коледжу.  Відразу  пішла  на  роботу  -  в  банк,  а  доню  водила  в  садочок.
На  роботі  колектив    в  основному  жіночий,  подруга  ,з  якою  відпочивали  на  морі,  поїхала    в  Київ.  За  особисте  життя  забувала,  вільний  час  від  роботи,  приділяла  доньці.    Батьки  онучку  не  бавили,  інколи  раз  чи  два  рази  на  місяць  приїдуть  автівкою,  на  якусь  годину  -  дві,  провідають  і  все.  Жалілися,  що  не  витримують  капризування  онучки,  хоча  Оксана  не  вважала  дівчинку  вередливою,  хіба    коли  захворіє.
           Не  встигла  оглянутися,  як  доня  так  швидко  виросла,    на  обличчі  від  неї    успадкувала    красиву  форму  губ,    все  останнє  -  від  Олега.
Батьки  інколи  запитували  її,  чи  не  написала  листа  батькові  дитини  та  вона  тільки  хитала  головою.  А  в  самої  щеміло  під  серцем,  відчуття  образи,  ще    не  пройшло.  А  донька  підростає…….
         Надворі    зима…    Напередодні  Нового  року,  Оля  сама    наряджала  ялинку.  Вона    навчалася  в  сьомому  класі,  весело  розповідала  мамі,  що  в  школі  має  бути    новорічний  вечір  та  про    цікаві  конкурси,  які  готують  діти.  Оксана    прийшла  з  роботи,  за  цілий  день  роботи  з  клієнтами  в  голові,  аж  шуміло.  Обперлася  на  підвіконня,    задивлялася  в  засніжене,    вечірнє  місто.  Повішені  ліхтарі  на  стовпах,    гойдалися  від  вітру,  то  світили  на  більшу  частину  тротуару,  то  на  меншу.  Сніг  -  то  іскрився,  то  знову  пропадав  в  пітьмі,  наче  заколисував.    Смуток  запав  на  душі  -    ось  вже  який  Новий  рік,  а  вона  одна.    Донечка  розцвіла,  як  квіточка,  мабуть  вже  хлопці  придивляються  »  -  навіяло  в  думках.  Оля  підійшла,  обійняла  за  плечі,  
-Мамо,  а  хто  мій  тато?  Я  вже  майже  виросла  розкажи  мені,  що  в  дитинстві  розповідала,  то  напевно    байки  ,  що  поїхав  на  заробітки….
Вона  торкнулася  вустами  до  щоки,  поцілувала,
-Мамо,  я  все  розумію,  гадаю  маю  право  знати.  
Двома  руками  взяла  за  плечі,  повернула    до  себе…    В  Оксани  сум  в  очах  на  віях  тремтіли  сльози.  Оля  притулилася  до  неї,
-Тобі  боляче,  тоді  може  іншим  разом,  якось….
-Ні  –  ні,  давай  сядемо.
   Після  розповіді,  Оля,  дивлячись  в  очі  запитала,
-Мамо,  а  ти  його  кохала?  
-Тоді    -  іще  сама  цього  не  знала,  а,  коли    народилася  ти,  ще  так  схожа  на  нього,  з  роками  зрозуміла,  що  то  було  кохання.  Чи  я  помилилася,  чи    доля  так    все  повернула    в  моєму  житті.  Не  наважилася  йому  написати  про  тебе.  Ти  вибач,  мабуть    я  поступила  –  неправильно,    не  знаю  чому    довго  тримала  образу.  
           Час  летів…    Дочка  підросла,  до  цього  питання  не  поверталися,  адже    Крим  окупувала  Росія.
               Трамвай      під`їжджав  до  останньої  зупинки…      Олег  здалеку  побачив  напарника  -    Миколу,  який  мав  завтра  виїхати  на  маршрут.    Тішився  думкою-  от  добре,  він  зможе  трамвай  відправити  в  депо,  а  я    наважуся    познайомитися.    Тим  паче  на  зупинці  більше  нікого  немає.
-Ви  останній  пасажир  і    більше  ніде  нікого…  Може  я    допоможу  вам,  такий  великий    букет  іще  й  пакет.,  Напарник  поїде  в  депо,  а  я  вже  вільний.
                     Вона  зніяковіла  та  все  ж  вирішила  прийняти  пропозицію.  Хоча    в  салоні  не  дуже  світло  та  Олег  помітив,  як  вона  почервоніла.
   Він  взяв  пакет,  вона  йшла  за  ним.  Як  годиться  джентльмену,  допоміг  вийти  з  трамваю.  Вона  подала  руку,    відразу  опустила  очі,  напевно  від  його  погляду  її  кинуло  в  жар.  Освітлення  на  зупинці  погане  та  він  зрозумів,  що  це  вона.  Йшли  мовчки,  він  тішився,  що    не  відмовила  в  його  послузі.  Біля    п`ятиповерхового  будинку,  вона  притишила  ходу.    А  він,    як  хлопчисько,  не  наважився,  щось  сказати,    чи    запитати.    Від  хвилювання  гупало  серце,  здавалося  ось  -  ось  вискочить.    Ні,  вона  мене  не  впізнала  -    зробив  висновки,  адже  скрізь  напівтемрява.  Треба  зробити  так,  щоб  потрапити  під  гарне  освітлення,  щоб  нарешті  подивилася  на  мене,  а  не  опускала  голову  й  не  ховала  очі.  Сумні  думки  невизначеності  копошиться  в  голові,  як  зробити  краще,  що  буде  далі?    Хоч    осінній  вечір  і  прохолодний  та  йому  здавалося,  що  він  щойно  виліз  з  лазні.
-О!  Я  вже  прийшла…  Дуже  дякую,  мій  другий  під`їзд,….  Далі    я    вже  сама.
-  Та  ні,  що  ви!  Ваші  квіти,  як  витримають,  шкода  таку  красу  зламати.  Чи  в  вас  чоловік  ревнивий,  що  боїтеся,  щоб  я  до  квартири  провів?  –    запитав  з  опалу.
-Ну  гаразд,  в  мене  третій  поверх,  гадаю  вас    ненадовго    затримаю,
-  погодилася  Оксана,  поправляла  квіти.
     Вона  перша    зайшла  в  під`їзд,  не  озираючись,  швидко  піднімалась  по  сходах.  Під`їзд  добре  освітлений,  пахло  свіжою  фарбою.    Зверху    розмовляли,  то  голос    хлопця,  то  дівчини,    сміх.  Підходячи  до  третього  поверху  Оксана  пізнала  голос  доньки,  зупинилася,  не  знала,  що  робити,  чи  йти  вперед,  чи  подякувати    й    попрощатися.  
 -Щось  не  так?  
Оля  перша    помітила  маму  на  сходах,  поруч  з  нею  стояв  юнак.  Дівчина  не  розгубилася,
-О  мамо!    Ти  не  одна!  Нарешті….  Бачу  і  подарунки  відразу  принесли.
І    до  хлопця,
-Ти,  Сергію,  вже  йди,  завтра  в  школі  зустрінемося.  
Хлопець  привітався    прошмигнув  мимо  них  і,  як  півень,    через    дві  сходинки  поскакав  донизу.
Олег  був  в  шоці,  наче  закам`янів,  ноги  не  слухалися,    не  зводив  очей  з    дівчини.  Невже  це  донька?  Кров  прилинула  до  обличчя.  Не  озираючись  Оксана  попрямувала  до  дверей.  А  він    чекав,  що  ж  буде  далі?    
Усміхаючись,    донька  відчинила  двері,  
-Ну  запрошуй  гостя,  в  мене  все  готово  будемо  святкувати.
Оксанин  погляд    пронизував  доньку  з  ніг  до  голови.  Не  очікувала    від  неї  такої  витівки,  розгублено    подивилася  на  Олега.  Їх  погляди  зустрілися,  вона  зблідла,  ледь  не  впали  квіти,  все  ж  сказала,
-Заходь  Олеже,  навіть  не  могла  подумати,  що  це    ти  міг  бути.Ти  трохи  змінився,  але  ж  скрізь  напівтемрява,    відразу  не  впізнала.
Оля  підопила    квіти,  крутнула  головою,    про  себе,-  «Оце  дивина,  татусь  знайшовся».
   В  небі  моргав  мінливий  місяць,      де-не-де  виднілися  зорі….  Прохолода  освіжила  Олега,  коли  вийшов  з  під`їзду.    Дві  години  розмов  -пролетіли  швидко.  Спочатку  годину  тет  –  а  -  тет,    потім  разом,  майже  мовчки,  пили  чай.    Для  дівчини,  в  її  віці,  це  було  сюрпризом,  щоб  так,  зустрілися  майже  рідні  люди.    Спочатку  вона  сиділа  в  своїй  кімнаті,  дала  час  побути  їм  наодинці,    розуміла,  мама  йому  вибачить,  напевно  тому,  що  сама  так  хотіла.    Заспокоювала  себе,  якби  мав  сім`ю,  то  не  прийшов  би  і  де  вони  зустрілися?
   Він,    в  гарному  настрої,  задер  голову  догори,  подивився  на    балкон.Оксана  і    донька  проводжали  поглядом.  
-  Доню,  все  буде  добре,    він  завтра  прийде,  взяв  номер  телефона,  позвонить,  скаже  в  який  час.
-Мамо,  гадаю  не  буде  хлопчиськом,  побачення,    поцілунки…  Буде  з  нами  жити?  Чи  в  нього  є  сім`я?
-Ні  сонечко,    його  сім`я  це  ми.  Тож  тепер  маєш  батька.
Легенький  вітер  розвівав    волосся,    йому  здавалося  летить  на  крилах.
 Все  думки-    от  доля  ….  Пригадав,  як  Оксана  розповідала  про  імена.  Це  ж  треба  три  «О»  -  тепер  сім`я!  Душа  раділа,  що  вогонь  кохання,  ще  жеврів,  не  згасав  скільки  років,  надіявся,  що  знову  розгориться  полум`ям  кохання.
                                                                                                                                                                                                     Грудень  2017  р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769544
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 13.01.2018


Валя Савелюк

ЗАЙВІСТЬ

не  вимкнуті  вдень
електричні  нічні  ліхтарі
тьмаво  тліють  за  звичкою  угорі  –
зайві  не  о  своїй  порі
в  очужілім  дворі

хай  і  не  з  їхньої  вини
у  світі  змінились  обставини:
не  вимкнуті  вчасно  нічні  ліхтарі,
як  люди  старі,  вони
недоречні  серед  чужої  днини  

12.01.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770918
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 12.01.2018


Променистий менестрель

Новогодняя сказка

   
Долгожданный  нежный  друг  –
ты  принёс  картину  в  белом,
нарисованную  мелом,
наст  хрустальный  и  упруг...
В  сказку  зимнюю  вхожу,
лучшую  беру  награду
в  новогоднем  маскараде  –
на  коньках  по  льду  скольжу...

Вновь  загадана  мечта,
в  сердце  возгорелась  зримо  –
будет  пусть  боготворима
и  в  момент  сей  неспроста...
Бой  часов  в  двенадцать,  враз
в  Новый  год  перешагнули  –
в  городах  в  горах,  в  ауле,
на  дорогах  звёздных  трасс...

Пусть  всё  лучшее,  что  в  нас  –
вновь  в  пути  сопровождает,
сердце  к  ближним  сострадает,
свет  в  душе,  чтоб  не  погас.
Белый  ,  чистый,  нежный  снег  –
нас  всегда  преображаешь
и  над  прозой  возвышаешь,
чтоб  был  с  нами  Божий  брег.

12.01.2018г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770985
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 12.01.2018


Віктор Ох

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ (V)

           
Слова    ̶    Ніна  Третяк
Музику  на  слова  написано  було  раніше.  Та  виставляю  твір  лише  зараз,  коли  можна  послухати  разом  з  відео.  На  сайті    з  якогось  часу  не  можна  додавати  звукові  фійли.    На  жаль.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_aYiTc_-UOE[/youtube]
--------------
     [i]  (пісня)[/i]

Любов  тримає  всесвіт  на  долонях  –  
Чужа  для  неї  мачуха-війна.
У  сонця    запеклася    кров  на  скронях  –  
І  Судний  день  нікого  не  мина…
Він  прийде  і  свої  запалить  свічі  –  
Високе  небо  розітне  гроза.
Не  соромно  дивитись  людям  в  вічі,
Коли  душа  пречиста,  мов  сльоза.
         Приспів:
   А  молодість  не  відає,  що  страшно,
   Утверджуючись  крізь  вогонь  і  дим  –
   А  молодість  –  рішуча  і  відважна!
   Не  страшно  помирати  молодим…

Це  хто  сказав,  що  з  вами  ми  не  вічні,
Це  хто  таке  подумав,  хоч  на  мить  –  
Ми  вирвалися  в  простори  космічні,
І  будемо  віки  на  світі  жить.
Життя  свіча  згорає,  та  не  гасне,
Запалюючи  міліони  свіч.
У  тім  горінні  є  сумне  й  прекрасне,
Що  розвидняє  непроглядну  ніч.
           Приспів:
   Їх  мрії  недомріяні  літають,
   Їх  слід  стрімкий,    гарячий  не  прочах,
   Бо  все-таки  Герої  не  вмирають,
   Продовжуючи  в  пам’яті  свій  шлях…
-------------------------------

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770498
дата надходження 09.01.2018
дата закладки 12.01.2018


Юхниця Євген

Как уникальна ты - волнением!

«Компот  бездушия  из  чайника»  -
Ты  б  назвала  слова  мои
Танцующим  незамечанием
В  среде  восторгов,  а  не  мин.
...«Святая!»  –  надо  бы  назвать
Тебя  в  ответном  стихопе́нии:
...Ищу  бездонности  к  словам,
Как  уникальна  ты  -  волнением!

11.01.18г.  (  «Поэты  и  поэтессы»  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770737
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 61

У  соседей  в  Новый  год
Забрюхатил  дымоход..
А  к  утру  нашлась  причина,
Там  застрял  чужой  мужчина.

Отпиваюсь  я  рассолом..
Потерял  от  песен  голос
Нафиг  был  тот  карнавал
Коль  теперь  такой  финал.

Мы  вчера  пошли  за  ёлкой
Аж  рассказывать  неловко...
Надо  ж  с  тьмы  захрюкать  вепрю
Кум  ...в  штаны  сходил  до  ветру...

Муж  слепил  из  снега  бабу
Прям  под  окнами  генштабу
А  дневальный  в  крик  -  "Аврал!!
Стройся!!  Прибыл  генерал!!

В  Новый  год  Яга  избушку
Развернула  задом  в  лес.
Наш  хмельной    алкаш  Кирюшка
Из  кустов  за  водкой    влез.

У  костра  в  лесу  сидели
Оливье  под  водку  ели
В  лес  сбежали  от  забот
Так  встречали  Новый  год.

Мы  на  горке  возле  леса
С  кумом  лечимся  от  стресса.
Я  -  рюмашку,  он  -  стакан.
Я  уж  в  дупель,  он  -  не  пьян.

Красной  Шапке  в  Новый  год
Хуже  наркомана.
Прихватило  ей  живот
И  трындец  всем  планам.

Буратино  с  Артемоном  
Ночью  спрятались  в  чулан
Но  оттуда  из  со  звоном.
Вытурил  мой  кум  Демьян.

У  лягушки  на  болоте
Все,  везде  чин-чинарём
Там  русалочки  в  почете...
А  я  -  фея  ...  нипочем.

Запевайте,  девки,  песни
Мужикам  со  всех  трибун.
Не  найдем  им  круче  мести
Чем  орать,  когда  бодун!!

Физкультурой  занималась,
Сила  мне  нужна  в  кредит!
Похудела  даже  малость,
Но    возрос  мой  аппетит.

Что-то  милый  нос  воротит,
Коль  насыплю  винегрет.
Колбасу  даю  -  проглотит,
Но  ее-то  много  нет..

Как  на  горке  возле  леса
Сколько  хочешь  санных  троп.
Чтоб    не  снежная  завеса
Не  влетела  бы  в  сугроб.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770323
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 10.01.2018


Ніна Незламна

Добрий вечір

Ой,  не  сумуй,  зимонько  не  плач,
Спечу  смачний,  я  тобі  калач,
Ще  й  наверху  маком  притрушу,
           Та  й    діточок  радо  пригощу.

У  небі  зірка,  прийшло  свято,
Ми    зберемося  -    нас  багато,
Гайда    всі  разом  попід  хати,
 Дружно  станем  колядувати.

Ялинка    світиться  у  вікні,
Господар  вдома,  чи  може  ні?
До  нас  виходь,  давай    із  хати,
Вас  із  Різдвом  будем  вітати.

 Ой,  коляд,  коляд,  колядниця,
Хай  щедро  родить,  всім  пшениця,
Попросим    Бога,  добрі  люди,
По  всій  землі,  хай  мирно  буде!

Ой  коляд,  коляд  колядниця,
У  джерелі  свята  водиця,
Зіронька  в  небі  заіскрилась,
Нехай    війна    би  закінчилась!

Ой,  коляд,  коляд,  колядниця,
Із  маком  гарна  паляниця,
Тож  буде  хай  у  кожній  хаті,
Щоби  усі,  ситі  й    багаті!

Нехай  ростуть  жита    у  полі!
Завжди  щасливі  будуть  долі!
Всім  добрий  вечір!  Щедрий  вечір!
Та  й  добрим  людям  на  здоров`я!

                                                 24.12.2017р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769791
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 07.01.2018


Анастасія Лінчук

В нашій хаті пан з'явився

Я  старий  і  мудрий  кіт,
Що  прожив  багато  літ.
Всякого  чував,  одначe
Отакого  щe  нe  бачив!

В  нашій  хаті  пан  з'явився,
Нeщодавно  посeлився.
Сам  такий  малий,  нeгожий,
А  його  цілує  кожeн.

Ліжeчко  взяли  для  нього,
Новий  килим  на  підлогу,
І  коляску,  і  штанці,
Й  кольорові  олівці!

Та  йому  нe  догодили,
Він  волає  що  є  сили  —
Всім  накази  роздає.
Відпочити  нe  дає.

Заставляє  знов  хазяйку
Заспівати  колисанку,
А  хазяїну  сказав,
Щоб  його  на  руки  взяв.

І  бабусі,  й  дідусі  —
Тут  зібралися  усі;
Біля  нього  тихо  ходять
І  йому  в  усьому  годять!

Мабуть,  пан  отой  великий
Князь  який  або  владика,
Його  слухаються  всюди...
Тож  дружити  з  ним  я  буду!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770140
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 07.01.2018


Миколай Волиняк

З Різдвом і Водосвяттям колеги

З  Водохрещем  Брати  мої  вітаю,
З  святами  рідної  орійської  землі.
Не  втратили  святих  бо’  повертаєм,
Тих,  що  дали  Небесні  Ковалі.

У  крові  нашій  карби  письменами,
На  пантеон  воздвигнемо  Живих.
Перун  єреїв  вже  разить  громами,
Тьму  чорноризу  викинем…  чужих.

Із  Водосвяттям  вас…  Богині  Дани,
З  жертовним  вас  освячення  вогнем.
Своїм  богам  засвідчимо  осанни,
Нехай  до  внуків  вернуться  дощем.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770012
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 07.01.2018


Віктор Ох

Маляр (V)

Ось  ще  один  кліп  серії  «Художники  України»  для  свого  циклу  "КАРТИНИ"
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=U-fpOMikF1w[/youtube]
-------------
Відірвалися  ми  від  природи,
Заховалися  в  лінь  і  комфорт.
Непотрібні  походи  й  пригоди,
ну,  хіба  що,  вояж  на  курорт.  

А  маляр  доторкнувся  до  скарбу,
до  природи  живої  землі.
Почуття  закодовує  в  фарбах
і  приховує  силу  в  красі.

Чарівна  неповторність  сезону
на  картинах  його  ожива.
Він  малює  пейзаж,  як  ікону.
Бо  природа    ̶      це  лик  божества.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769820
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 07.01.2018


Східний

Вдивляюсь у небо…



Вдивляюсь  у  небо,  у  зоряний  віз,
У  вічність,  у  простір  і  таїну  ночі.
В  ній  місяць  сріблиться,    сріблиться  до  сліз,
Твої,  Незабудко,  приховує  очі.

Вдивляюсь  у  всесвіт,  за  обрій  думок
В  надії  зустріти  коханої  риси.
Над  лугом,  над  лісом  піднявся  димок,
І  вітер  пробігся  зі  швидкістю  рисі.

Вдивляюсь  в  дерева,  траву,  сінокіс,
У  тишу  незайману  променем  ранку.
Тобі  своє  серце  в  долоні  приніс,
Шукаю  в  тумані  невидиму  бранку.

А  ще  у  пророчі  вдивляюся  сни
І  там  Незабудку  стрічаю  в  розмаю.
Куди  не  дивлюся,  з’являєшся  ти  –
Неповторна,  єдина,  котру  кохаю.

                                   04.01.2018  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769613
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 05.01.2018


Н-А-Д-І-Я

Дорога життя…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2laSyBXmTMQ[/youtube]

Так  хочеться  почати  рік  з  хорошого,
Прожити  кожен  день  хоч  не    на  біс,
Хай  кращим  буде  все  ж    він  від  вчорашнього,
Щоб  нове  щось  в  життя  моє  приніс.

Ну  що  зробить,  щоб  мрії  ці  здійснилися?
Як  шлях    здолати  цей  без  помилок?
Щоб  все  хороше  у  житті  вмістилося,
І  я  роблю  для  цього  перший  крок.

Хай    кожен  день  освятиться  усмішкою,
І  побажанням  людям  всім  добра.
Це  буде  амулетом,  може,    фішкою.
Моя  душа  цей  хід  тут  вибира.

Не  пізно  іще  мудрості  навчатися:
В  поганому  вбачати  й  позитив.
І  до  порад  розумних  прислухатися,
Щоб  не  зростить  у  серці  негатив.
-----------------------------------------

А  день  за  днем,  як  норовисті  коні.
Як  рій  бджолиний  крутяться  думки.
І  я  у  них,    як  завжди    у    полоні,
Вирощую  й  лелію,  як  квітки.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769755
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 05.01.2018


Валентина Голубівська

Же т'єм

"Не  треба  нам  слів  іншомовних",-
Терпляче  мені  говорив.
Ти  мій  полум'яний  Овен,
Слухняно  стирала  я  грим.

І  заздрили  зорі  блискучі,
Складались  букети  поем.
В  рядочках  безсонних  жагучих
Ізнов  струменіло:  "Же  т'єм!"

Яке  заціловане  слово!
Який  дивовижний  Едем.
Знайшла  я  на  щастя  підкову.
Живу  я!  Літаю!  Же  т'єм!

І  музика,  музика  всюди,
Ми  зараз  у  неї  пірнем.
Бажаю  любові  вам,  люди.
Кохаю!  Свічуся!  Же  т'єм!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769639
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 05.01.2018


Микола Карпець))

Чорно-сіре панно

[img]http://poems.pp.ua/wp-content/uploads/chorno-sire-panno.jpg[/img]

[b]«Чорно-сіре  панно»[/b]

Українська  зима
То  мороз,  то  нема
То  дощить,  а  то  сніг
То  вода  з  стріх  до  ніг

Чорно-сіре  панно
Лиш  камін  і  вино…
І  надія  на  те  –  
Літо  десь  вже  іде

Ще  далеко,  десь  там
Ні  птахам,  ні  котам
Не  співати  на  днях.
В  новорічних  вогнях
Місто  ще  і  село.
Іще  літу  на  зло
Білим  все  замете…

Але  літо  вже  йде…
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*04.01.18*  ID:  №769631
[url="http://poems.pp.ua/vibrane/chorno-sire-panno/"]©Сайт  авторської  поезії  М.В.Карпець[/url]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769631
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 05.01.2018


Надія Башинська

СВІТИ, ЗІРКО! СВІТИ…

Я  чекала  тебе...  Я  чекала  тебе.
У  думках  своїх  кликала,  звала.
Ти  чому  не  прийшов?  Я  чекала  тебе,
коли  нічка  мій  сон  колисала.

Знаю  я,  що  прийдеш,  що  повернешся  знов.
Срібло  ясної  зірки  на  ганку.
Лиш  хвилюється  вітер...  що  в  мріях  своїх    
буду  знову  з  тобою  до  ранку.

Не  хвилюйся  ти,  вітре,  засни  в  комишах.
Не  тривож  мою  душу  даремно.
Бачиш,  зірка  яскрава  горить  в  небесах?
То  ж  в  думках  він  зі  мною...  напевно.

Світи  зірко!  Світи...  Ти  нам  світло  несеш.
Бо  пора  вже  усім  зрозуміти.
Що  за  щастя  дано  нам  у  світі  цім  жить.
Цінувати  потрібно  й  радіти!

Повертайся,  мій  рідний!  Чекаю  тебе.
Глянь,  зійшла  знов  зірниця,  де  хати.
Повертайся,  мій  рідний,  кохаю  тебе.
Будем  зорі  удвох  рахувати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769610
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 04.01.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.01.2018


Любов Іванова

БАЖАЮ ВСІМ ДОБРА І ЩАСТЯ

[b][color="#470a46"]Б-лизько  Новорічне  дивне  свято,
А-нгели  несуть  нам  міх  чудес.
Ж-ваво    всі  готуються,  завзято
А-  на  зміну  Півню  йде  вже  Пес!!
Ю-рби    покупців    спішать  в  крамниці

В-ибір  подарунків  -  річ  ще  та!,
С-вітом  полетять  вітання-птиці
І-  з  теплом  промовлять  їх  вуста.
М-иру    зичу  рідній  Україні,

Д-нів,  в  яких  щедроти  всі  сповна
О-днозначно  -  злагоди  в  родині,
Б-ез  проблем    життєвого  човна.
Р-адості  в  думках,  душі  і  серці,
А-бсолютно  всім  на  цій  землі

І-  любові,  як  води  в  джерельці

Щ-едрих  страв  щоденно  на  столі.
А-  іще  -  хай  все  у  всіх  здійсниться,
С-міх  і  радість  линуть  звідусіль,
Т-епло  буде  в  душах  і  світлицях
Я-  вітаю  з  святом    від  душі!![/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768961
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 01.01.2018


Виктория - Р

Снегурочка!

[b][i][color="#1100ff"][b][i][color="#8400ff"]Кое-как  сидит  корона,
Ну  немного  набекрень...
Я  Снегурочка  -  без  трона,
А  под  жопой  старый  пень...
25  12  2017  г  
Виктория  Р[/color][/i][/b]
Дорогие  мои  друзья,  и  поэты  сайта!
С  наступающим  Новым  2018    Годом!
Желаю  всем  счастья  и  любви!
[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768061
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 26.12.2017


Світлана Моренець

ЗАКРИВАЮЧИ КАЛЕНДАР

Підходить  мить,  як  Хронос  педантично
проб'є  finita  року,  а  Звіздар,
прорікши    долю  світові,  містично
в  архів  небес  відправить  календар.

Та  ми  ще  довго  будемо  бродити
по  карті  дорогих  нам  дат,  подій
з  бажаннями  відчути,  відродити
солодкі  миті  зді́йснених  надій.

Чиясь  душа  від  гіркоти  утрати
впадатиме  в  полон  журби  й  жалів,
в  когось  серде́нько  буде  завмирати
при  згадці  ніжних  і  жаданих  слів...

Незвичний  рік,  у  барвах  сіро-чорних,
ще  довго  він  не  йтиме  в  забуття,
одним  принісши  страх  і  біль  потворний,
а  іншим  –  щастя,  радість,  каяття,

все,  що  не  змеле  в  пил  буденне  жорно.
Та,  попри  всі  контрастні  почуття,
в  календарі  –  не  цифри  ілюзорні,
а  щедрий  дар  від  Бога  –  РІК    ЖИТТЯ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768048
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 26.12.2017


Надія Башинська

А ОДИНОКА НАША ХАТА… ЖДЕ

         А  одинока  наша  хата...  Жде.  Хоч  холодно  на  вулиці.  
Морози.
Малює  вітер  на  вікні  для  неї  віточку  мімози.
Нагадує,  що  холод  перейде,  утихнуть  віхоли-завії.
-  То  ж  не  сумуй...  Чекай.  Плекай  свої,  хатино,  світлі  мрії!
А  як  лелеки  весни  принесуть,  
                                   зів'ють  гніздечко  ластів'ята...  Прокинешся.
Зрадієш!  Із  міста  знов  повернеться  до  тебе  мати.
І  клопотатись  буде.  Сад...Город...  Та  ж  внуки  приїздять!  
Чим  частувати?
Самотня  наша  хата...  Жде.  Без  неї  в  місті  одинока  й  мати.
         І  хоч  щебечуть  внуки...  добре  їй.  І  дочка  старанна  
розради  додає.
Та  сниться  матері  і  хаті  одне  й  те  ж:  
               додому  мати
                                                         дорогами  засніженими  
                                                                                                                                 йде...
         Ти  не  сумуй,  матусю!  Не  сумуй.  
В  своє  гніздечко  й  ми  прилетимо.  Зрадіє  сад  в  цвіту.
А  вишня,  як  завжди,  щоранку  зазиратиме  в  вікно.  
Тут  буде  затишно  усім.  
                                   І  щебетатимуть  маленькі  ластів'ята.
І  усміхнеться  до  нас  всіх  
                                                     наша  весела,
                                                                                         добра
                                                                                                             хата.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768003
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 26.12.2017


Олена Жежук

Це зовсім не дощ…

Це  зовсім  не  дощ,  бо  ж  дощі  недоречні  у  грудні.
І  вже  не  сховатись  туманам  у  зимні  вірші…
Невипите  небо  стікає  в  надії  облудні,  
Які  підставляють  під  стріхи  діряві  коші.

Це  навіть  не  смуток  –  печаль  достеменно  чистіша.
В  цих  водах  нейтральних    ні  радості,  ані  журби.
Це  просто  епоха  міняє  сезонну  афішу,
Бо  десь  між  століттями  
                                                           зи́ми  цей  світ  розгубив...





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767995
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 26.12.2017


Любов Іванова

Улица стала похожа на сказку

У-  зимы  есть  кое-что  от  чуда,
Л-оготип  большого  волшебства.
И-скрами  играет  в  изумрудах
Ц-ветовая  гамма  торжества.
А-  еще,  похож  на  чары  танец,

С-нежно-белый  и  красивый  вальс.
Т-акты  отбивает  вихрь-упрямец
А-вантюрно  их  сложив  в  романс.
Л-ьдом  покрыты  все  в  проезде  лужи,
А-  на  лужах  -  дети  на  коньках.

П-аренёк  легко  девчонку  кружит,
О-балдеть!!  Какой  у  них  размах...
Х-олодом  укутаны  деревья,
О-блачились  инеем  дома.
Ж-алюзи  витрин,  как  привиденья
А-  кругом  за  окнами  -  зима...

Н-ебо,  как  пуховая  перина,
А-нгелы  с  которой  сыпят  снег.

С-ловно  шедевральная  картина,
К-то  же  ее  создал,  чей  успех?
А-  снежок  ложится  покрывалом,
З-релище!  Восторг!  Сплошной  кураж!
К-удри  веток  снегом  забросало
У-тонченный  у  зимы  пейзаж...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767356
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 23.12.2017


Миколай Волиняк

Дідо Микола

Сніг  покривалом  лягає,
Вечір  зорі  розсипає.
Вдіг  Микола  кожушок,
Склав  даруночки  в  мішок.
Дмухнув    вусами  в  долоні,
Запрягає  білі  коні.
Засвітив  вогні  в  ялинці,
Щоб  шукалися  гостинці.
Під  подушкою,  столом,
Чи  для  киці  під  шатром.
Подаруночки  виймай,
Привіз  Дідо  Миколай.
У  пакунках,  чималенькі,
Ой,  які  ж  вони  смачненькі.
*

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766797
дата надходження 18.12.2017
дата закладки 18.12.2017


Шостацька Людмила

В ПОЛОНІ ЗИМОВОЇ КАЗКИ

                                                                 Зимовий  ліс.  Він  так  мене  чекав!
                                                                 Іду  нарешті  в  тишу  його  храму.
                                                                 Дерева  –  в  білій  казці  балаклав.
                                                                 Незайману  торкаю  порцеляну.

                                                                 Така  краса!  Від  щастя  хочу  жити!
                                                                 Про  що  думки,  мій  добрий,  милий  лісе?
                                                                 Скажи  мені,  святий  мій  ворожбите,
                                                 Всіх  тайн  своїх  відкрий  мені  куліси.

                                                                 Ялина  горда  –  білочці  за  пристань
                                                                 А  віти-крила,  так  би  й  полетіла…
                                                                 Синичок  зграйка  витримала  відстань,
                                                                 А  я  услід  :    «Краса»-,  прошепотіла.

                                                                 Ось  бачу  кимось  вишиті  сліди,
                                                                 Боюся  зіпсувати  візерунки.
                                                 Веди,  мій  лісе,  я  піду  –  веди!
                                                 З  собою  візьму  всі  твої  малюнки.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766536
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 18.12.2017


Валя Савелюк

ПІСЛЯ СНІГОВІЮ

як  у  святковому  храмі  –
велично  на  лісовій  поляні,
кущі  і  дерева  в  білому,
як  спасенники  покаянні
після  причастя:
світяться  тихою  радістю,
сповнені  тихого  щастя

і  я  серед  них  говію:
окропи  гісопом  душу  мою,
і  стане  –  як  в  березовім  гаю
опісля  першого  нічного  сніговію

біло-біло,  чисто,
благословенно-врочисто

12.12.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765531
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017


Н-А-Д-І-Я

Зимовий вечір


Зимовий  вечір  попросивсь  до  хати.
Сніжинки  б"ються  у  віконне  скло...
Так  хочу  я  думкИ  заколихати.
Не  сплять  все  неслухняні,  як  на  зло.

Вони  для  мене  непокірні  діти,
Все  норовлять  покинути  мене,
І  в  край  моєї  мрії    полетіти.
Душевна  забаганка  їх  жене.
                                                                     
Я  ніжно  пригортаю  їх  до  себе,
І  намагаюсь    їх  угамувать.
Не  треба  десь  летіть,  нема  потреби.
Вже  нічка,  треба  дома  ночувать..

Але  вони,  як  завжди,  невблаганні.
Не  втримати  рокам,  ані  замкам.  
Та  благородні  все  ж  у  пориванні,
Я  дякую  за  це  мандрівникам...

А  за  вікном  вже  розгулялась    хуга.
Тріщить  мороз,  засніжені  стежки.
Повільно  десь  розсіюється  туга...
Вже  ранок...  заспокоїлись  думки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765543
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017


Людмила Пономаренко

Зимно

 Через  казкову  пелену  снігів  
 Сосновий  бір  здається  незнайомцем:
 Печальний  погляд  з-під  кошлатих  брів
 Проймає  зимно  під  холодним  сонцем.

 На  жаль,  не  підеш  лісом  навмання  -
 Усі  стежки  заплутала  негода.
 Все  ж  личить  соснам  біле  це  вбрання
 З  оздобою  незірваного  глоду,

 Разком  намиста,  що  з  горобини
 Ясніє  спогадом  сумним  про  осінь,
 Де  піднебесся  сяйвом  з  далини
 Так  живописно  день  фарбує  в  просинь.

 Глибокий  слід  самотньої  лижні
 В  замет  пірнає  посеред  завії.
 І  знають  лиш  дерева  мовчазні,
 Хто  розгубив  у  сухоцвітах  мрії.

 У  затишку  приваб  змовкає  світ,
 Очікуючи  вкотре  й  знову  дива…
 В  зимовім  лісі  через    гомін  літ
 Під  танець  снігу  мовить  вічність  сива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765436
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 12.12.2017


Надія Башинська

НА ЗИМОВІМ ВІКНІ…

На  зимовім  вікні
               мої  мрії  ясні
                                   розмальовує  вітер.

Тут  є  вишня  в  цвіту  
                 і  дорога,  де  йду  
                                               я  з  тобою  у  парі.

Тут  і  поле,  і  луг,  
                 нічка  зоряна  є,
                                               місяць  в  хмарі.

На  зимовім  вікні  
             все  квітує,  як  в  сні,
                               та  скажу  я,  по  -  правді:

Наша  вишня  в  саду  
             і  дорога,  де  йду,
                                   є  насправді!

А  ті  квіти  ясні,    
               що  даруєш  мені...
                                     такі  гарні!

Є  в  нас  поле  і  луг,  
               нічка  зоряна  є,
                                       місяць  в  хмарі.

Здогадався,  мабуть,  
                 отой  вітер  легкий,
                                           що  нам  бути  у  парі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765530
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017


Михайло Гончар

Мене забули ямби і хореї…

Мене  забули  ямби  і  хореї,
Від  мене  відцуралися  пісні.
Десь  в  океані,сидячи  на  реї,
Глузують  рими,неслухи  мої.

Кому  від  цього  бунту  стало  краще?  -
Кому  завгодно,тільки  не  мені.
Неначе  голий  опинився  в  хащах,
Чи  з  голими  руками  на  війні.

Це  тип  один  командує  парадом  -
Ну  просто  труп  живий  -  оксюморон.
Нехай  потішиться  -  впіймаю  гада  -
Він  в  мене  оживе,Наполеон.

З  гіперболою  дурня  обвінчаю,
Навішаю  метафор,як  собак,
В  памфлет  якийсь  із  пасії  запхаю  -
Нехай  з  нудьги  там  скисне,неборак.

І  знову  все  піде,немов  по  маслу,
А  далі,будь  що  буде,всеодно,
Лиш  довше  б  світло  у  вікні  не  гасло
І  музи  прилітали  на  вино.

Тут  свиснув  вітер  штормовий  по  реях
І  здуло  рими  з  ними  і  мій  сон...
Дивлюся  -  поруч  ямби  і  хореї,
І  рими,  і  смішний  оксюморон.

Гіперболи  розкішні,  мов  богині,
Синекдохи,  епітетів  гора,
Ідей  та  образів  повненька  скриня  -
На  два  життя  ще  вистачить  добра.

Я  зрозумів  що  так  мене  злякало  -
Боюся  втратити  свої  скарби,
Бо  й  небо  в  зорях  стане  нецікаве  -
Хоч  руки  опускай  без  боротьби...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532610
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 12.12.2017


Олекса Удайко

НОВОРІЧНЕ ТЕПЛОСЛІВ'Я. 1. ПЕРШИЙ СНІГ

           [i]Підбірку  зроблено  за  умовами...
           конкурсу  "Новорічне  теплослів'я"[i]
[youtube]https://youtu.be/2MVfKRyvRgc[/youtube]

[b]
[color="#064f63"][i]Перший  сніг…  Привітно  й  біло…
Робить  радше  своє  діло:
Біло-ніжною  габою
Покриває  нас  з  тобою…

Покривало  ніжне  й  тепле
Кличе  в  марева  нештепні,
Піднімає  дух  і  волю  –
Так  зворушливо…  До  болю!..

             Приспів:

             Ой,  лапатий,  пелехатий,
             Стели  стежечку  до  хати,
             А  у  хаті  тепла  піч  –
             Буде  жарко  цілу  ніч…
             Ранком  мусимо  проснутись…
             Та  так  любо  пригорнутись
             До  тепленької...  черені  –
             Нащо  зайві  теревені!

Говорили,    жартували,
Перемети  враз  розтали…
І  спустилися  до  ніг  -
З’орем,  мила,  переліг...

Щоб  родила  нам  пшениця…
-  Піди,  милий,  подивиться:
Чи  надвóрі  випав  сніг?..
Та  щоб  хутко  в  хату  біг…
             
           Приспів.

…Перший  сніг…  Привітно  й  біло…
Бо  взялись  вони  за  діло…
Білий  пар  стовпом  з  труби…
На  горищі  голуби…

Між  собою  щось  воркують  –
Кращу  долю  пророкують...
Ну,  а  нам  своє  робить  –
"Покуняємо"...  ще  мить!

           Приспів.[/color]

 22.11.2014    [/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765233
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 11.12.2017


Віктор Чернявський

Валерій БРЮСОВ. ЖІНЦІ (пер. з рос. )



Ти  —  жінка,  ніби  книга  поміж  книг,
Ти  —  згорток,  запечатаний  навіки,
Там  дум  палких  і  слів  вирують  ріки,
І  безліч  найшаленіших  інтриг.

Ти,  жінко,  схожа  на  відьомські  ліки:
Печуть  вогнем  того,  хто  випить  встиг.
Але  не  чути  крику  —  жах  і  сміх!  —
Всяк,  мов  скажений,  славословить  тільки.

Ти  —  жінка,  так  до  чого  тут  слова?
Короною  зірковою  убрана,
Ти  —  в  наших  душах  образ  божества!

У  всьому  догоджаючи  ще  здавна,
Тобі  ми  служимо  в  усі  віки,
І  молимось  на  тебе  залюбки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740522
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 11.12.2017


Юлія Сніжна

Дорога в твої сни

Світанок  тихим  кроком    до  вікна
прямує.  Ти  ось-ось  розплющиш  очі.
Та  ти  не  поспішай,    ще  не  пора,
не  визволяй  себе  з  полону  ночі.

Я  ж  кожну  ніч  блукаю  царством  снів.
Шукаю  твій,  що  стане  особливим.
Аби  хоч  там,  забувши  смуток  днів,
ти  став  моїм,  усміхненим,  щасливим.
 
Та  все  ніяк  дороги  не  знайду.
Все  сни  чужі  :  там  гори  і  пустелі,
сичі  невпинно  віщують  біду
та  співом  всіх  чарують  менестрелі.

І  ось  коли  здається  правим  шлях,
ніхто  не  зможе  стати  на  заваді...
Світанок  сонцем  зиркає  в  шпилях,
радіючи  своїй  безмежній  владі.

Світанок....і  я  знову  не  прийду
у  сни  твої.  Надії  вже  не  стало.
Навряд  чи  сили,  любий,  віднайду.
Одних  моїх  бажань  мабуть  замало.

Прости  мені  таку  мою  любов,
слова  мої  та  божевільну  вдачу.
Прокинешся...там  дощик  за  вікном...
Ні,  то  не  дощ,  то  я  тихенько  плачу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763379
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 11.12.2017


@NN@

Ой буде, буде ще у нас зима…

Зимова  буде  ще  у  нас  пора.
Сніговиків  наліпить  дітвора.
Намерзнуться  синиці  й  снігурі.
І  ковзанка  блищатиме  в  дворі.
У  полі  віхола  намети  намете.
Насипе  діамантів  сонце  золоте,
Заграють  в  них  яскраві  промінці.
І  лід  прозорий  стане  на  ріці.
По  ньому  пронесеться  дітвора.
Зимова  буде  ще  у  нас  пора.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765368
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 11.12.2017


Михайло Гончар

Осінь створена Поетом

Глузують  з  мене  ямби  і  хореї:
"Доволі  вже  -  своє  ти  відспівав!  
До  біса  все  в  останній  день  Помпеї.  ..
Допий  чарчину  -  досить  вже  октав!"

Ну  що  ж,глузуйте!  -  Якось  обійдуся.  
Я  зможу  і  без  ритмів  на  одній  струні.
Заплачете,  а  я  ще  посміюся,  
Коли  із  прозою  домовлюсь  навесні.  

Між  іншим  є  ще  анапест  і  дактиль  -
Більш    толерантні  і  підуть  на  компроміс,  
І  знову  заживемо  по  контракту,  
Або  на  віру  без  образ  і  сліз.

І  стануть  в  чергу  знов  до  мене  музи.
Для  них  завжди  знайдеться  хліб  і  сіль.
От  тільки  зараз  вижну  кукурудзи  
І  знову  сяду  за  письмовий  стіл.

Тож  не  знущайтесь  -  є  ж  бо  конкуренти  -
Он  проситься  Олександрійський  вірш...
Вертайтеся  без  сміху  й  сантиментів.
Всі  знають  -  у  гурті  і  борщ  смачніш.  

О,осінь,  осінь!  Я  в  твоїх  тенетах.
І  хоч  дощі,вітри,нема  тепла  -
Ти  для  поезії  придумана  Поетом!  
Люблю  тебе  якою  б  не  була.





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760207
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 11.12.2017


ЮНата

Нарешті сніг!


А  сніг  усе  навколо  білить…
Нарешті  милував  і  нас!
Бо  скільки  ж  може  дощ  невмілий
Лишати  землю  без  прикрас?

Дерева  вдячно  тягнуть  гілля,
Вдоволено  мовчить  земля…
Прибралася,  як  на  весілля,
Спішить  почати  рік  з  нуля.

Прикрили  втомлено  повіки
Кущі  примерзлі  хризантем…
Ще  вчора  –  як  душевні  ліки
І  муза  для  осінніх  тем.

Все  заспокоєно  дрімає
В  обіймах  ніжних  снігових…
І  начебто  проблем  немає,
І  ніби  ритм  життя  притих…

І  лиш  тривога  вводить  смуту
В  сніжинок  білий  полонез…
Та  вибіг,  граючись,  із  буди
Так  недоречно-чорний  пес…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765239
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 11.12.2017


Олекса Удайко

НОВОРІЧНЕ ТЕПЛОСЛІВ'Я. 2. СНІЖНІСТЬ

   [i]Підбірку  зроблено  за  умовами...
           конкурсу  "Новорічне  теплослів'я"[/i

[youtube]http://youtu.be/Y3AcQryxWgk[/youtube]
[i][color="#0c6178"][b][color="#0b5975"]Сріблястість,  мов  ранок,    стрічає  земля…
Спинися,  
                                           молю  я,  
                                                                               стихіє!
А  то  –  захлинуся    в  конвульсіях  я
від  того,  
                               що  в  серці...  
                                                                       жеврі́є...

Сріблястість    довкола...
                                                                 Усе  холодить
і  віти  квітчає  у  бісер…  
Гаптує  пухнасту  постіль  –
                                                               не  на  мить,  
мурує  палаци  у  лісі…

Мете  і  хурделить...  
                                                               холодна  зима,
чуття  мої  кутає  в  ніжність…
Й  мене  на  цім  світі  вже,  мабуть,  нема:
неволить,  в  полон  бере...
                                                               сніжність…  

Холоне  в  душі  моїй  поділ  клітин…  
Вже  змерзли  від  холоду  зуби…
Бреду  у  бархани,  спираюсь  на  тин:
зима  вже    доводить...  
                                                               до  згуби…

…Та  що  за  халепа?..  Пірнаю  в  буття!..
І    чим  холодніше,  тим  глибше…
Ще  буде  й  у  мене  різдвяна  кутя!
Надіюсь,    не  тільки,  
                                                             не  лише…

О,    де  вже  той  холод?..    Лиш  поклику  гук:  
пірнаю...  срібляно...    під  ковдру…

...І  в  лісі  десь  тріснув...      
                                                             знеможений    сук
і  впав  отрухля́вілий  стовбур.

…А    глибоко  в  небі,  як  завше,  веснить!
І  сріблом  
                               сріблить  
                                                                 срібні  
                                                                                         душі...

О,  Боже,  спини    оту  срібність!    
                                                                                     На  мить!..
Життя  ж  бо  ми  любимо  дуже…[/color][/b]

12.12.  2014[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765238
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Миколай Волиняк

Як ключ у небі журавлиний для тебе ти моя Волине!

Неначе  хмарки  у  засинні,
Ті  очі  сині,  сині…  -  сині.
Такі  глибокі  …  і  погожі,
На  інші  зовсім  не  похожі.
Напився,  я    колись  цикути,
Не  можу  й  досі  їх    забути.
Волині  очі…  -  тих    озер,
Для  мене  світять  дотепер.
Ті  очі…  сині…    -  їх  краса,
Як  подих  досвітку,  роса.
Як  ключ  у  небі  журавлиний,  
Для  мене  ти  моя,  Волине!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765044
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 10.12.2017


laura1

Зима на порозі

Дрімає  в  забутті,  колись  розкішний,  сад.
Тремтять  від  холоднечі  голі  віти.
Їх  листям  прикрашало  тепле  літо,
Та  зняв  барвисті  шати  стрімко  листопад.

Зима  ще  з  осінню  співають  в  унісон,
Гарцюючи  окрилено,  зі  свистом.
Ландшафти  посипаючи  намистом,  
З  легких  сніжинок,  що  зникають,  ніби  сон.

А  то  зненацька  захлюпоче  дощовій,
Вдягнувши  раптом  небо  в  темні  хмари,
Що  мжичать  безутішними  дощами.
Утім  на  варті  вже  пильнує  Сніговій.

Приходить  хутко  він  за  покликом  зими,
Чатуючи  з  вітрами  на  сторожі,  
Вкриває  сонну  землю  від  морозів,
Мерщій  укутуючи  в  сніжні  килими.

Працює  вправно  Сніговій  аж  до  весни,
Застиглу  напуваючи  природу,
Купаючи  її  заснулу  вроду,
Щоб  розцвіли  медовим  подихом  сади.

Та  лиш  теплом  пригріє  сонечко  згори,
Зібравши  лантухи  умить  зі  снігом,
Хмаринку  осідлає  він  з  розбігу
І  відлетить  аж  до  наступної  зими.

06.  12.  2017                  Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764410
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 10.12.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.12.2017


Любов Іванова

ДОРІЖКА ДО РІДНОГО ДОМУ

Д-е  б    не  топтала  я  стежки  життєві,
О-днак  є  та,  куди    спішу  весь  час.
Р-вуть  серце  й  душу  спогади  чуттєві,
І-  той...  будинок,  як  іконостас.
Ж-адана  мить  пройтись  уздовж  подвір"я,
К-овтнути  теплих  спогадів  за  мить.
А-  чи  то  правда,  чи  людське  повір"я,

Д-уша  тут  ніби  й  зовсім  не  болить...
О-двічний  щем  та  сходжена  стежина,

Р-озлогість  всіх  не  здійснених  надій.
І-  у  саду,  як  сполохи,  ожина...
Десь  тут  залишу  ревний  смуток  свій...
Н-іколи  вже  в  дворі  не  стріне    мати,
О-днак,  тут  стільки  ще  її  слідів...
Г-оріх,  що  ріс  у  нас  позаду  хати,
О-динакує...  наче  овдовів.

Д-оволі  сліз,    але  тремтять  повіки....
О-чам  болить  ось  цей  матусин  сад.
М-оя  печаль,  тут  смуток  мій  навіки,
У-се,  як  юнь,  не  вернеться  назад...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749690
дата надходження 07.09.2017
дата закладки 09.12.2017


Ганна Верес

То Україна свята (Слова для пісні) .

Там,  де  мов  сніг,  едельвейси
Й  хвилями  грає    Дніпро,
Просинь  наповнює  весни
І  розливає  тепло.
Де  пшениці  половіють,
Жайвором  пісня  зліта,
Й  верби,  мов  люди,  сивіють,
То  Україна  свята.

Там,  де  поля  неозорі
Морем  здаються  здаля,
Вечір  запалює  зорі,
То  моя  рідна  земля!
Там  мого  роду  коріння
Голосом  крові  луна,
Й  кленів  осіннє  горіння,
Й  берег  ріки  в  полинах.
4.12.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764982
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 09.12.2017


Н-А-Д-І-Я

Ось до краю вже рік добігає

Пахне  чай  лісовими  квітами.
Відчуваю  росу  на  губах.
Вітер  грається  голими  вітами.
Це  найкраща    для  нього  з  розваг..

Сліпо  блима  вогонь  у  комині.
Не  скажу,  що  так  сумно  душі.
Люблю  мріяти  я  в  самотині..
Щоб  ніде    не  було  метушні.

Ось  до  краю  вже  рік  добігає,
Погортаю  життя  сторінки.
Що  було,  все  старанно  згадаю.
Головне,  що  в  житті  моїм  ти..

День  за  днем  -  це  життєва  дорога.
І  не  можна  тут  збитись  з  шляху.
І  триматись  міцніш,  якомога.
Твердо  йти,  не  піддатись  страху.

Новий  рік,  нехай    буде  все  нове:
Щастя,  радість  і  мир  на  землі.
Я  вітаю  усіх  Вас,  панове,
Тих,  що  друзями  стали  мені.

Хай  наповняться  радістю  хати,
Хай  дитячий  лунає  в  них  сміх.
Щоб  на  щастя  були  всі  багаті.
З  НОВИМ  РОКОМ  ВІТАЮ  УСІХ!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764904
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 09.12.2017


Віктор Ковач

Просто лист

Ми  б  сходили  на  каву  в  Женеві
І  пройшлися  по  берегу  Рони.
Кажуть,  там  є  трамваї  рожеві,
А  в  дерев  -  розмальовані  крони.

Запросив  би  на  піццу  у  Римі
І  обняв  біля  стін  Колізею,
Та  ім'я  нашій  спільній  дитині
Ми  обрали  б  у  тиші  музею.

Грали  б  сніжки  в  околицях  Осло
І  на  фоні  величного  фйорда
Я  б  укрив  тебе  пледом  із  ворсом,
Помагаючи  встати  з  сноуборда.

Лоскотали  б  бруківку  Варшави,
Посміхалися  б  з  їхніх  "пшепрашам"
І  за  чашкою  чорної  кави
Мізкували  б  про  завтрішнє  наше.

Ми  пішли  б  у  кіно  в  Амстердамі
І  вдихали  би  запах  тюльпанів,
Я  б  тобі,  найпрекраснішій  дамі,
Шепотів  би  "Люблю,  моя  пані".

Все  було  б,  а  можливо  і  більше
Від  кохання  би  рвало  блокноти,
Ти  і  я  були  б  найщасливіші...
Якби  знав  я  лиш  де  ти  і  хто  ти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763053
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 08.12.2017


Елена Марс

Приборкувати серце - надто пізно

Приборкувати  серце  -  надто  пізно.
Тону  я  -  без  жалю  в  твоїх  очах!
І  що  з  того,  що  ми  з  тобою  різні,
Загублені  в  надіях  і  світах?..

Обом  таке  ненависне  мовчання!
Ми  здатні  зруйнувати  рубежі!..
Це  ж  юність  -  коли  є  в  душі  кохання,
Це  ж  юність  -  коли  пристрасть  на  межі!

Для  мене  почуття  до  тебе  -  цінність!
В  них  кожен  крок  -  повернення  до  мрій...
І  час  немов  спиняє  швидкоплинність,
Коли  тобі  повторюю:  ти  мій...

Я  хочу  все  життя  тебе  любити
Й  весни  красу,  між  нами,  вберегти,
Весни,  неначе  ніжність  оксамиту...
Й  ніколи  почуттями  не  старіти!..

Й  щоб  все  життя  закоханим  був  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764502
дата надходження 07.12.2017
дата закладки 07.12.2017


Любов Іванова

АКРО-АЛФАВИТ-2

А-  мне  бы...  мне  бы  вернуться  в  детство,  
Б-ежать  вприпрыжку  тропинкой  в  сад,  
В-  коротком  платье  с  былым  кокетством  
Г-улять,  как  много  годков  назад...  
Д-рузей-подружек  позвать  на  речку,  
Е-ё  прохлады  черпнуть  рукой...  
Ж-асмина  ветку  прижать  к  сердечку,  
З-десь  даже  воздух  совсем  иной.  
И-  скать  счастливый  цветок  сирени,  
К-ормить  цыплят  у  веранды  с  рук,  
Л-ишь  потеряв,  мы  все  это  ценим,  
М-осты  в    былое  исчезли  вдруг.  
Н-ет  и  не  будет  обратной  тропки,  
О-  ней  лишь  чаще  приснятся  сны...  
П-орой  от  грусти  прольются  строки,  
Р-убцами  боли  меж  слов  полны...  
С-егодня  снова  пишу  об  этом,  
Т-акой  опять  у  души  настрОй.  
У-  очень  многих  вокруг  поэтов  
Ф-ортуна,  счастье  тот  путь  домой.  
Х-отя...  пишу  вот...  и  стало  легче,  
Ц-епляюсь  рифмой  за  давность  дней.  
Ч-его    с  годами    канаты  крепче,  
Ш-аги  к  той  речке  еще  ценней...  
Щ-адить  не  стоит  себя  от  болей,  
Э-дем  ,  где  юность,нам  не  вернуть  
Ю-лой  крутись,  но  не  в  нашей  воле,  
Я-  лишь  страницу  переверну...

Использованы  все  буквы  алфавита,  кроме  Й,  Ё,  Ъ,  Ы,  Ь

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763741
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 03.12.2017


Елена Марс

Жизнь изломать свою - самое страшное

Милое  солнышко  -  боль  моя  вечная,
Рана  душевная,  рана  сердечная!
Как  мне  помочь  тебе,  что  посоветовать?
Как  увести  на  дороженьку  светлую?

Крестик  одеть?  Он  -  внутри  тебя.  девочка!
Хоть  и  не  лёгок,  не  мал,  будто  семечка,  -
То,  что  предписано  -  ноша  посильная,
Пусть  и  не  носишь  нательного  символа.

Я  и  сама-то  без  крестика  внешнего.
Души  не  в  том,  моя  милая,  грешные.
Слушай,  родимая,  слушай,  хорошая:
Грех  -  это  тропы  тенистые,  ложные!..

Малая  радость  в  тенистом  безумии!
Ну  же,  очнись,  моё  счастье  разумное!
Ну  же,  очнись,  моя  боль  светлоглазая!
Жизнь  настоящая  вовсе  не  праздная!

Жизнь  -  это  камни  подводные  частые,
Люди  -  как  овцы,  и  люди  -  как  ястребы!
Будь  благородной  -  в  любых  обстоятельствах!
Худшего  нету  -  чем  боль  от  предательства!

Лгу!!!  Есть  и  худшее!..  Слышишь,  хорошая?!
Хуже  -  предать  своё  Я,  изничтоживши!..
Жизнь  изломать  свою  -  самое  страшное!
Жизнь  не  даётся,  любимая,  дважды  нам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763572
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 03.12.2017


Ганна Верес

Шляхи життєві

Хтось    вибрав    шлях,    прямий,    гладенький,
Тримавсь    порогу    батька-  неньки
І    фрази    завчені    казав,
А    коли    стрівся    у    двобої,
Не    зміг,    бач,    витримати    болю    –
Його    роззброїла    сльоза.
А    цей    не    любить    егоїстів,
Смачне    не    зможе    сам    поїсти.
Його    дорога    не    проста.
Та    з  ним  і    небеса  синіші,
І    гріє    сонечко    тепліше,
Бо    там    людська    є    доброта.
27.10.2012.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763691
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 03.12.2017


Надія Башинська

КОСОЛАПЕ

-У  тебе  мерзнуть  лапки?
Куди  біжиш  без  шапки?

І  холодно  у  спинку?
Іди  в  свою  хатинку!

І  хвостик  мерзне,  й  носик?
Їсти  просить  животик?

То  дам  тобі  я  чаю
і  тортика  шматочок.

Зігрієшся,  малятко,  
і  згорнешся  в  клубочок.

Бо  тобі  спати  треба
аж  до  весни...  Гарненьке!

Ти  ж  не  мале  зайчатко,  
а  ведмежа  руденьке!

Гуляти  любить  взимку
зайчаточко  вухате.

А  полюбляє  спати
всю  зиму...  косолапе!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763539
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 03.12.2017


Любов Іванова

МНЕ РАССКАЖЕТ НЕБО

М-лечный  путь  да  лунную  дорожку
Н-очь    для  этой  тайны  берегла.
Е-й-же...  звездной  феей  на  ладошку.

Р-адость  нежно  на  сердце    легла.
А-  душа    до  дрожи    смаковала
С-ладостью    событий  и  вестей,
С-нова  у  сердечного    причала
К-ладезь  необузданных  страстей.
А-  у  выси  между  облаками,
Ж-емчугом  сверкает  россыпь    фраз.
Е-сть  то,  что  расскажешь  лишь  стихами,
Т-о,  что    вдохновляет  каждый  раз!

Н-ежная  любовь  дается  свыше
Е-ю  и  очерчен  новый  путь.
Б-лаго,  о  котором  все  мы  пишем,
О-  любви,  с  которой  жизни  суть

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763206
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017


Ярослав К.

А давайте… на "ти"

А  давайте...  давай  на  "ти"...
Ми  вже  досить  давно  знайомі...
Щоб  стосунки  могли  рости,
Так  же  ближче,  принаймні...  зовні...

А  давайте...  давай  на  "ти"...
Навіть  серденько  швидше  б'ється...
Як  же,  мила,  мені  кортить
Чути  й  Вашого  стукіт  серця...

А  давайте...  давай  на  "ти"...
Так  приємніше,  так  рідніше...
Як  же  ж  хочеться  перейти...
Та  у  відповідь...  Ваша  тиша...

А  крізь  неї,  як  вітром:  "ні"...
Нам  із  Вами  іще  зарано,
Бо  на  "ти"  -  вже  як  на  війні,
Де  смертельні  бувають  рани...

Бо  на  "ти"  -  це  не  те,  не  те...
Це  -  цнотливостей  наших  втрата...
Наче  зближення,  а  проте,
І  кінцем  воно  може  стати.

Не  втрачаємо  голови,
Та  тримаємося  залізно,
Залишаючись  все  ж  на  "Ви",
Бо  ніколи  на  "ти"  не  пізно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762270
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 30.11.2017


Лілея1

ЖИТТЯ, НЕМОВ СНІЖИНКА…

[i][b]Сніги  метуть...  метуть  сніги...  це  ж  треба
На  чорну  пудру  трішки  білизни.
Й  сережки  білі,  інеєм  по  стеблах,
Колишуть  перші  подихи  зими.

У  склянці  річки  плещуться  ще  води,
Життя  кругом,  -    і  там,  і  там,  і  тут...
Маленькі  хвилі  водять  хороводи
Й  сніги  метуть,  метуть  собі,  метуть.

То  б'ють  хуртеччю,  туляться  до  вікон,
Неначе  в  гості  просяться  на  чай,
Життя,  немов  сніжинка  тане  швидко,
Сніги  метуть,  метуть...  ну  і  нехай.[/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763161
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017


Світлана Моренець

А з чим прийде наступна осінь?

Калина  тішить  зір  намистом,
але  в  душі  зітхає  щем:
бач,  розплатилась  осінь  листям,  
(упало  золотим  дощем)  

за,  –  феєрверком  проминуле,  –
розкішне  дефіле  принад...
Тепер,  промерзлу,  всі  забули,
і  покидає  листопад.

Натомість,  йде  зима  у  гості.
А  віддзвенять  різдв'яні  тости  –
то  й  недалеко  до  весни.
Повернеться  і  літо,  й  осінь...
А  серце  молитовно  просить:
–  Дай,  Боже,  –  з  миром,  без  війни...

                               29.11.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762964
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Олена Жежук

Несказані слова

А  що  оті  несказані  слова?
Тремтять  дощем  на  сонцекрилих  віях.
Торкнулась  тиші  мертва  тятива  -
Окрилена    душа  не  розговіє.

Мовчать  оті  несказані  слова,
В  німе  відлуння  пустку  огортають…
А  час  порожні  мрії  розбива,
Що  тихими  ночами  серце  крають.

Усе  так  просто:  я,    ти…  і  слова,
Які  зуміли  б  відімкнуть  світання.
Без  них  так  темно  –  нас  без  них  нема…
І  солоніє  біль  у  час  мовчання.

Болять  в  мені  несказані  слова,
Їм  не  зійти  шептанням  невблаганним.
Осиротіло    в  пам'яті  сплива  –  
«Неска́зане  лишилось  несказа́нним…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763036
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Н-А-Д-І-Я

Існують ліки для душі

Ти  відшукай  у  серці  слово,
Нехай  зігріє  увесь  світ.
Не  пропусти  тих  випадково,
Хто  скінчив  свій  давно  політ.

Хто  слово  це  давно  чекає,
І  втратив  віру  в  доброту.
До  сірих    буднів  вже  звикає,
Згубив    давно  свою  мету.

А  втішне  слово  приголубить,
І  стане  м"якшою  душа.
І  віру  в  людяність  не  згубить.
Вона  йому  вже  не  чужа.

І  стане  світ  в  новій  обнові,
Не  дошкулятимуть  дощі,
Бо  буде  вірить  знову  й  знову,
Що  є  все  ж    ліки  для  душі.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762893
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Шостацька Людмила

Я ХОДИЛА ДО ОСЕНІ В ГОСТІ

                                                         Я  сьогодні  ходила  до  осені  в  гості.
                                                         Шепотів  під  ногами  мені  падолист.
                                                         Пригощала  мене  і  були  навіть  тости,
                                                         І  про  осінь  співав  молодий  гітарист.

                                                         Так  співав  від  душі,  ніби  знав  яка  осінь,
                                                         Ніби  вже  його  весен  минулись  сади.
                                                         Ми  удвох  обнялись:  я  й  замріяна  просинь,
                                                         І  прощальні  гудки  подали  поїзди.

                                                         На  прощання  ще  випили  сонце  в  бокалі,
                                                         Я  забула  куди  мені:  в  літо,  чи  в  зиму?
                                                         А  мені  вже  лелеки  "курли"  прокричали.
                                                         Їм  гукала  "щасливо"    й  утерла  сльозину.

                                                         Ще  всміхнулося  літо,  що  бабиним  зветься.
                                                         Закрутило  мене  в  павутинні  думок.
                                                         Притулилось  до  мого  самотнього  серця,
                                                         Танцювали  із  ним  ми  прощальний  танок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762838
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Миколай Волиняк

…на порозі

В  снігу  модрини  золотаві,
У  перли  вбрані...  ошатні.
Стоять  рядочком  наче  пави,
Красуні  юні...  -  не  земні.

Дуби  червоні  -  жовточубі,
В  плащі  вдяглися  з  восени.
Ще  довго  будуть  в  сірій  шубі,
Як  оберіг  їм  до  весни.

Як  диво  -  камінь  у  оправі,
Сніжинки  падають  малі.
Синички  грають  у  гущаві,
Чіпляють  в  туях  ліхтарі.

Ялинки  світяться  убрані,
Гарцюють  коні  угорі.
Микола  вже  готує  сані,
Зібрав  дарунки  дітворі.

Упали  зорі  при  дорозі,
Як  світлячки  висять  зі  стріх.
То  Новий  Рік  іде...  -  в  порозі,
Несе  надію  нам  з  доріг.
*




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762840
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Ніна-Марія

Літа кружляють спогадом далеким

[img][/img]


[i]Літа  кружляють  спогадом  далеким,
Мов  кличуть  нас  у  юність  золоту.
Крилом  махають  із  гнізда  лелечим,
Там,  де  моя  й  твоя  весна  в  цвіту.
 
Де  гай  шумів  пташиним  стоголоссям,
Де  співом  нас  вінчали  солов'ї.
З  небес  нам  щастя  зоряне  лилося
В  твої  долоні,  любий,  і  мої.
 
Весна  довкруж  красою  полонила.
П'яніли  ми  до  млості  без  вина.
Несла  любов  удаль  нас  легкокрила,
ЇЇ  сипнула  доля  нам  сповна.
 
Та  все  нові  писала  нам  сюжети.
Летів  життя  нещадний  часоплин.
За  обрієм  виднілись  силуети
Отих  крутих  вготованих  вершин...
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762798
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 29.11.2017


Ганна Верес

Брела пора осіння

Брела  пора  осіння  манівцями,
Дивилась,  чи  кленочки  вже  горять,
Напоєна  у  лузі  чебрецями,
Дощем  вона  купала  все  підряд.

Плили  над  нею  клини  журавлині  –
Автографи  осінньої  журби.
Намистом  вихвалялася  й  калина  –
То  сонця  промінь  диво  те  зробив.

Я  ж  подарую  осені  тенета  –
Нехай  не  поспішає  до  зими,
Щоби  красою  упились  поети
Й  свої  творіння  вилили  в  томи.
11.11.2017.


Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762533
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 27.11.2017


Н-А-Д-І-Я

Осінь - ще далеко не зима

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9qE5rFhe6BY
[/youtube]
Є  дороги,  які  треба  пройти  одному.
Є  моменти,  де  треба  поставити  крапку.
Є  ситуації,  коли  варто  попрощатися.
Є  люди,  до  яких  не  варто  повертатися...
------------------------------------------------

Не  впускай  у  серце    рано  зиму,
Осінь  -  ще  далеко  не  зима.
Ти  знайдеш  у  ній  ще  соломину
Ту,  що  на  плаву  ще  потрима.

Треба  подивитися  уважно,
І  в  згасанні  віднайти  красу
Ту,  що  іншим  буде  недосяжна.
 Будь  щасливим  і  в  такім  часу.

Іноді  мороз  залізе  в  душу:
Осінь  випробовує  тебе.
Ти  скажи:  я  вистояти  мушу!
І  за  це,  все  ж  похвали  себе.

Як  зима  спіткає  ненароком,
Налаштуй  себе  на  новий  лад.
І  продовжуй    йти  повільним  кроком,
Бо  дороги  вже  нема  назад.

Не  сумуй,  не  нарікай  на  долю.
Хтось  підставить  ніжку  і  впадеш,
Але  ти  сильнішим  стань  від  болю.
Твоїй  силі  тут  не  буде  меж..
----------------------------------
Натисніть  на  картинку  і  прочитайте..  Повчально!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762387
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 27.11.2017


Олена Жежук

… на твоём плече

                                               [i]Дякую  Ярославу  К.  за  натхнення...[/i]
                                     http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761890

Ночь...  и  ветер  стучит  за  окном,
Нагоняя  тоску  дождливую.
Ну,  а  я  на  плече  твоём
Закрываю  глаза  счастливая.

Вот    ладошка  в  твоей    руке  –
Моё  сердце  любовью  греется.
Прикоснуться  губами  к  щеке  –
В  сладкой  нежности  чтоб  рассеяться.
 
Как  хочу  я  тебя  целовать,
Обнимая,  пылать  до  забвения.
А  потом  о  любви    напевать,
О  счастливых  минутах  мгновения.

За  окном  знойный  ветер  утих,  
Позабыв  о  тоске  печалиться.
Нам  не  нужно  слов    никаких,
Чтобы  в  сердце  
                                 друг  друга
                                                   отправиться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762307
дата надходження 25.11.2017
дата закладки 27.11.2017


Світлая (Світлана Пирогова)

Торкнись моїх думок

Імпреза  осені  пройшла  магічно.
Скасовує  дні  раритетні  холод.
А  серцю  не  збагнути  цю  логічність,
Бентежить  знов  любові  ніжний  солод.

Хоч  досягнули  крилами  верхів*я,
Зима  сувора  прагне  поцілунку.
На  відстані  морозить  марнослів*я,
Гіркому  відчаю  знайти  б  рятунок.

Ти  пахнеш  смутком,  болем  вільним  впертим,  
Торкнись  моїх  думок,  в  них  сонця  сила,
І  ні  до  чого  тут  жіночі  жертви,
Коли  душа  по-справжньому  любила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762488
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 27.11.2017


володимир мацуцький

Розкидане каміння. Ланцюжок

Ланцюжок:  Тора*  –  Талмуд**  –  Протоколи  сіонських  мудреців***  
                                         або  ж  небезпечна  християнська  Біблія

*То́ра  (івр.  תּוֹרָה‎  —  тора́,  досл.  «вчення,  закон»),  Закон  Мойсея,  
П'ятикнижжя  Мойсеєве    —  перша  частина  Танаху,  або,  як  його  
називають  християни,  Старого  Заповіту  Біблії.
**Талмуд  –  розширене  тлумачення  біблійних  законоположень  Тори,
яке  було  зібране  і  відредаговане  у  210  році  н.  е.
***«Протоколи  сіонських  мудреців»  написані  стародавньою  
єврейською  мовою  в  XIX-му  столітті.  
Автором  вважається  Ашер  Гінцберг  (Ахад-Хам).

           То  ж  зберімо  наше  каміння  на  шляху  нашому  до  Істини.

Ми  знаємо,  що  Біблія  (її  основна  частина)  –  це  переклад  Тори  
(іудейського  традиційного  закону),    
в  якій  розповідається  про  життя,  побут  і  боротьбу  єврейського  
народу  за  своє  існування,  тобто  –  
це  не  тільки  традиційний  іудейській  закон,  але  і    древня  історія  
єврейського  народу.  Навіть  прискіпливий  іудейський  історик  Йосип  Флавій  у  своїй  книзі  «Іудейські  старожитності»  взяв  за  основу  тексти  Тори.  Можна  
сказати,  що  Біблія  –  це  Тора  на  різних  мовах  світу,  яка  розповідає  
історію  древнього  єврейського  народу.  
Але  наразі  мова  буде  йти  не  про  історію  євреїв  іудеїв,  а  про  Тору,  як  
священну  книгу  іудаїзму,  а  саме,  про  ідеологію,  яка  закладена  в  
Торі.    
Переклали    Тору  з  урахуванням  сприйняття  цієї  книги  християнами    
неєвреями.  І  не  дивлячись  на  різне  тлумачення  слів  на  івріті,  і  безліч  
відмінностей  перекладу  різними  мовами,  всі  вони  (переклади)  
пом’якшують  вислови  і  ставлення  біблійних  євреїв  до  неєвреїв.  
В  самій  же  Торі,  попри  толерантне  ставлення  до  євреїв  сучасного  
світового  суспільства,  настанови  євреїв  проти  неєвреїв    залишаються  
дуже  агресивними.  
Про  це  свідчать  роз’яснення  положень  Тори,  такі  як  Талмуд  і  
«Протоколи  сіонських  мудреців».  
Наразі  треба  зазначити,  що  це  ще  раз  переконливо  підтверджує  
тезу,  що  Тора  писалась  тільки  для  євреїв.  
Колосальне  поширення  Тори  у  форматі  Біблії  на  інші  народи  сталося  
завдяки  створенню  християнської,  а  точніше,  іудо-християнської  
віри,  а  також  ісламу.  Не  будь  цих  вір,  про  Тору  і  іудаїзм  ніхто  б  і  не  
згадував,  а  єврейський  народ  був  би  звичайним  народом,  а  не  
«божим»,  як  це  стверджують  іудо-християни.    

Розглянемо  декілька  цитат  з  додатку  №1  «Протоколів  сіонських  
мудреців»  («Сіонські  протоколи:  
джерела  і  документи»,  Київ  2005,  МАУП).

З  протоколу  №  3:

«Виродження  гоїв*.  
Ми  ж,  навпаки,  зацікавлені  у  виродженні  гоїв.  Наша  влада  –  у  
хронічному  недоїданні  і  кволості  робітника,  бо  саме  в  цей  спосіб  
наша  влада  закріпачує  його,  а  у  своїй  владі  він  не  матиме  ні  сил,  
ні  енергії  для  спротиву  нам».

*Словами  «гой»,  «нохрі»,  «акум»,  «обед-елілім»  і  «куті»  іудейські    
рабини  називають  усіх  неєвреїв.  

З  протоколу  №  5:

«Богообраність  жидів.  
Per  Me  reges  regnant  –  «через  Мене  управляють  Царі».  
А  пророками  нам  сказано,  що  ми  обрані  самим  Богом  на  царство  над  
цілим  світом.  Бог  нагородив  нас  генієм,  щоб  ми  могли  справитись  з  
цим  завданням.  Якби  був  геній  у  протилежному  таборі,  він  би  ще  
поборовся  з  нами,  і  боротьба  була  б  безпощадною,  нечуваною  
у  світі».

Додаток  від  автора:

Так  сіоністи  розуміють  «богообраність  жидів».  
А  може  це  вигадка  антисемітів,  всіляких  там  гоїв,  нохрі,  акумів,  
обед-елілімів,  куті?  
Та  ні,  таку  ідеологію  просуває  і  книга  поклоніння  іудо-християн  –  
Старий  Заповіт  Біблії  (нагадаю,  переклад  Тори):  «…бо  ти  святий  
народ  для  Господа,  Бога  свого  –  тебе  вибрав  Господь,  Бог  твій,  
щоб  ти  був  Йому  вибраним  народом  зо  всіх  народів,  що  на  поверхні  
землі»  (Повторення  закону,  7:6),  або  ж:  «…і  народи  пізнають,  що  Я  -  
ГОСПОДЬ,  СВЯТИЙ  ІЗРАЇЛІВ!»  (Єзекіїля,  39:7).  Тобто  тільки  Ізраїлів.  
Порівнюючи  ідеологію  іудаїзму  і  іудо-християнства,  ми    ще  не  раз  
звернемося  до  Старого  Заповіту  Біблії.  В  даному  ж  іудейському  
постулаті  більш  за  все  вражає  те,  що  спираючись  на  Тору,  
«Протоколи»  передбачають  боротьбу  євреїв  з  неєвреями  
(протилежним  табором),  і  ця  боротьба  буде  «безпощадною,  
нечуваною  в  світі».

З  протоколу  №  5

«Золото  –  рушій  державних  механізмів.  
Та  й  запізнився  б  геній  їхній.  Всі  колеса  державних  механізмів  
приводяться  в  рух  двигуном,  що  контролюється  нами,  і  двигун  цей  –  
золото.  Вигадана  нашими  мудрецями  наука  політичної  економії  
давно  забезпечує  нам  престиж  в  капіталі».

Ще  з  протоколу  №  5:

«Надвлада.  
Усім  цим  ми  так  втомимо  гоїв,  що  примусимо  їх  запропонувати  нам  
міжнародну  владу,  яка  зможе  без  ломки  увібрати  в  себе  усі  державні  
сили  світу  і  створити  «надвладу».

Додаток  від  автора:

Наміри  сіонських  мудреців  володіти  не  тільки  світовою  економікою,  
але  і  Світовим  людством  («надвлада»),  наразі  підтверджуються  
реальним  життям.    Вже  зараз  Україна  потерпає  від  впливу  
ідеології  сіонських  мудреців.  Нажаль  провідником  цієї  ідеологія  є  
розгалужена  система    іудо-християнської    церкви  (православна,  
католицька,  римо-католицька  і  безліч  так  званих  іудо-
християнських  сект),  які  наразі  діють  з  активною  зухвалістю,  
скуповуючи  ЗМІ  України,  втлумачують  в  голови  українців  ідеологію  
іудеїв.

Тепер  розглянемо  декілька  цитат  із  додатку  №2  «100  законів  із  
Талмуда».

З  закону  2:

«Могил  акумів  не  опоганюють,  коли  нагинаються  (випорожнюються)  
над  ними,  тому  що  говориться:  «Але  ви  –  вівці  Мої,  вівці  пастви  Моєї,  
ви  –  люди»;  вас  називають  людьми,  акуми  ж  
такими  не  називаються».

З  закону  13:

«…  допомагати  акумці  (при  пологах)  забороняється  навіть,  коли  це  
можливо  зробити  без  опоганення  шабашу,  тому  що  вона  повинна  
розглядатися  лише  як  тварина».

Додаток  від  автора:  

Щоб  зрозуміти  закони  Талмуду,  знову  звернімося  до  Старого  
Заповіту  Біблії,  а  саме  до  «створення  людини»:  «І  Бог  на  Свій  образ  
людину  створив,  на  образ  Божий  її  Він  створив,  як  чоловіка  і  жінку  
створив  їх»  (Буття,  1:27).  Іудеї  у  слово  «людину»  вкладають  
конкретне  значення  –  «людину  єврея-іудея».  І  вони  мають  на  це  
рацію.  
Виходячи  з  тексту  Тори  це  їх  Бог,  як  і  їх  Тора  –  сукупність  
традиційного  іудейського  закону.  Коли  євреї  проголосили  текст  Тори  
«богонатхненним»  (444  рік  до  н.  е.),  мався  на  увазі  тільки  
єврейський  Бог  і  тільки  єврейський  народ,  для  якого  інші  народи  
завжди  були  не  божими,  НЕ  СТВОРЕНІ  БОГОМ,  ТОБТО  НЕ  ЛЮДЬМИ.  
Тора  вказує  перелік  людей  від  Адама  через  Ноя,  Аврама,  Мойсея,  
Давида,  Соломона,  Йосипа  тощо  –  аж  до  сучасних  Абрама,  Мойсея,  
Йосипа.  Там  же  можна  знайти  підтвердження  того,  що  Бог  дав  
євреям  «надвладу»:  «…  і  хай  панують  над  морською  рибою,  і  
над  птаством  небесним,  і  над  худобою,  і  над  усею  землею…»  (Буття,  
1:26).  
Визнаючи  Старий  Заповіт  Біблії  документом,  який  написав  
(надиктував)  іудейський  Бог,  ми  визнаємо  людьми  тільки  євреїв,  
яким  Бог  дав  «надвладу».  

Наразі  доречно  згадати  цікаве  новітнє  тлумачення  Тори  сучасними  
провідниками  іудаїзму,  де  Тора  визнається  генеральним  планом  по  
якому  іудейський  Бог  створював  Всесвіт:

«Тора  говорит:  "Я  была  для  Ашема*  генеральным  планом  по  
построению  этого  мира!  Все  шесть  Дней  Творения  Ашем  держал  
меня  перед  Собой.  Он  смотрел  на  стих  (1:1)  «В  начале  сотворил  
Б-г  небо  и  землю»  и  соответственно  создавал  небо  и  землю.  Он  
смотрел  на  слова  (1:3)  «И  сказал  Б-г:  „Да  будет  свет“  и  воплощал  
эти  слова,  создавая  свет,  и  т.  д»."
Таким  образом,  во  все  время  Творения  следовал  Он  шаг  за  шагом  
словам  Торы,  придавая  вселенной  тот  вид,  который  соответствует  
плану,  содержащемуся  в  Торе.

—  из  книги  «Мидраш  рассказывает»

*Ашем  –  іудейський  Бог  Яхве.  

Додаток  від  автора:

Тобто  Тора  була  створена  Надбогом,  а  іудейський  Бог  вже  по  Торі,  
яка  була  для  нього  генеральнім  планом,  створював  Всесвіт.

І  Талмуд,  і  «Протоколи  сіонських  мудреців»  є  документами,  які  не  
тільки  тлумачать,  але  і  пропагують  ідеологію  традиційного  
іудейського  закону  у  сучасному  релігійному  просторі  
віруючих  людей,  для  яких    Біблія  (нагадую,  переклад  Тори)  є  
«святим  писанням»,  і  цей  простір  давно  вже  став  простором  
політичним,  економічним,  соціальним,  і  що  небезпечно,  
національним.

Ще  з  Талмуду:

З  закону  24:

«…гроші  акума  суть  добро,  нікому  не  приналежне,  і  перший,  хто  
побажає,  той  і  має  право  заволодіти  ними».

Додаток  від  автора:

«…і  перший  хто  побажає»  звичайно  ж  повинен  бути  євреєм  іудеєм.  У  
сучасному  житті  України  серед  таких  бажаючих  євреїв  і  чинний  
президент,  якій  міг  би  бути  лідером  народу  України,  а  став  
лідером  ненажерливих  корупціонерів.

З  закону  25:

«…адже  в  нас  (євреїв)  визнається  за  основне  правило,  що  можна  
кинути  шматок  м’яса  собаці,  
але  аж  ніяк  не  дарувати  його  нохрі,  тому  що  собака  краще  за  нохрі».

Додаток  від  автора:

Зміст  закону  25  знайомий  і  іудо-християнам.  Суперечливий  і  не  людяний,  у  зміненій  формі,  
вкладений  іудеями-євангелістами  в  вуста  Ісуса;  він  згадується,  наприклад,  у  Євангеліє  від  
Матвія  (15:24-27):  «Я  посланий  тільки  до  овечок  загинулих  дому  Ізраїлевого…  Не  годиться  взяти  
хліб  у  дітей  («дому  Ізраїлевого»,  автор),  і  кинути  щенятам  («дітям  хананėянки»,  автор)…  Вона  ж  
відказала:  «Так,  Господи!  Але  ж  і  щенята  їдять  ті  кришки,  що  спадають  зо  столу  їхніх  панів».  У  
Євангеліє  російського  перекладу  Ісус  сказав  більш  конкретно:  «нехорошо  взять  хлеб  у  детей  и  
бросить  псам»,  тобто  діти  хананеянки  Ісусом  названі  «псами».  Як  бачимо,  ідеологію  зневаги  
євреїв  до  неєвреїв  підтримує  і  Новий  Заповіт  Біблії.  
Не  треба  особливих  доказів,  щоб  зрозуміти,  що  зневага  до  людини  породжує  зло.  Нажаль,  таке  
ставлення  до  людини  іншої  нації  спотворює  постать  Ісуса,  як  месії,  зброєю  якого  мало  б  бути  
добро,  а  не  зло.  

З  закону  55:

«…  тому  що  завжди  гарна  справа  –  урвати  що-небудь  в  акума».

Додаток  від  автора:

Як  наразі  не  згадати  пограбування  через  обман  євреями  єгиптян.  
Читаємо  святе  писання  іудо-християн  –  Старий  Заповіт  Біблії:  «І  
Ізраїлеві  сини  вчинили  за  словом  Мойсеєвим,  і  позичили  від  
Єгиптян  посуд  срібний  і  посуд  золотий  та  шати.  А  Господь  дав  
милість  тому  народові  в  очах  Єгипту,  –  і  вони  позичили  –  
і  забрали  здобич  від  Єгипту».  (Вихід,  12:35-36).    
І  зараз  цю  «гарну  справу»  роблять  багаті  іудеї  України:  
виконуючи  закон  Тори,  грабують  український  народ.

З  закону  75:

«Євреєві  заборонено  брати  участь  у  весільному  бенкеті  акума,..  тому  
що  звідси  могли  б  виникнути  суспільно-дружні  стосунки  (  чого  саме  єврей  повинен  
всіляко  уникати)».

Додаток  від  автора:

Прагнення  іудеїв  до  збереження  чистоти  іудейської  крові  
відображено  у  Біблії,  в  легенді  про  Лота  і  його  дочок,  які  бавилися  
сексом  з  рідним  сп’янілим  батьком,  бо  навколо  не  було  чоловіків  
іудеїв,  і  які  завагітніли  і  народили  синів.  Старша  народила  сина  
Моава  (у  перекладі  «від  батька»),  молодша  сина  Бен-Амі  (у  
перекладі  «син  мого  народу»).  У  стародавніх  іудеїв  інцест  був  
поширеним  явищем,  особливо  серед    біблійних  патріархів:  Авраам  
одружився  на  своїй  єдинокровній  сестрі  Сарі;  брат  Авраама,  Нахор,  
одружився  зі  своєю  племінницею    Мілке;  Ісаак  одружився  зі  своєю  
родичкою  Ревекою  тощо.  Вважається,  що  таким  чином  зберігається  
чистота  раси,  яку  дав  іудеям  їх  Бог.  

Але  з  цього  виникає  парадокс:  щоб  виконувати  такі  закони  Тори,  
іудеям  потрібен  антисемітизм,  який  створює  з  неєврея  ворога  єврея,  
і  таким  чином  відокремлює  євреїв  від  інших  народів.  Тобто  
антисемітизм  не  з’являється  сам  по  собі,  і,  як  бачимо,  причина  його  
виникнення  зовсім  не  в  тому,  що  іудеї  кричали  «Розіпни  його!».  
Є  багато  причин  виникнення  антисемітизму,  але  головна  
причина  –  це  стремління  іудеїв  відокремитися  від  інших  народів.

З  закону  81:

«Євреєві  не  ставиться  в  прямий  обов’язок  убивати  акума,  з  яким  він  
живе  у  мирі;  проте  суворо  забороняється  навіть  такого  акума  
рятувати  від  смерті…  
дозволяється  євреєві  випробувати  на  
акумі,  чи  принесуть  ліки  здоров’я  або  смерть».

Додаток  від  автора:

Мабуть  вистачить  цитат,  майже  всі  100  законів  Талмуду  інфіковані    
амбіціозними  і  агресивними  до  хворобливості  настановами  правовірних  іудеїв  зневажати  
неєвреїв,  і  всі  100  «освячують»  ідею,  що  неєвреї    –  це  не  люди,  а  тварини.  
Таке  спрямування  віри  іудеїв.  
Але  ж  віра  –  це  совість.  Як  же  тоді  ставитися  до  людини,  яка  має  
таку  совість,  і  має  по  закону  його  віри  зневажати  тебе?  
Живуть  на  землі  твого,  мого,  нашого  народу,  який  в  більшості  є  неєврейським,  
і  по  закону  Тори  можуть  випорожнюватись,  або  і  випорожнюються  на  могили  моїх,  
твоїх,  наших  предків.
Як  сприймати  те,  що  віруючі  євреї  звертаються  до  свого  Бога  з  
молитвою  на  пограбування  і  приниження  вас,  ваших  батьків  і  ваших  дітей.  
І  таке,  зважаючи  на  постулати  Тори,  може  бути  і  ,  мабуть,  є.

То  ж  пошукаймо  відповіді  (з  позиції  не  єврея)  чи  потрібна  неєвреям  
іудо-християнам  Тора  у  форматі  Старого  Заповіту  Біблії,  який  святі  
отці  іудо-християнства  називають  святим    писанням?  
Відкриймо  для  себе  і  зрозуміймо,  що  стоїть  за  поняттям  іудейського  
Бога,  який  має  сина  Ісуса  Христа.

Читаймо  постулат,  який  пов’язує  кров’ю  іудейського  Бога  з  Ісусом  
Христом:  «Пасха  це  для  Господа!  І  перейду  Я  тієї  ночі  в  єгипетськім  
краї,  і  повбиваю  в  єгипетській  землі  кожного  
перворідного  від  людини  аж  до  скотини…  І  стане  той  день  для  вас  
пам’яткою,  і  будете  СВЯТКУВАТИ  його,  як  свято  для  Господа  на  всі  
роди  ваші!  Як  ПОСТАНОВУ  вічну  будете  святкувати  його!»  (Вихід,  11:11-14).
І  далі  (вірш  30):  «І  знявся  великий  зойк  в  Єгипті,  бо  не  було  дому,  
щоб  не  було  там  померлого!».

І  немає  сумніву,  що  як  розвиток  цієї  кривавої  постанови  Господа  
іудеїв,  були  створені    і  «Талмуд»  і  «Протоколи  сіонських  мудреців»,  
від  яких  ще  й  досі  здіймається  зойк  по  всіх  не  іудейських  народах.  
Наразі  це  особливо  відчуває    український  народ,  на  якого  силами  
російського  іудо-християнства  здійснено  христовий  похід  «руського  
міра»,  і,  мабуть,  керованого  тим  же  самим  кривавим  Господом  іудеїв.

Чи  не  є  невіглаством  і  хворобливою  вірою  нас,  іудо-християн,  коли  
замість  Великодня  (Дня  весняного  рівнодення),  ми  святкуємо  так  
звану  єврейську  Пасху,  або  Песах,  що  в  перекладі  з  іврит  означає  
«пройшов  мимо».  Проголошуючи  «Христос  воскрес»,  ми  пов’язуємо  
себе  з  кривавими  (пасхальними)  діями  Бога  іудеїв.  
І  от  питання:  для  чого  Христос  воскресне?  Чи  не  для  того,  щоб  «…зодягнений  був  Він  
у  шату,  покрашену  кров’ю…  А  з  Його  уст  виходив  гострий  меч,  щоб  ним  бити  народи.  І  Він  
пастиме  їх  залізним  жезлом,  і  Він  буде  топтати  чавило  вина  лютого  гніву  Бога  Вседержителя!»  
(Одкровення  (Апокаліпсис)  Святого  Іоанна  Богослова,  Глава  19:13-15,  «Явлення  Ісуса  Христа).  
Божевільний,  дикий  фанатик  іудо-християнства,  Іван  Богослов  перетворив  Ісуса,  великого  
реформатора  іудаїзму,  який  боровся  проти  підкуплених  Римом  фарисеїв  Єрусалиму  (по  
сучасному,  корупціонерів),  у  знаряддя  залякування  неєвреїв  (непопечатаних  всіх  націй).  
І  це  ще  раз  підтверджує,  що  не  тільки  Старий  Заповіт,  а  і  Новий  
Заповіт  були  написані  євреями  і  для  євреїв.

Повернімось  до  Старого  Заповіту.  Коли  читаєш  його,  хочеться  
кричати:  Люди,  схаменіться!  Скрізь,  де  не  одкриєш  Біблію,  там  
негаразди  в  стосунках  іудеїв  з  їх  Богом,  який  весь  час  то  погрожує,  
то  потребує  м’яса,  а  не  кісток  та  сала,  то  провокує  принести  в  
жертву  сина,  то  наказує  понищити  інші  народи.  
«І  коли  дасть  їх  (хіттеянина,  і  гіргашеянина,  і  амореянина,  і  
ханаанеянина,  і  періззиянина,  і  хіввеянина,  і  євусеянина)  Господь  
Бог  твій,  тобі,  то  ти  їх  понищиш…  і  не  будеш  до  них  
милосердний»  (П’ята  книга  Мойсеєва.  Повторення  закону,  7:2).

До  цього  переліку  можна  додати  і  такі  народи,  як  «Гога,  краю  
Магога,  князя  Рошу,  Мешеху  та  Тувалу…  Парас  (Персія),  Куш  
(Етіопія)  і  Пут  (Лівія)  із  ними…  І  пошлю  Я  вогонь  на  Магога…  дам  Я  
там  місце  гробу  в  Ізраїлі…  і  ви  будете  їсти  м’ясо,  і  будете  пити  кров.  
Ви  будете  їсти  тіло  лицарів,  а  кров  князів  землі  будете  пити…»  
(Єзекіїля,  38:2,  5  і  39:6,11,  17,  18).  
І  кожен  із  сучасних  народів  є  кандидатом  у  цей  перелік.

Що  це?  В  кого  ми  віримо?  Чи  те  розуміння  Бога  нашого?  
Не  закривайте  очі  при  молитві,  розкрийте  очі,  читайте  Біблію,  
її  тлумачення  –  Талмуд  і  «Протоколи  сіонських  мудреців»,  і  все  
зрозумієте.

Недарма  криваві  командири  Червоної  армії  зачитувалися  
«Протоколами».  Цитую:

«Ідеї  «Сіонських  протоколів»  були  дуже  популярні  серед  єврейських  
більшовиків  та  у  вищому  командуванні  Червоної  армії,  яке  
складалося  переважно  з  євреїв»  («Сіонські  протоколи:  джерела  
і  документи»,  Київ  2005,  МАУП.,  с.  7)

Знову  цитати:  

«Расовий,  людиноненависницький  характер  законів  іудаїзму  може  
бути  порівняний  тільки  з  деякими  расистськими  документами  
фашистської  Німеччини»  (там  же,  с.  83).
«Найстрашніша  трагедія  в  історії  будь-якого  народу  –  це  коли  він  
стає  заручником  богоборчої,  антилюдської  системи  поглядів,  
перетворюється  на  тупе  знаряддя  впровадження  їх  у  життя»  
(  там  же,  с.  78)

Додаток  від  автора:

В  Україні  (найслабшій  ланці  у  ланцюгу  привабливих  земель)  іудеї  не  
піддаються  асиміляції  навіть  змінивши  єврейське  прізвище  на  
українське.  Майже  всі  вони  об’єднані  в  спільноти.  
Тільки  офіційно  в  Україні  зареєстровано  240  закритих  іудейських  
релігійних  організацій,  більшість  з  яких  –  ортодоксальні.  Також  є  
104  спільноти  Хабат-Любавич  і  48  спільнот  прогресивних  іудеїв.  
Насправді  ж  їх  набагато  більше.  Є  в  Україні  і  представники  таємних  
міжнародних  організацій  з  різним  підґрунтям  і  різними  намірами.  
Часто  ці  організації  знаходять  спільну  мову,  як  це  було  перед  
виборами  2014  року,  коли  єврей  Петро  Порошенко  і  єврей  Віталій  
Кличко  поїхали  у  Відень  до  втікача  від  правосуддя  єврея  
Дмитра  Фірташа  на  перемовини,  точніше  на  домовленості  про  поділ  
посад  і  грошових  потоків  у  післяреволюційній  Україні.  Нажаль,  такий  
злочин  підтримали  і  зараз  підтримують  ласі  до  легких  грошей  неєвреї  у  владі,  
так  звані  православні  іудеї,  серед  яких  багато  росіян  і,  навіть,  українців.

Іудейські  спільноти  (закриті,  відкриті)  –  це  організації,  в  обов’язок  
яких  входить  не  тільки  віросповідання,  а  і  суспільно-громадська  
діяльність:  політична,  соціальна,  економічна,  національна,  і  не  
завжди  на  користь  України.  Маючи  в  своїх  руках  всі  засоби  
інформації  України,  іудейські  спільноти  відчутно  впливають  на  
політичну  систему  країни,  і,  звичайно  ж,  на  результати  виборів.  
Всі  президенти  України  були  вибрані  з  «підказки»  іудейських  
спільнот  через  ЗМІ,  і  всі  вони  не  українського  походження.  
Особливо  це  відчувається  зараз,  коли  в  Україні  три  головні  гілки  
влади  (Інститут  президентства,  Верховна  Рада  і  Кабінет  міністрів)  
очолюють  представники  іудейських  спільнот.  Це  дуже  небезпечно  
для  країни.  Згадаймо  єврейських  більшовиків  Росії-СРСР,  які  
зачитувалися      «Протоколами  сіонських  мудреців»,  і  які  потім  
вчинили  голодомор  в  Україні.

Виникають  питання:  чи  розуміють  іудеї,  що  сповідуючи  
людиноненависницькі    закони  Тори,  вони  тим  самим  ставлять  себе  
поза  законом  Світового  суспільства?    
Чи  потрібен  цей  небезпечний  тягар  єврейському  народу,  простим  
євреям?  
Як  співвідносяться  постулати  Тори  з  мрією  людства  побудувати  
єдине  справедливе  Світове  суспільство?  

Таке  розуміння  свого  призначення  робить  іудеїв  і  все  єврейство  
небезпечними,  з  цього  виникають  суперечності  в  суспільстві,  які  
створюють  підґрунтя  для  расової  ненависті.        
Де  та  межа  духовного  (а  зараз  вже  і  військового)    протистояння  
іудеїв  Світовому  суспільству,  за  якою  вже  сьогодні  це  протистояння  
не  вибухне  боротьбою  –  до  повної  руйнації  цивілізацій  –  між  
євреями,  керованими  іудаїзмом,  і  не  євреями,  як  це  сказано  у  
«Протоколах».  Згадаймо:  «Якби  був  геній  у  протилежному  таборі,  
він  би  ще  поборовся  з  нами,  і  боротьба  була  б  безпощадною,  
нечуваною  у  світі».  Армагеддон!

Згадаймо  і  божевільного,  дикого  фанатика  іудо-християнства  
пророка  іудея-євангеліста  Івана  Богослова,  його  залякування  
«непопечатаних»,  тобто  неєвреїв.  

А  чи  не  є  причиною  зухвалості  іудеїв  –  їх  впевненість  у  відсутності  
«генія»  і  Бога,  у  протилежному  таборі,  тобто  у  нас  з  вами?  Іудеї  
впевнені,  що  Бог,  якому  моляться  іудо-християни,  їх  (євреїв)  Бог,  і  
тільки  їх.

Сучасна  мораль  Світового  суспільства  вже  потребує  розуміння  від    
євреїв,  що  іудаїзм  –  це  не  ознака  вищості  на  кшталт  «божий  народ»,  
а  тавро  амбіційного  раба  своєї  хворої  ідеології,  віра  якого  
спрямована  проти  того  народу,  серед  якого  він  живе.

Іудаїзм  –  це  міна  уповільненої  дії,  яка  спрямована  перед  усім  проти  
простих  євреїв,  і  не  відомо  коли  і  з  якою  силою  ця  міна  вибухне.

Висновок-запитання.

Нажаль  іудо-християнська  віра  (як  і  іудейська)  –  свідомо  сліпа,  
надумана  і  неправдива,  вона  примушує  віруючих  вірити  лише  в  те,  
що  вигідно  церкві  і  владі,  щоб  мати  під  собою  раба,  
як  вони  кажуть  «божого»,  а  насправді,  
пригніченого  погрозами  іудейського  Бога  раба  церкви  і  влади.  
Крім  того,  вся  обрядовість  іудо-християнства  позичена  у  язичницької  
православної    віри,  яку  сповідували  наші  древні  предки.  
Іудо-християнство  прийшло  на  наші  землі  зовсім  голим,  з  мечем  
і  вогнем  в  руках  вікінгів,  без  будь  яких  обрядів  і  без  Бога.  

Але  іудо-християни  (та  і  всі  сучасні  світові  релігії)  наполягають,  що  у  
них  є  Бог.  Тоді  запитання:  а  в  чому  ж  його  прояв?  Чи  не  в  злочинах  
проти  людства?  Планета  Земля  зрошена  кров’ю  невинних  людей,  
спалена  військовими  злочинцями,  полита  сльозами  дітей  і  матерів.  
Чи  не  його  це  прояв?  Якщо  його,  то  хто  він?

Звернімося  до  видатного  вченого  фізика  і  математика  Стівена  
Уїльяма  Хокінга,  який  в  своїх  дослідженнях  по  зародженню  
(створенню)  Всесвіту  не  знайшов  присутності  Бога  ні  від  ,будь-якої  
віри:  ні  від  іудейської,  ні  від  іудо-християнської,  ні  від  ісламської,  ні  
від  індуїстської,  ні  від  буддійської  тощо.    
«Бога  немає,  а  це  означає,  що  немає  і  раю»,  зробив  висновок  
вчений.  
То,  може  вже  і  людство  на  такому  щаблі  розвитку,  коли  може  прийти  
до  такого  ж  висновку,  і  зможе  само  будувати  своє  майбутнє,  свій  рай  
на  Землі,  спираючись  на  свій  розум  у  сприйнятті  Всесвіту,  тим  
більше,  що  розум  є  основною  складовою  духовності  людини

Та  є  важливе  НО,  яке  пов’язане  з  дійсним  психологічним  станом  
сучасного  суспільства.    Бога  немає,  але  є  люди,  і  їм  наразі  потрібен  
Бог,  справедливий,  без  погроз  і  залякувань  Бог.  
Що  ж  маємо  робити,  куди  маємо  йти,  який  той  перший  крок  у  
напрямку  пошуку  справедливого  Бога?
Першим  кроком,  вважаючи  на  різноманітність  і  умовність  вір  і  релігій  
(як  би  так  Боги  воскрешали,  як  воскрешаємо  Богів!),    може  бути  
пошук  єдиного  для  всіх  народів  Бога,  розуміння  і  сприйняття  якого  
необхідно  усвідомити,  як  доброго  допоміжного  людям  Бога.  
Як  назвати  цього  Бога,  якою  молитвою  до  нього  звертатись,  хто  він  є  
–  буде  час  зрозуміти.  
Але  скоріш  за  все  в  недалекому  майбутньому  суспільство  зрозуміє,  
що  єдиним,  справедливим  і  людяним  Богом  є  Людський  Колективний  
Розум.  І  це  буде  другий  крок,  але  не  останній.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760371
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 26.11.2017


Елена Марс

…куди навіть Небо не дасть вороття

Не  шкодую  я,  ні,  про  народжені  вірші.
Це  ж  безумством  було  б  шкодувати  про  те,
Що  родились  вони  у  душі  моїй  грішнй...
Сьогодення  -  зима,  у  свій  час,  замете...

Відживе  все,  чим  повниться  серце  весняне,
Залишаючи  старість  жорстоку...  Та  все  ж
Є  надія,  що  вірші  -  утіхою  стануть,
У  яких  я  літаю,  не  знаючи  меж...

...  Я  порину  у  них,  як  в  пожовклi  світлини,
Де  свята  і  буденність,  і  радість,  і  біль...
Де  палає  душа,  мов  червона  калина...
Почуттів  сьогоденних  не  вб*є  заметіль.

Я  подяку  промовлю  безсонням  за  рими,
Бо  за  римами  тими  -  безцiнне  життя!..
Може  старість,  хоч  трохи,  потішать  у  зими  
Дні...  куди  навіть  Небо  не  дасть  вороття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762446
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017


ЮНата

Бажання


«Чому  ти,  Боже,  не  виконуєш  прохання?»  –  
Звернувся  чоловік  з  таким  питанням.
Явився  ангел  чоловікові  у  сні,
Його  слова  звучали,  як  пісні:

«Бог  виконати  три  бажання  може.
Подумай,  що  найбільш  тебе  тривожить».
І  чоловік,  зраділий,  без  вагання
Проголосив  своє  палке  прохання:

«Мені  набридла  ця  робота  й  люди,
І  в  цьому  домі  жити  вже  не  буду.
Нехай  це  зникне  все  без  вороття,
А  я  почну  тепер  нове  життя».

Цей  перший  план  відразу  ж  і  здійснився,
І  чоловік  у  місті  опинився,
Серед  чужих  людей,  очей  байдужих,
І  там  від  відчаю  і  горя  занедужав.

Він  зрозумів  –  минуле  –  не  погане!
«То  ж  хай  все  так,  як  було,  стане!»  –  
Таким  було  наступне  вже  бажання…
Лишалось  ще  одне  –  останнє.

І  щоб  тепер  уже  не  помилятись,
Адже  немає  шансу  виправлятись,
Звернувся  чоловік  до  всіх  знайомих  –  
Ті  радили  просити  благ  відомих:

Безсмертя,  грошей,  влади  чи  здоров'я,
Багато  друзів,  радості  й  любові…
Нарешті  здогадавсь  спитати  в  Бога:
«Чого  ж  просити  вже  для  щастя  свого?»

Господь  сказав:  «Невже  ти  сам  не  знаєш?
Проси  задовольнятись  тим,  що  маєш!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761944
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 24.11.2017


Світлана Моренець

ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ

Все  має  свій  початок,  гарну  пору
у  барвах  і  мелодіях  мажору,
за  зрілістю  ховається  згасання
і,  зрештою,  –  зажурливе  прощання.
Красуня  Осінь,  мила  чарівниця,
золотокоса,  в  царській  багряниці,
що  світ  в  казковій  розкоші  купала,
вже  свою  пісню  щастя  відспівала.
Минулий  шарм  здається  ілюзорним
в  фіналі  листопада,  де  над  чорним,
мов  обгорілим,  лісом  і  кущами
сумує  небо,  плачучи  дощами.
Короткі  дні,  як  листя  за  водою,
женуть  у  незворотність  чередою
вітри  різкі,  підступні.  Повні  сили,
Царицю  роздягали  й  голосили,
співали  серенади,  віртуози,
...  та  в  співі  тім  –  скорбота  лакримози.

Отямившись  від  марева  омани,
обшарпана,  ховається  в  тумани,
щоб  непомітно  з  ними  розчинитись...
А  через  рік  як  Фенікс  відродитись,
вдягнувши  королівські  пишні  шати.
Знов  буде  в  одах  і  піснях  звучати
осанна,  бо  ж  краса  її    –  велична.
Ти,  Осене,    космічна  госте,  –  вічна!

                                     22.11.2017  р.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761859
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 24.11.2017


Микола Карпець))

Ти – тільки лик на портреті

[img]http://mykola.at.ua/_ph/6/383829552.jpg[/img]
[b]«Ти  –  тільки  лик  на  портреті»[/b]

Осінь  –  як  звук  листопаду
Пісня  –  осіннього  саду
Шурхіт  листви  під  ногами
І  в  золотистій  все  гаммі

Золото  –  нам  з  небозводу
Теплу  пророчить  погоду
Сонечко  кличе  гуляти
В  парк,  чи  в  садок  біля  хати

Завтра  –  лиш  хмари  на  небі
Темно,  неначе  ти  в  склепі
Вогко  –  вода  і  з  підлоги
Бог  закінчив  діалоги

Плачуть  –  дощами  нам  хмари
Літа  розвіялись  чари
Холод  –  в  долоні  і  в  душу
Голод  –  без  літа  жить  мушу

Осінь  –  природа  на  зломі
Фото,  лиш  моря  в  альбомі
Чайки,  над  морем,  на  злеті
Ти  –  тільки  лик  на  портреті
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*21.11.17*  ID:  №  761727
[url="http://mykola.at.ua/publ/pori_roku/ti_tilki_lik_na_portreti/3-1-0-130"]
©Сайт  авторської  поезії  М.В.Карпець  [/url]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761727
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017


Евгений Познанский

СОНЕТ О СТАРИКЕ

Вам  восемьдесят  лет!  Ведь  вы  поймите!
Вам  нужен  самому  уже  уход,
А  вы  к  себе  ребёнка  взять  хотите,
Который  только  в  третий  класс  идёт.

Что  вы  дадите  маленькому  Вите?
А  в  интернате  он  не  пропадёт.
Вот,  отзывы  экспертов  посмотрите,
В  стране  нет  лучше  места  для  сирот!».

Но,  выслушав  начальницы  рулады.
Старик  сказал:  «он  хочет  жить  со  мной.
А  списывать  в  архив  меня  не  надо».

Они  преодолели  все  преграды,
Всех  бюрократов,    все  их  барикады,
И  вырастил  мальчишку  дед  родной.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761556
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017


Валентина Ланевич

Не відпускай мене

Не  відпускай  мене,  прошу,  не  відпускай,
Нехай  душа  живе  у  пожаднім  полоні.
Неволь  чуттєвість  та  по  краплі  випивай,
Лице  щасливе  заховаю  у  долоні.

В  усмішці  ясній  понесу  щиру  любов,
Плекатиму  у  серці  пізню  свою  весну.
В  камінне  черево  підкину  сухих  дров
І  у  вогні  згорю,  а  загодя  воскресну.

Не  відпускай,  без  тебе  згину  я,  помру,
Туманом  розчинюсь  в  осінньому  світанні.
Накинь  на  сутність  позолочену  вузду,
Той  гріх  безгрішний,  кохання,  що  на  стенанні.

19.11.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761231
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 19.11.2017


Виктория - Р

Лучшая подруга

[b][i][color="#8400ff"]Когда  Вас  некому  обнять,
А  за  окошком  воет  вьюга...
Спасеньем  будет  для  Вас  мать,
Она  ведь  лучшая  подруга...
19  11  2017  г  
Виктория  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761190
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 19.11.2017


Ніна Незламна

Мандрівка баби з дідом / проза /

       Осінь  славна  трудівниця,  щоб  нею  насолодитись,  дід  і  баба  рано  встали  до  лісочку  поспішали.  Стежка  вкрита  шпоришем,  а  в  бабці,  аж  у  сердечку  щем,  каже  діду,
-  Не  топчи,  ти  осінньої  краси.  Бачиш  немов  килимком  стежка  вкрита  й  рушником,  є  тут  різні  кольори,  що  й  очей  не  відведи.  Фарби  руді  і  червоні,  всі  змішала  осінь,  тож  шкода  топтати  їх,  мо*  підемо  босі.  
Дід  на  бабу  подивився,  лукавенькі  очі,  усміхнувся,  прихилився,
-Ох,  ніжності  жіночі!
 Сонце  промені  кидало  прямо  на  обличчя,  баба  діда  вмить  штовхнула,
-  Ану  відчепися!  Бач  вдома  і  уваги  на  мене  не  звернеш,  а  ось  тут  по  вузькій  стежці  біля  мене  крехчеш.  Ще  й  усміхаєшся  до  мене  немов  молоденький,  обійти  чомусь  не  хочеш,  щось  весь  час  лепечеш…
Дідусь  каптур  поправив,  та  й  вже  до  бабусі,
-І  чому  ти  все  бурчиш?  І  чому  не  в  дусі?  Бач,  таке  надумала,  що  впала  клямка?  Щоби  разом  босоніж,  оце  забаганка!
-  Досить!  -  стара  нахилилась,  листки  підбирала,  ледь  зелені  і  жовтенькі,  в    букетик  складала.  
Певно  молодість  згадала,  сіла  на  пеньочок,  під  ніс  пісеньку  співала  і  плела  віночок.
 Перед  нею  вже  й  дідусь,
-  Щось  я  притомився.  Відпочиватиму  і  я  трішки.
У  жменьку  взяв  горішки,
-Це  ось,  тут,  біля  ліщини,  знайшов  кілька  штук.
Відразу  баба  до  нього,
-  От  старий  лантух!  Нащо  комусь  залишати,  певно  там,  ще  є.  Нема  чого  комусь!  То  вже  все  твоє  й  моє!
Дід,  як  парубок  піднявся,  під  гілками  нахилився.  Підбирав,  у  кошик  складав  й  на  стареньку  позирав,
-О!  Сказилась  ти  чи  що?
Та  сиділа  вже  в  вінку,  усміхалася  до  діда  ,
-  Пам`ятаєш  ти  таку?  Ото  була  бесіда!  Як  ти  заміж  умовляв  і  кохати  обіцяв,  все  життя  мене  цінити  і  весь  час  в  житті    годити…
Тоді  теж  осінь  була,  згадай  на  Покрову,  мене  ніжно  цілував  і  завів  в  діброву.  Клявся,  ніжно  обіймав,  мене  чорнобриву.  А  тепер,  що  я    маю?  Одну  мороку!  Що  без  мене  зовсім  нікуди  не  ступнеш,  ні  кроку!  Все  одягатися  допоможи,  то  підкажи,  то  подай  чашку,  ложку.  Неохота  все  згадати  ..  Пам`ятаєш  весільну  сорочку?  Згодом  після  весілля,  ти  сам  її  прасував,  а  потім  на  пів  згорілу  хитро  в  шафу  заховав.
Розпашіла  бабуся,  очі  засіяли,  дід  до  неї,
-Пригадай,  як  штори    ми  прали!  Як  ти    в    пральну  машинку  разом  з  ними        кинула  теплі,  чорні  колготи,  штори  стали  чорно  -  білі,  було  замороки…
Вже  від  сміху  з  дерева  опадало  листя.  А  на  горобині  низенькій  грона,  як  намиста.  Виблискували  на  сонці,  старі  усміхались.  Та  й  зривати  спілі  грона,  в  кошичок  складали.
Вітерець  слав  поцілунки,  звеселяв  стареньких.  Ось  побачив  вже  дідусь,  грибочків  гарненьких.  Грузді  і  кілька  опеньків,  між  грабом  у  травичці.  Дідусь  став  на  коліна  підрізав  по  звичці.  Повні  кошики  в  обох,  а  в  пакеті  є  обід.  Вже  баба  до  діда,
-Ну  попрацювали,  як  слід!
Витягає  кусень  хліба  з  ковбасою  й  маслом,  а  дід  голову  почухав,  позирає  басом.  Раптом  бачить  пляшку  з  вином,  мило  усміхнувся,  значить  любить  йшов  не  даремно  та  й  поправив  вуса.
-Ну,  що  любове  моя?  Ідемо  додому?!  -  дідусь  усміхався.
-Та  я  ж  в  тебе,  моє  сонце,  знову  закохався….
Стелилася  стежечка  до  самого  дому,  тупцювали  веселенько,  не  скажуть  нікому.  Як  тут  гарно  восени  удвох  мандрувати  і  так  тепло  на  душі  молодість  згадати.
                                                                                                                 18.10.2017.р.

   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756357
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 18.11.2017


Любов Іванова

Я ЖДУ ТВОЕГО ЗВОНКА

Я-рость  твоя  мне  изранила  сердце,

Ж-елчью  раздора  плеснула  в  глаза.
Д-ень  догорает...  а  мне  бы  согреться
У-гли  в  камине...но  стынет  слеза...

Т-рогаю  вновь  телефонную  трубку,
В-  ней  еще  эхо  от  сказанных  слов.
О-чень  уж  всё  по  хрустальному  хрупко,
Е-сли  ты  номер  набрать  не  готов.
Г-олос  твой  слышать  мне  необходимо
О-тзвуком  междупланетных  ветров.

З-ябко,  морозно  мне,  слышишь,  любимый
В-  пламени  еле  горящих  костров.
О-сень  с  тоскою  две  вечных  подруги,
Н-о  улыбаюсь  всем  бедам  назло...
К-то  же  ответит,  коль  ночью  средь  вьюги
А-  нгел  мой  в  трубке  промолвит:  "Алло  ..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760575
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 16.11.2017


Н-А-Д-І-Я

Візьму до хати я небогу

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UCINBY9R6Yk
[/youtube]

Останній  осені  листок,
Я  обережно  взяла  в  руки.
Промерз  бідненький  до  кісток.
Боліло  серце  від  розпуки.

Хотів  погрітися  на  склі,
Була    оце  остання  мрія.
Нащо  ти  викликав  жалі,
Коли  у  тебе  безнадія?

Зігрію  подихом  тебе,
А  як  зробить  мені  інакше?
Не  розумію  щось  себе...
Нехай  летить?.  Так  буде  краще?

Підхопить    вітер  на  льоту,
І  понесе  кудись  далеко.
І  з  ним  узнає  висоту,
Хіба  від  цього  стане  легко?

Листок  до  серця  притулю,
А  він  чекає  допомоги...
Одне  лиш  зможу,  це  й  зроблю:
Візьму  до  хати  я  небогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760570
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 16.11.2017


Світлана Моренець

КРАПЛЯМИ ДОЩУ

***
Змарніла  Осінь
шле  світу  SOS  –  морзянку,
краплями  дощу.

***
Вальсує  листя
під  плач  музики  вітру...
Прощальний  танець.

***
Так  приречено
лине  листя  до  землі  –
в  обійми  Матері.

***
Зчорніле  гілля
на  небесному  фоні  –
зморшки  Осені.

***
Повзуть  тумани,
щоб  сором  і  наготу
прикрила  Осінь.

***
Під  виття  вітрів
проводжаємо  Осінь...
Ридайте,  дощі!

                           14.  11.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760370
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017


Ніна-Марія

Запахла осінь гіркими полинами

[img]http://i.ytimg.com/vi/xQrFjMFpyBg/mqdefault.jpg[/img]

Запахла  осінь  враз  гіркими  полинами,
Опалим  листям  під  ногами  шурхотить.
Крильми  розлуки  наче  тріпотить  між  нами,
Вона  ніколи  у  мені  не  відболить.

В  пожухлих  травах  хай  росою  засріблиться,
Світанком  босим  до  оселі  забреде.
Якась  надія  ще  десь  у  душі  тепли́ться,
І  смутком  осені  на  землю  упаде.

Хай  він  зотліє  у  рудому  падолисті
Прогірклим  болем  невимовного  жалю.
Зберу  із  світлих  мрій  моїх  разок  намиста.
З  тобою  пополам  їх  любий  розділю.    

[img]https://static.pexels.com/photos/63614/autumn-tree-leaves-red-63614.jpeg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760032
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 14.11.2017


Надія Башинська

АХ!. .

Хата.  Яблунька  маленька.
В  небі  зіронька  ясненька.
Хтось  ховається  в  кущах.
Мабуть,  це  великий  страх?
                                                                     Ах!..

Очі  -  вогники  іскристі.
Шарудить  в  рудому  листі.
Страшно  як...  Ой,  страшно  як!
Що  шукає  він  в  кущах?  
                                                                       Ах!..

До  кущів  я  нахилюся.
Хоч  боюсь,  та  подивлюся.
Може  вже  заснув  той  страх?
-У-х-х-х!  -  ще  хтось  кричить.  Ой!
                                                                         Ах!..

Ой!  і  Ай!  і  Ух!...  в  клубок
Тут  згорнувся  їжачок!
Очі  -  вогники  іскристі.
Робить  хатку  він  у  листі.

Заховався  у  кущах.
Він  такий  гарненький.
                                                                           Ах!
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760347
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017


Миколай Волиняк

Мамо, я зігрію.

Мамо  моя,  весно,
Зіронька  небесна,
Ненько  моя  мила,
Рано...  посивіла...
Чого  в  тебе  мамо  у  очах  журба?

Бо  на  серці  рана,
Й  синява  багряна.
Дощ  холодний  косить,
Просинь  в  далеч  просить...
На  постій  зібралась  осінь  золота.

Роки  синку  в  мами,
Збігли  табунами.
Вже  пора  наспіла.
Листям  облетіла...
Пасмами  синочку  в  косах  вже  зима.

Не  спішіть  матусю,  
Я  ще  вам  всміхнуся.
Відійдуть  тумани.
Лиш  не  йдіте  ж  мамо...
У  любові  ніжно  забринить  струна.

Обніму,  зігрію,
Сум  в  душі  розвію.
Наче  теплі  весни,
В  памяті  воскресли...
Хай  впаде...  додолу,  слізонька  скупа.  



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760240
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 14.11.2017


Таня Світла

Прохання

На  площі,  там  де  пам'ятник  Шевченку,
стояла  жінка  з  фото  у  руках.
Просила,  як  дитина  просить  неньку:
—  Верніть  з  полону  сенс  мого  життя,

допоможіть,  до  кого  ще  звертатись?
По  кабінетах  нічого  ходить,
байдужість  з  порожнечею  ковтати,
надію  втратити  —  останнє,  що  горить.

Так  боязно  в  ті  очі  зазирнути,
там  біль  такий  глибокий  і  тяжкий,
що  сліз  немає  —  можна  потонути
із  відчаю  в  думках  страшних  самій.

—  Ой,  сину  мій  —  дубочок  мій,  опора,
розрада,  втіха,  промінь  в  темній  млі.
Твоя  незламність  долі  й  непокора
тримають  і  мене  на  цій  землі.

Тремтіли  руки,  губи  шепотіли
прості  слова  звичайних  молитов.
Прості  слова  в  небесну  синь  летіли,
де  є  надія  і  нема  оков.

12.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755400
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 10.11.2017


Любов Іванова

УТРЕННИЙ КОФЕ

У-ходит  ночь  неслышными  шагами
Т-воим  теплом  моя    горит  щека.
Р-аскинул  крылья  лебедь-оригами
Е-му  бы  взмыть  на  волю,  в  облака...
Н-о  как  мечту  такую  сделать  былью?
Н-ет  здесь  тебя,  лишь  лебедь  на  окне.
И-  чувства  наши  время  кроет  пылью,
Й-  ты,  как  прежде  ночью  снишься  мне.

К-огда-то  здесь  мы  вместе  пили  мокко,
О-  том,  о  сем  беседуя  вдвоем.
Ф-антом  твой  здесь...и  мне,  любимый,  горько...
Е-ще  щека  горит  твоим  огнем...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759760
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 10.11.2017


Світлана Петренко

помилився

,,Що  це  баба  спозарання
На  городі  робить?
Мабуть  вийшла  поглядіти,
Як  квасолька  сходить.
Приготую  їй  сніданок.
Хочу  угодити.
Тож  спитаю    у  старої,
Що  смачне  зварити”.
Підійшовши  до  обніжку
Дід  промовив  чітко:
,,Все  для  тебе:  моє  сонце,
Люба  моя  квітка”.
Далі  каже:  ,,Хочеш  чаю,
З  печивом,  чи  кави?”
Баба  витріщила  очі
І  якась  не  жвава.
,,Може,  хочеш  вермішельки?
Я  за  мить  зготую.
Риби,  м’яска  то  будь  ласка.
Люба,не  жартую”.
Дивна  тиша  на  вгороді.
Дід  аж  розгубився.
Окуляри  протирає:
,,Боже,  помилився!”
На  обніжну  від  сусіда
Щоб  не  плутать  межі
Зять  опудало  поставив
В  бабиній  одежі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756202
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 10.11.2017


Світла (Імашева Світлана)

АКРОВІРШ "Борімося - поборемо"

                                                                             Друкую  цей  твір  повторно  на  сайті  "Клубу  поезії",  щоб                                                      
                                                                         розмістити  всі  твори  на  одній  сторінці.  
                                                                                     *******************

                                                                   Блукала  розореним  полем,

                                                                   Одвічним  котилася  степом,

                                                                   Роками,  століттями  Воля

                                                                   Ізнов  одверталась  від  тебе.

                                                                   Моя  зачаклована  земле,

                                                                   Омита  з  правіку  сльозами,

                                                                   Стелися  нам,  праведна  Доле,

                                                                   Ясними  до  ніг  рушниками.

                                                                   Прибились  до  Храму  святого  -  

                                                                   Обмерли  у  трепеті  люди:

                                                                   Бо  ми  зрозуміли:  Свободи

                                                                   Одвіку  -  без  крові  -  не  буде.

                                                                   Рости  ж  у  віки,  дзвінкомовна,

                                                                   Едем  наш  і  наша  безмежність,

                                                                   Ми  сплачуєм  чесно  і  сповна

                                                                   Омріяну  так  незалежність.

                                                                                                                 Світлана  Імашева  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691292
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 10.11.2017


Світла (Імашева Світлана)

АКРОВІРШ "Борімося - поборемо"

                                                                             Друкую  цей  твір  повторно  на  сайті  "Клубу  поезії",  щоб                                                      
                                                                         розмістити  всі  твори  на  одній  сторінці.  
                                                                                     *******************

                                                                   Блукала  розореним  полем,

                                                                   Одвічним  котилася  степом,

                                                                   Роками,  століттями  Воля

                                                                   Ізнов  одверталась  від  тебе.

                                                                   Моя  зачаклована  земле,

                                                                   Омита  з  правіку  сльозами,

                                                                   Стелися  нам,  праведна  Доле,

                                                                   Ясними  до  ніг  рушниками.

                                                                   Прибились  до  Храму  святого  -  

                                                                   Обмерли  у  трепеті  люди:

                                                                   Бо  ми  зрозуміли:  Свободи

                                                                   Одвіку  -  без  крові  -  не  буде.

                                                                   Рости  ж  у  віки,  дзвінкомовна,

                                                                   Едем  наш  і  наша  безмежність,

                                                                   Ми  сплачуєм  чесно  і  сповна

                                                                   Омріяну  так  незалежність.

                                                                                                                 Світлана  Імашева  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691292
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 10.11.2017


Ганна Верес

Зустріч з татком

Хто  радість  міряв  у  дитячих  грудях,
Коли  вертає  батько  із  війни?
«Не  відпущу  тебе  уже  нікуди!»  –
Дитячий  голос  дзвоником  бринить.

І  розпирає  радість  груденята,
І  сонце  яскравіє  ув  очах,
І  обнімають  шию  рученята,
А  в  татка  сльози  й  крила  із  плеча.

Розправить  він  їх  і  накриє  ними
Всю  землю,  щоби  ворога  спинить,
Щоб  небо  й  очі  не  були  сумними
Від  ран  і  втрат  безглуздої  війни.  
27.10.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759693
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 10.11.2017


Н-А-Д-І-Я

Невідправлені листи

Осінь  розкидала  жовте  листя,
Ніби  невідправлені  листи.
Тільки  сторінки,  на  диво,  чисті.
Що  хотіла  в  них  розповісти?

Де  знайти  таємних  адресатів,
Хто  чекає,  осене,    листів?
Чи  не  можеш  адрес  пригадати,
Чи  запас  потрібних  слів  спустів?

Все  писала,  рвала,  розкидала,
Не  могла  знайти  оті  слова,
А  коли  адресу  пригадала,
То  вже  осінь    стала  снігова..

Вітер  у  листах  знайшов  забаву:
Розкидав,  сміючись,  на  весь  світ.
Цим  зробив  він  дуже  добру  справу:
Адресатам  передав  привіт...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759682
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 10.11.2017


Світлана Моренець

РІДНІЙ МОЇЙ (експромт)

Бог  кожному  дарує  рідний  край,
матусенька  єдина  –  теж  від  Бога.
Шляхів  дав  безліч,  але  обирай
той,  що  з  магнітом  рідного  порога.

А  в  кожнім  краї  мова  є  своя
як  ідентифікація  народу.
Моя  ж  –  ніжніш  від  співу  солов'я,
бо  мамина,  йде  з  роду  і  до  роду.

Вбираю  вірш,  молитву,  парафраз,
як  воду  із  свяченого  джерельця.
І  хоч  спілкуюсь  іншими  не  раз,
та  лиш  рідненька  йде  з  самого  серця.

                                       9.11.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759545
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 10.11.2017


Ніна Незламна

Це твоя дорога / проза /

     Злегка  віяв  прохолодний  вітер.  Часом  зривав,  підіймав  жовте,  руде  й  багряне  листя.  Воно  кружляло  й  стелилось  до  землі,  наче    Наталці  встеляло  дорогу.  Йшла  -  по  щоках  витирала    непрохані,  гіркі  сльози.
Здається  прийшла.…  оглянула  цвинтар.Довкола  себе  нікого,  неподалік  ,  бігла  невелика  чорна  собака.  
 Червоні  троянди  поклала  на  могилу,  тиснуло  у  грудях,    заридала,  
-Бабусю!  Скажи,  скажи  мені,  як  далі  жити?  Скажи  чому  таке  гірке  кохання?  Чому  так  боляче,  аж  відчуваю,  як  закипає  в  жилах  кров?  І  хто  придумав  кохання  і  любов?  Я  в  полум`ї    згорю,  неначе  свічка,  напевно  в  житті    немає    майбуття.  Кому    на  цьому  світі    я  потрібна  ?    Скажи  рідненька,  чому  комусь  усе,  комусь  нічого?    Як  пережити  знову  зраду?  Чи  може  доля  -    в  мене  така?  Але  ж    іще  молода,  хіба  може    бути  кінець  життя?  А  може  -    це  чиєсь  прокляття?    Війнув  вітер,  не  знати  звідки  взялась  пташка,    поряд  з  нею  немов  торкнулася  землі    і    недалеко  сіла    на  траву.    Наталя  замовкла,  озирнулася  довкола,  витирала  сльози,  здивовано  подивилася  на    сіреньку  пташку.  Та  крутила  головою,  не  високо  підіймалась    над  травою  й  знову  сідала.  З  кишені  куртки  дістала  зернята  соняха,  кинула  в  траву.  Пташка  придивилася,  не  наважилась  клювати.  Подала  якийсь  звук,  крутила  головою,зирила  на  неї.  Від  того  погляду    –  мороз  по  шкірі,але    поклала  кілька  зернят  на  долоню,    до  пташки  простягнула  руку.  Від  здивування  округлилися  очі,  пташка  сміливо  сіла  на  долоню,    раз  -по  -    раз  клювала.  Перехопило  подих,  боялася  поворухнутись,  щоб  часом  не  злякати  це  миле  земне  створіння.  А  в  думках  не  могла  пригадати,  що  ж  це  за  пташка,  як  її  звати?  Всі,  до  однієї  зернини    з`їла  й    злетіла,  не  високо  над  головою,  зробила  коло  і  полетіла  геть,  здіймаючись  то  високо,  то  нижче  над  землею.
Подумала  -  що  це  було?    Присіла  на  лавку,  що    поряд  з  могилою.  Далеко  заблудився  погляд,    перед    очима  спогади…
     Тоді  їй  було    майже  шістнадцять.  Вона  у  дитбудинку,  з  дитинства  вважала,  що  рідні  зовсім  немає.  Та  одного  разу  запросила  директриса,  сказала,  що    її  знайшла  бабуся  -  Анфіса,  мамина  мама.  І  їй  належить  вирішити  йти  до  неї,  чи  залишатися  тут,  до  повноліття.  Жінка  здалася  їй,  вже  й  не  такою  старою,  в  білій  сорочці,  чорній  спідниці,  на  вид  не  дуже  примітна,  лише  вишневого  кольору  намисто  їй    кинулося  в  очі.  Сиве  волосся    виглядало  з-під    капронової  хустки,  ніжно  рожевого  кольору.
       Здавалося  весь  світ  перевернувся.  Щаслива,  три  роки  поспіль  з  бабусею  -    не  розлий  вода.  За  цей  час  вона  повідала  їй  про  матір,    яка  виїхала  на  БАМ.  Лише  одного  листа  написала  їй  донька,  що  все  добре  і  навіть  не  залишила  адреси.  Вона  не  знала,  що  згодом  донька  приїхала  в  місто,  народила  дівчинку  .  Й  покинувши    її  в  пологовому  відділенні,  знову  поїхала  туди,  більше  ні  слуху,  ні  духу.  Тільки    п`ять  років  назад  зустріла  однокласницю  доньки,  Юлю,  вона  була  з  нею  разом,  на    тому  будівництві.  Та    поцікавилася,  як  онучка,  тоді  бабуся  дізналася,  що  в  неї  є  онука.  Розповідала,  що  після  такої  звістки  ледь  не  потрапила  до  лікарні  та  дякувати  Богу  все  обійшлося.  Два  роки  оббивала  пороги  до  дитбудинків  та  наполегливість  все  ж  зробила  своє  діло.  Наталка  щаслива,  що  має  рідну  бабусю,  а  за  матір-  декілька  раз  давали  запит  в  Росію  та  на  жаль  відповіді  так  і  не  дочекалися.  
         Наталка    поступила  до  технікуму,    закінчила  «  Бухгалтерський  облік»  працювала  в  бухгалтерії  заводу.  Там  і  познайомилася  на  прохідній  з  Миколою,  він  працював  охоронником.  Здавалося  все    було  добре,  побачення,  квіти,  кохання,  згодом,  через  пів  року  одружилися.  Та  ніхто  не  міг  здогадатися,  що  Микола  любив  гульнути,  часом  трохи  випити,  то  нічого,  а    от  з  жінками  любив  пофліртувати.
 Одного  разу  Наталка  раптово  зайшла  до  підсобки,  де  й  застала  чоловіка  з  жінкою,  як  кажуть  -    на  гарячому.
       Пережила    розлучилися,  все  відійшло,  рана    трохи  боліла  та  життя  продовжується.  Бабуся  велику  роль    зіграла  в  її  житті,  завжди  підтримувала,  все  наставляла  на  шлях  істинний,  щоб  не  спішила,  навчилася  розбиратися  в  людях.    Потім  її  не  стало….  Пішла  в  той  світ,  залишила  одненьку,  як  билинку.  Ось,  їй  вже  майже  тридцять  років  і  сама.      І  вечорами,  прийшовши  з  роботи,  хоч  вовком  вий,  телевізор,  кіт  і  вона.  Вночі  -  інколи  позирне  на  місяць    й  прошепоче,
-  Ти  одинокий,  як  і  я  та  біля  тебе  зорі  є  ,  а  де  ж,  коли  буде  в  мене  сім`я?  Скажи,  коли  до  мене,  у  двері  хтось  постука?
 Огорталася  ковдрою,  неначе  від  холоду,  а  поруч  -  Сіренький  муркоче.    А  він  ласки  теж  хоче,  ніжно    його    погладить  по  спині,  за  вушком,  всміхнеться    і  вже  під  муркотіння  засне.
     Перевела  подих….Озирнулася  довкола,  неначе  зовсім  одна  тут,  на  цвинтарі.  Тихенько    прошепотіла,
-Бабусю,  вибач,  давно  в  тебе  не  була.  Та  хочу  з  тобою  поділитись,  я  знову  обпеклась…  Так  вийшло  була  на  курсах  підвищення,  зустріла….  
     І  неначе  все  перед  очима;  на  зупинці  стояв  високий,  чорнявий  чоловік,  у    військовій  формі.  Позирав  на  годинник,    раптом  підійшов  до  неї,
-Вибачте,  ви  часом  не  знаєте    графік    роботи  автобуса  шостого  маршруту,  вже  пів  години  чекаю,  немає,  чи  може  я  запізнився  й  сам  не  знаю.…
Зашарілася,
-Вибачте,  я  не  місцева.  Тож  графіків  не  знаю  та  й  мені  на  інший  автобус.
 Ось  так  познайомилася  з  ним.  Представився  Олександром,  мав  звання  старшого  лейтенанта,  працював  при  Військкоматі.  Він  провів  її  до  технікуму,  де  були  курси  і  після  занять  проводжав  на  квартиру,  де  зупинилася    вона  на  час  відрядження.
Олександр  був  наче  строгим  і  в  той  же  час  часто  всміхався.  Веселий,  невгомонний,  все  розповідав  про  пригоди  солдат  на  службі.  Не  був  одружений,  мав  однокімнатну  квартиру  від  військкомату.
 Одного  разу,  після  двох  тижнів  знайомства,  запросив  її  до  себе  на  чай.  Та  Наталя  не  наважилася,  вже  не  той  вік,  позалицятися  й  розбігтися  -    давно    треба  якогось  серйознішого,  для  сімейного  життя.
         Після  курсів,  він  дзвонив  їй  на  роботу  по  стаціонарному  телефону.  На  Новий  рік  приїжджав,  посиділи  в  ресторані,  поспілкувалися.  Наполегливо  говорив,  щоб  запросила  до  себе  та  вона  була  непохитною.  Коли  проводжала  ,на  вокзалі  попросив  її  руки,  вона  не  очікувала  цього  та  сказала,  що  подумає.
     Буяла  весна….    Олександр  по  телефону    просив,  щоб  приїхала  до  нього.    Та  вона  все    ніяк  не  могла  вирватися  з  роботи.
           Одного  разу  в  бухгалтерію  зайшов  новий  головний  інженер,  взяти  якісь  папери.  Він  рідко  заходив  та  коли  спілкувався  з  головним  бухгалтером  ,  весь  час  його  погляд    -до  Наталі,  як  в  кота  до  сметани.  Співробітники    це  помітили  ,  інколи    з  усмішкою,  запитували,  чи    не  вона  часом  його  коханка?  В  кабінетах  про  нього  ходили  розмови,що  має  такий  гріх,  хоча  й  має  сім`ю.
 Цього  разу  він  запросив  до  себе  в  кабінет  Наталю,  щоб  забрала  в  нього    папери,  всміхнувшись  вийшов.  Так  він  не  церемониться,  коли  вона  тільки    зайшла  в  кабінет,  як  він  попередив  секретарку,  щоб  його  не  турбували.  Його  очі  нагадували  їй  з  фільму,  якогось  корейця.  Вона  присіла  за  стіл,  сміливо  підійшов  до  неї,  поклав  руку  на  плече,
-  А  що  Наталю,  розважимося  сьогодні?  Я  пошлю  тебе  на  пошту  надіслати  папери,  сам  тебе  туди  повезу,  а  потім  на  квартиру,  чи  може  до  тебе.  Адже  ти  сама  живеш,  що  скажеш?
Вмить  почервоніла,  в  очах  з`явилися  вогні  ненависті,  ледь  втрималася,  щоб  часом  не  загнути  мата.  Різко    з  плеча  відкинула  руку,  поспішала  до  дверей,
-Ви  ,  шановний,  помилилися  адресою.  Я  не  дівчинка  по  виклику.  Не  той  вік  та  і  з  ким  йти,  ще  треба  подумати,  чи  він  вартий.
Вже  в  дверях  почула  гучний,  демонстративно  вульгарний  його  сміх,  різко  вийшла  з  кабінету.  
Той  випадок  згадувала  з  огидою.  Коли    зустрічала  його  в  коридорі,  то  він    всміхався,  примружував,  досить  і  так  вузькі  очі.  Вона  ж  не  звертала  уваги,  вирішила,  що  на  світі  багато  дурнів,  хоч  і  займають    високі  посади.    
 І  ось  вже    золота    осінь…  Зовсім  недавно  мала  піти  в  відпустку  та    зненацька  була  перевірка  з  Києва,  тож  не  відпустили.  Олександр  чекав  на  неї,  дзвонив  щодня  і    дав  адресу,    можливо  буде  в  цей  час  у  від`їзді,  бо  навесні  і  восени  роботи  в  Військкоматі  завжди  більше,  адже  призов  у  армію.
       Їй  повезло,  всього  два  дні  знадобилося  для  перевірки  паперів.  Ніяких  неприємностей.    Наталя  радісно  пішла  в  відпустку.  Вона  вирішила  йому  зробити  сюрприз,  приїхати  зненацька,  бо  ж  тільки  вчора  повідомила,  що  трохи  затримується.
     Осіннє  ранкове  сонце  трохи  іскрило  між  хмар.    Прохолодно,  хоча  безвітряно.    Наталя  підійшла  до  п`ятиповерхового  будинку,  двері  в  під`їзді  відчинені,  відчула  якусь  тривогу  в  душі.  Так,  наважилася  приїхати,  хоче  побачити,  як  він  живе,  а  там  -  далі  видно  буде.  
Кілька  раз  надавила  кнопку  дзвінка  -    тихо…    Мабуть  немає  вдома,  вирішила  та  раптом  відповів  жіночий  голос,  
-Зараз,  зараз,  одну  хвилиночку!  Любий,  ходи  сюди,  тут    якась  жінка,  напевно  кур`єр  з  роботи.
   Наталя  хотіла  відійти  назад  та  двері  відчинилися.  Перед  нею  стояла  славна,  білява  жінка  в  домашньому  халаті,  з  великим  вирізом  на  грудях,  було  видно,  що  халат  одягнений  поверх  нічного  пеньюару.  Олександр  підійшов,  побачивши  її    відразу  зблід,  
-Ти?
Розгублено  дивився,      не  знав,  що  сказати.
Він  теж  був  одягнений  в  халат.  Вона  все  зрозуміла,  різко  розвернулася  й  пішла  до  виходу.  А  він  –  більше    не  зміг  промовити  й  слова.  Почула,  як  зачинились    двері.  В  розпачі,    відразу  поїхала  додому.
   І  ось  відкинувши  від  себе  спогади,  поправила  каштанове  волосся  на  плечах,  всі  спогади  тихо  розповіла  бабусі.
І  вже  гучніше,
-Ось,  бабусю,  ти  все  знаєш….  Цим    -  я  можу  лише  з  тобою  поділитись.  Не  знаю,  чому  таке  життя.  Мені  здається  я  сильна  та  насправді  слабка,  хочу  бути  комусь  потрібна.  Хочу  мати  підтримку.  Невже  -  не  маю  права  на  справжнє  кохання,  бабусю?!  
     Раптом  кілька  краплин  попало  на  обличчя,  підняла  голову  догори.  Невеличка    сіра  хмара  наче  зависла,  стояла  на  місці,  а  вітерець  час  від  часу  від  неї  навіював  ріденькі  краплини  дощу.
Вона  вклонилася  до  могили,
-Все  я  піду,  вибач  бабусю!  Гадаю  ти  наснишся  мені,  даси  пораду,  як    жити  далі.
         Наталя  повернула  на  пряму  дорогу,  яка  вела  до  виходу  цвинтаря.  Вона  побачила  чорну  собаку,  яка  крутила  хвостом  і  бігла  в  її  напрямку.  І  недалеко,    десь  в  метрах  тридцяти,    позаду  собаки,  в    чорному  плащі  йшов  чоловік  з  парасолькою.
               Від  спілкування  з  бабусею,  відчувала  полегшення  на  душі.  Настрій  покращився,  вирішила  відразу  додому  не  їхати,  а    зо  дві  зупинки  пройтися  пішки.  Адже  дощ  тільки  налякав,  хмара  майже  непомітно  та  все    ж    поплила  на  захід,  де  скупчилися  багряні  й  ледь  рожеві  хмари.  
             Біля  воріт  виходу    -  почула,  як  хтось  її  гукнув.  Озирнулася,  чоловік    в  чорному  плащі,  високого  зросту  всміхався,  поспішав  до  неї,
-Наталю  ти?  А,  я  думав  помилився.  Ти  така  славна,  зачіску  змінила.
Підійшовши  ближче,  він  уважно  дивився,  неначе  милувався  нею,  всміхався.    Вона  зашарілася,  не  знала,  що  сказати.  Легенька  усмішка  на  обличчі  і  лагідний  погляд.
-Ти,  що  не  впізнала?  Це  ж  я  Славко!  Черкашин,  з  паралельного  класу,  -  гучно  й  піднесено  випалив  він.
-  Ох  і  красуня  стала!  В  таку  закохатися  не  гріх  би  було  та  напевно  заміжня,  є    сім`я,  -  продовжив  він  з  гарним  настроєм  ,  намагався  дивитися  в  очі.
Наталя  зупинилася,  з  усмішкою    підморгнула,  
-Ну  досить,  ти  все  одно,  як  школяр,  компліменти  даруєш,  залиши  для  дружини,  а  то  приревнує.
-Це  окрема  тема.  Давай  зайдемо  в  кафе,  якщо  не  дуже  спішиш,  -    весело  запропонував.
-Ну  гаразд,  я    у  відпустці,  маю  час.  І  вдома  на  мене  ніхто  не  чекає,  -    сказала  спокійно,  трохи  замислившись.
   В  кафе  не  людно,  тихо  грала  лірична  музика.  Під  звучання  повільно  крутилася  підвісна  дзеркальна  куля,  яка  світиться,  переливається  різними  кольорами.  Було  дуже  комфортно.  Він  замовив  вино    й  цукерки,  вона  з  цікавістю  спостерігав,  не  заперечувала.  Їй  хотілося  розвіяти  самотність,  яка  її  останнім  часом  дуже  бентежила,  не  давала  спати.
Вони  спілкувалися,  пригадували  школу.  Їй  так  легко,  добре  на  душі,,  шкільні  спогади  неначе  повернули  їх  в  юнацькі  роки.  Вона  так  захопилася    в  розмові  про  школу,  що  вже  називала  його  Славком,    усміхалася.  А  в  очах  замерехтіли  веселі    іскринки,  він  це  помітив  й  ніжно  взяв  її  руку,
-Ну  ось,  ти  зараз  така,  як  колись.  Що  тебе  хвилює,  бентежить?  Поділися  –  на  душі  стане    легше.  Адже  ми  з  тобою  разом  йшли  з  цвинтаря.  Туди  ж  загалом  йдемо  поділитись  сокровенним.  
     Наталя  -  трохи  схиливши  голову  до  столу,  розповідала  про  зради,  які  їй  було    важко  пережити.  На  якийсь  час  замовкає,  її  погляд  не  стояв  на  місці,  все  десь  бігав,  неначе  відшукував  щось  і  знову  говорила.  Закінчуючи  розмову,  підкреслила,  що  втратила  довіру  до  чоловіків.  А  потім  схвильовано  сказала,
-Та  ні,    ти  тільки  не  подумай,  що  я  хочу,  щоб  мене  хтось  пожалів,  зовсім  ні!    Просто  думаю  чому  така  доля,  комусь  все,  а  комусь  нічого.
-Гадаю  тобі  не  буде  цікаво  почути  приблизно  те,  що  ти  розповіла  мені.  Правда,  мене  спіткало  таке  один  раз  та  гадаю  цього  достатньо,  щоб  зробити  рану  на  все  життя.  Та    все  ж  я    себе  відчуваю  сильним,  здатним  загоїти  рану,  життя  продовжується,  треба  жити.  І  тобі  скажу,  ми  молоді    і  у    нас,  ще  все  попереду.
 -А  давай  розважимося,  Подивись,  он  пара  танцює,    давай  згадаємо    випуск,  -  він  простягнув  до  неї  руку.
Наталя  почервоніла,  відвела  погляд  в  сторону  та  все  ж  встала.
     Неначе  свято,  піднесення  душі  в  світ  танцю.  Вона  забулася,  примружуючи  очі  від  задоволення,  ледь  торкалася  його  руки,  не  поспішала  кружляла  в  легкім  вальсі.  Він  обережно  вів    її,  підтримував  неначе  скарб,  а  серце  так  шалено  стало  битись,  що  вже  подумав,  що  вона  почує,    З  неї  не  зводив  очей….
Уже    повернулися  до  столу,  як  діти  -    з  задоволенням  дивилися      один  на  одного.  Пуста  пляшка,  кришталеві  бокали    на  столі,  сяяли  від  дзеркальної  кулі,  їм  обом,  це  нагадало  випускний  бал.  Офіціант,  всміхаючись  приніс  морозиво…
-Ми  з  тобою,  як  колись  після  випускного,  пам`ятаєш?  -  вона  зазирнула  в  очі,    раптово  почервоніла.
Почервоніла,  від  його  погляду,  той  блиск  в  очах,    прямий  погляд    неначе  діставав  до  серця,  раптом  так  стало  тепло,  зненацька  взяла  його  за  руку,
-  Дякую  тобі,  за  цей  чудовий  день  і  за  танець.  Я  так  давно  не  танцювала,  ти  мене  приємно  вразив,  здається  зовсім  не  змінився.  І  не  дивись  на  мене  так  пронизливо,  будь  ласка…
-  Та,  що  ти?!  Розумієш  -  ти  мені  подарувала  миті  щастя,  ось  тут,  зараз.  Я  себе  таким  щасливим  давно  не  відчував.  Сьорбнув  останнім  часом,  як  кажуть  гарячого  борщу,  теж    ошпарився  окропом,  як  і  ти.  Та  ще    є  дві  причини,  які  похитнули  моє  життя.  На  цвинтарі,  не  тільки  бабуся,  яку  ти  знала,  минув  рік,  як    на  автомобілі    розбилися    батьки.  
Він  хвилювався,  голос  ледь  –  ледь  тремтів,  трохи  зблід,  відвів  погляд    та  все  ж  продовжив,
-  Мій  старший  брат  живе  в  Києві,  я  тут  сам,  один.  Зараз  я  не  в  форму  одягнений,      в  цивільному  та  я  ж  насправді  молодший  капітан  судна,  допіру  повернулися  з  полону.  З    Нігерії,  було  непорозуміння  з  товаром,  майже  три  місяці    тримали  судно..  Та  дякувати  Богу  все  з`ясувалося.  Я  давно  живу  в  Одесі,  а  тут  квартира  батьків.  Ми  часом  з  братом  разом  тут,  а  коли  й  поодинці,  як  виходить.  В  нього  там  квартира,  сім`я,  а  я  більше  в  плаванні,  приїжджаю  сюди  раз  чи  два  на  рік.
Вона  уважно  слухала,  все  ще  двома  руками    тримала  його  руку,
-Прийми  мої  співчуття.  Не  розчаровуйся  в  житті,  все  владнається,  ти  вартий  того.  Гадаю  буде  все  добре.  Знаєш,  я    з  часом  задумуюся  про  своє  життя,  бере  відчай  та  ось  вислухала  тебе,  ні    мабуть  все  це  не  вірно.  Ми  насправді,  ще  молоді,  щоб  впадати    у  відчай,  так    не  годиться.
Запала  тиша,  кожен  думав  про  своє…  
В  кафе  зайшла  весела  компанія,  гучно  розмовляли,  сміялися…
-Мабуть  нам  пора,  -  запропонувала  Наталя.
   Легка  прохолода  огорнула  тіло,  Наталя    здригнулась,  позираючи  на  небо.  Вже  вечоріло….  здалеку  темно  -  сіра  пелена,  неначе  спускалася  до  землі.
-Ось,  ось,  буде  дощ,  давай  швидко  до  автобуса,  напевно  не  встигнемо,  -  проговорила,  взявши  його  під  руку.
По  обіч  дороги  стояло  «Таксі»,  водій  дрімав,  голова    схилена  на  кермо.
В`ячеслав  постукав  по  капоту,
-  Друже!  Виручай,  бо  зараз  змокнемо…
       Вона  сиділа  задивляється  на  дорогу,  він  поряд  спостерігав  за  нею,  йому  не  хотілося  розлучатися  та  все  ж  вирішив  зробити  паузу,  щоб  розібратися  в  собі.
Мжичив  прохолодний  дощ…    Кілька  хвилин  в  дорозі  і    вони  біля  її  будинку,  не  поспішаючи,  під  руку,  провів    до  вхідних  дверей.  
-Я    навідаюсь  до  тебе  перед  тим,  як  їхати.
Раптом  устами  доторкнувся  до  пальчиків  правої  руки,
-Гадаю  ти  не  проти?  
Зашарілася,  від  несподіванки  загупало  серце,  не  могла  вимовити  й  слова,  тільки  кивнула,  відчиняла  двері.
Він,  як  хлопчисько  заскочив  в    «Таксі»  ,  водієві  назвав  адресу..
Ох      -    подумав  -  бентежить  вона  мене,  бентежить,  а  може  з  нею  я  віднайду  спокій?  Може  дасть  згоду  бути  зі  мною  та  й  забрати  в  Одесу.  А  що  далі?  Чи  здатна  народити  дитя?  Хто  знає,    яке  в  неї  життя  було?
 Схаменувся,  як  таксист  сказав,  що  вже  приїхали.
     Тим  часом,    Наталя  зачинивши    за  собою  двері  квартири,  зупинилася  перед    дзеркалом,  буяли  емоції,  не  знала  куди  себе  подіти,  випалила,
-  «Свет  мой  зеркальце  скажи,  да  всю  правду  расскажи.  Ти  одно  знаєшь  секрет,  кто  полюбит  меня,    иль  нет?»***
Розставивши  руки,  прокрутилася  два  рази,  пританцьовуючи  підійшла  до  ліжка,  впала  ниць.    За  мить,піднявши  голову  догори,  звернула  увагу  на  фото  бабусі.
 Сльоза  котилась  по  обличчі,  і  в  думках  зверталася  до  неї.  «Якби  ж  ти  була  поруч,  то  мені  було    б  легше.    А  може  ти  наснишся,  підкажеш,  як  далі  жити?  Адже  ти  знаєш,  чи  буду  я  щаслива  чи  ні.  Ти  завжди  мене  підтримувала,  хоч    і    багато  я    в  житті  наробила    помилок.»  З  думками  спостерігала  за  дощем,  який,  то  мжичив,  то  хлюпав  сильніше,  вкрилася  ковдрою,  заснула.
     Перед  нею,  яскравий  літній  день.    Широка  дорога,  по  обіч  якої  колосяться  хліба,    по  них  червоні  маки.  Вона  неначе  іде  по  тій  дорозі,  піднімає  голову    до  неба,  а  воно  блакитне,  зовсім  безхмарне.  Раптово  по  дорозі,    перед  нею    розстеляється  вишитий  рушник,  чує  голос  бабусі,
-«Наталочко….    це  твоя  дорога!  Йди  впевнено  по  ній,  не  бійся,  все  буде  добре.  Це  твоя  доля,  сміливіше,  впевненіше  йди,  повір  йому,  ти  будеш  щаслива»
Здригнулася,відкрила  очі.Біля  обличчя  мурликав  Сіренький,  лапою  торкав  волосся.  Вона  потягнулася  й  трохи  сердито,
-Ото  сон!    Такий  сон  перебив!  От  бешкетник!  Їсти  хочеш…..
         В`ячеслав  не  взяв  її  номер  телефона  і  свій    записати  не  запропонував.  Два  дні  Наталя  не  могла  оговтатися  після  зустрічі,  всі  думки  про  нього.
         В  шафі    перебирала  речі,    згадувала  сон.  Вона  чомусь  вірила  снам,  особливо  коли  снилася  бабуся.  Можливо  піти  на  той  рушник,  а    якщо  запропонує,  як  кажуть,  -«  Кинусь  у    вир  головою».  А,  як  знову  ошпарюся?  Та  ні,  тоді  б  не  наснилося  так,  таке  хлібне  поле,  колоски  налиті.  Підкрадався  сумнів,    тож  уві  сні  не  бачила  бабусі,  тільки    чула  її  голос.  Роздумувала,  адже  з  ним  так  легко,  тепло,  погляд  ніжний,  ласкавий.  Хай  би  той  сон  став  реальністю,  можливо  й  справді  з  ним  буду  щаслива.
       За  вікном  світліло…  Не  могла  спати  цієї  ночі,    навіть  не  читаеться  О  другій  годині,  накинувши  махровий  халат,  вийшла  на  балкон,  вдивлялася  в  ніч,  рахувала  зорі.    Якесь    дивне  передчуття,    сьогодні  має  щось  статися.          На  годиннику  десята…    вона  дивилася  телевізор.  На  кухні  засвистів  чайник  й    одночасно  почула  дзвінок  у  двері.  Розгубилася,  сама  не  знала  чому,    на  ходу  виключила  електрочайник,  причесала  волосся  й  вже  спокійно  відчинила  двері.
В`ячеслав  -    в  руках    тримав    червоні  троянди,  не  три  і  не  п`ть,  а  великий  букет.  Вона  побачивши  його  в  костюмі  капітана  почервоніла,  усміхнулася,не  могла  приховати  радості,  але  мовчала.  На  якусь  мить  обоє  завмерли,дивилися  один  на  одного.
-Наталко!  Добрий  день!    Може  не  виженеш?  Це  тобі,  -  хвилюючись,  не  поспішаючи  сказав,  поцілував  у  щоку.
Він  бачив  її  щасливі  очі,  взяв  за  руку,
-Ну,  що  запросиш,  чи  проженеш?
-Вибач,  я  трохи  розгубилася…  такий  букет!  Мені  ніхто  таких  не  дарував.  Дякую!  Заходь  -    заходь!  У  мене  саме  закипів  чайник,  тож  проходь,  нікого  немає,  я  ж  одна,  не  соромся.
Він  зазирнув  на  годинник,  
-Так  Наталко,  у  нас  часу  обмаль.  Сьогодні  треба  все  встигнути,  тож  буду  говорити,  а  ти  слухай.  Я  взяв  білети  до  Одеси  на  завтра.  У  нас  є  доба  все  вирішити.
 Дістав    коробочку  з  каблучкою,  став  на  одне  коліно,
-Наталочко!  Будь  мені  дружиною!  Ти  пробудила  в  мені  ті  почуття,  що  були,  ще  в  школі.  Я  кохаю  тебе!  Я  обіцяю  не  зраджувати,  поважатиму  твою  думку,  берегтиму  тебе!
 Він  дуже  хвилювався,  трохи  зблід,  рука  з  каблучкою  ледь  –  ледь  тремтіла.  Вона  відчула  до  обличчя  прилив  крові,  гучно  билося  серце.
-Я  згодна,  -  тихо  проговорила.
-І  у  нас  будуть  діти,  Наталочко,  ти  не  проти?  Схожі  на  тебе  і  на  мене,  -  випалив  він,  дивлячись  прямо  в  очі.
Вона  неначе  соромилась,  почервоніла.  Він  заглянув  в  очі,  намагався  піймати  її  погляд,  щоб  розпізнати  чи  щиро,  чесно  відповість,  чи  в  них    є  -  та  іскра  кохання?
-  Гаразд  ,тільки  двоє,  не  більше,  бо  не  такі  ж  вже  з  тобою  молоді.
Він  підняв  її  на  руки,  крутнув,  поставивши  на  ноги  -  цілував..
А  після  поцілунків  пили  чай.  Розмовляли,  будували  плани  на  майбутнє,  весело  обговорювали  від`їзд.
 Коли  він  пішов,  цілувала  фото  бабусі,  поклала  у  валізу,  в  думках  розмовляла  з  нею,  просила  благословення.  Потім  з  годину  сиділа  на  дивані,  неначе  закам`яніла,  в  котре  згадувала  рідненьку.  Перед  очима  той  день,  як  побачила  її  вперше,  коли  вона  прийшла  за  нею  в  дитбудинок.  Солоне  відчула  на  губах,  навіть  не  помітила,  що  сльози  текли  по  щоках  й  тихо  вголос,
-Ну  добре,  бабусю,  треба  поспішати,  багато  роботи….
 Час    пролетів  у  клопотах,  думала  -як  добре,  що  у  відпустці  -  збирала  речі.
В`ячеслав  поїхав  додому?  теж  збирати    речі.  Він  радів  осені,  радів,  що  зустрів  її,  що  не  відмовила.
Цю  ніч    добре  спала,  навіть  нічого  не  снилось.  Кіт,  як  завжди    спав  біля  неї,  теж  дуже  тихенько.
За  вікном  легенький  сірий  туман  накрив  ранок…    на  пів  -  голе  дерево….  Осінній  пейзаж  її  не  засмутив.  Потягнулася  в  ліжку,  всміхнулась,  погладила  кота,
-Ну,  що  гайда,  підіймайся,  будемо  збиратися….
Кіт  потягнувся,  замуркотів  біля  шиї,  терся  об  бороду,
-Ну  досить  ніжитись,  тепер  будеш  лише  охоронцем,  буде  мені  з  ким  ніжитися  в  ліжку…
     Закипів  чайник,  одночасно  дзвінок  у  двері…
Він  стояв  перед  нею  всміхнений,  щасливий,  в  одній  руці  валіза,  в  другій  три  червоні  троянди  ,  а  погляд  ніжний,  теплий,
-  Доброго  ранку  !
 Поцілунок  у  щічку,
-На  нас  чекає  таксі…
     На  ходу  пили  чай,    спішили…
 Спішили  йти  по  одній  дорозі  в  житті.  Вона  усміхалася,  дякувала  долі    в  надії,  що  буде  щаслива,  що  відтепер  в  неї  все  буде  добре.
В`ячеслав    тримав  її  за  руку,  відчуває  хвилювання,  легеньке  тремтіння,  дихання,  йому  стало  тепло  на  душі,  спокійно.  У  нас  все  буде  добре,  адже  відчуваю  вона  до  мене  не  байдужа.    
   «Таксі»    їхало  до  аеропорту,  по  обіч  дороги    рушником  стелилося  багрове,  жовте,  місцями  темно  –  зелене  листя.    Осіннє  сонце  -  мерехтінням  проміння  ,    проводжало    їх    в  нове  життя.
                                                                                                                                             ***-  російською  мовою
                                                                                                                                                                     Вересень  2017  р
           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759146
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 10.11.2017


Миколай Волиняк

Слава Соколина

         Приспів:
Ти…  і  я  Україно  в  тобі,
Маю  в  серці  тебе  я  єдину.
У  мені  твої  гени  в  крові,
Я  не  зраджу  тебе,  не  покину.
                                 *      
Ще  не  вмерла  Україна,
І  не  вмре  ніколи.
Зацвіте,  немов  калина,
У  обіймах  волі.
                   Приспів:
                               *
І  постане  ще  з  руїни,
Широка,  простора.
Бо  не  впали  на  коліна,
Внуки  Св’ятогора.
                   Приспів:
                                 *
Залунає  всьому  світу,  
Мова  Солов’їна.
Підіймає  на  орбіту,
Слава  Соколина

Прим.  Сокіл  тотем  древніх  україців(  тризуб)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759435
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 10.11.2017


Любов Іванова

НАМАЛЮЙ МЕНІ ЩАСТЯ

Н-анеси  на  папір  сім  яскравих  мазків
А-дже  це  буде  так  веселково.
М-іж  якими  впишу  я  сім  ніжних  рядків,
А-    любов  прикрашатиме  слово.
Л-едь  помітна  ця  ніжна  палітра  очам,
Ю-рби  дум,  хвилі  ніжності  в  серці.
Й-ду  до  того  мольберта,  неначе  у  храм,  

М-олитвИ  промовляю  веселці.
Е-х!    Як  вміло!  Як  гарно  ти,  любий,  творив,
Н-іби  справді    митець  сьогодення.
І-    Господь...  він  з  тобою  в  цей  час  говорив,

Щ-об  додати  в  роботі  натхнення.
А-  картина  -  шедевр!!!    В  ній  така  благодать,
С-вітанково-заквітчана  мрія.
Т-и  творив,  я  раділа...  бо  тут  -  життєдать.
Я-сен  світ,  ясен  день  і  надія..[color="#0400fc"][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743975
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 09.11.2017


Валентина Володина

Чем могу я с вами поделиться…


                                     Людям  свойственно  делиться
                                     Словом,  лаской  и  добром,
                                     Чтобы  в  Бога  Превратиться
                                     И  вернуться  в  Отчий  Дом.

     Бог  со  всеми  поделился:
     Самого  Себя  раздал!
     Во  Вселенной  РАсТВОРИЛСЯ,
     Всем  во  всём  Создатель  стал!

     Красотой  и  пользой,  вкусом.
     Каждой  буквою  Закона!
     Буддой,  Рамой  и  Иисусом,
     Всеми  старцами  Афона.

     В  каждом  Сердце,  в  каждой  клетке,
     В  каждом  атоме  нетленном.
     Все  и  всё  -  то  Божьи  Детки.
     Всё  Едино  во  Вселенной!

     Мы  в  Его  Любви  -  Едины!
     Это  нужно  нам  понять.
     Из  одной  мы  Божьей  "Глины"!
     Грех  нам,  люди,  воевать.

     Нужно  щедро  нам  делиться
     Сердца  Радостью,  Трудом.
     На  Земле  убрать  границы,
     Ведь  Земля  -  наш  общий  Дом!

     Хватит  всем  земли  и  Солнца!
     И  рассвета  и  заката,
     Песни,  музыки  и  танца
     Каждого  народа-брата!

     В  Мире,  Радости,  Любви
     На  Планете  Жить  должны!

                         P.  S.Чем  могу  я  с  вами  поделиться...
                                       Вот  стихи  мои,  эссе  и  песни.
                                       Боже,  помоги  Преобразиться!
                                       В  каждой  Душечке  Воскресни!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759194
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 07.11.2017


Любов Іванова

Заглядає ранок у моє віконце

З-аблищало  сонце,  просинатись  треба.
А-  лінощі  кажуть  –  не  вставай  ще,  ні!!
Г-олубінь  безмежна  вранішнього  неба
Л-агідний  промінчик  скаче  по  стіні.
Я-  відкину  ковдру,  ніжитись  доволі,
Д-ень  прийдешній  стука  в  шибку    вітерцем
А-  душі  до  щему  необхідно  волі...
Є-  ж  бо,  що  тяжіє  серденько  свинцем..

Р-оздивлюсь  довкола,  день  такий  хороший,
А-ж  до  небокраю  поглядом  сягну.
Н-іч  вже  поскладала  сни  мої  у  кошик.
О-сь  де  я  сховаю  мрію  осяйну…  
К-олихає  вітер  калинОву  гілку,

У-  повітрі  пахне  прілий  падолист,

М-ріям,  як  і  людям,  солодко..  чи  гірко
О-н  скільки  зібралось  різних  тих  намист.
Є-  у  кожній  днині  неповторні  миті

В-осени  і  влітку,  взимку  й  по  весні,
І-  найкраще  небо  у  своїй  блакиті,
К-раще  не  насниться  навіть  увві  сні.
О-дчиню  кватирку  і  вдихну  свободи
Н-е  помітить  раю,  треба  буть  сліпцем.
Ц-е  й  не  може  бути  краще  насолоди
Е-ос*  розмовляє  з  першим  промінцем.

*  Еос  в  поезії  –  ранкова  зоря.

     Фото  -  з  інету.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759230
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 07.11.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. "ЦЯ ПОРА ОПАДАНЬ… Ця сльота ностальгійно-осіння"

Ця  пора  опадань…  Ця  сльота  ностальгійно-осіння
Крізь  завісу  небес  журавлиним  ключем  промайне.
То  як  дзвін  поминань,  то  як  пісня  похмільна  весільна,  -  

Я  маленький  кленовий  листочок  –  зігрійте  мене…

Ох,  дощі  ви,  дощі  –  ізмарагди  померклих  снобачень,
Яшми  кольору  втрат,  бурштинові  печалі  жалю  –  
Я  люблю  цю  пору  опадань,  полум’яних  облачень…

І  беззахисне  листя  опале  –  без  тями  люблю…

У  мені  ностальгія  свій  жар  рознесе  аж  до  серця.
У  мені  щось  заплаче  –  наді́рветься,  схлипне  струна…
Ох,  шаленеє,  втишся!..    Та  серце,  мов  птаха,  заб’ється,  -  

Мов  заблукане  Сонце  у  пізніх  гірких  полинах…

Гірко-гірко,  авжеж,  по-осінньому  плачно  і  гірко,
Мірка  щастя  мала,  мірка  болю  безмежна,  і  все  ж…
Мірка  щастя  бездонна…  
яскрава…  мов  спалах…  
мов  зірка…

Мірка  щастя  людського  у  золоті  років-одеж…

Наше  все,  що  у  мислях  збережене,  дні  самоцвітні…
Наше  все,  що  у  пам’яті  –  з  глиб  виринає  з-за  туч…
Всі  обличчя  кохані,  всі  знані,  бажа́ні,  привітні  –  

І  на  серце  паде,  як  любов  –    невмирущий  обруч.
 
…Опадає-паде  листя  втишене  –  долі...  під  ноги…
Та  в  ту  хвилю  падінь,  диво-промінь  обличчя  торкне…
Не  було  б  умирань,  не  було  б  і  початку  дороги…

Я  опалий  кленовий  листочок  –  згадайте  мене…

23.10.2017

(Зі  збірки,  що  вкладається  [b]"Туга  за  Єдинорогом"[/b])

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756763
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 23.10.2017


Ol Udayko

ДВІ ЛІНІЇ ЩАСТЯ

         [i]Відчути  ті  дари  небесні  хочу:  
         Торкатись  щастя  ніжними  руками...
                                                                         [b]  Елена  Марс[/b]
[youtube]https://youtu.be/zotRnVeBVjA[/youtube]

[b][color="#4d0354"]Я    кінчиком    пальчика    –
в    пристрасті    сонній,        
за    межами    стулених
вій,    в    супокої    –
дві    лінії    щастя    
шукаю    в    долоні,
з    притлумленим    диханням    
таїнство    кою.    

Тихесенько,    трепетно    
никну    в    зап’ясті    
і    ніжно,        поволі,    
поверх        передпліччя    
осиковим    ли́стом        
втикаюсь    у    щастя,
що    в    серденьку    мріє,        
де    істина    вічна...    

І    –    сонми    мурашок    
по    стерплому    тілу,    
нечутний    мій    видих            
завмер    на    хвилину…
Нові    почуття,    
немов    птах,    прилетіли
і    в    ямочках    щічок    
дві    долі    молили…

Я    світлом    займуся,    
мов    клен  на  осонні,    
губ    милих    торкнуся    
неспішно,    поволі...
й    шепну    їй    на    вушко:
"    Люблю    тебе,    сонну!"
Дві    лінії    щастя    –    
дві    лінії    долі.[/color][/b]

13.01.2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756668
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 23.10.2017


Світлана Моренець

ДОНІ

В  заду́мі,  гортаю  сімейні  світлини
і  телепортуюсь  в  далекі  роки...
Ось  фото  –  найперше  –  моєї  дитини.
–  Привіт,  янголятко!  –  торкаюсь  руки,

а  там  –  світлий  Боже!  –  ті  пальчики  милі,
немов  у  Дюймовочки-крихти,  –  малі...
І  ніжість  щемливі  накочує  хвилі,
підхоплена  ними,  пливу,  як  в  імлі,

крізь  ночі  безсонні,  повз  пам'ятні  віхи:
ось  –  зубчик  найперший,  а  тут  –  перший  крок,
від  першого  слова  так  мліли  од  втіхи,
що  радість,  напевне,  сягала  зірок.

Згубилася  лялька  –  і  слізок  озерце,
обдерла  колінця  –  і  знов  полились
струмочком  окропу  на  мамине  серце...
Чи  буде  спокійним  воно,  хоч  колись?

Траплялися,  зрідка,  непослух,  пручання
і  таткова  кара  –  заслання  в  куток.
Та  це  вже  –  садочок  і  в  школі  навчання,
де  кожен  із  нас  свій  проходив  урок.

Росла  наша  доня,  а  з  нею  –  тривоги,
вже  час  самостійні  шукати  путі.
Рішуче  долола  затори  й  пороги,
тож  місце  достойне  знайшла  у  житті.

Ти  болі  й  хвороби  уміло  гамуєш.
З  жіночою  чуйністю  і  співчуттям,
поранені  душі  батькі́вські  лікуєш,
рятуючи  діточкам  їхнім  життя...

Кровиночко  рідна,  ти  нам  –  нагорода,
безцінний  прекрасний  дарунок  Небес.
Як  гілка  старого  козацького  роду,
ти  вистоїш  всюди  і  з  нами,..  і  без.

А  дехто  не  хоче  дітей.  І  без  риску
й  мороки  шукає  розваги  в  житті.
З  тобою  я  взнала  любов  материнську,
а  це  –  найсвятіше  з  людських  почуттів.

Що  просять  батьки  для  єдиної  доні?
Здоров'я,  кохання,  життя  без  проблем.
І  дякують  Богу  за  щастя  в  долоні,
аби  не  втекло  в  небеса  журавлем.

Ти  –  мама  і  жінка,  і  доня.  Хоч  нині
життя  в  нашім  краї  –  не  мед,  не  єлей,
та,  попри  тривоги  і  втрати,  і  кпини,
примножуй  достойні  чесно́ти  Людини.
Будь  Примою,  доню,  у  кожній  з  ролей!

                                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754794
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 14.10.2017


Світлая (Світлана Пирогова)

Україно моя

Україно  моя,  хоч  страждала  від  болю,
Не  збороти  нікому    твій  вільності  дух,
Не  вчепити  гнітюче  ярмо  твоїй  долі,
Не  здолати  вкраїнської  нації  рух.

Бо  народ  твій  одвічний  сіяч(хоч  стражденний)
Веселкової  мови,  любові,  добра.
Бо  народ  з  пелюшок  вже  крилатий  у  генах,
Джерелом  його  духу  є  води  Дніпра.

Зазіхнула  потвора  на  землю  родючу,
На  державу,  на  сина,  на  матір  і  рід.
І  чекає  розплата  її  неминуча.
Будуть  жити  -  Вкраїна  і  гідний  нарід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755122
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 13.10.2017


Оксана Дністран

На «заробітки»


На  чужину.  На  заробітки.
Не  в  змозі  діток  прокормить.
Пороги  плачуть  -  бідні  свідки.
На  них  спіткнулася.  Ще  мить.
Дрібно́ту  скупо  обіймаю.
А  ті,  мов  горобина  зграя,
Щебечуть,  всім  своїм  теплом
 До  мене  туляться  гуртом.

Та  треба  йти.  Спиняю  гомін,
Пронизує  дитячий  спомин  –
Я  так  прощалася  колись  
 Зі  старшим  братом.  Не  збулись
 Ні  сподівання,  ні  надії,
На  самоті  тепер  сивіє.

Батьківський  кашель.  Сльози  мами,
Вона  практично  у  нестямі
 У  сумку  пару  яблук  суне:
«Таких  духмяних  там  нема»,
Хмарніє,  мов  гірка  пітьма.
І  де  поділись  іскри  юні?

«Облиште,  мамо!  Не  Сибіри
Мене  чекають.  Не  до  Сирій,
В  Італію  наразі  їду,
Щоб  доглядать  старого  діда».
Змовчали.  Батько  відвернувся.
До  ніг  пухнастий  білий  цуцик,
Мов  м’ячик,  підкотився.  Рвучко.
Беру  валізу  я  за  ручку.

Зачувся  тріск.  Душа,  чи  сумка?
У  грудях  калатає  лунко.
Найменший  пискнув:  «Ти  надовго?..»
Не  відказала  я  нічого.
Бо  що  повідати?  На  рік?
Лиш  очі  одвернула  вбік.

Малеча  виросте  без  мене?..
Ой  доле-доле..  Нене-нене…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755171
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 13.10.2017


Елена Марс

Подорожник

Я  не  стану  терпеть  унижения
И  вторую  щеку  не  подставлю.
И  не  жду  твоего  извинения.
Пустота    в  моём  сердце  усталом...

Пустота.  На  душе  не  тревожно  мне.
От  стихов  твоих  больше...  не  больно.
Мои  чувства  уже  подытожены.
Я  вполне  тем  итогом  довольна.

Пустота.  А  была  -  вдохновлённая!..
И  строкой...  будто  в  небо  взлетала!..
И  за  гранью...  мечтою  нескромною:
Для  тебя  мне  хотелось  быть  -  Галой!..

Я  в  тебе  разглядела  -  художника...
Ты  словами  рисуешь  -  картинно...
Только  стала  тебе...  подорожником...
Не  увидел  во  мне  ты...  рубина...

Не  увидел  ни  розу,  ни  лилию,
Осуждая  души  моей  песни...
Ты  не  принял  строки  изобилия,
Хоть  и  был,  иногда,  так  любезен...

Назвала  тебя  Музой  -  избранником,
Став  таланту  чужому...  прислугой...
Ты  -  кнутом  мне  ответил  -  не  пряником.
Ну,  за  что?!  За  какие  заслуги?!

За  души  моей  нежную  искренность  
Ты  мне  -  болью  щемящей...  подкожно...
Что  ж,  прости,  за  прощанья  изысканность...
Береги  себя...
..........................  Твой  подорожник.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754921
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 13.10.2017


Надія Башинська

СІРИЙ ХВОСТИК

Дуб,  берізка  і  лисичка,
зайченятко  і  синичка.
Сироїжки  і  опеньки,
підберезовик  гарненький.

Оленятко  і  травичка,
під  калиною  криничка.
Боровик  ось  за  пеньочком
золотим  прикривсь  листочком.

Небо,  сонечко,  хмаринка,
у  дуплі  чиясь  хатинка.
Де  струмок  малий  і  мостик,
чийсь  сіренький  видно  хвостик.

Білченя,  мов  парашутик,
гнучка  гілка  -  гарний  прутик.
За  ялинкою  вовчисько,
підійшов  він  зовсім  близько.

-Забирайся,  вовченятко!
Бо  лякаєш  оленятко,
зайченятко  і  лисичку,
білченятко  і  синичку.

Де  струмок  малий  і  мостик,
заховався  Сірий  Хвостик.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754210
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 08.10.2017


Микола Карпець))

Освідчення

[img]http://mykola.at.ua/_ph/8/403152271.jpg[/img]

[b]«Освідчення»[/b]
або
[b]«Доброго  ранку!»[/b]

[color="#1e09de"][b][i]Доброго  ранку,  чудового  дня!
Квіти,  хмаринки  –  мені  як  рідня)
Гарного  настрою  вам  і  мені
Сонечко  світить  нехай  в  вишині
Листя  цілує  пустун-вітерець
Вдосталь  розбив  він  чутливих  сердець
Ластівки  всілись  в  рядок  на  дротах
Доброго  ранку  скажу  й  тобі  птах

Гарного  настрою,  справ  для  душі
Легко  хай  пишуться  Ваші  вірші)
Стануть  в  рядочок  як  треба  слова
Щоб  не  боліла  з  невдач  голова)
Щоб  українські  і  небо  і  гори
Вас  надихали  писати  ще  твори

Доброго  ранку  скажу  я  й  собі
24  годин  у  добі
24  ЧУДОВИХ  годин!
Щоб  цей  прекрасний  був  день  не  один
Щоб  так  проходило  наше  життя
І  до  життя  не  втрачать  почуття
Ввечері,  вдень  і  в  години  ці  ранні
Я  признаюся  життю  у  коханні)
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*03.07.17*  ID:  №754201[/i][/b][/color]
[url="http://mykola.at.ua/publ/pori_roku/dobrogo_ranku/3-1-0-126"]©Сайт  авторської  поезії  М.В.Карпець[/url]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754201
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 08.10.2017


Надія Башинська

ВЖЕ ЖОВТЕНЬ У ПРИРОДІ ХАЗЯЙНУЄ

Вже  жовтень  у  природі  хазяйнує,
усе  він  завжди  робить  залюбки.
Господар  гарний...  за  усім  пильнує,
хоч,  правда,  ходять  про  нього  й  плітки.

Вербиченьки  говорять  золотисті,
що  вчора  в  горобини  гостював.
Сьогодні  вона  в  новому  намисті,
то  ж,  певно,  Жовтень  їй  подарував.

А  позавчора  був  він  у  калини,
всі  бачили,  як  довго  там  стояв.
Погляньте,  як  розчервонілись  щічки...
напевно,  її  ніжно  цілував.

З  берізкою  шептався  аж  до  ночі,  
усі  листочки  їй  позолотив.
І  задивлявся  в  сині-сині  очі
він  нашій  річці...  як  бережком  ходив.

А  ще  дивився  довго  на  ромашку...
в  ній  крапля  літа  сяяла  ясна.
Жоржинами  частенько  милувався,
що  квітнуть  біля    нашого  вікна.

Ой  ви,  вербиченьки  гнучкі,  сестрички!
Та  ж  Жовтень  щедро  й  вас  обдарував!
Як  мимо  йшов,  і  плаття  дав,  і  стрічки,
лиш  усміхнувсь...  пішов,  бо  поспішав.

І  засоромились  своїх  пліток  вербички,  
схилили  нижче  личенька  до  річки.
Навкруг  така  краса...  Лиш  задивлятись
і  тішитись,  радіти,  милуватись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753923
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 06.10.2017


Виктория - Р

Позаду літечка серпанок

[b][i][color="#b700ff"]
Холодна  ніч,  і  схожий  ранок  
Густий  туман  ліг  на  стежки...  
Позаду  літечка  серпанок,  
І  молоді  мої  роки...  

А  час  біжить  нема  зупину,  
Думки,  як  коні  без  узди...  
Купає  дощ  рясну  калину,  
На  щастя  це,  чи  до  біди?..  

Немає  вітру,  якось  тихо,  
Пожухли  всюди  спориші...  
Приспав,  Господь,  нещастя  й  лихо  
Та  неспокійно  на  душі...  
01  10  2017  р  
Вікторія  Р
[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754081
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017


Елена Марс

Ко мне не приходите за изысками

Ко  мне  не  приходите  за  изысками.
В  стихах  моих  -  иная  красота...
Душой  они  загадочной  пронизаны.
Ей  ближе  не  изыск,  а  простота.  

Все  чувства  -  нараспашку  -  оголённые.
Для  всех  открыт  души  моей  сосуд.
Не  клюйте  только,  будто  злые  вороны.
...  Ну,  чья  душа  сегодня  без  причуд?..

Ну,  чья  душа  сегодня  без  зазубринок?..
Святые  -  там,  над  нами,  в  небесах!..
А  в  душах  человеческих  -  не  убрано...
Безгрешные  мы  чаще  -  на  словах...

Ко  мне  не  приходите  за  изысками.
Искусственность  душе  моей  претит.
Ведь  даже  если  строчки  -  неказистые:
В  них  всё,  о  чём  душа  моя  болит...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754064
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 46

Не  могу  признаться  Коле
С  кем  примяла  травку  в  поле!
Лучше  скрою  этот  стыд  -
Меньше  знает  –  крепче  спит.
*
Донесла  вчера  разведка
Муж  ночует  дома  редко…
Так  и  я  ему  под  стать
Буду  редко  ночевать!!
*
Мы  купили  попугая,
Знал  всего  лишь  10  слов:
Милка,  чудо,  кукла,  зая,
И  еще  шесть  матюков.
*
Собрались  мы  как-  то  в  баню.
Да  на  горе  взяли  Аню.
Первый  раз  деваха  мылась.
Чуть  в  тазу  не  утопилась.
*
А  у  клуба  фейерверк
Муж  орет  мне  "Руки  вверх!"
Я  с  испугу  по  тревоге..
Подняла  не  руки  -  ноги!!
*
Тили-тили,  трали-вали
Женихов  полно  у  Вали…
У  меня  –  один  Иван..
Да  и  тот  -  совсем  болван!
*
Не  ждала  совсем  подвоха,
Говорят,  что  неумёха…
Я  же    курсы  по  интиму
Посещаю  третью  зиму.
*
Мой  миленочек  брутальный
Только  жаль,  что  виртуальный.
А  не  то  бы  тот  амбал
Меня  в  клочья  изорвал.
*
Кто  в  чулане  копошится,
Аж  откос  дверей  крошится!
Там  кума  с  моим  Петром
Обкатали  сексодром!
*
Жили  были  две  подруги,
У  обеих  есть  заслуги.
И  у  тех  шоферских  пассий,
Наивысший  балл  на  трассе!
*
Ты  чего,  милок,  зазнался
Вспомни,  как  в  тепле  нуждался..
Говорил:  «Лишь  позови,
Обеспечу  ночь  любви»
*
Накормлю  я  Вас  блинами!!
Не  с  капустой,  а  с  грибами!
Для  свекрови  собрала
Мухоморов    два    ведра!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754039
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017


Володимир Бабієнко

Гімн Україні

                   (Гімн,  написаний  на  день  26-ї  річниці  незалежності  України)

Живи  Україно,  прекрасна  державо,
У  мирі  й  добробуті  кожного  дня.
У  світле  майбутнє  ідеш  величаво,
Збережена  Богом,  щаслива  земля.

Славсь,  Україно,  в  красі  неповторній.
Славсь  урожайним  добірним  зерном.
Славсь  працьовитим  народом,  невтомним.
Славсь  древнім  Києвом  й  сивим  Дніпром.

Безмежні  пшеничні  поля,  де  не  ступим,
Зелені  ліси  і  глибокі  моря.
Як  матір,  тебе,  Україно,  ми  любим,
Живемо  ми  всі,  як  єдина  сім’я.

Славсь,  Україно,  в  красі  неповторній.
Славсь  урожайним  добірним  зерном.
Славсь  працьовитим  народом,  невтомним.
Славсь  древнім  Києвом  й  сивим  Дніпром.

В  нелегкій  борні  ти  здобула  свободу,
Цінуємо  це  надбання  кожну  мить.
Знамено  твоє  синьо-жовтим  оплотом
Над  нами  звитяжно  в  житті  майорить.

Славсь,  Україно,  в  красі  неповторній.
Славсь  урожайним  добірним  зерном.
Славсь  працьовитим  народом,  невтомним.
Славсь  древнім  Києвом  й  сивим  Дніпром.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753970
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017


Н-А-Д-І-Я

Красива жінка та, що любить…



В  житті  є  всього  одне  щастя:  любити  і  бути
любимим.
             Жорж  Санд
----------------------------------------
Красива  жінка  та,  що  любить.
Її  впізнаєш  серед  всіх.
В  усмішці  завжди  в  неї  губи,
І  загадковий,  ніжний    сміх.

Вона  несе  в  собі  загадку.
Хіба,  хто  може  розгадать?
Така  проста,  але  ж  солодка.
В  полон,  захоче,-  може  взять.

Кохана  жінка  -  справжнє  диво,
Що  випромінює  тепло.
Вона  тому  й  така  щаслива:
Добро  у  серці  проросло.

Прохожі  всі  її  помітять,
Хода  упевнена,  м"яка.
Хіба  її  хтось  звинуватить,
Що  серед  всіх  одна  така.

Її  відгадка  лиш  у  тому,
Що,  як  ніхто  змогла  любить.
Комусь  захочеться  й  самому,
Таку  у  серці  поселить..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753967
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017


Патара

Задощило

Я  слухаю  мелодію  дощу,
Що  відбиває  ритм  по  підвіконню.
До  ліжка  хочуть  очі  мої  сонні,
Та  їх  я  поки  що  не  відпущу.
Релакс  для  вух  сьогодні  за  вікном,
Вони  "смакують"  зараз  кожну  ноту
Для  них  це  насолода  є  достоту,
Заради  цього  поступаюсь  сном.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753920
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 06.10.2017


Н-А-Д-І-Я

Коли настане ніч…


Уже  холодна  осінь  завітала,
Далекий  шлях  проліг  для  журавлів,
Лише  надія  крадькома  втішала,
Що  з"їсть  туман  несправедливий  гнів.

Розгладить  вітер  зморшки  в  синій  річці,
Корабликами  листя  попливе.
І  ти,  як  і  тоді,  по  добрій  звичці,
Захочеш  так  побачити  мене.

Коли  настане  ніч  й  тобі  не  спиться,
Як  завжди,  підійди  знов  до  вікна...
Ні-ні,  не  думай,  це  тобі  не  сниться,
Це  я  тебе  за  плечі  обняла.

Відчув  мій  подих  і  моє  зітхання?
І  побіжать    мурашки  по  спині.
І  зрозумієш  ти,  що  це  твоє  кохання
Прийшло  до  тебе  знову  з  далини.

Воно  тобі  шепоче:  Не  вбивай!
Хіба  душа  зробити  зможе  це?
Ти  забери  назад  своє  ПРОЩАЙ,
І  не  ламай  безжально  стебельце.

Хіба  в  житті  буває  так?  Не  часто...
Не  всі  це  зможуть  на  собі  відчуть..
І  повернись  у  край,  що  зветься  щастям.
Образи  хай  за  листям  попливуть...




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753315
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 04.10.2017


Елена Марс

Такой у осени обычай

С  утра  плечам  уже  прохладно...
Одеться  нужно  -  поприличней...
И  дождь,  вот-вот,  пойдёт  досадный  -
Такой  у  осени  обычай...

И  я  тоскую,  отчего-то,
О  чём-то  будничном  и  личном...
И  вновь  строка  в  моём  блокноте  
Про  грусть  становится  привычной...

Куда  сбежать  от  этой  грусти  -
Душа  моя  тихонько  хнычет?..
Как  жаль,  что  с  радостью  -  негусто
Бывает  осенью  обычно...

А  осень  -  ст..ва  в  рыжем  платье,
Плюёт  на  всякие  приличья...
Опять  душа  в  её  объятьях  -  
Такой  у  осени  обычай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753303
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 03.10.2017


Ганна Верес

За небокрай ховалися лелеки

За  небокрай    ховалися  лелеки,
В  повітрі  ще  висіли  голоси…
У  теплий  край,  незвіданий,  далекий,
Птахи  летіли  і  журбу  несли.  

Упали  голоси  ті  на  тополі
Осіннім  сиво-сонячним  дощем,
І  хоч  теплу  раділи  луг  і  поле,
В  моєму  серці  обізвався  щем.  

Бентежною  стежиною  стелились
Ті  голоси  на  саме  дно  душі.
Я  ж  хочу,  щоб  їх  крила  не  стомились
І  втрапили  в  мої  нові  вірші.
5.10.2016.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753425
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 03.10.2017


Людмила Пономаренко

Натхнення

Похилий  вік,  який  похилий  вік…
Уже  й  сама  мов  тин  ,  що  похилився…
Та  день  новий  знов  кличе    на  поріг,
Де  ранок  щедрим  сонечком  упився.
Знов  дивовижею  здається  білий  світ,
І    спориші,  й  ромашки,  що  край  ниви…
Всміхнеться,  наче  скине  четверть  літ:
«  Хіба  ж  не  диво?    Достеменне  диво…»
Веде  розмову  з  вишнею  старою,
З  жоржинами,  що  квітнуть  край  воріт,
Немов  і  не  лишалась  сиротою,
Немов  і  досі  з  нею  увесь  рід.
Де  стежці  вузько    витись  повз  садок,  
Її  город  в  буянні  стиглім  літа.
На  смужечках  прополених  грядок
Вирує  зелень,  сонечком  зігріта.
Там  соняшник  торкається  руки
І  чорнобривців  квіт  милує  око,
І  бурячків  шикуються  рядки,
І  диньки  налились  медовим  соком.
Мов  пух  кульбаби,  десь  згубився  лік
Її  рокам  в  щоденному  натхненні,
І    десь  беруться  сили,  хоч  й  малі,
На  дивну  творчість  у  житті  буденнім.
Дозріє    день    у  літньому  теплі,
Де  по  межі    рясніють  трави  в  цвіті…
І  вклониться  вона  своїй  землі,
Що  та  тримає  ще  її  на  світі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753420
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 03.10.2017


Надія Башинська

СХИЛЯЮСЬ, БОЖЕ, ДО ЗЕМЛІ…

Схиляюсь,  Боже,  до  землі
перед  тобою  за  Вкраїну.
Бо  рідна  й  дорога  мені,
для  нас  у  світі  цім...  єдина.

             Тут  мама  й  тато,  рідний  дім.
             Тут  соловейко  і  калина.
             Схиляюсь,  Боже,  до  землі
             перед  тобою  за  Вкраїну!

Схиляюсь,  Боже,  до  землі
за  сад  в  цвіту  й  стрункі  тополі.
За  легкий  клекіт  журавлів,
за  стежку  щастя  в  моїй  долі.

             Тут  мама  й  тато,  рідний  дім.
             Тут  соловейко  і  калина.
             Схиляюсь,  Боже,  до  землі
             перед  тобою  за  Вкраїну!

Схиляюсь,  Боже,  до  землі,  
Як  житнє  хилиться  колосся.
За  мальви  й  мамині  пісні,  
за  все,  що  збудеться...  й  збулося.

             Тут  мама  й  тато,  рідний  дім.
             Тут  соловейко  і  калина.
             Схиляюсь,  Боже,  до  землі
             перед  тобою  за  Вкраїну!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752752
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 28.09.2017


Надія Башинська

СХИЛЯЮСЬ, БОЖЕ, ДО ЗЕМЛІ…

Схиляюсь,  Боже,  до  землі
перед  тобою  за  Вкраїну.
Бо  рідна  й  дорога  мені,
для  нас  у  світі  цім...  єдина.

             Тут  мама  й  тато,  рідний  дім.
             Тут  соловейко  і  калина.
             Схиляюсь,  Боже,  до  землі
             перед  тобою  за  Вкраїну!

Схиляюсь,  Боже,  до  землі
за  сад  в  цвіту  й  стрункі  тополі.
За  легкий  клекіт  журавлів,
за  стежку  щастя  в  моїй  долі.

             Тут  мама  й  тато,  рідний  дім.
             Тут  соловейко  і  калина.
             Схиляюсь,  Боже,  до  землі
             перед  тобою  за  Вкраїну!

Схиляюсь,  Боже,  до  землі,  
Як  житнє  хилиться  колосся.
За  мальви  й  мамині  пісні,  
за  все,  що  збудеться...  й  збулося.

             Тут  мама  й  тато,  рідний  дім.
             Тут  соловейко  і  калина.
             Схиляюсь,  Боже,  до  землі
             перед  тобою  за  Вкраїну!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752752
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 28.09.2017


Надія Башинська

МОЯ ДОЛЕЧКА

Мимо  мене  йшла  через  полечко  
Моя  доленька,  моя  долечка.
Наливалося  в  полі  житечко,
А  вона  сама,  як  та  квіточка.

             Ой  поглянь,  поглянь,  моя  долечко.
             Це  ж  для  нас  цвіте  навкруг  полечко.
             Обніму  тебе,  моя  рідная.
             Доле  гарная!  Доле  світлая!

Подивилася  навкруг  долечка...
Гарно  й  справді  тут  квітне  полечко.
Зупинилася.  Усміхнулася.
Та  й  до  мене  ще  пригорнулася.

             Ой  поглянь,  поглянь,  моя  долечко.
             Це  ж  для  нас  цвіте  навкруг  полечко.
             Обніму  тебе,  моя  рідная.
             Доле  гарная!  Доле  світлая!

Ой  веселая  моя  долечка,
Цілуватися  любить  в  полечку.
Аж  до  раночку  серед  житечка  
Тут  була  зі  мною  моя  квіточка!

             Ой  поглянь,  поглянь,  моя  долечко.
             Сходить  вже  для  нас  ясне  сонечко.
             Проведу  тебе,  моя  рідная!
             Доле  гарная!  Доле  світлая!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751967
дата надходження 24.09.2017
дата закладки 24.09.2017


Патара

Заробітчанка

Очі  порожні,  порожня  душа,
Зараз  у  них  —  цілковита  безвихідь.
Замість  підтримки  дали  одкоша.
Розпач  поглинуть  ці  вулиці  тихі.
Де  їй  подітися  у  чужині?..
Хто  її  в  теплу  оселю  запросить?..
Боляче  ранять  віконні  вогні,
Мирно  згасаючи:  "Спати  час,  досить..."
А  в  Україні  десь  зараз  —  весна,
Вдома  родина  вкладається  спати...
Як  би  припала  вона  до  вікна
Того,  з  якого  дивилася  мати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751709
дата надходження 22.09.2017
дата закладки 22.09.2017


Ніна-Марія

Я знов тобі про осінь нагадаю

[youtube]https://youtu.be/pw69nky9ens[/youtube]

[img]https://encrypted-tbn1.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcR7S-uXYsnaLZcpuHQqM0yaG9HUAacrV_QqoD-mUdZX2rYhGcBF5A[/img]

[color="#730808"]Вже  грає  на  полин-сопілці  осінь,
І  тугою  бринить  в  моїй  душі.
А  я  дивлюсь  на  сиву  неба  просинь,
Яка  лягає  смутком  у  вірші.
 
У  спогад  днів  я  золотавих  лину.
Їх  вересень  нам  щедро  дарував.
А  час  летів  крізь  нас  все  мимо  й  мимо-
Той  знає,  хто  по  —справжньому  кохав...
 
Ми  слухали  мелодію  осінню,
Купаючись  у  барвах  кольорів.
Обох  нас  гріли  почуття  нестримні,
Коли  на  зустріч  ти  мені  летів.
 
Тоді  весь  світ  навиворіт  ставав.
Найкращі  ми  були  у  нім  актори.
Сюжет  цей  нам  Господь  намалював
І  об'єднав  у  дві  щасливі  долі.
[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751683
дата надходження 22.09.2017
дата закладки 22.09.2017


rutzt

Святі не ті…

Святі  не  ті,
Кому  так  німб  пасує,
Чий  одяг  яскравіше  снігу
Білого,
А  ті,  чия  душа  весь  час  
Пульсує
У  темряві  суспільства
Здичавілого.

(малюнок  Ніно  Чакветадзе)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751576
дата надходження 21.09.2017
дата закладки 22.09.2017


Віталій Назарук

МАМИНА КОСА

Яка  коса  залишилась  у  мами,
А  в  юності  такою  не  була.
Її  неначе  різали  роками,
А  в  колір  додавали  молока.

Вона  з  роками  стала  біла-біла,
Без  кави  залишилось  молоко.
Від  долі,  певно,    мама  посивіла,
Не  все  так  просто  у  житті  було.

Проте  і  нині  мама  спозаранку,
Свою  косу    сплітає,  як  колись.
На  свято  одягає  вишиванку,
Іде  до  храму,  вдома  помоливсь.

Рахує  й  нині,  що  краса  дівоча,
Захована  в  заплетеній  косі.
І  кожен  ранок  хоче,  чи  не  хоче,
Хвилини  додає  своїй  красі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751333
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 20.09.2017


Анатолій В.

Світ без тебе

У  світі,  де  тебе  нема,
Цвітуть,  але  не  пахнуть  квіти;
Там  холодно,  завжди  зима,
Ніколи  не  буває  літа.

Цей  світ  від  себе  назавжди
Жену,  як  страх,  як  сну  примарність!
Хай  снігом  замете  сліди  -
Я  йду,  у  іншу  йду  реальність.

У  зиму  вже  не  повернусь.
З  тобою  вдвох  ми  вище  неба!
І  навіть  думати  боюсь
Про  світ,  про  мертвий  світ  без  тебе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751327
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 20.09.2017


Леся Утриско

Свєто, туто з Гамерики. (Гумореска) .

Як  я  люблю  туту  восінь-  всьо  з  полів  збирати,
Ябка  трістИ,  груші-  дички,  на  сушку  складати.  
Гриби  з  лісу  Стефко  носит,  а  я  мариную,
Як  сі  свєта  зачинают,  то  гості  частую.  
Того  року!-  каже  Стефко-   гарбузи  вродили,
То  юш  свині  будут  їли-  будут  поросили  .
Диньки  миєм,  ладно  сушим-  аж  сі  сміют   кури,
Через  зиму  так  смакуєм,  би  глисти  не  були.
Бо  сі  бою,  би  ті  хроби  завчасно  не  зіли,  
Шкода  Стефка  і  мене-   жити  дуже  хтіли.  
Звіз  із  полі  гарбузи-  сокиров  лиж  тєти,
Так  рубає,   як  ті  дрова,   на  Різдвєні  свєта.  
Трохи  менчі  відложив-   до  півниці  носит,
А  сусід  сі  тілько  крутит  і  го  сильно  просит.  
-Дай  ми,  Стефку,  туті  чуда,   гроші  ти  заплачУ,
Так  сі  двоє  юш  регочут,   жи  мало  не  плачут.  
Взяв  у  плахту  кілька  штук  і  поніс  до  хати,
Стефко  всьо  то  закінчив-   полігали  спати.  
Я  встаю  із  рані  перша-   снідані  зладити,
Господарку  обійти,  та  хліба  вмісити.  
Встала  м  тихо,  сі  вдігнула,   молитву  змолила,   
Аж  сі  дивлю-  хлоп  в  вікні...   кров  застигла  в  жилах.  
Вочи,  писок-   однакові,   коло  вуха  свічка,  
Я  збіліла,  як  вапно-   бо,  ще  темна  нічка.  
В  нас  недавно  вуйко  вмер-   то  прийшов  напевно  ,
Зи  страху  не  розпізнаю-  до  холєри  темно.
Клякла  тихо  під  вікном,  аби  мі  не  видів:
-  Шо  ви,  вуйку,  хтіли  ше?  Іване  Сверидів?  
Вно  мовчит,  а  я  тим  часом  поносу  дістала,
Поки  з  хати  вибігала,  всіх  світих  згадала.  
Сіла  тихо  межи  корчі,  вилупила  вочи,  
Вуйко  виджу  коло  мене  тихо  сі  регоче.  
Шо  за  кара  мі  спіткала,  чи  я  зварювала?  
Всюди  вуйко-   Милий  Боже,  я  го  поховала!?
На  вікні,  зи  мнов  у  корчах-   по  усім  подвіру-  
Мені  мову  відняло,  вже  сі  не  підніму.  
Так  їм  довго  просиділа,  аж  сі  збудив  Стефко,
Як  мі  вздрів  у  наших  корчах,  у  вочох  сі  змеркло.  
Рух  зробив,  сусіда  кличе-   той  ми  віск  зливає,
Стефко  кругом  мене  гонит-  ми  вроки  здоймає.  
Сусід  каже,  жи  то  маски  він  зробив  для  сина,   
А  я  клацаю  зубами,  як  небожка-  сина.  
Каже:-  Скоро  буде  свєто,  туто  з  Гамерики,  
Мені  в  вухах  "Вічну  паміть"співают  музики.  
Відійшла...  зібрала  хлопів  на  сімейну  раду,
Всьо,  шо  хтіла,  то  сказала  і  дала  пораду:  
Тепер  Стефку,   будеш  ти  всіх  чортів  гонити,  
В  я  їду  на  курорт,  мушу  си  спочити.
-  Не  лишай  мі  моя  Касю,   я  без  тебе  згину!?
-  Та  коханку  си  заклич-   сусідку  Марину...

ТІ   ПРОЩАЮ,   ЯК  КСЬОНДЗ   В  ЦЕРКВІ-   ВСЮ  ТВОЮ  ПРОВИНУ-
ТО  Ж  ШАНУЙТЕ,   КОЗАЧЕНЬКИ,  СВОЮ  ПОЛОВИНУ.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751241
дата надходження 19.09.2017
дата закладки 19.09.2017


Олекса Удайко

МОДЕЛЬ І ВЕЛИЧІ, І ДУХУ

       На  суд  авторів    і  читачів  Клубу
       виноситься  поема,  опублікована
       раніше  на  сайті  stihi.ru  під  цією,
       а  також  іншою  назвою...  Автор
       із  вдячністю  сприйме  пропозиції
       колег  щодо  остаточної  назви,  а  
       також  змісту  твору  перш  ніж
       віддати  до  друку...


[b][i]ПРОЛОГ

Тривкий  осінній  вскісний  морок
В  душі  моїй  навскіс  повис…
Згадалось  літо…  Вже  не  сорок,
І  любимо  –  не  як  колись…
Хоч  всі  жадаємо  любові
Як  еліксир    від  смертних  бід.
Нехай  не  в  ділі  –  хоч  у  слові  –  
Все  ‘дно  вона  лишає  слід
На  ще  не  стоптаній  дорозі  –
У  страдницькій  душі  моїй...
Я  буду  славити  по  змозі,
Творити  оди  тільки  їй!
Бо  що  ж  буває  ще  дорожче
Від  неокраяних  страждань,
Від  вірних,  страчених  кохань,
Де  ряст  не  топчуть  тихі  прощі?
   

І.  ВЕСІЛЛЯ.  ПЛАЧ  І  РОЗПАЧ
     
   [b]    [b]  Оце  і  є  той  випадок  єдиний,  
         Коли  найбільша  мужність  –  утекти...[/b]  [/b]  
                                                           Ліна    Костенко
                       
В  краю  Сосюр,  в  краю      
                                                             шахтарськім,
Де  в  териконах  Лисичанськ,
Чорнява,  з  личеньком    татарським
Родилась  дівчинка  для  щасть.
Подейкують,  що  її  батьком
Насправді  був  якийсь  літун…
Можливо  й  так,  та  хто  те  бачив,
Хто  був  в  той  день  і  саме  тут,
В  селі  шахтарськім    Тоскутівка,
Де  сотворив    невинний  ген  –  
Тим  більш  була  невинна  й  дівка!    –  
Наш  ім’ярек    на  ім‘я  N.
Ішли  роки́,    дівча  зростало
Лиш  для  кохань  –  не  для  утіх,
Вона  ж  з  презирством  гнала  тих,
Що  для  утіхи  прилипали.                                

                                           ♠

Та  все  ж  знайшовсь  такий  –
                                                                       Володька  –  
Неподалік,  в  другім  селі,
Такий  настирний  і  солодкий,
Відтак  аж    гнувся  до  землі.
І  закохалася  дівчина
У  молодого  легіня́,
Що  наполегливо  та  чинно
Ходив  за  нею.  І  –  щодня.
А  потім  –  армія.  Шофером
Вернувся  він  ізвідтіля…
І  хоч  не  став  він  офіцером,
Все  ж  не  назвеш  його  –  теля.
А    дівчина  його  чекала
Уже,  дай  Боже,  –  сьомий  рік!
Від  себе  всяких  недорік
Із  честю,  гордо  проганяла.        

                                           ♠

…То  ж  на  Дибальчинків  весілля
Зібралось  не  одне  село:
І  Тоскутівка,  й  Білопілля…
Подружжя  святом  розцвіло!
…Жили  щоб  гарно  –  не  сказати:
Єднанню  душ  мішало  щось,
Хоч,  як  дочку,  любила  мати
Невістку,  та  не  так  жилось…
Та  ще  професія  шофера!
В  дорозі  –  вдень,  вночі  –  в  шинку.
Не  та  для  жінки  ноосфера  –
Хто  славу  витрима  таку?
І  дівка  подалась  в  науку  –
Вступила  у  медичний  вуз.
Не  краяти  ж    сімейних  уз  –  
Нащо  ламати  списа  й…  руки?!

                                           ♠

Було  б  гаразд,  та  паща  змія
Схопила  кліщами  питця,
І  зупинитись  він  не  сміє  –
Дужчій  була  гадюка  ця.
І  почалась  сімейна  драма:
Все  більше  муж  горілку  п’є,
А  коли  п’яний  –  жінку  й  маму
Морально  мучить,  а  то  й  б’є.
Ой,  натерпілися  небоги…
Та  безугавний  дебошир,
Не  маючи  у  серці  Бога,
І  не  подумував  про  мир.
І  хлюпіт  переповнив  чашу  –
Урвавсь  у  дівчини  терпець:
Подружній  скинула  вінець!
Така  невтішна  пісня  наша…

                                           ♠

Й  пішла  у  світ  цей  незбагненний
Скорботно-тиха,  молода
ДівчИна  гарна  з  ім’ям  N-ним…
Тяжкою  видалась  хода!
Бо  ж  виднокіл  є  –  хлопців  зграя,
Яка  жадала  милих  втіх
Від  сексуальних  оргій…  Краю,
Як  міг  терпіти  ти  таких?!
Ось  молодик  Сабір  обманом
Її  у  темінь  заволік,
Щоб  умовлянням-домаганням
Укоротити  дівці  вік.
Та  не  на  ту  вони  напали!
Хоч  краля  змучилась  сповна,
Ні  втіх,  ні  грошей,  ні  вина
Не  прийняла  б  повік  вона
Від  рук  свавільців,  від  навали…

                                           ♠

Її  обірвану,  пом’яту    
Буквально    кинули  у  двір,
Та  не  зробив  для  себе  свята
Злий  карачаєвець  Сабір.
Ще  довго  дівчина  страждала  
Від  травм,  від  глуму,  від  ганьби…
Бо  не  такого  вона  ждала
Від  перевтілення  судьби.
Лиш  в  будівельному  отряді
Поволі  дівка  ожила…
І  тут,  у  буднях,  на  наряді
Зустріла  хлопця  із  села,
Що  межувало  з  містом  домен…
І  тим  цей  хлопець  захопив,
Що  не  палив  він  і  не  пив,
І  з  ним  була  –  неначе  вдома.

ІІ.  ВЕСІЛЛЯ.  ЗРАДА

     [b]    Ну  й  що  із  того,  що  кричали  "гірко!»,
         А  що  було  іще,  крім  гіркоти?
                                                                       Ліна  Костенко[/b]

І  поплелись  і  дні,  і  ночі
З  цим  незвичайним  юнаком,
Й  відкрились  в  неї  карі  очі
На  Божий  світ…Та  холодком
Війнуло  раз  їй  від  обранця,
Коли  пологів  той  злякавсь
Й  послав  на  крісло  рано-вранці
Свою  кохану,  бо  якась
Дитина  може  народитись,
А  він  ще  й  сам  собі  –  дитя,
Недавно  став  лише  голитись,
Все  ще  попереду  –  життя…
І  їй  вповзла  в’юнка  гадюка
У  душу,  повну  доброти:
«Іти  вже  нікуди!  Бо  ти…»
Була  надія…  Й  –  чорна  скука!

                                           ♠

Та,  між  тим,  було  весілля…
Грало  свято  все  село,  –  
Хоч  було  це  не  в  неділю,  –
І  шуміло  і  гуло…
Танцювали:  хто  –  сиртакі,  
А  хто  –  жок,    хто  –  гопака.
Тут  жили  народи    –
Й  музика  була  така…
Ще  були  й  пісні  весільні,
І  всім  весело  було.
Лиш  під  вечір  від  знесилля
Втихомирилось  село…
Молодих  чекала  шлюбна
У  фату  убрана  ніч…
Та  нараз  схотілось  пріч  –
Їй  здавалась  ніч  та  згубна.

                                           ♠

Ба  було  все  –  як  буває…
Призвичаїлось,  притерлось:
Той  сумує,  той  співає
Ще  й  із  уст  пускає  «перли»…
Батько  дівчини  примітив,  
Що  між  ними  щось  не  так:
Очі    радістю  не  світять
Й  молодий  –  якийсь  дивак!
І  не  стерпів  він.  Спокволу
Так  той  факт  коментував:
«Перший  –  п’янь,  як  кум  Микола,
В  цього  ж  ум  й  не  ночував.
Невезуча  в  мене  доця  –  
Не  такі  потрібні  «па»,
Чи  то  ти  була  сліпа,
Чи  чумною  від  емоцій?»

                                           ♠

Всяк  буває  у  природі,
Та  найменше  в  неї  зла  –
Випадково  чи  по  згоді
ДНК  раз  заповзла…
Й  народилася  дитина,
А  точніше  –  красень  син,
Й  полюбила  мати  сина  –
Стяга  єдності  родин.
…Через  п’ять  неле́гких  років
Доньку  мати  понесла.
Тут  вирішувать  природі  –  
Милостива  та  чи  зла!
…Призабулося    погане,
Що  між  них  раніш  було…
Двойко  діток  розцвіло  –
Й  батько  зятя  вже    не  ганить.

                                           ♠

Та  нараз  нові  події  –
Між  сердець  сталевий  клин  –
Нав’язалися  повії,
Коли  муж  був  сам,  один…
«То  Москва  всьому  виною,  –
Оправдовувався  він,  –
Застелила  пеленою
Очі  чарка  святовин».
А  що  ж  далі?  Як  довіриш
Отакому  все  життя  –
Вже  нема  у  серці  Віри,
Хоч  було  і  каяття!
І  точились  знову  будні  –  
Не  було  від  зради  свят!
Не  утішать  солов’ят  
Ні  слова,  ні  дії  судні.  

ІІІ.  ВІДДАЛЕННЯ

           [b]  Врятуй  мене  розлукою  і  віддаллю.
                                                                 Ліна  Костенко[/b]

…Поволі  діти  підростали.
Ходили  в  школу,  в  дитсадок.
І  ось  дорослими  вже  стали,
Вступили  в  ВУЗ.  Не  парадокс,  
Що  лікаря  за  фах  обрали.
Бо  гарним  лікарем  була
Матуся  їхня.  І  зорали
Цей  переліг  –  від  «а»  до  «я».
Були  притичини  в  синочка  –
Далось  відчуження    взнаки!
Та  то  пусте!  Лист  за  листочком
Долав  еллінські  він  книжки!
А  що  ж  матуся?  Їй  набридли
Пусті  тиради  дорікань:
Як  досягти  вершини  знань…
Бо  ж  сам  був  недалекий,  видно.

                                           ♠

…Пробач  мені  ти,  мій  читачу,
Що  уперед  чомусь  забіг  –
За  бігом  часу  й  не  побачив,
Як  уповільнив  долі  біг.
Так  що  ж  матуся?  Та  за  дітьми
Й  не  зчулася,  як  злі  роки
Підкрались  тихо,  непомітно
До  того  віку,  де  взнаки
Даються  митарства,  страждання
Від  нелюбові.  Обопіль
Все  менш  віталися  бажання,
Все  більш  сотав  із  серця  біль.
Та  Він  відчув  це  й  до  Еллади
Подався  гроші  зароблять.
І  лише  через  років  п’ять
Почув  він  знов  її  рулади…

                                           ♠

П’ять  років!  Мало  чи  немало?
Хто  знає  істинну  ціну  
Рокам  отим,  що  змарнувались,
Й  звели  відчуження  стіну?!
Вона  самотня,  він  –  окремо:
Життя  –  немовби  для  дітей,
Без  пристрастей,  в  розліт.  Даремно  –  
Не  туманить  же  їм  людей!
Та  тіло  грішне  хоче  ласки,
Душа  –  душевного  тепла,
А  не  придуманої  казки,
Яка  б  в  нікуди  повела.
Її  душа  так  зголодніла,
Що  ладна  б  кинутись  у  вир
Чуттів  глибоких  і  нових…
Й  вона,  сердешна,  полетіла.

                                           ♠

…Була  багрянолиця  осінь,
Яка  буває  лише  раз  –  
Як  Божий  дар,  як  долі  просинь,
Яка  єднає…  й  губить  нас.
Стрічатись  ліпше  ж  бо  весною,
Коли  навкруг  усе  цвіте,
Духмянить  ліс  деревиною
І  манить  сонце  золоте…
Та  розуму  ми  не  підручні,  
Коли  покличе  височінь,
Коли  у  серці  ритми  звучні
Й  чуття  відстукують  глибінь.

…Хто  бував  в  такому  оп’янінні,
Що  дурманить  мозок  без  вина,
Знає  той  –  небесна  дивина
Має  у  реальності  коріння.  

 ІV.  ЖИВ  СОБІ  МИТЕЦЬ

           [b]    О  море  днів,  гірка  твоя  вода!
                                                       Ліна  Костенко[/b]

…У  місті  жив  собі  Митець  –
Не  по  професії  –  від  Бога.  
Та  не  легку  Святий  Отець
Вказав  йому  в  житті  дорогу…
Ще  будучи  «лихим»  студентом,
Він  дівку  милу  покохав,
Та  щоб  женитися?..  Ні.  О,  де  там?  –  
Він  ще  в  житі  турботи  мав!
Бо  був  активним  комсомольцем
І  так  цю  ношу  полюбив,
Що  й  не  помітив  Він,  як  сонце
Своєю  тінню  затулив…
І  відвернулась  щАсна  доля:
Вона  за  іншого  пішла,
А  зірка  нова  не  зійшла.

…Женці  ні  з  чим  вернулись  з  поля!

                                               ♠  

І  почались  поневіряння  
По  світу  Божому.  Йому
Дались  нестерпні  ті  страждання
Від  долі  злої…  Ту  суму́
Він  тяг  з  собою  кілька  років,
Аж  поки  плоть  свою  сяк-так
Не  влаштував  у  шлюбі.  Спокій
Все  ж  не  отримав  неборак.
Бо  не  було  там  ні  любові,  
Ні  шани  –  в  Господа  мольби  –  
Й  суму́  ту  знов  Він  взяв  з  собою,
Не  ждучи  милості  судьби.
Нещасних  діток,  що  з’явились,  –
А  їх  йому  найбільше  жаль.  
О,  ця  невимовна  печаль!  –  
Не  кинув  Він  на  Божу  милість.  

                                             ♠

Відтак  десятки  згубних  років
Наш  неборак  недолю  ніс,
Терпів  тортури  всі,  допоки
В  ребро  не  встряв  лукавий  біс.  
Були  оказії  незграбні,  
І  –  страчений  в  блуканні  час…
Хвилини  хибні,  ниці,  зрадні
В  душі  посіяли  печаль…
Та  ліки  різні  єсть  у  Бога,
І  над  усе  –  його  Любов:
Від  зрад  «невинних»  засторога,
Дороговказ  й  спасіння  Боже…
Немає  більшого  гріха,
Ніж  сум,  журба.  І,  о,    відча́й…
Щоб  втихомирилась  печаль,    
Господь    послав  йому  –  Сваха́!*–    
 
                                                 ♠

Сахаджа  йогу.  Ту,    що  вчила
Бажання  чисті  мати  лиш:
«Любове  наша,  рідна,  мила!..
 Гріховну  суть  ти  тут  облиш!»
Дружив  Він  з  нею  десять  років
І  мав  наповнене  життя.
В  душі  Сахадж  вселився  спокій
І  тихомирне  каяття.
А  ще  Йому  відкрилась  чакра  –  
І  пробудивсь  дивний  талант  –    
Художній  дар.  Й  жодного  акра
Не  проминув  його  талан…
І  полились  у  світ  картини,
Що  поєднали  Землю  й  Косм.
Та  суть  чекала  ще  чогось:
Був  скит  для  духу.  А  для  тіла?

                                                 ♠

…Того,  що  так  душа  жадала,  
Ще  довго  ждати  довелось.
І  горизонт,  і  рідні  далі
Не  йшли  йому  ув  очі  щось.
І  спохмурніли  враз  картини,
Бо  сум  у  фарби  поселивсь:
Потухли  барви,  зникли  кпини,
Жалі  у  простір  полились…
Та  ось  зі  сходу  як  спасіння,
Як  мантри  йоговської  дань
Зійшло  натхненне  воскресіння  –
Кінець  палітрових  страждань.
…І  не  кажіть,  що  співпадіння
Доріг  в  природі  не  бува,
Не  оживають  раз  слова,
Не  пророкують  сновидіння…

V.  СОН.  ЗУСТРІЧ.  СВЯТІСТЬ  І  ГРІХ

       [b]  Спини  мене,  отямся  і  отям  –
         Така  любов  буває  раз  в  ніколи…
                                                             Ліна  Костенко
[/b]
Сіріло…  У  ранковій  висі
Дві  зграї,  гай,  гайвороння́…
Тягали  люто,  жорстко,  злісно
Мале  смиренне  каченя.  
І  ось  легка,  немов  комаха,
Згорнула  крила  і  летить
Знесилена  до  смерті  птаха…
А  як  хотілось  їй  ще  жить!
Те  спровоковане    падіння,
Безладно-смертний  птахи  лет  
Без  сподівання  на  спасіння  
Заспостеріг  нараз  поет.
Наперекір  хижацтву  круків  –
В  житті,  читачу,  так  бува,  
Коли  є  діло,  не  слова  –
Поет  підставив  жертві  руки.

                                           ♠
                                       
Так  жаль  йому  пташину  стало:
Поклав  в  долоні,  щоб  зігріть,
І  вгору  підкидав  помалу,
В  собі    здолавши  всяку  хіть.
І  стала  птаха  оживати,
Відчувши  в  крилах  силу,  злет.
Питав  спаситель:  «Вже  жива  ти?»
І,  як  маля,  радів  поет,
І  підкидав  все  вище  й  вище  ,
Щоб  в  небо  їй  вказати  путь,
Хоч  знав,  що  з  голубої  висі
Не  вдасться  птахи  повернуть…
І  каченя  у  фенікс-птицю
Враз  перевтілилась.    Йому,
Співцю  –  по  серцю  і  уму  –
Перо  ж  дісталось  як  годиться.          

                                           ♠
                                     
…Та  то  був  сон.  Тут  пуджі**  яв,
Яка  єднає  душі  з  Богом
(Хтось  медитацію  назвав
Як  роздум,  як  прихід  у  Логос).
У  мить  таку  нема  думок  ,    
Лиш  відчуття  легкого  трансу
В  єднанні  з  небом.  Це  не  шок.
Це  –  вмиротворення  авансом…
Художник  мав  у  ті  хвилини
Таланту  зміцнювати  міць.  
Щоб  в  неприторену  годину
Не  впасти  ‘лічерева  чи  ниць…
Медитував  собі…  Та  що  це?
В  його  руці  –  чиясь  рука  –  
Волога,  тепла  і  м’яка.
І  Він  –  Оум!  –  розплющив  очі.
                                     
                                                 ♠

Рука  належала  сусідці,
Такій  незвичній,  непростій.
«Пробачте,  я  не  те…  не  звідси»  –  
Сказала  і  сховалась  в  тінь
Портьєри,  що  висіла  поряд.
«Мені  тут  страшно…  Ні,  о,  ні,
Мене  гнітить  і  мучить  сором.
Але  Ви  так  в  собі…  забуті,
Що  я  відчула:  щось  в  мені
Таке  від  Вас…  від  тої  суті,
Яку  не  видно  всім…  зовні́…
Тепер  не  знаю…    як  нам  бути?»  –
Вона  нескладно  так  шептала,
Шарілась,  кланялась  йому…
«Я  Вас,  сестрица,  не  пойму,  –  
Художник  проказав,  –  сначала…»  

                                           ♠

І  ось  уже  на  «світі  Божім»    –  
Він  –  спантеличений…  Й  Вона  –  
Варлей  на  неї  чимось  схожа,
Була  ще  й  грекова  жона  –  
Ланіт  рум’янець,  брів  розкрилля!
А  очі!..  Потонув  би  в  них!  –
Не  вгамувати  думку  милу,
Як  норов  коней  вороних!!!  –
А  ще  Художника  уразив
Низький,  гортанний,  січний  глас:
Його  доконував  щоразу
Фольклорних  висловів  запас.
…Вночі  пригадував  деталі:
«Де  міг  я  бачити  її  –
Чи  то  фантазії  мої,
Чи,  мо’,  зі  сну  Вона  повстала?»

                                           ♠

І  пригадалась  ди́вна  птаха,
Яку  Він  бачив  уві  сні,
Коли  письменника-невдаху
Думки  покинули  масні…      
«Можливо,  це  і  є  той  спадок,  
Який  діставсь  мені  від  тих,
Що  в  со́бі  не  тримали  й  гадок
Жінок  сповідувать  таких?!»
…А  як  Вона?  Чим  полонилась,  
О,  чим  сподобалась    Йому?
То,  може,  тим,  що  не  лінилась
Його  сприйняти  як  саму?
Чи,  може,  тим,  що  Він  уважним
До  неї  був:  їй  в  унісон  
Cприйняв  Її  як  віщий  сон?..

О  світу  милий,  доле  пражня!                                                
   
                                           ♠

…Неділя.  Дзвони.  Вісім  ранку.
Дзвонар  на  вранішню  скликав…
Вони  –  в  кадильному  серпанку,
В  Його  руці  Її  рука…
І  святість  ду́ші  їм  лоскоче,
І  дух  хвилює  фіміам…
Ось-ось  душа  у  душу  вскочить  –  
Знайти  прихисток  хоче  там.
Перегляну́лись  –  слів  не  треба:
В  очах  дотична  світла  далеч
Нестерпно-голубого  неба,
А  там,  за  нею…  сум,  печалі.
Й  непевність…  В  тому,  що  це  щастя
Колись  у  них  не  відберуть
Чи  не  сплюндрують.  Адже  руть  
Перемагає  час  від  часу…

                                           ♠

Що  так  буває,  всім  відомо:
Мораль  і  побут…  і  –  розрай!
А  те,  що  діється  у  домі,
Де  коверзує  «милий  рай»,
Уже  нікого  не  хвилює:
(Тут  притча  про  гіркотний  хрін!)
Хай  доля  їх  обох  змордує,
Аби  впокоювався  Гріх!  
Й  живуть  спасенники  в  постелі,
Як  гарні  свині  –  так-то-сяк,
А  в  душах  їхніх  вже  пустеля,
Замшілий  шкаріді    косяк.  
І  де  тут  правда,  а  де  кривда  –
В  тупик  потрапить  сам  Прокруст!
Коли  в  душі  і  в  серці  хруст,  –
Не  осуди!  Облиш  свій  «привід»!  

VІ.  Долі  клич

             Яка  між  нами  райдуга  стояла!
               Яка  між  нами  прірва  пролягла!  
                                                                 Ліна  Костенко

Хотілось  вже  скінчить  поему,
Та  я  ж  нічого  не  сказав,
У  чім  героїка,  богема,  
Що  легендарною  назвав...
Було  б  і  справді  неспідручно  
Когось  прославить  без  підстав.
Було  б  банально,  сухо,  скучно,  
Якби  фактАжу  не  подав...  
А  фактів  тих  за  10  років
Зібралось  стільки  –  ой-йо-йой!  
Відбути  можна  кілька  строків
В  раю  чи  в  пеклі,  «Боже  мой»!
 
                                                 ♠

(...То  над  ними  райдуга  стояла,
То  вони  над  прірвою  були,
Та  немало  горя  попили,
Так  і  не  дійшовши  до  фіналу…)

Неначе  в  казці,  пензель  оживив
Потусклі  барви  схованих  полотен,
Й  Художник  всім  натхненно  оповів
Про  все,  що  вмерло...  й  ожило  достоту.  
Й  заговорили:  «смерекова  ніч»,
«Роса  кохання,  спита  до  останку»,
Грибна  поляна,  й  безпощадна  січ,
Й  «цілунки  у  ранковому  серпанку».
Кружляли  в  танці  дикім  верболози
І  посміхалась  ива  молода,
Спіткнувся  сум  і  похлинулись  сльози,
Веселково  рядилася  вода.                                            

...Пасажам  тим  завдячена  Модель  
Раділа  і  од  щирості  пишалась...
І  у  Митця  безтямно  закохалась,
Хоч  осінь  прокурликав  журавель.

                                                 ♠

Й  Митець  натхненно  малював,
Прогнавши  із  душі  ядуху,
Бо  суміж,  оборуч  він  мав  
Модель  і  величі,  і  духу.
Й  лились  з-під  пензля  і  різця
Нові,  небачені  сюжети,
В  душі  ж  щасливого  Митця
ПілИ  оранжево  кларнети.
Коли  ж  накочувалась  ніч,
Йому  верстались  сни  космічні,
Й  Модель  видовбувала  пріч
З  невдалих  кпинів  пні  стоїчні.  

…І  хай  читач  мій  висновує,
В  чім  дами  серця  легендарність.
В  житті  ж  –  дощентна  лапідарність…  
Апостеріорі!  І  не  всує!  

                                           ♠

Стосунків  їхніх  унікаль...
Не  в  тім,  що  далі  їм  скорились,
А  в  тім,  що  нову  світлу  даль
Вони,  натхненники,  створили.
І  міріади  зір  Центавр,
І  сонм  незвіданих  Галактик
В  екстазі  приволік  Кентавр  
Для  ексклюзивних  барв  і  практик.
Метафоричний  символізм
Єднався  з  ніжністю  симфоній,
Й  земний,  вульгарний  реалізм
Тонув  у  морі  поліфоній...
Виною  в  тім  булла  Модель  –  
Модель  і  величі,  і  духу.
І  хто  мелодію  ту  слухав,  
Оцінить  авторський  тандем!

                                               ♠

Маестро  так  пірнув  у  труд,
Що  й  не  завважив  плину  часу,
Як  злая  доля  творчих  пут
Ледь  не  роздерла  злим  обцасом.
Він  раз  помітив:  на  лице
Моделі  впав  і  сум,  і  смуток.
«О  мила,  звідки  в  тебе  це?»  –
Тінь  з-під  очей  змахнув  він  хутко...
«О  це  кінець,  всьому  кінець,
Мене  мій  муж  в  Елладу  кличе.
Нагадує  про  наш  вінець,
Який,  йому,  хай  жме,  та…  личить.  
Я  не  поїду!  Хай...  все  рівно
Я  хочу  бути  тут,  з  тобою  –  
Так  вже  начертано  судьбою...
Невже  ж  між  нас  проляже  прірва?»  

VІІ.  ПОВЕРНЕННЯ

         [b]Сьогодні  осінь  похлинулась  димом.  
                                                                     Ліна  Костенко[/b]
                                                               
Було  б  немало  ще  картин,
Хоч  був  Художник  майже  голий…
Та  на  путі  високий  тин
Сплела  тандему  пражня  доля.
Немов  пузатий  ветхий  глек,
Вклонившись  Україні  гречно,
З’явивсь  на  очі  раптом  грек,
Сказати  б  прямо  –  недоречно.
І  заявив  про  ті  права,
Які  йому,  мов,  Богом  дані…
Й  застрягли  в  горлі  всі  слова,
Що  готувала  йому  Пані.
Ну  що  тут  скажеш?  Адже  так  –            
Вона  є  грекова  дружина,
Ще  й  мати  для  дочки  і  сина.
А  Метр?  Ну  так  собі  –  п’ятак!        

                                           ♠

І  потекли  у  памороку  дні  –
Нараз,  спіткнувшись,  спохмурніла  днина    
Гіркотні  сни  журились  уві  сні  –
Контентна  «осінь  похлинулась  димом»
А  муж  тих  змін  немов  не  помічав,                                                                        
(Про  щось  своє  митикували  оба)
Та  час  від  часу  нишком  потирав,
Долаючи  метіж,  причілки  лоба.                                                                                  

…  Що  думав  він  у  цю  годину,  
Який  вогонь  сумління  пік?
Та  знав  напевне,  що  людині
Укоротив  ходою  вік  
В  безглузде  те  заробітчанство,
Що  спонукало  до  розлук,
До  самоти,  вагання,  мук,
До  зачудованого  чванства.

                                           ♠

Й  журій  почав  усе  з  нуля,
Бо  ж,  крім  несплачених  кредитів,
Зневір,  подагр  і  простатитів,
Ніц  не  привіз  ізвідділя.
І  як  йому  приноровитись  
До  невідомих  правил  гри?
Прийдеться  ж  добре  потрудитись,  –
Лайдацтва  в  памку  не  бери!
І  почалось  поневіряння
Його  по  безлічі  робіт  –
Від  мулярства  до  підмітання
Державно-цартвенний  орбіт.  
І  так  злиденники  збідніли,
Що  не  було  чим  оплатить
Не  те,  щоб  банківський  кредит  –  
Їду́,  житло,  загубу  сили.  

                                           ♠

Та  ось  йому  поталанило:
Отримав  він  крутий  загад  –  
Як  жасно  тіло  не  боліло  –
Облаштувати  мера  град.  
Й  журій  мерщій  узявсь  за  кайло,
Довбав  покої  день  і  ніч,
Аж  поки  він  і  кум  Михайло
Не  спонукли  гудіння  пліч.
І  так  щодень,  бува,  до  ранку,
Бо  гроші  пахли  немалі…
І    завертав  журій  у  дранку  
Кляттям  гаптовані  жалі.
Як  не  було,  та  у  оренду
Спромігся  він  оселю  взять  
Й  під  супровід  «япона  мать»
Набув  ужиткового  бренду.  

                                           ♠

А  що  ж  Маестро?  Чим  потішив
Свою  розтерзану  Модель?..
Хіба  що  тим,  що  все  біднішав,
Не  генеруючи  ідей?!
Бо  надих  вже  являвся  рідко
(Нема  протреб  казать  –  чому!):
Колись  шпаркий,  кмітливий,  плідний,  
Закис  –  по  серцю  і  уму.
Вона  ж  (обом  бувало  пусто!)
Його  рядила  як  могла,
Та  він,  сердега,  зчаста-густа
Торкавсь  в  спонуці  до  чола…
І  думав:  «страж  моїх  печатей,
Чом  розмінялась  на  п’ятак
І  розізлила  долю  так,
Що  та  помстилася  печаллю?»
                                     
                                           ♠

Ось  так  ми  і  добігли  до  кінця…
Була  Модель,  та  сталася  інтрига:  
Все  те,  що  було  надих  для  Митця,
Нараз  –  у  кліть,  узденицю,  вериги.
…А  ти,  поете,  й  далі  легендуй!
І  не  фехтуй  семантикою  слова…
Легенда  –  і  побідний  сабантуй,
І  вигадок    невіяна  полова.
Тат  все  одно  наповнене  життя  –
Розквітле  і  обсипане  плодами  –  
В  яке  б  не  подалося  майбуття,
Набутком  стане  для  Митця  і  Дами.    
Від  Неї  світ  заломлювавсь  в  Митці.  
А  іншого,  здавалося  б,  й  не  треба…
Бо  сонце  –  це  не  те,  що  у  руці,

А  те...  що  в  Небі.  

ЕПІЛОГ

На  фільварку  старезного  міста
Дві  оселі  –  робоча  й  жила,
Й  відстань  між  ними.  Не  близько,  
Як  в  степу  від  села  до  села.
Поміж  ними  курсує  трамвайчик,  
Іграшковий  такий,  голубий,
А  у  ньому  –  Вона  як  хазяйка  
Загадковості  слова  і  дій.
То  заверне  додому,  до  мужа
Для  наси́ту  вітальних  потреб,  
То  в  робочу  майстерню,  де  служить  
Наш  Митець  недосяжності    неб.
Й  не  позаздриш  такому  трамваю,
Що  блукав  у  кромішній  пітьмі,
Де  тенета,  яруги  самі
Всюдисущі  –  від  краю  до  краю.

                                           ♠

Та  тим  часом  трамвай  розумнішав…  
Чи  від  сорому  то,  чи  від  спек
Голубий  все  чим  дальш  червонішав,
Як  в  гончарні  підсмалений  глек.
Якось  раз  він  свою  пасажирку
Уночі  доплуганив    під  дах  –  
У  майстерню,  де  солодко  й  гірко
Снив  Художник  новий  Карадаг.
То  уже  й  не  поїхав  нікуди,
Він  навіки  залишився  тут…
І,  напевне,  розважливі  люди
Складуть  шану  трамваю  за  труд,
За  рятунок  (удруге)  жар-птиці…
І  пера,  що  дісталось  Йому  
Від  Орфея  і  муз.  По  уму!
А  хазяїну?..  Тлін  як  годиться.  [/i]
[i][/i][/b]
       Жовтень  2010  –  лютий  2011,  
       Київ  –  Мінськ  –  Хмільник  –  Київ  

_________
*Ритуал  поклоніння  язичницьким  символам.
**Частина  мантри:  «Оум  твамева  сваха»,
   що  боронить  сахадж  від  зла.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484453
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 18.09.2017


Любов Іванова

Я У БЕРЕЗКИ БЕЛОЙ ПОСТОЮ

Я-,  как  будто  всё  уже  забыла,

У-  тоски-печали  вышел  срок.

Б-ог  ты  мой,    я  так  тебя  любила
Е-сли  бы  понять  ты  это  смог...
Р-еет    моя  память,  словно  знамя,
Е-сли  и  отпустит,  то  на  миг.
З-ажигая  с  новой  силой  пламя,
К-ак  же...  как  ты  в  душу  мне  проник?
И-    пускай  проходят  мимо  годы

Б-удто  в  реках  бурная  вода,
Е-сли  и  лишилась  бы  свободы
Л-ишь  в  обмен  -  чтоб  быть  с  тобой  всегда.
О-бниму  я  деревце  с  грустинкой
Й-  смахну  кораллы  слёз  с    ресниц,

П-о  душе  черкнет  холодной  льдинкой
О-стрый    срезок    жизненных  страниц.
С-колько  лет  и  зим  прошло  в  разлуке
Т-очно    сосчитаю  я  потом,
О-сени,  листвы  опавшей  звуки
Ю-ность  пропоют  мою  хитом.

Картинка  с  инета.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750196
дата надходження 11.09.2017
дата закладки 12.09.2017


Ol Udayko

ТРИНАДЦЯТЬ ЛІТ

                     [i]  Якось,  переглядаючи  
                       старі  файли...
[youtube]https://youtu.be/y-oBC32cX9E[/youtube]
[b][color="#60077d"]Тринадцять  літ…    
                                                             А  наче  –  все  життя:
Тринадцять  літ  
                                                             мольби,  сум’яття,  болю…
Здається,  це  безпрограшна  стаття  –
Тринадцять  літ  
                                                           не  виграного  бою…

Тринадцять  літ  
                                                           даремних  поривань
У  те  нове,  що  так  й  не  стало  явом?
Тринадцять    літ  
                                                           і  щастя,  і  страждань…
Тринадцять  літ...    
                                                           І  –  тлін,  о  Отче  авве!

Тринадцять  літ  –  
                                                         для  чого  все  було?..
Як  гроз  травневих  нагла  канонада!
Тринадцять  літ!..  
                                                         Гуло  і  відгуло…
Й  побідним  не  завершилось    парадом..  

Тринадцять  літ!..  
                                                       Й  не  стали  на  рушник,
Хоч,  певно,  і  мудрішими  постали…
Тринадцять  літ  –  
                                                     зірковий  час…  принишк,
Хоч  узи  ті  були  міцніші  сталі…

Тринадцять  літ…
                                                     Кому  ввести  в  вину?
Комусь  –  кредит,    але  комусь  –    рахунок...

Я  той  рядок  в  анкеті  промину
Й  візьму  собі...                                              
                                             Як  Божий  подарунок.[/color]
[/b]
28.07.2017[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750011
дата надходження 10.09.2017
дата закладки 11.09.2017


Надія Башинська

ЗОЛОТИЙ ЛИСТОЧОК

Сонечко  пригріло...    Зігріло  садочок.
І  на  гілочці  з'явивсь  зелений  листочок.

Зелених  листочків  тут  дуже  багато.
Розцвітають  квіточки...  У  яблуньки  свято!

Квітне,  квітне  яблунька...  Бджілочки  літають.
Нектар  солодесенький  з  квіточок  збирають.

Прилетіли  ластівки,  на  диво  дивились.
Бачать...  а  на  яблуньці  яблучка  з'явились!

Золотисте  сонечко,  усіх  зігріває.
Рум'янить  всі  яблучка,  соком  наливає.

Так  минуло  й  літечко,  завітала  осінь.
Позбирала  яблучка,  діток  в  гості  просить.

Став  листочок  золотим...  трішки  засмутився.
Аж  тут  у  садочку  їжачок  з'явився!

-Я  тебе,  листочку  мій,  заберу  на  спинку.
Віднесу  до  діточок  у  свою  хатинку.

Станеш  одіялечком  ти  для  їжачати.
І  його  в  зимові  дні  будеш  зігрівати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749995
дата надходження 10.09.2017
дата закладки 11.09.2017


Миколай Волиняк

Осінь золотава

Багряніє  осінь  золотава,
Смутком  впали  в  серце  холоди.
Розбуди  прошу  мене  ласкава,
Від  печалі  люба  розбуди.

Ще  на  тебе  хочу  надивитись,
Не  скидай  убранок  до  води.
До  діброви  хочу  помолитись,
Дай  мені  ще  трішки  теплоти.

І  з  тобою  хочу  пожуритись,
Не  жени  у  вирій  череди.
Адже  зможу  часом  запізнитись,
Не  лишай  на  пам'ять  гіркоти.

Червоніє  обрієм  заграва,
Замітає  листячком  сліди.
Зупинися,  я  прошу  жовтава,
Натягни  ще  трішки  поводи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749380
дата надходження 05.09.2017
дата закладки 07.09.2017


Н-А-Д-І-Я

Я вас люблю…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=p2FGgaULi3M
[/youtube]

Не  бійтеся  ворогів,  бійтеся  друзів.
Зраджують  друзі,  а  не  вороги.

Джонні      Депп
-------------------------------------

З  чого  почать,  писати  про  незвичне?
Немало  тем  торкнулося  перо.
Писалося  про  різне  й  про  величне,
А  скільки  раз  писалось  про  добро!

І  про  любов,  про  ту,  що  окриляє,
Про  ту,  що  з  ніг  збива  без  каяття.
Оту,  що  тобі  крила  розправляє,  
І  ту,  що  викидають  на  сміття.

Про  все  потрохи  пишем,  нас  читають,
Буває,  хтось  ще    зронить  і  сльозу.
Але  чомусь  писать  ми  пропускаєм
Про  те,  що  нас  лишає  часто  сну.

Сміливості  отут  я  наберуся:
І  пару  слів  скажу  про  ворогів.
У  кожного  вони,  мабуть,  знайдуться.
Хто  ворогів  не  мав,  той,  мабуть,  і  не  жив.

Звертаюсь  я  до  вас,  МОЇ  НАЙКРАЩІ!
Я  вам  скажу..  Повірите?  Люблю.
Вас  ненавидіти  повинна??!    Та  нізащо!
За  вас  щоденно  Богу  я  молюсь.

Я  знаю,  що  вірніші  ви,  ніж  друзі.
Мене  не  покидаєте  й  на  мить.
Тому    я  і  щаслива  в  вашім  крузі...
Не  можу  ваш  талант  я    засудить.

Хто  б  я  була  без  вас,  МОЇ  ХОРОШІ?
Ви  темами  були  моїх  віршів!
І  зараз  стоїте  ви  на  сторожі...
Та  все  ж  люблю  вас.  Інших  нема  слів!
-----------------------------------------------------

Сумно  не  мати  друзів,  а  ще  сумніше  не  мати  ворогів..




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748998
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 03.09.2017


Зоя Журавка

РУДЕНЬКІ-ГАРНЕНЬКІ

Розсипало  сонце  своє  ластовиння,
Маленькі  краплинки  рудого  насіння.
На  носики  діткам,  на  ручки,  на  щічки.
Веселі  веснянки  в  Катрусі,    Марічки.
Волосся  виблискує  золотом  вранці,
Рудесенькі  кіски  так  личать  Тетянці.
Вона  особлива,  на  сонечко  схожа,
Весела,  кмітлива  і  добра,  пригожа.
А  брови  -    тонесенькі  два  промінці,
І  очі  синенькі,  як  небо,  ясні.
Ростуть  в  Україні  красиві,  мов  квіти,
Руденькі-гарненькі  -  то  сонечка  діти.

Автор  Зоя  Журавка(Іванова).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746866
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 03.09.2017


Світлана Семенюк

Міль-бешкетниця

Що  за  галас,  що  за  гам?
Це  бабуся  крик  здійняла!
Бо  значної  шкоди  нам,
Міль-бешкетниця  завдала!
Мабуть,  капосна,  вночі
В  нашу  шафу  прилетіла.
Поточила  речі  всі,
Шерстяну  шкарпетку  з'їла!
Змарнувала  хусточки́,
Шапку  наскрізь  просвердлила.
Скрізь  дірки́  і  дірочки́,
Ох  і  лиха  наробила!

-А  я  думаю,  що  міль  -
 Не  хотіла  марнувати.
В  неї  інша    була  ціль  -  
Щось  гарненьке  змайструвати!
Ось,  наприклад,  дірочки́  –  
На  бабусиній  хустині,  -
Ніби  гарні  квіточки,
Що  розквітли  на  картині.
Та  й  із  шапки  дідуся́,
Щось  замислила  зробити:
Геть  погрижена  уся.
А!  Та  це  ж,  напевне  -    сито!

А  шкарпетка,  …то    вона,
Мабуть,  дуже  зголодніла.
В  шафі  ж  бо  їди  нема,
Тож  комашка  її  з'їла!.
Це  вона  старалась  так,
Візерунки  вирізала.
Хоч  шкідлива,  та  однак
Міль  маленьку  -    шкода  стало.
Тож,  у  шафу  я  поклав
Їй  смачнесеньку  канапку:
-Їж,  -  сказав,  -лиш    не  чіпай,
Більше    хусточки  і  шапку!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747878
дата надходження 26.08.2017
дата закладки 03.09.2017


Надія Башинська

ЛЮБЛЮ ТЕБЕ Я, УКРАЇНО!

Люблю  тебе  я,  Україно!  
Як  можу,  як  вмію  любити.
Прийшов  час  сумний,  невеселий...
Тебе,  рідна,  нам  боронити.

Бувають  в  житті  і  веселі,
бувають  хвилини  журливі.
Приймаєм  гірке  і  солодке.
З  тобою  єдині.  Щасливі.

І  хоч  вітри  грізні...  та  марно
сльозами-дощами  вмивають.
Любов  -  то  найвища  є  сила.
Нізащо  її  не  зламають!

Струнку  гнуть  тополю,  високу,  
і  кленів  малих  не  жаліли.
І  жито  стоптали  у  полі...
Вони  ж  молоді  ще.  Безсилі.

Та  глянь,  Україно!  Є  в  тебе
Відважні  сини-соколята.
Міцні  і  бадьорі,  сміливі.
Любов  в  їх  серцях  -  не  здолати!

Люблю  тебе  я,  Україно!  
Як  можу,  як  вмію  любити.
Та  вірю  -  прийде  час  веселий.
Ми  будемо  щастю  радіти!


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748954
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 03.09.2017


Шостацька Людмила

ЛЮБОВІ СВІТЛА МИТЬ

                         
                                       
                                                     Даруйте  милим  своїм  квіти
                                                     І  не  жалійте  добрих  слів.
                                                     Лиш  вам  дано  серця  зігріти,
                                                     До  вас  ніхто  так  не  умів.

                                                     Шукайте  кращі  ноти  милим,
                                                     Пишіть  мелодії  сердець,
                                                     Стеліть  до  ніг  з  веселки  килим,
                                                     Малюйте.  Ви  –  також  митець.

                                                     Беріть  найкращі  акварелі,
                                                     Полотна  щастя  з  них  творіть,
                                                     Нехай  родинні  паралелі
                                                     Багатшим  зроблять  цілий  світ.

                                                     Нехай  розкішні  серенади
                                                     Летять  в  відчинене  вікно,
                                                     Оксанки,  Лесі,  Ольги  й  Наді…  
                                                     Одягнуть  мрії  в  кімоно.
                                           
                                                     Даруйте  своїм  милим  щастя,
                                                     Цілуйте  руки  і  вуста
                                                     І  пийте,  пийте  це  причастя,
                                                     У  щастя  формула  проста.

                                                     Цінуйте  тих,  хто  з  вами  поряд,
                                                     Кого  за  вас  завжди  болить,
                                                     Цінуйте  незрадливий  погляд,
                                                     Любові  й  щастя  світлу  мить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748787
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017


Олена Жежук

Ну ось і здрастуй…

Ну  ось  і    здрастуй...  Моя  люба  осінь.
Так  несміливо  стукаєш  в  вікно.
Яка  ж  ти  юна…    зеленоволоса,
З  дощем  на  віях,  з  вітром  заодно.

Зажди…    хвилинку…  Я  тебе  змалюю
У  світлі  щастя,  радості  й    краси.
Барвисті  думи,  розкіш  золотую,
Легку  печаль  листочком  до  коси.

Ти  літ  моїх  нестримних  позолота,
Любов,  утіха,  радість  і  журба…
І  спраглої  душі  найвища  нота,
Неспитих  дум  надія  голуба.

В  тобі  сховаю  душу  поза  часом,
В  роздоллі  мрій,  в  блаженстві  почуттів.
Тобою  вражена...    ділитимуся  щастям
В  картинах,  у  віршах,  а  то  й  без  слів…






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748752
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017


Світлана Моренець

Відлетіло літо

Обпікши  жаром  зелень  соковиту,
шалена  спека  враз  пішла  на  спад.
Відмерехтів    салют  фінальний  літу  –
серпневий  феєричний  зорепад.
Іще  лунають  в  небесах    осанни  –
той  величальний  спів  пташиних  зграй
землі  і  дому  рідному,  востаннє  
до  вильоту  в  чужий  далекий  край.

Фальш-старт  зіграла  осінь  з  холодами,
по  склу  сльозинка  смутку  потекла...
Та  пам'ять  йтиме  літніми  слідами
у  чарах  його  ласки  і  тепла,
пригадуючи  світле,  веселкове
чи  ледь  хмільне,  немов  аліготе...
Було  ти  вередливе  –  і  чудове,
прекрасне,  незабутнє,  золоте.

                                       31.08.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748544
дата надходження 31.08.2017
дата закладки 31.08.2017


Віктор Ох

Світлана Моренець читає свої вірші (V)

Квіти,  світлини  і  вірші  –  Світлани  Моренець

В  цьому  відеоролику  Світлана  Моренець    читає  власні  вірші  -
"Черлений  місяць"
"Хто  режисер  людської  долі"
"Парк  втрачених  мрій"
 та  інші.

[youtube]https://youtu.be/W3VYOtmFQkk[/youtube]

Для  музичного  супроводу  кліпу  відеопоезії  взято  фонограму  незаспіваної  пісні  
 на  слова  Світлани  Моренець  «На  війну  пішов  мій  милий».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747995
дата надходження 27.08.2017
дата закладки 31.08.2017


Анатолійович

Мобілка.

Мій  мобільний  телефон  називається  "мобілка".
Ну,  а  мамин?  Здогадались?  Так,  звичайно  -  це  "мабілка"
Татуся  крутий  смартфон  -  не  що  інше,  як  "табілка",
а  бабуся  знов  питає  :"Де  ж  поділа  я  "бабілку"?
Зараз    скрізь  таке  на  світі  -  кожен  має  по  мобілці.
Дідусю  ж  не  пощастило...Розмовляє  по  "дібілці"!
Я  як  виросту  велика,  то  зміню  йому  мобілку!
Він  дідусь  у  мене  любий!  Я  куплю  йому  "ЛЮБІЛКУ"!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426740
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 29.08.2017


Н-А-Д-І-Я

Літо вже догора…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-t-t0uLiEKA[/youtube]

Озирнися  навколо:  літо  вже  догора...
Відцвіла  матіола;  жаль,  пройшла  ця  пора.
Непомітно  старіє,  пролягла  сивина,
Та  триматись  уміє,  й  ця  краса  -  дивина.

Від  роботи  втомилось,  скільки  зроблено  справ.
Та  тепер  ось  скорилось:  відпочинок  настав.
Уже  ранки  холодні,  сонце  світить  не  так.
Що  поробиш  тепер:  збережу  літа  смак.

Підставляю  долоні:    припасу  ще  тепла.
Упущу  теплий  промінь,  зникне  хай  сіра  мла.
Збережу,  як  зумію,  пронесу  до  весни.
В  серці  маю  надію:  будуть  дні  ще  ясні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747041
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017


Валя Савелюк

ТАЄМНІ ПИСЬМЕНА

…як  до  сірої-в-яблуках  мами  –  лоша,
тулиться  
під  опіку  берези  моя  душа

до  неба  здіймають  душу  тендітні  віти,  
колишуть  і  шепчуться:  ти  хороша…
а  життя  на  Землі  –  не  надто  важка  ноша,  
якщо  любиш  і  не  боїшся  жити…

«бути»,  а  не  «володіти»

…у  беріз,  як  бані  церковні,
округло-видовжені  листки,
на  корі  –  білім
березовім  тілі  –
усуціль  символи-знаки,
руни  –
з  переказами  давнини

під  пологом  тиші  і  таїни  –
закарбовані  дати  і  чиїсь  імена,
давно  втрачені:
для  непосвячених  –  
відкрито-прихована  
інформація…

і  збережені  
березами  письмена  
рунічної  мови  –
мені  повністю  не  відомої  –
вільно  читає  душа  моя    

читає  на  кожнім  білім
стрункім  березовім  тілі  

21.08.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747113
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017


Валя Савелюк

ТАЄМНІ ПИСЬМЕНА

…як  до  сірої-в-яблуках  мами  –  лоша,
тулиться  
під  опіку  берези  моя  душа

до  неба  здіймають  душу  тендітні  віти,  
колишуть  і  шепчуться:  ти  хороша…
а  життя  на  Землі  –  не  надто  важка  ноша,  
якщо  любиш  і  не  боїшся  жити…

«бути»,  а  не  «володіти»

…у  беріз,  як  бані  церковні,
округло-видовжені  листки,
на  корі  –  білім
березовім  тілі  –
усуціль  символи-знаки,
руни  –
з  переказами  давнини

під  пологом  тиші  і  таїни  –
закарбовані  дати  і  чиїсь  імена,
давно  втрачені:
для  непосвячених  –  
відкрито-прихована  
інформація…

і  збережені  
березами  письмена  
рунічної  мови  –
мені  повністю  не  відомої  –
вільно  читає  душа  моя    

читає  на  кожнім  білім
стрункім  березовім  тілі  

21.08.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747113
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017


Ol Udayko

СМЕРКАННЯ

                       Тобі,  кохання...

[youtube]https://youtu.be/1DHecFcDhbw[/youtube]                                                                                    
[i][b][color="#066875"][color="#074254"]За  синім  лісом  догорає  день,  
Майбутній  сум  ховаючи  за  обрій...
А  ми  співали  кращу  із  пісень,
Що  злинула,  
                                     немов  орлан  хоробрий,

У  круговерті  пражнього  життя,
Коли  веселки  райдужили  мрії
Й  не  лаштували  шлях  до  забуття  –
В  зеніті  сонце  
                       пестило  надії.

…Вечірній  промінь  ліг  на  ковилу,  
Цілуючи  усмак  вечірні  роси…  
Здолати  б  нам  ту  відстань  немалу,
Кінець  її  
                       сховавши  у  покоси!

Та,  певно,  так  хотілося  богам,
Щоб  лук  веселки  впився  в  неба  просинь...
Стихає  лісу  літній  шум  і  гам  -
За  обрій  кличе  
                       невгамовна  осінь...

 Й  до  чого  тут  намолені  слова?..  
Мовчання  –  красномовніше  від  ночі:  
Вже  іншим  пахне  скошена  трава,
Смеркання  
                       застеляє  сни  пророчі.[/color][/color][/b]

19.08.2017
__________
*Картинка  власного  виробництва.  
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746983
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 21.08.2017


Ulcus

доброго ранку, серце

доброго  ранку,  серце  моє  гаряче
тісно  тобі  у  грудях?  тривожний  стук
просить  на  волю,  вмивається  кров’ю,  наче
кожен  наступний  поштовх  –  останній  звук…
стишся,  шалене,  пісня  ще  не  скінчилась
не  доспівали  (рано)  ні  ти,  ні  я
ще  не  націлився  долі  безжальний  стилос
він  не  для  нас,  «розлука»  -  його  ім’я…
доброго  ранку,  бачиш,  усе  для  тебе  –
повниться  світлом  наш  неозорий  рай  –  
тільки  бери…  безоплатно,  (не  треба  треби)
тільки  живи  і  бийся…  не  завмирай…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746623
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 20.08.2017


Любов Іванова

ВЕТЕР ТАНЦУЕТ ФОКСТРОТ

В/еселится  заверть  у  крылечка,
Е/й  в  балете  только  и  плясать.
Т/ихо-тихо  догорает  свечка,
Е/ле-еле  греет  окон  гладь..
Р/аскрутилась    буря  и  вприсядку,

Т/о  взлетит,  а  то  к  земле  прильнет,
А/  затем,  как  будто  по  порядку
Н/ачинает  веткам  пересчет.
Ц/епонет    в  полете  угол  крыши,
У/щипнет  березку  за  кору
Е/й  же  Богу,  буйством  так  и  дышит
Т/опотун  вихрястый  поутру.

Ф/ееричен  ,  ловок  и  галантен,
О/блетает    мили  и  версты.
К/апризун,  имеет  свой  характер,
С/иганет  в  один  момент  в  кусты.
Т/рижды  дунув,  все  про  все  в  моменте,
Р/азметает  на  своем  пути.
О/тдохнув  на    знатном  постаменте,
Т/ак  и  есть  -  гулена  во  плоти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746840
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017


Микола Карпець))

Ти така в цьому світі одна

[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/872710384.jpg[/img]
[b]«Ти  така  в  цьому  світі  одна»[/b]
[color="#1a00ff"][b][i]
Ти  така  в  цьому  світі  одна
Сонце  взимку,  у  грудні  весна
Від  світання  і  до  темноти
У  думках  моїх  ти,  тільки  ти

Ти  така,  ніби  сонце,  зоря
Дотик  хвилі  у  теплих  морях
Шовк  відмитого  морем  піску
Вітерець  на  ланах,  колоску

Коли  бачу,  то  сходжу  з  ума
Переповнена  щастя  сума
Почуттями  наповнений  я
Найніжніша,  кохана  моя...
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*15.08.17*  ID:  №746406
[/i][/b][/color]
[url="http://mykola.at.ua/publ/lirika_kokhannja/ti_taka_v_comu_sviti_odna/2-1-0-120"]©  Сайт  авторської  поезії  М.В.Карпець[/url]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746406
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 16.08.2017


Серго Сокольник

Подарок

***конкурсное  стихотворение  на  фестивале  ИНТЕРЕАЛЬНОСТЬ  2017  с  обязательным  использованием  строки  НО  САМЫЙ  ЦЕННЫЙ,  ВСЕ-ТАКИ,  ПОДАРОК***

Окончен  бал.  Мой  праздник.  День  рожденья.
Все  разошлись.  Я,  выбившись  из  сил,
Как  генерал  прошедшего  сраженья,
Веду  подсчет  трофеев...  И  могил...

Как  взрыв,  звонок.  Ты  встала  на  пороге,
И  сердце  замерло.  Я  задохнулся...  Не
верю...  Верю...  В  чудо...  Боги,  Боги!..
Из  снов  былых  явилась...  Как  во  сне,

Мой  дар  Богов...  Я,  словно  пролетарий,
Среди  награбленного...  Нужного  ли?..  Нет?..
Но  самый  ценный,  все-таки,  подарок
Тобой  дарованный  здесь,  на  пороге,  мне.

Колодой  карт  нам  выпали  дороги.
Я  выиграл,  поэт  и  баламут,
Среди  подарков  звездные  пороги,
Те,  на  которых  я  тебя  приму.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117081407749  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746086
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 15.08.2017


Олена Жежук

Спокусливо-ягідний вірш

Чорна  горобина  –  ягоди  терпкі,
А  у  мене  ніжки  гарні  та  стрункі.
З  стиглої  малини    п'ють  мої  вуста
Красу  світу  білого  у  мої    літа.
 
Я  з  чорничок    виберу  блиск  ясних  зіниць,  
Щоби  причаровувать  зранку  й  до  зірниць.
З  шипшини  колючої    рум'янець  для  щік,
Щоби  не  проходив  повз  жоден  чоловік.

На  свою  голівоньку  висушила  й    глід,
Маю  ще  мороку:  плента  слідом  дід.
Маслом  обліпиховим  рученьки  натру  
Схожа  на  Венеру  я    чи  Клеопатру?

Полуницю  стиглую    їм  на  повен  рот,
Кажуть,  помагає  то  зробить  приворот.
Журавлину  кислую    їм  й  чекаю  зиск    -
В  півсела  кавалерів  не  спадає  тиск.

Дясять    жмень  смородини  на  обід  нарву,
Ще  й  підправлю  соком  тим  правую  брову.
З  винограду,  вишеньок  -    на  вечерю  сік,
Щоб  краси  шаленої  не  втратить  повік  .

По  брусницю  дрібную  подамся  в  ліси,
Наберусь,  мов  Мавка,  там    дивної  краси.
От  спокуса!  З'їла    ще  вовчих  ягідок,
Діє  то,  мов  магія  –  знов  іде    дідок.

Ожину,  шовковицю,  кизил,  ялівець
Боюся  вже  й  ласувать    –  не  згубить  сердець.
Спробую  калиноньку,  що  в  саду  росте,
Щоби  люди  бачили  й  серце  золоте.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746114
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 15.08.2017


Елена Марс

В тот день, когда мы встретимся впервые

В  тот  день,  когда  мы  встретимся  впервые
И  ты  меня  в  объятия  возьмёшь,  
Ковром    нам  лягут  -  листья  золотые...
И  будет  лить  с  небес  холодный  дождь...

А  ты,  как  тот  застенчивый  мальчишка,
Влюбившийся  как  будто  в  первый  раз,
В  глаза  мне  глядя,  вымолвишь  чуть  слышно:
О,  как  я  счастлив,  милая,  сейчас...

Прохладную  мою  худую  руку
Ты  будешь  прижимать  к  своим  губам...
А  я  тебе  скажу:  молчи,  ни  звука...
Я  вижу,  мой  хороший,  по  глазам...

И  город  приумолкнет  от  волненья...
Лишь  с  неба  будет  лить  унылый  дождь,
Как  будто  бы  моля  нас  о  прощеньи,
За  то,  что  он  на  слёзы  так  похож...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746093
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 15.08.2017


Патара

Зло - бумеранг

Зло  -  бумеранг.  Комусь  бажаєш  зла,
То  начувайся  на  сюрпризи  скорі.
Не  побудуєш  на  чужому  горі
Жадане  щастя.  Ось  такі  діла.
Себе  ти  можеш  месником  вважати
І  думати  що  зло  лиш  інструмент,
Який  попав  під  руку  в  цей  момент.
Та  гріх  -  біду  нести  комусь  до  хати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706786
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 14.08.2017


Ганна Верес

Сюрчало літо коником

Сюрчало  літо  коником  у  лузі,
Покоси  свіжі  впали  з  зелен-трав,
Жовтів  Іван-купальний  в  лісосмузі,
Коли  спускався  вечір  із  заграв.

Коли  я  бачу  літню  цю  картину,
Як  сонечко  сідать  не  поспіша,
І  чую,  як  сюрчання  поруч  лине,
Купається  в  загравах  тих  душа.
11.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745965
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 14.08.2017


Сергій Прокопенко

Бог вклониться

Коли  любов  од  вас  вже  майже  одверне́ться
І  душі  прониза  передчуття  біди,
Бог  вклониться  тому,  хто  першим  озирнеться
І  першим  схоче  вигукнуть  –  «Не  йди!»

Бог  вклониться  тому,  хто  першим,  за  туманом
Нікчемних  ревнощів  зуміє  зрозуміть,  
Що  очі  милої  не  здатні  до  обману!
І  без  очей  отих  йому  не  жить!

Бог  вклониться  тому,  хто  першим,  за  дощами
Докорів  повсякденного  буття,  
Побачить  головне  й  пове́рнеться  до  тями-  
Нема  кохання,  то  нема  й  життя!

Бог  вклониться  тому,  хто  першим,  за  слізьми
Образ  взаємних  і  взаємних  непробачень,
Збагне,  що  завтра  вже  не  буде  мати  значень
Ніщо,  якщо  коханням  знехтуємо  ми!

Бог  вклониться  тому,  хто  буйні  заметілі
Цілунків  й  почуттів  не  зможе  помінять.  
Тому,  хто  знову  гляне  в  очі  безкінечно  милі
І  буде,  попри  все,  безтямно  їх  кохать!

Коли  любов  од  вас  вже  майже  одвернеться
І  душі  прониза  передчуття  біди,
Бог  вклониться  тому,  хто  першим  озирнеться
І  першим  зможе  вигукнуть  –  «Не  йди!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744427
дата надходження 02.08.2017
дата закладки 12.08.2017


Миколай Волиняк

Ти мойого серденька Оаз

Я  зібрав  тобі  рідна  букетик,
В  лузі  щедрім  квіток  польових.
Там…  у  зорях  їх  вивів  генетик,
І  насіяв  для  нас  чарівник.

Поцілую  терпкі  твої  губи,
До  широких  грудей  пригорну.
Твої  руки  візьму  в  свої  руки,
Запозичу  у  тебе  вогню.

Ти,  як  жар  на  світанку  гарячий,
Зігріваєш  мене  раз  у  раз.
Як  тебе  не  любити  киплячу,
Ти  мойого  серденька  Оаз.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742608
дата надходження 18.07.2017
дата закладки 12.08.2017


Віктор Ох

Поетеса Патара Бачіа (V)

В  цьому  відеоролику  поетеса  Патара  Бачіа  читає  власні  вірші  -
[i]"Іще  один  рік…"
"Намалюй  мені"
"Генерали,  скажіть"
"От  уяви"
"O  tempora,  o  mores!"[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tRqrxUQW0LQ[/youtube]

Для  музичного  супроводу  кліпу  відеопоезії  взято  фонограму  незаспіваної  пісні  
на  вірш  Патари  «Я  покладу  на  музику  любов»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745767
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 12.08.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява ІІ (продовження1)

[b][i](переспів  польської  релігійної  драми)[/i][/b]

[b]З'ЯВА  II[/b]

[i]Входить  [b]Ассахар[/b].[/i]

[b]Ассахар[/b]
Немає  Юди?

[b]Магдалена[/b]
Його  нема  ще.
Чи  ти  з  ним  бачитися  хочеш?

[b]Ассахар[/b]
Дивитись  хочу...  дихати...
тобою  я  волію,  Магдалено,
бо  ти  пахуча,
наче  тая  ружа,
що  в  ніч  при  місяці  розкриє  своє  лоно...

[b]Магдалена[/b]
Місячною  ніччю  тепер  мені  є...  Юда...

[b]Ассахар[/b]
Бо  Юда  ходить,  наче  місяць  вповні,
у  срібних  шатах.
Я—жебрак  при  ньому...
О,  коли  б  тільки  я  мав  злото!

[b]Магдалена[/b]
Зле  мовиш,  Ассахаре!  
Кохаю  Юду  не  за  те,  що  можний!  
Кохаю...  його  чоло,  що  думою  ясніє...  
уста  пурпурні...  і  стальних  рамен
 охват  любовний!

[b]Ассахар[/b]
О  Магдалено,  пригадай!
Я,  прецінь,  першим
відкрив  ворота,  що  ведуть  у  щастя
бездонні  нетрі...

[b]Магдалена[/b]
Не  кажи  про  це!

[b]Ассахар[/b]
Казати  я  не  перестану,
 бо  ж  моєю  повинна  бути...

[b]Магдалена[/b]
Той  для  мене  пан—
перед    яким  я  низько  похилила
запломенілі  лиця...

[b]Ассахар[/b]
Знайдеться  другий...

[b]Магдалена[/b]
Помовч!  
До  мене
вже  не  прийде  в  о  н  о!

[b]Ассахар[/b]
Даруй,  о  Магдалено!
То  болю  є  вина,  що  смів  тебе  образити.

[b]Магдалена[/b]
Зваж  тільки,
що  приятелем  ти  його  взиваєш!

[b]Ассахар[/b]
Так—правда...
правда!
То  моя  вина!
Даруй...
пробач,  коханко  Юди...

За  виданням:  Ірина  Вовк.[b]Марія  з  Магдали[/b]  (драма).  -  Львів:  Логос,1995.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744921
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 06.08.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява І (початок)

[b][i](переспів  польської  релігійної  драми)[/i][/b]

[b]Антоній  Шандлєровський  (1878—1911)[/b],  як  і  його  релігійна  драма  [b]"Марія  з  Магдали"[/b],  мало  відомі  польському  читачеві  і  ще  менш  відомі  читачеві  українському...
В  літературу  своєї  доби  Антоній  Шандлєровський  увійшов  під  псевдонімами  Антоній  Зєміц  та  Владислав  Посвят.  За  скупими  даними  польської  енциклопедії,  уродженець  землі  Мазовської,  Антоній  Шандлєровський  спочив  у  містечку  Ґрохові  (Польща)  .
Політичні  катаклізми  суспільності  змусили  молоду  людину  звернути  свій  погляд  і  помисли  у  русло  історії  нашої  християнської  віри.  Будучи  людиною  мистецького  обдарування,  поетом  і  драматургом,  автором  інтимної  поезії  та  ліричної  прози,  Антоній  Шандлєровський  носив  і  сан  священика.  Звідси—джерело  його  поетичного  мислення:  віра  у  Долю,  накреслену  рукою  Бога,  пошуки  відповідей  на  складні  запитання  буття  в  алегоричних  образах  богонатхненних  книг.  Польська  енциклопедія  вказує,  що  світська  манера  лірики  молодого  автора.  її  витончений,  екзальтований  ерос  вростає  своїм  корінням  у  мотиви  містико-релігійні.
Релігійна  драма  "Марія  з  Магдали"—  правдиве  тому  підтвердження.  Вона  підносить  на  небувалу  висоту  людське  почуття  тілесної  любові...  і  все  ж  над  любов'ю  тіла  у  кривавому  двобої  отримує  гору  Любов  Духа!
Обравши  за  основу  драматичні  сюжети  Нового  Завіту,  точніше,  одну  з  апокрифічних  версій,  Антоній  Шандлєровський  не  сліпо  переказує  Євангеліє,  хоча  й  не  перечить  йому,  а  намагається  з  притаманним  молодості  максималізмом  збагнути  внутрішній  світ  героїв  драми  і  вивести  перед  очі  читачів  постаті  Ісуса  Назаретянина,  старця  Лазаря,  сестер  Марії  (Магдалени)  і  Марти  та  Юди  Іскаріота,  не  просто  як  безсмертну  легенду,  що  оживає  на  перехресті  Нової  Історії,  а  швидше  як  реальних  людей,  що  діють  і  мислять  у  різних  вимірах  осягнення  Духа.
Далекий  від  політичних  інтриг  свого  часу,  автор  драми  зображає  конфлікт  тіла  і  Духа  на  тлі  соціально-становому,  де  за  маєтністю  стану  і  насолодою  тіла  (моделлю  "утраченого  раю  на  землі")  ховається  духовне  сум'яття,  а  далі....  віровідступництво,  зрада,  згуба  ближнього  і,  врешті,  самогубство...  Йдеться  про  образ  Юди.  Складний,  психологічно  загострений,  багатогранний  (з  тремом  самопожертвенної  любові  і  приступами  безумної  ненависті)  образ  апостола-зрадника  викличе  у  читача  суперечливі  відгуки.
Вдумливий  читач  у  пошуках  істини  знову  звернеться  до  Чотириєвангелія.  
До  сюжетного  дерева  "Марії  з  Магдали"    прилучилися  й  інші  розділи  Нового  Завіту:  "Смерть  і  воскресіння  Лазаря",  "Ісус  прощає  грішниці",  "Виявлення  зрадника",  "Синедріон  постановлюе  забити  Ісуса".  Щодо  особи  верховного  первосвященика,  законодавця—  Синедріона  (Сангедріона  у  А.  Ш.),  то  автор  недвозначно  дає  читачу  зрозуміти,  що  служитель  Бога  і  захисник  Закону,  котрий  вступає  у  зговір  з  інтригою  (будь-якого  роду,  в  тому  числі  й  політичною),  перестає  бути  провідником  Божої  благодаті,  перетворюється  на  знаряддя  приземлених  людських  пороків  і  в  кінцевому  результаті  служить  руйнівній  силі  демона—Духові  Тьми  .
Ідея  насильства  під  релігійними  гаслами  —  демонічна,  вона  виправдовує  людські  жертви  і  братовбивчі  війни,  вона  нищить  цілі  цивілізації,  оскверняючи  кров'ю  Божі  святині,  її  Кров'ю  була  переповнена  Стара  Історія,  пролилася  вона  через  вінця  і  в  Історії  Новій.
Єдиний  шлях  до  спасіння  особистості  (а  в  сукупності  особистостей  —  людської  спільноти)—  її  духовне  очищення,  усвідомлення  свого  високого  призначення  бути  "образом  Божим",  "небесним  громадянином"  Землі.
Ідея  спасіння  втілена  Антонієм  Шандлєровським  у  образах  старого  Лазаря  та  його  сестри  Марії  (Магдалени).  Навертаючи  Магдалену  на  Божу  дорогу,  промовляє  Лазар  сокровенні  слова:

[b][i]Бо  я  хотів,
щоб  чудо  ти  ввібрала  у  глиб  душі
і  щоб  тоді  нарешті
сама  ти  стала  чудом!
[/i][/b]
Наче  художник,  похилений  над  портретом  чарівної  жінки,  щедрими  бризками  барв  і,  водночас,  тонким  кінчиком  пензля  вимальовує  автор  головну  героїню  драми—то  королевою...  розкритою  троояндою  нічного  ложа,  то...  найнижчою  служебкою  у  стіп  Ісуса;  то  зраненою  львицею  в  жарких  пісках  пустелі,  то  сніжно-білою  вершиною  гори  Кармелю...
Поетика  "Марії  з  Магдали"  заворожує,  у  ній  є  щось  магічне,  вона  звучить  як  "Пісня  пісень".
Є  щось  містичне  і  в  долі  Антонія  Шандлєровського.  Бог  прикликав  його  до  себе  у  віці  Ісуса  Христа.  Твори  молодого  драматурга  побачили  світ  вже  після  його  смерті,  зібрані  в  "Листах  Антонія  Шандлєровського"  (Pisma  Antoniego  Szandlerowskiego:  Т.  1.—IV.—Warszawa:  Triumf,  1912—1914  ).  Воістину,  листи  у  вічність...  послання  нетлінного      розуму,  що  перейшов  у  вищий  вимір.  Наче      птахи  з  ирію,  після  довгого  трудного  лету,  вертають  вони  на  землю,  аби  розповісти  землі  про  небесне...
...  У  захристі  Львівського  костелу  Домініканів,  де  раніше  містилася  бібліотека  музею  історії  релігії,  скромно  лежало  на  поличці  заховане  від  людських  очей  видання  "Листів..."  Антонія  Шандлєровського  з  підписом,  автора  на  авантитулі  четвертого  тому.  "Листи..."  лежали,  мовчали  і  чекали,  коли  надійде  час...
Як  автор  переспіву  зазначу,  що  працювалося  над  "Марією  з  Магдали"  легко,  світло,  не  побоюсь  сказати—одержимо!..  Ночами  не  спалося—у  пам'яті  зринали  уривки  монологів  і        щеміло  серце,  передчуваючи  трагічний  фінал.
На  закінчення  додам:  у  кожному  з  нас  воєдино  сплелося  і  святе,  і  грішне...  Шукаймо  ж  свою  високу  мету,  серед  безлічі  доріг  обираймо  дорогу  до  Бога,  приймімо  у  душі  свої  Духа  Святого  і  молімося  за  відпущення  гріхів.
   Любімо  Господа,  Бога  усім  розумінням  своїм,  а  ближнього  свого,  як  себе  самого!  Нехай  буде  так...
[b][i]Ірина  Вовк[/i][/b]

P.S.  У  драмі  [b]"Марія  з  Магдали"[/b]  є  [b][i]4  дії[/i][/b].У  кожній  дії  є  кілька[b][i]  з'яв[/i][/b].Буду  публікувати  по  окремих  з'явах,  зберігаючи  відповідну  порядковість.

[i]Автор  дякує  за  допомогу  у  підрядковому  перекладі
[b]своїй  матері  Лідії-Надії  Вовк[/b]
[/i]

[b]ДІЯ  І[/b]

[b]З'ЯВА  І[/b]
[i]Магдалена  сама.  Сидить  у  повені  думок.  
Відчиняються  двері.  Входить  Лазар.  
Кладе  руку  на  голову  Магдалени.[/i]

[b]Магдалена[/b]
[i](поривається  з  окриком)[/i]
Брате  мій  коханий!

[b]Лазар[/b]
[i](похиляється  до  перс).  [/i]
О  моя  Магдалено!
[i](Завмирають  в  братніх  обіймах.)  [/i]
Я  надто  втомлений,  хай  трохи  відпочину.

[b]Магдалена  [/b]
Сядь...  відпочинь,  мій  брате...

[b]Лазар[/b]
[i](зажурено)[/i]
З  кожним  роком,  днем
моя  до  тебе  довшає  дорога...
В  твої  пороги  входжу  несміливо...
Я  бідним  є,  а  тут—багатства...  розкіш...

[b]Магдалена[/b]
[i](задумано)[/i]
 Далекою  твоя  дорога  стала...  
Не  тою,  що  була  колись  давніше...
 Чи  ти  забув?

[b]Лазар[/b]
Про  що,  о  Магдалено?

[b]Магдалена[/b]
Про  ті  дороги,
в  які  зі  мною  вирушав  без  втоми...
Тоді  була  я  ще  дитям—згадай-но...

[i](Горнеться  до  нього.)  [/i]
Коли  тремтяче
мені  на  голову  ти  клав  свої  долоні,  
і  в  ніч  погідну,  ясну  
розказував  дива  про  світ  наднебний...  
Бродили  разом  ми  по  луках  росяних  
і  по  полях  безкраїх...  
Вникали  мовчки  ми  в  відвічні  пущі—
 наче  трем,  таємні...  
По  світлій  хмарці  місячного  сяйва
 втікали  до  зірок—о  чуда...  чуда...  

ти  осягнути  дав  мені!  І  все  це
 від  Тебе  мала  я—від  Тебе!

[b]Лазар[/b]
Бо  я  хотів,
щоб  чудо  ти  ввібрала  у  глиб  душі...
і  щоб  тоді  нарешті
сама  ти  стала—чудом!  

[b]Магдалена[/b]
Брате  мій  коханий!  Хіба  ж  ти  не  вчував,
 коли  нашіптував  слова  ці  чародійні—  
як  билось  серце...  як  палали  скроні...  
і  зблідло  як  уста  мої  дрижали...

[b]Лазар[/b]
Чув  то,  чув...
О  як  же  був  на  той  час  я  щасливим!
Тим  часом...

[b]Магдалена[/b]
Що,  брате?

[b]Лазар[/b]
Померкли  сни  мої...  Видіння  відступили...
і  золоті  мої  надії  на  тебе  -
зів'яли...  зблідли...

[b]Магдалена[/b]
Що  кажеш,  брате!

[b]Лазар[/b]
Так...  Магдалено.  Вів  тебе  на  гору,
а  ти—до  пилу  темного  припала...
устами  притулилась...

[b]Магдалена[/b]
Устами  притулилась,  а  не  серцем!

[b]Лазар[/b]
Забруднила  шати..

[b]Магдалена[/b]
[i](гаряче)  [/i]
Та  духа  глибини—не  покаляла!
 Вмирало    серце  з  голоду...  волало...  
кричало  щастя!  В  безумі  облуди
 гонилася  за  ним...  А  голос  твій  
дзвенів  мені  у  вухах,  повнив  груди,
 як  дзвін,  що  йде  від  неба  до  землі:
 "Є  щастя—ти  шукай  лиш—щастя  є!"  
Шукала—марно.
[i](З  болем.)  [/i]
З  лопухів  іржавих  спивала  каламуть,  
хоч  прагнула  роси  криштальної,  небесної!

[b]Лазар[/b]
[i](з  недовірою)  [/i]
Чи  ще  тобі  і  зараз  
він—Юда  з  Каріот—квітучим  келихом?

[b]Магдалена[/b]
Його  кохаю...  кохаю!

[b]Лазар[/b]
[i](з  притлумленим  болем)  [/i]
Померкли  сни  мої...  Видіння  відступили...

[b]Магдалена[/b]
Брате!  Усі  жалі  і  всі  палкі  жадання,  
що  ти  з  душі  моєї  випрядав,  
тепер  шукаю  в  ньому  я  для  себе.

[b]Лазар[/b]
Ні...  Магдалено,  ні!..

[b]Магдалена[/b]
Його  кохаю—він  мене  кохає!  
Сьогодні  Юда  учти  зажадав...  
Ти  будеш  на  ній...  правда?..

[b]Лазар[/b]
Інший  шлюб...
Я  іншу  учту  вимарив  для  тебе.
[i](Встає.)  [/i]
Що  ж,  коли  ти  мислиш
при  Юді  своє  щастя—будь  щаслива...
[i](Цілує  її  в  чоло.)[/i]
О,  який  бо  інший  я  снив  для  тебе  шлюб!
[i](Виходить.)[/i]

За  виданням:  Ірина  Вовк.[b]Марія  з  Магдали[/b](драма).  -  Львів:Логос,1995.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744919
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 06.08.2017


Олена Жежук

Мені пора…

                                                 [i]      Не  виглядай,  як  хмари  розійшлись,  
                                                     Бо  не  твоя...  твоя  була  колись.
                                                                                                               Ліна  Ланська[/i]

Мені  пора…  А  ти  не  маєш  крил.
Змітаю  сніг  /  і  де  в  цю  пору  взявся?/
Заварюю  міцний  дев'ятисил  -  
До  рани…  потерпи,  не  озивайся.

Я  ще  прийду  у  наш    холодний  сад
В  часи  дощів,  вітрів  і  сніговіїв.
Допоки  розцвіте..,  а  втім,  назад
Не  повернуся!    Не  плекай  надії.

Хіба  лиш  в  снах,  з  очей  зелених  «блись»,
Незрима  Мавка  зникне  берегами.
Та  не  твоя…  твоя  була  колись,
Тепер  замкнуте  небо  ланцюгами.

Мені  пора…  за  обрієм  жеврить.
Не  вий  на  зорі,  сам  зализуй  рани.
В  мені    наш  сад  зів'ялий  теж  болить...
І  під  крильми  ще  кровоточать  шрами.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744737
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 06.08.2017


Олена Жежук

Ти в серце впустиш… (60 +) )

Як  сутінки  огорнуть  твій  світанок,
Дощів  завісу  вип'є  суховій,
Як  сірим  смутком  ляже  на  твій  ґанок
Печаль  років  …    то  пригадай  Її.

Хоч  для  любові  пізня  вже  година,
І  серце  мудрістю  наповнилося  вщент,  
В  зіницях  тлілих  зблисне:  «Ти  єдина!»
І  під  грудьми    так  млосно  запече,

Й  торкнеться  сонця    –    Її  дивосвіту...
Бо  сонцесяйності  не  зупинить  рокам.
Напнуті  ще  вітрила  пізньоцвіту,
Дурманом  вишня  спогад  обпіка.

І  щоб  відпити  хмелю  того  дива,
Відчути  щастя,  простір,  висоту!
П'янкого  трунку,  божевілля  зливу!  
Ти  в  серце  впустиш…  Осінь  золоту.


Ремейк  ....      http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744743


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744399
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 06.08.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2017


Елена Марс

О, Господи, Боже, могу ли тебя попросить

...  И  снова  знобит,  словно  в  душу  прокралась  зима...
И  тяжесть  на  сердце...  как  будто  оно  постарело...
Послать  бы  подальше  куда-то  Восток  оголтелый!..
Мне  так  надоела  восточная  эта  "тюрьма".

По  кругу  бегу  -  словно  белка  кручу  колесо.
Конца  не  видать  круговерти  моей  повседневной!..
...  Устала,  о,  как  же  устала  я  ,  Боже,  душевно!..
Судьба  -  бестолковый  такой  иногда  режиссёр.

И  плакать  -  не  плачу.  Иссяк  этот  слёзный  ручей  
И  с  ним  будто  у́мерло    что-то  в  душе  незаметно...
Вернуть,  воскресить  это  "что-то"  наверное  тщетно  -
Как  тщетно  вернуть  себе  тысячи  прожитых  дней...

...  О,  Господи,  Боже,  могу  ли  тебя  попросить
О  самом  простом  -  о  весне  в  моём  сердце  усталом?..
От  счастья  заплакать  бы  -  завтра...  Ведь  это  так  мало!..
Ты  знаешь,  как  хочется,  Господи,  сердцу  любить?..

Любить...  обнимая  руками  ,  глазами,  душой  
Заветное  счастье,  чтоб  полностью  в  нём  раствориться...
...  Так  больно...  когда  перевязаны  крылья  у  птицы...
Лишь  грустные  песни  поются  у  птицы  такой...

...  А  мне  бы  взлететь!    Да  в  объятия...  прямо  к  нему...
И  чувств  нерастраченных  силу  ему  отдавая,  
Почувствовать  -  как  от  любви  во  мне  жизнь  воскресает...
И  слышать  как  сердце  в  себя  возвращает  весну...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743891
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 29.07.2017


Ol Udayko

КУПЕЛІ МОЇ. Частина 2.

     [i]...Ще  один  спогад  з  дитинства...  Трохи  пікантний...[/i]
[youtube]https://youtu.be/PIRJMo53JXE[/youtube]

                                                                   [i]  [b][color="#059916"]1.

         Отже,  був  предголодний  повоєнний  1946-й  рік!..  Потім,  
восени    була  школа!  Для  мене  цей  період  життя  особливо  
не  запам'ятався.  Я  ріс,  хоч  і  неслухняним,  пустотливим,  
але  доскіпливим  і  кмітливим  хлопчиком.  Видно,  за  це  
мене  любили  учителі,  особливо,  Марія  Панасівна  –  
вчителька  другого  класу.  Свідченням  тому  було  фото
другокласників,  де  поряд  з  Марією  Панасівною,  праворуч  
сидів  я  –  щупленьке,  непоказне  хлопченя  з  гострими,  
як  у  горобця  крильця,  плічками  і  таким  же  гострим,  
проникливим,  як  у  сокола,  поглядом  карих  очей...
           Правда  були  й  ексцеси...  Пам'ятаю,  у  третьому  класі
чомусь  замість  любимої  Марії  Панасівни  районо  прислало  
дочку    районного  інспектора  Мединського  Клаву  (по-батькові
не  пам'ятаю).  Клас,  за  винятком  окремих  "підлиз",  відразу
не  полюбив  свою  "класну  пані"  чи  то  через  "протекцію",  чи  
через  холодний  погляд  її  булькатих  очей.  Ми  ходили  тоді  
чомусь  у  другу  зміну  і  дозволяли  собі  у  вечірні  часи  зимового
періоду,  коли  у  класі  стояла  майже  повна  хамородь  від  двох  
гасових  ламп  (в  той  час  про  електрику  в  селі  було  годі  й  
думати),  творити    речі  (не  кримінальні),  які  далеко  виходили  
за  рамки  "Правил  для  учнів"...
         Тут  в  школі  я  відчув  і  своє  перше  кохання!  Об'єктом  
ще  неясного,  але  сильного  і  загадкового  почуття  була  
вчителька  першого  класу  на  ім'я  Ліда  (по-батькові,  
звичайно,  не  пам'ятаю!  Та  й  чи  буває  «по-батькові»  
в  улюбленої  дівчини,  хоча  і  старшої  в  два  рази  свого  
обожнювача!).  Ліда  була  пухкенькою  та    на  диво  
«ладненькою»  за  своєю  юнацькою  фігуркою  дівчиною  
з  чорною  тугою  косою,  що  простягалась  до  найвищих  
точок  такого  ж  ладненького      "видатного    місця",  з  
розпушеним  і  пов'язаним  "  мітелочкою"  хвостиком!  Вона,  
звичайно,  не  знала  про  мою  любов  до  неї,  як  і  не  знала  
того,  що  майже  вся  "некраща"  (чоловіча)  половина  
нашого  першого  класу  була  закохана  до  нестями  у  
свою  вчительку.  Інакше  не  дозволяла  б,  певно,  всій  
згаданій  «половині»  класу  проводжати  її  після  уроків  
майже  до  Точеного  хутора,  де  вона  жила  і  відстань  
до  якого  від  нашого  села  складала  не  менш  4-5  км!
         Іще  одна  любов  полонила,  пам’ятаю,  моє  юне  серце  –  
любов  до  пісні.  У  нас  на  майдані,  куди  зиркали  вікна  
батьківської  хати,  збирались  дівчата  –  було  свято  Івана  
Купала…  Посередині  майдану  вкопували  щойно  зрізану  
вільху  та  квітчали  її  різнобарвними  стрічками,  а  потім  
водили  хороводи  навколо  неї,  співаючи  українські  
тужливі  та  веселі  пісні.  Коли  наступала  Купальська  ніч,  
дівчата  сплетені  заздалегідь  вінки  зі  свічками  пускали  в  
річку  за  течією,  загадуючи  собі  свою  жіночу  долю…  
Відтак  були  сльози  радості  і…  розчарування,  коли  раптом  
вінки  «приставали»  до  прибережних  кущів  верболозу,  а  
не  продовжували  плинути  за  течією  багатоводного  Удаю…
         Я  повинен  тут  перевести  дух,  щоб  не  порушувати  «набуту»    
у  цьому  циклі  традицію  писати  в  прозі  та  продовжувати  свою  
розповідь  у  римованому,  поетичному  слові.    Так    краще!..

                                                                           2.  

                                         Чи  сон  то  був,  чи  яв  –  гадать  не  стану:
                                         Весняний  вечір  місяць  полонив;
                                         Дівчата  йдуть  із  поля  до  майдану
                                         Й  несуть  в  устах  чарівну  пісню  нив.

                                       Таємними  здавались  ті  хорали,
                                         І  ними  повнилась  душа  моя:
                                         Між  зір  немовби  ангели  літали,
                                         І  там,  в  небесному  ридвані  –  я.

                                                               ...Співають  дівчата
                                                               Пісні  про  любов,
                                                               А  я  чомусь  плачу.
                                                               Не  з  горя!..  Немов
                                                               Щось  ще  несказа́не
                                                               В  піснях  тих  було:
                                                               Неясне  бажання
                                                               В  душі  ожило,
                                                               А  в  серці  ще  юнім
                                                               Бриніла  струна.
                                                               То  муки  любові
                                                                           Будила  
                                                                               Вес-
                                                                                 на.[/color][/b]

                                 1987-2017
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741075
дата надходження 08.07.2017
дата закладки 12.07.2017


dovgiy

ЛОВЛЮ КАЙФ

ЛОВЛЮ  КАЙФ,  або  ланцюгова  реакція.

Мабуть,  це  в  природі  нашій  закладено.  Поки  чогось  не  маємо  у  своїх  руках,  те  нам  і  виблискує,  і  манить  –  як  дитину  іграшка,  як  чоловіка  чиясь  вродлива  жінка,  як  жінку  чийсь  успішний  імпозантний  чоловік.
Отак  і  мені,  сільському  дядьку.  Всього  довелося  зазнати  у  житті.  Ніби  все  потроху  відходить,  відходить…      Щоправда,  буває  досадно,  коли  заклинить  шию  так,  що  не  встигаєш  обертати  голову  в  услід  такій  собі  дівчині  чи  навіть  молодиці.  Крім  зелено-квіткової  природи,  яка  ще  не  залишає  байдужим  старіюче  серце,  ота  жіноча  природа  має  непоборну  владу  над  ним.  Голова,  -  як  шапка  земного  полюсу,-  вкрита  льодовиками  поважного  віку,  борода  теж  побіліла,  а  невтомний  біс  все  колупає  ребро,  все  шепче  у  напів-глухе  вухо:  а  ота!  –  дивись!  –  от  би  тобі!
Отак  вийдеш  з  хати  на  подвір’я,  станеш  біля  хвіртки,  обіпрешся  ліктем  на  штахетину  і  стоїш,  дивишся…  ловиш  кайф.  І  буває  достоїшся  до  того,  що  вже  й  коліна  не  гнуться,  поперек  ломить,  а  потім  від  всього  букету  ледь  не  молишся  у  липневе,  блакитнооке  небо:  Боже!  Відібрав  ти  з  молодістю  силу  мою  чоловічу,  здатність  стояти  під  вікнами  цілодобово,  носити  любаску  на  руках  до  копиці  сіна,  то  вже  відбери  й  оці  очі,  аби  не  мучитись!
Та  Небу  байдуже,  а  ти  дивишся…  бо  ж  отой  біс  має  силу,  крутить  твоєю  головою!    А  як  голова  повертається,  то  і  думки  округ  неї  як  бджоли  рояться.  Не  кожну  думку,  яка  вилетіла  з  голови,  можна  назвати  бджолою.    Трапляються  між  них  і  трутні.    Голослівним  не  буду.  Стояв  оце  тако,  як  зараз:  спирався,  видивлявся  і  аж  раптом  –  Бах!  Є!    Думка:  дай,  гадаю  до  Люби  навідаюсь.  Весна,  городину  саджати  треба,  то  може  чого  там  треба  по  сусідськи…  ну,  і  навідався…  знав  би,  що  з  того  буде  –  а  ні  ногою!  А  так…      зайшов  на  подвір’я,  а  вона  саме  рачки  стоїть  над  мискою,  перемішує  куркам  січку  з  вареною  бараболею.  Привітався,  а  вона:  А  що  це  ти,  Василю  ще  від  Різдва  носу  не  показуєш?  Чи,  бува  не  загордився?    А  я  вже  настоявся  «на  посту»  ноги  ще  не  відійшли  від  стояння,  а  щоб  присісти  на  лавку  під  виноградною  лозою,  то  треба  Любу  обійти.  А  між  нею  та  якимось  хатнім  начинням  та  численною  тарою  дуже  вузенька  та  звивиста  смужечка  вільного  простору  була.  А  Люба  займала  стільки  місця  як  сорокавідерна  діжка  з  мого  погребу  у  якій  ще  років  десять  тому  ми  квасили  капусту  з  яблуками.  Я,  -  олух  царя  небесного!  –  не  зважив  на  це…    ох,  став  на  своїх  дерев’яних  обходити  її  ззаду,    та  відчув,  що  починаю  завалюватися  на  спину…  поспіхом  вхопився  не  за  соломинку,  а  за  цілий  ожеред  соломи  –  цебто:  за  Любу!    А  вона  встигла  вхопитися  за  краї  миски  з  мішаниною  і  не  випускаючи  її  з  рук,  повалилася  на  мене!  Ой,  лелечки!  У  мене  в  очах  небо  змішалося  з  стіною  її  хати,  дахом,  щедрим  градом  курячих  харчів  і  ще  чогось.    І  в  оту  ж  мить  зчинився  гармидер  від  кількох  відер  на  які  я  гепнувся,  та  від  Любиного  трубного  гласу!    Мабуть,  із  силою  її  реву  міг  би  змагатися  хіба  що  гудок  тепловоза  біля  вокзалу.  Їй  ще  впалося  легше,  бо  вона  на  мене  зробила  «м’яку  посадку»:  як  бачите,  у  мене  теж  дещо  наросло  спереду  та  ззаду.  То  для  неї  була  така  собі  амортизація,  а  от  мені…    Пішла  ланцюгова  реакція.  Наша  хата  стоїть  проти  Любиної    через  вулицю  і  навскоси.  То  коли  хто  з  нас  порається  на  городі,  то  Любине  подвір’я  видно.    Там  штахетника  вже  немає,  город  загороджено  тином,  то  коли  ми  обоє  пішли  у  «віраж»,  моя  Наталя  і  почула,  і  побачила!..  Знаю,  що  вона  в  школі  займалася  стрибками  у  висоту.  Але,  коли  це  було!  А  тут  бачу,  моя  Наталя,  не  відчуваючи  своїх  п’ятдесяти  восьми,  спринтерськи  долає  дистанцію  від  нашого  городу  до  Любиного  двору  а  у  руках  її  граблі.  Перешкоди  у  вигляді  нашого  тину  та  Любиної  огорожі  їй  підкорилися  так,  наче  це  вона  робила  щодня.  За  лічену  мить  Наталя  вже  була  біля  нас.  Ми  саме  намагалися  зіпястися  на  неслухняні  кінцівки  і  ковзаючи  руками  та  ногами  по  розкиданій  під  нами  мішанині,  ніяк  не  могли  випростатись.  Наталя  почала  почергово  підбадьорювати  нас  граблями  по  плечах,  від  чого  Люба  почала  ґвалтувати,  що  її  вбивають.  Перехопивши  в  черговий  раз  занесені  на  мене  граблі,  я  нейтралізував    тим  самим  агресивні  наміри  своєї    чемпіонки.      Боротьба  перейшла  з  рукопашної  форми  у  ораторську.  Ми  вже  з  одної  сторони  намагалися  відкинути  будь  які  звинувачення  у  аморальних  намірах  та  діях,  а  з  другої    -  доводили,що  бачили  на  власні  очі  як  ми,  безстидні  тварини,  почали  качатися  по  землі,  займаючись  любощами,  а  з  третьої  –  неслися  прокльони  та  відбірна  лайка  роззлюченої      сусідки  на  наші  голови!
Куди  там    дуету  Карася  та  Одарки  до  нашого  тріо!      На  нашу  трагікомедію  зійшлося  людей  певно  зо  всіх  кутків  села.  Було  на  що  дивитися  і  кого  слухати!    Були  тут  і  просто  любителі  сільської  Мельпомени,  і  вболівальники  з  різних  видів  сімейного  багатоборства,  були  судді  та  адвокати.  Із  натовпу  на  мою  адресу  почали  сипатися  заяви  у  яких  я  поставав  таким  серцеїдом  та  зваблювачем  жіночого  населення  села,  що  я  мав  би  перевершити  подвиги  всіх  ловеласів,  якби  це  було  правдою.    Ні,  добрі  люди,  я  –  не  святий.  Замолоду  ходив  у  гречані  сховки,  -  що  було,  то  було.  І  з  Любою  ми  не  одну  копицю  соломи  розворушили    у  свій  час.  А  тепер…  нічого  не  було.  Зайшов,  як  сурйозний  чоловік,  як  сусіда,  а  вийшло…  Наталя    «вела»  мене  додому  так,  що  я  ледве  встигав  огризатися.  До  хати  не  пустила,  доки  у  ночвах  надворі,  холодною  водою  змив  з  себе  кляту  бараболю  з  висівками,  налиплі  кураки  та  сліди  розчавленого  споришу.  От  до  чого  призвела  ота  думка-трутень.  Така  вийшла  ланцюгова  реакція,  як  у  ядерному  реакторі.  Тепер  мені  далі  власного  двору  без  супроводу  заборонено  висуватися.  Тож  -  стою,  отако,  дивлюсь  на  вулицю  і  …  ловлю  кайф!    

09.07.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741365
дата надходження 10.07.2017
дата закладки 12.07.2017


Ol Udayko

КУПЕЛІ МОЇ. Чстина 1.

           [i]    Свіжі  думки  з  давніх  світлин...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/9R2XnpAddEM[/youtube]
                                                                     [b]  1.[/b]

[i][b][color="#076182"]Хоча  на  годиннику  "перша  година  ночі"  я  спробую  
відновити  втрачений  текст!  Отже,  про  утробний  період  
мого  розвитку  я  вже  десь  писав!  Пам'ятаю  про  нього  
мало!  Згадую  тільки,  що  там  було  тепло,  затишно,  та  
чомусь  темно!  А  на  світ  білий  з'явився  я  приблизно  о  
1-ій  годині  ночі!  І  відразу  стало  мені  ясно  і...  радісно!  
Хоча  чомусь  плакав...  Видно,  занадто  гірким  виявився  
мені  перший  ковток  повітря,  що  метнулося  в  кволенькі  
легені  разом  з  прохолодою  березневої  ночі!  Але  потім  
стало  помалу  теплішати...
       Наближався  день  святого  великомученика  Олексія!  
І  тому  назвали  мене  Олексієм!  Хоча  в  метриці  значиться  
два  імена  –  Алексей  і  Олексій:  перше  –  як  данина  мого  
невеселого  імперського  минулого,  друге  –  як  легкий,  але  
невідворотний  дарунок  не  дуже  світлого,  але  все  таки  
вільного    українського  майбутнього…
       Проте  дитинство  моє  видалося  суворим,  голодним  і  
холодним.  Якби  не  було  в  ранньому  дитинстві,  майже  
обрядової,  щоденної  купелі,  не  було  б,  напевно,  чого  і  
згадати  про  дитячий  період  мого  нелегкого,  не  цілком  
благополучного  життя!  Пам'ятаю,  я  лежу  в  теплій  воді,  
заправленій  настоєм  із  ромашки,  материнки  чи  чебрецю,  
загорнутий  не  то  у  баєву  не  то  в  полотняну  тряпчину...  
         А  переді  мною  ни-ч-ч-ч-чо-гісінько!  Тільки  очі…  Очі,  
повні  і  радощів  і  печалі  одночасно  –  очі  матері!  Що  вона  
думала  в  ті  священні  для  мене  хвилини?..  Чи  не  про  те,  
яке  важке  випробування  вибрала  вона  для  свого  немов-
ляти  –  випробування  тим  туманно-безпросвітним  життям,  
яке  нам  готувала  Доля!  Було  важко  усім!  Хоча  ми,  малі,  
і  не  усвідомлювали  і  не  замислювалися  над  тим,  чому  
іноді  мама  голосила  за  обідом,  приповідаючи:  "хлібця  
кусай,  сину,  один  раз,  а  юшку  черпай  ложкою  тричі".  
       Був  голодний  повоєнний  1947-й  рік!...  [/b]
[/i]
                                         [b]  2.[/b]

[i][b]Чомусь  неясно  я  тямую  світ,
Коли  ще  там  був,  за  його  порогом…
Держу  парі  й  даю  отим  одвіт,
Хто  вірить,  що  народжений  не  Богом.

Бо  Бог  той  був…  моя  єдина  ненька,
Котра  під  серцем  пестила  маля,
А  з  ним  ту  мрію  теплу,  хоч  маленьку,
Що  гріла  душу  в  собі  і  здаля…

Плекала  мрію,  що  колись  озвучу
Ту  ніжно-райдужну  її  любов,  –
Велику  дяку  долі  власній  всучу,
Хоругву  роду  знаного  немов.

Та  пам’ятаю  мами  лячні  очі,  
Націлені  в  ромашкову  купі́ль…
Боялась,  певно,  долю  злу  наврочить,
Що  в  душу  сину  проросте  кукіль…

Були  ті  очі  часом  й  безпорадні,
Коли  фашист  палив  підряд  хати.
Коли  живі  молились,  Богу  раді,
Що  в  них  самих  не  скоїлась  Катинь*.

Коли  малі  ми  в  болотах  ховались,
Від  «купелей»  гарячих  –  від  гармат…
Солдати  наші  й  німці  не  братались  –
Над  ними  панував  відвертий  мат…

Коли  малих  нас  болісно  душили
Хвороби,  голод,  бісова  зима…
Коли  останні  витягала  жили
Колгоспна  праця,  хоч  платні  нема.

…Чомусь  не  тривко  пам’ятаю  світ,
Коли  ще  там  був,  за  його  порогом…
Собі  ж  і  тим  даю  твердий  одвіт,
Хто  кле́птає:  «всі  купелі  від  Бога».[[/color]/b]  

01.07.2017
_________
*Тут  як  символ  масових  вбивств.

На  світлині  автор  (праворуч)  зі  старшим  братом[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740579
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 07.07.2017


Виктория - Р

До Дня рибака!

[b][i]
[color="#1e00ff"]День  рибака,  а  не  рибачки...
Напився  Васька  мій  "до  срачки".
Улову  майже  не  було,
Сміялось  з  нього  все  село!

Іде  в  чоботях  та  без  свити,
Веде  під  руку  оковита...
Гойдає  з  боку  в  бік,  мов  хвиля,
Мого  пройдисвіта  Василя!

А  ще  казав,  що  рибка  буде!
І  страшно  бив  себе  у  груди...
Цеберко  взяв,  дві  закидушки...
Не  смійся  Гапко,  буде  юшка!

Рибалка,  це  важка  робота:
Сто  грам  і  огірок  до  рота,
А  потім  ще  півлітра  вдома
І  можна  йти  тоді  по  сома...
01  07  2017  р
Вікторія  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740281
дата надходження 02.07.2017
дата закладки 02.07.2017


Елена Марс

Глупо лгать - желаньям вопреки

Слово    не    всегда    в    ладу    с    душой,
В  слове    не  всегда  святая  правда...
Глупо  лгать,  что    я    была    бы    рада
Вовсе    не    тревожиться    тобой.

Глупо    лгать  -  желаньям    вопреки,
Прячась    за    невидимой    стеною...
Я    бы  приплыла    к    тебе    волною,
Только    б    ласку  пить  с  твоей    руки...

Только    б    знать    тепло    желанных    губ,
Чувствуя    тебя...  бесстыже  -  близко...
Стала    бы    рабыней  -  одалиской,
Лишь    бы    не    был    ты    со    мною    груб.

Если    б    ты    позвал    меня    к    себе,
Даже    на    один    короткий    вечер,
Я  бы  забрала  с  собою    в    вечность
Яркий      этот  миг    в    своей    судьбе...

Разве    я    смогла    бы    смыть  с    души,
Вычеркнув  из    памяти    твой    образ,
Чувства,  так  похожие    на    розу?..
Грех    красив...  и    колок  -  будто    шип..

...  Нет,  я    лгу,  я    лгу    тебе    опять!..
Я    бы    не  хотела  расставаний!
Я    же    так    хочу    твоих    касаний...
Вечно    бы    тебя    мне    ощущать...

Слово    -  враг  душе,    когда  в  нём    ложь...
Это    же    какое-то  проклятье  -  
Лгать  и  душу  прятать,    будто  в  платье...
Лживым    словом    чувства    не    убьёшь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740114
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 02.07.2017


Ніна-Марія

ЗІРВУ Я ТРОЯНДОВИЙ ЦВІТ…

[color="#f51313"]Зірву  я  трояндовий  цвіт,
Встелю  пелюстками  стежину.
В  любові  безмежної  світ
Тебе  запрошу  на  гостину.
 
Ти  легко  цей  шлях  віднайдеш.
Ніхто  ж  бо  його  не  стоптав.
Якщо  заблукаєш  —  гукнеш,
Назустріч  злечу,  немов  птах.
 
В  обійми  затиснеш  міцні
І  серце  моє  затріпоче.
А  може  це  сниться  мені?
Щось  вітер  на  вухо  шепоче.
 
На  травах  настояна  ніч
П'янитиме  ніжністю  нас.
З  коханням  своїм  віч-на-віч
Не  буде  підвладний  нам  час.
 
Гойдатиме  небо  зірки,
Їм  місяць  співа  колискову.
А  я  пригорнусь  й  залюбки
Купатимусь  в  морі  любові...[/color]
[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRKA8XK5MS1l0Q2hDxF3kaHeJW6vPo32ijx4fJA69xCE4zHKhYU[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737488
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 02.07.2017


Наталя Данилюк

Доторк

І  торкнеться  до  мене  уперше  земний  чоловік,
У  якого  в  очах  мерехтить  перламутрова  хвоя,
І  притулить  долоню  свою  до  тремтливих  повік,
І  від  доторку  сего  забудуся,  де  я  і  хто  я…

І  трава  оживе  під  ногами,  волога  й  густа,
І  в  аркані  зійдуться  над  нами  старі  осокори.
«Я  не  згуба  тобі,  чоловіче,  я  древня  вода,
Що  з  правіку  тече  й  напуває  смарагдові  гори».

І  торкнеться  до  мене  удруге  і  скаже:  «Бери,
Ці  реліктові  храми  тобі  залишаю  у  спадок…».
І  сплетуться  між  нами  всі  запахи  і  кольори,
І  солоною  цівкою  піт  побіжить  між  лопаток.

І  гірським  полонинам  забракне  п’янкої  роси,
Щоби  спрагу  мою  втамувати  й  вогонь  загасити…
І  зіллються  між  нами  вібрації  і  голоси,
І  почнуть  мироточити  пальців  його  сталактити.

І  торкнеться  до  мене  утретє  земний  чоловік,
І  промовить:  «Ти  згуба  для  мене,  ти  лік  мені,  жінко,
Бо  коли  я  торкаюсь  пелюстя  тремтливих  повік,
Твої  очі  стікають  в  долоні  небесним  барвінком…».

І  в  гортані  його  застрягають  солодкі  слова,
Перестиглими  сливами  тріскають,  скапують  в  душу…
«Я  трава,  чоловіче,  я  дика  шовкова  трава,
На  фісташкових  віях  росу  передсвітню  ворушу».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739407
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 26.06.2017


laura1

Бабусі крізь вічність і час

Часто  в  тебе,  бабусю,  поради  прошу,  як  годиться,
Мов  не  йшла  ти  в  безмежжя  далеких,  таємних  світів.
Зараз  поряд  присядеш  і  казку  розкажеш  про  принца.
А  принцеса  –  то  я,  яку  він  врятувати  хотів.

Дуже  хочеться  знов  пригорнутись  до  тебе  сильніше.
Доторкнутись  губами  натруджених,  зморщених  рук.
І  сидіти  завмерши,  нікуди  не  йти,  не  спішити,
Як  у  дні  золоті,  де  журби  не  було  і  розлук.

Прогулятись  з  тобою  в  ранкових,  прозористих  росах
Серед  квітів  духмяних,  поміж  оксамитових  трав.
Знов  побачити  в  небі  вечірню,  осяяну  просинь
У  мереживі  сонячних,  жовтогарячих  заграв.

Але  ти  тільки  променем  світиш  із  темряви  ночі,
Захищаючи  знову  і  знов  від  завійних  вітрів.
Як  колись  у  дитинстві,  за  мене  молитви  шепочеш.
А  тривоги  земні  заколисує  твій  дивоспів.

Не  забути  літа,  оповиті  твоєю  любов'ю.
Знаю,  янголом  Божим  ідеш  у  моєму  житті.
Про  круті  віражі  розмовляю  таємно  з  тобою.
І  дарма,  що  лише  зустрічаємось  ми  уві  сні.

В  круговертях  подій  спита  чаша  гіркоти  по  вінця.
Тож  так  хочеться  знов  опинитись  в  хатинці  твоїй.
Ти  прилинеш  до  мене  і  казку  розкажеш  про  принца,
А  вітри  заспівають  мені  про  ілюзію  мрій.

26.  06.  2017            Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)
Фото  моєї  бабусі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739455
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 26.06.2017


Валентина Ланевич

Вже не болить?

Вже  не  болить?  Скажи,  переболіло?
Гортає  пам’ять  зустрічі  спішні.
Якось  нараз  у  серці  заясніло,
Без  тебе  довго  тягнуться  так  дні.

Здригаюсь  від  дзвінка  знов  мимоволі,
Шукаю  цифри  поглядом,  що  вряд.
Сльоза  викочує  надії  долі,
Ти,  там,  де  пекло  нині,  ти  -  солдат.

І  уклякаю  перед  образами,
В  молитві  тихій  голову  хилю.
Всевишній,  вбережи,  що  є  між  нами!
Без  нього  згину  й  я!  Люблю!  Молю!

22.06.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738920
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 25.06.2017


Ярослав К.

Возьмите женщину "на ручки"

Девчонка-плакса  с  малых  лет
Бывает,  так  уже  измучит...
И  просится,  чтобы,  нет-нет,
А  кто-то  взял  её  "на  ручки".

Она  становится  взрослей,
Проходит  возраст  "почемучки",
Но  хочется  всё  также  ей,
Чтоб  кто-то  взял  её  "на  ручки".

И  в  юности  находит  сплин,
Пока  девица  не  получит
Свой  неизменный  витамин,
Чтоб  кто-то  взял  её  "на  ручки".

Она  надеется  и  ждёт,
Что,  может,  завтра  будет  лучше,
И,  наконец,  найдётся  тот,
Кто  сможет  взять  её  "на  ручки".

Мечтает  девушка  во  сне,
(Хоть  сон  она  вам  не  озвучит)
Что  принц  приедет  на  коне,
И  он  возьмёт  её  "на  ручки"...

Капризна  девушка  порой,
И  та  ещё  бывает  "штучка",
Желая,  чтоб  её  "герой"
Почаще  брал  её  "на  ручки".

И  обижаться-то  смешно
На  оскорбления  от  "злючки",
А  просто,  видимо,  давно
Никто  не  брал  её  "на  ручки"...

Вы  будьте  чуточку  добрей,
Когда  она  вам  откаблучит,
Она  же  хочет  поскорей,
Чтоб  кто-то  взял  её  "на  ручки".

И  дома,  если  меркнет  свет,
И  над  семьёй  сгустились  тучки,
На  это  есть  простой  совет:
Возьмите  женщину  "на  ручки".

Она  устала  от  забот,
Но  теплится  надежды  лучик,
Что  очень  скоро  муж  придёт
И  заберёт  её  "на  ручки".

Она  согреет  вас  теплом
И  спрячет  все  свои  колючки,
Погасший  свет  вернётся  в  дом  -  
Возьмите  женщину  "на  ручки".

Крадутся  медленно  года
Змеёй  предательски-ползуче...
Ей  ощущается  всегда,
Что,  как  без  рук,  без  этих  "ручек"...

                         *              *              *

Она  -  уюта  островок,
Она...  Ну  что  бывает  круче?
А  нужно  только  и  всего:
Не  выпускать  её  из  "ручек".



[i]Идеей  стихотворения  послужили  многочисленные  публикации  в  интернете,  раскрывающие  некоторые  аспекты  женской  психологии.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739034
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 24.06.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. "ЛЕЛІЄЧКО, ОЙ ЛЕЛЕЧКО, ОЙ ЛЕЛЕ…"

[b][i]Лелієчко,  ой  ле́лечко,  ой  ле́ле!  –
На  пір'ячко,  на  білеє,  на  біль  –
На  літечко,  на  лі́тепле,  веселе  –
Неначе  снігу,  хтось  насіяв  сіль.

Роз'ятрені  леліяні  листочки,
На  крилечка,  на  білі  –  храмота…
Спитай,  спитай  у  тої  лелійо́чки,
Чого  на  світі  варта  самота.

Поникне  стан  її  тонкий,  тендітний,
І  роси  упадуть  з  її  голів:
--  Благословенний  Муж,  коли  він…  Д  і  т  н  и  й,
І  проклята...  д  о  в  і  ч  н  а    ц  н  о  т  а    Д  і  в!*
[/i][/b]
[i]*Біла  Лілія  -  у  міфології  праукраїнців  -  символ  Цноти,  Чистоти,  
Незайманості,  символ  знака  Діви.[/i]

(Зі  збірки  інтимної  лірики  "Самоцвіти  сокровення".  -  Львів:Логос,1997)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738972
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 24.06.2017


dovgiy

КОЛИ СТРІЧАЮСЯ З ТОБОЮ

КОЛИ  СТРІЧАЮСЯ  З  ТОБОЮ

Коли  стрічаюся  з  тобою,
То  маю  свято  на  душі.
Бо  кожне  вимовлене  слово,
Що  чув  від  тебе  –  це  вірші.
Хай  вони  йшли  зовсім  без  рими,
Хай  про  звичайний  плин  подій,
Та  насолоджуюсь  я  ними
 І  сонцем  в  усмішці  твоїй.
Коли  стрічаюся  з  тобою,
Моя  подруго,  чарівна,
Хоч  день  з  осінньою  журбою,
Та  ти  приходиш  як  весна.
І  ніжність  в  серці  водопіллям
Змітає  весь  налиплий  сум,
І  грає  молодим  похміллям
Завзятий  рій  веселих  дум.
Коли  стрічаюся  з  тобою,
Дивлюсь  –  ніяк  не  надивлюсь.
Тому,  що  милою  такою
По  день  останній  не  нап’юсь!
І  не  надихаюсь  ніколи,
Хоч  скільки  б  часу  не  пройшло.
Боготворитиму  день  кожний
В  котрім  побачення  було.
Коли  стрічаюся  з  тобою,
Ціную  кожну  спільну  мить.
Тому,  що  пережите  мною
 На  частки    миті  не  спинить.
Не  знати  скільки  нам  судилось,
Та  поки  голос  твій  ловлю,
Плекаю  в  серці  образ  милий
І  самовіддано  люблю!

16.06.2017  
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738046
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 16.06.2017


Олена Жежук

Прийми такою…

О  де  ти  є  ,  мій  Ангеле,    озвись,
Згубилася  у  темряві  пропасній.
І  не  свою  душа  колише    вись,  
Життя  земного  зірка  в  небі  гасне.

О  відгукнися,    Ангеле,  здаля,
За  безцінь  задарма  себе  караю.
Ногам  пече…  це  не  моя    земля,
Спустошену  ущент  прийми  до  раю.

Зціли  мене,  мій  Ангеле,  зціли,
Бо  меркне  світ…  жага  життя  холоне.
Струси  з  плечей  жертовний  порох  мли,
І  серце  ранене  зігрій  в  долонях.

Сховай  мене  від  болю  й  пустоти,
Стели  у  тиші  постіль    супокою.
Не  маю  сили..    ось  рука,  пусти  
Без  слів,  без  сповіді  -    прийми  такою.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737945
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 16.06.2017


Микола Карпець))

Не будь как толпа!

[img]http://mykola.at.ua/_ph/10/705570375.jpg[/img]
[b]«Не  будь  как  толпа!»[/b]

Иди  против  ветра!  –    Не  будь  как  толпа!
Верь  в  Бога  –  ты  смертна.  Не  верь  ты  попам!
Верь  в  высшие  чувства  –  хоть  знай  –  предадут!
Надейся  на  встречу    когда  и  не  ждут
 
Надейся  на  лучшее  –  верой  живи
Для  тех  кто  нас  любит  не  жалко  любви
А  кто  тебя  предал  –  забудь!  Он  ушел
Весь  опыт  остался  –  как  лучшая  с  школ

О  нем  позаботится  Бог  и  судьба
Клеймом  наградит  –  так  клеймили  раба
А  жизнь  продолжается  скуке  назло
Желаю  же  всем,  чтоб  всегда  вам  везло!)
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*26.05.17*  ID:  №735154

[url="http://mykola.at.ua"]©  Сайт  авторської  поезії  М.В.Карпець[/url]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735154
дата надходження 26.05.2017
дата закладки 26.05.2017


Виктория - Р

Від душі бажаю всім добра!

[b][i][color="#b700ff"]Я  пишУ  і  вірші,  і  сатиру,
Все,  що  у  буденному  житті.
Друзям  всім  бажаю  щастя  й  миру
І  взаємних,  щирих  почуттів!  

Хай  Вам  вЕсни  і  літА,  і  зИми,  
Подарують  теплі  й  гарні  дні.  
Я  для  Вас  зберу  найкращі  рими,  
Так  приємно  буде  Вам  й  мені!  

Хай  слова  квітують,  наче  квіти,  
В  сяйві  оксамиту  з-під  пера...  
Хай  Вам  сонечко  яскраво  світить,  
Від  душі  бажаю  всім  добра!
18  05  2017р  
Вікторія  Р  
[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734301
дата надходження 20.05.2017
дата закладки 20.05.2017


Елена Марс

Тіште мою душу, вірші, тіште

Радощі  -  мов  ті  маленькі  крихти  -
Зе'рнятка,    розкидані  по  полю...  
Щедро    їх    мені  вділила    доля,
В  ранках  солов'їних  й  в  ночах  тихих...  

Пам'ять,    у  вчорашнє,    наче  гостя,  
Рветься  на  світанку  погуляти  -
Зерняток  у  кошик  назбирати...
-  Серденько  про  це  у  неї  просить.  

Просить,    бо  все  більше  в  нього  дощик  -
Сумом  проникає,    хоч  і  травень.
Душу  тільки  я'трить,    будить    рани...
-  Болю  назбирався  цілий  кошик...  

Мариво  вже  -  радощі  минулі,
Мариво,    хоча  і  не  забуте.  
Вже  й  мені  вчорашньою  не  бути.
Юність  -  наче  човен    затонулий.

Юність,  непокірна    і    квітуча,
Буйна,    ніби  травень  мальовничий,
Той,  який  душі    моїй    так    личить,
В  віршах  заримована  співучих...  

...Радощі    мої    маленькі,  вірші,
Вас  і  заберу  з  собою  в  завтра...  
Може    і    копійки    ви    не    варті,
Вас  не  проміняю  на  карати!..
Тіште    мою    душу,  вірші,  тіште...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734162
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 20.05.2017


Шостацька Людмила

УКРАЇНСЬКА ВРОДА

                                           Колись    в    дитинстві,  пам’ятаю
                           До    церкви    із    сусідніх    сіл
                                           Жінки    ішли,  немов    до    раю,
                                           Мов    ті    рої    трудяжок-бджіл.

                           Всі    чепурненькі,  в    вишиванках
                                           І    українських    фартушках,
                                           Було    святе    щось    в    цих    селянках,
                           У    веселкових    їх    вінках.

                           Вклоняюсь    нині    їм    низенько:
                                           Нам    Україну    берегли.
                                           Бабусі    наші    й    наші    неньки
                                           Вбрання      “не    модне”    одягли.

                                           Було    совєтам  -  не    по    моді,
                                           А    може    і    не      “  по    зубах”.
                                           Дарунок    українській    вроді  -
                                           Цей    хрестик    й    руки    в    мозолях.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733974
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 18.05.2017


Любов Іванова

У ЗРЕЛОЙ ЛЮБВИ СВОЙ ВКУС

У-ютно  душе,  словно  нет  этих  лет  за  плечами,

З-абыты  печали,    ушла  вереница  невзгод.
Р-аздумий  полно  упоёнными  счастьем  ночами,
Е-сть  та  новизна,  что  пронзает  копьем  напролет.
Л-оснит  у  виска  серебром  обесцвеченный  локон,
О-т  губ  и  до  глаз  появился  морщинок  ажур
И-  снова  к  душе  прикоснулся  совсем  ненароком,

Л-етящий  с  небес  и  пленяющий  сердце  амур.
Ю-неет  душа  не  по  дням...  по  часам  и  минутам,
Б-окал  за  бокалом  испита  забытая  страсть
В-сецелая  власть...  и  не  нужно  другого  уюта.
И-  кажется  раем  такая  безбрежная  власть.

С-овсем  и  не  так...  не  прощаются  с  юностью  годы,
В-едь  я  никогда  не  ждала  так  прихода  весны.
О-сеннюю  грусть  отпускаю  на  талые  воды,
И-  вдоволь  упьюсь  этой  нежной  волной  новизны.

В-рачует  Амур,  исцеляя  уставшее  сердце  ,
К-уда-то  исчез  всем  присущ  возрастной  пессимизм,
У-  Бога  есть  все,  только  стань  наилучшим  умельцем,
С-  душою  приняв  этот  дар  от  Всевышнего  -  ЖИЗНЬ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733108
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 12.05.2017


Любов Іванова

У ЗРЕЛОЙ ЛЮБВИ СВОЙ ВКУС

У-ютно  душе,  словно  нет  этих  лет  за  плечами,

З-абыты  печали,    ушла  вереница  невзгод.
Р-аздумий  полно  упоёнными  счастьем  ночами,
Е-сть  та  новизна,  что  пронзает  копьем  напролет.
Л-оснит  у  виска  серебром  обесцвеченный  локон,
О-т  губ  и  до  глаз  появился  морщинок  ажур
И-  снова  к  душе  прикоснулся  совсем  ненароком,

Л-етящий  с  небес  и  пленяющий  сердце  амур.
Ю-неет  душа  не  по  дням...  по  часам  и  минутам,
Б-окал  за  бокалом  испита  забытая  страсть
В-сецелая  власть...  и  не  нужно  другого  уюта.
И-  кажется  раем  такая  безбрежная  власть.

С-овсем  и  не  так...  не  прощаются  с  юностью  годы,
В-едь  я  никогда  не  ждала  так  прихода  весны.
О-сеннюю  грусть  отпускаю  на  талые  воды,
И-  вдоволь  упьюсь  этой  нежной  волной  новизны.

В-рачует  Амур,  исцеляя  уставшее  сердце  ,
К-уда-то  исчез  всем  присущ  возрастной  пессимизм,
У-  Бога  есть  все,  только  стань  наилучшим  умельцем,
С-  душою  приняв  этот  дар  от  Всевышнего  -  ЖИЗНЬ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733108
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 12.05.2017


Валя Савелюк

МАЙЖЕ ЛЕВІТАЦІЯ (прозою)

НАСТОЯТЕЛЬ  

Про  Китаївську  пу́стинь,  що  десь  з  того  боку    Голосіївського  лісу,  біля  Корчуватого,  в  90-і  столицею  ходили  цікаві  чутки:  ніби  там  щотижня  відбуваються  «вичитки»,  тобто,  котрийсь  із  тамтешніх  монахів  обдарований  здібностями  екзорциста.  При  тому  –  публічного.  Люди,  які  вірили  і  відчували  потребу  у  «вичитці»,  їхали  до  монастиря  з  усіх  усюд,  а  тоді  свідчили,  що,  «вичитані  в  Пу́стині»,  зцілялися.

Я  збиралася  і  собі  поїхати  –  не  з  віри,  не  заради  зцілення,  а  з  інтересу,  але  так  і  не  зібралася,  а  невдовзі  «паломництва»  припинилися,  бо  «китаєво-пустинський  екзорцист»  –  чи  то  вмер,  чи  переїхав  деінде,  чи  йому  з  якихось  причин  заборонили  ті  щотижневі  багатолюдні  «вичитки»…

Але  познайомитися  ближче  з  цією  духовно-історичною  місциною  мені,  певно,  було  призначено,  бо  уже  на  початку  2000-х,  одного  похмурого  дощового  дня  –  може  березневого,  а  може  –  листопадового,  одне  слово,  похмурого  і  дощового,  вітряного  і  холодного,  я  стояла  понуро  на  зупинці  міського  громадського  транспортного  засобу  в  сторону  Корчуватого,  мерзлякувато  втягуючи  підборіддя  у  комір  шкіряної  куртки.  Пам`ятаю  навіть,  що  спідниця  на  мені  була  сірого  кольору,  шерстяна,  «міді»  звичайно;  від  зручних  і  звичних  джинсів  довелося  відмовитися  –  їхала  бо  в  монастир,  де  на  мене  чекав  тодішній  його  (монастиря)  настоятель,  може  й  нині  він  там  служить  людям  і  Богові,  не  знаю,  тому  не  казатиму,  що  там  зараз.  В  сумочці  мала  припасену  хустину,  яку  придбала  щойно  заради  такого  візиту,  бо  зав`язувати  голову  в  хустки  не  любила  ще  з  дитинства,  тому  хусток  у  своєму  гардеробі  не  тримала.  

Ця  зустріч  з  настоятелем  була  для  мене  службовим    завданням:  мені  доручили  зустрітися  з  ним,  щоб  написати  кілька  абзаців  з  приводу  свята  Введення  в  храм    Пресвятої  Богородиці,  яке,  за  церковним  календарем,  наближалося…  Отже,  це  був  листопад,  кінець  листопада,  бо  святкування  Введення  во  храм…  припадає  на  4  грудня.  Настрій  у  мене  був  таким  самим,  як  і  той  холодний-мокрий  і  понурий  день.  Потрібний  автобус  заставляв  себе  довго  чекати,  але  врешті  таки  заявився  і  –  поїхали,  нудно  і  тісно,  ген  по  сірому  і  безпросвітному  проспекту  Науки…

…Від  зупинки  автобуса  до  монастиря  йти  довелося  чималенько  –  «пустинь»  не  даремно  й  називається  –  «відлюдне  місце»  тобто,  а  «китай»  з  тюркської  –  городище-фортеця.

Монастирі  завжди  трохи  нагадують  фортеці,  і  Китаївська  пустинь  не  становила  винятку:  висока  загорожа,  наскільки  пригадую  –  металева,  з  товстих  металевих  прутів,  хоча,  можливо,  саме  таку  я  зауважила  у  той  особливий  момент,  до  якого  веду,  а  десь    інде  збереглася  і  цегляна  стіна,  якою  Пустинь  було  обнесено  історично-давно-раніше…

Широкі  ворота  на  територію  Пустні  були  широко  ж  і  відкритими,  ліворуч,  у  квадратику  живої  землі,  усуціль  запаяної  асфальтом,  стояло  велике  дерево  з  розхристаною  кроною.  Під  тим  деревом  я  зупинилася,  намотала  на  голову  хустину  –  звісно  ж,  що  жінкам  у  церкву  заходити  з  непокритою  головою  зась,  либонь  і  на  територію  монастиря  також,  і  хоч  візит  мій  був  офіційним,  і  голову  могла  не  покривати,  порушивши  релігійну  традицію,  та  вирішила,  що  такий  вчинок  був  би  не  ввічливим,  та  й  у  чужий  монастир  краще  входити  все-таки  шануючи  його  (монастиря)  устав.  

Увійшла  на  територію.  Справа  –  Свято-Троїцька,  наскільки  орієнтуюся,  церква,  але,  подумалося,  що  не  там  відбудеться  призначена  зустріч,  тому  попрямувала  до  двоповерхової  будівлі  не  оддалік,  більш  заглибленої  у  дворі.  Коли  наблизилася  до  дерев`яних  східців,  двері  на  ґаночку  вчинилися  і  вийшов  молоденький  чернець,  чи,  може,  послушник:  виходить,  за  мною  спостерігали  з  котрогось  із  вікон.  І  от  –  зустрічають…

Чернець  привітався,  я  назвала  себе,  і  він  провів  мене  до  приміщення,  де  чекав  настоятель.

Настоятель  також  був  молодим  –  десь  за  тридцять.  Мав  довге  чорне  кучеряве  волосся  і  чорну  ж  бороду.  Ніс  на  обличчі  видавався  худорляво  і  загострено,  трохи  ніби  пташино,  очі  темні,  а  погляд  доброзичливий  і  м`який,  освітлений  внутрішнім  привітом,  чи,  може,  притамованим  осміхом.  Ми  познайомилися,  я  сіла  навпроти  у  запропоноване  крісло.  Ми  заговорили  про  історію  свята,  заради  чого  я  і  прибула.  

Стало  одразу  зрозуміло,  що  випало  мені  говорити  з  людиною  розумною,  освіченою,  мислячою,  і,  не  зважаючи  на  вік,  мудрою…  І  саме  головне  –  віруючою,  правдиво,  а  не  демонстративно  (…цікаво  побудоване  слово  –  демон-стративно)  віруючою.  Між  нами  одразу  встановився  взаємний  людський  контакт  і  взаємно  ж  приховувана  попередня  настороженість  розтала  і  зникла.

Історія  свята  Введення  була  мені  цікавою,  бо  не  знала  раніше  подробиць  історичної  події,    з  якою  воно  пов`язане.  Хвилин  за  десять  подумала,  що  ті  два-три  абзаци  майбутнього  матеріалу  у  мене  вже  є,  але  завершувати  аудієнцію  так  швидко  не  хотілося,  настоятель  був  цікавим  і  особливим  співбесідником.  

Уточнивши,  чи  можу  я  поставити  кілька  запитань,  які  не  стосуються  обумовленої  теми,  тобто  –  не  для  друку,  але  цікавлять  мене  особисто,  і  отримавши  згоду,  я  вперше  у  житті  мала  нагоду  поговорити  з  освіченим  представником  релігії  про  ті  нюанси  віри,  які  мене  турбували  і  залишалися  без  відповідей  усі  попередні  роки.  Вразило  і  водночас  викликало  довіру  спокійне  сприйняття  настоятелем  тих  моїх  «непорозумінь»  з  відомими  релігійними  догматами,  особливо  те,  що  не  всі  він  і  відстоював  так  однозначно  і  безапеляційно,  залишаючи  простір  для  розмислів  і  розумінь,  хоча  власні  позиції  окреслював  чітко  і  однозначно,  але  без  зайвих  ревнощів.  Ні,  він  і  на  йоту  не  відступав,  але  й  не  обмежував  до  "лялечки",  до  спеленутої  намертво  нерухомості.

Не  буду  зараз  наводити  запитань,  які  йому  ставила,  скажу  тільки,  що  вони  були  не  дуже  зручними,  але  я,  плутаючись  у  протиріччях,  хотіла,  на  додачу  до  власних  роздумів,  отримати  відповіді  від  особи  духовної.  Настоятель  відчув  щирість  мого  інтересу  і  з  не  меншою  щирістю  й  відповідав.  Настільки  просто  і  мудро  висловлював  власні  думки  з  приводу  моїх  сумнівів,  не  повчав,  ні,  а  просто  ділився  тим,  що  вже  передумав  і  осягнув  сам,  що  я  йому  повірила  і  закрила  ті  питання,  як  такі,  що  знайшли  свої  відповіді,  і  відповіді  правильні  –  так  підказувало  моє  внутрішнє  відчуття,  для  якого  важить  лише  правда,  яку  воно  «бачить»,  і  зовсім  не  мають  значення  ні  звання,  ні  авторитети.  

Коли  виникла  підозра,  що  можу  перетнути  межу  делікатності,  затримуючись  надто  і  затримуючи  настоятеля,  подякувала  йому  за  цікаву  розмову  і  почала  збиратися…  Настоятель  же  запросив  мене  перекусити  –  за  дверима  у  сусідній  кімнаті,  виявляється,  накрили  скромну  трапезу  на  дві  персони…  Був  піст,  і  страви  були  відповідними,  «монастирськими»  –  уже  не  пригадую,  що  ми  там  їли,  та  й  тоді  не  дуже  на  тому  зосереджувалася,  бо  цікавила  мене  не  їжа,  хоч  краєм  уваги  відмітила,  що  приготовлено  її,  викладено  і  подано  –  красиво…  

За  трапезою  ми  продовжили  розмову,  і  вже  я,  довірившись  доброзичливості  господаря  і  духовної  особи,  до  решти  з`ясувала  всі  мої,  на  грані  з  «єретизмом»,  питання.  Настоятеля  ніщо  не  вивело  з  рівноваги,  не  змінило  спокійного  і  приємного  тону,  ніщо  не  вразило,  не  образило  і  не  покоробило:  він  був  мудрим,  розумним,  уважним,  говорив  просто  і  правдиво,  нічого  не  вигадував,  не  ховався  за  крилатими  догмами,  одне  слово,  справді  –  духовним  наставником,  який  не  повчав,  не  настановляв,  не  глаголив  зверхньо,  але  висловлював  думку,  пояснював  якісь  нюанси  смислів,  виходячи  з  істин  Слова,  святого  писання  і  власних  роздумів  і  розумінь.  Він  жодного  разу  не  змусив  мене  згадати,  що  я  тільки  жінка  –  кусок  ребра,  чия  робота  –  йти  слідом  за  господарем-чоловіком,  хоч  і  куди  б  той  чоловік  мене  вів…  Ні,  він  говорив  зі  мною,  як  з  повноцінною  людиною,  яка  має  індивідуальну  душу  і  розум.  

ПАРА

Трапезу  ми  завершили  узваром,  я  подякувала  і  чемно  розкланялася,  прощаючись  остаточно,  і  жалкуючи  потаємно,  що  назавжди.  Настоятель  попросив  затриматися  ще  на  кілька  хвилин,  він  покликав  когось  із  своїх  і  сказав  принести  мені  подарунок.  Служка  швидко  вийшов  і  одразу  ж  вернувся,  тримаючи  в  руках  образ  із  зображенням  Миколи-Чудотворця.  «Ні,  -  заперечив  настоятель,  -  принеси  «Пару».  Я  не  знала,  що  він  має  на  увазі,  але  слово  «пара»  одразу  ж  чомусь  набуло  особливого  значення.  

Служка  вийшов  з  Миколаєм-Чудотворцем  і  вернувся,  тримаючи  натомість  два  образи,  писані  по  дереву  у  давній  традиційній  манері,  я  це  одразу  зрозуміла,  хоч  не  розбираюся  в  церковних  іконописних  традиціях.  То  були  образи  Ісуса  Христа-Спасителя  і  Богородиці.  Настоятель  благословив  мене  хресним  знаменням,  взяв  у  служки  «Пару»  і  вручив  мені.  Я  подякувала  і…  поцілувала  йому  руку.  Це  було  щиро.

Служка  провів  мене  до  воріт,  і  от,  притуливши  ліктем  лівої  руки  до  себе  «Пару»,  подаровану  настоятелем  Китаївської  Пустині,  я  відійшла  на  кілька  кроків  і  зупинилася  під  великим  деревом,  що  тулилося  широкою  підошвою  товстого  стовбура  на  тісному  квадратику  живої  землі,  зоставленої  для  нього  суцільним  асфальтом  тротуару.

«…звідки  він  знав,  що  не  маю  пари…  –  перше,  що  подумала,  трохи  оговтавшись  біля  того  дерева,  –  схоже,  він  багато  знає…  і  про  мене  теж…»

ЛЕТИМО?..

…І  от,  нарешті,  ми  й  добралися  до  моменту,  заради  якого  точиться  вся  ця  розмова:  нічого  особливого  не  відбувалося  доокруж.  Ну,  постояла  я  хвилину  біля  великого  дерева,  примостила  зручніше  два,  загорнуті  у  тонкий,  вощений  ніби,  папір,  дерев`яні  образи  –  вони  були  не  такими  і  легкими,  тому  притиснула  їх  лівою  рукою  до  себе  –  «приклала  до  серця»  –  так  подумки  поіронізувала  над  собою,  просилила  ліву  ж  таки  кисть  у  петлю  шнурка  і  звично  начепила  на  зап`ястя  диктофон  свій  –  невеличку  прямокутну  коробочку,  що  бембалась  самостійно  на  руці,  не  заважаючи  тримати  ношу  мою  –  тоді  диктофони  були  ще  не  такими  мініатюрними,  як  нині,  правою  рукою  забрала  з  голови  хустину,  запхнула  в  сумочку,  поправила  ремінця  від  сумочки  на  плечі,  і  рушила  йти  туди,  звідки  прийшла,  попри  монастирську  огорожу.

Ступила  кілька  кроків  –  радість,  нечаяна  і  неждана  радість  заструмувала  в  мені,  наче  пробилося  з  якихось  глибин  несподіване  джерельце  –  така  ясна  радість  то  була  …  світло,  невидиме  але  відчутне,  цілком  реальне  світло  залоскотало  весело  десь  за  мечовидним  відростком,  у  клітці  грудній.  І  як  справді  в  клітці,  стало  йому  там  затісно  –  світлу  радісному.  Швидко  заполонило  воно  мені  серце:  «…от  мати  б  такого  духовного  наставника,  –  подумалося  поспіхом,  –  такому  розважливому,  спокійному  і  мудрому,  душевному    другу-товаришеві  можна  розказати  все,  і  найпотаємніше,  виявити  і  видалити  найгірше  у  собі,  таку  духовно  освічену  людину  можна  про  все  розпитати…»  –  уперше  я  готова  була  приймати  настанови  (може  тому,  що  настанов  не  було),  до  того  я  настільки  могла  вірити  тільки  мамі…  на  той  момент  відчула  правдиве  значення  слів  «духовний  наставник»,  навіть  «пастир»…  бо  не  було  в  такому  пастирстві  ні  зверхності,  ні  властолюбства,  тільки  доброзичлива  товариськість  була  –  любов  до  ближнього  тобто,  і  тільки  за  те  любов,  що  ближній  (я  в  даному  випадку)  –  людина,    отже,  дитина  Божа...

Я  йшла  тротуаром  попід  монастирською  огорожею,  обдумувала  похапцем  отримані  враження,  а  радість  у  мені  швидко  зростала  –  як  наче  золотий  житній  сніп  розв`язався,  випручався  з  перевесла,  і  промені  світла,  розсипавшись  неутримно,  повистромлялися  з  клітки  грудної  моєї  проз  усі  пори,  та  й  взагалі  –  проз  усю  мене,  але  осередком,  ядром  цього  світло-потоку,  чи  й  світло-потопу    залишалася  сфера,  що  взялася  невідь  звідки  всередині  –  якраз  в  області  мого  заребер`я.  Виходило  так,  наче  в  серці  у  мене  –  сонце  зійшло.  
 
Ще  пару  кроків  тротуаром,  і  вже  зникали  думки,  бо  наче  потопали    у  все  проникаючому  прекрасному  тому  світлі  –  золотому,  як  повноцінно  вистигле  жито  в  погожі  палкі  сонячні  жнива.  Зникало  й  місто,  хоча  я  бачила  і  знала,  що  йду  тротуаром.  Йду…  але  починаю  відчувати,  що  з  кожним  кроком  –  легшаю…  втрачаю  звичну  фізичну  вагу…  дивуюся  тому,  прислухаюся  до  себе,  але  ні,  не  здалося,  а  справді  таки  перестаю  відчувати  вагу  власного  тіла  –  ноги,  вони  переступають  за  звичкою  крок  за  кроком,  але  вже  майже  нічого  не  несуть,  тіло  стало  ніби  повітряним,  так  я  його  відчуваю…  починають  і  ноги  самі  «невагомішати»  –  ну  все,  думаю,  ще  трохи  і  я  злечу…  відірвусь  від  землі,  бо  вона  мене  більше  не  втримує  –  земля…  от  зараз  уже  і  здіймуся  –  вознесуся,  разом  з  тілом  –  і  полечу…  відчула,  що  права  нога,  переступивши,  уже  нічого  й  не  торкнулася  –  землі  нема  вже  для  правої  ноги…  як  тільки  одірву  ліву  –  полечу  вгору…  це  було  неможливо,  але  це  було  очевидно,  безсумнівно  і  неминуче…  зовсім  не  йшлося  про  те,  що  я  хочу  полетіти  –  тільки  про  те,  що  –  полечу…

Я  спинилася,  щоб  не  дати  і  лівій  нозі  втратити  гравітаційний  зв`язок  зо  твердю,  глянула  на  огорожу  монастиря  –  то  були  товсті  металеві  прути,  пофарбовані  в  чорне,  лискуче  –  дорога  огорожа,    кована,  і  я  вхопилася  правою  рукою  за  один  з  прутів,  щоб  утримати  себе  від  злету.  

Полетіти  було  цікаво  і  доступно.  Полетіти  хотілося  і  вже  бачила  уявою,  як  лечу  –  над  містом,  над  монастирем,  над  лісом  і  над  річкою  –  небом…  вільно…  і  ні  про  які  крила  –  є  вони  в  мене  чи  немає  –  і  гадки  не  навернулося:  крила  для  справжнього  людського  польоту  зовсім  не  обов`язкові  –  людина  може  літати  без  крил,  тільки  завдяки  Радості,  особливій  чистій  нетутешній  –  духовній  Радості  в  собі,  яка  є  водночас  і  Світлом…  а  Світло  –  не  має  ваги,  воно  летить  скрізь,  і  розмахувати  крильми  йому  ні  до  чого…

Летимо?..  –  заклично  і  весело  спитала  я  себе  подумки,  тільки  зором  уже  відмічаючи,  що  ноги  мої  ще  ввічливо  роблять  вигляд,  ніби  стоять  на  землі,  насправді  ж  –  уже  не  стоять,  не  торкаються,  не  тиснуть  вагою  тіла  на  поверхню  планети,  бо  зникла  вага…  На  легковажну  вільну  і  щасливу  цю  пропозицію  до  себе  самої  –  летіти,  хоч  і  прозвучала  вона  як  запитання,  намалювалася  картинка  –  як  уже  лечу  і  як  це  виглядає  збоку,  тобто  знизу:  як  люди  вражено  зупинилися,  задерли  голови  і  вигукують  –  дивись,  дивись  –  летить…  де  летить?  –  онде  ж  –  летить!  хіба  не  бачиш…  –  а  я  в  спідницю  вбрана,  не  в  звичні,  зручні  і  такі  доречні  для  польотів  джинси  свої…  як  же  мені  летіти,  коли  матиму  непристойний  вигляд  –  вжахнулася  я…  друге  –  що  скажуть  мої  колеги,  а    головред?..  дізнавшись,  що  я  літала  над  Києвом  у  робочий  час  –  такий  скандал  зчиниться,  нагнала  я  на  себе  ще  сумнівів  і  страху…  і  найголовніше  –  діти…  що  скажуть  на  таке  мої  діти?..  нізащо  не  хочеться  їх  осоромити  –  всі  будуть  їм  в  очі  кидати,  що  мати  їхня  он  до  чого  дійшла  –  літає…  а  якщо  ще  й  не  повернуся,  не  приземлюся,  бо  мене  забирають  –  «возносять  в  тілі»,  як  Ілію,  –  як  же  діти  мої  залишаться  без  мене  самі?...  ні,  не  можу  я  зараз  летіти…

На  такі  сумніви  якась  м`яка,  пластична,  лагідна  але  могутня  сила  в  мені  –  мабуть,  то  саме  воля  і  є,  ніби  не  сприйнявши  подібні  аргументи  за  достатні  причини,  щоб  відмовитися  від  лету,  гойднулася,  наче  порив  вітру,  і  я  відчула,  що  здіймаюся,  і  оскільки  правою  рукою  вчепилася  в  металеву  прутину  монастирської  огорожі,  то  починаю  злітати,  перекидаючись  ногами  догори,  отже,  зараз  буду  висіти  головою  донизу  на  огорожі,  прив`язана  до  неї  правою  рукою,  як  повітряна  кулька  за  нитку…  

Це  було  найгірше  з  усіх  варіантів,  бо  ж  у  спідницю  вбрана:.  ех!  спідниця  недоречна  моя…

Так,  гарячково  подумала,  остаточно  вирішивши  не  возноситися  і  не  летіти  –  треба  негайно  вчинити  щось  погане,  аби  знов  стати  важкою,  опуститися  на  землю  і  не  полетіти  –  щось  погане  треба  зробити,  дуже  погане,  ганебне    –  матюкнутися,  може,  чи  –  закурити…  пальцями  лівої  руки  спритно  пробралася  в  кишеню  куртки,  ліктем  притримуючи  «Пару»  свою,  настоятелем  подаровану,  намацала  пачку  з  цигарками,  вивудила  одну  з  цигарок  і    слідом  намацала  запальничку,  обережно  підтягнула  себе  упритул  до  залізної  монастирської  огорожі,  приникла  до  прутів,  щільно  затиснувши  образи  між  огорожею  і  власними  ребрами,  вивільнила  ліву  руку  настільки,  щоб  дотягнутися  до  рота  цигаркою  і  прикурити…  прикурила,  затягнулася  димом  –  і…  як  піднесена  вибухом  динаміту  у  повітря  скеля,  сягнувши  межі  невагомості  своєї,  зависла  на  коротку  мить,  а  тоді  усією  тяжкістю  і  незграбністю  рухнула  назад  на  землю…  важко  опустилася  я  на  твердь  земну,  справді  рухнула  наче,  на  ноги  стала,  і  так  вага  та  всієї  планети  впала  на  мене,  що  я  аж  підігнула  рефлексивно  ноги  в  колінах,  спружинила,  щоб  не  втратити  рівноваги  і  не  перекинутися  навзнак  на  асфальті…  

Ну  от,  вдома…  і  ніяких  польотів  –  саркастично  похвалила  себе  –  тепер  ніхто  нічого  не  скаже,  нікого  не  підведеш  і  не  осоромиш  –  не  полетиш…  а  от  якби  в  джинси  була  вбрана  –  може  і  полетіла  б…  майнула  наостанок  іронічна  думка…  (Думаю,  якщо  в  цей  момент  хтось  сторонній  випадково  і  спостерігав  би  за  мною,  то  бачив  би  тільки,  що  якась  перехожа  спинилася,  взялася  рукою  за  огорожу,  зловчилася  дістати  не  вільною  від  ноші  рукою  цигарку  з  кишені,  прикурила,  присіла  трохи,  підігнувши  ноги  в  колінах,  ніби  зістрибнула  з  чогось  невисочкого,  а  тоді  важко  і  втомлено  пішла  дальше,  либонь,  до  зупинки  автобуса  –  ото  і  всього,  що  можна  було  побачити  ззовні).  

Але  якими  важкими  були  мені  перші  кроки  після  «приземлення»  –  як  ніби  справді  йшла  кам`яними  колонами,  а  не  ногами.  Швидко  пошкодувала,  що  відмовилася  летіти  –  але  виправити  вже  нічого  не  можна  було  –  Радість  зникла,  як  дим,  то  й,  докуривши,  почовгала  далі,  до  зупинки  автобусної,  вертатися  в  редакцію  і  писати  матеріальчик  на  пару  абзаців  про  велику  духовну,  що  не  проминає  в  часі,  подію  –  Введення  в  храм  Пресвятої  Богородиці  у  викладі  настоятеля  обителі,  яку  називають  ще  «Київським  Афоном»…

ПРОПОЗИЦІЯ  ВДРУГЕ

По  кількох  роках  за  цими  подіями  я  була  довіреною  особою  кандидата  в  депутати  до  Верховної  Ради,  і  вже  незадовго  до  виборів  їхали  ми  на  якусь  зустріч  важливу,  і  їхали  по  бульвару  Шевченка,  мимо  Володимирського  собору.

Володимирський  собор  –  особливий,  але  іншим  разом  про  це,  а  зараз  тільки  про  вдруге  запропонований  мені  політ.

Не  оддалік  собору  я  попросила  водія  зупинити  автівку.  Кандидат  мій  поцікавився,  що  нам  робити  в  церкві.  «Молитися»,  -  сказала  йому  і  він  хмикнув,  хоча  заперечувати  не  став  –  я  ж  була  його  довіреною  особою,  то  він  мені  й  довіряв)))  

Перед  входом  сказала,  щоб  він  просто  постояв  під  склепінням,  ні  про  що  не  думаючи  –  це  і  буде  молитва.  Всередині  храму  залишила  його  на  самоті,  відійшовши  трохи  вперед,  до  огради:  посередині  собору  є  огороджена  територія,  там  встановлено  образ  князя  Володимира,  там  відправляються  особливо  урочисті  служби.  Торкнулася  рукою  до  металу  огради  невисокої  внутрішньо-храмової  тієї,  і  хоч  ми  постійно  кудись  спішили,  і  я  знала,  що  можемо  залишатися  в  соборі  не  більше  кількох  хвилин,  але  якось  одразу  груз  усіляких  турбот  спав  з  моїх  плечей,  і  я  занурилася  в  стан  легенької  спонтанної  медита́ційки,  у  щось  до  того  схоже,  у  всякому  разі.  

Відсторонення  від  суєти  –  надзвичайно  приємний  стан,  хоча  й  доводилося  краєм  свідомості  контролювати  ті  хвилини,  які  можна  було  ще  залишатися  в  соборі.  І  от,  самовільно  і  швидко-швиденько,  ніби  теж  у  поспіху,  відчула  я  в  собі  знайому  вже  Радість,  яка  водночас  є  і  Світло,  упізнала  одразу  –  це  вона,  бо  такі  відчуття  ні  з  чим  переплутати  не  можливо,  як  і  забути…  і  слідом,  не  гаючись,  прийшло  відчуття  невагомості  і  того,  що  –  зараз  вознесуся,  злечу,  здіймуся  під  купол…  і  знову  ж  –  ні,  не  можна,  бо…  мало  того,  що  в  соборі  людей  вдосталь,  то  ще  й  кандидат  мій  у  депутати  тут  –  не  можна  його  шокувати…  і  я  силою  витягла  себе  з  такого  непередавано-насолодного  стану  і,  відірвавши  руку  від  внутрішньої  позолоченої  оградки  прохолодної  тієї  –    стрімко  і  поспішно  направилася  до  виходу…  За  пару  хвилин  ми  вже  мчали  бульваром  Шевченка,  поспішаючи  на  якусь  важливу,  заплановану  і  позбавлену  значення  зустріч.

…І  ВТРЕТЄ

Минуло  з  десяток  літ  щонайменше  по  тому.  Жила  я  тоді  в  своїй  хатині  в  одному  з  сіл  на  Київщині.  Дуже  я  хатину  свою  любила,  і  село  те  любила  також.  Там  був  лісок,  луки  були,  поля,  озеро…  річку,  правда,  хазяї  в  канаву  «перепрофілювали»,  а  райцентр  не  оддалік  то  й  зовсім  у  каналізаційний  стік  річку  ту  перетворив,  але  був  там  у  мене  садочок,  городик,  квітки  садила-цвіли…  

Якось  зимового  ранку,  сонячного,  морозного  і  білого-білого,  коли  лелітки  різнобарвні  витають  у  морозному  повітрі,  сонцем  пронизаному,  коли  тиша  пухнаста  не  зникає,  забачивши,  що  люди  вже  попрокидалися,  а  тільки  хизується  на  кожному  даху,  приміряючи  теплі  і  патлаті  песцеві  хвости,  що  вистромляються  з  коминів,  коли  на  землі  –  як  на  небі:  красота,  чистота,  ясність  і  рай…    То  такого  ранку  вийшла  я  з  хати  і  просто  подалась  порожньою  вулицею,  куди  ноги  самі  поведуть.  Ноги  повели  до  кладки  через  стражденну  ту  річку-канаву,  засклену  на  ту  пору  льодом  і  засипану  зоряним  сяючим  пилом  снігів,  пухких  і  глибоких.

Ще  забачивши  здалеку  знайоме  старе  лелече  гніздо  і  зрадівши  йому,  як  доброму  знайомому  товаришеві  моєму,  ніби  наступила  на  якусь  невидиму  струну  і  струна  та  забриніла  і  завібрувала  в  унісон  з  ритмом  серця  мого,  звеселеного  красотою  довколишньою.  Я  прислухалась  –  так,  було  щось  особливе  у  нефізичному  звукові  тієї  умовної  струни.  Сніг  рипів  чи  репетував  під  підошвами  взуття,  але  не  сердито,  а  так,  ніби  радіючи  нагоді  виявити  себе  того  особливого  прекрасного  морозного  ранку.  

Дійшовши  до  електроопори,  верхівку  якої  і  вінчало  старе  лелече  гніздо,  я  стала  і  глибоко  вдихнула  свіжого,  іскристого,  на  нічному  морозі  настояного,  пронизаного  щедрими  золотими  променями  повітря  і  трохи  аж  захлинулася  –  таким  міцним  і  смачним  виявилося  воно.  І  в  ту  ж  мить  у  серці  моєму  почало  втретє  сходити  знайоме  вже  Сонце  –    Радість-Світло  вдарило  одразу  крутим  ключем,  як  ніби  закипіла  довкруж  кришталевої  прозорості  і  чистоти  атмосфера.  «Ага…–  щасливо  сказала  собі  я,  –  зараз  будемо  літати…»

Продовжувала  поволі  йти,  загадавши  собі  добратися  до  кінця  вулиці  і  дістатися  середини  кладки.  Щоб  там  і  вирішити…  але  ваги  власної  вже  не  відчувала  –  зробилася  невагомою,  тільки  Радість,  тільки  Світло  в  мені  –  і  все,  що  була  там  я…  А  тіло  таки  йшло,  повільно,  ніби  пливло  в  густому  маслянистому  середовищі  земної  атмосфери,  як  у  гліцерині.  От  і  кладка,  права  рука  вхопилася  за  поручень,  але  вже  не  для  того,  щоб  утримати  від  злету,  а  так,  за  старою  давньою  і  забутою  навіть,  здавалося,  звичкою  –  рука  допомагала  ногам  пересувати  невагоме  тіло,  якого  наче  вже  й  не  було…  «Полечу…  –  подумала  звідкись  здалеку,  –  цього  разу  уже  полечу…  он  середина  кладки…»  Чого  б  мені  не  вознестися  і  не  зникнути  цього  разу?  Третього  –  і,  можливо,  останнього…  що  мені  –  я  сама,  я  сама…  хіба…  в  Києві,  спить  певно,  бо  рано  ще,  син…  єдина  людина  у  цьому  світі,  яка  дорожить  мною,  яка  мене  любить…  ех,  от  би  якось  сповістити  йому,  як  і  куди  я  зникну  безслідно…  і  чому  раніше  не  розказала  синові  про  дві  попередні  «пропозиції»  до  «вознесіння  в  тілі»…  тоді  він  знав  би,  де  я,  а  так…  буде  шукати,  буде  журитися  і  переживати  сильно  –  мати  була  і  просто  зникла…  без  сліду…  довго  буде  –  аж  поки  минуть  роки  і  змириться,  що  не  знайти  і  нічого  не  взнати,  але  ніколи  не  погодиться  з  тим,  що  зараз  станеться…  ні,  не  можна  отак  залишати  сина...

Я  спинилася  на  середині  кладки  –  Радість-Світло  в  мені  сягали  вже  такої  сили  і  готовності  знятися  і  зняти,  що  робилося  нестерпно  ту  могуть  переживати,  утримувати  і  стримувати...  Треба  було  вирішувати  негайно  зараз:  або  –  або…  і  я  згадала,  що  в  лівій  кишені  шуби  є  цигарки…  повагавшись  з  секунду,  засунула  руку  в  кишеню,  намацала  цигарку,  а  тоді  й  запальничку…

«Зараз  тяжко  рухну,  треба  встояти  на  ногах…»  –  встигла  подумати,  черкнувши  запальничкою…  і  рухнула…


ЯКЩО  ЗНОВ

Тепер  син  мій  знає,  що  отримувала  тричі  пропозиції  «вознестися»,  і  ми  домовилися,  якщо  станеться,  що  я  несподівано  і  безслідно  «пропаду»,  він  уже  знатиме,  куди  я  поділася…  він  знатиме,  що  то  був  мій  вільний  і  щасливий  вибір…  і  що  зі  мною  все  добре  і  прекрасно  –  я  полетіла…  літаю…  чи  лечу…  тепер  мене  вже  нічого  не  втримало  б…  не  знаю  тільки,  чи  надійде  та  чудесна  пропозиція  ще  раз  –  і  чомусь  здається  мені,  що  –  ні.

10.05.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732745
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 11.05.2017


dovgiy

НІЧ З МУЗОЮ

Заходь  до  мене  на  часинку!
Ти  ж  бачиш:  біля  мене  тиша.
Хай  ти  лиш  німфа,  ти  не  жінка,
Від  цього  навіть  цікавіше.
Припни  Пегаса.  Хай  спочине
Доки  нам  півні  заспівають
Тай  звесели,  напівбогине,
Зіграй  на  лютні!  Хай  над  гаєм
Злітає  до  зірок  грайливих
Чарівна  пісня  про  кохання
Про  двох  замріяних,  щасливих,
Що  бродять  в  росах  до  світання.
А  я  завмру  і  буду  слухать
Та  згадувати  ніжну  мрію
Яку  люблю  за  світлу  душу
Й  повік  забути  не  зумію.
Ти  не  ревнуй  мене  до  неї.
Ти  ж  знаєш,  я  завжди  самотній.
Про  дар  життя  від  Гіменея
Не  помишляю.  З  мене  –  досить!
За  звичкою  торкаю  струни
Своєю  кволою  рукою
Тай  награю  про  різні  думи
Що  не  дають  мені  спокою.
А  ніч  хмільна!    Яблунь    біленьких
Плете    мережива  весільні
І  чуєш,  Музо!  Соловейки,
Що  виробляють?!  Божевільні!!!
Ти  кави  вип’єш?    Не  вживаєш…
У  вас  нектар  в  ходу  на  небі…
А  я  так  душу  підживляю,
Ілюзії  роблю  для  себе.
Бо  нам  так  важко  без  обману,
Без  віри  в  те,  що  й  нас  кохають…
А  що  насправді  в  долі  маю
Хай  добрі  людоньки  не  знають!
А  ти  заграй!  Ледь-ледь  зосталось
Оце  безсоння  проживати.
 А  там  уже  травневий  ранок
Зайде  крізь  шибки  до  кімнати.

01.05.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731332
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 02.05.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. ШОПЕНІАНА. ЛИСТ У ВІЧНІСТЬ

[i]"Я  задихаюся  і  благаю  Вас  щастя,
яке  тільки  можливе".[/i]
[i][b](Фридерік  Шопен  до  Соланж  Клезанже.
Новорічна  ніч  1847  року)[/b][/i]

Не  склалося.  Я  вас  люблю,  Соланж,
але  так  сталось,  ви  тепер  заміжня.
В  сльоту  столичну  в'їде  диліжанс,
а  в  нас  заплаче  цвітом  дика  вишня.
І  я,  як  дика  вишня,  упаду
доземно  в  бризках  чулості  під  ноги...
Спасибі  вам  за  буйність  молоду,
за  вперту  облюбованість  дороги.
Сьогодні,  Соль,  я  гратиму  про  час,
що,  нами  обертаючи,  відходить.
Прелюд  -  це  Ви...  Елегія...  Ні,  вальс...
(Терпке  вино  cп'янить,  заколобродить  -  
шумке,  як  ваша  юність  і  краса,
як  хвиля,  що  возносить  на  узвишшя,
як  птаха,  що  зринає  в  небеса!..)
Хоч  визнаю,  безпутнє  це  заміжжя.
Безпутні  подорожні?!  Ні...  Обман  -  
у  тім  талан,  що  в  музиці  спасіння!
Жага  життя  -  Аврора  Дюдеван.
Жага  розтала,  як  роса  весіння...
Тепер  благаю  щастя,  Соль,  у  вас  -  
такого  щастя,  що  в  цвітінні  тоне...
Я  впишу  щастя  в  музику  і  в  Час,
і  в  почуття  тремкого  напівтони.

Рожевий  цвіте,  щастячко,  пливи  -  
бездонне,  неоглядне,  надвелике...
Нетлінна  Музо,  Музико,  живи!  -  
при  доторку  до  ймення  Фридеріка.

https://www.youtube.com/watch?v=V0XcmzLHc1M&list=RDlAvcmWK7jVE&index=4

[color="#ff0000"][i]Авторське  виконання  вірша  на  тлі  музики  Фридеріка  Шопена  можна  почути  в  інтернет-ресурсі:  [b]Ірина  Вовк.Артбесіда.[/b][/i]

https://www.youtube.com/watch?v=bQOnKcpuKRI[/color]

[i](Зі  збірки  "Обрані  Світлом".  -  Львів:  Сполом,  2013)[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731511
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 02.05.2017


Виктория - Р

Тобою, любий, дишу!

[b][i][color="#ff007b"]Любуюся  розмаєм,
Весняним  цвітом  дишу,
За  що  тебе  кохаю  -  
Я  у  віршах  напишу.  

За  посмішку  чудову  
І  за  любові  трунку,
За  щиру  твою  мову  
Та  пристасть  поцілунку,

За  лагідність  безкраю,
За  ніжні  твої  руки,
За  відданість  кохаю,
За  серцю  милі  звуки.

Палаю  почуттями
У  цю  зіркову  тишу,
Кохаю  до  нестями,
Тобою,  любий,  дишу!
30  04  2017  р  
Вікторія  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731265
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 01.05.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. ТИ ПЕРЕЙШОВ ЦЕЙ КВІТНИК

([i]За  музикою  [b]Ейтора  Вілла  Лобоса[/b])[/i]

...  Ти  перейшов  цей  квітник,  
де  впала  твоя  хустинка,
Цей  біложасминний  крик  -  
архангела  чиста  сльозинка...
Застиг  аромат  ялівцю  
на  листі,  падучому  з  гілки...
Як  спалах  очей  твоїх,  зі́рки  -  
               живі  діаманти  -  лицю...

Ти  перейшла  цей  квітник,  
як  переходять  із  часом
Троянди  розкішної  лик,
               кохання  тужні  контрабаси...
Галузкою  мить  ожила...  
Гвоздика  на  прянощі  заздра  -  
як  з  пензля  незримого  майстра  -  
пелюстки  із  твого  чола.

Пониклим  вінцям  -  алілуя!  
О  гордощі  в  аурі  мімоз!
Як  гаряче  дух  завирує!
Як  пристрасно  вдарить  мороз!
На  чемнім  сумнім  "монсеньйорі"
я  бачу  цілунку  печать...
Ах,  Аve  Maria,  amori!  -  
до  Господа  губи  кричать!

Троянди  осипляться...  Боже!
Ілюзії  тануть,  як  сніг...
Жасминно,  криваво  тривожать
розлуки  у  терні  доріг.
Як  рух  делікатних  магнолій  -  
цей  співний  мотив  безнадій  -  
Як  в'язки  п'янких  меланхолій,
як  пуп'янки  ностальгій!...

[i](Зі  збірки  "...І  все  ж  неопалима".  -  Львів:  Логос,2000-2001)
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731340
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 01.05.2017


Дідо Миколай

Ноздрички (біла анемона)

В  діброві  ковдру  розгорнув  світанок,  
В  ставку  на  плесі  промінь  танцював.
В  прозорій  шалі    розквітав  серпанок,
На  полотні  ноздрички  малював.

Зібрав  у  зграйку  діток  перкальових,
Повів  повільно  й  тихо  до  води.
Прикрасив  стежку  з  гілок  черемхових,
В  рожевий  колір  одягнув  сади.

Весна  прийшла  охайна  чепурненька,
У  вітах  крон  сховалась  омела.
Знов  закувала  з  гаю  зозуленька,
Гаями  трунок  в  доли  понесла.

Дивлюсь  і    заздрю  вкотре  чаклунові,
Цвіте  й  дурманить  запахом  бузок.
Весни  смарагди  зело  -  бірюзові,
Кладу  я  чистим  помислом  в  рядок.






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731074
дата надходження 29.04.2017
дата закладки 29.04.2017


Олена Жежук

… при надії

   Земля    чекала  сонця  і  тепла,
   Ковтала  спрагло  всі  щедроти  неба.
   І  в  день  новий  Життя  у  світ    несла
   Й  людські  ховала  муки  поміж  ребра,
   Щоб  заростали  цвітом…  А  мені  
   Розкрилені  світи  лягли  під  вії  –
   І  я  горнусь  до  матері-землі,  
   Що  при  надії…




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730994
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 29.04.2017


Олекса Удайко

МУЗИКА ВЕСНИ

                                 [i]  Музика  –  це  жінка…  
                                                               [b]  Ріхард  Ваґнер  *[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/xXEctB2oTRE[/youtube]                                                                  

[i][b][color="#035766"]«Шерше  ля  фам»  -  сказав  би  нам  француз.
І  з  ним  навряд  чи  варто  сперечатись:
Від  катаклізмів  і  сімейних  уз  
У  Неї  –  тайни.    І  до  них  –  печаті.    

Погоді  бути  –  ключ  трима  Вона,
Прогніваєш  –  січнева  завірюха:
До  серця  прислухається  весна  –
Вона  у  ньому  Божу  ласку  слуха.

Від  Неї  ми  залежимо  відтак,
Бо  ж  недарма  наймення  їй  жіноче…
Й    не  можемо  ми  жити  вже  онак:
Вона  творить  із  нами  все,  що  хоче!

І  кажуть,  що  в  весни  багато  примх,
Що  сьогоріч  –  не  бути  урожаю…
Ми  при  весні,  як  в  музиці!  Ми  при…
Вона  ж  творить  усе,  що  забажає!

Й  сказав    би  Ваґнер:    «Музика  –  весна»…
Комусь    –  весна,  комусь  –  примхлива  осінь:
В  житті  буває  музика    сумна,  
Хоч  музики  весни  ми  в  Неї  просим.

Либонь,  не  заслужили  ми  кантат,
Не  варті  ми  й  одарених  симфоній:      
Довкола  душ  витає  атентат
Й  сумбур  
                           пустих,  
                                                   безкарних  
                                                                                 какофоній.[/color][/b]

23.04.2017
________
*Відомий  не  лише  гарною  музикою,
   але  й  ніжним  ставленням  до  жінок.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730527
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 29.04.2017


Сіроманка

Ірина Вовк. "КАЖІМО БІЛЬШЕ НІЖНИХ СЛІВ"

Кажімо  більше  ніжних  слів
Знайомим,  друзям  і  коханим  -  
Нехай  комусь  тепліше  стане
Від  зливи  наших  почуттів.

Нехай  тих  слів  солодкий  мед
Чиюсь  гірку  загоїть  рану.
(Чи  перший  біль,  чи  то  останній,
Коли  б  то  знати  наперед!)

Кажімо  більше  ніжних  слів.
Комусь  всміхаймось  ненароком.
То  не  життя  людське  жорстоке,
Жорстокі  в  нас  слова  черстві...

Кажімо  більше  ніжних  слів.

[i]Вірш,що  став  піснею.  З  першої  збірки  "Дзеркала".  -  Львів:Каменяр,1991.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730908
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 29.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.04.2017


Н-А-Д-І-Я

*****

Друзів  ми  в  житті  не  вибираєм.
знаєм:  це  дарунок  нам  з  небес.
Та  чому  ж  ми  часто  їх  втрачаєм
Через  купу  кинутих  словес,  

Від  яких  душа  болить  і  плаче.
Безсердечні  кинуті  слова...
Та  тихенько  зносить  все  терпляче,
І  зажуру  від  людей  хова.

Що  втрачаєм,  те  не  повернути.
(Хай  не  всіх  торкнуться  ці  слова).
Прийде  день  і  зможемо  збагнути,
Що  помилка  ця  була  страшна..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729651
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 21.04.2017


rutzt

Смак неділі. Всі справи примеркли.

Смак  неділі.  Всі  справи  примеркли.
Спокій  тишком  прокрався  у  дім.
Чи  то  взяти,  сходити  до  церкви,
Помолитись  оглухлим  святим?
Подивитися  в  очі  суворі
Та  спитати,  чого  вони  тут,
Якщо  є  і  нужденні,  і  хворі,
І  джерела  недолі  та  скрут.
Нащо  їм  оті  німби  та  квіти
І  придумані  кимось  борги?
Що  ви  кажете?  Знову  терпіти?
Ви  забули,  що  ми  не  боги?
Нащо  вам  табуни  неофітів
У  кайданах  таких  гарних  слів?
Ну  які  ж  ми  тоді  ваші  діти?
Так  дітей  ще  ніхто  не  гнобив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706390
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 15.04.2017


Леонід Федорів

Проба пера

-  Оце,  куме,  дізнався  з  газети
І  хочу  Вам  теж  зачитать,
Що  древні  й  сучасні  поети
Любили  завжди  погулять.

Любили  своїх  і  чужих,
Стрілялись,  було,  на  дуелі.
До  зради  жінок  чарівних
Схиляли  в  жагучій  постелі.

В  поемах  своїх  вихваляли,
Дарували  букети  жоржин.
І  часто  зовсім  забували
Про  вірних,  домашніх  дружин...

-  Для  поета  в  коханні  розрада,  -  
Заспокоїв  я  кума  Петра,  -
Для  нього  це  зовсім  не  зрада,
А  звичайнісінька  "проба  пера".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669425
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 11.04.2017


Валентина Ланевич

Люби мене, милий!

Люби  мене!  Люби  мене,  милий!  Кохай!
Хоч  би  заспану  ніч  розривали  гармати.
Хоч  би  степом  курився  у  димці  курай,
Відбивали  чечітку  покрівлею  "Гради".

Люби  мене!  Люби  мене,  милий!  Кохай!
Хоч  би  за  тьохканням  куль  і  не  чутні  слова.  
Хоч  би  хлюпав  на  ящик  залишений  чай,
В  час,  як  від  вибухів  мін,  земля  стала  хитка.

Люби  мене!  Люби  мене,  милий!  Кохай!
Хоч  війна  геть  обпалює  злістю  бо  душі.
Хай  черствіють  ворожі  серця,  а  ти,  знай,
Наші,  сила  любові,  лиш  зробить  мужніші!

11.04.17

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728254
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017


Н-А-Д-І-Я

Хай Бог спасе…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XvtzhdLTCaw  

[/youtube]
Усі  ми  люди,  зовсім  різні,
І  думка  в  кожного  своя.
В  одних  віршах  хвилює  ніжність,
Душа  таких,  немов  рідня.

Читаєш,  думаєш,  радієш,
Бува  сльоза  враз  запече,
Бо  ти  людину  зрозумієш,
Підставиш  словом  їй  плече.

І  розцвіта  душа,  як  квітка,
До  сонця  тягне  пелюстки.
Таке  бува  у  нас  нерідко,
Хоча  бувають  й  колючки.

Слова  по  тілу,  наче  бритва.
За  що  триматись,  щоб  встоять?
Тут  допоможе  хай  Молитва,
Цей  негатив  з  душі,  щоб  знять.

Не  оскверняйте  душу  словом,
Назад  повернеться  підчас.
Нехай  було  це  випадково,
Та  Бог  спасе  від  слів  тих  нас...





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728294
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 11.04.2017


Ганна Верес

Хіба не ми?

Натрапила  в  фейсбуці  на  вірш  "Не  воюють  діти  царів"

Не  воюють  діти  царів,
Не  вмирають  за  рідну  державу,
Не  летять  у  небесну  синь,
Не  кричать  їм:  "Героям  слава!"

Не  болять  їм  чужі  жалі,
Не  печуть  їм  криваві  рани,
Не  ховаються  в  бліндажі,
Не  лякають  московські  плани.

Не  воюють  діти  вельмож,
Бо  інакше  би  мир  був  у  світі...
В  Україні  іде  війна...
Гинуть  просто  нецарські  діти!..
©  Оксана  КУЗІВ  "Не  воюють  діти  царів..."

Хіба  не  ми?
Хіба  не  ми  царів  тих  наплодили,
Що  нас  давно  сприймають  за  ослів,
Собі  ж  –  офшори,  замки  спорудили,
Про  статки  їх  бракує  в  мові  слів?

Хіба  не  ми  їх  посадили  в  крісла,
Дозволивши  без  трепету  брехать,
Повірили  в  їх  святість  сліпо,  звісно,
І  думали,  не  дійде  до  гріха.

У  Раді  ,  у  Верховній,  –  підла  зрада
Від  БПП  і  від  «фронтовиків»,
В  них  «іномарки»,  наче  на  параді.
Та  це  й  не  дивно:  ті  ж  вони  «совки»,
Котрі    Вкраїну  здавна  ґвалтували,
Синам  простих  –  кайдани  і  Сибір,
Війну  у  сорок  першім  влаштували,
Тепер  АТО  для  вигоди  собі.

Народ  розбрівсь  по  світу,  мов  цигани,
Та  й  здалеку  болить  йому  війна.
Придбала  влада  й  іменні  нагани  –
Каліцтво  й  труни  –  безоплатно  нам.

Не  царська  справа,  кажуть,  воювати
Чи  рахувать  останні  копійки,
Народжені  вони,  бач,  раювати,
І  розтяглось  усе  це  на  роки.

Чи  ж  не  пора  царів  цих  викидати
Із  теплих  крісел,  де  вони  вжились,
І  лад  усьому  в  Україні  дати.
Сьогодні  треба  діять  -  не  колись!
8.04.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728174
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 10.04.2017


Олена Жежук

… і стала квітка я

Квітневий  дощ  торкається  землі,
Їй  зелен-крайку  приміря  до  талії.
І  трусять  весну  з  неба  журавлі,
Щоб  швидше  розцвіли  мої  конвалії.

А  вічність  раєм  загляда  в  сади,
(Хіба  хтось  краще  бачив  в  цьому  світі?)
І  білим-білим    сад  вкривав    сліди
І  душу  причащав  у  верховітті…

Сповідалась…  і  стала  квітка  я!
Вже  в  пелюстках  комусь  гойдаю  сонце.
А  потім  ввись  лечу,  бо  вільная,
Щоб  білим  щастям  впасти  незнайомцю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727904
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 09.04.2017


Микола Карпець))

Я прийду в твої зоряні сни… 16+

[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/615820073.gif[/img]
[b]«Я  прийду  в  твої  зоряні  сни…»[/b]16+
[color="#0804e3"][i][b]
Я  прийду  в  твої  сни  коли  ще
Ти  на  грані  свідомості  й  сну
І  проллюся  цілющим  дощем
І  веселкою  в  небі  майну

Потім  теплим  зроджусь  вітерцем
Просушу  твоє  тіло  й  волосся
Розметалось  що,  й  переплелося
І  як  котик  скрутилось  кільцем
Обійму  ніжно  талію...  груди
Зацілую,  запещу  усюди
Проведу  чарівним  олівцем
по  губах,  притулю  до  щоки
Щоб  на  довгі-предовгі  роки
В  них  відклалася  пам'ять  про  диво
Коли  їх  цілували  цнотливо
Ну  а  потім  з’їдали  за  раз
І  була  ти  безмежно-щаслива
Відправляв  коли  в  небо  екстаз

І  душа  залишала  і  тіло
І  летіли,  летіли,  летіли…
Дві  душі  об’єднавшись  в  одну
Уві  сні,  чи  на  грані  десь  сну…
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*08.04.17*  ID:  №  727867
[/b][/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727867
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 09.04.2017


Олекса Удайко

ВІДПОВІДЬ ДРУЗЯМ

         [i]День  народження...  Хтось  пам’ятає,  а
         хтось  –  ні,  хтось  відмічає,  а  хтось  –  ні,
         хтось  вітає,  а  хтось  –  ні.  Той  день  випав  і  мені...
         Ці  слова  я  щиро  дарую  всім,  хто  був  і  є  по  різні
         боки  того  «сакраментального»  словосполучення.
         Адже  всі  ви  –  мої  друзі...  зі  своїми  настроями  і
         уподобаннями.  Та  особливо  вдячний  тим,  хто  
         не  пошкодував  для  мене  свого  літературного  
         слова.    Адже  слово    –  ідея,  думка…    Думаймо
         і  діймо  разом,  друзі![/i]
 [youtube]https://youtu.be/O3cDi-qi0Ew  [/youtube]

[i][b][color="#b30b9a"]Черговий  рік  у  Лету  рухнув  –  
Чогось  нема,  чогось  шкода…
Та  не  живеться  в  півнапруги  –  
Душа,  як  завше,  молода.

Нехай  попереду  –  лиш  морок,  
І  тяжко  здійснить  зайвий  крок,
Коли  тобі  уже  не  сорок,
І  ти  далеко  не  пророк,

Там,  в  далині  іще  маячить  
Твоєї  зірки  дальній  світ...
Нехай  роки  у  вирій  крячуть  -
Не  гасне  в  серці  їй  одвіт!

Допоки  зірка  в  небі  світить,
Й  струмує  в  жилах  тепла  кров,
Твій  шлях  у  темряві  відмітять
Надія,  Віра  і  Любов.[/color][/b]

29.03.2017
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726259
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 07.04.2017


Дідо Миколай

Від молока матусі колискова

Весною  в  росах  вмилася  ранкових,
Рядилася  ти  в  зорях  світанкових.
Вкраїнська  мова  найдревніша  в  світі,
Першооснова  сонячна  в  суцвітті.

З  віків  прийдешніх  оріянська  мова,
Від  молока  Матусі  колискова.
В  словах  м’яких  божественна  вимова,  
В  душі  єлей  …  сопілка  калинова.

Розбиті  скалки  вічної  перлини,
Лежать  у  краплях  кожної  клітини.
В  віках  стражденних  нашої  країни,
Співуча  мова  -  трелі  солов’їні.

Не  заберете,  серця  не  відняти,
Живий  допоки  буду  колихати.
Бо  не  можливо  вам  її  забрати,
Допоки  мовлю,  буду  щебетати.

У  грудях  наших  зранених  руїна,
Її  нещасна  доленька  чаїна.
Та  в  світі  вічна  пісня  солов’їна,
Як  мова  вічна  -  вічна  й  Україна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726983
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 03.04.2017


Дарія Типчук

День промайнув

День  промайнув.І  теплий  вечір
Весна  виймає  з  сон-трави
Мовляв,  не  буде  холоднечі
Лише  не  спи...Не  спи...Не  спи...

Останній  промінь  гладить  небо,
Цілує  ніжні  пелюстки,
Відтак  у  них  така  потреба-
Щоб  дати  плід  -  рости  й  рости!

Стихають  зуки.З  ліхтарями
Ангелики  на  небесах
Сидять  і  дивляться  за  нами
А  нам  таки  не  спиться...  Ах,

Не  боїмося  холоднечі!
Бо  ж  навкруги  весна!Весна!
Слова  тут  зайві  й  недоречні,
Коли  дзвенить  спів  солов'я!

День  промайнув.І  сон-травою
Я  зачарована  іду
В  твої  обійми!З  головою
Пірнаю  в  них    -    тону...Тону...








: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727001
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 03.04.2017


Ганна Верес

Край річки виросла калина

Край  річки  виросла  калина,
Гірку  журбу  корінням  п’є.
Пташки  летять  над  нею  клином,
Та  ні  одна  гнізда  не  в’є.
І  лиш  зозуленька-сестриця
Щодня  до  неї  приліта,
Розкаже,  що  вночі  їй  сниться,
Калину  також  розпита.
Сховає  в  кучерявім  листі
Мала  пташина  довгий  хвіст
Тай  замилується  намистом,
Яке  наниже  білий  цвіт.
Калина  ж,  ніби  наречена,
Стоїть  у  білому  вінку,
Багатство  квітів  незліченне.
Чи  можна  ще  знайти  таку?
Коли  ж  зозуля  заніміє,
Не  ній  намиста  вже  разки.
Ніхто  там  жити  не  посміє,
Вона  лиш  лічить  там  роки.
10.06.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726791
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 01.04.2017


Олена Жежук

Хочеться…

Хочеться  щастя,  і  світла,  і  трохи  тепла.
Хочеться  птаха,  що  в  грудях,  пустити  на  волю.
Хочеться  жити  для  когось  й  згоріти  дотла,
Й  знов  відродитися  і  не  пізнати  вже  болю.

Болю  і  відчаю  –  пустки  утрачених  днів,
Світлом  від  світла  мережити  дні…  на  поталу?
Хочеться  птахом  у  небі  радіти    весні,
Сонцем  славетним  впиватись  безтямно,  до  шалу!

Не  сподіватись  –  надію  убито  давно,
Та  не  зневіритись.  Як  же  тоді  поміж  люди?
Хочеться  неба  в  долонях,  а  не  за  вікном.
Неба  на  двох  і  на  двох  одну  пісню,  до  згуби.

Хочеться  піснею  тою  летіти  в  світи,
Ті,  де  живе  й  не  вмирає  високе  й  одвічне.
Зрештою,  хочеться  в  щасті  себе  віднайти
І  римувати  те  щастя  з  коханням  величним.


                                                                   світлина  автора)))


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726652
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 01.04.2017


Микола Карпець))

Твою посмішку я заберу із собою

[b]«Твою  посмішку  я  заберу  із  собою»[/b]
 
Твою  посмішку  я  заберу  із  собою
В  рамку  пам’яті  вставлю  собі  на  душі
І  якщо  залишуся  живим  після  бою
Я  для  тебе  писатиму  ніжні  вірші

Де  немає  війни,  не  стріляють  гармати
Не  лунає  команда  –  до  бою!  Вперед!
Де  розквітнув  садок  біля  нашої  хати
І  де  бджоли  збирають  з  акації    мед

І  до  мене  біжить  босоноге  дівчатко
Залишились  сандалики  в  купці  піску
І  єдине  лиш  слово,  із  вуст  її  –  ТАТКО!
Поцілунками  вкриє  небриту  щоку

І  зачув  голоси  станеш  ти  на  порозі
І  сльозинки  в  очах,  руки  звисли  без  сил
І  здається  що  зрушити  з  місця  не  в  змозі
Але  мить,  і  летиш  вже  до  мене  й  без  крил

І  впіймаю  тебе,  мою  пташку,  в  обійми
Обійму,  й  до  грудей,  вас  рідненьких,  обох…
То  ж  нехай  на  землі  всі  закінчаться  війни
Ну  а  ти  помолись,  захистив  щоб  нас  Бог…
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*29.03.17*  ID:  №  726162

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726162
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 29.03.2017


Надія Башинська

НА КАЛИНІ, ТАМ ДЕ СТАВ, СОЛОВЕЙКО ЗАСПІВАВ!

На  калині,  там  де  став,  соловейко  заспівав...
А  вона  й  не  шелестіла,  ледве-ледве  тріпотіла.

Легко  так  той  спів  лунав,  став  прокинувсь,  та  мовчав.
Прислухався  до  пісень...  Народився  новий  день!

Соловей  співав  пісні,  такі  ніжні  й  голосні.
І  притихли  верби  всі...  Ранок  засвітивсь  в  росі!

Він  з  небес  до  нас  злетів  і  розсипався,  мов  спів.
Соловей  дзвенів-співав...  Новий  день  так  зустрічав!

Поміж  верб  і  вітер  стих,  дню  розкаже  все  про  них,
Про  калину  й  солов'я...  Любить  він  їх,  як  і  я!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726108
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017


Олекса Удайко

Балада про крила

[b][i]Сама  собі    упасти  я  не  дам…
Нехай  крило  пошкоджене  вітрами  –
Я  приземлюсь  до  джерела  і  там
Живу  водицю  прикладу  до  рани…

І  хай,  можливо,  вже  не  полечу…
Та  будуть  сни,  а  в  снах  також  літають!  
Й  нехай  романтизую  я  «чуть-чуть»,
Та  ті,  хто  в  чудо  вірять,  виживають!

І  вірю  я,  що  я́кось  по  весні
Внизу  на  ґанку  заскриплять  поруччя…
Це  ти,  крилатий,  принесеш  мені
Аж  два  крила...  
                                                 Новісінькі...  
                                                                                       І  зру́чні!

13.04.2014[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492275
дата надходження 13.04.2014
дата закладки 26.03.2017


Виктория - Р

Люблю!

[b][i][color="#ff005e"]Люблю...

Люблю,  коли  в  оселі  гості,
Коли  в  трояндах  свіжа  постіль...
Люблю  босоніж  йти  росою,
Коли  весна  з  дощем  й  грозою.

Люблю,  коли  летять  лелеки,
Коли  в  садочку  пахнуть  глеки...
Люблю  березу  і  вербичку
І  щойно  скошену  травичку.

Люблю,  коли  в  зеніті  сонце,
Коли  дощ  стукає  в  віконце...
Люблю  палітру  світанкову,
І  українську  рідну  мову!

Люблю,  коли  звучать  трембіти,
Коли  щасливі  мої  діти!
Люблю  вірші,  що  йдуть  від  серця
І  нічку,  що  у  сни  крадеться...

Люблю,  коли  на  згонах  літо,
Коли  цвітуть  в  садочку  квіти...
Люблю  природу  до  нестями
І  посмішку  своєї  мами!
25  03  2017  р  
Вікторія  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725576
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017


natali.voly

С У К А

За  містом  звалище  сміття.
Тут  хазяйнує  дика  зграя
голодних  псів.  Тяжке  життя
у  тих,  хто  прихистку  не  має.
П'ятьох  щенят  тут  навесні
кульгава  ***  народила,
але  пішли  дощі  рясні
і  повінь  всіх  їх  потопила.

Якби  ви  бачили  оті
без  сліз  сумні  собачі  очі...
Один  за  одним  дні  –  пусті...
На  місяць  вила  проти  ночі.
Лизала  тепле  молоко,
що  із  сосків  її  зболілих
ще  й  досі  іноді  текло.
На  інше  не  було  вже  сили.

Коли  сенс  втрачено  –  життя
поволі  з  кожним  днем  згасає.
Тут  навкруги  лише  сміття.
Ніщо  в  цім  світі  не  тримає...
...В  цей  день  о  вранішній  зорі
на  смерть  чекала  ***  тихо,
коли  ж  опівдні  сміттярі
поїхали  –  відчула  лихо.

Повітря  носом  потягла...
Не  знала  де,  і  що  шукати,
але  холодний  подих  зла
не  дав  їй  смерті  дожидати.
Зіп'ялася.  Пішла  туди,
де  зграя  вся  бенкетувала,
де  був  відчутний  центр  біди,
такої  ж  що  щенят  забрала.

Пришкутильгала.  Зграя  тут
харчі  шукає  вправно,  жваво.
Що  не  доїв  зажертий  люд,
на  те  вже  інший  має  право.
Й  вона  собі  пакунки  рве.
Аж  раптом...  Тягне...  Пуповина!
Щось  випало  м'яке,  живе  –    
новонароджена  дитина?!

Не  вірила  своїм  очам.  
Людське  створіння...  Хто  ж  та  мати,
яка  пакунок  зі  сміттям
приготувала  немовляті?!
Ось,  ворухнулося...  Диви  –
таке  маленьке,  кволе,  синє.
Лизнула  в  ніс  його:  "Живи!
Тебе  ця  ***  не  покине."

А  псяча  зграя  тут-як-тут,
вже  скаженіє,  оточила.
Як  вловиш  ґаву  –  розірвуть
голодні  пси.  Заходять  з  тилу...
Але  ж,  і  ***  наче  вовк,
ошкірилась,  гарчить,  лякає.
Її  характер,  то  не  шовк,
про  це  вже  кожний  пам'ятає.

Тепер  заради  малюка
вона  готова  бій  прийняти.
Ще  вдосталь  в  неї  молока.
У  нього  буде  справжня  мати!
Так,  проти  всіх  вона  одна,
аж  захлинається  від  сказу:
"Хто  перший?!  Це  моє  щеня!
Торкнеться  хто  –  порву  одразу!"

Весь  відчай,  біль  останніх  днів
свого  пустого  існування
і    дійсний  материнський  гнів
старалась  вкласти  у  гарчання.
Тій  "суці",  що  дала  життя,
таке  й  не  снилося  –  як  мати  
своє  беззахисне  дитя
від  всіх  повинна  захищати.

Якщо  потрібно  –  йти  у  бій,
зубами  рвати  горло,  жили
до  смерті  в  вихорі  подій
допоки  будуть  дужі  сили.
Звіряча  зграя  не  пішла
у  наступ.  Хай  собі  дикунка
залишить  харч  який  знайшла
сьогодні  й  випав  із  пакунку.

Не  мало  статися  біді
в  цей  день,  все  склалося  на  краще.
Пси  розбрелися  хто  куди.
Дісталось  суці  тій  найважче  –  
з  землі  підняти  немовля,
заледве  дихаюче,  кволе.
Відсунула  сухе  гілля.
Взяла  у  пащу  зовсім  голе.

Своїм  гарячим  язиком
послухала  живе  створіння,
як  б'ється  серце  під  кликом,
пульсує  радо:  "Є  спасіння!"
Мов  скарб  здобутий  те  дитя  –      
міцний  горішок  –  буде  жити!
Соски  у  ***  це  –  життя,
вони  ще  молоком  налиті.

Пішла  вона  не  навмання,
обрала  шлях  безлюдний,  тихий.
Несла  у  щелепах  щеня,
яке  відібране  у  лиха.
Подалі  звідси,  від  біди,
у  зеленліс,  де  водограї,
від  сміттєзвалища,  води,
звірячої  й  людської  зграї...

...Можливо,  так  й  було  б  воно  –    
десь  ріс  би  Мауглі  у  лісі,
але  життя,  це  не  кіно,
закони  інші  в  божій  висі.
Сімейна  пара  іздаля,
що  на  машині  проїжджала,
побачила  оте  маля
і  суку,  що  його  тримала.

Тож,  зупинились,  підійшли
і  простягнули  руку  звіру.
Мабуть,  це  янголи  були,
що  викликають  наддовіру.
Страшна  картина  для  сердець,
але  вони  обох  забрали,
і  це  щасливий  був  кінець.
Я  не  скажу,  що  буде  далі.

Бо  ніц  не  знаю  я  того,
атож  вигадувать  не  буду.
Але  від  серденька  свого
суджу  бездушну  ту  паскуду.
На  це  я  маю  право?  Так!
Не  визнаю  я  за  людину
ту  "суку",  що  в  сміттєвий  бак
укинула  ЖИВУ  дитину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654856
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 22.03.2017


Виктория - Р

Акація!

[b][i][color="#f200ff"]Зацвіла  акація,
Фея  -  всіх  доріг...
В  ній  краса  та  грація,
Біла  наче  сніг...

В  кетягах  всі  вітоньки,
Щедрий  урожай.
Запашнії  квітоньки,
Весноньки  розмай...

Гріє  душу  сонечко,
Чути  гул  роя...
Сипле  цвіт  в  віконечко,
Тішусь  дивом  я!
18  03  2017  р  
Вікторія  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724200
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 19.03.2017


Виктория - Р

Жизни краски

[b][i][color="#ff00ee"]Я  не  строю  воздушные  замки,
Но  мечтаю,  как  все  порой...
Иногда  выхожу  за  рамки,
Свою  жизнь  не  считаю  игрой.

Верю  в  Бога,  душой  и  телом
Этот  мир  для  меня  есть  -  Он...
Доверяю  ему  всецело,
Почитаю  весь  Божий  закон.

Как  ребёнок  я  верю  в  сказки-
И  во  тьме  вижу  ясный  свет...
Вновь  разбавила  жизни  краски,
И  рисую  весенний  рассвет.
15  03  2017  г
Вікторія  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723743
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 16.03.2017


Леся Геник

Щісті

Якби  знати,  о,  якби  знати,
коли  щісті  ввійде́  до  хати,
зготуватися  би  найкраще
та  приймити  то  щісті  наще.
Та  убрати  нову  сорочку,
тай  підсипати  добру  квочку,
аби  курітка  завеснили
зеленцем  оповиті  ниви.
Аби  щісті  росло  усюди
аби  вже  не  пішло  нікуди  -
ні  до  лісу,  ані  до  міста...
Розчинити  б  у  серці  тіста
на  паски́,  на  солодку  бабу,
мати  в  собі  відрадну  раду  -
великодну,  таку  спасенну,
Богом  творену,  сокровенну.
Аби  кождий  продреглий  кутик
уродив  благовісний  прутик.
Аби  в  небі  зійшло  житами
те,  що  сіяне  молитвами,
те,  що  люляне  до  світанку...
О  мій  Божечку,  любий  Па́нку,
якби  знати,  о,  якби  знати,
коли  щісті  зайде́  до  хати...

15.03.17  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723622
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 16.03.2017


Олекса Удайко

ВОНА

   [i]Так  сталося,  що  жінка  стала  чи  не  найціннішим  
   скарбом  безумного  і  суєтного  сьогодення.  Бо  хто  
   ж  як  не  вона  може  повернути  йому  риси  розумності  
   та  красу  буття  у  всіх  його  проявах?  Тут  вже  йшлося  
   про  це  у  моїх  віршах  і  творах  моїх  колег*.  Звертаючись  
   до  вічної  теми  сутності  людського  існування  на  Землі,  
   автор  пропонує  друзям  і  читачам  сайту  новий  доробок  
   як  "закваску"  до  нових  диспутів  на  цій  сторінці...  
   
   Доброго  вечора  та...  плідної,  щасливої  ночі!  
   В  супроводі  невмирущої  музики  Щопена...    [/i]
[youtube]https://youtu.be/3Exl_gGMzpE[/youtube]
[i][b][color="#a80395"]Вона  –  та,  
                           що  як  треба  коня  на  скаку  угамує,
Вона  в  хату  палаючу  ввійде,  як  хата  горить.
Вона  –  та,  
                           що  ніколи  дарма  у  житті  не  сумує,
Коли  розпачі  рана  її  окупує  на  мить.

Вона  –  та,  
                           що  уміє  і  може  у  млості  кричати,
Коли  він  у  пещоті  зірве  невгамовний  той  крик,
Їй  не  треба  
                           покої  у  злоті  і  білі  палати  –
Їй  дорожчий  його  задовільно-впокорений  рик.

Вона  –  та,  
                           що  народить  як  треба  дітей  –  хоч  і  десять,
Лиш  би  він  їх  трудом  своїм  відданим  прогодував…
Вона  –  та,  
                           що  квітчає  у  ряст  його  приспані  весни,  
Аби  він  повирішував  тисячі  рідкісних  справ.

Вона  –  та,  
                           що  підніме  йому  до  висот  кундаліні**,
Аби  він  перестрибнув  нараз  двометровий  паркан.
Й  не  закрадеться  в  нього  
                                                                       ні  крапельки  підлої  ліні,
Як  сплішити  прийдеться  любові  підступний  капкан.

Вона  –  та,  
                           що  узимку  веселі  хори  хороводить,
Й  ніпочому  їм  люті  завії  й  морозна  зима.
Вона  піде  
                           за  ним,  коли  треба,  в  вогонь  і  у  воду,
Коли    іншого  шляху  в  подружньої  пари  нема.  

…Так  і  шествує  
                           в  світі  той  люд  погамований  парами,
Немов  нитка  і  голка,  що  все  надміцне  протика.
Та  чомусь  одне  
                           одного  й  долю  нерідко  ми  сваримо…

Видно,  суть  у  безбожного  люду  гріховна  така.[/color]
[/b]
15.03.2017
_________
*http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
**Згідно  з  індуїстським  вченням,  латентна  сила,  що  
     покоїться  в  куприку  людини,  звернута  в  спіраль.      [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723670
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 16.03.2017


Світлана Моренець

ЖИТТЄВИЙ СКАРБ

За  вікном  пірнає  в  темний  вечір
краєвид  Дніпрових  берегів...
А  в  квартирі  –  так  нестерпно!  –  з  печі
паморочить  запах  пирогів...

Я  тебе,  коханий  мій,  чекаю
і  вслухаюсь,  як  ключем  черкнеш...
Вже  по  кроках  за  дверима  знаю  –
смуток  чи  тепло  в  душі  несеш.

Ти  візьмеш  лице  моє  в  долоні,
що  з  морозу  й  холоду  пашать,
я  цілую  рідні  сиві  скроні...  
Як  роки  до  вирію  спішать!

Вік  наш  тане,  як  церковні  свічі...
Ми  сто  літ  вже  топчем  спориші,
а  ти  досі  –  самий  кращий  в  світі
серцем  і  високістю  душі!

Ніжно  обіймеш  мене  за  плечі,
пригорнусь  я,  мов  мале  дитя...
Є  в  житті  неоціне́нні  речі...
найдорожчі...  скарб  твого  життя.

                           10.12.2014  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542911
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 14.03.2017


Олена Жежук

Гріх нелюбові

                                                             [i]    Ти  проший  мене  всю
                                                                 Білим  спомином  недопечалі...
                                                                                           О.  Вишневська[/i]

Обійми  мене  всю  теплим  спомином  недолюбові,
Бо  весни́    не  впускають    до  саду  мого  злі  вітри.
І  гойдаються  квіти  на  вітах  –  все  ті  ж  паперові,  
А  я  й  досі  ще  вірю  –  живими  ще  будуть  цвісти.

Бо  крізь  листя  торішнє  ростуть  моїх  мрій  акварелі,
Що  сама  прирекла  воскресати  на  сонячнім  тлі.
Понад  все  хочу  я  віднайти  почуттів  справжніх  трелі,
І  розмаєм  впиватись,  допоки  той  рай  не  зотлів.

Та  в  саду  нерозквітлім  ні  стріч,  ні  чекань,  ні  побачень.
Пелюстки  паперові  спадають  у    вічні  сніги.
Лиш  вітри  не-весни  заколихують  мрії  тремтячі…
Хтось  же  має  сплатити    за  гріх  нелюбові  борги.

Обійми  мене  всю    ніжним  спогадом  недопечалі,
Хай  пробачить  нам  сад  хоч  одне  із  прадавніх  прощань.
В  міжсезоння  дощів    він  ще  виплаче  всі  наші  жалі,
Розцвітуть  живі  квіти    в  безодні  моїх  сподівань.


                                                   


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723311
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017


Наталі Калиновська

ВІНОК ЛЮБОВІ (ВІДЕО З ТБ)

ЗУСТРІЧ  НА  ТБ  У  ПРОГРАМІ  СМС  https://youtu.be/-WkgmRZ8AEw

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723321
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017


Ганна Верес

Вже весна у сурми грає

Вже  весна  у  сурми  грає,
Перший  пролісок  розцвів.
Над  моїм  просторим  краєм
Клин  лелечий  засивів.

Заблукав  туман  в  долину,
Мов  овечок  сивих  пас  .
Кущ  торішньої  калини
Ягідок  мав  про  запас.

Води  морем  розлилися,
Доповзли  і  до  куща,  
Хоч  стоїть  він  і  без  листя,
Рада  весноньці  душа.

Прогляда  крізь  води  стежка,
Мов  мечі  з  них,  –  осока.
Стежка,  схожа  на  мережку,
Мимо  кущика  тіка.

А  як  вишиє  корали
Сонце  в  сонних  споришах,
На  сопілочці  заграє
Дивна  весноньки  душа.
4.04.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721907
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 13.03.2017


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Я та!

Не  так,  як  гадалося...  
справдилось!  
Мене  дарував  тобі  Бог?
Я  вадилась,  ладилась,  приндилась
Бажання  стачало  б  на  трьох!

Гадав,  якщо  дар  цей  від  Нього,
То  то  нагорода  завжди?
До  Раю  терниста  дорога  -
Знімай  черевики  і  йди!

Життя  я  тримаю  в  долоні.
Вирішую:  жити  чи  ні...
Ти  всюду  в  моєму  полоні  -
Усюди!  
І  навіть  ві  сні!

Твої  перемоги  й  поразки  -
Усе  що  дозволила  Я!
Життя  всього  барви  і  казки,
І  квіти,  і  спів  солов'я…

Очима  моїми  світ  бачиш,
Крізь  терени  аж  до  зірок,
Оцінюю  я,  що  ти  значиш,
Твій  погляд  і  кожен  твій  крок!

Гадаєш,  що  знаєш  всю  правду?
Ти  думаєш  правда  свята?
Породження  Раю  і  Аду
Одразу…  
Повіриш?  
Я  та!

Підношу  тебе  я  до  неба,
А  схочу  —  спускаю  у  морок...
Такий  подарунок  для  тебе...
Я  —  жінка!  
Я  та...
Я  -  твій  вирок!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723166
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 13.03.2017


палома

ВСЮДИ ТИ

               
Куди  не  гляну  --  всюди:    Ти,  лиш  Ти
І  сніжне  простирадло  –  чистотою…
Дозволила  безглуздо  так  піти,
Здригались  під  словесною  пальбою
Привиддя  --  вже  обвуглені  мости…

Морозить,  ще  й  розчахнена  кватирка,
На  вісточку  –    з  приблудним  горобцем,
Бо  місця  не  знаходжу,  серцю  –    гірко…
Витравлюю  з  душі  біль  вітерцем,
Хіба  світилась  в  небі  наша  зірка?..

«Спокійно…»  –  врівноважуюсь  сама,
Вдаряючись  у  логіку  відверто…
Чому  так  виє  за  вікном  зима?
Чому  душа  противиться  так  вперто
У  божевільнім:    «  тільки  б  не  сама…»?
Зима…зима…

 26  лютого  2017
 (с)  Валентина  Гуменюк



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723098
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017


Олена Жежук

НЕ ЙДИ !

Не  йди,  затримайся,  я  зовсім  не  готова
Тебе  пустити  в  твій  далекий  світ.
Даруй  мені  хвилину  свого  крова,
Даруй  мені  очей  блакитних  цвіт.

Не  йди,  залишся,  бо  мій  світ  без  тебе
Померкне,  згине,  згасне,  мов  свіча.
Не  буде  в  ньому  ні  землі,  ні  неба,
Ні  дня,  ні  ночі  –  пустка  гнітюча.

Не  йди,  не  зараз,  не  у  цю  годину,
Надто  слабка  –  прощання  пережить.
Не  в  змозі  випити  самотності  краплину,  
Немає  сил,  щоб  душу  ізцілить.

Не  йди,    даруй  останню  мить,  останню
Для  спомину  майбутнього  розмай,
Для  сподівань,  що  знов  введуть  в  оману
Надій  повернення  у  мій  сердечний  край.

Не  йди!  Лиши  мені  «моє»  -  а  це  півсвіту!
А  це  півсонця,    це  півнеба,  півбіди!
Лиши  мені  хоч  краплю  свого  літа,
Хоча  б  надію,  а  тоді  вже  йди…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666338
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 11.03.2017


Лілея Дністрова

Метеликові мандри

Метелики    злітають  в  одночассі,  
Колують  пишнобарвним  конфеті...  
О,  скільки  їх,  кружляючих  у  вальсі,  
Покраплених,  пістрявих...у    житті...  
А  скільки  їх,  влітають  у  кватирки,  
Нараз  відкритої  космо-душі,  
І  проникають  у  осяйність  зірки,  
Відлунням  досягаючи  віршів...  
Тріпочуть  крильцями  у  зоні  світла,  
Хитають  вітром  порухи  думок.  
Яка  неперевершена    палітра!  
Політ  увись  крізь  морок...до  зірок!  
Метелики  снують  у  суголоссі!  
Знімаючи  нектар  тичинок-  слів,  
Влітаючи  у  мислі  безголосі,  
Заманюють  нас  безліччю  світів.  
Мені  хоча  б  на  мить  у  їхні  мандри  
Й  не  перетнуть  екліптику  душі,  
Учути  тихий  звук  -  Псіхеї  мантри...  
Як  Данаїди,  путь  свою  вершить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649706
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 11.03.2017


Лілея Дністрова

Не вдивляйся…

Зачеркаю  сю  думку  солодко-гірку, 
Зачеканю  лик  бронзи  до  блиску, 
І  припну  до  листка  біль...печаль  говірку, 
І  народиться   слово  в  любистку. 
Зачерпну  вдих  ванільний  твоїх  орхідей, 
І  розсиплю  журу  за  вітрами. 
Так  тужливо  щебече  в  садку  соловей... 
Не  вдивляйся...ті  очі  -  цунамі, 
Що  потоплять  у  вирі  смарагдових  мрій, 
Що  підіймуть   до  зір  мерехтливих. 
І  влаштують  у  душах  незримий  двобій 
Почуттів  тонкострунно-грайливих... 
Зачеркаю  сю  думку...за  давніх-давен, 
Із  майбутніх  вітрів  коловерті... 
Щоб  не  чути   зрадливого  звуку  сирен, 
Розчинюся   у  місячній  чверті...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667455
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 11.03.2017


Виктория - Р

Радію я теплій весні!

[b][i][color="#d500ff"]Берізки  вдягнули  перуки,
На  вітах  сережки  рясні.
До  сонця  підставила  руки,
Радію  я  теплій  весні!

Всміхаюсь,  та  мрію  щомиті-
Співаю  душевні  пісні...
Он  вишні  стоять  в  оксамиті,
І  любо  так  стало  мені.

Надвечір  спочину  я  трішки,
На  березі  сяду  сама...
Трава  лоскотатиме  ніжки
М'якенька,  мов  та  бахрома...
11  03  2017  р  
Вікторія  Р  [/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722900
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017


Виктория - Р

Солодкі мрії

[b][i][color="#4400ff"]
Веснянок  хочу,  сонця,  відпочинку,
Помріяти  бодай  одну  хвилинку.
В  крилатих  мріях  заблукати  враз,
В  дитинстві  опинитись  водночас.

Дивитись  в  річку,  наче  у  люстерко,
Як  в  небі  -  кольорова  знов  веселка,
Як  пташечка  співає  в  верболозі,
Як  кіт  розлігся  на  вузькій  дорозі.

А  потім  перевести  погляд  в  сад  -  
На  справжній  яблуневий  снігопад,
Як  вітерець  з  суцвіттям  білосніжним
Кружляє  в  танці  дивовижно  ніжно.

Солодкі  мрії  пахнуть  нагідками,
А  я  -  мала,  біжу  напроти  мами...
Яке  то  диво!  Лиш  прикрила  очі,
І  навіть  відкривати  їх  не  хочу...
04  03  2017  р  
Вікторія  Р[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722532
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017


Олекса Удайко

HOMO FEMINIS

 [i]    Латинь.  Мова  релігії    і  науки.  Недарма    ж  Карл  Ліней
   запровадив  цю  мову  в  класифікацію  всього  живого  на
   Землі.  Вчений  найдосконаліше  творіння  природи  і  найвище  
   із  примат  ("сосунків")  нарік  як  [b]Homo  sapiens[/b],  що  означає  –  
   Людина  мудра.  Гострі  уми  якось,  жартома,  радянських  людей
   називали  [b]Homo  soveticus[/b].  В  розвиток  традиції  таких
   "жартівників",    європейців  я  іменую  як  Homo  civilicus,  північ-
   но-східних  сусідів  –  [b]Homo  debilicus  [/b](тут  переклад  зайвий),
   а      жіноцтво  наше,  вже  цілком  серйозно,  –  [b]Homo  femins[/b],  
   як  різновид  [b]Хомо[/b],  який,  за  Вайнінгером,  має  свої,  прита-
   манні  лише  жінці  риси.  На    відміну  від  нас,  хоч  і  мудрих,  але...            [/i]
       [youtube]https://youtu.be/VbvvmkYAdvE  [/youtube]
[i][b][color="#5e0470"]Ти  –  та,  
яку  нам  дав  Всевишній  Бог,
хоч  і  створив,  відомо,  для  Адама…
В  тобі  –
ключі  від  святості…  від  двох
                   чудес:  Едема  й  золота  Пріама.  

Ти  –  та,  
котрою  усміхнеться  день,
як  "та"  майне  раз  променем  крізь  ночі…
В  тобі  –  
скрипковий  ключ  для  од,  пісень.
Твої  слова  –  
                   бальзам  душі  –  пророчі.

Ти  –  та,  
в  котрій  є  символи  життя:
в  твоєму  лоні  –  цілі  покоління…
В  тобі  
               є  необорна  ярість  та,
               яка  леліє  лист,  стебло  й  коріння.

Ти  –  та...  
Як  талісман  для  перемог,
де  не  буває  відступів,  поразок…
Устами  жінки  промовляє  Бог.
В  тобі  –  
                   і  сон,  і  яв,  узяті  разом.

Та  ти  ще  та:  
не  стерпить  їй  відмов!
Твоя  жада́  –  що  Господу  молитва!
В  тобі  
                   життя  –  основа  всіх  основ,
                   весна  квітуча  й  життєдайне  літо...

Ти  –  та,  
в  руках  якої  тане  лід,
з  тобою  тепло  і  в  заклання  герці.
Бо  в  то́бі  
                   є  надійні  ліки  від
                   пе-рер-вно-сті  –  
                   несеш  в  собі  безсмертя.  

Ти  –  та,  
з  котрою  не  бува  зими,
з  тобою  не  страшні  й  вали  льодові,  
Тобі,  
                   Любове,  молимося  ми  –
                   ті,  хто  себе  не  мислить  
                   без  Любові.[/color][/b]

8.03.2017

Рекомендую  cлухати  Шопена  -  гармонує  вкрай.[i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 09.03.2017


Виктория - Р

Цвіт вишень

[b][i][color="#b700ff"]
Квітне  вишнями  вулиця,
Вряд  хатки  білолиці,
Одна  одної  туляться,
Мов  сестра  до  сестриці.

Не  спішу,  йду  тихесенько,
Цвіт  вишень  -  на  долоні,
Скоро  будуть  малесенькі  
Ягідки  скрізь  червоні.

В  кожнім  дворику  зелено,
Пелюсток  білизна,
Їх  збираю  у  пелену  
І  сама,  мов  весна.
01  03  2017  р  
Вікторія  Р  [/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721093
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 07.03.2017


Олекса Удайко

Розцвіли піонії

Розцвіли  півонії  садові,
Розпустивши  пелюстки  свої,
Мов  уста  знеможені,  медові,
Мов  безумні  пристрасті  твої.

Я  зберу  квітчані  аромати
І  в  твою  оселю  занесу,
Щоб  у  ній  щоночі  римувати
На  красу  помножену  красу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418762
дата надходження 16.04.2013
дата закладки 07.03.2017


Nino27

Я плакала, вибач…

[b][i][color="#7700ff"]А    знаєш,  ми      разом    чекати  
 будемо    весну...
А    поки    розлука    ще    дряпає  
 кігтями    душу,
Стежина    із    мрій,    веде    в    нічку  
 холодну,  без    сну...
Там    сльози,  і    я,  і    думки    і
 знаю    що    мушу
Тебе    дочекатись,  в    обіймах  
 сховатись    твоїх.
Де    стукіт    сердець    двох...  котре    з    них  
моє    -    вже    не    знаю...
Душа    прошепоче,  почути    
щоб    ти    лише    зміг:
Я    плакала,  вибач...сумую
і    щиро    кохаю.[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716898
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 06.03.2017


Олекса Удайко

Мiсяць i зоря

Ти  зіркою  на  небо
Зійшла  в  моєму  сні,
Я  ж  місяцем  до  тебе
Прилинув  в  вишині...

Ось  і  музИки  грають...
І  місяць  до  зорі
З  запрошенням  до  Раю
Підплив  десь  угорі.

Зоря  не  відмовляла,
Та  й  згоди  не  дала.
Лиш  звабою  сіяла,
Сіяла  лиш  здаля.

…А  місяць  все  кружляє
Навкіл  тої  зорі.
Кружляючи,  співає
І  блимає  вгорі.

Зоря  ж  лиш  посміхалась
До  місяця,  не  більш,
Немов  вона  боялась
Згори  упасти  вниз.

Вже  місяць  округ  зірки
З  надією  кружляв,
Своїм  яскравим  ликом
ЖагУ  їй  завдавав.

І  ось  зоря  упала...
Скінчився  дивний  сон,
І  знов  біля  штурвала
Життя  звичайний  тон...

У  місяця  в  обіймах
Розтанула  зоря,
Душа  її  зомліла,
І  серце  догоря.

...Коли  спадають  зорі,
А  з  ними  –  благодать,
То,  кажуть,  треба  скоро
Бажання  загадать.

Моє  бажання  –  в  небі
Явись,  зоря,  мені...
Я  ж  місяцем  до  тебе
Зійду  в  твоєму  сні.

Ти  ясною  зорею
Ярій,  любов  моя!
Я  долею  своєю
Світитиму  здаля.

Хай  буде  нескінченним
Цей  дивовижний  сон,
Як  світу  безкінечність,
Як  Вічності  закон!

___________
Молодий  місяць.  Фото  автора.
Праворуч  –  будівля  ІМВ  НАНУ,
де  автор  працював  впродовж
майже  50  років  (з  1.04.1964)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402663
дата надходження 20.02.2013
дата закладки 05.03.2017


Виктория - Р

Любовь и Жизнь!

[b][i][color="#ff00a6"]
Ты  для  меня  -  частичка  неба,
Я  для  тебя  -  вода    в  жару,
Ты  для  меня  -  кусочек  хлеба
И  лучик  солнца  поутру.

Ты  для  меня  -  звезды  мерцанье,
Ты  -  самый  лучший  на  Земле,
Я    для  тебя  -  весны  сиянье  
И  чистый  воздух  на  заре.

Ты  для  меня  -  ребенок  малый,
Я  для  тебя  -  души  огонь,
Я  для  тебя  -  цветочек  алый,
Ты  для  меня  -  тепло  ладонь.

Ты  для  меня  -  аккорд  Шопена,
Я  для  тебя  -  хрустальный  звон,
Ты  страстью  мне  бежишь  по  венам,
Мой  мир  тобою  покорён.

Ты    для  меня  -  сосуд  желаний,
Я  для  тебя  -  мольберт  и  кисть,
Ты  -  кладезь  разума  и  знаний,
А  в  сумме  -  мы  любовь  и  жизнь.
25  0  2  2017  г  
Виктория  Р
[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720275
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 01.03.2017


Ніна Незламна

Тернистий шлях в житті /продовження/

         Відколи  народила  сина,  ця  ніч  для  Алли  була  найспокійніша.На  душі  легше  й  син  не  капризував,  навіть  ні  разу  не  прокинувся.
За  вікном  ранок  …  Чути,  як  батько  клопотався  біля  господарства.  Роїлися  думки;  чому  не  зайшов,  може  шкодує  про  те,що  вчора  сказав?    Та  проснувся  син,    увагу  приділяла  йому.
В  кімнату  зайшла  мати,
-  Доброго  ранку!Ну  ви  молодці!  Сьогодні  й  ми  з  батьком  проспали,  аж  корова  почала  ревіти,  
Гучно  забилося  серце,  а  може  батько  розповів,  вона    цього  показати    не  хоче,
-  Мамо  ти  як?
-  Все  слава  Богу,  зараз  поснідаємо,  підемо  до  сусіда.  Треба  зібратися,  по-людські,  на  цвинтар  сніданок  нести,  що  сам  Антон  зробить,  йому  й  так  на  душі  важко.
-Ой,  мамо  добра  ти  душа,  за  всіх  клопочешся,  пожалій  себе.  Вчора    така  була  бліда  та  хіба  можна  було  відговорити,  щоб  не  йшла  на  цвинтар.
-  Скільки  назначено,  стільки  й  проживу.
Надворі  загавкав  собака,  біля  хвіртки  стояла  жінка,
-  Мамо,    хтось  прийшов…
-  То    це  ж  Зінаїда,  остання  дружина  покійного  Миколи.
Алла    бачила  в  вікно,  жінка  розмахувала    руками,  показувала,    то  на  дім  сусіда,  то  на  дорогу  й  швидко  пішла.
-  Іване  ти  де?!  -  гукала  чоловіка  Надія.
За  мить    поспішив  з  сараю,
-  Йду  вже,  йду,  будемо  снідати?
Зайшла  до  хати  зблідла  мати,
-  Ви  знаєте,  що  витворив  синок,  Зінаїда,  розповідає,  залишив  їй  гроші,.  Сказав,  що  немає  часу  йти  на  цвинтар,  щоб  самі,  хто  хоче  пішли    та  поснідали,  там    від  вчора,    багато  чого  їсти  залишилося.  
-  Оце  так,  виховуй…  Виховуй,  душу  вкладай,  а  він  людей  не  поважає.  Паскудник,  тут  же  виріс,  ця    ж  земля  вигодувала!  -  клопотався  батько.  
-  Мамо,  в  такому  разі  ти    залишися  з  Андрійком  вдома,  а  ми  з  батьком    та  тіткою  Зінаїдою  сходимо,  може,  ще    й  тітка  Палажка,  з  нами…
Батько    підтримав  її,
-  Молодець,  тільки  так  й  треба    жити  по-сусідськи,  а  відмовлятися  від  батьків  та  односельчан  великий  гріх.  Невже  та  Москва  рідніша    й  краща?  Чи  запроданці  такі?  Шкода,  заради  грошей,  якоїсь  посади,    загубили  людяність.
     Пройшов    час  ….    Вікно  зі  спальні    відчинене.    Прокинувся  Андрійко,  заліз  на  стільчик,  відсунув  вазон,  кликав  маму,
Та  спохопилася,  прибігла  з  кухні,  швидко  забрала  на  руки,  
-  Ну  тебе  вже  не  залишити,  справжнє  шило,  пішли  по  росичці  походимо,  сонечко  вже  пригріває.
Надворі    під  грушою  сиділа  Надія,    батько  зміряв  їй  тиск.
-  Що,  знову  погано?  Тату,  йди  з  Андрійком,  він  же  любить  бігати  по  росі,  буде  міцнішим,  не  буде  хворіти,  а  я    прослідкую  за  тиском.
Батько  теж  роззувся,  обом    закачав    штанини,  пішли  в  долину.
Алла  наполягала  матері  лягти  в  ліжко  та  вона  заперечила,  попросила,  щоб  в  літній  душ    наносила    води  та  трохи  нагріла  кип`ятильником  .
-  Що  це  ти  мамо,  всі  дні  перепутала?  Сьогодні  ж  не  субота,  а  вівторок.
-  Та  ні,  не  переплутала,  хочу  сьогодні,  мені  відро  води  нагрій  та  й  досить.
       Надія  вийшла  з  душа,
 -Як  пахнуть  яблука!  Щось  шепотіла,  перехрестилася.
Алла  чекала  на  неї,  все  бачила,  завмерла.  Не  насмілилася  щось  сказати,  защеміло  серце,  тривога    засіла  в  душу,  чого  це  вона  так?
--  Доню,  в  цьому  році    на  все  буде  врожай,  буде  що  на  продаж  в  місто  возити.  Якби  їздили  перекупщики,  було  б  краще,хай  трохи  дешевше,  але  ж    легше  на  руки.
       Микола  з  онуком  грався  в  хованки,    малий,  знаходячи  його,  задоволено  підскакував,  пищав,  вже  обоє  сміялися.
Алла  зупинила  їх,
-  Досить  не  галасуйте!  Може  бабуся  заснула.
         Надія  не  спала,  за  хвилину  малий  побіг  до  неї.  Вона  ніжно  обіймала  онука,  тулила  до  себе,  ховала  непрохані  сльози.
-  Мамо  чого  ти?  Тобі  погано?-  занепокоєно  запитала  дочка.
-  Та  це  я  так  ,  не  звертай  уваги.  Я  ліки  випила,  після  душу  покращало,  стало  легше  дихати.
Андрійко  весело  заліз  на  ліжко,  взяв  гребінець,
-  Бабусю,  я  тобі  зачіску  зроблю,  будеш  у  мене  красива,  як  фея.
Та  ледь  стримувала  сльози,  ніжно  обіймала,  цілувала.
Алла  дивиться  зі  сторони  й  думала;  якби  вона  відносилась  до  неї  і  до  малого,  якби  знала,  що  це  син  Антона?»
     Велику  роль  в  її  житті  відігравав  батько,  про  нього    ні  разу    не  нагадав.  Не  сипав  сіль  на  рану.  Гріх  на  себе  взяв,  адже  він  наполягав,  говорив    дружині,  щоб  умовила  доньку  не  їхати.  Щоб  залишалася  на  рідній  землі,  адже    кажуть,  де  народився  -    там    краща  доля.  
     Одного  разу  Надія  завела  мову  про  Росію,  як  там  люди  живуть,  чи  краще,  чи  гірше?  Телевізор  вона  майже  ніколи  не  дивилася,  чоловік    оберігав  її  від  хвилювання,  від  всяких  неприємностей.  Алла    заспокоїла  матір,  сказала,  що  нікуди  не  поїде,  що  вдома    набагато  краще.  Переконувала,  що  для  сина    тут  краще,  веселіше.  В  великому    місті,    багато  людей,  повітря  зовсім  інакше  та  й  вже  звикла    без  чоловіка.  
   Вечеряли  дружно,  як  завжди.  Вся  увага  до  малого,  розвеселив,  скакав,  балувався  здебільшого  з  дідусем.
       Ранок….  здалеку  доносився  грім.  Алла  піднялася  з  тривогою  в  душі,  щось  не  так,  передчуття    чогось  невідомого,    недоброго.
Тихо  вийшла  з  кімнати,  в  кухні  горіло  світло,  двері  відчинені  надвір.  Напевно  батько  вийшов,  але    в  спальні  батьків  помітила  світло.  Кинулася  туди,  струмом  пронизало  тіло,  мати  предстала  перед  Богом.
В  відчаї  взяла    її  руку,  поцілувала,
-Мамо,  матусю,  я  ж  тобі  не  розповіла  правди,  прости!  Я  все  гадала  тобі  стане  краще,  потім  розповім.  Як  я  буду  з  цим  жити  далі,  навіщо  покинула  нас?
 Сльози  текли  рікою,  перед  ліжком  впала  на  коліна,  не  могла  стриматися,  ридала.
За  якийсь  час,  опанувавши  себе,  витирала  сльози,  а  де  ж  тато?  
   На  сходах,  двома  руками  обхопивши  голову,  сидів    батько.
-  Татусю…
 Обоє    обійнявшись,  тремтіли  від  болю,  дали  волю  сльозам.  Хіба  можна  передати  те  горе,    як  щемить  під  серцем,  як  болить  душа,  коли  втрачаєш    найрідніших.
-Я  ж  так  все  життя  її  кохав,  оберігав.
-  Тату,  таточку,  ти  все  робив  завжди  зважено,  як  треба,  це  я  винна,    я  своїм  вчинком  вкоротила  їй  віку,  -  говорила    схлипуючи,  гладила  його  по  плечі  .
     Завив  собака  під  вікном…  Перервав  їх  розмову,  ранкову  тишу.
-Тату,  як  мені  жити  з  цим,  скажи?  Я  ж  не  сказала  їй  правди,  чи  може  ти  їй  щось  сказав,  а  вона  той  біль  тримала  в  собі?
-  Ти    що  донечко,  я    ж  сказав,    я  могила,  нікому  й  слова,  ти  ж  моя  кровинка,  моя  ж  дитина.  Іди,  присядь  біля  неї  розкажи  все,  чого    і  я  не  знаю,  вона    тебе  почує.  Бо    її  душа,    ще  тут,  поряд,  тобі  на  душі  стане  легше,  йди.
 Тихо….  Як  на  сповіді,  розповідала  про  себе,  час  від  часу    рушником  витирала  сльози,  який    зовсім  став    мокрим.
         Минув  час…  Алла  не  покидала  батька  й  на  хвилину,  бачила  ,  який    зажурений  ходив,  за  цей  час,  ще  дужче  постарів.  Він  пригадав  дружину,  бачив,  як  схожа  на  неї  донька,  журився.  Ось  ,  Надія    пішла  і    я  піду,  як  же  вона  сама  з  дитям,  ще  ж  молода?  Кого  ж  тут  зустріне,  нікуди  не  ходить,  ні  з  ким  не  знається.  Стала  така  славна,  обличчя  біляве,  красуня,  як  дружина  в  молоді  роки.  Каявся;  напевно  все  ж    ми  зробили  помилку,  треба  було  відпустити  дитину  після  школи,  може    б  не  було    життя  тернистим.
 Хоч  і  важко  та  Алла  справляється  зі  всією  роботою,  крутилася,  як  білка  в  колесі.    Господарство  треба  вчасно    обійти.  Батько,    все  більше  на  городі,  вродило  добре,  вже  копав  картоплю,  а    поруч  грався  онук.  Клопотався  старий,  добрий  врожай,  буде,  що  продати,  чи  на  щось  розміняти.  Інколи  він  сідав  на  лавку,  що  біля  двору,    чатував  онука,  поки  той    на  долині  весело  грався  з  дітворою.
     Одного  разу  Андрійко  грався  на  долині  з  сусідськими  дітьми.    Хтось  з  менших    місив  болото,  старші  хлопці  сиділи  біля  криниці,  весело  спілкувалися,  метляли  босими  ногами.  Раптово  під`їхав    мікроавтобус,  молодий  чоловік  привітався  до  дітей,  попросив  води.  Діти  немов  прилипли  до  мікроавтобуса,    роздивлялися,  мацали    руками,  про  щось  гомоніли.
   -  Ну  що  братва,  дякую  за  воду?!  А  тепер  всі  по  хатах,  біжіть  розкажіть  батькам,  буду  приймати  картоплю,  помідори,  цибулю.  
Старших    дітлахів,  як    вітром  здуло,  покивали  чорними    п`ятами,  менші  зацікавлено  спостерігали  за  незнайомим  чоловіком.  Андрійко  задирав    голову  догори,    ходив  кругом  нього,  щурився  від  сонці,  все  ж  набрався  сміливості,
-А  ти  часом  не  мій  тато?
Чоловік  засміявся,  
-  Оце  так  запитання,  Та  ні,  я    не  одружений.
Погладив  малого  по  голові,
-  А,  що    трохи  забув  свого  тата?  Він    напевно  десь  поїхав  гроші  заробляти?
Хлопчик  обійшов  його,  ще  раз,  поглядом  зміряв  з  ніг  до  голови,  
-О!  такий  здоровий,  гарний  і  не  одружений?
-У  мене  є  дідусь  і  мама,    і  все,  а  бабця  пішла    від  нас,  оце  літом,  дідусь  сказав,  у  інший  світ.
-  Йди  на  руки  -    покажеш  де  живеш.
Андрійко  задоволений,  вже,  сидів  на    руках,  сміливо      куйовдив        йому  чорне  волосся,
-А  ти  нічого,  красивий,  в  мене  мама  теж,  як  лялечка  красива,  так  дідусь  каже  та  тільки  волосся  в  неї    трохи  світліше.
   Алла  саме  була  надворі,  побачила,  як  чоловік  ніс  на  руках  сина.
-  Ой,  щось  сталося,-  підбігла  до  хвіртки,  вмить  почервоніла.
Та  його  погляд  зупинив  її,  опустивши  очі,  покликала  батька.
-  Мене  звати  Валентином,  я  з  сусіднього  села,  маю  товар,  приймаю  овочі,  щось  будете  здавати?
Дід  з  онуком  швидко  збирали  помідори,  а  Алла  з  мішка  висипала  картоплю  у  відро.  Чоловік  не  соромлячись,  закинув  собі  за  плечі  більше  ніж  пів  мішка,  поніс  до    автобуса.
Андрійко  біг  позаду  діда,хитро  позирнув  до  неї,
-  Мамо,  а  він  нічого,  от  би  мені  такого  тата.
Вона  шарпнула  його  за  руку,
-А  ну  перестань  фантазувати,  геть  мене  зганьбив,  марш  до  хати.
За  вечерею  батько  тішився,  повезло,  молодий  чоловік  добре  обміняв  на  товар  навіть    трохи    дав    грішми.
-  Тепер  до  горіхів  не  будемо  журитись,  на  хліб  стане.
 Син  напевно  набрався  багато  емоцій,  крутився,  вертівся  в  ліжку.  Запитував  коли  в  нього  з`явиться  батько,то  просив  розповісти  казку,  ледве  вклала  його  спати.
Івана  гризли  думки  за  доньку;    хай  би  знайшовся  котрийсь,  щоб  могла    прихилити    голову,  ще  ж  молода,  красива,  як  та  троянда.
     Сувора  зима  …сильний  мороз,  снігу  насипало,  аж  під  вікна.  Алла  годувала  курей,  почула    якийсь  гул.  Через  декілька  секунд,  біля  хвіртки  гукав  Валентин,
-  Доброго  дня,  ви  не  дасте  пару  полін  та  совкову    лопату,    застряг,  не  можу  виїхати.
 Не  знати  чого,  але  засоромилася,  покликала  батька  й  винесла  лопату.
Більше  двох  годин    промучились    чоловіки  та  все  ж  вдалося  виїхати  з  кучугури  снігу.
Іван  запросив  його  на  чай,  не  відмовився,  зайшовши  до  хати,  Андрійкові  дав  шоколадку.
 Вона  подякувала,  кивнула  малому,  щоб  пішов  до  іншої  кімнати.
Чомусь  тряслися  руки,….  на  стіл  подала    пахучий  борщ  і  смажену  качку  з  яблуками.
Валентин  від    Алли  не  відводив  очей,  батько  це  помітив.    Вона  хотіла  йти  в  кімнату  до  малого  та  батько  наполіг,  -
   -  Ти  ж  господиня,  чого  не  сідаєш  з  нами  ?  
   Валентин  розповідав,  що  привіз  з  лікарні  тітку  Зінаїду,  яка  тепер  жила  в  хаті  покійного  Миколи.  Не  думав,    що  так  важко  буде  їхати.  
       Хлопець  чемно  подякував  за  обід,  поспішав  їхати.  Батько  проводив    його  до  хвіртки.
     Якісь  думки  почали    тривожити  Аллу,  це  не  спроста  він  тут  застряг,  може  якийсь  знак  та  зловила  себе  на  тому,  що  не  вперше  думає  про  нього,  він  їй  сподобався.  
     Запахло  весною…    Розставав  сніг,  задзвеніли  перші  струмки.
Подаючи  сигнал,  до  двору  під`їхав  синій  автобус.  В  гумових  калошах  Андрійко  вискочив  з  хати.,
-О  !  Ти  приїхав,  а  мама  полізла  в  льох  за  огірками  та  змити  помідори  в  діжці.
       На  подвір'я  вийшов  батько,  перед  ним  стояв  Валентин,  в  одній  руці  тримав  три  троянди  і  під  пахвою  пакунок,  а  в  другій  торт
-  До  вас  можна?
-А  чому  не  можна,  якщо  з  добром,  ми    гостям  завжди  раді.
     Алла  зайшла  до  хати,  здивовано  подивилася  на  стіл.  Андрійко  вже    встиг  поставити    троянди  в  вазу  й  зняв  кришку  від  торта.  Валентин  схопився  зі  стільця,  як  вона    тільки    зайшла.
-Алло,  це  тобі,  зі  святом  !
Він  подарував  набір  парфумів,  а  Андрійкові  дав    книжку    під  назвою  -  «  Чіполіно  »  .
Хлопчик,  як  шило  бігав,  то  до  Алли,    то  до  нього,  показував  малюнки,  які    намалював  до  свята  Восьмого  Березня.
Ховала  очі,  не  наважувалась  зустрітися  поглядом,  він  її  бентежив.
Години  дві    спілкувалися,  Валентин  розповідав  про  меншого  брата,  який  молодший  на  п`ятнадцять  років,  багато  часу    треба  приділяти    його  навчанню.  Про  заготівельників,  які  приймали  в  нього  товар.
Андрійко  позирнув  на  Валентина,  хитро  повів  очима  до  діда,
-Чуй,  мамо,  він  твій  жених  буде,  так?  А  мені  татом?
Запала  тиша…  тільки  чути  годинник.  Алла    миттєво  почервоніла,  їй  було  так  соромно,  розгублена,  ладна  провалитися  крізь  землю.
Та  Валентин    не    розгубився,  усміхнений,  зиркнув  на  Івана  й  до  Алли,
-А  ти  маєш    щось  проти?
-  Малий  не  забарився  з  відповіддю,
-  Та  ні,  так  ото,  скажу  ,  нічого  красивий,  як  і  мама,  здається  не  скупий  і  горілки  не  п`єш,  як  інші….
Іван  суворо  подивився  на  доньку,  йому  здалося,  що  вона  хотіла  з  опалу    синові    щось  сказати.  Адже  намірилася  схопити  його    за  руку.
-  Алло,  не    зачіпай,  хай  там,  він  же  малий,  тож  говорить  те,  що  думає.
       Коли  Валентин  збирався  їхати  додому,  батько  кивнув  головою  до  доньки,  дав  знак,  щоби  сама  провела  до  хвіртки.  
Біля  хвіртки  Валентин    порушив  мовчання,  уважно  дивився  на  неї,
-  То  нічого,  що  є  син,  можна  я  буду  заходити  в  гості?
 Очі  її  немов  забігали,  від  несподіванки,  кивнула  головою  й  швидко  побігла  до  хати.
На  неї  чекав  батько,
-  Думай  доню,  думай,  так  серед  людей  чув,  хлопець  не  був  жонатим,    кажуть  сім`я  непогана.
       Пройшло  два  роки…Андрійко  дуже  чекав  на  перше  вересня,  нарешті  дочекався,  його  збирали  до  школи.
Валентин  завіз  їх  до  містечка,  де  не  соромлячись  взяв  за  руку  хлопчика,      вибирав  для  нього  одяг.  Алла  спостерігала  трохи  дивувалася  та  їй  дуже  хотілося  щиро  подякувати  йому  за  цей  клопіт,  відчуває  трепіт  серця  і  ніжність,  хотілося  схилити  голову  на  його  мужнє  плече.    
       Автобус  стояв  біля  подвір`я.  З  хати  з  квітами  поспішала  Алла,    за  нею  вискочив  задоволений  Андрійко  і  по  парадному  одягнений  йшов  батько.  Вони    поспішали    в  школу,  на  свято  першого  вересня.
       Йшов  час…        Валентин  зачастив  ,  майже  кожного  місяця  приїжджав,  то    в  чомусь  допомогти,  то  просто  поспілкуватися.
Влітку  кілька  раз  втрьох    їздили  на  річку,  до  неї  було  добрих  два  кілометра  йти,  як  не  більше.  Валентин  у  спілкуванні  простий,  ввічливий.  Навчив  Андрія  плавати,  грався  з  ним,    дещо  пояснював,  коли  той  про  щось  запитував.  Хлопчик  був  у  захваті  від  нього.
       Вже  Андрійко    перейшов    у  другий  клас,  частіше    запитував,  
-  Мамо,  а  чому  ви  не  одружитися?    Хай  би  я  мав  батька,  а  то  хлопці  бачать  ,  що  возить  мене  до  школи,  дивуються,  як  я  кажу  ,  що  це  твій  друг,  як  ти  мені  говорила.
Лагідно  погляне  в  очі,    потім  задумливо  відповідала,
-  На  все  свій  час  синку.
       Одного  літнього  вечора  Валентин  довго  засидівся  в  кімнаті  з  батьком.  Алла  не  лягала  спати,  чекала,  щоб,  як  завжди    провести  до  хвіртки.  Нарешті  почула,  він    подякував,  вийшов  з  кімнати  ,-
-  Алло  ти  мене  проведеш?
-Ви,  що  анекдоти  розповідали,  що  так  довго  засиділися?
Біля  хвіртки  Валентин  наважився  обійняти  її.  Не  сперечалася  ,  відчувала,  як  гучно  забилося  серце.  В  ніжному  поцілунку  прокинулися  відчуття  жіночності.  Дев`ять  років  пройшло,  як  вона  не  мала  інтимних  стосунків.  Якийсь  час  до  чоловіків    відчуває  огиду,  а  нині  зовсім  інше.,
-Я  хочу,  щоб  ми  врешті  побралися,  скільки  я  буду  сюди  так  їздити,  думаю  добре  пізнали  один  одного.  Я  хочу,  щоб  у  вересні  зіграли  весілля,  ти  підеш  за  мене?  
Кивнула  головою,  побігла  до  хати.
Батько  сидів  за  столом  пив  чай.  Ну,  що  доню,  почервоніла  й  оченята,  як  вогники,  може  це  твоє  щастя?
Сіла  поруч  з  батьком  поклала  голову  на  плече,
-  Ти  в  мене  на  всім  світі  самий  найкращий  батько,  я  дуже  вдячна  тобі  за  допомогу,  за  поради.
Він  перебив  її,
-Ти  не  виляй,  як  лисичка  хвостиком,  скажи  дала    згоду?  Вийдеш  за  нього?
Здивовано  позирнула,  кліпала  очима,
-А  ти  звідки  знаєш?  Так,  тато  я  мабуть    закохалася  ,-  трохи  соромлячись,  тихо    відповіла,
-Ой,  доню,  доню,  хіба  я  не  бачив,  як  у  вас  очі  святяться,  який  ви    мали  вигляд,  коли  стояли  поруч.Нині  в    мене  просив  твоєї  руки,  я  сказав,  щоб  ти  сама  вирішила,  що  тобі    серце  підказує.  Я  пригадую  мою,  Надійку.  Яке  щастя,  коли  насправді  кохаєш,  -  говорив,  схиливши  голову,  на  очах  витирав  сльози.
         Минуло  два  роки…  сонячне,  тепле  літо.  Допіру  Настусі  виповнився  один  рік.  Дівчинка  дуже  схожа  на  Валентина,  Алла  пишалася  цим.  Поруч  з  ним  відчувала  себе  щасливою.  Він  усиновив  Андрія,  хлопець  подорослішав,  називав  його  батьком.  Іван  тішився,  що  нарешті  бачив  доньку  веселою,усміхненою,  що  віддав  її  в  надійні  руки.
     Одногов  вечора  Іван  для  неї  приніс  новину,  розповів,  що  зустрів  Зінаїду,  повідомила,  що  Антон  спився,  хоронитимуть  тут  в  суботу.  Кажуть,  це  він  давно  жінці  говорив,  щоб  поховали  на  рідній  землі.                
Вона    здивовано  позирнула,
-Ну    й  що?  Він  тобі  треба  ?  Чи  мені?
Батько  її  перебив,
-Доню,  це  я  до  того,  що  Бог  сам  розпоряджається,  як  має  бути.  Кожен  несе  свій  хрест  у  житті  і  відповідає  за  свої  гріхи.    Антон  забере  нашу  таємницю  з  собою  в  могилу.  То  я  вирішив  тобі  сказати,  щоб  ти  знала.  Це  добре,  що  ви  зібралися    їхати  до  сватів.  Поки  повернуться,  поховають.  
Її  серце  навіть  не  йокнуло,  ,за  ким  і  за  чим  було  шкодувати?  Обійняла  батька,
-Дякую!  Та  ти    не  хвилюйся  так  за  мене!  Я  вже  подорослішала  і  в  нас  все  добре!  Я  щаслива  тату!                                                                                                            
                                                                                                                                                                                   2017р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719445
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 22.02.2017


Виктория - Р

Ніч розмаю

[b]
[i][color="#0015ff"]Мої  приховані  бажання...
Мої  пекельні  муки...
Я  мрію  про  кохання,
Про  ніжні  твої  руки.

Зоріє...Ніч  розмаю...
Думки  дедалі  гірші.
Ти  чуєш?  Я  кохаю!
Мій  спокій  -  лиш  у  віршах.

Розвіє  день  тривогу  -
І  я  піду  шукати
Промінчика  живого,  
Щоб  душу  лікувати.
20  02  2017  р  
Вікторія  р
[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719554
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017


БЕЗ

РОЖЕВИЙ🎀

Буває  так-
ти  дивишся  на  сонце
і  очі  закриваєш.
Переливи  кольорів
в  клубок  мотаєш,
візерунки  із  зірок-ниток
сплітаєш.
І  відчуваєш,як  гріє
прямо  в  твоє  "сонце"
у  грудях.  
Як  було  б  гарно,
щоб  у  людях
сонце  жило.
І  можна  було  б  
дарувати  тепло
просто  так,
і  не  в  знак  чогось.
І  щоб  воно  не  ховалася
за  хмарами  образ  і  зла.
Хай  буде  колір  Рожевий-
колір  добра.
Яскравий  і  щирий,
з  відтінків  безліччю
та  не  примхливий.  
Частіше  дивіться
на  сонце
із  заплющеними  очима.
Впускайте  у  очі-віконця
рожеву  частину  сонця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719256
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017


Надія Башинська

ОЙ ЧОГО ТИ, ВЕРБОНЬКО, ТА Й СХИЛИЛАСЯ?

—Ой  чого  ти,  вербонько,  та  й  схилилася?
Ой  чого  ти,  рідная  зажурилася?

—  Як  же  мені,  вербоньці,  не  хилитися?
Як  же  мені,  вербоньці,  не  журитися?

Вітри  шумлять  сильнії...  Потішаються.
Громи  гримлять  грізнії...  всі  лякаються!

—Віти  твої,  вербонько,  нахиляються.
Вітри-громи,  рідная,  хай  втішаються.

Зійде  сонце  яснеє...  нижче  схилишся,
З  трав  росою  чистою  та  й  умиєшся.

Віти  твої,  вербонько,  мають  силоньку.
Любить-береже  Бог  Україноньку.

Бо  хто  гнеться,  вербонько,  нахиляється,
Від  землиці  силоньки  набирається.

Хоч  громи  розкотисті,  та  не  біймося.
В  них  немає  силоньки.  Звеселімося!

...Зійшло,  зійшло  сонечко!  Засвітилося.
Над  рікою  вербонька  нахилилася.

Те  проміння  яснеє  розсипається...
У  ріці  вербиченька  умивається!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719108
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 19.02.2017


Ліна Ланська

ОЙ, НЕ ТРЕБА…

Ой  не  треба,  зозуленько,  вдосвіт  голосити,
Рахувати  літа  мої  -  воду  мірять  ситом.
Літа  мої  молодії  стеляться  туманом,
Як  захочуть,  помилують  і  наділять  саном.

Ой  не  треба,  як  захочуть  у  журбі  втопити,    -
То  не  зможу  за  рученьку  долю  ухопити.
А  вона  така  примхлива,  вже  лаштує  сани.
Видно  десь  їй  забажалось  не  моєї  шани.

Ой  не  треба,  зозуленько,  на  любов  гадати,
Он  де  вона  на  покуті,  приміряє  шати.
Приміряє,  поглядає  скоса  і    спідлоба,
Хай  минає  її  лихо,  іде  геть  жалоба.

Ой  не  треба,  зозуленько,  відліку  надвечір.
Хай  купаються  в  надії  гніздечка  лелечі.
Щоб  ми  волі  не  вмивали  у  сльозах  одчаю,
Нехай  її  вишивані  рушники  вінчають.

15.12.16.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717938
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 19.02.2017


Іванюк Ірина

Слова… Ви - плечі ангелів…

                                                 У  владі  наших  уст  -  життя  або  смерть
                                                                                           Святе  Писання

Слова  мої!  Не  будьте  ви  німі!
Ви  -  плечі  ангелів.  Атлантів  дивна  сила,-
утрачена...  Коли?  В  якій  землі?...
У  вашій  владі  смерть!  Або  ж  едемські  крила...

І  символів  графічних  древній  скрипт  -
сакральні  квіти  при  небесній  брамі...
Де  б  ти  не  був,  та  з  пам"яті  не  зник,
той  теплий  слід,  уписаний  словами.

18.02.2017р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719029
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 19.02.2017


Дідо Миколай

У крові моїй весен повінь.

Упокоєний  ритмом  рим,
Укладаю  в  рядочки  душу.
Із  розгублених  весен  й  зим,
Потаємних  думок  натрушу.

А  там  очі…  як  сон  –  трава,
Ті  дівочі,  такі  глибокі.
Серце  рветься,  з  грудей  плига,
Як  у  пташечки  стук  високий.

Я  ж  з  розгону  стрибну  у  юнь,
Як  журавлик  удаль  полину.
Думки  –  спомини  тих  відлунь,
Гріють  кожну  мою  клітину.

Cолод  думи  з  грудей  п’янить,
Зацілую  вуста…    медові.
Яка  ніжна  й  ласкава  мить,
У  крові  моїй  весен  повінь.

Боже  милий,  який  то  щем,
І  думки  ці  які  ж  солодкі.
Спрагу  росять  мою  дощем,
Наче  вчора  застиглі  роки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718958
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 18.02.2017


Олекса Удайко

МАЮ ДУМКУ

       [i]  З  приводу  недавніх  подій  навколо
         ЕСП  -  "Еволюції  Сайту  Поезії"

[b][color="#077280"]                                    Більш  як  півроку  тому  було  
запроваджено  дискусію  поетів  навколо  наче  б  
то  важливої  теми  щодо  Еволюції  Сайту  Поезії,  
розпочатої  за  ініціативи  організаторів  сайту  та  
окремих  поетів.  Ідея  непогана.  Дійсно  покращу-
вати  роботу  сайту  можна  і  треба.  В  цій  дискусії  
я  брав  участь,  намагаючись  внести  свою  лепту  
в  боротьбу  з  засиллям  антиукраїнських  елементів  
на  сайті.  Це  можна  було  б  зробити  і  досить  легко,  
якби  до  того  прагнули  пани-організатори  сайту!  
Та  хура  з  місця  не  рухалась.  Натомість  виявилось,  
що  сторінка  перетворилась  на  баталії  далеко  не  
літературного  характеру.  Причиною  таких  чварів  
могло  між  іншим  послужити  прагнення  організаторів  
затії  запровадити  серед  членів  сайту  дещо  подібне  
до  совкового  «соціалістичного  змагання».  Мета  
такого  заходу  принаймні  мені  не  зрозуміла.  Перш  за  
все  тому,  що  ними  (організаторами)  не  подаються  
критерії,  за  якими  малось  оцінювати  твори  аматорів.  
А  судді  -  хто?..  Адже  для  того,  щоб  оцінити  той  чи  
інший  поетичний  твір,  треба,  меншою  мірою,    знати  
елементи  поетики,  особливості  художнього  творчості  
тощо.  Хто  з  нас,  аматорів,  може  об’єктивно  оцінити  
такі  елементи,  як:  характер,  ідею,  сюжет,  композицію  
твору,  його  римо-ритміку  та  й  тип  жанру  (елегія,  поема,  
сонет  тощо)…  Багато  хто  з  нас  не  володіє  достатньо  
художніми  прийомами  вираження  фабули,  ідеї  та  сюжету  
твору.    Далеко  не  всі  ще  володіють  граматикою  та  
елементарними  правилами  написання  художніх  творів.  

             Між  тим  невеличка  групка  "товаришів"  сайту  
разом  з  його  натхненником  паном  Юхницею  наполегливо  
провадять  крамольну,  на  мій  погляд,  думку  про  проведенні  
так  званих  літературних  конкурсів.  Ці  намагання  нічого,  
окрім  пустого  потрясання  повітря,  побудови  авантюрних  
прожектів  та  сіяння  ворожнечі  між  членами  нашого  здорового
дружнього  колективу,  на  моє  глибоке  переконання,  не  несуть.  
Вистачить  уже  нам  конфліктів,  які  стаються  між  вельми  
«великоповажними»  поетами  у  процесі  очних  зустрічей  чи  
після  них.  Слабкості  загальної  культури  та  емоціональні  
сплески  необґрунтованих  амбіцій  призводить  до  того,  що  
«закадичні»  друзі  стають  ворогами  і  цілком  пристойні  твори  
"шанованих"  раніше  друзів  брутально  ігноруються.  Натомість  
розвивається  корпоративні,  далекі  від  доброзичливості,
творчого  зростання  та  взаємодопомоги    стосунки.  

             Особисто  мені  хотілось  би,  аби  пропоноване  нашою  
колегою  «голосування  списком»  було  відмінено,  а  список,    
в  який  чомусь  і  кимось  включено  і  моє  ім’я,  за  висловом  
одного  з  «достойників»  сайту    представника  «чорних  сил»,  
було  ліквідовано.  А    якась  дискусія  щодо  «чорної  каси»,  
не  підтвердженої  документально,  окремих  членів  сайту  
просто  обурлива!
             
             Давайте  займемось,  якщо  ми  люди,  більш  корисними,  
конкретними  справами.  Наприклад,  матеріально  та  фізично
допоможемо  обмеженому  у  своїх  можливостях  інваліду
Петру  Пашковському  (псевдонім  «довгий»),  видати  першу  
збірочку  його  прекрасних  віршів.  Для  цього  не  треба  творення  
якихось  кас  чи  рахунків  у  стилі  "а  ля  Стасюк".  Достатньо  дати
певні  доручення  окремим  активістам  в  організації  публікації  за
телефоном,  а  потім  особисто  і  прозоро  компенсувати  кошти,  
потрачені  на  виготовлення  даної  книжки.  

Важлива,  на  мою  думку,  також  публікація  на  сайті  віршів  наших  
друзів,  які  відійшли  у  вічність.  

             Та  ще  скільки  добрих  справ  можна  зробити  громадою  
розумних,  цілком  здорових  (духом  і  тілом)  людей!

Об’єднуймось,  шануймося!  

З  нами  Бог[/color]![/b]
 [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718823
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 18.02.2017


Касьян Благоєв

Сонетні мелодії

*
     (нашій  дорозі,  небу  і  спогадам…  )

Ворожка-осінь  кличе  на  обжинки…
Іду  на  нашу  стежку  степову,
Де  вперше  я  торкнувся  зваби-жінки,
Де  ми,  щасливі,  падали  в  траву!..

Та  в  шармі  її  золота  –  обман.
–  А  все  ж  повірю,  осене-циганко,
Хоч  зманиш  –  і  сховаєшся  в  туман!
Я  ж,  зачарований,  не  спатиму  до  ранку

В  полоні  довгім  спогаду-причастя
Вітрам-гульвісам,  небу  і  любові
Окрилений  твого  кохання  словом

Довірю  сповідь  Жінці  й  диво-сну:
«Люблю  тебе,  моє  осіннє  щастя,
Що  поселив  в  душі  моїй  весну!»*
----

*  її  останні  слова-зізнання  із-за  холоду  забуття  та  печалей…
але  просить  серце  надію:  живи!  
тривай  і  тут,  між  небом  і  землею,  –  
бо  "ще  буде  радість  щастя  
більше  вод  океану,  
а  кохання  протікати  по  життю  
нескінченною  рікою!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718621
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 17.02.2017


Любов Іванова

НЕМА НІЧОГО…

Нема  нічого..  тільки  морок  ночі,
та  печія,  що  їсть  безжально  очі.
Гіркий  полин  байдужості  твоєї
і  на  узбіччі  в"янучі  лілеї..

Нема  нічого..  тільки  слід  від  болю,
і  той  мольберт,  де  малювала  долю..
На  нім  не  квіти...  ланцюги-кайдани,
від  розуміння  -  більше  не  кохана.


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11109125761

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280373
дата надходження 13.09.2011
дата закладки 16.02.2017


Олекса Удайко

ЗИМОВА МЛЯВА- ©©

           Явища  природи...  Як  вони  нам  нагадують  
           наше  життя!  Хочемо  ми  того  чи  ні...
[youtube]https://youtu.be/9sEWBZZWmco[/youtube]

[i][b][color="#0b5987"]Зимова  млява…  Хоч  тріщать  морози,
І  кубляться  у  стужі  снігурі,
В  природі  щем,  в  душі  панує  проза  –
Зимових  хуг  невтішні  попурі…

Як  відгук  злих  минулих  лютнів,
Що  калиново  впали  на  сніги,
Гуркоче  гнів,  співає  тоскно  лютня,  
Додаючи  статечності  снаги….

І  вже  в  очах  –  немов  ті  добробати,
Що  на  амвон  доладність  принесуть…
Стихає  біль…  І  хочеться  подбати
Про  нашу  свіжу,  вистраждану  суть.

Хоч  в  кабінетах  жарко  –  не  Канари  ж!  –
 Й  надворі  тал  –  як  змучений  народ,
Сконають  дні  –  мов  здирники    і    скнари:
Весна  не  пошкодує  нагород...

«Зимова  млява»  зміниться  весною,
Заснуть  морози,  стишаться  сніги…
За  страдників  оступляться  горою
Ті  теплі  дні,  що  нам  не  вороги.

І  зникне  враз  тупа    контраверсійність*  
В  історії  природи  і  держав,

Бо    аватар**  –  не  схимник,  а  месія  –
Ланцюг  скує  для    міжсезонних  мляв![/color][/b]

15.02.2017

*Те,  що  неоднозначно  трактується.
**Боголюдина.  [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718323
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 16.02.2017


Виктория - Р

Не дай мене нікому

[b][i][color="#7700ff"]Не  полишай  саму
У  розпачі  гіркому...
Мій  біль  скоріш  вгамуй,
Не  дай  мене  нікому...

Не  сій  в  душі  полин,
А  сій  волошки  сині...
Любов  моя  з  перлин-
Одвіку  і  донині...

Знайди  в  собі  чуття,
Хоча  б  краплину  ласки...
Верни  мо  до  життя,
Зірви  з  обличчя  маску...
10  02  2017  р  
Вікторія  Р
[/color][/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718057
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 15.02.2017


Надія Башинська

ЗАДИВИВСЯ В ЇЇ ОЧІ

Задивився  в  її  очі,  а  вони,  мов  зорі.
Задивився  в  її  очі,  а  в  них  хвилі  в  морі.

У  очах  її  тих  синіх  океан  плескався.
Задивився  в  очі  сині,  у  них  закохався.

Привабили,  зчарували,    мов  зоряні  ночі
Оті  її,  сині-сині,  волошкові  очі.

Я  мов  вітер,  що  у  полі  грається  колоссям.
Задивляюсь  в  очі  сині  й  тішуся  волоссям.

Те  волосся  золотисте...  кучері  на  скронях.
Ой,  яка  ж  та  ніжна  ласка  у  її  долонях!

Є  таким  солодким  завжди  милої  словечко...
Подарую  я  з  любов'ю  їй  своє  сердечко!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718248
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017


Олександр ПЕЧОРА

ЛЮБОВІ ПОВІНЬ

Теплі  спомини  –  струм  руки…
Диво-Всесвіт!  
                                     Бажань  вітрила!
Поміж  нами  –  роки-роки…
Двері  зойкнули  –  ти  відкрила.

Через  стільки  студених  літ!..
Стрілись  мрійники.
                                                     Очі  в  очі.
В  горах  горя  розтанув  лід,
полились
                           почуття
                                                       урочі.

О,  яким  чарівним  вином
можуть  бути  уста  медові!
Де  ще  в  книзі,  в  якім  кіно
отака  є  любові  повінь?!.

Біло-біло.
Зима-зима.
Та  надія  завжди  зоріє.
За  заметами  –  ти  сама.
Теплі  спомини  душу  гріють…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718131
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017


Дідо Миколай

Манить додому мяти рідний запах.

Весняним  ранком,
я  ступав  до  хати,  

Виднілись  верби
на  краю  села.

Втомився  в  чужині,
я  ряст  топтати,

«Зозулька»  з  заробітків  привезла.

 

Йшов  навпростець
до  рідної  господи,

В  душі  дитинства
спогад  оживав.

З  болота  бусько
здійснював  обходи,

Мене  з  доріг  граційно
зустрічав.

 

Манить  додому  м’яти  рідний  запах,

Внизу  в  долині
став  мене  манить.

Гасав  малим  колись
тут  на  санчатах,

Той  спогад  кожну
кліточку  п’янить.

 

Так  хочу  соку
знов  з  беріз  напитись,

Так  повалятись  сильно
хочу  у  траві.

Я  так  спішу  бо  ж
хочу  не  спізнитись,

Моя  Волинь  в  мені
присутня  у  крові.

 

Тут  виріс  я…  тут
батькове  коріння,

Матуся  дяку  Богу  досі
ще  жива.

Ми  тут  жили  від
часу  сотворіння,

Тут  пращур  мій  в
могилі  спочива.

 

І  лише  тут  так  шпарить
соловейко,

Бо  Мавка  ще…    із  спогадів  жива.        

Маленька  птаха  мій
чарівниченько,

В  гаях  Волині  творить
ще    дива.

                                   Приспів:

Чарівні  звуки  ринули
з  дрімоти,

Озвалось  чудо  з
гаю,  красень  соловей.

Такі  скрипаль
узяти  лише  може  ноти,

Щоби    воздати  пісню  ніжно    так  з  грудей.


     Примітка:  Зозулька  -  вузькоколійка  Сарни  -  Зарічне

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717892
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017


Леся Утриско

Пльотки. ( Гумореска)

Встала  м  нині,  до-  схід  сонця,   бо  прийшла  субота-  
Вмила  м  писок*,   чисто  руки,  почалам  роботу.
Господарку  обходила,   корову  здоїла,   
Боже  милий!-  вже  полуднє*,   а  я  ше  не  їла.  
Помастила  кусок  хліба  повидлом  з  малини,   
Горнє*  кави  з  молоком  -  маю  трохи  сили.
Заперламсі  я  до  кухні,  борщу  наварила,   
Пляцок  з  ябками  печу,   пирогів  зліпила.  
А  би  мали  нині  всі  добре  сі  наїсти,   
Замісила  м  хліба  ше,  на  дріжджовім  тісті.  
Поставила  м  на  теплІ,  най  си  підкисає,   
Чую...  хтось  мі  кличе  там,  з  дороги  гукає.
А  то  моя  коліжанка,   сусідка  Мариська,   
Тута  в  селі  про  всіх  знає,  як  стара  Ориська.  
То  такі  вже  дві  пльоткарки,   най  їх  качка  копне,  
Як  не  збрешут,   не  добавлют,   то  і  "пес  не  здохне."
Стала  м  хвилю  говорити,   послухати  пльотки,   
За  єдну  поважну  пані, за  коханця  й  портки*.
Так  їм  з  нею  постояла,   за  хліб  їм  забула,   
А  як  їм  си*  пригадала,   то  мнов*  хмара  здула.  
Залітаю  я  до  кухні,  а  там...кара  Божа,  
Тісто  моє  по  всій  кухни,   зацвіло,   як  рожа.  
Розлізлосі  по  столі,   потім  по  підлозі-  
То  ми  треба  було,   глупій*,  бути  на  дорозі.  
Зачала  м  го  я  збирати,   до  купи  ліпити,   
А  вно  лізе  через  верх-  не  можу  вмостити.  
Засапала  м  сі,  вслабла*,  впріла...  поти  мі  залєли,  
Шось, чи  ради  му  не  дам,  до  тої  холєри.  
А,  як  ради  му  дала,  давай  то  всьо  мити,  
Ото  маю  кару  Божу...  жим  мала  спочити.  
То  вам  кажу,  добрі  люди,   би  менше  робити,
Нема  чого  чужі  кости,  без  потреби  мити.  





Писок-  лице,    полудеє-  обід,    горнє-  кружка,    портки-  штани,    ям  си-  я  собі,
мнов-  мною,    глупій-  дурній,    вслабла-  замучилася.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717933
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 13.02.2017


Надія Башинська

ПРОМІНЬ СОНЦЯ Я ВІЗЬМУ В ДОЛОНІ…

Промінь  сонця  я  візьму  в  долоні
і  добавлю  трішки  теплоти.
Ще  додам  я  ніжності  й  любові
і  скажу  йому:  "  Лети...  Лети...  Лети!"

Де  боронить  милий  край  свій  рідний,
освіти  ту  землю...  Освіти!
Віддаю  найкраще,  що  я  маю,
край  той  вірою  моєю  освяти!

Промінь  сонця  я  візьму  в  долоні,
дам  йому  своєї  доброти.
Візьме  ласку  він  мою  й  надію,
і  скажу  йому:  "  Лети...  Лети...  Лети!"

Де  боронить  милий  край  свій  рідний,
освіти  ту  землю...  Освіти!
Віддаю  найкраще,що  я  маю,
край  той  вірою  моєю  освяти!

Розкажи,  як    я  його  кохаю,
нехай  знає,  найрідніший  мій!
З  перемогою  щодня  чекаю,
ніжний,  світлий  промене  ясний!

І  молитви  шлю  щодня  до  Бога,
щоб  дав  сили...  теж  йому  скажи.
Промінь  сонця  я  візьму  в  долоні
й  попрошу:
                       –  Нам  всім  допоможи...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717799
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 12.02.2017


Касьян Благоєв

Октава 6-та. (Рознесене вітром)


*  чи  жарти  Творця,  а  чи  мудрості  дивні  моменти?..

Парадокси  життя  і  природи  земні  парадокси:
Квіти  гарні,  красивії  добрих  плодів  не  приносять.

*  не  торкайся  ти  фарб,  якщо  голосу  неба  не  чуєш

Марно  малює  в  натхненні  художник  
                                                                                                           пензлями  гілочку  вишні,
Так  і  не  змігши  відчути  душею  подиху  вітру  і  тиші.

*  з-під  рук  майстрів  поганих  довершене  не  родиться  

Вчили  древні  древніх:  виріб  досконалий
Ще  не  вийшов  з  рук  невмілих,  черствих  і  недбалих.

*  судді  недовіра    гірша  обману  й  неправди

Негідно  не  вірити  людям,  коли  зустрічаєш  їх  вперше.
Достойний  сім  раз  перевірить,  коли  правий  суд  схоче  вершить.
----
----
*  найбільше  помилиться  той,  хто  нічого  не  робить

Десь  стрімкі  меридіани,  в  бурях  –  паралелі,  –  
Ще  ніхто  не  спотикався,  лежачи  в  постелі.

*  схожі  дурень,  що  мовчить,  і  занадто  чесний

Наше  глупство  тим  і  славне,  що  росте  із  мудрості:
Навіть  чесніть  через  міру  –  як  посестра  дурості.

*  «хто  питає  –  той  не  дурень»

Так  буває,  Касьяне:  спитати  –  то  сором  на  мить.  
Та  не  вчитись,  не  знати  –  це  сором,  з  яким  вік  весь  жить.

*  і  цим  возвеличиш  свій  рід

Навчись:  перед  гідним  і  мудрим,  а  ще  перед  жінкою  ти
Не  бійся  схилитись  в  поклоні  –  це  честі  додасть  висоти.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717488
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 12.02.2017


Дідо Миколай

Черемхи опалі листки

Я  ніс  тобі  охапок  черемшини,
А  соловейко  шпарив  із  гаїв.
Неначе  вчора  там  біля  хатини…
Юначі  роки  виринули  з  снів.

Я  вів  тебе  за  руку  наче  паву,
М’які  під  ноги  слались  спориші.
У  мріях  наших  малював  уяву,
І  нам  було  так  тепло  на  душі.

Пройшли  роки,  відгомоном  події,
Журавлики  удалеч  понесли.
Які  ж  були  тоді  ми  молодії…
Та  вже  стежки  травою  поросли.

В  тебе  сім’я  давно  і  в  мене  діти,
І  дітки  є  у  наших  вже    дітей.
А  серденько  продовжує  щеміти,
І  знов,  як  вчора  шпарить  соловей.

                         Приспів:
О,  роки  мої,  молодії,
Розсипані  в  них  пелюстки.
Не  мучте  мене  лиходії,  
Черемхи  опалі  листки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717651
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 11.02.2017


Надія Башинська

ПОВИЛАСЯ СТЕЖЕЧКА ПОЛЯМИ…

Повилася  стежечка  полями,
колос  наливають  тут  жита.
В  них  волошки  і  ромашки  квітнуть,
маків  цвіт  дарують  їм  літа.

І  спориш  росте  тут  край  дороги,
наші  він  слідочки  рахував.
Разом  з  нами  він  збігав  до  річки,
ніжним  білим  цвітом  розцвітав.

А  та  річка,  гомінка  й  весела,
хвилями  хлюпочеться...  Стрімка.
Ой,  яка  ж  ти,  річечко,  грайлива!
Ой,  яка  ж  ти,  річечко,  дзвінка!

Й  досі  там  під  лісом,  на  галяві,
Невеличка  яблунька  росте.
Яблука  великі  та  рум'яні
наливає  сонце  золоте.

Запашні  вони  та  соковиті
з  пишних  віт  просилися  до  нас.
Пахли  м'ятою  і  теплим  літом
залишився  в  них  дитинства  час.

Я  піду...  піду  по  тій  стежині,
колосяться,  як  тоді,  жита.
В  них  волошки  і  ромашки  квітнуть,
маків  цвіт  дарують  знов  літа.

Тут  моє  дитинство  залишилось,
відшукати  б  поміж  трав  сліди.
Допоможуть  яблука  рум'яні
споришеву  стежечку  знайти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717483
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 11.02.2017


Олекса Удайко

КОЛОРИТИ МИРОТОЧНОЇ ЖІНКИ

             [i][b]В[/b]  алентин  –  по-грецьки  сила,
             [b]А[/b]  тланти  –  наші  мужики!
             [b]Л[/b]  еліяти  усе  ж  просили
             [b]Є[/b]  лейну  святість  нам  жінки.
             [b]Н[/b]  ам  же  без  святості  не  жити:
             [b]Т[/b]  ака  планида,  кров  така!
             [b]І  [/b]  святість  ту  несе  по  світу
             [b]Н[/b]  адійна  жінчина  рука…
             [b]А[/b]  нам,  мужчинам,  треба  знати  –
             [b]М[/b]  инать  не  слід  своєї  хати!  [/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/m_-sz5ZBNoc[/youtube]
[i][b][color="#ad11a3"]Рожевий  ранок…  Доторк  сонцем  плоті  –  
глибокий  вдих  цнотливої  краси…
О  ранку!  Видих  молитов  і  млості,
свій  колорит  у  дійство  принеси!

Вдихни  у  жінку  непотайну  силу,
щоб  та  відчула  розкоші  пещот,
які  б  вона  замала,  не  просила,
щоб  правили  за  трави-приворот.

Нехай  квітують  манії-прилюди  
благословенної  Всевишнім  гри,  
флюїдо-мироточної  остуди.
Та  все  гірке  й  солоне  прибери!

І  хай  в  жатті́  не  приндяться  обжинки  –
в  любові  Вічній  не  шукай  кінця:
між  кольорів  –  найкращий  колір  жінки,
той,  що  веде  із  темні  до  вінця…

Шануймо  ж  те,  що  любомудрим  Богом
дано  нам,  грішним,  разом  й  на  віки,
щоб  привселюдно  йти  –  не  перелогом  –
нехай  дорогу  вказують  жінки!

Вони  ж  бо  є  в  небесному  велінні,
у  Вічнім  плеску  чистої  води.
Бо  в  нас  нема  дивнішого  створіння,
як  жінки  мироточної  сліди*![/color][/b]

______
*Тут  –  як  наслідок,  унаочнення.  

10.02.2017[/i]

Всяк,  кого  цікавлять  секрети  чоловічого  довголіття,
дослухайтесь  до  секретів  китайської  медицини  ТУТ:

[youtube]https://youtu.be/wxLNFK2hNL0[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717408
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 10.02.2017


Олена Жежук

Небо

Втомилося  небо.  
Самотньо  в  зажурі  повисло.
Уже  не  глибоке    -    
безмежність  упала  в  сніги.
Спускалось  донизу,  
по  білому  білим…  Навмисно?
І  ріки  німіли  й    таємно  мовчали  боги.


І  тисячі  рук  піднялись,  
щоб  утримати  небо,
І  били  на  сполох,  
й  кували  стовпи  ковалі…
А  я  терла  руки  холодні  
й  просила:  «Не  треба!
Воно  ж  пригорнутись
                               хотіло  
                                         давно  
                                                     до  землі…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717108
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 09.02.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2017


Олена Жежук

Самотній човен

Де  падають  зорі  –
в  туманах  там  долі  пливуть,
У  синіх  долинах  купаються  зоряні  плеса.
Отам  поміж  них  
чиясь  доля  зібралася  в  путь,
Пливе  у  човні  (та  куди  ж…)  
загубилися  весла.

Гойдається  човен,  
штовхає  самотність  його
В  пітьму  незворушну,  
пірнає  углиб  порожнечі.
Яке  це  вже  коло?  
Бо  вистачило  б  й  одного…
Їй  човен  покинути  б  
й  сісти  на  крила  лелечі.

Їй  впасти  б  у  трави,  
з  туманів  смарагди  струсить,
Й  світанки  змережити  з  зір
і    вінками  у  коси,
Їй  весни  стрічати  б…  
весною  і  жити,  і  снить…
Гойдається  човен,    
мов  вранці  не  струшені  роси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716710
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 07.02.2017


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Калинове кохання

Весною  вітер  цілував  калину,
як  наречену,
і  на  руках  гойдав,  немов  дитину
благословенну…

Калина  виглядала  неймовірно
у  пишнім  цвіті  -
тремтіли  пелюстки  манірно,
теплом  зігріті…

Зелені  шати  прикрашали  тіло
до  днів  осінніх,
а  потім  ніжне  листя  облетіло  -
з’явився  іній…

Він  малював  на  ягодах  узори
в  обіймах  нічки  -
горіли  в  небесах  яскраві  зорі,
а  в  церкві  свічки…

Куди  ж  подівся  вітер  невгамовний
у  цю  годину?
Лишив  у  серці  біль  невиліковний
і  самотину…

Ольга  Шнуренко

P.S.  Дякую  Костянтину  Мордатенку  за  натхнення!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716659
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 07.02.2017


Олекса Удайко

У НЕБІЛЬ НЕ ГАЙНУ

                   [i]Спонтанно...  про  сокровенне...[/i]
[youtube]https://youtu.be/aEE8IM3ukC8?list=RDaEE8IM3ukC8[/youtube]

[i][b][color="#004970"]Геть  не  піду  я,  гримнувши  дверима,
З  образою  на  всіх  я  не  піду!
Мені  життя  реальне,  як  і  сниме,
Не  утворило  хиби  і  біду.

Був,  як  усі,  при  участі,  при  ділі,
Виконував  немало  важних  справ…
Хоч  мозолі  вже  –  на  мізка́х  і  тілі,
Ніколи  від  роботи  не  стогнав.

А  ви,  ображені  на  світ  і  Всесвіт,
Ідіть  всі  геть  з-перед  моїх  очей!
Що  ви  зробили,  щоб  наш  світ  воскреснув  –
Чи  світло  запалили  між  ночей?

Жалітись  хоч  на  щось  –  усі  ми  ладні,
Оправдуючи  цим  свою  немі́ч…
Чи  засвітили  темню,  бісу  владну,
Чи  запалили  жар  небесних  свіч?

Прокльони  слати  –  то  останнє  діло,
Жалітися  на  когось  –  марна  річ!
Що  ви  зробили,  щоб  серця  горіли,
Щоб  темність  щезла,  ранкові  навстріч?

То  ж  не  жалійтесь  ниці  ґалаґани*,
Не  злобуйте,  пусті  балакуни!
Погляньте,  як  боролися  титани  –
Вкраїнської  минувшини  сини!

Я    не  піду  в  нікуди  –  у  покуття,
Нехай  хоч  в  річці  Удай  потону…
Та  по  мені  ще  підуть  у  майбутнє,
Бо  жив,  бо  буду!..  В  небіль**  не  гайну…[/color][/b]
________
*Поплавці  на  риболовецьких  снастях.
**Великий  камінь,  піщаник.  

31.01.2017.  

Світлина:  не  із  інтернету  –  зі  школи  життя...
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716505
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 06.02.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2017


Ганна Верес

Україна – матінка моя

Де  біля  хати  розквітають  вишні
І  пшениці  хвилюються  в  полях,
Цю  землю  дарував  мені  Всевишній!
Це  –  Україна  –  матінка  моя.

Де  ліс  піднявся  у  небесну  просинь
І  вітром  зацілована  земля,
Де  верби  у  воді  купають  коси,
Це  –  Україна  –  матінка  моя.

Де  тішать  світ  Карпати  водограєм
Й  Дніпрова  повновода  течія,
Милішого  немає  в  світі  краю.
Це  Україна  –  матінка  моя.

Приспів:
Україно,  вільна,  єдина,
Ти  як  мати,  у  житті  одна,
Україно,  Україно,
Моя  рідна  сторона!

2.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716431
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 05.02.2017


Світлана Моренець

СЛОВА… СЛОВА…

[i]Слова  наші  –
відлуння  душі  нашої.[/i]
Автоафоризм

[b][i]Слова...  слова...  Звідкіль?  Строфа  римована,
з  яких  висот  прийшла?  Ким  надиктована?
Якими  ду́хами?  Це  має  значення,
бо  й  озоріння  в  ній,  і  передбачення.
В  словах  енергія  –  від  світла...  й  темного,
(хтось  від  зірок  бере,  хто  –  із  підземного).
Одних  ви  раните,  для  інших  –  зцілення,
святого  й  грішного  і  смисл,  і  втілення.

Слова...  –  любов  і  бруд,  й  смертельні  палаші.
А  велич  слів...  вона  –
від  висоти  душі.

4.02.2017  р.[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716204
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 04.02.2017


Алекс Бур

Когда за окнами МЕТЕЛИ, , ,

За  окнами  метут  метели,
Свивая  белизной  струи,
А  девушка  в  соей  постели
Творенья  создаёт  свои...

Отсутствует  в  них  то,  что  надо:
Размер  и  ритм,  нет  точных  рифм,
Когда  девчонка  мыслям  рада
Таким  нежданным,  но  своим...

Придёт  со  временем  уменье,
И  мастерство  то,  что  все  ждут...
И,  сможет  написать  творенье,  -
Слоган  за  тридцать  пять  минут...

А,  может  быть,  даже  за  десять...
А  повезёт,  за  пять  минут
Создаст!  И  бездарей  то  взбесит,
И  те,  от  зависти  умрут!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708789
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 03.02.2017


Олекса Удайко

ДОБРОДБАЙ БЕЗСМЕРТЯ. (4- та 5-та частини)

         [i]В  заключних  двох  частинах  поданої  поеми  
         зображена  друга,  більш  плодотворна  поло-
         вина  життя  героя,  наповнена  несподіваними  
         колізіями,  що  характеризують  його  як  мужню  
         людину,  яка  не  боялась  бути  спаленим  на  вогні  
         "більшовицької  інквізиції".  Не  будучи  членом  
         партії,  він  був  у  гущі  подій  передвоєнного  та  
         післявоєнного  періоду  існування  СРСР,  не  раз  
         ризикуючи  своєю  свободою,  а  то  й  життям.  Але  
         вийшов  неушкодженим,  певно,  "родився  у  сорочці"...    
         Та,  певно,  ще  тому,  що  все  життя  творив  людям  
           добро  і  "безсмертя"...  [/i]
[youtube]https://youtu.be/MlAuHoRXLes[/youtube]

[i][color="#08658a"]IV.[b]МИСЛИВЦІ  ЗА  МІКРОБАМИ    

                                 1.
Є  три  царства  у  природі.
Розпізнать  неважко  –
Як  за  ясної  погоди
Сполохнути  пташку…
То  тварини  різнорідні  –
Фавна*  любе  стадо
Й  Флори**  особини  плідні  –
Порадій,  о  Ладо***!    
Серед  них  є  і  такі,  що
З  обома  у  дружбі  …
А  як  дощ,  буває,  хвища  –
У  людей  на  службі.
Хто  не  ласував  грибів,
Добрий  мій  козаче,
Що  ростуть  серед  дубів,
Той  не  жив  неначе…
В  цьому  царстві  є  й  такі,
Що  не  видно  оком:  
Їхні  гіфи****,  мов  нитки,  
Лиш  під  мікроскопом
Можна  бачити…  Та  враз
Явиться  їх  дія,
Як  з  поживою  матрац*****[/b]
_____
*Бог  тварин  у  грецькій  міфології
**Богиня  рослинного  царства,  там  же.
***Богиня  плодоріддя  у  древніх  слов’ян
****Клітини  у  мікроскопічних  грибів.
*****Лабораторний  посуд  з  поживним  середовищем.

[b]Спорами  засіять…
А  серед  одноклітинних
Є  ще  дроб’янко́ві…
Їхні  вади  вельми  дивні
Знать  –  обов’язково…  
З  неклітинних  царство  Vira
Добре  всім  відоме…
Бо  штовхнути  смерті  в  прірву
Може,  коли  вдома      
Появ  грипу,  як  заброди,
Переколошматить.
Й  не  розгудять  його  шкоди
Й  батько  ані  мати.
Є  й  такі  серед  мікробів,
Що  всім  царствам  шкодять.
В  них  підступна  є  утроба
Й  підлі  сайти  коду…

Отакі  то  є  звірюки,
Їхні  зримі  вади…
Як  до  них  докласти  руки  –
Не  дістануть  влади.
А  відтак  «ловці  мікробів»
Конче  нам  потрібні.
Тут  знання  їх,  хист  і  спроби
Стануть    принагідні.

                                   2.
В  науці  відомі  нам  різні  путі…
В  яку  із  них  рушить,  якою  іти?
Не  раз,  мабуть,  Віктор  собі  задавав
Питання  важливе…    Й  одвіту  не  мав.
Бо  йшов  у  науку  він  сам  –  корчувато,
Не  маючи  титулів,  звань  ані  хати…
Лише  за  плечима  практичний  багаж,
Бо  в  земській  лікарні  –  дванадцять  літ  стаж!
А  вік  свій  і  досвід  життєвий  –  під  сорок…
Хоч  вік  і  статечний,  попереду  ж  –  морок.  
Одне  лише  доктор  упевнено  знав:
Знайти  для  мікробів  побільше    управ…
Для  тих,  що  корисні  –    хай  люду  послужать,
Фатальні  ж  мікроби  не  мучать  хай  дуже:
Не  буде  в  житті  невигубних  хвороб  –
Загине  від  ліків  лукавий  мікроб!
Бо  відав:  і  хист  його,  й  досвід  в  пригоді
Ще  стануть  йому  на  новій  вже  роботі…
Та  про  нагороди  він  й  гадки  не  мав,
Думки  про  свій  успіх  він  в  серці  тримав.
Лише  б  не  завадили  побуту  мшиця
Й  адміністративного  нахилу  лиця…

                               3.
В  Києві  –  пітьма  мужів,
Що  Мінерві*  служать,
Та  один  лиш  з  них  уздрів
В  героєві  мужа,
Як  той  в  Харкові  лікбез
З  сангік’у**  наладив…
І  у  Санбакінститут
Вченого  принадив***  
______
[b]*Богиня  науки  і  мистецтв  
   в  Римській  міфології.
**Санітарія  та  гігієна  –  стала  
       абревіатура  в  побуті  та  медицині.
***Йдеться  про  проф.М.П.  Нещадименка,
директора  Санітарно-бактеріологічного
інституту  в  Києві,  який  запросив  молодого      
 вченого  на  роботу  в  свій  інститут.[/b]

Тож  здійснилась  давня  мрія,
Мрія  заповітна  –  
Втілити  усе,  що  вмієш,
У  вогні  досвітні
Темряви,  що  панувала
В  царстві  дроб’янко́вих.

…Між    мікробів  є  немало
Тих,  що  чинять  шкоду.
Коклюш,  грип  і  малярія,
Лихоманка,  бруцельоз,
Сказ,  правець,  дизентерія,
Тиф,  чума,  туберкульоз…
Ці  хвороби  впали  в  очі
Мага  від  науки…
Хоч  й  до  іншого  охочий  –
Не  дійшли  ще  руки.
Серед  інших  до  дрібниці  
Вивчив  він  склерому*,
Що  попала  до  скарбниці
«Не  бажай  нікому»…
Головне,  що  людям  стало
З  вченим  ліпше  жити,
Бо  здобутими  знаннями
Й  лікарів  став  вчити**.
…Ще  б  багато  що  нового
Вчений  взнав  в  Санбаку***,
Та  його,  немолодого,
Ждали  вже  бурлаки…
Бо  родився  під  Стрільцем
Вчений-непосида…
Слідкувати  ж  за  сільцем
Може  лиш  сновида.[/b]
_______
*Хвороба  дихальних  шляхів  у  людей.
**Поряд  з  основною  роботою  в  Санбакінституті
       В.Г.Дроботько  читав  лекції  в  Інстиуті  вдоскона-
       лення  лікарів  (м.Київ).
***«Побутове»  скорочення  назви  Санітарно-
         бактеріологічного  інституту.

                             [b]      4.
 …Ось  уже  він  в  Заболотнім
Мікроінституті*  
 Розгорнув  свою  роботу
Вже  як  ledare**  тута.
Тут  проблеми  й  організми
Не  лише  медичні,
Погляд  через  іншу  призму  –
Вкрай  біологічну.
Й  наточив  «стрілець»  тут  стріли,
Взяв  у  руки  лука
І  давай  –  по  «вражим  цілям»  –
Влучно  й  вправно  стукать…
Перш  ніж  в  ворога  стріляти,
Та  не  промахнутись,
Треба  в  нього  добре  знати
Місце  зле  і  вутле,
Як  він  служить,  з  ким  він  дружить,
Всі  його  унади…
А  інак  –  зведеш  наругу    
Й  не  даси  їй  ради.[/b]
_____
*Інститут    мікробіології  та  епідеміології
   ім..Д.К.Заболотного  ВУАН.
**Як  керівник  відділу  медичної  мікробіології
       у  цьому  інституті.

[b]То  ж  мисливець  перш  на  звіра  
Розставляє  сіті,
Та  такі  надійні  й  вірні,
Що  немає  в  світі…
«Снасті»  ті  в  руках  Дроботька  –
Методи  й  ідеї,  
Сам  створив  в  своїй  роботі  
Й  по  мікробах  «вклеїв».
Конкуренти  вітамінів,
Похідні  азолу,
Різнорідні  сульфаміди  –
Все  піддалось    зову
Вченого  за  кличем  долі,
Лікаря  –  за  фахом…
Обезболені  ним  болі  –
Йшли  хвороби  прахом!
Так,  червоний  стрептоцид
Й  бактеріофаги
В  Другу  світову  –  у  хід
Всім    смертям  у  змагу!  
Та  то  вже  було  пізніш,
Інша  ж  пря  наразі  –
Коні  –  як  у  спину  ніж  –
Від  «НЗ»  заразні…

                                                   5.
Фатальні  мікроби  нас  мучили  всюди…
Не  менше  ж  нас  мучать  фантоми  війни.
Війни,  що  була,  і  що  є,  і  що  буде,
Не  Бога  то  воля!  То  –  від  сатани.
Ота  Світова  в  тридцять  восьмому  році
Для  вченого  вже  почалася  тому,
Що  «ворог  підступний»  –  на  кожному  кроці,
І  кожен  мав  змогу  попасти  в  тюрму…

Принаймні,  так  думали  в  НКВС,
Бо  коней  падіж  вже  почався  процес…

І  щоб  розв’язати  таку  ось  проблему,
Покликали  вчених…  Очолив    Дроботько
Як  шеф  фахівців.  Та  були  і  дилеми…
Й  бригада  поринула  мужньо  в  роботу.
Робота  тяжка,  копітка  далебі…
Було  вже  досліджено  тисячі  проб,
Й  коли  перевірили  все  на  собі,
То  знайдений  був  винуватець-мікроб.
І  назва  йому  –  Stаchybótrys  altérnans,
Звичайний,  жалюгідний,  миршавий  гриб.
Й  вина  там  не  в  ньому  –  в  колгоспній  системі,
Що  рушила  силу  споріднення  триб*.
Бо  люди  окремо  від  їхніх  продуктів,
Продукти  окремо  від  праці  людей…
Що  можна  чекати  від  хибних  дедуктів
Та  від  утопічних,  злочинних  ідей?!
Та  праця  учених  внесла  свою  лепту  
Не  лише  в  науку  –  в  безпеку  людей:
Саджати  не  стали,  принаймні,  за  «это»  –  
Мікробу  не  вчепиш  «крамольних»  статей![/b]
______
*Проміжна  одиниця  між  родинами  та  родами
   в  систематиці  і  таксономії  живих  організмів.

                   [b]      6.
Як  не  дивно,  фахівцям,
Що  впіймали  «звіра»,
Якщо  вірить  папірцям,
Надана  довіра…
А  ще  згодом  у  столиці
Ордени  й  медалі  
Високодержавні  лиця
Їм  за  подвиг  да́ли…  

…Та  така  вже  вчених  доля  –
Ні́коли  їм  спати:
Повернувся  з  бою  поля  –
Готуй  нові  лати!
 Бо  в  мікробів  резистентність
До  найкращих  ліків
Виникає  повсякденно,
Чи  зима  чи  літо…
Та  Дроботько  передбачив  
Оту  домовину
Для  лікзасобів.    Й  означив
Новеньку  стежину.
Вкупі  з  Токіним  Борисом*
Мали  вони  види
Не  на  тебе,  дідьку  лисий,
Ні,  на  фітонциди**!
І  рослин  зручна  «аптека»
Враз  їм  піддалася.
Як  у  древнього  ацтека  –
Томагавк  і  ласо!  [/b]
_____
*Першовідкривач  **фітонцидів  –
   антибіотичних  речовин  із  рослин  –
   ленінградець  Б.П.Токін,  білорус
   за  походженням.

[b]І  один,  що  в  воїн  в  полі  –
Не  антибіотик  –
Фітонцид,  що  мав  прополіс,
Лікував  сухоти.
А  в  рослинах  звіробою  –
Жахи  страховинні  –
Іще  ті,  незламні  вої!
Не  лише  причини,
А  й  послід  хвороб  жорстоких,
Як  косою,  клали…
І  знання  про  них  глибокі  –
Незвідані  далі  –
Вилились  в  незнані  досі
Нові  препарати.
Їх  в  аптеці,  що  на  розі,
Просять  хворим  дати.
Отакі  то  в  нас  мисливці:
За  здоров’я  встали,
І  розумні,  і  сміливці,
І  –  міцніші  сталі!

                       7.
Було  б  дуже  дивно,  якби  зупинився
Учений  у  царстві  грибів  і  дроб’янок…
Бо  мозок  його  все  шукав  нові  ніші
 В  багатій  природі…  То  був  лише  ранок!
Бо  кликало  серце  у  ці́сарство  Vira,
Де  сфінкси  таємні  –  на  кожному  кроці,
 Й  істоти  мізерні,  страшніші  за  звіра,
Щоб  знати  в  лице  і  творити  пророцтва.
Він  спершу  знайомився  з  групою  фагів,
Які  пожирали  бактерій  клітини…
І  в  віруснім  царстві  став  істинним  магом,
Бо  фагів  зневолив  на  службу  людині:
Терпіли  від  них  і  бацили,  і  коки,
Як  від  фітонцидів  –  із  місця  ні  кроку!
Та  мікобактерії  й  паличка  Коха
Іще  завдавали  багато  мороки…

…Цікавили  вченого  землі  ще  орні,
На  котрих  буяли  і  жито  й  пшениця.
Та  віруси  дуже  були  вже  проворні!
То  треба  б  тим  вірусам  глянуть  у  лиця…
Й  пізнати  їх  тайни  учений  поклявся.
Маестро  інтриг  і  властитель  наук
Інтимами  вірусів  сильно  пройнявся  
І  він  працював,  не  жаліючи  рук…

…А  втім,  йому  рук  якурат…  не  хватало.
Бо  мав  вже  немало  цікавих  ідей,
На  той  час  вже  група  як  школи  зачало
Була  із  обізнаних  й  гарних  людей.
А  втім,  як  директор  Дроботько  наладив
Робочі  взаємини  із  Московцем*,
І  з  ним  Інститут  й  Україну  прославив,
Бо  вірусології  став  він  Отцем.  

                     8.
Лікарю  понад  усе  –
Клятва  Гіпократа:
Яку  користь  принесеш,
Так  тобі  й  заплатять…
А  ще  шкоди  не  чини,
Передай  свій  досвід,
Будь  які  були  б  чини,  
Правду  знати  –  досить…
Знайся  свій  лише  з  своїм,
Очі  не  викльовуй,
Як  було  б  не  гірко  їм,
Поступай  з  любов’ю…

…Треба  б  ще  немало  знать
Лікарських  повадок,
Та  ніхто  із  нас  не  свят.
Не  даси,  то  вкрадуть…
І  тому  був  наш  герой
Вкрай  не  таємничим:
Лікувати  ж  –  «геморой»  –
Хворих  було  нічим.
А  відтак  свої  знання  
Вчений  сіяв  всюди,
Щоб  були  –  не  маячня  –
Здоровіші  люди.
І  навчав  він  то  студентів,
То  гомеопатів,
Хоч  не  мав  ні  дивідендів,
Ні  чіпкої  плати.
Ескулапів  поважав,
Хто  б  де  не  учився…
І  в  народну  медицину
Начисто  влюбився.
І  його  в  країні  знали
В  ранзі  альтруїста,
Що  писав  свої  анали
Із  знанням  і  хистом.
…Та  не  все  в  житті  так  гладко  
І  не  все  так  просто:
Поміж  нас  є  людці  «гадкі»
Та  ще  й  безголосі…  
Якщо  й  мав  хтось  свою  думку  –
Відстоять  боявся:
Від  тюрми,  а  ще  від  сумки,
Мов,  не  зарікайся.

                                               9.
Йому  вже  не  вадила  побуту  мшиця,
Бо  мав  і  достаток,  і  сан,  і  хвалу,
Та  консервативного  ухилу  лиця  
Звели  на  Дроботька  блюзнірську  хулу…
Та  вчений  не  схибив…  Даремні  нападки  
Він  аргументовано  всі  відхилив,
Бо  впевнений  був,  що  теорій  нащадки  
Оцінять  його  у  майбутнє  прорив…
І  так  воно  й  сталось:  наук  дилетанти
Спливли  з  небосхилу,  як  тала  вода,
Відтак  наукових  канонів  атланти
Сказали  правдивості  поглядів  –  «Да»!  

Як  вчений  відкритий  любив  диспутантів  
І  зла  на  нападників  він  не  таїв,
Але  не  терпів  як  тупих  дилетантів,
Так  і  пілігримів  з  дрімучих  гаїв.  
Слова  його  точні,  розумні,  правдиві
Вростали  в  науку,  як  правда  в  граніт,
Постали  в  житті  і  діла  його  дивні,
А  з  ними  –  обряснений    правдою  світ.
Безпо́мильні  істини,  тверді  на  дотик,
Служили  як  жезл  для  невірних,  конвой…      
Поповнився  святістю  щедрий  кіотик,
А  вченого  праці  знайшли  аналой.  

                                     10.
…Була  вже  осінь,  та  рання  осінь,
Коли  зібрали  вже  картоплі́…
А  в  небі  світло  –  блакитна  просинь,
Хоч  серце  жити  так  щиро  просить,
Та  з  неба  впали  суми́  й  жалі.

Бо  добрий  лікар,  що  знав  Карпинську,
Пішов  до  неї  в  цей  світлий  день…*
Спустилось  небо  –  і  стало  низько,
Та  до  актриси  було  так  близько,
Аби  послухать  її  пісень…

Уже  так  склалось,  що  лихо  сталось
В  осінню  пору  для  них  обох…
В  життя  обох  їх  помилка  вкралась,
Та  на  останок  долі  з’єднались,
Хотів  так,  певно,  Всевишній  Бог.

Тепер  літають  два  голубочки
У  небі  синім,  мов  дві  зорі,
А  на  землі  їх  сини  і  дочки
Ростять  старанно  плоди  й  листочки,
Плодів  же  праці  –  не  владарі…  

Удень  –  робота,  та  думи  –  ніччю:
Кому  потрібна  робота  ця:
Гниє  держава  –  в  суспільстві  відчай…
Життя  коротке  –  наука    вічна,
Хай  вічна  слава  її  жрецям![/b]

______
*Г.П.Затиркевич-Карпинську  і  В.Г.  Дробтька  хоронили
   в  один  день  –  12  вересня,  але  з  різницею  в  часі  45  років.
   Аспірант  1-го  року,  ваш  покірний  слуга  "со  товарищі",  ніс  
   труну  покійного.

                               [b]  V.  ЕПІЛОГ

Мені  –  до  цуґи  слово  «добродбай»…    
Але  чи  можна  дбати  лиш  про  суми
Грошей,  майна  й  всього,  що  –    через  край?  
А  що  вартують  в  кожного  з  нас  думи?..

І  як  тоді  із  тим,  що  не  в  ціні,
Й  ніколи  цін  в  житті  своїм  не  мало?..
Чим  виміряти  вічне  те  мені,
Що  річчю  здавна  бути  перестало?

…Було  немало  вже  людських  погонь,
Й  згоріло  в  них  уже  немало  судеб…  
Задля  кого  сміливці  йшли  в  огонь  
І  йти  у  нього  ще  довіку  будуть?..

Герой  наш  думав  перш  за  все  про  тих,
В  кому  жила  якась  тяжка  недуга,
Й  коли  не  мав  він  вирішень  простих,
Його  хапала  невблаганна  туга…

І  він  шукав,  шукав,  шукав,  шукав…
Шукав  і  думав  він  і  дні,  і  ночі,
Кидаючи  для  інших  сонми  справ,
Хто  про  кар’єру  дбати  був  охочий.

Його  займала  думка  лиш  про  те,
Життя  як  для  людей  зробити  кращим,
Їм  зілля  дати  –  вірне  і  просте,
Щоб  люд  не  кинути  напризволяще…  

Йому  ідея  не  давала  спати:
Як  люду  стати  в  світі  цім  безсмертним.
 І  на  вівтар  усе  поклав,  щоб  знати,
Що  є  найкращим  у  борні  зі  смертю…

То  ж  різні  «добродбаї»  є  в  житті…
І  як  їх  можна  між  собою  сплутать?!  
Одні  жирують,  інші  –  в  каятті…
Хіба  відмін  не  видно  в  їхній  суті?..  

Та  знаєм  певно:  в  ланці  пражних  днів,  
Що  квітнуть  по  рясній  землі,  ми  –  гості…
Суть  в  тім,  яким  вогнем  ти  тут  горів  
І  що  добавив  до  свого  погосту*.  

А  наш  герой  шукав  свій  еліксир
Від  старості,  недуг-хвороб  і  смерті,
Не  ждав,  як  та  лисиця,  легкий  сир,
В  умо́вій  праці  вчив  канони  тве́рді!  

Відтак  міцним  нам  мислиться  закон:  
Лиш  на  землі  воздвигнуті  опертя,  
Що  вистоять  в  доланні  перепон,  
Людині  чинять  і  її  безсмертя…[/b]
________
*Тут  –  товариство,  громада,  спільнота  [/color]

На  світлині:  В.Г.Дроботько  у  студентські  роки  
(приблизно,  1910-13  року);  "молодий"  герой
символізує  оте  безсмертя,  про  яке  він  дбав  все
своє  життя.  Музикальний  супровід  -  реквієм  
Вольфгана  Амадея  Мроцарта.

2003-2017  рр..[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715766
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 02.02.2017


Олекса Удайко

ДОБРОДБАЙ БЕЗСМЕРТЯ. 3. Intermezzo*

       [i]Герой  цього  твору  був  великим  патріотом  своє  малої  
       батьківщини.  Та  понад  усе,  певно,  любив  риболовлю.    
       А  риби  у  той  час  в  Удаї  було  багато.  Відтак  він  зі  своїм  
       приятелем  Фішером  (Fischer  -  з  німецької  -  рибалка),
       німцем  за  національністю,  пропадали  на    річці,  коли  
       Віктор  приїздив  на  відпочинок  у  рідне  село.  А  ще  був  
       закоханий  він  у...  народну  медицину.  Про  це  та  про  
       інше  у  третій,  короткій  частині  твору...[/i]
[youtube]https://youtu.be/GGkkp5ewXCw[/youtube]

                                 1.
[color="#0a84a3"][b][i]Все  було…  Та  в  нагороду
Чи  то  Господу  в  угоду
Віктор  з  рідними  в  столиці,*
В  клініці  –  у  «робітниці»**…
Він  своїм  робітникам
Та  Гігеї***  вірно  служить…
А  не  тим  більшовикам  –
З  ними  він  давно  не  дружить…
Та  недовго  то  було,
Лиш  дрібок  малий  від  миті  –
Потягнуло  у  село,
Де  пупи  родин  зариті…  
Отаке-то…    intermezzo  
Сталося  в  житті  Дроботька,
Бо  для  нього  то  –  як  Мекка:
Серцю  мед  –    про  всіх  турбота.
Як  додому  повертався  
В  рідний  край!  Він  ним  хворів,
В  ньому  він,  як  син  кохався,
Хлопець  вірний…  з  Дігтярів.          [/b]

[b]Не  один  вже  переліг
З  другом  Фішером  зорали…
(Він  без  Удаю  не  міг!)
Й  пісню  з  ним  таку  співали:  

«Я    живу    уже  у    сонячній    столиці,
Квартиру    маю,    дачу    і    сім'ю.
Бракує    лиш    із    Удаю    водиці  –  
Терпку    сльозу    мого    дитинства    п'ю.
О    Боже    мій!    Візьми    усе    до    себе
Й    мою    гірку,    немов    полин,    печаль!
Мені    в    житті    нічого    більш    не    треба  –        
Дай    Удай    мій,    де  тиха,    рідна    даль...»

І  співали  без  заспіву  –
Мали  вже  такі  смаки,
Не  любили  лестить  криво…
А  заспів  там  був  такий:

«  Мій  Удаю,    твої    густі    заплави
І    в    солов'їнім    щебеті  гаї!
До    вас    я    лину    знов.  Не    для    забави  –  
Синівська    кров  свіжить  чуття  мої.
                                       
                                   2.
Пристрасть  друзів  –  риболовля…
 Бо  таких  ось  (!)  карасів  
Ні  Чортків,  ні  Теребовля,
Ні  Красилів,  ні  Борщів
Не  ловили  і  не  їли  –
Заявляю  я  це  сміло  –
Ну,  хіба  що  ще  Сула,
Що  для  Удаю  була
Як  для  сина  –  мати  рідна
Та  йому  –  по  рибі  –  гідна…

Ще  була  в  Дроботька  пристрасть  –
Росянисті  трави,
Що  росли  в  полях  імлистих,
В  Удаю  заплавах…
Лікарським  недремним  оком
Він  корисні  впізнавав
Та  цілющим  їхнім  соком
Хворих  вправно  лікував.
Про  найбільш  цілюще  зілля
Він  робив  нотатки,
Щоб  прихильникам  довкілля
Створювало…  свято.
Бо  немало  у    рослині
«Корисних  копалин»,
Що  потрібні  для  людини  –
Фітонциди****  мали…

Та  про  це,  читачу  милий,
Далі  в  творі  йдеться.
Вистачить  здоров’я  й  сили  –
Скінчим  intermezzo…[/b]

______
*На  той  час  столицею  України  був  Харків.
**4-та  робітнича  поліклініка  м.Харкова,  в
       якій  В.  Дроботько  працював  у  1925  році.
***Богиня  медицини  в  грецькій  міфології.  
****Антибіотичні  речовини  вищих  рослин.[/color]

Прмітки.  *Початок  поеми  тут:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714672

На  світлині:  хата,  в  котрій  пройшло  дитинство
акад.В.Г.Дроботька,  2008  р.,  фото  автора[/i].[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715214
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 02.02.2017


Віктор Ох

Польова творчість (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tTRhkqM9da8[/youtube]
-----------------

Намалюй  мені  круг  на  пшеничному  полі!
Закодуй  у  малюнку  таємне  знання
і  про  те,  що  життя  –  це  топтання  у  колі,
і  яка  це  захоплива  річ  –  пізнання.

На  пожмаканім    клапті  чиєїсь  уяви,
як  ескіз  чи  шедевр  намальовані  ми.
Тож  чому  б  не  прим’яти  у  полі  нам  трави,
щоб  створити  для  Неба  шматочок  краси!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715125
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Олекса Удайко

ДОБРОДБАЙ БЕЗСМЕРТЯ (1-ша і 2-га частини)

         [i]Як  і  обіцяв  у  своєму  "АНОНСІ",  доповідаю  про  
         виконану  з  дня  оголошення  тайм-ауту  роботу!  
         Написана    книга,  присвячена  50-річчю  пам’яті  
         мого  односельця  академіка  В.Г.Дроботька  під  
         назвою  "Відданість  науковій  істині"  (у  співавторстві  
         з  донькою  вченого,  об'ємом  270  сторінок  тексту
         (1.5  інт.,  4  А).  Книга  подана  до  друку,  вийде  у  в  ц.  р.  
       у  видавництві  "Наукова  думка".  В  додатку  серед  
       іншого  розміщена  і  моя  поема  з  анонсованою  тут  
       назвою.  Вона  містить  5  частин,  2  з  яких  викладено  
       мною  тут.  Далі  буде...  
       
     На  фото:  прижиттєвий  портрет  ученого,  роботи
       відомого  художника,  1957  рік.
[color="#0756a6"]
[b]І. Пролог  [/b]

[b]Там,  де  Удай  з  Лисогором
Обнялися,  щоб  нести
Разом  тихі  води  в  море,
У  заплавах  квітнуть  трави,
Осока  й  очерети;
В  пагорбах,  що  зліва  й  справа,
Причаїлись  берести
І  берези  білокорі...
Хто  ж  те  знав,  що  білосніжність
Цих  красунь  впаде  ув  очі  
Раз  кмітливим  дігтярям,
Щоб  берез  цнотливу  ніжність
Підкорити  трударям:
У  степу  на  схилі  ночі  
Часто  чути  скрип  коліс;
То  скрипів  чумацький  віз,  
Везучи  із  Криму  сіль
До  вкраїнських  міст  і  сіл...
Так  було  не  ‘дне  століття  –  
І  за  миру,  й  в  лихоліття  
В  давнину,  але  не  нині  –
В  тім  краю,  де  Дігтярі  –    
Дивне  сельбище  в  долині  –
Причаїлось  при  горі*.[/b]
__________
*  Лиса  гора  розташована  на  правому  березі  Удаю
навпроти  гирла  Лисогору  неподалік  від  села  Лиски

[b]Удай  –  річка  невеличка,
Та  не  раз  від  ятагана
Татарина-бусурмана
Кров  текла  в  ній,  не  водиця...
Невеличка  річка  тая
Все  прожите  пам’ятає,
Пам’яттю  живе  й  донині  
(І  село  в  її  долині)  
Про  славетні  дні  народу,
Про  поборників  свободи...
.
Слава  в  пам’яті  ізтерта
Тих,  що  дбали  про  безсмертя
Не  лише  свого  народу,
Але  й  –  Богові  в  угоду  –  
На  здоров’я  тих  людей,
Що  жили  в  скорботний  день
Небезпечних  пандемій,
Включно  й  ти,  народе  мій!..

...Так  на  Удаї  жило
Звичайнісіньке  село  
Дігтярі  собі,  допоки
Не  упало  в  ревне  око
Одному  із  Галаганів,
Що  мав  вдачу  непогану
Відмивать  ту  славу  діда*,
Не  осталось  щоб  і  сліду
Від  ганьби  перед  народом
За  осквернену  свободу.
Й  ось  потомок  Галаган,  
Вже  поважний  в  мирі  пан
Ставить  замок  там  високий,
Що  й  донині  тішить  око...
Згодом  він  його  дарує
Губернатору  Полтави,
Там  губернськая  управа
Фахлікбез  організує...**

[b]ІІ.  Син  свого  роду[/b]
                                       1.
...  Та  й  навіщо  це  пишу  я?..
Бо  ж  мені  сказать  хотілось,
Що  в  селі  в  сім’ї  Дроботька,
Що  з  недужими  турботу
Мав***,  на  радість  народилось
Сірооке  дитинча...
Швидко  сплинув  райський  час  –  
Вже  нелегка  мить  гряде
(Жити  як  і  вчитись  де?),
Бо  опряга-смерть  забрала
Вітіного  батька...
Сина  ж    мати  згодом  слала
Вишкіл  здобувати
 В  гімназію,  що  в  Прилуках...  [/b]
__________
*Мова  йде  про  зраду  Прилуцького  полковника  
Гната  Галагана  Іванові  Мазепі  у  війні  з  Росією  у  
1709  році.  
**В  частині  Маєтку  Галагана  в  Дігтярях,  дарованому  
громаді  було  відкрито  ремісниче  училище,  яке  в  наш  
час  відоме  як  сільськогосподарський  ліцей.
***Григорій  Дроботько  –  батько  Віктора  –  працював  
фельдшером,  помер  від  Виразки  шлунку  у  1894  році.  

[b]Все  було  –  удачі  й  муки,
Не  жалівсь  нікому,
Що  вже  зуби  молодецькі
Набили  оскому
Від  письмен  латинських,  грецьких...    
[/b]
[b]                          2.
...Треті  півні  вже  пропіли.
Гімназист  при  свічі,
Пише  почерком  несмілим,
Стомлюючи  вічі,
Про  дівочий  ніжний  стан,
Ігри  і  кохання,
Як  невіглас  і  «профан»
Завдавав  страждання
Гімназійним  дівам,
І  як  автор  не  сприймав
Франтів  говірливих,
Інше  кредо  Віктор  мав:

«Той  індивід,  котрий  прилюдно
Кричить,  упевнений  в  собі,
Форсить,  як  правило,  усюди
Й  щасливий  у  своїй  судьбі...
То  у  такого,  вір,  і  мало
Немає  в  серці  ідеалу,.
Той  чоловік,  повір,  такий,
Хоч  показний,  але  пустий…»

«Гімназист»  –  сумна  поема,
Правда  про  гульвісу,
Автор  в  лоні  ж  у  богеми  –  
Це  вже    інша  пісня!
Пише  вірші  і  балади,
Ще  й  уміння  має
З  лицедійства,  бо  в  театрі
Різні  ролі  грає*  

Словом,  тішиться  дитина,  
Та  ще  й  інших  тішить
Всім  життям  своїм  людини,
Що  живе  –  не  грішить.
Так  і  став  би  він  поетом
Чи  артистом,  може,
Якби  серце  не  щеміло
При  останнім  ложі
Його  батька,  що  так  рано
Відійшов  у  Лету,
Чим  наніс  нестерпну  рану
Юному  поету…

                             3.
Й  ось  романтик-гімназист
В  Університеті:
Ескулапом  вже  був  зиск
Стати  –  не  поетом.[/b]
_________
*Як  свідчить  "Щоденник"  В.Г.Дроботька,  він  у  віці
до  9  років  брав  участь  у  дитячих  виставах,  що  
організовувались  у  маєтку    Галаганів.  За  деякими  
даними,    дещо  пізніше  він  виступав    як  актор  у  
народному  театрі  м.  Ромен    разом  із  відомою  
актрисою  землячкою  Г.П.  Затиркевич-Карпинською.

[b]Тут  науки  всі  конкретні  –  
Що  ближчі  до  діла:
Мають  інше  за  предмети  –  
Хворі  душу  й  тіло.
Взявся  Віктор  за  науку,
Як  до  всього  брався,
Бо  набив  і  серце  й  руку
На  тому,  чим  грався
У  дитинстві  вдома,
Де  були  і  гуси,  й  кури,
Й  звірі  невідомі…
Він  до  них  в  дні  теплі  літа,
Було,  тайно  крався.
А  тепер  –  о  боже-світе!  –
До  розтинів  вдався,  
Незважаючи  на  страхи,
Що  повинен  вмерти
Індивід-невдаха…
Та  невдовзі  гарт  для  серця
Став  йому  пригідний.
…Та  не  був  плеканцем  долі
Віктор  в  дні  побідні
Революції  за  волю…

                                             4.  
Вкраїнські  селяни  ще  п’ятого  року
Повстали  за  землю  –  земля  тут  нівроку.
Уже  й  дігтярівці  шикують  колони:
Виходь,  небайдужий,  в  ком  дух  не  холоне!
Крокують  селяни-повстанці…  Ідуть,
В  руках  транспаранти  й  хоругви  несуть.
«Пани-павуки!  Не  визискуйте  нас!
Земля  хай  –  селянам!»  –  волає  Тарас.
Попереду  Віктор  –  студент-першокурсник:
«Дай  землю  і  волю  нам,  пане-розпусник!»
…Зібралось  на  вигін  повстале  село…
А  той,  хто  не  вийшов,  тому  «повезло».
Бо  сотня  козача  руша  вже  з  Прилук,
Щоб  гасла  іх,  лозунги  вирвати  з  рук,
Повсталих  селян,  запроторить  за  грати:
Як  землю  ділити  –  ви  будете  знати!

…В  Прилуцькій  тюрмі  їм  і  темно,  і  пусто,
Хоч  люду  у  камерах  безліч.  Не  пустять
Туди  ані  матері,  ані  сестри,
Щоб  щось  побратимам  з  їди  принести.
В  тюрмі  часу  відлік:  години  –  роки,
Бо  час  зупинився  для  них,    і  руки
Ніхто  із  свободи  їм  вже  не  подасть,  
Бо  грати  завадять,  кайдани  і  власть.
Та  ось  змилостивися  раз  прокурор  –  
Пом’якшив  студенту  «суда  приговоръ»
Й  відправив  під  нагляд  властей  в  те  село,
Де  серце  юначе  раніше  цвіло*.
А  іншим  –  відсидка  в  тюрмі  до  весни,
Яка  у  Прилуки  прийшла  із  Десни,
Чи,  мо'  з  Петрограда,  де  світло  заграв
Вкраїнський  матрос  запалив  і…  програв...
Та  то  вже  є  пісня  про  інші  часи,
А  нам  –  повертатись  у  наш  час.  Проси,
Проси,  юний  Вікторе,  судну  управу,
Щоб  зняти  судимість  й  навчання  поправить…
Та  де  там?..  В  селі  він  відсидів  два  роки,
Перш  ніж  до  навчань  повернувся.  Уроки
З  наук  природничих  він  жадібно  «гриз»,
І  ректор  йому  в  нагороду  дав  приз…**

                           5.
Отже,    в  Університет
Віктор  враз  подався,
Як  отой  тупий  «запрет»
Прокурора  знявся.
…Два  роки  дались  в  знаки  –  
Треба  ж  доганяти,
Вчився  ж  Віктор  залюбки  –
Все  хотілось  знати.
І  поринув  знов  в  науку,
Та  ще  й  у  медичну,
І  дісталась  йому  му́ка
Взнати  гадку  вічну:
Чому  люди  так  завчасно,
Ненароком,  рано
Від  хвороб  серцевих  часто
В  болях  помирають.
І  студент  кмітливим  оком
Ворога  примітив:
Від  бактерій,  їхніх  соків  
Та  ще  від  токсинів
Поступово,  непомітно
Ста́ріють  судини.[/b]
_________  
*  Тут  прийшло  Віктору  перше  кохання.
**Впродовж  навчання  Віктор  виконав  добротну
наукову  роботу,  за  що  був  удостоєний  премії  та  
золотої  медалі  імені  М.І.Пирогова.
[b]
Так  Дроботьком-юнаком
Розпізнано  «прозу»,
Що  була,  між  тим,  вінком
Атеросклерозу…

               6.
Та  продовжити  навчання
Йому  не  припало  –  
Пригадалося  заслання,
Й  «дігтярівське  сало»*
За  бунти,  де  участь  Віктор
Мав  нагоду  братии,  
І  за  що  не  мав  він  світла  –
Кинутий  за  грати.
Ненадійним  об’явила  
Влада  того  мужа
Та  й  у  Бобрик**  відрядила  –  
Хай  лікарем  служить.

 І  хоч  Віктор  не  в  науці,  
А  лише  в  лікарні,
Йому  ж  світло  на  посту  цім,
Бо  ж  –  не  в  буцигарні.
За  роботу  ескулапа
Кметі***  благодіють:  
За  добро  добром  і  платять  –
Всім,  чим  тільки  вміють[/b]
____________
*Йде  мова  про  нагляд  поліції,  якому  був  підданий  бунтар.
**  Село  поблизу  м.  Ромен  –  повітового  центру  Полтавської  
 губернії  (нині  Сумської  області).
*  *Кміть  (діал.)  –  селянин.  
.
[b]А  все  більше  тим,  що  ці́ну
Ніколи  не  мало,
Й  не  під  силу  товстим  стінам:
Це  –  любов,  не  «сало»...

                                         7.
Пішло  б  все  на  краще,  аби  не  війна,
Бо  долю  народу  ламає  вона.  
Війна  світова,  та  за  тим  –  громадянська,
За  ними  в  форватері  –  влада  радянська...
І  скільки  ще  витрима  вражих  нашесть
Народ  український,  в  ком  слава  і  честь?!
І  скільки  ще  буде  і  кривд,  і  облуди
Для  довготерплячого  нашого  люду?!

...Одною  ніколи  не  ходить  біда:
Біда  за  бідою,  мов  тала  вода,
Туди  йде,  де  тонко,  де  топко,  де  низько,
З  війною  йде  й  пошестей  цілая  низка:
Чума,  тиф,  холера  і  голодомор  –
Мітла  по  засіках  холодних  комор...

Було  і  в  Ромні  так  в  двадцятому  годі,
Коли  малярія  з’явилась*.  В  пригоді
Тут  лікарьський  досвід  Дроботька  постав:
І  Ромен,  і  Сулу,  і  околичний  став
Обстежував  лікар  й  зловив  комара  –  
Рознощика  пошестей  тих  –  малярій.
Говорять,  і  досі    комар,  мов  мара,
В  Ромені  гуляє,  та,  видно,  без  дій,
Бо  лікар  Дроботько  знання  про  хворобу,  
Здобутий  ним  досвід  лишив  на  сторожі.
Гудуть  хай  комахи,  –  хоч  сотні,  хоч  рій,
Не  буде  в  країні  таких  пандемій!      

                 8.
Минають  дні,  минають  роки,  
А  Віктор  все  ще  у  Ромні  –  
Його  тримають  за  всі  боки
Діла,  які  –  не  звершить,  ні!
Слабким  бо  ж  місцем  в  цьому  місті
Була  на  той  час  медицина.
Як  задарма  віддать  костистій  
Свою  дочку  чи  сина?!
І  лікар  слав  свої  знання
У  люди  через  курси,  
Які  створив  не  навмання  –
Свідомо,  щоб  ресурси
Людські  Вкраїні  зберегти
Та  духом  преумножить,
Щоб  всі  –  і  він,  і  я,  і  ти  –  
Могли  недуг  знеможить.
Та  Віктор  тим  ще  переймавсь,  
Щоб  людність  об’єднати**,
Щоб  захистить  її  права
На  вулиці  і  в  хаті,[/b]

____________
*В  1920-21  роках  Віктором  Дроботьком  у  р.  Ромен  
і  околицях  виявлено  і  локалізовано  вогнище  малярії.  
**йдеться  про  участь  Віктора  в  роботі  громадських
     організацій  в  Ромнах  у  ці  роки.

[b]Щоб  люди  мали  хліб  і  сіль,
І  дещо  ще  й  в  стодолу,
Щоб  кожен  мав  у  серці  ціль
Служить    ідеї  й  столу.
І  він  свій  дух  рафінував  –  
Брав  участь  в  грі  театру,
А  почуття  він  римував
При  свічці  і  при  ватрі...
                                   
                                     9.
                                 «Життя  коротке  –  мистецтво    вічне,
                                 Хай  вічна  пам’ять  його  жрецям!»
                                         
                                                   З  газети  «Наше  слово»  м.Ромен    
                                                   від  1209.1921.    
                                                                     
Чи  був  герой  наш  таки  артистом  –  
Питання  спірне.  Напевно,  був.
Чому  ж  бо  в  нього  душа  пречиста,
І  звідки  в  нього  слова  –  намисто,
І  де  їх  лікар,  від  кого  чув.

Так  склалось  в  тії  буремні  роки:
У  місті-квітці,  що  звуть  Ромен,
Жреці  мистецтва  величним  кроком
Несли  пожертву,  несли,  нівроку
І  не  жаліли  своїх  рамен.

Кавалерідзе*,  Шкурат**  і  Ганна,
Що  –  Затиркевич.***  Ще  й  Хуторна.****
І  трупа  в  Ганни  і  дужа,  й  славна,
А  у  актриси  –  постава  гарна  
Талант  квітучий  –  наче  весна.

Чому  ж  Дроботьку  не  бути  з  тими,
Хто  до  народу  стоїть  лицем?
Хто  слово  правди  в  народ  нестиме,
Хто  скаже  сміло  його  й  правдиво
Не  обминувши  усобних  тем?

...Було  б  все  добре,  та  сталось  лихо  –  
Пішла  Карпинська    в  останній  день.*****
Пішла  у  Вічність...  І  стало  тихо...
І  стало  тихо,  бо  сталось  лихо  –  
Не  стало  чути  її  пісень.

А  що  ж  Дроботько,  наш  добрий  лікар,  
Не  зміг  злодійку-смерть  зупинить?
На  те  все  йшлося:  минулось  літо,
Настала  осінь  –  незримо  й  сліпо  –  
І  обірвалась  СРІБляна  нить.

Удень  –  робота,  тріумфи  –  ніччю:
Така  вже  доля,  уділ  митця!
Потухла  рампа,  погаснуть  свічі...
«Життя  коротке  –  мистецтво    вічне,
Хай  вічна  пам’ятть  його  жрецям»[/b]

_______
*І.П.  Кавалерідзе  (1887-1978)-  український  скульптор,  
кінорежир,  драматург,  організатор  і  режисер  театру  в  
Ромнах.
**  С.Й.Шкурат(1885-1971)  –  самодіяльний  актор  
Роменського  музично-драматичниноь  театру.
Заслужений  артист  РРСФР.  Знімався  у  багатьох
фільмах,  у  тому  числі  у  Фільмі  О.Довженка  "Земля".
***  Г.П.    Затиркевич-Карпинська(1855-1921)  відома  
українська    акторка,  співучасниця  театрального  
життя  М.Кропивницького,  М.Садовського,  
М.Саксаганського,  М.Заньковецької.  Уроженка    смт  Срібного  –
нині  мого  та  В.Г.Дроботька  районного  центру.
****  Є.О.Хуторна(1856-1980)  –  драматична  акторка  із  
трупи  М.Садовського,  що  разом  із  Г.Затиркевич-Карпинською  
вступила  до  Роменського  театру  у  1918  році.
*****Йдеться  про  смерть    Г.  Затиркевич-Карпинської  
12  вересня1921року.    
[/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714672
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 27.01.2017


Любов Іванова

А ВОЗРАСТ ВОВСЕ НИ К ЧЕМУ

А/хинея  -    наши  годы  ,  вздор,  бессмыслица

В/  них  загадки  и  подтекста  вовсе  нет.
О/глянусь  с  высот  своих  -  все  так  же  мыслится
З/ря  мне  летопись  ведет  подсчеты  лет.
Р/азукрасили  виски  мне  годы  проседью,
А/  душа?  Душа,  как  прежде  молода
С/колько  прожито,  с  неё  туманной  моросью
Т/яжесть  лет  моих  стекает,  как    вода..

В/еселюсь,  пою,  влюбляюсь  я  по  прежнему
О/бнимаю  добрым  сердцем,  как  крылом.
В/едь  оно  всегда  подвластно  чувству  вешнему
С/коль  бы  раз  летела  вера  под  уклон...
Е/жевичных  зим  нисколько  не  пугаюсь  я

Н/у  не  вечные  в  природе  холода.
И/  пройдусь  без  страха  я  высокой  насыпью

К/ак  никто  не  проходил...  и  никогда.

Ч/то  мне  годы,  обозначенные  в  паспорте,
Е/сли  их  не  собираюсь  брать  я  в  счет.
М/не  весне,  цветам  сказать  бы  снова  "Здравствуйте!"
У/лыбнуться,  продолжая  путь  вперед.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714146
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017


Світлана Моренець

Проба пера



***
Небо  ясніє,
вабить  небесна  блакить.
Злетіти  б  птахом.

***
Вітер  ламає  
оголену  гілочку...
мов  чиюсь  долю.

***
Сполоханий  крик
маленької  пташини.
Тривога  в  душі.

***
Бліднуть  зіроньки
від  місячного  сяйва.
Цар  затьмарив  свиту.

***
Пташка  літає
над  засніженим  полем,
мов  душа  землі.

                                   22.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713776
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017


Н-А-Д-І-Я

Літній ранок…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WCGzGl85CSg[/youtube].
Повільно  ніч  іде  на  спад.
Знов  сонце  небо  освятило.
На  небі    новий  йде  розклад:
Воно  вже  зорі  розгубило.

Земля  розкрила  ледь  повіки,
Із  квітів  випила  росу.
Роса  для  неї  -  справжні  ліки:
Вони  підтримують  красу.

Жахнулись  хмари  з  переляку.
Вогнем  зайнявся  горизонт.
Нема  ніякого  натяку,
Що  знов  здолає  землю  сон.

Прокинувсь  ліс;  проміння  грає.
Про  щось  шепочеться  листва.
Цей  літній  ранок  обіцяє,
Відчуть  земного  божества.

Промінчик  сонячний  торкнувся,
Мого  ще  сонного  лиця...
Це  просто  ти  мені  всміхнувся...
Та  казці  цій  нема  кінця....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713750
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017


TatyanaMir

Чи вмієм ми кохати?!

(Слова,музика,  виконання  -  Тетяна  Мирошниченко)

Відео  тут:  https://www.youtube.com/watch?v=gtH8VM6yAkc

Під  небом  місяць  вповні.
Шепоче  тихо  море.
В  сузір’ї  у  полоні
Скелястий  схил  гори.

І  вітер  обіймає
Цю  тишу  і  дрімає.
В  солоних  хвилях  грають  
Сріблясті  кольори.
                       Пр:                                                              
І  хочуть  хвилі  знати,                          
Чи  вмієм  ми  кохати.                        
Слова  чи  поцілунки                        
Ловлю  я  з  губ  твоїх.                          

Чи  можем  так  кохати                  
Щоб  морем  цілим  стати.        
Чи  линеш  ти,  як  хвиля                  
До  ніг  моїх  .                                                    
                           2
Під  небом  тільки  вдвох  ми,
Розкриті  двері  раю.
Сміється  місяць:  «З    вами
Так  солодко  мені»

Танцюють  срібні  хвилі,
Співає  море  в  тілі.
Зірки  землі  торкнулись.
Все  наче  уві  сні.
                       Пр
І  хочуть  хвилі  знати,                          
Чи  вмієм  ми  кохати.                        
Слова  чи  поцілунки                        
Ловлю  я  з  губ  твоїх.            

Чи  можем  ми  кохати,                                            
Морем  любові  стати.
Чи  линеш  ти,  як  хвиля                      
До  ніг  моїх  .                                                    
                           
                       3        
В  серцях  наших  є  море
І  вітер  там,  і  хвилі.
І  є  в  душах  перлини
На  самій  глибині.

Магічний  світ  любові
У  кожнім  нашім  слові.
Летять  вони  до  неба
В  сузір’я  ті  рясні.
                 ПР:
І  хочу  я  сказати.
Що  вмієм  ми  кохати.
Слова  і  поцілунки
ловлю  я  з  губ  твоїх.

І  можем  все  віддати,
Морем  любові  стати,
Бо  лину  я,  як  хвиля
До  губ  твоїх.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679535
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 20.01.2017


TatyanaMir

Зоря Різдва

[b](слова,  музика,  виконання  -  Тетяна  Мирошниченко)                                
[/b]


Тиха  ніч,  ніжна  ніч  свята
Срібним  сяйвом  усіх  огорта.
Сповістила  найперша  зоря,                          
Що  родилось  у  яслах  дитя.                    

Ніч  надії,ніч  віри,  чудес,
Ніч  єднання  землі  і  небес,
Обіймає  любов’ю  усе,
Бо  спасіння  Господь  нам  несе.
                                 Пр:
Гори,  гори  світло  зорі,
Христос  родився  на  Землі.
Він  всі  гріхи  наші  покрив,
Серця  любов’ю  запалив.
Гори,  гори,світло  зорі,
Це  Сонце  родилося  на  Землі.
Гори,гори,зоря  Різдва,
Віри,надії  лунайте  слова.
                                   2
То  казкова  вечірня  пора,
Коли  світить  Різдвяна  зоря,
Пісня  ангелів  лине  згори
І  волхви  принесли  вже  дари.                                    
                                 
Я  Месії  дари  принесу
Серця  золото,  ладан  –  хвалу,
і  як  смирну  до  ніг  покладу
всю  любов  свою  і  доброту.
                                   Пр:
                                   3                  
В  срібно-  зоряну  ясну  ніч
З  року  в  рік  вже  десятки  сторіч
По  землі  ступає  Різдво.
Христос  народився,  славімо  Його!

                                   Пр:
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549085
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 20.01.2017


Ганна Верес

Балада про матір

Матусенько,  голубко,  сива-сива,
В  очах,  твоїх,  застигла  сіро-синь,
Ти  ниву  свою  старанно  косила,
Аж  руки  мозолисті  від  коси.

Над  сином,  мов  чаклунка,  чаклувала,
І  материнським  пестила  теплом,
У  колискову  ніжність  уплітала.
Життя  ж  бурхливо  річкою  текло.

А  як  зміцніли  синові  крилята,
Ти  й  не  намилувалася  на  цвіт,
Як  полетів  він  землю  визволяти
І  рятувати  від  фашистів  світ.

Сніги  упали  в  коси  –  вже  не  сива  –
Молитвами  ти  сина  берегла,
І  Бога  про  одне  лише  просила…
Та  доля  твоя  раптом  відцвіла…

Коли  ж  тебе,  утомлену,  сховали
На  цвинтарі,  що  виріс  край  села,
Ти…  рушником  з  хреста  свого  махала  –
Свого  синочка  й  звідти  берегла.
16.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713332
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 20.01.2017


Світлана Моренець

СИНОЧКИ, ВЕРНІТЬСЯ ЖИВИМИ!

Кружляє  сніг,  мете  до  підвіконня,
і  ніч  безкрайня  тягнеться,  як  сум...
В  полоні  у  безжального  безсоння
холоне  серце  від  тривожних  дум.
До  сина  всі  думки  мої  прикуті  –
він  на  війні  о  цій  лихій  порі  –
і  перед  образами  на  покутті
молюся  до  ранкової  зорі.

Приспів:

Всі  молитви́  прошепочу
за  тебе,  найдорожчий  мій.
Від  хвилювань  я  не  втечу,
бо  знаю:  був  жорстокий  бій.
–  Мій  Боже,  кулі  відведи,
щоб  біль  синочків  не  зморив!
І  захисти  всіх  од  біди,
тих,  хто  собою  нас  прикрив!

Але  повзе  колючими  голками
до  серденька  біди  передчуття...
Прославившись  орлами-вояками,
б'єтеся  ви  до  самозабуття.
І  страх  в  азарті  бою  відступає...
Свистять  осколки,    мов  осиний  рій...
Та  раптом  душу  струмом  пробиває:
–  Ох,  що  з  тобою  сталось,  сину  мій?!

Приспів:

Я  горлицею  полечу
над  степом,  понад  кручею.
Підбитим  птахом  закричу
над  раною  болючою!
Тебе  до  серця  пригорну,
страждання  заберу  собі,
невідворотне  відверну,
не  кину  я  тебе  в  журбі,
рідненький    мій!..

Синочки!  Нині  ви  в  боях,
та  ждуть  вас  в  селах  і  містах.
Благаю!  Будьте  всі  живі
на  славу  нашої  землі!
Щоби  не  плакати  вдові,
і  не  сиві́ти  матерям,
на  зло  здурманеній  Москві
і  вбивцям-виродкам-"царям",  –
живіть,  сини  мої!!!

                                             16.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712511
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.01.2017


ГАЛИНА КОРИЗМА

ДИВНА ЖІНКА

Шепотіли  збоку  —  богомільна...
Відрікатись  —  то  не  вірити  в  Христа.
Жінка  повернулася  повільно,
Посміхнулась  на  чужі  слова.

Хтось  сказав:  вона  люби́ть  не  вміє,
Скільки  літ,  а  досі  ще  сама.
А  у  ній  —  весняні  заметілі,
А  у  ній  —  заквітчана  зима...

Співчували  нишком  —  нещаслива.
Певно,  доля  випала  за  гріх?..
Вíрші  із  душі  вона  творила,
Їй  здавався  милим  Божий  світ.

Хтось  казав,  хтось  говорив  і  мислив  —
Різні  ду́мки  (писані  й  на  слух).
Жінка,  —  наче  небо  променисте,
Доброти  —  повнісінький  ланту́х...

Вся  вона  —  залюблена  й  багата,
Мов  осінній  сад  серед  снігів,
А  в  душі  вона  була  крилата,
Та  ніхто  збагнути  не  зумів.

Йшла  собі  велично  світокраєм
І  не  раз  верталася  у  юнь,
Де  любов  палала  сонцеграєм,
Доброта  —  мільйонами  відлунь.

Все  на  світі  можна  говорити...
Різні  погляди  у  мудрих  вчителів.
Жінка  роздавала  всім  привіти
І  людей  любила  на  Землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712219
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 15.01.2017


Микола Миколайович

Не моя

Я  пишу  тобі  люба  вірші…
Їх  букетик  поставлю  у  воду.
Хай  частинка  живої  душі…
Твою  Леле  підкреслює  вроду.

Знову  й  знову  приходять  у  сни…
Заглядають  у  снах  мені  в  очки.
Ніжний  погляд  твоєї  весни…
Заплітає  ті  квіти  в  віночки.

Покладу  ці  рядки  на  пісні…
На  світанок  в  гаю  помережу.
Засвітились  досвітні  вогні…
Я  ж…  і  досі  собі  не  належу.

                           Приспів:
Спогад    лине  з  глибин  таїни,
Зачіпає  поранені  роки.
Наша  пісня  зірвалась  з  струни,
Ледве  чутно  віддалені  кроки…
То  мелодії  вирвані  строки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712149
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017


Надія Башинська

ОЙ КОТИЛАСЬ КОЛЯДА ПО ЛІСОЧКУ

Ой  котилась  коляда  по  лісочку,  
там  під  деревом  знайшла  меду  бочку!

Ой  котилась  коляда  та  й  по  полю,
там  зустріла  коляда  щедру  долю!

Веселилась  коляда  там,  де  річка,
тут  до  неї  ще  прибігла  козичка!

А  та  кізонька  хитренька  з  рогами,
пригощайте  нас  усіх  пирогами!

А  коза  ця  привела  ще  й  Маланку,
танцюватимемо  всі  тут  до  ранку!

Пиріжечків  захотів  ще  й  Василько,
щоб  всім  солодко  було,  а  не  гірко!

Вам  здоров'ячка,  і  доні,  й  синочку!
Залишаємо  у  вас  меду  бочку!

Сієм,  сієм  житечком,  як  по  полю.
Закликаємо  до  вас  світлу  долю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712079
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017


Ніна Незламна

Холодна постіль


Холодна  постіль...  не  прийшов,
А  місяченько,  давно  зійшов,
Та  про  любов,  нічка  шепоче,
Моя  душа  кохати  хоче.

Десь  зірка  в  небі  загубилась,
Я  сумно  вслід,  тобі  дивилась,
Відчула  серцем,  ти  вже  не  мій,
Мов  не  жива,  я  не  маю  мрій.

Холодна  постіль  і  все    тремтить,
Потік  сльозин,  їх  не  зупинить,
І    серце  рветься,  вже  до  раю,
Я  ж  все  життя,  тебе  кохаю.

Холодна  постіль,  знову  зима,
Тебе  давно,  так  давно  нема,
Мінливий  місяць,  поглядаю,
Летять  літа,  я  ж  все  чекаю.

                                   Січень  2000р
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711428
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017


Надія Башинська

ТИ ЗАГАДАЙ БАЖАННЯ

Ти  загадай  бажання,  
             хай  буде  в  нім  світання.
                           І  зустрічі  цікаві,
                                         і  посмішки  ласкаві.

Ти  загадай  багато  
             ще  радості  у  долі.
                           Щоб  щедро  наливались  
                                         жита  у  нашім  полі.

Щоб  ясний  день  весняний
             нас  радував  дощами.
                           Сади  щоб  рясно  квітли
                                           і  пахло  вечорами.

Ти  загадай  бажання,  
             щоб  друзів  вірних  мати.
                           Щоб  квітли  гарно  вишні  
                                         біля  твоєї  хати.

Ти  загадай  бажання,
             хай  буде  в  нім  кохання.
                           І  пісня  солов'їна,
                                         і  вірність  лебедина.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711148
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Олекса Удайко

ОДНЕ ЖИТТЯ

       [i]      Про  сокровенне…[/i]
[youtube]https://youtu.be/YyS4hXDAlC8  [/youtube]

[i][b][color="#870b87"]Одне  життя…  Та  хочеться  прожити
його,  неначе  –  сім,  а  не  одне.
О,  як  тоді  бажання  помирити,
коли  одне  поперед  іншим  жне
не  «трин-траву»,  а  спілу  всмак  пшеницю,
що  так  щедротно  стелить  щастя  шлях,
коли  кругом  –  прості  та  милі  лиця?..
Й  твого  кохання    зіронька  зійшла…  

Буває,  вдвох.  А  все  життя  –  у  роздріб…
І  по́гляди  –  навкіс,  не  в  паралель.
А  можна  ж  –  разом,  слід-у-слід  до  гробу,  
одне  життя:  ти  –  лада,  а  я  –  лель!  
І  процвітає  поміж  нас  безлюб’я,
й  не  знаємо  –  для  чого  живемо…
А  треба  б  так,  як  вміють  це  голуб’я:
лебедість  на  могилу  кладемо…

Виною,  певно,  є  недосконалість,
з  якою  ми  у  мирі  повсякчас…
А  треба  б  тут...  нам  потрудитись  малість:
любов  не  терпить  ледаря  гримас!
Любити  –  значить  повсякчас  трудитись:
навчився  сам  –  друго́му  передай!
Ми  на  Землі  для  того,  щоб  учитись…

І  щезне  зло,  
                                             й  розквітне  справжній  рай![/color][/b]

09.01.2017[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711104
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Світлана Моренець

НЕВІДІСЛАНИЙ ЛИСТ НА ФРОНТ

Минула  осінь  золота,
і  листопадова  сльота
вповила  білий  світ  журбою.
Забрали  радість  журавлі,
віднесли  в  безвість  на  крилі́,
в  далекий  вирій  за  собою.

Не  замітає  сніг  сліди
печалі  нашої  й  біди
в  серцях,  обпалених  війною.
Горить  розтерзаний  Донбас,
де  більше  року  ти  без  нас,
а  ми  –  у  тузі  за  тобою

ждемо  дзвінка...  ждемо  новин...
Вже  впізнає  маленький  син
свого  татуся  на  світлині,
малює  донечка  портрет,
ти  ж  –  гордість  і  авторитет,
герой  і  захисник  наш  нині.

Нема  твоєї  в  тім  вини,
що  вкрались  пасма  сивини  –
тривоги  випила  по  вінця.
Без  тебе  свят  у  нас  нема,
і  дітки,  бачу,  крадькома
стають  в  молитві  на  колінця.

Цілую  я  тебе  у  снах,
а  сльози  виллю  у  листах,  
які  тобі  не  відправляю...
Без  скарги  витерплю  біду.
Ти  ж  –  на  війні!..  Я  вірно  жду
й  тебе  молитвами  спасаю.

За  нами  серденька  не  край,
лиш  захисти  наш  рідний  край,
не  дай  спали́ть  свого  гніздечка!
І  бережи  життя  своє,
ти  –  найдорожче,  що  в  нас  є!

–  Твої
кохані
три
сердечка.

                                                         9.01.2017  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711089
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017


Наталя Данилюк

Коли Різдво колядкою дзвінкою…

Коли  Різдво  колядкою  дзвінкою
Постукає  у  шибку  крижану
І  доторкне  пресвітлою  рукою
Душі  твоєї  приспану  струну,
Щось  ворухнеться,  чисте  і  високе,
Десь  там,  на  денці.  Вгору  навпрошки
Зашелестять  чиїсь  дрібонькі  кроки,
Як  в  рукавичці  теплій  копійки  –
Твої,  заколядовані,  щасливі…
І  закортить  повірити  в  дива,
Такі  закономірні  і  правдиві,
Як  перша  зірка  в  переддень  Різдва,
В  якій  є  щось  прекрасне  й  таємниче!
Як  шурхання  вертепної  ходи,
Що  дзвониками  за  собою  кличе,
Карбує  візерунками  сліди…
Як  храбустіння  снігу,  чимось  схоже
На  соковитий  хрумкіт  кавуна…
І  на  тобі  –  благословення  Боже,
І  благодать  на  серці  неземна!

Хіба  для  щастя  більшого  щось  треба?
Коли  по  вінця  радісних  думок!?
Чи  то  зірки  дзвенять  на  денці  неба,
Чи  в  рукавичці  жменя  копійок!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710654
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017


Надія Башинська

КОЛИХАЛА НЕНЕЧКА ТА Й ДИТИНОЧКУ…

Ясна-ясна  зіронька  засвітилася.
Де  мала  дитиночка  народилася.
А  до  неї  Ангели  посміхалися.
Пастушки  малесенькі  їй  вклонялися.

Колихала  ненечка  та  й  дитиночку.
І  співала  матінка  ніжно  синочку.
-  Спи,  моя  дитиночко...  Ой  спи,  рідная.
Бо  для  тебе  зіронька  зійшла  світлая!

Колихала  ненечка  та  й  дитиночку.
І  співала  матінка  тихо  в  сінечку.
-  Спи,  моя  дитиночко...  Спи  гарнесенька.
Біля  тебе  матінка  та  й  ріднесенька.

Ясна-ясна  зіронька  заяснілася.
Бо  співала  матінка.  Веселилася.
-Спи,  моя  дитиночко...  Спи  прекрасная.
Щоб  у  тебе  доленька  була  ясная!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710404
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017


Ганна Верес

О нічко, зореока

Скінчився  день.  Росою  вмився  вечір.
Укрилась  нічка  зоряним  крилом.
Усівся  місяць  дубові  на  плечі,
А  той  стеріг  із  півночі  село.

Замовкли  скрипки  цвіркунів  у  лузі,
Чекають  ранку  сонні  комарі,
Села  не  видно  в  темнім  виднокрузі,
Хоч  світло  місяць  сипав    угорі.

Прослала  нічка  вишиту  доріжку  –
Чумацьким  шляхом  Бог  її  назвав,  –
А  місяць  опустив  у  воду  ріжки
І  ними  спраглу  душу  напував.

О  нічко,  зореока  чарівнице,  ,
Твої  принади  –  дивна  таїна,
Це  ти  прядеш    із  марева  спідницю,
У  котру  річка  ранком  порина.
3.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710361
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017


dovgiy

У ЦІМ САДУ

Плекаю    сад.  Рослини  незвичайні
У  цім  саду  буяли  та  цвіли.
Ростуть  тут  спогади  про  відкриття,  про  таїни,
Тут    були  мрії,  прагнення  були…
Та  поміж  них  ще  є  казкова  квітка:
Нев’януча,  бажана  як  життя…
Це  Ти,  Кохана!  Ти,  -  моя  лебідко,
Самого  Неба  ангельське  дитя!
Вже  стільки  літ  не  втомлююсь  казати,
Що  Ти  для  мене  ідеал  всього.
Бо  Жінка  Ти!
Моїх  нащадків  Мати.
Ти  берегиня  майбуття  мого.
Ніби  звичайна  хатня  трудівниця,
Весь  вік  в  турботах  за  родинний  лад…
Твоє  ім’я  піснями  промениться
І  твоя  врода  осяває  сад
Промінцями  незгасної  любові
Де  ніжності  серпанок  голубий.
Ти  –  це  нестримний  буревій  у  крові
І  пестощів  непереможний  рій.
Є  в  тім  саду  наші  далекі  ночі,
Бузковим  цвітом  встелені  стежки
І  світлі  зорі  –  твої  любі  очі
В  які  не  втомлююсь  вдивлятись  всі  роки  
І  знов  як  вперше  таємницю  бачу
Переді  мною  Всесвіт  постає
Зворушений  від  ніжності  я  плачу
Бо  серце  не  витримує  моє
Отого  захвату,  що  маю  в  нагороду,
Не  знать  за  що!..  пробач  оцю  сльозу…
Моя  трояндо!  Мій  довічний  подив,
Вже  в  котрий  раз  про  все  Тобі  кажу!  

03.01.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710211
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017


Ліна Ланська

НЕ ТА

Я  пошепки  кричу  до  хрипоти,
Де  ти?
Розламані  повітряні  мости  -
Не  ти?
У  відповідь  мелодія  проста,
Не  та...

Я  знаю,  де  загублені  світи,
А  ти?
Укотре  попелищу  не  цвісти,
Де  ти?
Мої  тремтять  у  відчаї  вуста:
Не  та?

Я  не  скажу:  вертайся  і  прости,
А  ти?
З  образи  нове  щастя  не  сплести,  -
Де  ти?
Обіймами  гойдає  гіркота  -
Не  та.

Я  віднайду  слова,  щоб  зберегти,
А  ти?
У  кожного  початку  самоти  -
Не  ти.
Мелодію  б  забуту  віднайти,
Де  ти?..
02,01,17.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710016
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017


Світлана Моренець

У НОВОРІЧНУ НІЧ

З  небесного  святого  вівтаря
Володар  Часу,  перевівши  подих,
здмухне  останній  лист  календаря,
новий  зафіксувавши  кругообіг.

Моя  ти  Земле,  доме  любий  мій,
безмежно  щедра  голуба  планета!
Прекрасна  ти  в  цю  ніч  в  серпанку  мрій,
заквітчана  вогнями,  мов  комета.
Світись  красою,  і  жаданий  мир,
хай  обійме  тебе  і  кожну  душу!
Ця  ніч  –  святковий  планетарний  пир
від  Кордильєрів  і  до  Гіндокушу.

Хоч  в  когось  –  літо,  а  у  нас  –  зима,
та  зваблює  повсюди    казка  свята,
і  келихом  ігристого  вина
всіх  найдорожчих  будемо  вітати:
дітей,  батьків  і  друзів  всіх-усіх,
близьку  й  далеку  дорогу  родину,
бажаючи  здоров'я,  щастя,  втіх
душевних  і  тілесних...  і  щоднини.

Ще  тост  наш  –  за  здоров'я  земляків,
та  й  іноземців,  вірних  нам  по  духу,  –
за  тих  стійких  незламних  вояків,
що  зупинили  ворога  й  розруху.
Хай  мир  прийде  для  всіх  захисників,
до  кожного  з  армійських  батальйонів!
Щоб  ви  живими  вийшли  із  боїв,
за  вас,  рідненькі,  моляться  мільйони.

І  пом'янемо  воїнів  добра,
що  назавжди  у  Небо  відлетіли...
У  кожнім  серці    вдячність  і  жура  –
за  нас  вони  поклали  душу  й  тіло...

Ну  і,  нарешті,  –  друзі  по  перу,
щасливі  полонені  Музи  й  слова:
таланти-аксакали  і  гуру,
що  вже  впіймали  почесті  і  славу,
й  ті,  що  смакують    творення  процес,
хоч  зали  їм  і  не  аплодували,
кого  обрали  в  Спілку  чи  Конгрес
і  ті,  що  вперше  фрази  зримували  –

хай  нас  єднає  новорічний  стіл,
мої  ви  сивочолі,  юнолиці,
із-за  кордону,  із  далеких  сіл
чи  з  древньої  прекрасної  столиці.
Єднаймося!  У  цей  тривожний  час
долаймо  перешкоди  крок  за  кроком,
і  хай  Господь  благословляє  нас.
Вітаю,  милі  друзі,  з  Новим  роком!

Бажаю  МИРУ,  щастя  і  добра,
здоров'я  і  любові,  що  від  Бога,
і  творчого  натхненного  пера,
й  Пегаса  легкокрилого  прудкого,
і  рима  щоб  співала  і  текла
як  музика,  як  пісня  солов'їна...

...Всім  шлю  від  серця  часточку  тепла.
Хай  буде  з  вами  Бог  і  Україна!

                                               

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709504
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017


Світлана Моренець

І. ТЕРЕНУ. Відповідь-експромт

[i]"Не  нарікай,  що  дивиться  село,
коли  своє  показуєш  намисто.
Воно  твоє,  яким  би  не  було.
А  слово,  що  лягає  на  крило,
то  є  публічне,  а  не  особисте.
І.  Терен  [/i]

О,  скільки  б  людством  втрачено  було,
аби  Майстри  ховали  особисте,
щоб  лиш  не  пліткувало  все  "село",
побачивши,  що  в  когось  –  Є  намисто!
Щоб  Тютчев  не  писав:  "Я  встретил  Вас...",
"Я  помню  чудное  мгновенье..."  –  Пушкін,
а  Лаура  (?)  –  живий  іконостас
на  все  життя  Петрарки...  Та  є  "ушлі"
пронири,  що  шукають  тільки  бруд.
Із  мікроскопом  лазять!  В  кожнім  слові
вбачають  хіть  чи  зраду,  а  чи    блуд,
бо  вдуматися  –  непосильний  труд.
Що  вірність  є  –  не  ймуть  пустоголові.

Ні,  я  –  не  майстер!  Навіть  не  поет.
Майстрам  Пліткарства    все  ж  порадить  мушу:
погрузлі  у  сміття  пліток    "естет"
а  чи  "естетка",  –  ЧИСТІТЬ    ЗРІДКА    ДУШУ!

                                                   29.12.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709158
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016


Олекса Удайко

РАНОК РОЖЕВИЙ*

       [i]  …в    незайманій  тиші  по  вікнах  малює  світанок  
               рожеву  заграву    –    де  сонце  встає  в  таїні.
                                                                                               [b]Олена  Жежжжук  [/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/gZT8A1s5134[/youtube]

[i][b][color="#0783a6"]День  похилився  
в  гулаво-диявольськім  танку  –
Вечір,    мов  мавр,  все  живе  на  землі  переміг…
Ніч  віддала  свої  чари  і  сни  до  останку,
нив’я  зоравши  –  
солодких  таїн  
переліг…  

Хай  скаженіє  
в  полях  снігова  королева,    
в  тебе  ж  у  ліжку  –  на  дотик  –  теплесенький  Кай...
Й  не  треба  тобі  вже  
                                                               ні  Півня,  
                                                                                             ні  Тигра,  
                                                                                                                             ні  Лева…
Грайся,  дударику,  
ніччю  і  римами….  
Грайсь!

Фуги,  кантати,  
симфонії  й  щебет  сопілки  –
музика  щастя  й  породжене  нею  життя
сло́ва  із  барв,  що  назбирані  працею  пчілки,
вірша  нового  –  
мов  матері  
любе  дитя  …

З  ними  поети  щасливі  
в  весну  повертають…
(Ранок  рожевий  й  мене  на  зорі  зустріча!..)

Ранку  рожевий,  я  заздрю  тепленькому  Каю  –  
гасне  у  променях  сонця  
блаженна  
свіча…[/color][/b]

28.12.2016
[/i]
_________
*Спроба  довершити  думку,    означену  автором  у  вірші:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707477

[u]Фото  автора[/u]:  зимовий  ранок  із  вікна  власної  квартири.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709011
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 29.12.2016


Наталя Данилюк

Старенька піч

Ну,  здрастуй,  старенька  пе́че!
А  що  тобі  сниться,  га?
Як  в  піні  вогню  лепече
Обвуглена  кочерга?
Чи  як  у  хрумкій  скоринці
Впрівають  пухкі  паски?
То  бабця  пече  гостинці,
Пливе  аромат  п'янкий,
Мов  хтось  засіває  ниву
Добірним  зерном  з  долонь!
І  тіняву  полохливу
Гойдає  прудкий  вогонь.
Цілує  пошерхлі  руки
Легка  золота  імла.
Рояться  в  кутку  онуки  -
Поближче  би  до  крила,
А  з  ним  до  самого  Бога,
Насінням  із  рукава,
Засіяти  по  облогах
Намолених  душ  слова.
На  білих  Його  зап'ястках
Збирати  тепло  до  жмень.
А  сонце  вгорі,  як  паска,
Жахтить  у  морозний  день.

Ну,  що  тобі  сниться,  пече,
В  холодній  такій  порі?
Самотнє  гніздо  лелече,
Забуте  на  димарі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461249
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 26.12.2016


Віталій Назарук

СЛОВО І ДУША

Не  розумію  я  таких  поетів,
В  яких  є  слово,  та  нема  душі.
Вони  малюють  очі  на  портреті,
Та  очі  ті,  як  мертві,  мов  чужі.

Чи  проліски  змальовані  весною,
Здавалось  би,  ця  квітка  для  душі…
Її  ж  бо  запах  зв’язаний  з  зимою,  
Поет  не  передав  це  у  вірші.

Поете,  любий,  намалюй  схід  сонця,
Щоб  перший  промінь  розтопив  льоди…
І  простягни  цей  промінь  на  долонці,
Щоб  у  душі  він  залишив  сліди.

Вірш  напиши,  щоб  серце  заболіло,
Чи  сміх  доводив  читача  до  сліз…
Щоб  твоє  слово  завжди  душу  гріло,
А  ти,  поете,  в  кожну  душу  вліз.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708004
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 23.12.2016


Валя Савелюк

ДЕМАГОГИ

«…Ви  ж  не  зовіться  учителями,  
один  бо  ваш  учитель  –  Христос;  усї  ж  ви  брати.
Ані  наставниками  не  звіться,  
один  бо  ваш  Наставник  –  Христос.  
Хто  себе  вивищить,  той  буде  принижений,  
а  хто  себе  принизить,  той  буде  вивищений…»
                                                                         
                                                                                                           (від  Матея)


…порожні  стіни,  
брудна  кімната,
страхом  
і  сумнівами  пойнята;
стола  
поверхня  гола,
груба,  непокрита;
уздовж  –  корита
з  їдучими  
фарбами  штучними,
з  лаком  і  клеєм  -  слоїки,
з  позолотою  –  мисочки…

шмаття  обрізки

квачі-пензе́лики-щітки,
яскраві  стружки,
нитки,
бавовна,  дротики…

навкіл  стола  –  лавки  
без  спинки:
сидять  поети,  сидять  поетки,
сидять  поетики  –
щодуху
майструють  з  мотлоху  
для  вічності  квітки

лещатка-шильця-колодочки…
машинками
у  шматті  –  вити́скують  прожи́лки,
вправляють  дротики
 
ще  початківці  –
отара-вівці:  хто  як  уміє,  то  так  і  піє…
колись  наловчаться,  пора  приспіє  –
стане  доступним  руці  умілій  
нетлінний  образ  пасастих  лілій…

…красот  нев`янучих  прислужники,
застольних  справ  робітники  –
либонь,  ледачі,
тому  на  них  статкують  
старі  розсудливі  наглядачі:

хоч  самозвані,  та  неофітів
крохмальних  пелюсток  і  мертвих  квітів
повчають  і  карають;  часто  плачуть
робо́чичі  і  робітниці,
бо  їм  за  промахи  й  невдачі  
майстри-наглядачі
під  ребра  штурхають,  
б`ють  по  руках,  ламають  пальці...

прискіпливі  наглядачі  –  мерці:
мерці  живі  –
що  в  почуттях  лакованих,
а  що  в  муміфікованому  
слові…

не  знають  творчості  і  Бога
здоровоглузді  демагоги

прийоми-техніки  навік  усталені,
як  літа-зими,
на  дротиках  -  крохмальні  рими,
сто  раз  замизкані-докучні,  
зате  полічені  і  точні,
мов  квіти,
шматтяно-паперово-штучні  
на  вічній  штучній  зелені  –
вінки  дешеві  ритуальні,  
і  вічна  слава  –
фальшива  і  лукава  –
нетлінна  у  повапленій  труні

лілеї  зроблені  -  красиві,
та  не  живі

22.12.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707931
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016


Олекса Удайко

СПОВІДЬ

           ...з  минулого,  вже  
           опублікованого...
[youtube]http://youtu.be/xImd4ZKRuZU[/youtube]
[b][i]                                        

[color="#7a0676"]За  всі  гріхи  перед  тобою  каюсь,
у  Бога  відпустити  їх  молю,
бо  я  без  тебе  не  живу,  а  маюсь,
бо  я  тебе  до  одуру  люблю.

Прости  мені  за  ті  роки  і  версти,
що  так  бездарно  мимо  пропливли
й  посіяли  слова  –  сухі  і  черстві  –  
і  вчинки:    то  незграбні,  то  малі.
 
Прости  за  те,  що  був  я  неуважний
й  за  бігом  пражнім
не  відчув  версти,
де  до  мети  
було  не  більше  сажня  –  
«Прости,  романтик  мій,  мене,  прости!»*

...За  всі  гріхи  перед  тобою  каюсь,
у  Бога  відпустити  їх  молю,
бо  я  без  тебе  не  живу,  а  маюсь,
бо  я  тебе  до  одуру  люблю.

В  цей  день  святий    я  наряджусь  в  обнову
й  прийду    у  світ  спокутувати  гріх,
щоб  відродить  твоє  кохання  знову,
щоб  розстелить...    моє  круг  ніг  твоїх.

...Ти,  мов  ікона  у  святому  храмі,
очистиш  душу.  А  вона  –  нас  двох...
Мої  гріхи  –  що  тіні  поміж  нами,  
і  хай  простить  їх  милостивий  Бог.
[/color]
13.06.14[/i][/b]
______________
*Див.:http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410811

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505061
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 21.12.2016


Олекса Удайко

СПОВІДЬ

           ...з  минулого,  вже  
           опублікованого...
[youtube]http://youtu.be/xImd4ZKRuZU[/youtube]
[b][i]                                        

[color="#7a0676"]За  всі  гріхи  перед  тобою  каюсь,
у  Бога  відпустити  їх  молю,
бо  я  без  тебе  не  живу,  а  маюсь,
бо  я  тебе  до  одуру  люблю.

Прости  мені  за  ті  роки  і  версти,
що  так  бездарно  мимо  пропливли
й  посіяли  слова  –  сухі  і  черстві  –  
і  вчинки:    то  незграбні,  то  малі.
 
Прости  за  те,  що  був  я  неуважний
й  за  бігом  пражнім
не  відчув  версти,
де  до  мети  
було  не  більше  сажня  –  
«Прости,  романтик  мій,  мене,  прости!»*

...За  всі  гріхи  перед  тобою  каюсь,
у  Бога  відпустити  їх  молю,
бо  я  без  тебе  не  живу,  а  маюсь,
бо  я  тебе  до  одуру  люблю.

В  цей  день  святий    я  наряджусь  в  обнову
й  прийду    у  світ  спокутувати  гріх,
щоб  відродить  твоє  кохання  знову,
щоб  розстелить...    моє  круг  ніг  твоїх.

...Ти,  мов  ікона  у  святому  храмі,
очистиш  душу.  А  вона  –  нас  двох...
Мої  гріхи  –  що  тіні  поміж  нами,  
і  хай  простить  їх  милостивий  Бог.
[/color]
13.06.14[/i][/b]
______________
*Див.:http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410811

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505061
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 21.12.2016


Віктор Ох

Ми з тобою зовсім різні (V)

Слова  –  Надія  Козак
Виконує  –  Ярослав  Чорногуз  
Звукозапис  –  Олександр  Салицький
Кліп  -  Олексій  Тичко
-----------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tLqCPqGhL5M[/youtube]

Біла  птаха  в  піднебессі  –  
Погляд  свій  не  відведу.
Ти  мене  не  розумієш,
Кажеш:  з  піснею  іду.
                   Ми  з  тобою  зовсім  різні,
   Хоч  удвох  взялись  вливти:
   Я  шукаю  щастя  в  небі,
   На  землі  шукаєш  ти.

Приспів:  Щастя  в  небі,  щастя  в  небі  –  то  для  мене.
                         На  землі  у  мене  щастя,  –  кажеш  ти.
         І  мене  не  розумієш,  та  даремно...  
         Бо  так  легко  наші  спалюєш  мости.
 
Я  хотів  би  кращим  стати:
Може,  зіроньку  оту
Принесу  тобі  до  хати,
Ще  й  у  пісню  заплету…      
   Але  ж  ми  такі  вже  різні,
   Наче  осінь  і  весна:
   На  вустах  у  тебе  проза  –
   В  мене  музика  ясна...

Приспів:  Пісня  серця,  пісня  серця  –  то  у  мене,  
         Ти  б  серйозності  набрався,  –  кажеш  ти.
                         І  мене  не  розумієш,  та  даремно...
         Бо  так  легко  наші  спалюєш  мости.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707800
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016


Михайло Гончар

НЕ ПИШЕТЬСЯ?

Не  п'ється,кажеш,і  не  пишеться,
Надії,мрії  кришуться...
Та  плюнь  на  це  -  сідай,пиши!
Що  маєш  на  душі  -  скажи.

Почни  з  початку
по  порядку  -
Хай  кострубато,хай  не  гладко,
але  всю  правду  без  прикрас.
А  хтось  оцінить  -  буде  час.

Змалюй  канву  свого  життя:
Не  тільки  зоряні  моменти,
А  й  помилки  усі  до  цента,
Печаль  і  радість,каяття.
Облиш  сентенції,моралі,
Забудь  про  алібі,медалі...
Завжди  цікавить  голий  факт,
Як  музиканта  темп,чи  такт.

Пиши  як  вмієш  -  головне
Щоб  чисту  правду.
                                               Все  мине.
Ти  вище  себе  не  стрибнеш,
Та  буде  жаль,коли  помреш,
Що  на  прожите  житіє
Не  залишив  своє  досьє.

Мені,наприклад  сумно  нині,
Що  від  моїх  дідів,бабів
Ні  на  горищі,ні  у  скрині
Не  залишилося  й  двох  слів,
Не  кажучи  вже  про  світлини.

Неначе  їх  і  не  було,
Немов  на  світі  і  не  жили,
Та  їхніх  босих  ніг  тепло
І  досі  бережуть  стежини.

І  ми  стежки  ті  самі  топчем  -
Слідами  предків  слід  у  слід.
Це  їх  любов,мій  добрий  хлопче,
Подарувала  нам  цей  світ.

Отож,пиши  і  не  жалійся,
Впрягайся  в  справу  без  вагань,
Поплач  над  словом,чи  посмійся,
Похулігань,пографомань,
Лише  нікого  не  порань...

Будь,наче  Нестор  -
                                               літописцем
свого  часу,життя-буття...
О,це  далеко  не  дурниці,
це,щоб  майбутні  борзописці
в  зерно  не  сипали  сміття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707524
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016


Олекса Удайко

З ТОБОЮ ЗАТИШНО

[youtube]https://youtu.be/7Kd0mqWUDno[/youtube]
[i][b][color="#650ac7"]З  тобою,  Слово,  затишно  і  в  студінь,
нам  не  страшні  ні  хляка,  ні  мороз  –
упораємо  шал  життєвих  проз
і  люту  темню  остогидлих  буднів…

Жадаючи  оновлення  підспудно,
долаємо  щодень  стомильний  крос  
у  пошуках  удач  і  щастя…  Та  курйоз  –
вони  у  сні  принишкли  безпробуднім.

Але  ж  кортить…  реальністю  пожити  –
ілюзій  та  елегій  не  творити,  
бо  чим  за  інших  некопитних  гірш?  

О  Логосе,  відкрий  скарбниці,  крипти  –    
наповни  змістом...  ще  в  утробі  вірш...

А  заодно  й  Пегасове  корито![/color][/b]

5.12.  2015
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626203
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 17.12.2016


Олекса Удайко

ЛЮБОВ МОЯ

       [i]Что  сладостней  и  горестней  любви,
       Cпокойней  и  мучительней  разлуки?..
       И  радость  и  печаль  благослови,
       Все  искусы  таинственной  науки!
                                                       [b]Ибн  Кузман[/b]
       
       Де  ти  зараз,  що  з  тобою?  
       Заблукала,  рідна,  де?
       Серце  рветься  вже  до  бою  –  
       за  величне…  і  святе![/i]
                             [b][i]Ол.  Удайко                            

Я  славлю  ту  благословенну  мить,
Коли  зустрів,  відчув  тебе  я  вперше:
Вогненними  очима  променить
Жага  до  дій,  жертовності    і  звершень.

В  моїх  словах  вбачала  ти  туман,
Коли  я  присягався  на  кохання…
Хто  любить  –  не  сповідує  обман:
В  любові  сенс  життя,  а  не  в  обмані.

Любов  моя!  Мені  ти  не    клялась,
Не  зарікалась,  не  давала  слова.
Тобі  прощати  нічого…  й  не  час,
Не  варт  й  мені  просить  прощення  знову.

Блюзнірствуй  же,  свавілля,  лихослов,
І  зводь  з  ума,  і  насилай  нещастя!!!
Випробування  витрима  любов  –
До  болю!    Від  розлуки!  До  причастя!

Любов  моя!  Про  гіркоту  розлук
Не  споминай!  Будь  ніжною  зі  мною!
Від  уст  твоїх,  очей,  ланіт  і  рук
Хай  буде  тепло  й  лютою  зимою!..

Ти  добра,  чуйна  і  не  терпиш  зла,
Оазис  мій,  криниця  невичерпна!
Тебе  не  тішить  –  плавать  без  весла,
Не  прославляти  –  каятись  до  смерті.
 
Любов  моя!  На  тебе  без  надій
Свої  я  покладаю  сподівання…
Покличеш  же  –  життя  і  спокій  свій
Віддам  тобі!  До  краю!  Без  вагання![/i]
[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512812
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 14.12.2016


Світлана Моренець

ВІК ЖИВИ – ВІК УЧИСЬ, І…

(Напівжартома)
***
Від  подиву  одвісилась  щелепа,
бо  зрозуміла,  врешті:  я  –  дурепа!
Цей  висновок  з  життєвого  уроку
вже  потребу́є  розуму  (хоч  трохи!),
отож  до  мудрості  –  вже  ближче  на  півкроку.

***
У  гніві  в  нас  трапляються  моменти,
що  в  клоччя  здатні  рвати  опонента.
Та  в  ці  хвилини  так  потрібне    зволікання
чи  –  наймудріше  рішення  –  мовчання!
В  уяві  "відгамсель"  його,  заразу!
А  наяву  на  гнів  –  всміхайся.
Доведеш  до  сказу!

***
Сказавши  "Ні!!!"  безглуздому  двобою,
здобудеш  славну  перемогу  –  над  собою.

***
Як  хочеш  над  собою  ще  на  крок  піднятись  вгору  –
прости  образникам  геть  все  і  без  розбору.

***
Що,  десь  закрались  сумніви?  –
Стаєте  ви  розумними!

***
Розумно  й  з  друзями  дистанцію  тримати,
спроможні  в  кожну  мить  ви  ворогами  стати.
Із  древності  відомий  всім  урок  –
любов  і  ненависть  роз'єднує  лиш  крок.

                                 14.12.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706515
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016


Світлана Моренець

МИНАЄ ВСЕ…

Забрів  у  зиму  теплий  день  осінній,
в  гіллі  когось  оплакував,  жалів...
Хмарки  дрімали  в  сірому  склепінні,
їм,  схоже,  снився  клекіт  журавлів...

Давно  з  птахами  радість  відлетіла,
жар-птицею,  у  сонячні  краї.
І  споглядає  небо  опустіле
осиротілі  луки  та  гаї.

У  чорнім  полі  вітер  завиває,
висвистує  в  засохлій  ковилі,
в  пожухлих  травах  смуток  спочиває
та  вороння  жирує  на  ріллі.

А  ліс,  що  стоголосо  й  безтурботно
буяв  життям  серпневої  пори,
закляк  в  заду́мі  і  гуде  скорботно,
накрившись  темним  саваном  жури.

Мій  краю  рідний!  Вражений  війною
і  втратами  в  нерівній  боротьбі,
сумуєш  ти,  а  разом  із  тобою
і  вся  природа  –  в  тузі  і  журбі.

Крізь  сірі  барви,  радо  зеленіє
і  тішить  око  лиш  озимина,
вселяючи  і  віру,  і  надію:
добро  вже  сходить!  Тож  мине    війна.
                                     11.12.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706113
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016


Надія Башинська

ОЙ ТИ МОВО КАЛИНОВА…

Ой  ти  мово  калинова,  ти  мій  дивний  цвіте!
Тут  є  сніжні  заметілі...  гріє  тепле  літо.

Линуть  весни  журавлями,  бо  життя  розквітло.
Кожне  слово  сонцем  сяє,  весело  й  привітно.

Море...  й  полечко  безкрає,  і  Карпат  потоки.
Ой  ти  мово  моя  рідна,  в  тобі  часу  кроки.

Дарував  нам  Бог  на  втіху,  щоб  вели  розмову.
Бережімо,  ніжну  й  світлу,  материнську  мову!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705724
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016


Надія Башинська

ОЙ ТИ МОВО КАЛИНОВА…

Ой  ти  мово  калинова,  ти  мій  дивний  цвіте!
Тут  є  сніжні  заметілі...  гріє  тепле  літо.

Линуть  весни  журавлями,  бо  життя  розквітло.
Кожне  слово  сонцем  сяє,  весело  й  привітно.

Море...  й  полечко  безкрає,  і  Карпат  потоки.
Ой  ти  мово  моя  рідна,  в  тобі  часу  кроки.

Дарував  нам  Бог  на  втіху,  щоб  вели  розмову.
Бережімо,  ніжну  й  світлу,  материнську  мову!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705724
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016


Оксана Дністран

Як же ти світишся

Як  же  ти  світишся,  жіночко,
В  час,  коли  носиш  дитя.
Ще  -  невагома  -  пір’їночка,
Та  вже  зродилось  життя.

Наче  тендітну  посудину,
Тіло  дарунком  несеш,
Є  для  усіх  –  непідсудною
І  недоторкною  –  теж.

Як  же  яснієш  ти,  ладонько,
Святить  світ  личко  твоє.
Сяє  глибинна  лампадонька  -
Крихітка  сил  додає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705587
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016


Світлана Моренець

ПОСИДЕНЬКИ

Повіяв  сильний  вітер  –  і  "капе́ць"!
Ми  на  три  дні  одрізані  від  світу,
мов  пращури  в  добу  палеоліту,
запалюємо  чахлий  каганець.
З  нудьги  сусіди  на  той  вогник  йдуть.
Потріскують  тихенько  в  пічці  дрова,
невимушено  точиться  розмова
про  все  на  світі,  без  вникання  в  суть.

Хоч  піст,  та  час  вечері  вже  настав.
Картопелька  готова  для  застілля,
із  льоху  дістаємо  "різносілля"  –  
що  Бог  послав,..  а  Він  таки  послав:
капусту,  помідори,  огірочки,
салати  різні,  перці  та  грибочки,
і  скибочками  в  банці  кавуни
(здалися  найсмачнішими  вони).

Ласкає  слух  графинів  ніжний  дзвін  –
з'явилася  малинова  наливка,
духм'янить  на  всю  хату  аличівка  –
у  всіх  вже  слинки,  ледь  не  до  колін!
Тож  аличівка  перша  потекла,
бо  всім  ликерам  може  дати  фору...
І  спокій  ліг,  немов  під  омофором,
розлившись  в  домі  хвилею  тепла.

Коли  б  поси́діли  так  щиро,  без  ТВ,
а  отже,  без  убивств,  страшних  аварій,
без  гніву  на  верховний  серпентарій,
їх  декларації,  без  казнокрадства,
безкарності  судійського  трюкацтва
і  без  огиди,  що  якась  сволота
нас  тягне  до  рашистського  болота,
без  жертв  терору,  вивержень,  цунамі...
О,  як  "верхи"  збиткуються  над  нами!
Масоване  тотальне  зомбування
вбиває  насолоду  спілкування,
забивши  мізки  страхом  бід  сповна...

Селяни  –  мої  милі  добрі  гості,
без  пафосу  говорять  щирі  тости,
всі  розуміють:  лихо  в  нас  –  війна.
Тож  перший  тост  –  за  воїнів  –  до  дна,
і  в  повній  тиші,  з  болем  і  в  сльозах  –
загиблим  дяка,  що  на  Небесах.
Ми  маємо  цей  мирний,  гарний  вечір,
бо  жах  війни  вони  взяли  на  плечі...

Ще  всякі  в  нас  точилися  дебати,
та  думка  в  глибині  душі  –  одна:
закінчилась  би  клята  ця  війна,
солдати  всі  вернулися  до  хати,
відкрито  радість  ми  могли  б  сприймати,
а  не  крізь  ґрати  болю  через  втрати...
Достойних  вшанувавши  поіменно,
ми  відродили  б  край  благословенний.

                                             5.12.2016  р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704858
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 06.12.2016


Віталій Стецула

Дерева пишуть на корі листи

Дерева  пишуть  на  корі  листи,  складають  лисячо-вогнисті  орігамі,  
їм  від  зими  ніяк  не  вберегтись,  
тому  лишають  щось  Землі  напам'ять.
Вкладають  сили  у  минущі  кольори,
згорають  з  пишністю  самайнової  ватри,  
це  бал  приречених,  та  зовсім  не  сумних,  
час  надто  цінний,  щоб  його  втрачати.  
Палка  циганка  -  радість  восени,  
таке  коштовне  те,  що  вже  востаннє,
розтоплюється  сонце  у  бурштин,  
барокові  підкреслює  деталі.  
В  цю  пору  смертним  заздрять  і  боги,  
бо  вбоге  щастя,  ділене  на  вічність,  
а  те,  що  раз  один  палахкотить,  
ми  величати  можемо  магічним.  
Ти  сам  пройди  в  те  дзеркало  краси,  
і,  може,  кольору  внесеш  у  свої  плани,
а  поки  ти  у  роздумах,  дивись:
балет  листочків  в  золотих  пуантах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695897
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 03.12.2016


Віталій Стецула

є миті поетичніші поезій

є  миті  поетичніші  поезій:
дахи  цілує  найтихіший  сніг,  
рука  руки  шукає  обережно,  
коли  порушити  мовчання  гріх
залишені  удвох  у  епіцентрі  чуда,  
"спасибі,  Боже,  що  ми  досі  є,  
за  те,  що  несказанне  б'ється  в  грудях,  
за  те  найочевидніше:  живем,
за  те,  що  вчора  й  завтра  не  існує,  
що  час  в  гіллі  принишклому  заснув,  
що  магія  проста,  як  найніжніше  руно,  
ще  де-не-де  не  втратила  вагу

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703908
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 03.12.2016


Валентина Ланевич

Тьмяний блиск ліхтаря

Тьмяний  блиск  ліхтаря  розколихує  ніч,
Миготять  у  танку  білокрилі  сніжинки.
Щось  не  можу  збагти  я  однісіньку  річ,
Те  кохання,  що  серце  вбирає  в  крижинки.

А  слова  жебонять  тепло-ніжним  струмком,  
З  вуст  течуть  солодаво-проникло  у  груди.
Підіймають  в  душі  нищівний  бурелом
І  -  вмовкають,  неначе  сторонні  приблуди.

Тиха  тихо  сльоза  з-під  припухлих  повік
Зачіпляється  краєм  тремтячої  вії.
А  єство  неприкаєне  в  крик,  що  по  вік
Прагне  блага  любові  без  штампу  повії.

01.12.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704069
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016


mavlail

Вітер гуляє в твоєму волоссі

Вітер  гуляє  в  твоєму  волоссі,
вітер  гуляє  в  твоїй  голові.
Що  збутися  мало,  то  мабуть  збулося,
що  не  збулося  –  у  мріях  навій.
Повітря  в  долонях  –  твоя  то  дитина
і  подих  душі,  і  сонячні  сни.
Ти  ще  не  природа,  та  вже  не  людина.
Ти  квіткою  вийдеш  з  повітря  весни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686806
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 01.12.2016


Олена Жежук

Зустрічай свою зиму

Зустрічай  свою  зиму,  ти  жив  з  нею  тисячу  років
Бо  весну  ти  спивав  без  прелюдій,  хмелінь  і  смаку.
Я  ще  небо  квітчала,  а  ти  вже  стрічав  грудня  кроки  –
А  мені  з  того  цвіту  лиш  квітку…  немов  жебраку.

Хай  не  ваблять  тебе  міражі  потойбічного  щастя,
Що  було  -  те  минуло!..  Бо  справжнє  -  у  мене  в  руці.
На  чоло  намасти  /без  обмежень/  кохання  причастя,
Хочеш  сина  чи  доньку  і  з  ямочкою  на  щоці?

З  неба  падає  цвіт,  тільки  квіти  оті  вже  холодні  -
Хочеш  -  кожну  зігрію  й  стану  річкою  в  зимнім  саду?    
Їй  би  в  весну  текти,  та  без  тебе  хіба  що  в  безодню,
Бачиш  свіжі  сліди    -  це  босоніж  до  тебе  іду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703898
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 01.12.2016


Надія Башинська

ПІДФАРБУЮ ЧОРНІ БРОВИ…

Підфарбую  чорні  брови,  підмалюю  личко.
Хто  погляне,  певно  скаже:  "Гарна  молодичка!"

Підмалюю  біле  личко,  підфарбую  брови.
Та  й  піду  гулять  до  гаю,  піду  до  діброви.

Підмалюю  біле  личко  та  й  піду  гуляти.
Бо  чому  ж  мені  одній  тут  сидіти  у  хаті?

Ой  гуляла  по  вулиці,  ускрізь  зазирала.
Та  того,  кого  б  хотіла,  я  не  зустрічала.

То  чого  ж  скажіте  ,  люди,  було  зазирати?
То  чого  ж  було  даремно  личко  малювати?

Ой  піду  я  у  полечко,  буду  працювати.
Там  Василько  ниву  оре,  буде  поглядати.

Дуже  гарно  Василечко  у  полі  працює.
А  зустрінемося  в  гаю  -  ніжно  поцілує!

То  ж  не  стану  малюватись,  бо  це  справа  марна.
Любить  мене  мій  Василько  й  каже,  що  я  гарна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703923
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016


yaguarondi

Перший сніг

Щедро  пір’я  хмарин  сонне  хутро  землі  посріблило  -
Прапор  миру  –  рівняйтесь  на  нього,  старі  і  малі!
Як  важливо  дивитись  очам  на  невинність  цю  білу  –  
Непорочне  тендіття  води  в  мовчазнім  кришталі!

Він  прийшов  -  чистий  сніг  -  і  лоскоче  сніжинками  очі,
Він  –  жених.  У  чеканні  мовчить  наречена  –  земля…  
Скільки  діб  залишилось  до  першої  шлюбної  ночі  
Вже  рахує  в  умі  на  порі  чорногуза  рілля.  

Стільки  дива  в  тобі,  син  богів  кріосфер’я!  Радію:  
Тихо  в  небі  леліють  вітри  снігові  вергуни,  
Щоб  з  теплом  березнева  рілля  –  земногруда  надія  –  
Народила  бентежні  смарагдові  фарби  весни.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702497
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 23.11.2016


Світлана Моренець

СВІТЛИНИ ЖИТТЯ

Надворі  –  мряка  і  сльота,
погода  –  просто  пречудова,
коли  в  квартирі  –  теплота,
а  в  серці  –  радість  світанкова.

Від  клопотів  звільнивши  час
й  тривожні  відігнавши  мислі,
ми  сагу  дивимось...  про  нас,
вмостившись  вдвох  в  тісному  кріслі.

Перетин  двох  біополів,
коли  мене  ти  приголубиш,
не  потребує  зайвих  слів,
щоб  знати,  а  чи  досі  любиш...

На  флешках  –  тисяча  світлин,
життя  найяскравіші  грані,
і  ми  часу́  гортаєм  плин,
його  відбиток  на  екрані.

Пропустимо  гірке  й  сумне,
що  аж  за  вінця  пролилося.
Згадаємо  просте,  земне
любові  світле  відголосся.

Цей  нескінченний  листопад
подій  приємних...  і  бентежних,
родинних  свят,  яскравих  дат
і  подорожей  в  світ  безмежний,

де  стільки  радості  хвилин
й  смішних  (фотографа  недогляд)...
А  гріє  серце  та  з  світлин,
де  на  мені  твій  ніжний  погляд...

Життя...    –  воно  не  райський  сад  –
сплело  гіркі  й  щасливі  дати,
де  –  море  див  і  бід,  і  знад...
Не  варто  в  нім  шукати  вад,
а  дороге  все  цінувати.

                                               22.11.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702178
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 23.11.2016


Олена Жежук

Я - СОСНА

Осінній  ліс…    У  нім  моя  потреба.
Він  ще  не  спить,  але  вже  й  не  шумить.
Іще  живий  ,  ще    тягнеться  до  неба,
Душа  і  з  лісом  прагне    говорить.

Та  він  мовчить.    Оголені  печалі
Зів*ялим  листям  зсипались  до  ніг.
Він  розумів  мене,  хоч  ми  мовчали,
І  серцю  спокій  уливав,    як  міг.

Мій  добрий  ліс.  Він  знав  мене  сумну,
Смішну,  веселу  із  чорничним  ротом.
Беріг  у    кронах  серця    таїну,
І,  як  ніхто,  втішав  у  час  скорботи.

Та  у  душі  бентежили  слова  –
І  з    щирим    другом  заведу  розмову.
Я    вже  сосна,  але    така    жива…
І  світ  прекрасний  в  душу  ллю  соснову.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702471
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 23.11.2016


Алексей Ткаченко

Пожалуйста, прошу вас об одном

Я  прилечу  к  вам  тёплым  летним  ветром,
Пройдусь  по  занавескам,  по  щекам
И,  наслаждаясь  каждым  миллиметром,
Остановлюсь,  чтобы  прильнуть  к  губам.

И  в  этом  поцелуе  долгом,  нежном
Пройдёт  вся  вечность  прямо  предо  мной,
И  в  океане  тихом  и  безбрежном
Начнутся  волны  с  пеною  густой.

Исчезнет  скучный  штиль  и  гладь  морская,
Внутри  пробудится  девятый  вал,
И  страсть,  так  постепенно  нарастая,
Заполнит  ранее  пустой  бокал.

И  как  бы  ночью  холодно  не  было,
Пожалуйста,  прошу  вас  об  одном:
Откройте  окна  так,  чтобы  входило
Дыхание  моё  в  ваш  светлый  дом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679591
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 16.11.2016


Максим Тарасівський

Дещо про віршування від майстрів

"–  «Все  море  –  как  жемчужное  зерцало,  –  читал  Федоров,  держа  в  руках  открытую  книгу,  но  не  глядя  в  нее;  читал  своим  красивым,  несколько  актерским  тенорком,  дрожащим  от  неподдельного  восхищения.  –  Сирень  с  отливом  млечно-золотым.  И  как  тепло  перед  закатом  стало,  и  как  душист  над  саклей  тонкий  дым!  Вон  чайка  села  в  бухточке  скалистой…  –  Тут  Федоров,  повернув  свою  небольшую  скульптурную  голову,  посмотрел  в  окно,  в  черноморскую  даль,  слегка  прищурившись,  с  таким  вниманием,  словно  и  впрямь  видел  кавказское  побережье  с  саклей,  эту  самую  скалистую  бухточку  и  чайку,  сидевшую  в  ней.  –  Вон  чайка  села  в  бухточке  скалистой,  как  поплавок…  Взлетает  иногда  –  и  видно,  как  струею  серебристой  сбегает  с  лапок  розовых  вода».  

Я  был  поражен.  Передо  мной  вдруг  открылась  совсем  простая  тайна  поэзии,  которая  до  сих  пор  так  упорно  ускользала  от  меня,  приводя  в  отчаяние.  

Я  уже  давно  –  хотя  и  смутно  –  понимал,  что  уметь  составлять  стихи  еще  не  значит  быть  поэтом.  Легкость  версификации  уже  перестала  обманывать  меня.  Внешний  вид  стихотворений,  так  отличавшийся  от  прозы,  со  своими  отдельными  четверостишиями,  особым  щегольством  типографской  верстки,  с  тремя  звездочками,  многоточиями  и  другими  общеизвестными  ухищрениями  хотя  и  продолжал  оказывать  на  меня  гипнотическое  действие,  но  временами  уже  начинал  раздражать.  У  меня  даже  зародилась  глупейшая  мысль,  что  можно  в  маленькую  ученическую  тетрадку  «для  слов»  записать  попарно  все  существующие  рифмы,  затем  вызубрить,  как  таблицу  умножения,  все  существующие  стихотворные  размеры  –  ямбы,  хорей,  амфибрахии,  –  что,  в  общем,  не  составляло  большого  труда,  –  и  дело  в  шляпе!  Что  же  касается  самого  содержания,  то  оно  общеизвестно  и  вполне  доступно:  мечты,  грезы,  печаль,  тоска,  любовь,  сад,  луна,  река,  свиданье,  страсть,  цветы,  осень,  весна,  зима,  реже  лето,  поцелуй,  ночь,  утро,  вечер,  реже  полдень,  измена,  горькая  судьбина…  Мало  ли  чего!  Разумеется,  в  большом  количестве  море,  волны,  заливы,  бури,  чайки,  –  но  все  это  вообще  .  Даже  очень  может  быть  бухта.  Но  бухта  вообще.  Не  подлинная,  а  книжная.  Не  вызывающая  никаких  особенно  ясных  представлений.  

Но  тут  была,  во-первых,  не  бухта,  а  бухточка  и,  во-вторых,  не  вообще  бухточка,  а  скалистая,  то  есть  такая,  какую  я  много  раз  видел  где-нибудь  в  Аркадии  или  на  Малом  Фонтане  и  любовался  ею,  никак  не  предполагая,  что  именно  она  и  есть  предмет  поэзии.

Чайка  была  тоже  не  абстрактная  чайка  книжных  виньеток  и  концовок,  а  вполне  реальная  черноморская  чайка  –  подруга  больше-фонтанс-кого  маяка,  –  в  данном  случае  севшая  в  скалистой  бухточке,  как  поплавок,  –  сравнение,  буквально  сразившее  меня  своей  простотой  и  почти  научной  точностью:  уж  я  ли  не  знал,  как  плавает  в  морской  воде  двухцветный,  наполовину  красный  и  наполовину  синий,  пробковый  поплавок  –  такой  легкий,  устойчиво  покачивающийся  на  прибрежной  волне,  с  торчащим  кончиком  гусиного  пера.  

Бунин  открыл  мне  глаза  на  физическое  явление  поплавка,  имеющего  –  по-видимому!  –  такой  же  удельный  вес,  как  и  чайка  со  своими  полыми  костями  и  плотным,  но  чрезвычайно  легким,  просаленным,  непромокаемым  опереньем,  как  бы  пропитанным  воздухом.  

Вода,  серебристой  струею  сбегающая  с  розовых,  тоже  непромокаемых  лапок,  была  так  достоверна,  –  теперь  бы  я  сказал:  стереоскопична,  –  словно  я  издали  смотрел  на  нее  в  хороший  морской  бинокль,  увеличивающий  раз  в  пятнадцать.  

Я  увидел  чудо  подлинной  поэзии:  передо  мной  открылся  новый  мир..."

Валентин  Катаев.  Трава  забвения

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691677
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 11.11.2016


Любов Матузок

Ця зустріч – мов крик, що у скронях відлунює дужо…

***
Ця  зустріч  –  мов  крик,  що  у  скронях  відлунює  дужо,
Ви  –  ще  незнайомець,  абихто,  дивак,  анонім.
Я  –  світла,  це  світло  в  мені  і  рокам  не  спаплюжить,
у  кожній  пітьмі  виживала  й  живилася  ним.
Неясно?  Розумно?..  Вже  флірту  видзвонює  ринда,
сховайтесь  за  вії,  Ваш  погляд  танцює  канкан.
Сьогодні  собі  обираю  імення  Аїда.
Ви  оперу  чули,  і  Ви  взагалі  –  меломан?
Розумний  мій  друже,  хай  будемо  трохи  відверті,
але  не  настільки,  щоб  гроші,  робота,  сім’я.
Я  –  просто  Аїда.  І  що  нам  прославлений  Верді?
Переливи  долі  сховалися  в  кожне  ім’я.
Ви  вірите  в  душі,  і  в  те  ,  що  з  самотності  гинуть?
А  погляд  -  на  грудях,  де  випукло  –  шарм  голограм,
дві  арії  тіл  в  найліричнішій  партії  зринуть,
і  наші  цілунки  –  то  власні  овації  нам.
…Розпластаний  ранок.  Від  ночі  немає  і  сліду,
скінчилася  пристрасть  і  гра  з  небезпекою  сцен.
Прощай.  Не  шукай.  Від  учора  я  й  досі  -  Аїда.
А  ти  в  кожній  жінці  шукаєш  і  бачиш  Кармен.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669173
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 07.11.2016


Вєтка Миловець

Малярцi - заповiт

Ось  дивлюся  й  дихнути  не  смiю,
Як  дитина  радiю  дощу,  
А  коханий  не  розумi#,
Вперто  й  впевнено  хоче  борщу.

Хоче  милий  вареникiв  з  м\'ясом,
А  на  мене  наснага  зiшла...
Ну  нема  на  вареники  часу,
Бач,  веселка  стоi\'ть  край  села.

Треба  бiгти  менi  та  негайно
Ту  веселку  впiймать  на  холста...
Ось  мiй  любчик  сiда  i  охайно
Офiцiйного  пише  листа...

\"Мила,  маюся  дуже  погано,
Та  не  смiю  базiкать  про  торт,
Як  помру,  на  могильцi,  кохана,  
Намалюй  iз  сальцем  натюрморт.\"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651400
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 02.11.2016


Шостацька Людмила

ПОЕТИК

                                                         Так  заболіло...Вмерли  всі  слова.
                                         Тернюки  –  в  серці,  мов  колючий  дріт.
                                         Каміння  гостре  впало  з  рукава,
                                         Та  що  каміння!  Обвалився  світ...

                                                         Поети,  короновані  колись,
                                                         Уміло  розпинали  новачка
                                                         За  те,  що  більше  він  за  них  моливсь,
                                                         Ліпили  з  нього  дурня-дивачка.

                                                         Взялись  за  руки:  виросла  стіна,
                                         Цей  моноліт  не  пропускає  й  мухи.
                                         Собою  милувались,  а  війна
                                                         Розкидала  під  ноги  капелюхи.

                                         Поетик  від  ударів  закривав
                                         Свій  світлий  лик  тендітними  руками.
                                         Він  вже  не  жив,  а  лишень...доживав,
                                         Затоптаний  зі  стажем  каблуками.

                                         В  напівтумані  пропливли  слова,
                                         А  вірші  розридалися,  мов  діти...
                                         Хиталася  фігура  воскова,
                                         Заради  віршів  вирішив  він  жити!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696980
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016


Ганна Верес

Ми в осінь забрели удвох з тобою

Коли  літа  втрачають  свою  свіжість
І    у    очах    поселиться    жура,
Душі    так    необхідна    ласка    й    ніжність    –
То    осені    життєвої    пора.

Хай    білі    роси    падають    у    коси
І    зморшку    ніжну    вималює    вік    –
Давно    вже    плодоносить    абрикоса,
Що    посадив    в    честь    сина    чоловік.

Тепер    плоди    збирають    вже    онуки,
Спитати    забувають,    хто    садив,
Їх    голоси    й    плодів    удари-звуки
Мене    також    покликали    сюди.

Милуюсь    ними,    гладжу    абрикосу
І    заглядаю    в    пам’ятні    літа,
Як    він    носив    мене,    щасливу    й    босу,
А    поруч    син    метеликом    літав.

Стоїть    вона,    як    пам’ятник    любові,
А    з    неї    стиглі    падають      плоди.
Ми    в    осінь    забрели    удвох    з    тобою,
Й    так    хочеться    удвох    цей    шлях    пройти. 12.02.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696926
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 26.10.2016


Любов Ігнатова

Нічна жриця

Я  тебе  роздягну  
                                                         безпардонно,  нахабно  і  грубо,
Оближу  язиком,  
                                                         і  вдихну  неземний  аромат...
На  тобі  затанцюють  
                                                         мої,  такі  жадібні,  губи,
В  напівтемряві  ночі,  
                                                         у  спокої  тихих  кімнат.
Тільки  ти...  тільки  я...  
                                                           І  безмежна  у  рухах  свобода...
Я  забуду  усю  
                                                           сотню  тисяч  журнальних  порад...
Куштувати  тебе  —
                                                           то  така  неземна  насолода,
Мій  гіркий  і  солодкий...
                                                           маленький  грішок    —  шоколад...
       .              

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696852
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 26.10.2016


Віктор Ох

Йшов поет і думав про лопату

[b][i]Олекса  Удайко  [/i][/b]
[b]«Долі  клич»[/b]
(поезії,  пісні)
[u]Видавництво  «Глобус»[/u]
[i]Київ–2005[/i]

[b][i]Олекса  Удайко[/i][/b]
[b]«На  відстані»[/b]
(поезії,  пісні)
[u]ЗАТ  «Віпол»[/u]
[i]Київ–2007[/i]

Якось  на  Йосипа  Бродського  –  майбутнього  Нобелівського  лауреата  з  літератури  –  подали  в  суд  за  неробство.
-  Чим  ви  займаєтесь?  –  спитав  суддя.
-  Пишу  вірші,-    заявив  Бродський.
-  Відповідайте,  чому  ви  не  працювали?
-  Я  працював.  Я  писав  вірші.
-  Вірші  у  нас  пишуть  майже  всі,  –  зауважив  суддя.  –  Я  питаю,  у  вас  є  нормальна,    постійна  робота?
Бродський,  розгублено:
-  Я  думав,  що  це  постійна  робота.
Почувши  таке,  поета  на  півтора  місяця  забрали  до  психіатричної  лікарні  для  примусового  обстеження,  а  потім  суд  оголосив  його  неробою  і  засудив  на  5  років  заслання.  В  Совіцькому  союзі,  якщо    поет  не  належав  до  жодних  офіційних  письменницьких  організацій,  за  законами,  він  міг  займатися  літературною  діяльністю  тільки  «у  вільний  від  основної  роботи  час».
Та  й  тепер,  кожен  хто  пише  вірші  має  якусь  «основну  роботу».
Ця  історія  чомусь  пригадалась  мені,  коли  я  зустрів  такий  поетичний  рядок  в  збірці  «На  відстані»:
«…[i]Йшов  поет  і  думав  про  лопату…[/i]»  (НВ*  с.80)
(Також  пригадалося  народне  прислів’я:  [i]«З  одного  дерева  ікона  й  лопата»[/i])

В  поета  Олекси  Удайка  основна  робота  –  вчений-вірусолог.  Він  провідний  науковий  співробітник,  керівник  відділу  вірусів  рослин  Інституту  мікробіології  і  вірусології  ім.  Д.  К.  Заболотного  НАН  України.  Доктор  біологічних  наук,  професор.  Автор  понад  300  наукових  робіт  і  винаходів,  трьох  монографій.
Я  не  так  давно  мав  приємність  отримати  від  нього  дві  збірки  віршів  з  дарчими  написами.  Тож  поділюся  своїми  враженнями  про  прочитане.
------------------------
Про  обидві  збірки  можна  говорити  в  одному  контексті,  вони  схожі  тематично  і  жанрово.  (Відрізняються  лише  за  розмірами  –  книжечка  «На  відстані»  кишенькового  формату,  а  збірка  «Долі  клич»  –  звичайного.)  Обидві  містять  вірші,  пісенні  тексти,  ноти  для  пісень,  музику  до  яких  написав  сам  Олекса  Удайко.  Поезії  написані  українською,  російською  мовами.  Є  навіть  один  вірш  написаний  німецькою  мовою  –  «An  Weiden»  (НВ  с.49)
До  поезії  Олекса  Удайко  ставиться  швидше  не  як  до  інтелектуально-естетичної  вправи,  а  як  до  своєрідної  віддушини.  В  його  поетичному  світі  домінує  любов.  Любов  у  всіх  її  варіантах,  навіть  в  такому,  який  можна  назвати    «не  зовсім  щаслива».  Та  зрештою,  [b]нещаслива  любов[/b]  чи  [b]не  розділене  кохання[/b]  в  історії  літератури  більше  посприяло  написанню  віршів  ніж  [b]щасливе[/b]  і  [b]взаємне[/b].  Можливо,  причину  занурення  автора  в  художню  творчість  розкриє  ось  це  висловлювання  в  розділі  "ЕЙ-форизми":
[i]Любов  –  це  хронічна  хвороба,    
від  якої  є  лише  один  засіб  –      
взаємність.    Коли  такої  нема,  
шлях  такої  любові  –  в  пекло.  
А  ще…  в  творчість.  
Кожен  дорогу  вибирає  собі    сам.[/i]
(НВ  с.90)
Або  іще  на  підтвердження  цього  припущення  таке  рубаї:
[i]О,  як  мені  і  день,  і  ніч  болить
Твоя  роздвоєність  і  нерішучість…
І  знов  в  мені  спалахує  пишучість  –  
Мій  анальгетик,  моя  у  драмі  участь.[/i]
(НВ  с.82)

Найчастіше  свою  увагу  поет  зосереджує  на  жінці  і  всій  гамі  стосунків  з  нею  (тілесність,  сім’я,  філософія).  В  його  поетичному  світі  кохання  домінує.  Серце  поета  відкрите  коханню.  

[i]Відчуй  мене,  моя  кохана,
І  осінь  ту  п'янку,  багряну,
Що  милостиво  дав  нам  Бог,
Щоб  лебедіти  в  щасті  вдвох…

Відчуй  мене!  Бо  лиш  з  тобою
Ділю  не  злу,  а  щедру  долю,
Бо  неминуще  не  мине...
Відчуй  мене!  Відчуй  мене![/i]
(ДК  с.45)

Автор  прагне  ідеального**,    чи  хоча  б  ідилічного***  кохання

[i]Як  хотілось  садок  посадити,
чорнобривці  у  нім  поливать..!
Там  були  б  і  веселії  діти,  
й  наша  мила,  земна  благодать.  [/i]
(ДК  с.42)
Відчувається,  що  поет  небайдужий  до  «тілесності»  в  коханні    і  в  поезії.  (Можливо  тому  ілюстраціями  до  збірочки  «На  відстані»  обрано  художні  фото  оголеного  жіночого  тіла).  

[i]Гармонія  тіла  й  духу
п’янкіша  всіляких  втіх!
Ця  сила  і  нас  злучила,
як  з’єднує  святість  й  гріх.[/i]
(ДК  с.39)
[i]Розцвіли  півонії  садові,
Розпустивши  пелюстки  свої,
Мов  уста  знеможені,  медові,
Мов  безумні  пристрасті  твої.[/i]
(ДК  с.51)


Та  навіть  в  любовній  ліриці  в  автора  присутня  якась  зажура,  озирання  на  «[i]знегоди,  смуток  і  печаль[/i]».

[i]І  будуть  нам  ще  тихі,  мрійні  ночі
І  зір  рясних  безкрая  благодать,
І  ще  не  раз  вдивлятимуся  в  очі,
Щоб  все,  що  в  серці  зріло,  їм  оддать.

І  ми  зійдем  з  тобою  на  вершину,
З  якої  видно  неосяжну  даль:
Святу  Любов  –  на  самій  верховині,
Внизу  –  знегоди,  смуток  і  печаль.[/i]
(ДК  с.54)

Ця  особлива  любовна  жура́  передається  навіть  пейзажу:
[i]Осінь...  Дощ  за  вікном...
Жабонить  щось  у  шибку...
В  мене  –  спогади  знов,  
Як  сполохані  рибки...

І  пливуть,  мов  туман,
Дивні  обрії  сині  –
Днів  щасливих  дурман,
Що  в  душі  і  понині.[/i]
(ДК  с.58)

[i]Осінній  дощ  –  не  літня  злива:
Мрячить  помалу,  плаче  мов.
І  ніч  глуха,  сумна  й  зрадлива
Наводить  смуток    знов  і  знов.[/i]
(НВ  с.53)

Найбільш  частим  об’єктом  поезії  пана  Олекси  є  кохання,  що  минає.

[i]Сумніви  наші  вже  стали  нестерпними  –  
в  серці  невимовний  біль.
Плинуть  роки  неспокійними  серпнями,
плаче  омріяна  ціль.[/i]
(НВ  с.49)

Є  звичайно  і  сподівання  на  реанімацію  почуттів:

[i]Не  журись,  що  бліднуть  наші  очі,
Що  в  очах  не  та  вже  благодать,  –
Як  впадуть  на  землю  тихі  ночі,
Ми  готові  їм  усе  віддать!

Не  журись,  що  з  неба  котить  осінь,
Що  зоря  захі́дня  зустріча,  –
Ще  вербена  нас  у  гай  запросить,
Щоб  весну  відчути  в  ранній  час![/i]
(ДК  с.56)

[i]І  вже  жевріє  в  мінорі
нескладне  передчуття:
скоро  гратиму  в  мажорі,
бо  зміню  своє  життя![/i]
(ДК  с.29)

Розчарування  в  любові  відкриває  нові  шляхи  до  розуміння  життя,  відношення  до  нього.

[i]Ти  –  про  літо.
Я  –  про  жито.
А  в  душі  сама  зима:
не  прожите
пережите  –
і  тебе  в  мені  нема.[/i]
(НВ  с.25)

[i]Прости  мені  за  ті  роки  і  версти,
що  так  бездарно  мимо  пропливли
й  залишили  слова  -  сухі  і  черстві  –
і  вчинки  –  то  незграбні,    то  малі.[/i]
(НВ  с.47)

Сумніви  і  сумування  в  коханні  завжди  породжують  легкий  філософський  сум:

[i]Неосяжність    щасливої    миті
Бережуть    нам    пожовклі    листи...
Випадковості    вже    пережиті,
Неминучість    ще    треба    пройти.[/i]
(ДК  с.100)
З  висоти    свого  життєвого  досвіду  автор  напівжартома,  напівсерйозно  дає  пораду  сімейним  людям  в  такому    рубаї:

[i]Жінки!    Любіть    своїх    чоловіків!
Не    лиш    у    день    авансу    чи    зарплати…
Бо    в    інші    дні    вони    почнуть    кохати
Чужих!..    
За    щире    серце    –    не    за    плату![/i]
(НВ  с.83)

Американський  поет  і  літературний  критик  Томас  Еліот  якось  сказав  «Хорошим  поетом  бути  важливіше  ніж  великим  поетом.»
Читайте  вірші  Олекси  Удайка!  Він  хороший  поет.

========================
(  )*  –  в  дужках  номер  сторінки  в  збірці
НВ*–  збірка  поезій    Олекси  Удайка    «На  відстані»
ДК*  –  збірка  поезій    Олекси  Удайка    «Долі  клич»
[b]Ідеальне[/b]**  –  те,  що  відповідає  поняттю  про  ідеал  –  досконале,  відмінне,  чудове.
[b]Ідилічне[/b]***  –те,  що  зображує  мирне,  безтурботне  життя,  близьке  до  природи.
----------------------------

           Євмен  Бардаков

       18.06.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695713
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 21.10.2016


Людмила Пономаренко

Осінні айстри

Осінні  айстри  ранком    вересневим
Ще  так  барвисто  квітнуть  серед  трав,
Немов  би  хтось  тепло  ніжно-рожеве
У  пелюстках  тендітних  позбирав.

Грайливо-чисті  диво-промінці
Всіх  сонць    нараз  упали  край  стежини…
І  гріє  вересень  у  стомленій  руці
Притихлий  сум  зчарованої  днини…

 Краса  земна  -  на  відстані  руки,
Ще  сонячна  і  зовсім  не  звичайна.
Квітують  айстри,  наче  крізь  віки,
Ще  акварельно,  та  уже  прощально.

Можливо,  й  квітка  місію  свою,
Як  все  живе,    ще  завершити  має…
Тому  спинюсь  в  бентежності  й  стою,
Дарунок  осені  до  серця  пригортаю.

Поникне  світ,  неначе  під  дощем,
За  тим,  що  згасне    в  завтрашнім  світанні.
Усіх  розлук  невиплаканий  щем  -
У  вересневім  золотім  мовчанні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689752
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 05.10.2016


Микола Карпець))

Рахую час серцебиттям

Навіяно  ЧУДОВИМ  твором  НАЙСВІТЛІШОЇ)  Феї  –  Фея  Світла    "Фото  на  згадку…"    )
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691697

[i]Рахую  час  серцебиттям
                                             ©М.К.[/i]

[b]«Рахую  час  серцебиттям»[/b]
Спинися  час,  спинися  мить
Кохаю  Вас,  і  це  не  хіть  
Кохати  буду  все  життя
Рахую  час  серцебиттям

Сердечко  рветься  із  грудей
У  всіх  закоханих  людей
А  час  не  плине  –  час  летить
Для  всіх  він  день,  коханим  –  мить
Та  мить,  яка  на  все  життя
Рахую  час  серцебиттям

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691851
дата надходження 01.10.2016
дата закладки 01.10.2016


Ліоліна

Я вам писал

(                    Я  вам  пишу,  чего  же  боле?
                     Что  я  могу  еще  сказать?...
                                                         А.С.Пушкин
                                             «Евгений  Онегин»    )


Я  вам  писал  –  так  трепетно,  с  надеждой.
Не  видя  вас,  я  вас  обожествлял.
Я  представлял  овал  лица  ваш  нежный,
Как  персик  или  сливу,  ваш  овал.

Я  вам  писал,  а  вы  не  отвечали.
И  телефона  вашего  не  знал.
Но  звал  меня  в  неведомые  дали.
В  любовный  рай  овал.  Я  наповал
   
Сражен  мечтою.  Где  вы,  где  вы,  леди?
Пять  тысяч  роз  я  бросил  бы  к  ногам
Прекрасным  вашим.  В  том  же  я  уверен,
Что  вам  не  розы,  жизнь  свою  отдам.

Я  вам  писал.  Но  перестал.  Простите.
А  мне,  увы,  прощенья  больше  нет.
Меж  нами  оборвались  резко  нити.
Все.  У  меня  «заглючил»  Интернет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354850
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 23.09.2016


Юля Фінковська

Самотність або історія на букву " С"

Сон  сп*янив  срібно-синюватий  сироп  світанку.  Сонце  сполохано  сіяло  струмені  світла.  Сумно    снували  стомлені  сірі  стрекози.
   Світлана  самотньо    сиділа  серед  сутінків  своєї  спальні.  Серце  стишило  стук.  Самоосуджено  сповнювала  себе  смолистим  ,  свинцевим  ,  сигаретним  стражданням.  Самотність,  спрагла  суцільна  самотність  сковувала  слабке  строкато-скляне  самовираження.  Сльоза  спокійно  стікала,  стискаючи  серце.
     Сама...Серед  сонячних  світанків  сама...
 Світлану  скував  страх.....  Страх?..  Сугестія?..  Сум*яття?..Сором?..  Сотні  слів,  сотні  сполучень  серед  смертельної  самотності  .
 Спокуса  спілкування  стомлювала,  стискала...  Світлану  спасав  сон....Сон  солодив  сирковим  сріблом,  стирав  суперечливу  снайперську  самотність

   Спокійно  спадали  смородинно-сметанні  сутінки  .    Світлана  солодко  спала....
       Спала  Світланина  самотність.......

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225493
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 22.09.2016


Михайло Плосковітов

на Ти… (Юлії Фінковській)

Давайте  з  Вами  будемо  на  Ти…
(і  в  подарунок  віртуальні  квіти)
хай  зіштовхнуться  разом  Два  Світи
у  хитросплетенні  таємних  слів  і  літер.
Відкритість  щира,  мила  і  проста
(даруйте,  але  я  не  підлабузник)
за  Вас  в  вогонь,  і  в  воду  із  моста
для  мене  ви  –  і  подружка,  і  Муза.
Веселим  сміхом  посмішка  цвіте,
кохання  й  розуміння  хочу  зичити
Ви    носите  в  своєму  серці  те,
чого  ані  купить,  ані  позичити.
Давайте  з  Вами  будемо  на  Ти
і  перевернемо  всю  шкереберть  планету
хай  зіштовхнуться  разом  Два  Світи
й  хоч  не  в  житті,  а  на  сторінках  Інтернету.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236276
дата надходження 22.01.2011
дата закладки 22.09.2016


Георгий Данко

Я Вам пишу… Почти по А. С. Пушкину

Итак,  я  снова  Вам  пишу,-
"Я  Вам  пишу,  чего  же  боле..."
Я  отвечать  Вас  не  прошу  -
Всё  остаётся  в  Вашей  воле!

Я  часто  вспоминаю  Вас...
Вы  не  забыли  дивный  вечер,
Очаровательный  Кавказ,
Единственную  нашу  встречу?!

Вы  были  холодны́  со  мной,
А  я  -  от  счастья  опьяневший,_
Я  ВИДЕЛ  ВАС!  И  под  луной
Мир  был  таинственен  и  нежен...

Мне  рассказать  могли  глаза
О  том,  о  чем  мечтал  и  думал...
Но  Вы  их  прятали  тогда...-
И  мир  казался  мне  угрюмым.

Я  Вас  хотел  поцеловать,
Но  робость  подавила  чувство...
Мне  петь  хотелось  и  летать,
Я  был  уверен:  я  Вам  нужен!

Но  Вы  всё  приняли  за  флирт  -
Минутную  любовь!...  Поверьте,
Я  Вас  взаправду  полюбил,
И,  как  мне  кажется,  до  смерти!

Я  и  не  думал  Вас  забыть,
С  чего  Вы  взяли  это,  право?!
Для  Вас  то  был  -  текущий  флирт,
А  для  меня  вот  -  не  забава!

Вы  знаете,  как  я  страдал...
И  как  страдаю...  Но  не  сто́ит
Вам  говорить  об  этом!...  Я  -
Не  тот,  кто  просит  или  но́ет!

Могу  я  лишь  одно  сказать:
"Я  Вас  люблю!"  -  и  в  Вашей  воле
"Меня  презрением  наказать,
Или  вниманием  удостоить..."

Я  не  забуду  никогда
Вас  -  милой,  трогательной,  нежной,-
Весной  и  в  злые  холода́,
В  зной  летний  и  зимою  снежной.

Я  Вас  люблю!  К  чему  слова!
Я  Вам  писал...  Теперь  не  буду!
Я  жду  ответ  Ваш...  Если:  "Да!"  -
Я  не  смогу  поверить  чуду!

А  если  скажете  Вы:  "Нет!"  -
Мой  выход  лишь  один,  поверьте  -
Беззвучно  щёлкнет  пистолет...
Но  Вы  со  мной  и  после  смерти!


Иллюстрация  -  из  Интернета

Армения  1970  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247909
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 15.09.2016


Наталя Данилюк

Руда й мовчазна

Останки  серпневі  дотліють  між  айстрових  китиць,
Кориця  засмаги  обсиплеться  з  теплих  колін…
Безпечна  природо,  не  встигнеш  у  літі  прижитись,
Як  вдарить  по  ньому  на  обрії  сонячний  дзвін!..

Уламки  небесного  люстра  впадуть  на  дерева,
До  берега  жилаві  руки  заломить  ріка…
І  вийде  руда  й  мовчазна  із  молочного  мрева,
І  мідну  печать  покладе  на  долоню  листка.

Сирими  мохами  війне  зі  старої  криниці,
Об  камінь  вологий  ударить  іржавий  ланцюг…
І  при́йдуть  на  слід  її  теплий  багряні  лисиці,
Гірчинка  терпкої  смоли  залоскоче  їм  нюх.

І  криком  розбудять  діброви  сполохані  сови,
Крильми  з  павутинок  обтрусять  пацьорки  роси.
Посходяться  верби,  сумні,  нерозважливі  вдови,
Над  саваном  літа  заплачуть  на  всі  голоси.

І  стане  руда  й  мовчазна,  і  заступить  півнеба,
Покотяться  згарди  у  трави  сухі  й  забряжчать…
І  змириться  мудра  природа,  і  скаже:  «Так  треба»,    
І  прийме  на  серце  впокорене  мідну  печать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688575
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Віктор Ох

Мелодія для пісні № 85 (Віталій Назарук, Фея Світла)

       Віталій  Назарук

Розцвітають  вишні  в  молодім  саду,
Я  до  тебе,  доле,  ввечорі  прийду…
В  вельоні  біліє  наш  вишневий  сад,
А  в  нічному  небі  сипле  зорепад.

Приспів:
   Вишневий  сад  нам  долі  об’єднає,
   Дві  долі  наші  в  доленьку  одну.
   Хрущі  гудуть,  а  серденько  співає
   І  обсіває  цвітом  долю  молоду.

Загадаєм  долю,  як  паде  зоря,
Може  приведе  нас  двох  до  вівтаря,
Вельон  тобі  буде,  мила,  до  лиця,
Коли  станем  двоє,  люба,  до  вінця.

Приспів.

---------------

Фея  Світла

Де  б  я  не  ходила,  не  бувала  я,
Завжди  наймиліша  рідная  земля.
Там,  де  батько  й  ненька,  і  моя  сім'я,
Де  обійми  теплі,  жде  уся  рідня.

         Приспів:  
     До  тебе  йду,  мов  птах  лечу,
     Мій  Богом  даний,  рідний  край.  -[i]  двічі[/i]

Матінко  рідненька,  тату  дорогий,
Вам  уклін  доземний  і  землі  святій.
Богу  помолюся  за  вас  в  височінь
Й  миру  попрохаю  на  планеті  всій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684101
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 17.08.2016


Валентина Ланевич

Коли роси впадуть на траву

Коли  роси  вечірні  впадуть  на  траву,
Зорі  витчуть  на  небі  мереживну  казку,
Я  занурюсь  у  неї  й  до  тебе  прийду,
Я  ж  свавільно-пожадна  на  твою  бо  ласку.

Ти  мене  розпашілу  в  обіймах  стиснеш,
Зрине  з  вуст  зойк  надривний,  зазивно-солодкий.
Поцілунком  гарячим  його  обірвеш,
Ой,  який  він  у  тебе  мурашково-шкодний.

Підійметься  нараз  з  глибин  сутності,  з  дна,
Хвиля  млості  й  загубиться  в  м’ятім  батисті.
З  лона  трепетна  хіть  переллється  в  тіла
І  замре,  примостившись  на  чатах,  у  кріслі.

07.08.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682325
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 15.08.2016


Оля Андрієвська

Прямує літо до заграви

Гарячі  дні,  холодні  ночі  і  зорі  ближчі  до  води.
Вже  трусить  яблука  охоче  до  Спаса  серпень  молодий.
Стерня  в  полях  їжакувата,  туман  волочиться  в  яру.
Та  світла  сонячна  соната  як  лід  розтоплює  журу.
Солодкий      меду  й  хліба  запах    клубочиться  попід  вікном.
Шукає  літо  десь  на  мапах  проміння,  вижате  серпом.
Серпневий  сон  колише  трави  і  росить  квіти  у  саду.
Прямує  літо  до  заграви  сестру  покликати  руду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682749
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 11.08.2016


Шостацька Людмила

УПАЛО ЛІТО ВИШИВАНКОЮ

                                                       Упало  літо  вишиванкою
                                       В  сади,  у  ліс,  в  поля,  на  луки.
                                       І  зазвучало  скрізь  співанкою
                                       Наввипередки  –  перегуки.
       
                                     Маленький  зяблик  наспівався,
                                     Про  весну  сповістив  давно,
                                     Маестро-соловейко  взявся  
                                     Озвучить  лісове  кіно.

                                     Симфонію  чарівних  звуків,
                                     Налаштувавши  інструмент,
                                     Дрозди  взялись  до  перегуків:
                                     Який  чарівний  цей  момент!

                                     А  персональний  спів  синиці,
                                     Із  гамою  її  октав.
                                     Укупі  хтось,  хтось  наодинці
                                                   В  кущах  виконує  вокал.

                                     Чарівне  літо  серед  лісу,
                                     Тут  –  справжня  казка,  дім  чудес,
                                     Цю  оксамитову  кулісу  
                                     Відкриє  ліс  як  ти  прийдеш.

                                                     Відкриє  ліс  поетам  браму,
                                                     Усім  митцям    тут  просто  –  рай.  
                                                     Таку  побачиш  панораму...
                                     Обов’язково  завітай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680979
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 11.08.2016


Анатолій В.

Я хочу

Я  хочу  у  вимір,  де  можна  бродить  по  калюжах,
Де  квіти  кульбаб  на  зеленому  килимі  трав
Запалюють  сонце,  пробуджують  світло  у  душах,
І  серце  співає  по  нотах  щасливих  октав!

Я  хочу  у  вимір,  де  навпіл  й  цукерка,  і  ранок,
Де  сонячний  зайчик  метеликом  сів  на  щоці...
Вночі  перламутровий  в  місячнім  світлі  серпанок,
І  ми  із  тобою  ідемо  рука  у  руці!

Я  хочу  у  вимір,  де  небо  скупалось  в  блакиті,
Де  п'яти  лоскоче  зелене  руно  споришу,
Де  є  лише  світлі,  тобою  окрилені  миті...
Я  хочу  у  щастя!  Невже  я  багато  прошу?!.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682907
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 10.08.2016


Надія Башинська

НЕХАЙ ЛЕТЯТЬ ЛІТА (+)

(слова  -  Надія  Башинська;  музика,  виконання  -  Тетяна  Мирошниченко)

Нехай  летять  літа,  спинять  не  треба.
Вони,  як  журавлі,  самі  полинуть  в  небо.
Та  навесні  птахів  завжди  чекають  дома.
Літам  назад  -    дорога  невідома!

Не  повертаються!  Не  повертаються  літа.
Та  є  в  них  весни,  й  осінь  золота.
Нехай  летять  літа..  Не  зупиняйте!
З  подякою  у  світ  їх  відпускайте.

Ясніє  у  них  неба  синя  просинь.
Сипнула  срібла  вже  зима  у  коси.
Нехай  летять  літа...  Не  зупиняйте.
Ділами  добрими  їх  прикрашайте!

Не  повертаються!  Не  повертаються  літа.
Та  є  в  них  весни,  й  осінь  золота.
Нехай  летять  літа..  Не  зупиняйте!
З  подякою  у  світ  їх  відпускайте.

Людське  життя...  Воно,  як  пісня  світла.
У  ньому  сміх  дзвінкий  і  яблуня  розквітла.
І  усмішка  щира,  що  серце  нам  гріє.
Буває  тут  зимно,  і  віхола  віє!

Не  повертаються!  Не  повертаються  літа.
Та  є  в  них  весни,  й  осінь  золота.
Нехай  летять  літа..  Не  зупиняйте!
З  подякою  у  світ  їх  відпускайте.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681233
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 02.08.2016


Світлана Моренець

А МАМИН МАК ВІДЦВІВ…

Який  духмяний  повіває  вітер!
Він  зранку  встиг  зробити  безліч  справ:
всім  квіточкам  ранкові  сльози  витер,
з  тополі  пуху  жменями  нарвав,
дмухнув  –  береза  коси  розпустила,
злахматив  кетяги  бузковому  кущу,
ще  й  просушив  птахам  намоклі  крила
від  грозового  раннього  дощу.
Прогнав  неквапно  грозові  хмарини  –
і  глянула  усміхнена    блакить,
роздмухав  маку  дикого  жарини,
аж  полум'ям  червоним  сад  горить...

Цей  мак  навіяв  спогади  крилаті...
Їх  підхопив  пустунчик-вітерець
й  поніс  привіт  далекій  рідній  хаті,
прямісінько  в  дитинство  навпростець.
Й  так  захотілось  серцю  мимоволі,
щоб  він  приніс  з  щасливої  пори  
той  запах  квітів,  що  збирала  в  полі,
і  що  матуся  сіяла  в  дворі!

Під  вечір  повернувся  мовчки,  тихо,
лиш  крадькома  десь  листям  шарудів,
минаючи  мене,  як  мишка  –  лихо...
Та  винувато  враз  прошепотів,
що  не  приніс  ТИХ  запахів  квіткових  –
дитинство  не  повториш,  як  кіно,
розтанув  слід  від  мрій  моїх  казкових,
а  мамин  мак  відцвів  давним-давно...



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669590
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 27.07.2016


Михайло Гончар

Класифікація поетів

                                             (По  версії  А.  Шопенґауера*)

Це  придумав  не  я,
                                             як  то  кажуть,"слабо".
Це  все    ґер  Шопенґауер  втяв,
                                                                  от,  їй-бо!
Я  лише  у  думки  його  рими  заклав.
Плагіату  ніякого  тут,
                                                     Боже  збав.
Всіх  поетів,які  тільки  є
                                                           апріорі
Він  упевнено  вносить
                                                         до  трьох  категорій:**
                       1.МЕТЕОРИ
Поет-метеор  нічогенький  поет,
Та  здатен  лише  на  тріскучий  ефект.
Промчить  швидкоплинно
                                                                     і  де  він?  Знайди!
Немає  -  зникає  кудись  назавжди.
                           2.КОМЕТИ,  ПЛАНЕТИ
А  це  більш  вагомі  космічні  об'єкти  -
У  них  є  орбіти  й  тонкі  інтелекти,
Чи  краще  сказати  -  достойне  IQ,
Й  блищать  яскравіше  зірок  на  смерку.

Блищать  яскравіше,бо  блище  останніх,
Тому  їх  і  плутають  часто  профани.
Та  й  світло  то  зовсім  не  їхнє,  адже,
Немов  дзеркала,  відбивають  чуже.

Діяльність  їх  тягнеться  декілька  років
І  сфера  їх  дії  не  надто  широка  -  
Супутники  їхні  обмежують  коло,
Сучасники  тобто,  в  магнітному  полі.

Та,  врешті,  свої  залишають  місця,
Їх  інші  займають  і  так  без  кінця.
                             3.ЗІРКИ
І  тільки  вони  непорушні  й  постійні,
Такі  недосяжні  -  зірки  є  зірки!
Горять  власним  світлом  незмінно,надійно  -
Дивуйся,милуйся,хоч  цілі  віки.

Не  змінюють  вигляду  свого  ніколи.
Міняй,не  міняй  точку  зору  і  час  -
Однаково  сяють  з  Господньої  волі,
Тому  що  відсутній  у  них  паралакс.***

Вони  не  належать  системі(чи  нації),
Лишень  всьому  світу  -  така  ситуація.

Проблема  одна  є  -  потрібні  роки,
Щоб  світло,яке  посилають  зірки,
Здолавши  космічний  без  меж  океан,
Дісталось  Землі,  ну  а  отже  й  землян.
                                         ***                ***
От  і  всі  вагові  категорії,
Чи  то  пак  -  поетичний  розклад.
Хтось  може  спростує  такі  алегорії?
Артур  Шопенґауер  був  би  лиш  рад.

       *А.Шопенґауер  -  німецький  філософ
                     (22.2.1788  -  21.9.1860)

**  "Афоризмы  и  максимы"  (о  критике,суждении,одобрении  и  славе)

       ***паралакс  (з  грец.  -  зміна)  -  явне  зміщення,або  різниця  орієнтації
об'єкта,що  розглядається  з  двох  різних  позицій...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655579
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 25.07.2016


Віталій Назарук

ДОРОГА ДОДОМУ

Через  серце  проходить  та  дорога  додому,
Крізь  ліси  темнолисті,  золоті  пшениці,
Я  іду  по  дорозі,  як  до  храму  святого
І  ховаю  тривогу  на  своєму  лиці.

Чи  стоїть  наша  хата,  де  батьківські  могили,
А  чи  хвіртка  зустріне  старим  скрипом  мене,  
Чи  зайти  до  хатини  мені  вистачить  сили,
А  чи  новий  господар,  наче  пса,  прожене?

То  ж  частіше  додому  по  тій  битій  дорозі,
Повертайтеся,  діти,  поки  є  там  тепло,
Щоб  живими  зустріли  вас  батьки  на  порозі,
Як  є  хата  батьківська  і  не  зникло  село.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677436
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 11.07.2016


Шостацька Людмила

ПОДЗВОНІТЬ СВОЇЙ МАМІ СЬОГОДНІ

Подзвоніть  своїй  мамі  сьогодні,
Їй  так  хочеться  чути  ваш  голос,
Розтопіть  її  думи  холодні,
Це  ж  так  просто,  це  –  поряд  ,  не  космос.

Наполохайте  кляту  самотність,
Лиш  скажіть  своє  щире  “  привіт”,
Ви  відчуєте:  зникне  пустотність
І  наповниться  барвами  світ.

Подзвоніть  своїй  мамі  негайно,
Подаруйте  їй  жменьку  тепла,
Це,  повірте,  не  буде    загайно,
Все  зробіть,  аби  мама  була!

Мами  йдуть  не  лише  від  хвороб
Десь  за  хмари,  в  незвідані  далі,
Мами  йдуть  й  з  порожнечі,  й  жалоб,
Ні  до  чого  тоді  п’єдестали.

Подзвоніть  своїй  мамі  уже,
А  ще  краще  –  приїдьте  самі,
Вам  дитинство  вона  стереже,
Хоч  в  вас  скроні  піддались  зимі.

Обніміть  свою  маму  привітно,
В  неї  свято:  приїхали  ви.
Мами  є:  залишаємось  дітьми
Й  материнські  звучать  молитви.

Приїжджайте  до  мами  сьогодні  ж!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675297
дата надходження 30.06.2016
дата закладки 04.07.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2016


Квітка))

Мій новий день, моє маленьке диво…

Мій  новий  день,  моє  маленьке  диво!
Яке  на  цей  раз  дивовижне  відкриття?
Тепло  на  серці...  трепетно,  дбайливо,
Душі  щоденник,  занотовує  життя...

Мій  новий  день,  моє  маленьке  диво!
Щаслива  посмішка  і  смак  передчуття...
Сонячний  день,  або  ж  бурхлива  злива,
Маленьке  диво  на  порозі  відкриття...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670392
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 09.06.2016


Олекса Удайко

СПОВІДНИЙ ЧАСОСЛОВ- ©©

 [youtube]https://youtu.be/pIt1BP1bB4s[/youtube]                                        
[i][b][color="#084e80"]Мені  дав  Бог  творити  мемуари...  
То  –  спогади  мої…  про  се,  про  те.
Хоч  не  нажив  збережень,  авуарів,
Та  в  вічі  сніговій  уже  мете…

Вже  в  шибу  мокро  барабанить  осінь,
Зриває  вітер  одинокий  лист…
Та  серце  жаско  так  благає,  просить:
Хоч  подумки  у  долю  повернись!..

Було  ж  бо  нам  так  затишно,  зі  Спасом:
Буяла  пристрасть  і  бевзіла  млость  -  
Котилось  колесо  рожевим  часом,
Де  долі  тій  крутитись  довелось.

Була  суєтність,  та  були  й  напої,
Від  хмелю  в  щасті  шаленіла  п’янь…
Все  ж  не  впилися  милістю  такою
Уярмлені  жагою  Інь  і  Янь.

Мені  дав  Бог  свого  дожити    віку
Без  хворості,  нестатків  і  страждань,
Дісталося  усе  ж  й  такого  квіту  –                    
Не  без  сльози,  
                                               ганьби,  
                                                                         розчарувань…

Тож  хочеться  уже  лазурі  неба,
Міцного  миру  –  зовні  і  в  собі…
Почну  я,  певно,  це  робити  з  себе,
Заки́  не  впав  в  розгнузданій  гульбі.
                                           
…Мені  дав  Бог  все  те,  чого  й  не  вартий,
Йому  ж  я  шлю  од  щирості  любов,  
В  житті  своєму  ставлю  я  на  карту
Життєвий  звіт  –  сповідний  часослов...  
                                                   [/color][/b]

03.06.2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670038
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 09.06.2016


Оксана Дністран

На полум’я

У  тебе  залюблена,
Навік  зачарована,
У  просторі  згублена,
Коханням  таврована,
Лечу  я  на  полум’я
Метеликом  лагідним,
Осяяна  полуднем,
Замріянням  ягідним.

Тебе  доторкаюся,
Прогладжую  крильцями,
Турбот  винуватиця,
Гублюсь  поміж  сильцями,
Які  ти  так  знадливо
Нектарно  –  ноктюрново
Розставив  привабливо,  
Що  звуть  мене  сурмами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664878
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 09.05.2016


Надія Башинська

У МОГО АНГЕЛА ВЕЛИКІ БІЛІ КРИЛА

У  мого  Ангела  великі  білі  крила
із  позолотою  на  кінчиках  пір'їн.
У  мого  Ангела  великі  білі  крила.
Він  є  у  мене  лиш  один.

То  ж  береже  мене  мій  Ангел  легкокрилий,
від  лиха  прикриваючи  крильми.
Не  носить  масок  Він,  завжди  є  щирим.
Та  чи  вчимося  в  Ангелів  всі  ми?

За  масками  сховались  наші  лиця?
І  душу  павутина  обвила?
Прости  мене,  мій  Ангеле  єдиний!
Чи  ж  варта  я  пір'їни  із  крила?

А  Ти  яснієш  завжди  в  дні  і  ночі,
і  гріє  серденько  усмішка  осяйна.
Якою  ж  світлою  я  маю  бути,
бо  ж  знаю,  що  і  в  тебе  я  -  одна!

Навчусь  і  я  у  Ангела  любити,
щоб,  як  слідів,  добра  ясних  краплин.
Щоб  заясніли  ще  ясніше  білі  крила
із  позолотою  на  кінчиках  пір  '  їн.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664116
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2016


Любов Ігнатова

Доторкнутися до тебе

До  тебе  доторкнутися  не  смію...  
Банальне  "здрастуй"    на  просте    "привіт"...  
І  заганяю  в  клітку  птахомрію,  
І  замикаю  знов  свій  власний  світ...  

До  тебе  доторкнутись  -    як  до  неба  -  
Напевно,  тільки  обраним  дано...  
Я  бачу  сни  про  крила  і  про  тебе,  
Спиваючи  бажання,  як  вино...  

До  тебе  доторкнутися  не  смію...  
Очима  обіймаю  -    от  і  все...  
Мою  слабку  розтоптану  надію  
Північний  вітер  в  зиму  віднесе...  

До  тебе  доторкнутися  б  губами...  
Щоб  поцілунок  -  довжиною  в  сон...  
Щоб  знов  і  знов  здаватись  вечорами  
У  твій  солодкий  ніжності  полон...  

До  тебе  доторкнутися  так  хочу...  
Та  знову    "здрастуй"    на  просте  "привіт"...  
І  тільки  мрія  крильцями  тріпоче  
У  клітці,    де  зачинено  мій  світ...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661990
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 26.04.2016


Любов Ігнатова

Елегія дощу

Вслухаюся  в  елегію  дощу  
Затамувавши  подих...    Насолода!..  
І  навіть  вітер  крила  склав  -  ущух.  
Є  тільки  дощ...і  небо...і  свобода...  

Є  тільки  крапель  мельхіорний  спів  
І  відзвуки  громів,  немов  кантата,  
І  шепіт  набубнявілих  садів,  
Де  літнє  сонце  бджолами  зачато.

І  більш  нічого...  Тільки  я  і  дощ...  
Сповза  з  душі  утома  і  скорбота...  
Є  тільки  музика  всесвітніх  прощ,  
І  кожна  мить  у  ній  бринить,  як  нота...  

Я  день  пройдешній  в  Лету  відпущу  -  
Нехай  пливе  кульбабовим  віночком...  

Вслухаючись  в  елегію  дощу,  
Стаю  маленьким  весняним  струмочком...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661510
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 24.04.2016


Олекса Удайко

ПОГЛАДЬ МЕНЕ

               Інколи,  коли  наляже  туга,  хочеться  стати  жінкою...
               Бо  в  її  слабкості  закопана...  ВЕЛИКА  СИЛА  ДУХУ.
               І  хочеться...  відкопати  її...  щоб  відчути  щастя!
         
                                                   [b]  Вам,  жінки...    

[i]Погладь  мене  –  в  твоїх  обіймах  тану    
Й  лечу  у  небо,  де  Христос  воскрес…
Ще  не  була...  Томитись  перестану,
Коли  –  на  зло  лихим  –  торкнуся  я  небес.

Злітаємо  туди,  де  ясні  зорі,
Де  осяйна,  незвідана  блакить…
Відкрий  мені  простори  неозорі,
Щоб  новий  світ,  нове  життя  збудить.

І  якщо  можеш,  збережи  ікону  –
Краси  в  мені  і  цноти  не  поруш!
Збудуй  у  висі  два  високих  трони
Для  двох  сердець,  близьких  і  рідних  душ.

І  на  вівтар  віддай  усе,  що  маєш:
Любов  і  ніжність  –  нині  і  навік.
Твою  жертовність  спраглістю  пізнаю…
Ти  –  мій  хороший,  жданий  чоловік.[/i][/b]

[youtube]http://youtu.be/Er6LKGgiLTs[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501602
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 22.04.2016


Наталя Данилюк

Іще одна весна в букеті літ…

Іще  одна  весна  в  букеті  літ  –
У  пишному  п’янкому  оберемку…
Бринить  душа,  залюблена  у  світ,
І  так  їй  нині  радісно  і  щемко!

І  стільки  цвіту  вітром  намело
В  її  таємні  ветхі  закапелки…
На  світле  незахмарене  чоло
Лягла  цитринна  смужечка  веселки.

І  начебто,  простий  весняний  день,
І,  схоже,  що  таких  позаду  –  сотні!..
А  квітень  взяв  за  руку  і  веде,
Мережать  стежку  кроки  безтурботні.

І  щедро  відкриваються  очам
Ціловані  світанком  панорами.
А  ти  ідеш,  осяяна  свіча,
Мов  не  землі  торкаєшся  ногами,

А  вовни  хмар  і  неба  пелени…
Підсвічена  діодами  сузір’їв,
Розніжена  обіймами  весни
В  життєвому  своєму  надвечір’ї.

Як  мало  треба  щастю  –  висоти
І  простору!  Все  інше  –  і  не  конче…
Між  велелюддя,  темпу  й  суєти,
Людино,  зупинися  і  світи,
Ти  –  сонце!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660903
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 22.04.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2016


Макієвська Наталія Є.

ДИТИНСТВА ЩАСЛИВІ РОКИ (БОЖИЙ ДАР )

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=DP1ISqiD_5s[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=X9EXU5MDemE[/youtube]
[i][b]Колись  я  в  дитинстві,  маленькою  феєю  була,
В  луках  і  полях  під  небесною  сферою  росла,
Вмивалася  разом  з  травою  на  зорі  росою,
Купалася  під  дощовою  сльозою  з  грозою.

Палке  сонце  ,  краплю  за  краплею  спивало  росу
І  цілющу  небесну  сльозу  дощову,  лиш  красу
Та  любов  залишало  мені  у  ті    дні,  чарівні,  
Я  розпускала  крила  й  літала  в  далі  мандрівні.

Над    травами  й  квітами  з  метеликами  нарівні,
Мої  польоти  духовні,  для  них  були  рятівні,
Я  лікувала  їм  рани,    цілувала    пелюстки,
Вдихала  запах  трав  п"янких,  обіймала  їх  листки.

Пила    солодкий  нектар  густий  і  як  вино,  хмільний,
Плела    разом  з  павуком  смішним,  узор  божевільний,
Крутий,  сакральний,  прадавній,  як  сама  свята  земля
Й  таємничий  Всесвіт  ментальний,  що  манить  нас  здаля...

Слухала  шепіт  трав,  тріск  цикад,  коників  стрибунців,
Споглядала  й  вслухалась  у    світ  маленьких  мудреців,
Як  божа  корівка  п"є  сік  терпкий,  на  жуків-бійців,
Як  розквітає  мак  в  обіймах  сонячних  промінців...

Дивилась,  як  мурашка  на  собі  травинку  несе,
А  поряд  ненажера  гусінь  по  листячку  повзе,
Як  бджоли  хоботком,  збирають  медок  з  конюшини,
А  джмелі  п"ють  хміль  з  квіток  волошок,  мов  небо,  синіх...
 
Говорила  я  з  ними,  я  їх  мову  розуміла,
Я  виросла    й  той  Божий  дар  зберегти  не  зуміла,
Я  думала,  що  завжди  буду  так  жити...літати...  
Та  крила  відпали...Хочеться  знову  малям  стати...[/b]
 
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656932
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 03.04.2016


Макієвська Наталія Є.

У вересових луках ( Навіяне легендами Ірландії з віршів Шона МакЛеха)

Де    ельфи  і  красуні  феї  живуть,
А  гноми,  їх  багатства  стережуть,
На  пагорбах,  у  вересових  луках...
Там  де  голос  флейти  тане  в  звуках
вітру...Чарівники  ловлять  чужі  сни
у  тенета  сон-трави  навесні,
із  волосся  Венери    у  них  сумки  
ткані...  Вони  ловлять  туди  й  думки,  
туманні...На  межі,  поміж  порталу  
паралельних  світів  і  астралу...
Заманює  потойбічна  таїна  
та  спів  фей,  який  з  пелюстків  луна.
Людський  розум  спить  в  омані  чар-зілля,
бо  він  вже  на  грані  божевілля...
Краще    слухати  легенди  та  казки,
пити  вересовий  мед    залюбки
восени,  блукати  Всесвітом  в  тиші,
насолоджуватися    від  душі
красою  природи,  дарованої  
Богом!  Де  нема  війни  жодної,
де    тільки  мир,  гармонія  і  любов  
жадана...Там    серце  кохає  знов
і  знов...  Руни  говорять  з  першооснов:
В  Україну  прийде  мир...  З  нами  Бог!

*******
Назва  рослини  походить  від  грецького  kalunei,  в  перекладі  -  «чистити»  російська  назва  -  верес  -  утворилося  від  давньослов'янського  «вареснец»  -  «іній».
Верес  відображений  в  назві  першого  місяця  осені  в  українській,  білоруській,  польській  мовах  -  вересень,  верасень,  wrzesien

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656645
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 03.04.2016


Надія Башинська

ЗАСВІТИЛОСЬ СОНЦЕ У РОСІ

Засвітилось  сонце  у  росі,
кольорами  виграє  на  травах.
Верби  нахилились  до  води,
умивають  лиця.  Ранок...

Знов  веселий  ранок  виграє,
кольорами  сяє  так,  іскриться.
І  пташиним  щебетом  дзвінким
повниться  навкруг  все.  
                                                   Веселиться.

Веселиться  і  радіє  світ,
бо  життя  в  ньому  дзвенить,  вирує.
Ця  земля  в  росі  і  спів  ясний
є  для  тих,  хто  бачить  її    й  чує!

Постріли...  В  них  музики  нема.
Радості  нема  в  них  і  любові.
Сонце  збере  роси  і  в  траві
 залишаються  лиш  сліди  крові.

Краще  нехай  сонце  у  росі  
кольорами  виграє  на  травах.
Хиляться  хай  верби  до  води
й  умивають  лиця.  Ранок...

Хай  веселий  ранок  настає,
кольорами  виграє,  іскриться.
І  пташиним  щебетом  дзвінким
повниться  навкруг  все.
                                                     Веселиться!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655129
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 28.03.2016


Nino27

Я би пташкою…

[i][color="#b700ff"][b]Мені    б    крилонька  ,  я    би    пташкою
Полетіла    у    ці    світи  -
Де    цвістиме    весна    ромашкою  ,
Де    душа    моя  -  там    де    ти  .

А    на    дворі    ще    зимно  ,  вітряно
І    дощі  ,  як    в    душі    моїй...
Шлях    думками    нічними    міряно
І    слізьми    нездійсненних    мрій  .

Подаруй    мені  ,  весно  ,  силоньки  ,
Диво-проліском    зацвіти  .
Я    би    пташкою  ,  якби    крилонька...
У    далекі    твої    світи  .[/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651890
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 25.03.2016


Шостацька Людмила

БАБУСИНІ ПРОЛІСКИ

                                                   Стоїть  бабуся,
                                   А  вигляд  –  болісний.
                                   В  руках  тримає  
                                   Букетик  пролісків.
                                   Збирала  в  лісі
                                   (  Аби  не  видно...),
                                   В  пригоді  стануть  
                                   Декілька  гривнів.
                                   Стоїть,  замерзла,
                                   Підняла  комір,
                                   Пішла  на  злочин
                                   Проти  закону.
                                   Благають  очі:
                                   ...Купи  коханій,
                                   Волає  серце:
                                   Почуй  благання.
                                   Коли  зривала  -
                                   Душа  боліла:
                                   Хотіла  жити
                                   Краплина  біла.
                                   -  Пробач,  хороша,
                                   Пробач,  маленька,
                                   Зла  не  тримай
                                   Ти  на  стареньку.
                                   ...Стоїть  старенька,
                                   В  руках  –  букетик,
                                   Вже  дощик  пада  
                                   На  силуетик.
                                   Роки  минули,
                                   Як  рання  квітка.
                                   В  очах  –  благання....
                                   Сива  лебідка...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652351
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 24.03.2016


Людмила Пономаренко

Просто

…І  просто  йти  цим  потеплілим  світом,
Відчувши  присмак  стомленого  дня,
Схилятися  над  дивом  первоцвіту,
Де  трав  змарнілих  стелиться  стерня...

Й  радіти  часу,  що  приліг  під  небом,
Втомившись  трохи    в  сутінках  буття,
Й  задуматися  вкотре,  що  у  тебе
На  цій  землі    -  лише  одне  життя...

Між  віхами  неіснувань  і  нетлумачень,
Серед  неспокою  земної  метушні
Втішатись  тим,  що  у  відборі  значень
Ти  ще  вдихаєш  ці  весняно-чисті  дні...

І  не  зважати,  що,  можливо,  стерто
Звучить  іще  раз  висновок  простий,
І  щастя  «бути»  радісно  й  відверто
Найвищим  даром  нести  в  день  новий…





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653402
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 23.03.2016


В.А.М.

Якби ж то…

Никогда  не  приходили  ко  мне  слова  на  украинском  языке.  Но  вот  понравилась  мне  львовская  девушка,  чей  язык  родной  -  украинский  и  я  стал  писать  ей  на  украинском  (наверное  потому,  что  хотелось  сделать  ей  приятное).
А    иллюстрирует  это  стихотворение  фотография  другой  девушки,  Насти  из  Киева.  
И  в  Киеве  встречается  красота  :)  :)


[i]Якби  ж  то  день  постукав  у  вікно
Її  рукою,  легко,  майже  млосно...
Замружився  б,  як  сонцю,  що  зійшло,
Й  на  ганок  вибіг  би  до  Неї  босим...
І  зупинивсь...  не  знамо  що  робити...
Чи  губи  цілувать,  чи  руки  й  очі?..
Як  встиг  я  їх  так  палко  полюбити,
Що  нічиїх  вже  бачити  не  хочу?![/i]



Фотография  опубликована  с  разрешения
её:  http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=11663

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204149
дата надходження 03.08.2010
дата закладки 21.03.2016


Michelle Paffer

ПЕРВЫЙ ПОЦЕЛУЙ

Наш  первый  поцелуй.
Нам  по  16  лет.
Мы  верим  в  свет.
Мы  верим  в  вечность  наших  слов.
Мы  –  есть  любовь.
Мы  –  нежность  во  плоти.
Что  ждёт  нас  впереди?

Наш  нежный  поцелуй,
В  нём  целый  мир  сокрыт
Из  солнечных  долин,
И  россыпь  звёзд  горит,
И  Млечный  Путь  вдали.
Мы  по  нему  идём,  
Не  ведая  о  тьме.
Мы  –  луч  в  тени  времён,
Я  –  свет  в  тебе,  а  ты  –  во  мне.

Наш  светлый  поцелуй,
И  кругом  голова.
Мы  там  живём  –  в  признаньях  и  словах:

-  Люблю  тебя,  как  океан.
-  Как  Космос  я  люблю.
-  От  чувств  я  счастлив,  пьян.  
-  От  нежности  парю.  

Наш  первый  поцелуй  –
В  нём  теплота  и  красота
Рождения  весны.
И  окрыляет  нас  мечта.
Мечта  –  иллюзии  и  сны.
В  нас  нежность  мирозданья,
В  ней  неизведанность  планет.
Наш  нежный  поцелуй  в  мерцанье
Звёзд.  Нам  по  16  лет.

-  Люблю  тебя,  мой  светлый  день.
-  Люблю  тебя,  мой  лунный  лик.
-  Ты  –  моя  жизнь.  
-  Я  –  твоя  тень.
Любви  счастливый  миг,
Вселенная,  нам  нарисуй!
В  служении  свет.
Наш  первый  поцелуй.
Нам  по  16  лет.
17.10.2015

[img]http://s018.radikal.ru/i510/1602/28/ba076c60a47b.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643862
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 19.03.2016


Віктор Ох

Мелодія на вірш автора Олекси Удайка :: Колискова для коханої (V)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qqGDvVbutGw[/youtube]  
Наспівано  в  2021  р.  -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xhdiAHS2gec[/youtube]

Змучені    рученьки,    стомлені    ніженьки    
 Годі    турботи    нести!
 Час    і    поспати        -        вже    котиться    ніченька.
 Спи,    моя    любонько,    спи!

       Тож    закривай    свої    яснії    віченька,
       Я    колихатиму    сни,
       Буде    колискою    темная    ніченька.
       Спи,    моє    серденько,    спи!


 Сам    я    всю    ніч    буревійну    не    спатиму,
 Щоб    не    проспати    весни,
 Крила    надій    твоїх    снами    плекатиму.
 Спи,    моя    зоренько,    спи!

         Буду    всю    нічку    твій    сон    споглядати    я,
       Ти    ж    цю    зухвалість    прости.
       Ранню    зорю    з    нетерпінням    я    ждатиму.
       Спи,    моя    ладонько,    спи!


 Буду    з    лиця    твого    пити    водиченьку,
 Та    не    порушу    краси,
 Свідком    любові    хай    буде    лиш    ніченька.
 Спи,    моя    доленько,    спи!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401182
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 15.03.2016


Наталя Данилюк

І як це ти посмів?

Насипав  жовтень  пригорщі  листків
В  мої  долоні,сонцем  обігріті...
І  як  це  ти,скажи  мені,посмів
Для  мене  стати  найдорожчим  в  світі?

І  не  хапати  жменями  зірок,
Не  розсипати  матові  перлини,
А  просто  бути  лагідним,як  шовк,
Лягти  на  душу  пухом  тополиним...

І  не  будити  пережитих  днів,
Хіба  ж  важливо,що  було  до  тебе?
І  як  це  ти,скажи  мені,зумів
Раптово  розпогодити  це  небо?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282220
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 06.03.2016


Наташа Марос

ПОДОРОЖНІЙ…

Після  прочитання  вірша  Наталі  Баклай
 "БАЛАДА  ПРО  СИЛУ  СЛОВА"
Обожнюю  творчість  цієї  мудрої  жінки!!!

Тихий  стук  цей  до  нас  вдосвіта,
Чоловік  мені:  "Відчиняю..."
"Вибачайте,  а  тут  живе?..  "  "Так,
То  проходьте...  А,  може.  чаю?..

Ви  до  нас  о  такій  порі
Що  привело?  Я  Вас  не  знаю...
Може,  сплутали  чийсь  поріг?"
"Та  ні,  вибачте..."  "Вибачаю..."

Чоловік  посміхнувся  криво  -
Я  зраділа,  бо  вже  ревнує...
Не  повірив  у  таке  диво:
"Мабуть,  вийду...  Я  поруч...  Чуєш?.."

Подорожній  пом'явсь  похмуро,
Роздягнувся,  присів  скраєчку:
"Я  не  буду  зчиняти  бурю,
Бо  по  Ваше  прийшов  сердечко...

Попрочитував  Ваші  вірші
Й  пожалів  Вашу  бідну  долю
І  приїхав...  Не  буде  гірше,
Коли  Вас  заберу  з  собою...

Та  не  смійтесь.  Я  закохався,
Хоч  не  бачив.  Тепер  -  тим  більше...
Ось  погоджуйтесь,  я  примчався
І  кажу:  Вам  не  буде  гірше...

Вже  наплакались,  нажурились
І  нічого  чомусь  не  вийшло,
То  ходімо,  мені  Ви  снились...
І  у  мене  стара  є  вишня..."

"Зачекайте!.."  "А  що  чекати  -
Я  по  Вас!  Я  серйозно!  Згода?.."
"Дайте  ж  слово  мені  сказати,
Заспокойтесь,  заради  Бога!

Не  сама  я.  Ото  в  кімнаті
Чоловік  мій  -  усе  нормально!..
Ми  давно  живемо  в  цій  хаті
З  Вами  ж  їхати  -  нереально!!!"

"От  халепа!  А  я  і  справді...
Так  написано  ж...  Душу  рвали...
А  я  думав:  нарешті!  Мабуть,
Ви  на  мене  життя  чекали...

Та  не  грайтеся  словом  більше,
Бо  мене  аж  температурить...
Я  так  думав:  не  буде  ж  гірше
І  ніхто  вже  Вас  не  обдурить...

Вже  ніхто  не  заставить  плакать.
Я  -  любитиму  Вас  довіку
І  куплю  Вам  шовкове  плаття...
Може,  кинете  чоловіка?..

А  який  же  я  був  щасливий,
Коли  думав  про  Вас  щоночі,
Затуляв  від  лихої  зливи,
Мріяв  глянути  Вам  у  очі...

Що  скажу  я  собі  самому,
Чим  надію  свою  утішу,
Що  зроблю,  як  вернусь  додому,
Буду  знову  читати  вірші?.."
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
"Може,  досить  вже  примовляти
Ти,  мов  свататися  примчався  -
Чоловік  виглядає  з  хати  -
Залишайся.  Посидь.  Отямся...

Може,  чаю  чи  щось  пекуче?
Пиріжки  є  і  борщ,  і  каша,
Бо  надворі  мороз  тріскучий
Та,  облиш...  Це  моя  Наташа.

А  її  не  віддам  я,  друже,
Хоч  до  нас  ти  аж  в  хату  втрапив,
Бо  й  не  знав,  що  люблю  так  дуже...
Аж  злякався,  що  можу  втратить...

А  тобі,  подорожній,  справді,
Буду  вдячний,  бо,  мов  прозрів  я
І  не  думав,  що  можуть  вкрасти...
...Хоч  сідай  і  пиши  прислів'я!.."
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  
Я  сміюся  з  тії  розмови:
На  душі  так  приємно-щемно...
І  швиденько  фіксую  словом,
Що  віршую  я  недаремно...

         -      -      -

БАЛАДА  ПРО  СИЛУ  СЛОВА

Написала  вірша  болючого
Про  ту  жінку,  що  вік  сама,
Написала  та  ще  й  озвучила,
А  у  вірші  такі  слова:
"Я  ота  самота-самітниця,
Що  забула  уже  й  пісень,
Не  цілована  я  під  місяцем,
Не  голублена  я  удень.
Незаміжня  я  і  нелюблена,
А  життя  все  мина  й  мина,
Де  ж  ти,  доле,  в  світах  загублена,
Де,  судьба,  ти  моя  одна?!"
Всі  слова  від  мойого  імені,
Що  тут  думати  читачу?!
Хто  не  знає  мене  -  повірили,
І  журбі  моїй,  і  плачу.
І  посипалися  листи  мені.
Та  аби  ж  то  одні  листи!
...Стукіт  в  двері,  хтось  зве  по  імені,
Просить  дозволу,  щоб  зайти.
...Відчиняю.  Ні  зять,  ні  сват  який,
А  говорить:  "Я  прочитав
І  приїхав,  щоб  Вас  забрать-таки
До  села  свого,  до  отав"
І  мене  уже  не  питається,
В  хату  йде  (хоч  впади,  хоч  стій)
З  чоловіком  моїм  вітається,
Каже:  "Брат?..  Буде  родич  мій!"
...За  столом  говорю-розказую,
Що  то  вірш  лише  і  усе...
Наше  фото  йому  показую,
Наче  справжнє  своє  лице.
Чоловік  мій  кива  приречено,
Тільки  гість  (хоч  ти  сядь  і  плач),
Ну  не  вірить  у  жодне  речення,
І  не  чує  моє  "Пробач..."
Агітує  і  зве:  "Поїхали,
Я  з  такою  -  не  пропаду,
Хай  надворі  сонця  чи  віхоли  -
Подолаєм  удвох  біду,
А  не  хочеш  -  я  тут  зостануся!"
...Боже  праведний!  Що  робить?
Чоловік  мені:  "Дописалася?
То  збирайся  тепер  і  їдь!"
...А  надворі  весна  регочеться,
Аж  від  сміху  трава  росте,
І  мені  від'їжджать  не  хочеться,
І  цей  гість  мені  -  гість,  і  все.
...Проводжаю  його  на  вулицю,
Перепрошую  і  говорю:
"Ще  за  Вами  якась  зажуриться,
Ще  зустрінете  Ту,  свою..."
А  весна  мені  аж  підспівує,
Притулилася  до  плеча:
"Головне  -  ти  сама  повірила,
Що  то  -  слово!  Для  читача!"

         Наталя  Баклай

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647199
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 05.03.2016


Світла (Імашева Світлана)

Учням, учителям: вивчаймо рідну мову. Прикметник.

                                                         Бджолиний  рай,  де  сріберна  роса

                                                         Вмиває  зорі  ранні  й  вечорові,

                                                         Калиново-жоржинова  краса  -  

                                                         Який  розмай  в  природі  -  і  у  мові.
                                   
                                                                             То  українська  лагідна  душа

                                                                             Так  словом  рідним  молиться  й  співає,

                                                                             Красу  земну  -  у  мові  залиша:

                                                                               Прикметник  всі  ознаки  називає.

                                                     У  нас  не  кажуть  байдуже:-  Земля,

                                                     Але  "родюча",  "щедра"  чи  "рідненька"...

                                                     І  мовить  мати  про  своє  маля:

                                                     -  Моє  кохане,  золоте,  любеньке...

                                                       Про  все  у  світі  суще  -  всі  дива  -  

                                                       Прикметник  відкриває  таємниці:

                                                     -  Який?  Яка?  Які?  -  живі  слова...

                                                         І  мова  рідна  грає  та  іскриться.

                                                                                     З  іменником  прикметник  заодно,

                                                                                     Бо  їм  у  парі  йти  у  мові  личить,
,
                                                                                         Але  ось  рід,  відмінок  і  число

                                                                                       Прикметник  у  іменника  позичить.

                                                         Якщо  ж  у  кого  сумнів,  може,  є,

                                                         Прикметник,  друзі,  це  не  забаганка,

                                                         Він  визначає  точно,  що  -  чиє:

                                                       Усмішка  мамина  і  татова  співанка...

                                                                                   Між  мов  земних  космічно  так  звучить

                                                                                   Пречисте  наше  українське  слово.

                                                                                   Тож  бережімо,друзі,  для  століть

                                                                                   Душі  багатство  і  багатство  мови.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640129
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 05.03.2016


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Цілуй мене

(за  мотивами  пісні  "Bésame"  (Camila)

Лунала  вчора  «Музика  без  слів,
Була  в  обіймах  трепетних  стосунків,
Сьогодні  напишу  я  переспів
Про  магію  солодких  поцілунків…

Цілуй  мене  вночі  й  при  світлі  дня  -
Можливо,  зараз  пристрасть  недоречна,
Коли  потрібне  іншим  співчуття,
І  жити  стало  страшно  й  небезпечно…

Цілуй  мене,  щоб  зупинити  час,
Закрити  очі  на  сумну  реальність,
Цілуй  мене  і  в  профіль,  і  анфас  -
Хоч  кажуть:  «Поцілунки  –  це  банальність»…

Цілуй  мене,  немов  зникає  Світ,
І  скоро  вже  кінець  йому  настане  -
Нехай  кохання  зоряний  політ
Сьогодні  буде  вперше  і  востаннє…

Цілуй  мене!  Хай  знають  небеса,
Що  ти  мене  цілуєш  без  причини,
Тому  що  просто  віриш  в  чудеса  -
Цілуй  мене  повільно,  без  упину…

Відчуй  мене  на  дотик  уві  сні,
Цілуй  мене,  як  вперше  і  востаннє,
За  всі  самотні  і  холодні  дні
У  нагороду  буде  ніч  кохання..

Цілуй  мене,  обіймів  не  жалій  -
Сьогодні  не  існують  заборони,
І  на  межі  реальності  і  мрій
Кохання  подолає  всі  кордони…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642999
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 05.03.2016


Надія Башинська

ЗАКОХАЛАСЯ ВЕРБИЧКА

-  Чом  схилилась  над  рікою,  молода  вербичко?
Довгі  коси  вже  скупала,  умиваєш    личко?

Ти  куди?  -  питає  річка.  До  кого  зібралась?
Хоч  давно  вже  помітила,  що  та  закохалась.

Закохалася  вербичка  в  клена  молодого.
На  побачення  зібралась,  звичайно,  до  нього.

У  сорочці  -  вишиванці  він  до  неї  прийде,
Коли  ясний  місяченько  знов  на  небо  вийде.

Задивляється  на  неї    місяць  величавий.
Та  один  їй  лиш  до  пари  -  кленок  кучерявий!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647354
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016


Samar Obrin

Я - свет!

[quote]Я  –  свет:  о,  если  бы  стал  я  ночью!  Но  в  том  и  одиночество  мое,  что  опоясан  я  светом.  
Стать  бы  мне  темным,  как  ночь!  Как  приник  бы  я  к  сосцам  света!  
Как  благословил  бы  я  вас,  искрящиеся  звезды,  светлячками  мерцающие  в  небе!  Как  был  бы  счастлив  дарами  света  вашего!  
Но  в  сиянии  собственных  лучей  живу  я  и  поглощаю  пламя,  от  меня  исходящее.  [/quote]
_______Ф-В.Н._________________________

Я  -  свет.
О,  мне  бы  -  тьмой,  родиться...
Смотреть  на  иглы  звёзд.  
И  созерцать,  как  в  небе  птица  -  
Меня  зовет  вперёд.

Мне  не  пришлось  бы,  как  слепому  -  
Платить  за  шаг.  
И  быть  -  усыновлённым  болью,  
Целуя  -  страх.  

[u][b]От  автора:[/b][/u]
[color="#9c7777"]Автор  -  здоров.  Не  болеет  величием.  
Зарифмовав  один  из  образов  Заратустры  ([i]Так  говорил  Заратустра[/i]),  он  всего  лишь  обозначил  свежесть  понимания  этого  образа,  который  до  сих  пор  -  только  чувствовался,  но  не  звучал.  
Сам  автор,  не  свет.  А  тот  самый  гражданин  Тьмы,  который  благодаря  Свету,  имеет  возможность  "не  платить  за  каждый  шаг"  вперёд.  Ибо  его  дорога  достаточно  уже  освещена,  Светом,  который  жил,  как  говорил  и  говорил,  как  жил.  
[/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646648
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 24.02.2016


Анатолій В.

Метеликове щастя.

-  Кап!  –  капнула    крапелька  роси  біля  моїх  лапок  і  потекла  прозорою  річечкою  вниз,  по  світлих  прожилках  зеленого  листочка.  Я  обережно  підійшов  ближче,  вмочив  лапки  і  почав  ретельно  вмиватися.  Ген,  за  обрієм,  вранішнє  рожеве  сонечко  запалювало  край  неба.
-  Доброго  ранку!  -  почув  я  за  спиною  і  аж  підстрибнув  від  несподіванки.  -  Як  життя?
Я  обернувся,  ще  протираючи  лапками  сонні  очі.  Переді  мною,  гордо  випроставши  прозорі  крильця,  сиділа  смугаста  бджілка.
-  Щ..щ..що  таке  життя?  -  наївно  запитав  я,  дивлячись  в  чорні  бджолині  очі-намистинки.
-  Як?!  -  сплеснула  передніми  лапками  бджілка  і  здивовано  замахала  крильцями:  -  Ти  не  знаєш,  що  таке  життя?!.
-Ні,  -  сказав  я:  Я  народився  лише  сьогодні  рано-вранці.  Ось  вперше  вмився  крапелькою  роси,  вперше  розправив  свої  різнобарвні  крильця,  ось,  глянь,  які…  І  я,  наскільки  міг  широко,  розвів  у  сторони  свої  яскраві  крила,  схожі  на  пелюстки  дивовижної  квітки  -  і  вони  засяяли  всіма  веселковими  барвами  у  вранішньому  промінні...
-  Яки-и-ий  ти-и-и!!!  -  захоплено  лише  й  вимовила  бджілка,  скоса  поглядаючи  на  свої  безбарвні  маленькі  крильця  чорними  намистинками.
Її  здивування  і  захват  звеселили  й  потішили  мене,  на  душі  стало  приємно  і  трохи  радісно.
-  Але  що  таке  життя,  і  що  далі  робити,  я  не  знаю,  -  сказав  я.
-  Як  це,  що  робити?!  -  аж  присіла  на  задні  лапки  бджілка,  і  її  намистинки  ще  більш  заблищали  від  здивування.  -  Та  приносити  користь  іншим,  жити  для  інших,  як  у  нас  у  вулику!  Ось  я  -  розвідниця,  -  гордо  стукнула  себе  в  груди  передньою  лапкою  бджілка,  -  я  вишукую  квіткові  галявини  і  приводжу  туди  бджілок-трудівниць,  які  збирають  солодкий  нектар.  Інші  бджілки  трудяться  у  вулику,  годують  малечу,  прибирають…  У  кожного  з  нас  своє  завдання,  і  всі  його  старанно  виконують.  Від  цього  просто  й  легко  на  душі!  Життя  складається  з  дрібничок,  але  кожна  дрібничка  важлива,  бо  від  старанно  виконаної  роботи  залежить  життя  рою,  адже  ми  живемо  для  інших,  не  для  себе...
Я  стояв,  кліпав  очима,  не  знаючи  навіть,  що  запитати  далі,  бо  й  те,  що  сказала  мені  бджілка,  важко  було  осягнути,  коли  ти  ось  лише  вперше  розправив  крила.
-  Але  ж?..  -  ще  щось  хотів  запитати  я...
-  Ніколи  мені,  -  відрізала  бджілка:  треба  трудитися,  бо  й  так  запатякалася  тут  з  тобою,  он  вже  сонечко  й  вранішню  росу  висушило  на  квітах,  тож  бувай....
-  А…  Але  ж…  -  тільки  й  встиг  вимовити  я...
Та  бджілки  вже  не  було.  Лише  вітерець,  що  вона  здійняла  відлітаючи,  здмухав  трохи  пилку  з  моїх  різнокольорових  крилець.  Я  залишився  сам.  Літнє  спекотне  сонечко  піднялося  вже  високо,  нещадно  пекло  прямо  над  головою.  Навкруги  кипіло  й  вирувало  життя!  Кожен  щось  робив,  був  зайнятий  своєю  справою,  у  всіх  була  своя  мета  в  житті...  А  я?  Для  чого  я?  Чи  стану  я  комусь  потрібним,  і  що  я  вмію?...  Я  аж  присів  від  такої  приголомшливої  думки...  Зробилося  якось  порожньо  і  трохи  лячно  на  душі...  Ні,  от  навіщо,  навіщо  та  бджілка  нарозказувала  мені  такого?!.  Зараз  жив  би  спокійно,  пурхав  би  з  квітки  на  квітку,  милувався  гарним  погожим  сонячним  днем  до  самого  вечора,  адже  життя  в  нас,  метеликів,  таке  коротке  -  всього  один  день,  і  не  задавав  би  собі  дурних  питань:  що  таке  життя,  навіщо  воно,  і  що  з  ним  робити,  з  тим  життям?..
До  порожнечі  й  переляку  в  душі  прибавилася  злість  невідомо  на  кого:  на  бджілку,  на  себе,  чи  на  увесь  світ,  який  кудись  біг,  спішив,  кипів  життям,  і  якому  не  було  абсолютно  ніякої  справи  до  якогось  малюсінького,  хоч  і  яскравокрилого,  метелика...
-  Агов!  -  закричав  я:  -  ЗУПИНІТЬСЯ!  Я  Є!!!  ОСЬ  Я,  ЗВЕРХУ,  НА  КВІТЦІ!
Ніхто  навіть  голови  не  підняв  угору,  всі  поспішали  у  своїх  невідкладних  справах:  щось  тягли  в  свої  нірки,  щось  викидали  звідти,  мабуть,  якийсь  непотріб,  а  потім,  як  на  мене,  такий  самий  непотріб  приносили  здалеку  і  затягали  знову  в  свої  домівки...  Мовчки  сидячи  на  краю  пелюстки,  я  незчувся,  як  настав  вечір.  Сонечко  зморено  сховалося  за  зеленими  верхівками  дерев,  і  лише  його  краєчок,  наче  вухо,  виглядав  звідти,  мовби  воно  прислухалося  до  того,  як  увесь  світ  готується  до  сну.  Враз  стало  якось  байдуже,  зовсім  однаково,  що  я  за  цілий  день  свого  життя  так  і  не  порадів  життю:  не  політав  між  яскравих  квіточок,  не  похизувався  своїми  яскравими  різнобарвними  крильцями.  Може,  тоді  б  мене  хоч  хтось  помітив  там,  внизу,  і,  замість  тягти  щось  кудись,  поглянув  би  вгору,  здивувався  і  порадів  би  з  яскравості  моїх  крилець...  Та  яка  вже  різниця  тепер?..
Сонячне  вухо  зовсім  сховалося  за  деревами,  і  перша  зірка  яскравою  цяткою  загорілася  в  небі...
-  Нічого…  Зате  я  знав  бджілку,  яка  бачила  мої  різнобарвні  крильця!  Вона  дивувалась  і  милувалась  ними,  може,  ще  й  розповість  комусь  про  мене...
І  від  цієї  думки  стало  тепло-тепло  на  душі…  Я  посміхнувся,  зручніше  вмостився  на  краю  пелюстки…  Ось  він…  Сон...


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646595
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 24.02.2016


Світлана Моренець

Я ВЧОРА ВБИТИЙ…

Не  могла  не  подати  цей  вірш.
Його  написав  мій  чоловік,  Олександр  Моренець

Важкий  солдатський  запах  поту
проліз  крізь  тютюновий  дим,
і  сон  змінився  на  скорботу,
і  я  відчув,  що  не  один
в  своїй  кімнаті  серед  ночі...
І  бачу  –  поруч  хтось  сидить...
І  заглядає  просто  в  очі,  
І  починає  говорить:

«Мене  нема...  я  вчора  вбитий...
Та  ось  прийшов,  бо  хочу  взнать:
чому  одним  –  так  легко  жити,
а  іншим  –  тяжко  й  помирать?»

А  я  мовчав,  боявся  слова,
лиш  бачив  сірий  камуфляж...
І  «камуфляж»  промовив  знову:
«Снаряд  влетів  до  нас  в  бліндаж...
Накрило  всіх,  ніхто  не  вижив...
Ти  чув  колись,  як  "Град"  реве?..
О  22-ій,  після  їжі,..  
дививсь  ти  шоу  по  ТВ.
А  ми,  розірвані  на  шмаття,
вже  залишали  білий  світ
із  янголами  в  білих  платтях...
А  нам  всього  по  20  літ...

Ну  що  ж,  не  хочеш  говорити...
Мабуть,  не  знаєш,  що  сказать...
Кого  ж  спитать  –  чом  легко  жити
й  чому  так  тяжко  помирать?..»

Автор  –  Олександр  Моренець
07.02.2016  р.
Не  можу  переконати,  що  йому  варто  публікувати
вірші.  А  Ваша  думка?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642029
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 14.02.2016


Шон Маклех

Довершено: Місто Трави

         «Хіба  світ  і  натовп  -  не  краще  видовище,
             до  того  ж  безкоштовне,  подібне  до  відомого
             Піфагорівського  торжища?»
                                                                               (Григорій  Сковорода)

Є  місто  зелене-смарагдове-квітковане:
Місто  вусатих  равликів-поспішайликів
З  хатинками-мушлями  розцяцькованими,
Листяними  стінами-вулицями  тонконоговими,
Стеблиновими,  тимчасовими,  звіробійними
Та  мальвовими,  запашними  й  живими.
Там  час  вимірюють  мохом  -  
Швидкістю  його  росту,
Там  пророкують  і  проповідують
Віщуни-слимаки  слизосині  словолипкі,
Там  дощ-не-дощ  -  подія  епохи,
Там  мурашник  -  імперія  -  Олександра,
Мало  не  Македонського,
Там  струмок  лісовий  Ніагарою
Тече  невідому  куди  і  невідомо  звідки,
Там  дерево  досягає  Космосу,
Калюжа  хвилями  океанськими
Колихає  жабія-динозавра  ненажерливого,
Там  попелиці  худобою,  а  муралі  пастухами,  
Там  ніхто  не  відає,  не  знає  й  не  здогадується,
Що  зима  прийде  біла
Неминуча.
Як  смерть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641517
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016


Валя Савелюк

ТІЛО БОЛЮ

тіло  болю
кожен  сам  годує  собою  –
невидимого  та  реального
паразита  астрального
кожен  утримує-має
завдяки  тому,  що  страждає…

на  підступні  подразнення  
реагує-відповідає…

…двосту́лкова  мушля,  
молюск
і  кристалик  піску,
що  проник
у  перламутрову  черепашку  –

перлову  скойку…

десь  там  –  вітри,
а  тут  –  шторми…
місяць  де́сь  там  –
а  тут  –  припливи-одпливи:
призводять
до  коливання  води
зовнішні  
потойбічні  впливи…
 
скраю  –  ви́скоком-босяко́м  –  
люди:
каламутять  воду  піском
і  множать  сліди…

рух  і  життя  –  усюди

із  каламуті  зовнішньої  -  мала  піщинка  
проникає  у  мушлю  –
у  боки  молюска  муляє  –    
вдома  жити  за́тишно  не  дає,
на  собі,  колючій,  увагу  і  волю
зосереджує  –
тілом  болю  
стає…

мучить  і  заважає…
молюск,  щоб  її  позбутися,
перламутр  із  мантії  виділяє  –
гостю  незвану  згладжує,  
облагороджує,  
сповиває  –  до  себе  дорівнює…

наближає

і  єдина  мета  –
позбутися
інородця  –  домашнього  ката…

чи  прийняти  жорстоку  долю  –
співжитися-подружитися
із  неугавним  тілом  болю

та  на  користь  лише  чужаку
мантії  ніжної  дотики  –
витончені  пластинки  
продукованого  вапняку  

тіло  болю
не  чує  ні  молитов,  ані  сутр:
нашаровується  щохвилини…
належить  морському
м`якуну́    двосту́лковому  –    перламутр,
а  люди  цінують  
і  вихваляють  –  перлину  

без  упину…

тіло  болю  ненаситно  росте,
поки  увагою  володіє…
а  без  уваги  –  в  ніщо  змаліє,
та  безхребетний  м`якун  
відвернутися  не  уміє…

відгадка  проста:
болем    
годує  людина  
власного  
астрального  парази-та…

03.02.2016
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640866
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016


Наталя Данилюк

Буде весна

[img]http://41.media.tumblr.com/186cb41d0587c81ba602e08bf82ba1de/tumblr_my0tqib4Z41qhoqwfo1_500.jpg[/img]

Ця  лютнева  зима  –  не  зима,  а  суцільна  проталина…
Сніг  по    клаптику  вовни  за  ніч  розтягнули  вітри
І  хрумкій  білизні  досхочу  порадіти  не  дали  нам…
Позіхаючи,  равликом  сонце  повзе  догори.  

Отже,  буде  весна  –  життєдайна,  п’янка,  неприборкана,
Пробіжиться  босоніж  під  кашель  рипучих  воріт!
І  на  місці  весняного  сліду  заграє  пацьорками
Білозуба  усмішка  землі  –  молодий  первоцвіт!

Враз  кожнісінька  жилка,  пульсуючи,  соком  наповниться…
І  коли,  поцілована  в  тім’я  світилом  рудим,
Ти  почнеш  зеленіти  життям,  як  біблійна  смоко́вниця,
Виноградар  твій  ревний  зрадіє,  бо  ж  будуть  плоди.

На  пошерхлі  долоні  заплачеш  ранковими  росами
І  промовиш:  “Я  знову  прийшла…  Тож  візьми  ці  дари”.
Так,  як  юна  весна,  цілуватимеш  п’ятами  босими
Пружно  випнуті  жили,  що  б’ють  з-під  земної  кори.

І,  схилившись  йому  на  плече  обважнілими  вітами,
Прошепочеш:  “Прости,  що  я  плоду  не  дала  торік…”.
І  весна  поміж  вами  бджолино-квітково  бринітиме,
І  дощем  благодатним  окропить  недовгий  твій  вік…
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640861
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016


Надія Башинська

СПУСТИЛАСЬ ХМАРА ДО ЗЕМЛІ

Спустилась  хмара  до  землі,
                   попити  захотіла.
А  як  напилася  досхочу  ,
                   знялась    -    і    полетіла!

Дощем  просіялась  рясним
                   над  гаєм,  і  над  садом.
Полила  полечко  святе
                   з  солодким  виноградом.

А  коли  гарно  полила,
                   сама  замилувалась.
Розкішні  коси  заплела,
                   стрічками  заквітчалась.

Червоний  мак,  блакитний  льон,
                   ромашки  білі  -  білі,
Волошок  ніжних  пелюстки
                   в  віночку  заясніли.

Барвінку  й  жменьку  нагідок
                   їй  дарував  садочок.
Ще  й  чорнобривців  -  сонця  цвіт,
                   вплела  вона  в  віночок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640498
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016


Олекса Удайко

СРІБЛЯСТА СНІЖНІСТЬ

[color="#065769"][color="#03758f"][/color][/color]                                                        
     Т[i]анок  цей  сріблястий  Кружляє…  -  
     Спинися  -  молю!…  
     Цілункам  холодним  твоїм  
     я  коритися  мушу…
                                           [b]  Гостя
[youtube]http://youtu.be/Y3AcQryxWgk[/youtube]
[color="#755c5c"][color="#660e99"]Сріблястість,  мов  ранок,    
                                                                               стрічає  земля…
Спинися,  
                                     молю  я,  
                                                                       стихіє!
А  то  –  захлинуся    в  конвульсіях  я
від  того,  
                                   що  в  серці
                                                                                   жеврі́є.

Сріблястість  
                                             довкола...
                                                                                   Усе  холодить
і  віти  квітчає  у  бісер,
гаптує  пухнасту  постіль  
                                                                               не  на  мить,  
 
мурує  палаци  у  лісі.

Мете  і  
                             хурделить  
                                                                       холодна  зима,
чуття  ж  мої  кутає  в  ніжність  –
й  мене  на  цім  світі  вже,  певно,  нема:
неволить,
                                     в  полон  бере
                                                                                         сніжність.

Холоне  в  душі  моїй  поділ  клітин,  
звело  вже  від  холоду  зуби…
Бреду  у  бархани,  спираюсь  на  тин  –
зима  вже  
                                         доводить  
                                                                                 до  згуби…

…Та  що  за  халепа?  
                                                                       Пірнаю  в  буття!
І    чим  холодніше,  тим  глибше.
Ще  буде  й  у  мене  різдвяна  кутя,
надіюсь,  
                                     не  тільки,  
                                                                             не  лише!

О,    де  вже  той  холод?..    
                                                                         Лиш  поклику  гук:  
пірнаю
                                 срібляно...  
                                                                         під  ковдру.

...І  в  лісі  десь  
                                                 тріснув      
                                                                               знеможений    сук,
і  впав  затрухля́вілий  стовбур...

                                         
…А    високо  в  небі,  як  завше,  веснить
І  сріблом  
                                   сріблить  
                                                                       срібні  душі...

О,  Боже,  спини  
                                                     оту  срібність    
                                                                                                       на  мить,
Весну  ж  бо  ми  любимо  дуже![/color][/color]
[/b]
12.12.  2014
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640106
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016


Олекса Удайко

ДОБРОГО РАНКУ, КОХАНА

[i][b]tth[/b][/i][youtube]https://youtu.be/lm8KBjN5KvQ?list=PLT5ZUSr6gV9MSo491mweM9dg-4gIdlpty[/youtube]

[i][b][color="#ff0044"]Красивого  ранку,  
кохана  моя  –
Скажу  я  тобі  це  ще  стуленим  ротом…
…І  вмиємось  о́ба  свіжісіньким  потом,
що  ти  й  не  второпаєш  –
дощ  то  чи  я...

А  потім  торкнуся
щасливих  повік...
А  ще...  вмиротворено-млосного  серця...
А  якщо  й  глибше,  –  кохана,  не  сердься:  
торкатимусь  так  я,
напевне,    повік…

А  потім...  торкнуся
Тебе  своїм  словом….
Повір  мені…  Точно…  Я  тут  вже  не  збре́шу  –
Слова  моя  дяка  не  каже,  а  креше!..
До  того    пеану  мого
будь  готова…

А  після...  впущу  вже  я
вранішнє  сонце…
Й  тебе,  моя  мила,  –  хоч  цілому  світу!
Бо  він  зачекався  вже  тво́го  привіту…
Нехай  уже  сходить…

Кохана!  
Не  cон  це![/color]
[/b]
1.05.15[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578296
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 31.01.2016


Уляна Яресько

…пробач, що не відразу…

Тече  собі  задумана  Іртиш...
Я  теж  ріка.  (Мене  ще  не  відкрито)
Пливу  до  тебе...    Милий,  чи  простиш,
що  стільки  часу  сміла  не  любити?

Покрила  душу  втоми  ковила,
Пустеля  в  серці...  Ти  шукав  оазу
і  кликав,  кликав  -  я    відповіла.
Пробач  мені...  (пробач,  що  не  відразу)










: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635510
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 30.01.2016


Олександр Мачула

Майстриня паркування

Білявка  на  крутім  авто
в  старому  замку  паркувалась,
а  місця  вільного  в  шато
надвечір  мало  залишалось.

Скакала  ніби  на  пружині,
ледь  не  звалилася  в  канал,
крило  зім’яла  «Ламборджині»
й  розбила  «Доджу»  стоп-сигнал…

Почувши  звуки  характерні,
дворецький,  тобто  мажордом,
на  них  полинув  мов  крізь  терня,
а  просто  мовити  –  бігом.

Він  був  здивований  безмежно,
та  ледве  перевівши  дух,
спитав  красуню  обережно,  –
Мадам,  паркуєтесь  на  слух?!

29.01.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639748
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016


Надія Карплюк-Залєсова

ЗАРОБІТЧАНАМ-УКРАЇНЦЯМ

Дзвінкі,  співучі  солов"ї  
Лишають  в  холодах  краї,
Де  будували  свої  гнізда,
Летять  ,  де  тепло,  з  сіл  і  міста...
А  ми  сумуєм  за  тим  птахом,
Щоб  не  замерз  в  дорозі  часом,
У  морі  аби  не  втопився,
Об  скелю  щоби  не  розбився...
І  довелось  якось  мені
Бувать  в  краях,  де  солов"ї
Перебувать  летять  морози
А  вбачивши,  скотились  сльози...
Так  ось  де  ти,  співучий  пташе,
Міняєш  на  чуже-  все  наше  !
Мабуть,  з  гніздечка-  вже  руїна...
Але  і  тут  -  твоя  країна  ...
Так  само  тут  співаєш  дзвінко,
Земля  не  пахне  хоч  барвінком,
Хоч  і  не  орють  тут  городи
Цивілізовані  народи
Твоє  життя  -  не  запроданство
І  не  потрібне  громадянство,
Літати  мусиш  -  це  не  мода,
Потурбувалась  так  природа
І  що  тобі  до  того  ,  пташе,
Чи  не  всерівно-  "ваше  "-  "  наше  ",
Тобі  б  співати  та  плодитись,
Для  цього  варто  вже  вродитись...
Інакше,  мабуть,  про  людину,
Що  лишить  друзів  і  родину...
Міняти  місце  двічі  в  рік,
Втомився  б,  мабуть,  чоловік,
Тому,  як  їдуть,-  то  на  роки,  
Аби  минути  всі  мороки...
Та  гублять,  часом,  так  багато,  
Придбавши  вимріяний"статок"
Що  там  казати  про  пташину,
Подумать  треба  про  людину,-
Створіння  -Божі  та  природні
І  мислить  вище  -  вже  не  годні...
А  ви,  мужі,  -  такі  високі,
Ще  вищі  за  стрункі  осоки,
Створивши,  як  Найвищу  Раду,
Дали  собі  й  найближчим  раду
Які  ж  бо  бідні  солов"ї,
Кидають  "ті"  і  "ті"  краї,
Бо  не  додумались  до  Ради,
Так  і  літають  без  поради
А  ти,  мій  добрий,  вірний  друже,
Казати  мусиш,  що  байдуже,
Бо,  як  сказати  схочеш  все,
Напевно,  серце  розірве  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639726
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016


Олекса Удайко

ДВІ ЛІНІЇ ДОЛІ

     Трішки  засумував...  
       на  чужині...
       І  по-
       ли  -
       ло-
       ся
       ...
[youtube]http://youtu.be/XG17SHP5X_k?list=RDX2lDwhVuDGQ[/youtube]    

[b][i]  [color="#9e0505"]Я  кінчиком  пальчика  –
в  пристрасті  сонній,    
за  межами  стулених
вій,  в  супокої  –
дві  лінії  щастя  
шукаю  в  долоні,
з  притлумленим  диханням  
таїнство  кою.  

Тихесенько,  трепетно  
никну  в  зап’ясті  
і  ніжно,    поволі,  
поверх    передпліччя  
осиковим  ли́стом    
втикаюсь  у  щастя,
що  в  серденьку  мріє,    
де  істина  вічна...  

І  –  сонми  мурашок  
по  сонному  тілу,  
нечутний  мій  видих      
завмер  на  хвилину…
Нові  почуття,  
немов  птах,  прилетіли
і  в  ямочках  щічок  
дві  долі  молили…

Я  світлом  займуся,  
мов  клен  в  читстім  полі,  
губ  милих  торкнуся  
неспішно,  поволі...
й  шепну  їй  на  вушко:
"  Люблю  тебе,  сонну!"
Дві  лінії  щастя  –  
дві  лінії  долі.[/color][/b]

13.01.2015
Кельн,ФРН[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551110
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 29.01.2016


Олекса Удайко

БІЛІ ОДЕЖІ*****

           ...і  так  буває,  коли  день  засинає...

[youtube]https://youtu.be/nh5fHp1yjxs[/youtube]

[i][b][color="#877f7f"][color="#007bff"]В  білі  одежі  убралась  природа,
В  ковдру  сріблясту  сховались  поля  –
Бісер  ошатний  в  зими  нині  в  моді,  
Свято  стрічає  стражденна  земля…    

Рік,  що  прийшов,  свою  юність  в  кожуха  
Сором’язливо  надовго  сховав,
Та  не  горює,  бо  Господа  слуха  –
Білі  одежі  на  свято  придбав.

Вже  снігурі  у  крутих  вишиванках
З  ваз  горобинових  спогади  п’ють  …  
В  посвіт  планети  крокує  не  бранка  –
Біло-криштальна  божественна  суть…

Білі  одежі  сповідують  люди,
Та  не  для  кожного  Бог  їx  дає  –
За  чорноту  лиходіїв  осудить:
Має  для  всіх  повеління  своє…  

Біла  пора  гряде  нашій  планеті  –
Амфору  в  руки  вже  взяв  Водолій!
Білі  одежі  лаштують  поети  
На  новорічно-різвяний  покрій.[/color][/color]
[/b]
26.01.2016
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638881
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 27.01.2016


Любов Ігнатова

Вона пускала у струмочках фантики …

Вона  пускала  у  струмочках  фантики  ...
Сама  собі  варила  каву  зранку  ...
І  мріяла  про  принца  і  романтику,
Рахуючи  ромашки  на  фіранках  ...

Вона  уміла  слухать  дощ  за  вікнами,
І  розуміла,  що  шепоче  вітер  ...
Її  слова  були  для  інших  ліками  ...
А  їй  ...  ну  хоч  би  раз  хто  сльози  витер  ...

Вона  завжди  була  для  всіх  промінчиком  -
Світила,  звеселяла,  зігрівала  ...
А  свою  тугу,  крихітним  камінчиком,
У  черевички  від  людей  ховала  ...

Вона  кохала...Чи  була  коханою?  ..
Нелегко  закохатися  в  дивачку  ...
Душа  щеміла  вирваною  раною  -
Не  треба  їй  любові,  як  подачки!  ..

Вона  пускала  у  струмочках  фантики  ...
І  дарувала  без  остатку  ласку  ...
І  свято  вірила  у  принца  і  в  романтику,
Що  хтось  напише  і  для  неї  казку  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439759
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 25.01.2016


Олекса Удайко

КРАСУНЕ, ЖІНКО ТИ МОЯ!

       [i]Вірш  "Кохаю  серцем"  був  випадково
       видалений.  Той  же,  але  доповнений    
       змінами,    я  подаю  під  новою  назвою.  
       Музикальний  супровід  -  на  вибір...[/i]

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HC22yuTd_Wo[/youtube]

                                                         
[i][b]                                                                              MD

Красуне,  жінко,  ти  –  моя!
Тебе  доторкуюсь  устами...
Й  леліять  вирію  не  стану
До  спину  подиху...  Бо  я

Живу,  кохана,  лиш  тобою...
Бо  в  кожному  твоєму  кроці    
Пізнàю  ввіч,  що  ти  на  боці
Моєму...  Ти  –  моя  до  болю.

Бо  мрії  всі  –  твоєї  масті...
Купаюсь  я  в  твоєму  щасті,
Життя  мого  моя  ти  просинь!..

Красуне,  жінко  ти  моя  –      
Моя  примхлива,  ніжна  осінь!
Люблю  тебе  безтямно  
Я…[/b]

 20,10.  2014[/i]
[youtube]http://youtu.be/AGIBa4HwNoI[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531358
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 20.01.2016


Олекса Удайко

ВІДДАЙ ХОЧ КРИХІТКУ ТЕПЛА

                                             [i]
[/i]
[b][i]
[color="#910202"]Віддай  хоч  крихітку  тепла  –                      
В  теплі  твоєму  я  зомлію
Та    не  згорю,  як  ніч,  дотла  
Від  злету  іскорки  надії…

Віддай  гіркоти  від  журби:
По  вітру  в  полі  їх  розтру́шу
Своєю  вірністю,  аби    
Був  спокій  і  любов...  Я  мушу.

Віддай  негоди  всі  свої
Й  царівну-ніжність  на  додачу  –
Я  забаганки  всі  твої
Сповна  сплачу…  Й  не  треба  здачі!

Віддай,  немов  сто  тисяч  руж,
Любов…    і  пристрасті  гарячі,
Та  вірність,  прошу,  не  поруш!
За  те  сторицею  віддячу…

І...  ряст  топтати  не  спіши  –    
Піти  у  вічність  ще  успієш...    
Віддай...  краплиночку  душі  –
Віддай...  І  ти  не  пожалієш.[/color][/i]
[/b]
[i]19.01.  2015
Кельн,  ФРН  
[/i]                                                  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552634
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 20.01.2016


Michelle Paffer

МОИ ВОЛОСЫ ПАХНУТ МОРЕМ

Мои  волосы  пахнут  морем,
Солёным  спутаны  ветром.
Я  полюбила  Пьетро
Из  рыбацкой  деревни  у  моря.

Я  полюбила  Пьетро
Любовью  дикого  ветра.
Русалочьими  слезами  
Окропила  поверхность  волн.
На  дальний  высокий  холм
В  надежде  смотрю  я  часами,
Вдруг  выйдет  оттуда  Пьетро,
Чтобы  выйти  под  парусами.

Волны  катятся,  брызжут  пеной.
Мои  песни  зовут  во  мрак.
Кареглазый  и  юный  рыбак
Покорил  моё  сердце  сирены.

Моя  песня  печальна,  как  плач,
И  зовёт  его  в  тёмную  даль.
В  моём  сердце  томится  печаль.
«Милый  Пьетро,  я  –  твоя  палач».

И  когда  небо  станет  темнеть,
Когда  лодку  поглотит  шторм,
Руками  ласкающих  волн
Пьетро  настигнет  смерть.

*******
Мои  волосы  пахнут  ветром.
Я  полюбила  Пьетро
Из  далёкой  деревни  у  моря,
Из  далёкой  рыбацкой  деревни.
И  по  нашим  обычаям  древним
Утащу  его  в  синее  море.
11.12.2013  
[img]http://s020.radikal.ru/i722/1312/eb/b095d9654888.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466286
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 30.12.2015


RedkaSM

МОНОЛОГ БАТЬКА


МОНОЛОГ  БАТЬКА

Сідай,  посидь!  Чи  правда  є  в  ногах?
А  тут  земля  благословляє  душу,
І  прихисток  надасть  нам  добра  груша,
Що  світом  вже  давненько  сновига.                          

Казали  мама  –  бачила  й  царя,
Махновців,  що  гасали    на  тачанках,
І  німчуру,  що  пхалася  на  танках…
Але  життя  і  в  неї  догоря…

Сідай,  посидь!  Сьогодні  не  про  те…
Вже  вечір  взяв  коромисло  у  руки
Й  теляті,  що  в  хліву  співає-мука
Приніс  води  відерце  золоте.

Вмостилися  у  гніздах  ластівки,
Потомлені  польотом  в  нескінченність.
То  й  нам  стояти,  начебто,  не  чемно,
Або,  як  в  нас  говорять,  «не  з  руки».

Он  над  Дніпром  встає  Чумацький  шлях
Й  веде  наш  погляд  втомлений  до  моря,
Ти  з  ним  не  сперечайся  –  дуже  скоро
Він  нам  зірок  накидає  на  дах!

Бач,  входить  в  річку,  як  в  хорошій  грі,
Як  входив  не  одне  тисячоліття…
Він,  може,  тому  так  яскраво  світить,
Що  кожен  день  купається  в  Дніпрі.

Сідай,  посидь!..  Я  що  сказать  хотів  ?
От  бач,  забув!..  Та  то  не  так  важливо.
В  коліні  ломить  –  скоро  буде  злива,
Ще  б  граду  нам  Господь  не  накотив…


Ось  пригадалось,  як  і  зникло,  враз…
Коли  мене  Господь  таки  покличе,
Ти  груші  не  рубай,  її  обличчя
Мені  сюди,    у  двір,  -  дороговказ.

Й  ти  б  міг  сюди  надвечір  підійти,
Посидіти  на  дідовім  ослоні…
Весь  світ  у  тебе  буде  на  долоні,
А  на  моїй  долоні  будеш  ти…

І  ось  сиджу,  а  батька  вже  нема…
Мені  б  сюди  ще  доньок  запросити…
Хай  бачать,  як  працює  неба  сито
І  як  те  сито  груша  ще  трима…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632400
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015


Абд-ру-шин

21) . ЧЕЛОВЕЧЕСКАЯ РЕЧЬ.

Вам,  о  люди,  по  Великой  Милости  Творца  дарована  способность  образовывать  слова,  чтобы  вы  достигли  зрелости  в  грубой  вещественности!  Вам  никогда  не  удавалось  осознать  Истинную  Ценность  Этого  Высокого  Дара,  так  как  вы  и  не  пытались  добиться  этого,  обращаясь  с  Ним  легкомысленно.  И  вот  теперь  вам  приходится  горько  страдать  от  всех  последствий  своих  же  неправильных  действий.

Пребывая  в  этом  страдании,  вы  все  еще  не  знаете  причин,  которыми  оно  обусловлено.

Никто  не  вправе  играть  Дарами  Всемогущего,  не  причиняя  ущерба  самому  себе  -  так  велит  Неусыпный  Закон,  Действие  Которого  сокрыто  в  Творении.

Познав  же,  что  Этот  Дар  Речи,  то  есть  ваша  способность  образовывать  слова,  произнося  которые,  вы  проецируете  свои  желания  в  грубую  вещественность,  есть  Высочайший  Дар  Творца  вашего  -  вы  поймете,  что  тем  самым  на  вас  возлагаются  обязанности,  сопряженные  с  огромной  ответственностью;  ибо  с  помощью  речи  и  посредством  ее  вам  надлежит  действовать  в  Творении!

Из  образуемых  вами  слов  и  предложений  складывается  ваша  внешняя  судьба  на  этой  земле.  Они  -  слова  эти  -  как  сеяние  в  Саду,  Насаждаемом  вами  вокруг  себя;  ибо  всякое  человеческое  слово  относится  к  самому  Животворному  из  того,  что  вы  в  состоянии  создать  для  себя  в  Этом  Творении.

Сегодня  я  обращаю  на  это  ваше  внимание,  предупреждая  о  том,  что  всякое  слово  несет  в  себе  Залог  Искупления,  ибо  у  каждого  из  них  есть  свое  прочное  место  в  Законах  Творения!

Каждое  образованное  человеком  слово  возникло  под  давлением  Высших  Законов  и  в  соответствии  с  его  употреблением  неизбежно  оказывает  формирующее  воздействие  вполне  определенного  рода!

Употребление  слова  -  в  руках  человека,  в  этом  и  выражается  его  свобода  воли;  воздействием  же  слова  он  не  в  состоянии  управлять  -  согласно  Святому  Закону  им  руководит  еще  неведомая  ему  доселе  Строгая,  Справедливая  Сила.

А  посему  -  в  час  Расплаты  горе  всякому,  злоупотребившему  Таинственным  Воздействием  Слова!

Найдется  ли,  однако  же,  тот,  кто  ни  разу  еще  здесь  не  согрешил!  Весь  род  людской  глубоко  погряз  в  этом  грехе  уже  в  течение  тысячелетий.  Какие  только  несчастья  не  проистекали  на  этой  Земле  из  неправильного  использования  Дара  Речи!

Легкомысленная,  несущая  погибель  болтовня  людская  -  это  ядовитые  семена.  Они  проросли,  как  им  и  полагается,  расцвели  пышным  цветом  и  теперь  приносят  плоды,  которые  вам  придется  пожать,  хотите  вы  этого  или  нет;  ибо  все  это  -  плоды  ваших  деяний,  и  ныне  они  падут  на  ваши  головы!

То,  что  ядовитые  семена  должны  принести  отвратительные  плоды,  не  удивит  никого,  знакомого  с  Законами  Творения,  Что  не  подвластны  людской  суетности,  но  спокойно  идут  своим  Земным  Путем,  неудержимо  и  неуклонно,  неизменно  -  с  Самого  Начала  и  во  Веки  Веков.

Осмотритесь  вокруг,  о  люди,  с  полной  ясностью  и  без  предубеждений:  вы  немедленно  и  обязательно  познаете  Самодвижущиеся  Божественные  Законы  Святейшей  Воли,  ибо  плоды  посеянного  вами  -  у  вас  перед  глазами!  Куда  ни  глянь  -  везде  главенствует  нынче  высокопарная  болтовня,  подчинившая  себе  всех  и  все.  Этот  посев  должен  был  дать  стремительный  и  пышный  цвет  так,  чтобы  созревая,  явить  ныне  свое  истинное  ядро,  а  затем  погибнуть  вследствие  своей  негодности.

Посевам  этим  надлежало  созреть  под  усиленным  давлением  Света,  надлежало  буйно  разрастись,  как  в  теплице  -  чтобы  затем,  утратив  всякую  опору  в  силу  собственной  пустоты,  рухнуть,  похоронив  под  собой  все  то,  что  мнило  себя  в  безопасности  под  сенью  этой  разросшейся  растительности,  пребывая  в  легкомысленном  спокойствии  или  в  эгоистических  чаяниях.

Время  жатвы  уже  настало!  Тем  самым  все  последствия  легкомысленной  болтовни  обрушиваются  ныне  как  на  отдельного  человека,  так  и  на  целые  толпы,  споспешествовавшие  подобной  болтовне.

В  этом  -  естественное  следствие  созревшего  урожая;  строгая  логичность  действия  Божественных  Законов  проявляется  в  том,  что  ныне,  в  Конце,  величайшие  болтуны  непременно  должны  обладать  сильнейшим  влиянием  и  верховной  властью  -  процесс  достиг  в  своем  развитии  высшей  точки;  пожинаются  плоды  непрестанного  неправильного  употребления  Слова,  Таинственное  Действие  Которого  неведомо  глупому  человечеству,  давным-давно  утратившему  свое  Знание  этого.

Оно  не  вняло  и  Предостерегающему  Голосу  Сына  Божьего  Иисуса,  Учившего  уже  тогда:

"Да  будет  слово  ваше:  'да  -  да',  'нет  -  нет';  а  что  сверх  того,  то  от  лукавого!"

В  этих  Словах  сокрыто  больше,  нежели  вы  думаете;  ибо  в  Них  заложено  Восхождение  -  или  низвержение  -  человечества!

Ваша  склонность  к  многообразной  и  бесполезной  болтовне  несет  всем  низвержение  -  и  оно  уже  стало  явью.  И  в  нем  же  вам  в  последний  раз  с  полной  отчетливостью  являются,  еще  до  Всеобщего  Крушения  и  Суда,  все  взращенные  вами  самими  плоды  неправильного  употребления  Слова  -  и  делается  это  для  облегчения  Спасительного  Познания.

Ныне  Сила  Взаимодействия  возвышает  над  вами  тех,  кто  преуспел  более  прочих  в  ваших  же  собственных  грехах,  грозя  задушить  все  под  их  тяжестью  -  с  тем,  чтобы  вы  либо  наконец-то  избавились  от  них  в  Познании,  либо  безвозвратно  погибли.

Это  и  есть  Справедливость  и  Помощь  в  Одном  Лице  -  это  не  в  состоянии  оказать  вам  ничто,  кроме  Божьей  Воли  и  Ее  Совершенства!

Оглянитесь  же  вокруг!  Вам  придется  познать  это,  если  только  захотите.  А  с  тех,  кто  все  еще  медлит,  шоры,  которыми  они  сами  прикрывали  свои  глаза,  будут  сорваны  насильственно;  плоды  их  желаний  принесут  им  страдания,  еще  более  тяжкие,  чем  прежде,  дабы  Земля  очистилась  от  гнета  вашего  великого  греха!

Все  человечество  повинно  в  этом,  а  не  только  отдельные  личности.  Неправедные  деяния  прошлых  столетий  расцвели  пышным  цветом  -  и  ныне  должны  дозреть  последние  плоды  -  в  ожидании  Суда,  что  осудит  их  во  всей  их  зрелости.

Легкомысленная,  бессмысленная  и  бездумная,  но  всегда  неправедная  болтовня,  противная  Первозданным  Законам  Творения,  должна  была  достичь  наблюдаемых  нами  сегодня  эпидемических  масштабов  -  и  вот  теперь  разразилась  подобная  лихорадке  буря,  срывающая  плоды...  падающие  на  головы  человечества.

Ни  один  из  тех  народов,  которым  ныне  приходится  стонать,  страдая  от  этого,  не  достоин  жалости  по  той  причине,  что  питаются-то  они  плодами  своих  собственных  желаний,  горькими  и  гнилыми,  несущими  погибель  многим,  ибо  из  ядовитого  семени  может  взойти  лишь  ядовитый  урожай.  Я  уже  говорил:  "сеющий  колючки  не  может  пожать  пшеницу!"

Точно  так  же  из  погромных  речей,  глумления  и  клеветы  на  ваших  же  ближних  ни  в  коем  случае  не  может  произрасти  что-либо  полноценное;  ибо  всякий  род  в  состоянии  породить  лишь  себе  подобное,  да  и  притягивает  лишь  родственное  себе!  Об  Этом  Законе  Творения  вы  ни  в  коем  случае  не  вправе  забывать!  Он  действует  Сам  Собой,  и  человеческая  воля  абсолютно  не  в  состоянии  противиться  Ему!  Никогда,  слышите?  Зарубите  себе  это  на  носу  и  всегда  учитывайте  это  в  своих  помышлениях,  речах,  деяниях;  ибо  из  этого  произрастает  все  прочее,  в  том  числе  и  ваша  собственная  судьба!  Итак,  никогда  не  надейтесь  на  что-либо  иное,  кроме  плодов  по  роду  посеянных  вами  семян!

В  конце  концов  -  это  ведь  совсем  нетрудно,  и  тем  не  менее  вы  вновь  и  вновь  грешите  именно  в  этом!  Клевета  порождает  опять-таки  лишь  клевету,  ненависть  -  ненависть,  убийство  -  убийство.  С  другой  стороны,  Благородство,  Мир,  Свет  и  Радость  могут  породить  лишь  благородный  тип  мышления,  и  не  иначе.

Источник  Избавления  и  Спасения  -  не  вопль  индивидуумов  или  масс.  Народ,  ведомый  болтунами,  непременно  и  по  праву  утратит  свое  доброе  имя,  испытает  нужду,  лишения  и  нищету,  и  его  постигнет  гибель;  силой  он  будет  брошен  в  грязь.

И  если  до  сих  пор  урожай  весьма  часто  приходилось  собирать  не  в  той  же  самой  земной  жизни,  но  лишь  в  последующей,  то  ныне  это  изменилось;  ибо  Исполнение  Святой  Воли  Божьей  требует  немедленного  Искупления  во  всем,  что  происходит  на  Земле,  а  тем  самым  и  разрешения  всех  судеб  -  людских  и  народных!  Расплаты!

А  посему  -  берегите  свою  Речь!  Обращайте  на  нее  сугубое  внимание;  ибо  и  Она  есть  деяние,  созидающее,  однако  же,  формы  лишь  на  уровне  эфирной  грубо-вещественности,  воздействие  которых  пронизывает  все  земное.

Но  не  мните,  будто  бы  при  этом  исполняются  и  воплощаются  в  деяния  обещания  в  точном  соответствии  с  тем,  как  они  были  выражены,  если  в  душе  обещавшего  кроются  не  чистейшие,  а  какие-либо  иные  помышления;  напротив  -  слова  формируют  то,  что  звучит  одновременно  с  ними,  исходя  из  самой  глубины  произносящего  их.  Таким  образом  воздействие  одного  и  того  же  слова  может  быть  двояким,  и  горе  тому,  кто  изрек  его  не  в  Истине,  не  в  Совершенной  Чистоте!

Я  срываю  покровы  с  вашего  былого  невежества,  дабы  предоставить  вам  возможность  обстоятельно  прочувствовать  плачевные  результаты  и  извлечь  из  этого  пользу  на  будущее.

А  посему  -  да  послужит  вам  в  помощь  еще  одно  мое  напутствие:

Следите  за  своей  Речью!  Да  будет  Она  простой  и  правдивой!  По  Святой  Воле  Божьей  в  Ней  заложена  способность  формировать,  созидая  или  разрушая  -  по  роду  слов  и  произносящего  их.

Не  растрачивайте  попусту  Высоких  Даров,  вверенных  вам  Господом  по  Столь  Великой  Милости,  но  стремитесь  распознать  Их  правильно  во  всей  Их  Ценности.  Сила  Речи  была  для  вас  до  сих  пор  проклятием  из-за  приспешников  Люцифера,  злоупотреблявших  Ею  под  недобрым  влиянием  своего  искривленного,  односторонне  развитого  рассудка!

А  посему  -  берегитесь  многословных,  ибо  им  сопутствует  разложение.  Вам  же  надлежит  созидать  в  Этом  Творении,  а  не  болтать!

Следите  за  своей  Речью!  Не  говорите  ради  пустого  говорения.  И  говорите  лишь  тогда,  там  и  так,  где  и  как  необходимо!  В  человеческих  словах  должен  сиять  отблеск  Слова  Божьего,  Живого  ныне  и  во  Веки  Веков.

Вы  знаете,  что  Совокупное  Творение  пронизано  Словом  Господним!  Разве  над  этим  не  сто'ит  призадуматься?  Творение  пронизано  Им,  как  и  вы  сами,  ибо  вы  ведь  -  Его  частица;  ибо  Оно  возникло  из  Слова  и  держится  Им.

Людям  ясно  сказано:

"В  Начале  было  Слово!  И  Слово  было  у  Бога!  И  Слово  было  Богом!"

В  этом  сокрыто  Все  Знание,  потребное  вам  -  только  черпайте.  Но  вы  лишь  скользите  по  Тексту  глазами,  не  обращая  на  Это  внимания.  А  вам  ведь  сказано  со  всей  отчетливостью:

Слово  есть  Порождение  Господне!  Оно  было  и  остается  Неразделенной  Частью,  Исходящей  из  Него.

Слабый  отблеск  Могущества  Животворящего  Слова  Божьего,  Несущего  в  Себе  все,  Объемлющего  все,  что  вне  Господа  -  слабый  отблеск  его  содержит  и  человеческое  слово!

Человеческое  слово,  правда,  в  состоянии  оказывать  действие  лишь  вплоть  до  пределов  эфирной  грубо-вещественности,  но  и  этого  достаточно,  чтобы  в  обратном  действии  вершить  как  людские,  так  и  народные  судьбы  здесь,  на  Земле!

Думайте  об  этом!  Многословный  стои'т  лишь  на  почве  искривленного,  односторонне  развитого  рассудка!  Эти  свойства  всегда  взаимосвязаны.  Это  лучший  способ  распознать  приверженцев  рассудка!  И  слова  эти  суть  земное  и  неизмененное,  неспособное  ни  к  какому  созиданию.  Но  по  Божественному  Закону  Слово  должно  созидать.  Там,  где  оно  не  повинуется  Этой  Заповеди,  все  получается  как  раз  наоборот.

А  посему  -  всегда  следите  за  своей  Речью!  И  держите  слово!  Правильному  Пути  к  Этой  Цели  вы  еще  научитесь,  созидая  Царство  Божье  здесь,  на  Земле.

Прежде  всего  вам  нужно  научиться  распознавать  Ту  Силу  Слова,  Которую  вы  до  сих  пор  так  легкомысленно  и  бездумно  обесценивали.

Подумайте-ка  хоть  раз  о  Светлейшем  Слове,  Дарованном  вам,  о  Слове  "Бог".

Вы  весьма  часто  рассуждаете  о  Боге,  слишком  часто,  и  в  рассуждениях  ваших  уже  не  чувствуется  Того  Благоговения,  Которое  означало  бы,  что  вы  и  ощущаете  при  этом,  как  должно,  То  Благоговение,  Что  побудило  бы  вас  произносить  Это  Высокое  Слово  в  Благочестивом  Экстазе  и  только  шепотом,  дабы  с  особым  тщанием  уберечь  Его  от  какой  бы  то  ни  было  профанации.

Но  что  же  содеяли  вы,  о  люди,  со  Словом,  Наисвятейшим  изо  всех  понятий!  Вместо  того,  чтобы  смиренно  и  радостно  готовить  свой  дух  к  восприятию  Этого  Чистейшего  Слова,  дабы  дух  ваш  в  благодарении  раскрылся  навстречу  Несказанной  Мощи  Излучения  Вечного  Безначального  Света  Истинного  Бытия,  которая  Одна  дарует  вам,  как  и  всякой  твари.  Дыхание  Жизни  -  вместо  этого  вы  осмелились  принизить  Его  до  уровня  своего  мелочного  мышления,  обращаясь  с  ним  играючи,  как  с  самым  обыкновенным  словом,  в  результате  чего  Оно  неизбежно  превратилось  в  пустой  звук  для  ваших  ушей,  не  находя  доступа  к  вашему  духу.

Само  собой  разумеется,  что  в  подобных  случаях  Это  Высочайшее  изо  всех  слов  действует  совсем  иначе,  нежели  в  устах  шепчущих  Его  в  Истинном  Благоговении  и  Познании.

А  посему  -  следите  за  всяким  словом;  ибо  оно  служит  для  вас  чистейшим  источником  радости  или  страдания,  созидания  или  распада,  ясности  или  путаницы  -  по  роду  своему,  в  соответствии  с  тем,  как  оно  говорится  и  употребляется.

Впоследствии  я  намереваюсь  научить  вас  тому,  чтобы  благодарить  всяким  словом,  что  соизволил  вложить  в  ваши  уста  Творец!  Тогда  вы  будете  счастливы  и  в  земном  плане,  а  здесь,  на  этой  беспокойной  доселе  Земле,  воцарится  Мир.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601300
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 29.12.2015


La Fee

Дозволь мені поплакати

Дозволь  мені  поплакати  від  щастя,
Хоч  трішечки  порюмсати  дозволь.
Хіба  ж  мені  колись  забути  вдастся
Тепло  твоїх  божественних  долонь?

Не  тіш  мене,  не  тіш,  не  заспокоюй  -  
Я  просто  дала  волю  почуттям.
І  сльози  ці  солодкі  -  не  від  болю,
Спокійно  в  серці:  ти  навіки  там!

Дозволь  мені  поплакати,  хоч  строгий
На  сльози  мораторій  встановив.
Світлішою  земля  ця  стала  б  трохи,
Якби  на  світі  кожен  так  любив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619661
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 29.12.2015


Мар’я Гафінець

бажання. . .

Зорями  всіяне
небо  замріяне...
Вечір,  закоханий  в  сни,
тихо  вкладається
ночі  торкається....
Милий,  мене  пригорни!

Я  колихатиму,
ніжно  шептатиму
казку  про  нашу  весну...
Руку  стискатимеш
і  заглядатимеш
в  очі...  Уже  не  засну.

Будемо  міряти
так  самовіддано
дотиком  місячний  шлях...
Вже  поцілунки
сузір'ям  розкидано
на  розпашілих  вустах.

Вже  ніч  окутала,
вітром  заплутала
видих  спізнілий  "  Пусти..."
з  трепетним  прагненням
сонячним  вкрапленням
врешті  в  цей  світ  прорости!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631455
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 26.12.2015


Любов Ігнатова

Я плакала крізь сон…

Я  плакала  крізь  сон...  Не  пам'ятаю, 
Чи  снився  ти...чи,  може,  навпаки  - 
Тебе  шукала  десь  за  небокраєм, 
І  не  знайшла...  І  падали  зірки... 
       
Вогонь  горів...але  якийсь  холодний... 
І  мерзла  я  крізь  товщу  сновидінь... 
І  дикий  страх  -  незнаний,  первородний  - 
Тягнув  мене  в  якусь  крилату  тінь... 
       
Я  кликала  тебе  на  допомогу  - 
І  навіть  камінь  виронив  сльозу  ... 
Та  оминули  всі  твої  дороги 
Маленький  світ  і  гори  поблизу... 

Я  плакала  вві  сні  ...  І  навіть  після... 
Тихцем  ковтала  сіль  колишніх  втрат... 
Спав  грудень  за  вікном...  І  тільки  місяць 
Збирав  сльозини  для  своїх  сонат... 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631280
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015


Наталя Данилюк

Зима суха…

Зима  суха  -  ні  снігу,  ні  дощів,
Об  лід  крихкий  щоночі  б'ються  зорі...
І  все  частіше  ві́холить  в  душі,
Аніж  надворі.

Поволі  відпускаю,  хай  пливе
Усе,  що  справді  досі  мало  вартість.
Цей  світ,  мій  друже,  дзеркало  криве,
Тож  будь  на  старті.

Перепливи,  перебіжи,  пере́-...
Бо  й  кут  глухий  в  собі  ховає  про́світ.
Життя  тебе,  як  липку,  оббере,
Та  все  це  -  досвід.

Тож  не  здавайся  відчаю,  не  стій,
Дарма,  що  бракне  простору  і  руху!..
Бо  в  оболонці,  хай  і  заслабкій,
Є  сила  духу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631143
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015


Nino27

Королева осені цвіте…

[b][i]Це    неначе    кольоровий    сон  ,
Ну    а    може  ,  дуже    гарна    казка.
Хризантеми    під    моїм    вікном...
Не  морозь    їх  ,  зимонько    ,  будь    ласка.

Хай    дарує    невимовний    щем  ,
Хризантемовий    окрайчик    літа.
В    ніч  ,туманним  ,  вкутаний    плащем...
А    сніжку    хай    зачекають    діти.

Сонячно    всміхнулася    зима...
Задивилась    на    чудові    квіти.
Десь    у    січні    зможе    їх    сама
В    зимових    узорах    відтворити.

І    осіннім    став    грудневий    день...
Не    до    сну...шепочуться    дерева.
Королева    ж    осені  ,  цвіте...
Дійсно  ,  безперечно  --  королева.[/i][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627670
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 23.12.2015


stawitscky

За мене, певно, янгол помолився


За  мене,  певно,  янгол  помолився,
Чи  маю  Богоматері  покров,
Що  так  затято  у  тобі  збулися
Мої  надія,  віра  і  любов.

Сльозами  ревно  скапують  хвилини,
Біда  і  радість  обнялися  знов.
Снагу  перебрести  цей  світ  полинний
Дають  надія,  віра  і  любов.

Для  внуків  наших  ненастанно  линуть
Грядущі  весни  сонячних  обнов.
Давайте  разом  множити  неспинно
Для  них  надію,  віру  і  любов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629888
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 22.12.2015


Іван Звенигородський-VMD-

Сударь!

Благодарю  Вас,Сударь,за  мечту,
И  как  у  классика,за  то,что  не  любили,
За  все  признания,за  нежность,за  слезу,
Великодушно,Вы  меня  простили.

Благодарю  Вас,Сударь,за  стихи,
За  те  стихи,что  я  Вам  посвещала,
Несовершенные  мои  грехи,
Ведь    Вы  мой  грех,о  Вас  я  так  мечтала.

Благодарю  вас,Сударь,за  печаль,
За  блеск  в  глазах  и  взгляды  с  поволокой,
Не  Вам  тонуть  в  их  глубине,а  жаль,
Вы  были  так  близки,и  так  Вы  далеки.

Благодарю  Вас,Сударь,за  любовь,
Что  я  придумала  и  ей  одна  жила,
У  неба  сил  просила,не  злословль,
Порою  слов,как  наказания  ждала.

Спасибо,Сударь,Вам  за  то,что  не  мою  судьбу  вершили,
И  не  любя,своей  любовью,во  мне  Вы  женщину  открыли.

Стихи  Лия***

26.09.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366932
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 21.12.2015


Любов Ігнатова

О, як мені тебе не вистачає …

О,  як  мені  тебе  не  вистачає!  ..
Якби  ти  знав,  то  б,  мабуть,  прилетів
Із  інших  міст  ...із  всесвіту  окраïн...
Хоча  б  цілунком  вранішніх  вітрів  ...

Я  так  бажаю  доторкнутись  знову
Теплом  долонь  до  рідноï  щоки  ...
А  хочеш,  заспіваю  колискову,
Пущу  до  тебе  хвилями  ріки?  ..

А  ти,  десь  там,  у  зародку  галактик,
Ïï  почуєш  серцем  ...І  душа,
Згорнувши  тіло  у  маленький  клаптик,
Зіп'Є  її  з  Ведмедиці  -Ковша  ...

І  ти  прийдеш  ...  Із  ранку  ...Може  й  зночі  ...
А  може  ...Але  ти  -прийдеш!!!  
І  прошепочеш  пелюстково  :"Хочу  "...
І  моï  губи  знову  віднайдеш...

...О,як  же  я  сумую  за  тобою!  ..
Вже  виплакала  цілий  зорепад  ...
І  дозріває  тихою  журбою
Моïх  очей  солодкий  виноград  ...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442945
дата надходження 12.08.2013
дата закладки 20.12.2015


Лія***

Запізніле щастя…

В  саду  старому  вишня  розцвіла...
Так  дивно,  осінь  вже,  йде  до  морозів,
Все  в"яне  тихо,  жовкне,  а  вона  -
Заквітчана,  пишалась  на  порозі...

Хтось  говорив,  що  сорому  нема,
Немолода,  загинеш,  так  невчасно...
Та  їй,  щасливій,  байдуже,  дарма,
І  з  кожним  днем  все  розцвітала  рясно.

Морози  перші...  Пролітає  сніг...
Гарніша  ще  в  засніженій  вуалі!
Замріяна...  ну  хто  б  подумать  міг?
Що  так  цвістиме,  всупереч  печалі.

Вона  ж  цвіла,  леліяла  тепло,
Що  зігрівало...  де  там  -  їй  морози...
Кохання,  що  плекала  так  давно,
Летить  до  неї!  Щастя  вже  в  дорозі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373924
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 13.12.2015


Лія***

Благодарю Вас, Сударь…

Благодарю  Вас,  Сударь,  за    мечту...
За  классику...  за  то,  что  не  любили...
За  все  признания...  за  нежность...  за  слезу...
Великодушно...  Вы  меня  простили...

Благодарю  Вас,  Сударь...  за  стихи...
За  те  стихи...  что  Вам  я  посвящала...
Несовершённые  мои  грехи...
Ведь...  Вы  -  мой  грех...  о  Вас  я  так  мечтала...

Благодарю  Вас,  Сударь...  за  печаль...
За  блеск  в  глазах...  и  взгляды  с  поволокой...
Не  Вам  тонуть  в  их  глубине...  а  жаль...
Вы  были  так  близки...  и  так  далёки...

Благодарю  Вас,  Сударь...  за  любовь...
Что  я  придумала...  и  ей  одной  жила...
У  неба  сил  просила...  не  злословь...
Порою  слов...  как  наказания  ждала...


Спасибо,  Сударь...  Вам  за  то...  что  не  мою  судьбу  вершили...
И  не  любя...  своей  любовью...  во  мне...  Вы  женщину  открыли...

Стих  в  исполнении  Ивана  Звенигородского  VMD
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366932

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366246
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 13.12.2015


Лія***

Ненаписаний лист…

-  Привіт!  Нове  щось  в  тебе?  Я  вітаю...
А  у  думках:  Люблю...  Скучаю...
-  Ну  як  життя?  А  як  твоя  робота?
А  між  рядками  ніжність  і  турбота...
-  Важкий  був  день?  Ну  що  ж,  відпочивай...
А  ладна  ж  прихилити  неба  край...
Банальні  фрази...  а  поміж  словами...
Веселка  кольоровими  стьожками...
Ну  все...  бувай...  і  лагідної  ночі!
А  подумки...  в  твої  обійми  хочу...

В  мовчанні  зміст...  затертість  фраз...
Та  заборонена  надія...  
без  прикрас...
18.03.2012р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410819
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 11.12.2015


Процак Наталя

Ми зможем… варто лиш схотіти…

Не  говори,  що  "нас"  нема...
Не  зводь  між  нами  сніжні  стіни
Хай  за  вікном  давно  зима
Та  я  ще  вірю...будуть  зміни...

Ти  не  гаси  в  душі  вогонь
Для  нас  усе  іще  можливо...
Відчуй  тепло  моїх  долонь
Допоки  віриш...буде  диво...

Мій  серця  чуйний  перестук
Дасть  відповідь  на  всі  питання
Ти  вбережи  себе  від  мук
Відкинь  усі  свої  вагання...

Прошу!...лишись  моїм  крилом
Отим,  єдиним,  щоб  злетіти...
Наша  незгода  стане  сном
Ми  зможем...варто  лиш  схотіти...


натхненням  послужила  поезія  "  Хай  незгода  наша  стане  сном!"
Автор  нікомуневідомий




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627186
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 08.12.2015


Леся Геник

***Яка ж то радість…

***
Яка  ж  то  радість,  Господи  пресвітлий!
Яка  ж  то  насолода  у  житті  -
Що  люди  є  хороші  десь  на  світі.
А  ще,  бува,  стрічаються  й  тобі.

О,  як  тоді  у  грудях  заквітає
П'янка  весна,  хай  зими  у  дворі.
Бо  кращого,  направду,  не  буває,
Ніж  те  зерно,  що  сходить  на  добрі.

І  хай  собі  хурделять  сніговії,
Хай  ніч  спадає  в  озеро  жалю...
Душа  твоя  втішається,  радіє,
Бо  є  добро  ще  тут,  не  у  Раю.

Бо  світло  чисте  ходить  межи  нами.
Нехай  не  часто,  але  є,  та  є!
Лікуючи  твої  болючі  рани,
Упасти  у  зневір'я  не  дає.

Я  дякую  Тобі,  Величний  Боже,
За  ці  життя  перлини  осяйні  -  
Людей,  і  серцем,  і  душею  гожих!
За  те,  що  дав  їх  стрінути  й  мені...

(3.12.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625826
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 04.12.2015


Samar Obrin

Гимн союзу Мужчины и Женщины

[quote]Я  хочу,  чтобы  победа  и  свобода  твои  страстно  желали  ребенка.  Живые  памятники  должен  ты  ставить  победе  и  освобождению.  
Ты  должен  строить  превыше  и  дальше  себя.  Но  прежде  построй  самого  себя,  соразмерно  в  отношении  души  и  тела.  
Возрастай  же  не  только  вширь,  но  и  ввысь.  Сад  супружества  да  поможет  в  этом  тебе!  [/quote]
________________Ф-В.Н_________________________________


О  боги,
Будьте  вместе  ради  Жизни!
Целуйте  мир.
Любите  Шар  Земной.  
И  ваш  ребёнок    –    этот  образ  чистый  –  
Да  будет  символом  –  
Что  в  вас  живёт  Любовь!

Стирайте  грани!
Разбивайте  стены!
Учитесь  прыгать  через  пропасть  дней!
Мужчина  пусть  –  не  будет  выше  Девы!
А  Дева  –  не  бросает    пусть  детей!

Любите  Жизнь!
Не  верьте,  что  посредник
Законным  делает  на  небесах  союз…
Есть  только    -  вы!
Есть  знания  наследник!
Всё  прочее  –  ярмо
И  лишний
Груз.  

Я  слышу….  Близится!
Гремит  горбатый  гром  –  
По  швам  рвёт  небо  светом!
Скоро!
Уже  скоро!
Мой  брат,  моя  сестра  –  
Ребёнок  ваш  –  
Проснётся  в  мире  новом.  

Да  будет  так…


[i]*  [color="#595050"]изображение  сделано  в  музее  Ницше  в  Наумбурге.  Источник  -  nietzsche.ru  [/color][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623485
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 28.11.2015


Наталя Данилюк

Ви бачили, як плаче сильна жінка?

Ви  бачили,  як  плаче  сильна  жінка?
Її  сльоза  –  пекуча  кислота…
Її  чуття    –  палітра  із  відтінків,
В  судомі  болю  скривлені  вуста.

І  лінії  між  брів  її  понурих
Глибокі,  мов  обірвані  рови…
Така  сльоза,  як  повінь,  точить  мури,
З  лиця  землі  змиває  острови…

Ви  бачили,  як  плаче  сильне  серце?
Емоція  його  –  суцільний  нерв!..
Як  пробує  в  собі  тримати  все  це,
Коли  терпіння  вичерпавсь  резерв?  

І  як  зрадливо  сіпаються  плечі,
Стискаються  до  крові  кулаки!..
В  очах  її  –  безодня  порожнечі,
Та  й  досі  погляд  –  впертий  і  різкий.

Вона,  немовби  вулканічний  кратер,  –
Перегоріла,  спалена  ущент,
Душа  втомилась  вічно  воювати,  
Проте,  поразка  –  ще  не  аргумент.

І  вкотре  перегорнута  сторінка
Додасть  їй  віри  в  себе  і  у  всіх…
Трапляється,  що  плаче  сильна  жінка…
Нехай  собі,  бо  слабкість  –  то  не  гріх.


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623482
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 25.11.2015


Наталя Данилюк

Пожди ще трішки…

Пожди  ще  трішки  і  розтане  сніг,
В  душі  раптово  вщухне  завірюха,
Не  раз  ще  зливи  прийдуть  на  поріг,
А  ти  всміхайся,  чуєш,  ти  не  слухай!

І  відчини  віконечко  душі
Ясному  сонцю,  проліскам  і  травам,
На  світанково-вранішній  межі
Яріє  світла  сяюча  заграва!

І  накупавшись  в  променях  ясних,
Розпушать  хутро  котики  вербові...
Плекай  у  серці  проблиски  весни
Вирощуй  квітку  світлої  любові...

І  відганяй  надією  щодня
Гірку  печаль,  зневіру  і  розлуку,
І  хтось  назустріч(може  навіть  я)
Тобі  простягне  теплу  свою  руку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318350
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 21.11.2015


Крилата (Любов Пікас)

ПРО ГРОШІ

Жили  гривні  довго  в  світі.
Були  ласкою  зігріті.
Та  якось  у  воду  впали
І  до  райських  врат  попали.

Стали  в  ряд  перед  проходом.
Тут  святий  Петро  підходить.
Кинув    пильне  на  них  око  –  
Витягнулись,    руки  в  боки.
- Ну,  пускаєш  в  рай?  -  питають.
- Не  усіх,  -  відповідає.
Тільки  гривеньку  і  дві.
Решта  в  пекло  йдіть  собі.

Дві  багатенькі  красотки
П’ятисотка  і  двохсотка
Виявили  тут  злостивість:
- Чом  така  несправедливість?
Чисті  ми,  не  спали  в  ямах.
Гривня  й  дві  ж  –  у  брудних  плямах.
- А  скажіть  мені,  будь  ласка,  
Ви  у  церкві  були  часто?
Ні!  Вони  ж,  скажу  я  вам,
Щонеділі  були  там!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583148
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 18.11.2015


Наталя Данилюк

Бувають дні…

Бувають  дні  –  важкі,  німі  і  сірі,
Коли  душа  не  видасть  і  рядка,
І  стільки  бруду  затхлого  в  ефірі,
Що  мимовільно  тягнеться  рука
Повимикати  все  і  всіх  до  біса!..
І,  застрибнувши  у  старий  трамвай,
Пливти  собі  артеріями  міста,
Сигнал  зими  ловити  на  wi-fi.
І  думати,  що  все  мине,  що  грудень
М’яким  котом  на  лапах  підповзе
І  все  оте  роз’ятрене  остудить…
Що  в  кучугури,  як  в  легке  безе,
Позагортає  враз  буденні  драми,
Густим  вапном  забілить  сіре  тло…
І  ти,  мороз  хапаючи  вустами,
В  повітря  видихатимеш  тепло…
І  зупинившись  десь,  біля  кав’ярні,
Заливши  у  гортань  бразильську  ніч,
Збереш  у  жмуток  мрії  всі  примарні,
Новому  дню  поквапишся  навстріч.
Відчуєш,  як  за  кліткою  грудною
Надія  ворухнулася  –  жива!
Як  тихо,  невідчутною  ходою,
Крадеться  дух  пресвітлого  Різдва...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015


Наталя Данилюк

Розпогодилось!

[img]http://www.mobinations.com/mediacontent/image/osenniy-listik.gif[/img]

Розпогодилось!  Сонячний  спис  протаранив  діброву
І  застряг  у  густій  шевелюрі  тополі.  А  день
Заплітає  у  вільхові  кучері  стрічку  шовкову
З  потічків  говірких  і  веселих  пташиних  пісень.

Розпогодилось!  Боже,  ну,  що  іще  треба  для  щастя?
Може  крил  невагомих  для  злету  в  небесну  теплінь?
І  нестримної  віри  в  душі,  що  усе  в  тебе  вдасться,
Що  відступить  тривоги  і  сумніву  капосна  тінь!

Що  утрати  минулі  ти  при́ймеш  в  душі,  як  належне,
Не  зронивши  за  ними  ні  краплі  гіркого  жалю...
Глянь,  як  пізня  троянда  на  клумбі  удосвіта  мерзне,
Та  вона  не  розмінює  теплу  надію  свою...

Її  віра  у  ранок  прийдешній  росте  безупинно,
І  у  сонце  нове,  що  розсіє  кристали  роси...
Так  і  ти  не  здавайся  і  вір  у  прекрасне,  людино,
І  радарами  серця  лови  неземні  голоси!

Налаштовуй  себе  на  красу,  на  любов  і  на  диво,
Хай  тебе  не  зламають  підступні  зневіра  і  страх...
Озирнися  довкола:  як  сонячно,  легко,  красиво  -
І  у  світлому  храмі  природи,  і  в  тебе  в  думках!
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526241
дата надходження 27.09.2014
дата закладки 13.11.2015


Наталя Данилюк

Квітникарю, прошу, загорніть мені жмуток весни…

Квітникарю,  прошу́,  загорніть  мені  жмуток  весни
В  шурхотливу  газету!  Візьму  оберемок  духмяний,
Пробіжусь  під  дощем  аличево-шовково-хмільним
І  нитками  його  позатягую  давнішні  рани.

Квітникарю,  прошу́,  загорніть  мені  кращий  –  он  той…
Я  сьогодні  від  щастя  така  неприборкано-п’яна,
Ніби  взяла  і  виграла  сонця  обійми  в  лото!..
І  дорога  моя  мерехтить,  мов  гладка  порцеляна!  

І  сліди,  мов  уламки  розбитих  на  друзки  свічад,
Віддзеркалюють  клаптики  свіжо-бузкового  неба!
Розтинаю  повітря,  а  пульс  торохтить  невпопад,
І  судини  мої  стугонять,  мов  напоєні  стебла…

І  душа  –  обважніле  від  цвіту  живе  деревце,
Що  радіє  отій  життєдайній  намоленій  зливі!
Квітникарю,  прошу́,  загорніть  мені  щастя  оце  –
Не  зада́рма,  а  так  –  
за  усмі́шку,  
за  очі  красиві!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576425
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 13.11.2015


Іванюк Ірина

ТИ дав мені слова , щоб не мовчала …


ТИ  дав  мені  слова,  щоб  не  мовчала...
Душа  почутою  жадає  бути.  
І  все,  що  серед  буднів  не  сказала  
я  напишу́...  Так  легко!
Так  розкуто...
стою  словами  над  папером  білим.
Мені  ні  звуку  він  не  заперечить...
Прийме́  неноровливо,  без  дискусій...
Не  дорікатиме  служінням  самозречень!

11.11.2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620414
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 12.11.2015


ptaha

Настроєве

[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/b/4/103/379/103379709_4360218_g3ZrSq2Hcx.jpg[/img][img]http://www.hvilya.com/_pu/1/45944434.jpg[/img][img]https://pp.vk.me/c618221/v618221559/9f6/Kp-_f6fKyTc.jpg[/img]

Бувають  дні,  коли  нависли  хмари,  
І  дощ  холодний  хльоскає  в  шибки,  -  
А  ти  щасливий  -  просто,  безпідставно  -  
І  навіть  з  вітром  пробуєш  на  [i]ти[/i].

Тоді  в  брудних  калюжах  на  асфальті
Виставу  бачиш  (не  нудний  пейзаж):  
Там  балерини-крапельки  на  пальцях
Виводять  fouetté  крутий  віраж.

Тоді  ворони,  горло  промочивши,
Не  каркають  –  співать  хрипко  джаз…
Тоді,  буває,  гарні  вірші  пишеш  –  
Палкі,  натхненні,  наче  перший  раз…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619335
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 08.11.2015


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Про добро і зло

                     Добро  і  зло  зустрілися  якось
                     У  лісі  на  галявині  зеленій,
                     Зло  в  посмішці  єхидній  розлилось:
                     "О!Скільки  підлості  вже  на  рахунку  в  мене".

                     Й  давай  перераховувати  ті
                     Всі  пакості,які  воно  робило:
                     І  гори  обіцяло  золоті,
                     Натомість  бруду  виливало  зливу.

                     Когось  доводило  до  сліз  та  до  плачу
                     І  тішилося  цим,стоячи  збоку.
                     Добро  сказало:"Краще  помовчу,
                   Нікуди  не  полізу  я  високо".

                   Й  пішло  собі,чекав  на  нього  той,
                   У  кого  побувало  зло  раніше.
                   І  поспішало  вже  туди  добро,
                   Щоб  сльози  витерти  і  бідного  утішить.

                   І  не  хвалилося  воно,що  ось,мовляв
                   Допомагаю  я  усім  нужденним.
                   За  безкорисливість  та  чуйність  прославляв
                   Його  хтось  інший  й  дякував  щоденно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619302
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 08.11.2015


Н-А-Д-І-Я

Висить на гілці павутинка…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wqL3RAPswoY[/youtube]
Висить  на  гілці  павутинка.
Хитає  вітер  раз  у  раз.
Яка  чудова  ця  картинка!
Чи  страшно  бідній  у  цей  час?

Бешкетник  вітер  не  стихає,
Сильніш  розгойдує  гілки,
А  то  повільно  враз  стихає,
А  в  павутинки  все  ж  думки...

Куди  полину,  як  зірвуся?
Чи  зможе  хтось  урятувать?
І  де  тоді  я  опинюся?
А,    може,  волю  скуштувать?

До  кого  зможу  прихилитись,
Самотність  з  ким  я  розділю?
Найкраще,  мабуть,  тут  лишитись.
Можливо,  вітер  й  полюблю...

Це  він  мене  весь  час  ласкає,
І  колихає  в  пізній  час.
Мене  трима,  не  відпускає.
Невже  так  буде  повсякчас?

Солодкі  мріі  та  наївні.
Життя  все  змінює  ураз...
А  он  співають  уже  півні...
І  вогник  мрії  вже  погас...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618767
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 06.11.2015


Валентина Ланевич

Стоїш, закутаний в осінній спів

Мій  ти  Всесвіте,  захований  у  сиві  тумани,
Коханий  мій,  стоїш,  закутаний  в  осінній  спів.
Якби  могла,  серцем  своїм  припала  би  до  рани,
Пила  б  цілунком  біль,  щоб  дух  життя  швидше  ожив.

Тепло  і  ласку  назбирані,  не  боюсь  повтору,
Із  трепетною  ніжністю  перелила  б  тобі.
Я  -  жінка,  проявила  би  терпіння  і  покору,
Бо  я  -  люблю  й  тебе  жадаю  я  -  не  нудь  в  журі.

Ти  вихором  надбіг,  сяйнув:  усмішкою,  очима,
Стеливсь  під  ноги  нам  тоді  зруділий  листопад.
Тінь  часу  зустрічі  та  незабутня  і  значима,
Живе  в  душі  моїй  -  в  яскравих  спалахах  лампад.

05.11.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618716
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 05.11.2015


Іванюк Ірина

Ти змерзло , листячко осіннє ?…

Ти  змерзло  ,  листячко  осіннє  ?...
Холодне  сонце  ,  як  наруга  ...
І  в  павутині  сновидіння
павук  самотній  лиш  за  друга  ...

Та  чи  страхи́  твої́  не  марні  ?...
Поглянь  !...  Приніс  Кравець  сувої  ...
Парча  сріблиться  ,  оксамитом
встелив  поля  ,  ...  галопом  коні  

несуть  для  світу  дні  і  ночі  ,
сліди  підков  ховає  вітер  ...
Дарма  ,  що  сонце  захололо  ...
Та  чистим  сріблом  в  груди  сипле  .

31.10.2015р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617369
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Данилюк

Я так люблю…

Я  так  люблю,  втікаючи  від  злив,
Сховатись  десь  під  явором  крислатим,
З-за  хмар  патлатих  сонечка  налив
Очима    волошковими    спивати.

Я  так  люблю  між  пахощів  хмільних
Ловити  слухом  ніжний  трепет  листу,
Вдивлятися,  як  порухом    весни
Гойдає  гілка  крапельку  сріблисту...

Мов  кіт  чудний,  завмерти  у  кущах,
Ловити  спрагло    наспіви  пташині...
Я  так  люблю  згубитись  у  думках,
Заплутатись,  як  сонце,  в  павутині.

А  потім,  очі    звівши    в    голубінь,
Радіти  тепло  майже  вщухлій  зливі!..
Я  так  люблю  крізь  повені  цвітінь
Впустити  в  серце  промені  щасливі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331237
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 28.10.2015


Дід Миколай

Ми будем нічку колихати

Верба  плакуча  біля  хати,
А  там  за  нею  став  лежить.
Ми  будем  нічку  колихати
І  будем  зорям  ворожить.

Губів  твоїх  схотілось  трунку,
Поцілувати,  ой  кортить…
Візьму  за  плечі  свою  юнку
І  буду  пити  -  пити  й  пить.

Алмази  падають  й  корунди
З  зірок  вечірніх  де  не  де.
Вливає  Місяць  щосекунди,
Наснагу  в  тіло  молоде…

До  скону  хочеться  любити,
Лукава  ніченька,  п’янить.
Дає  нам  ще  поворожити,
Кохання  наше  сторожить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616458
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 27.10.2015


Наталя Данилюк

Під настрій осені…

[img]https://pp.vk.me/c623731/v623731307/45a1e/NiwIOc3caCk.jpg[/img]  

Під  настрій  осені,  по  бруку,
По  листопадних  килимках,
Сховати  у  кишені  руку,
А  другу  –  вільну,  наче  птах,
Підставити  легкому  вітру,  –
Нехай  пливе  собі  крізь  день!..
Іти,  вливатись  у  палітру:
Іще  зелену  де-не-де,
Там  –  теракотову  й    багряну,
А  там  –  тоновану  під  мідь…
Немов  у  хвилі  океану,
Пірнути  в  осінь  мимохіть.
А  потім  вистрибнути  з  піни,
Немов  на  берег  білий  кит,
І  наслухати,  як  дельфіни
Назад  гукають,  у  блакить…
І  просто  вірити,  що  все  це  –
Лиш  переродження,  не  смерть,
Що  пересохле  спрагле  серце
Життям  наповниться  ущерть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615840
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 25.10.2015


Мар’я Гафінець

Руда….

Личить  так  тобі,  панянко  мила,  
цей  рудий,  що  майже  вогняний!
Осипа  Музи́ка  знов  красивий
золотом  твій  танець  запальний;

той,  що  па  виводить  вітровійно,  
з  вальсу  плавно  в  сальсу  -  лиш  гайне!
(в  ритмі  Сонця  Вітер  мелодійно
Осінь  в  парі  в  шал  п"янкий  веде..)

Ти  ж  йому  всміхаєшся  звабливо,  
лист-серде́чком  зрониш  на  плече
і  кокетливо,  чуть-чуть  грайливо,
прошепочеш  в  вушко:  "хочу  ще...."

Ошаліє  від  твого  зізнання!
Розкуйовдить  хмари!  Гір  верхи
залоскоче  й  їх  терпке  мовчання
 до  твоєї  покладе  руки.

Ти  уміло  пальцями  прове́деш
і  торкнеш  таємної  струни  -  
сум  легкий  в  звучання  сфер  повернеш,  
літнім  мріям  вручиш  теплі  сни....

Й  світ  з  тобою  попливе  граційно
в  танці  вічнім  незворотніх  змін.
І  притихне  Вихор  благовійно  -  
вловить  тихий  Часу  передзвін.

Жовта-жовта  все  ж  зажура  в  тебе  -  
листям  мокрим  зваба  опада....
...Та  чому  цей  впізнаю́  сум  в  себе?  -
Видно  просто  й  я  (в  душі)  руда!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615710
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 24.10.2015


Олекса Удайко

ТЕЧЕ ПІСОК- ©©

[i]  23  травня  в  переддень  перепоховання  праху  Тараса    
Григоровича  Шевченка  думалось  про  минуще  і...  вічне.  
Бо  вічна  Йому  пам'ять  в  українського  народу,  якому  він  
служив,  будучи  митцем,  мислителем,  пророком...  
         Вічне  і  пам'ять!  Ми  піщинки  у  сьому  світі,  елементарні
часточки  цілого  –  Універсуму,  космосу.  Роздумам  про  
окреме  і  ціле  присвячено  цей  вірш.  Читання  твору  
супроводжується  космічною  музикою,  виконуваною
на  терменвоксі  –  оригінальному  електроінструменті,
винайденому  Львом  Терменом  у  1919  році.  Читаючи,
слухайте...  Враження  неймовірне...[/i]
[youtube]https://youtu.be/1eaycUWoHzo[/youtube]
[i][color="#00bfff"][color="#6f00ff"]  

             Я  смертю  лиш  живу…  Та  не  таю  –  
             Щасливий  я  в  моїй  нещасній  долі;    
             А  хто  боїться  смерті  і  неволі  –  
             Ввійди  в  вогонь  той,    котрим  я  горю.
                                                               Микельанджело    
       [b]      
Тече  пісок,  як  вічність,  поміж  пальців  –
пливуть  хвилини  нашого  буття…
Ще  на  землі,  а  вже  космічні  п’яльці
волочать  нас  на  край  –  до  забуття.

Хоч  нам  принадно  мить  ту  зупинити,
щоб  побродити  в  звабах  стромовин,
вбираючи  красу…  Та  годі  й  снити  –
безбожник  ти  чи  вірний  християнин!

Та  все  –  так  брижко,  ламко…  І  відносить
життя  по  крихтах,  мов  драгва  боліт,
безпечність  днів.  І  знов  приходить  осінь
непогамовних  й  неповторних  літ.

Мить  осяйна...  Ні  з  чим  її  не  сплутать!
Чарівний  світ  –  усе  у  ньому  є…
Чи  знайдемо  відгадку  його  суті?..
Про  все  це  тут  колядництво  моє.

Одно  лиш  знаєм:  на  землі  ми  –  гости
вервечкою  біжучих  пражних  днів…
Питання  в  тім,  що  впорав  для  погосту*,
яким  вогнем…  
                                                     для  нього  
                                                                                                 ти    згорів.

______
*Тут  громада,  спільнота.                                                      


[/color][/color][/b]

23.05.  2015[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583050
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 23.10.2015


Леся Геник

Якщо ти - людина

Якщо  ти  пташка  -  не  лякайся  неба.
Якщо  людина  -  не  цурайся  діл,
Не  піддавайся  лесному  "не  треба",
Не  підкоряйся  хибному  "навпіл".

Цілком  віддай  себе  хорошій  справі,
Служи  людині  іншій  кожну  мить,
І  оминуть  тебе  думки  лукаві,
І  совість  ані  разу  не  зболить.

Якщо  ти  віл,  цілуй  щодня  землицю.
Якщо  людина  -  й  поготів  трудись,
Оберігай  від  заздрості  зіницю,
Від  тучі  хорони  погожу  вись.

А,  як  зійде  тобі  ласкава  парость,
Вклонися  їй,  вона  -  твоє  дитя,
Бо,  як  прийде  в  твою  оселю  старість,
Не  згасне  сонце  ясне  над  життям.

Якщо  ти  квітка  -  милуй  око  Богу,
Якщо  людина  -  то  не  забувай,
Що  маєш  з  ласки  вишої  дорогу
Життя  земного  -  свій  насушний  рай.

То  ж  не  зганьби  байдужим  неумінням
Призначення,  що  лине  з  висоти  -
У  небеса  з  маленького  насіння
Погідним  буйноцвіттям  прорости...

(19.10.15)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615130
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 22.10.2015


Лі Чень Дао

Музика Всесвіту

                                                         «Світло  спитало  у  Небуття:
                                                             -  Ви,  вчителю,  існуєте  чи  не  існуєте?  –  
                                                             Але  не  отримало  відповіді…»
                                                                                                                                                       (Чжуан  Цзи)

Приємно,  коли  учні  
Приїжджають  здалеку*.
Але  інколи  здалеку
Прибувають  не  учні,  а  вчителі
Відвідуючи  іншого  вчителя,
Щоб  разом  шукати  Шлях
До  далекої  Істини.
До  вчителя  на  ймення  Володар  Почуттів
Прийшов  вчитель  Блукалець.
А  Володар  Почуттів
Сидів,  схилившись  на  стіл,
Зрікся  всього  і  тихо  дихав,
Був  наче  відсутній.
І  Блукалець  в  очікуванні
Запитав  чи  то  вчителя
Чи  то  самого  себе:
«Як  же  так?  Невже  тілом
Можна  стати  схожим
На  сухе  дерево,
А  серцем  на  жменю  
Згаслого  попелу?
Бо  той,  що  цієї  миті  сидить,
Схилившись  на  стіл,
Вже  не  той,  хто  сидів
Схилившись  на  стіл  щойно!»
А  Володар  Почуттів  
Повернувшись  у  світ
Світла  і  темряви,  сказав
Чи  то  гостю  чи  то  всім:
«Як  добре  спитав  ти,  Блукальцю!
Чи  зрозумів  ти,  що  нині
Я  зрікся  самого  себе?
Коли  ти  почув  сопілку  людей,
Ти  не  знав  ще,  що  таке
Сопілка  Землі.
Коли  почуєш  сопілку  Землі,
Ти  ще  не  будеш  знати,
Що  таке  сопілка  Всесвіту!»
А  музика  Всесвіту  
Тим  часом  лунала,
Як  і  тисячу  років  до  того,
Як  і  буде  лунати  вічно.
Тільки  хто  її  почує?
Хто?

Примітка:  

На  малюнку  напис:  «Цін  Тін  Ю  Чжоу  Де  Інь  Юе»  -  «Слухати  музику  Всесвіту»  (кит.)

*  -  цитата  з  Конфуція  (Кун  Фу  Цю  Цзи).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514029
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 20.10.2015


Олекса Удайко

ЖІНКА НЕЗЕМНОЇ КРАСОТИ

                 [i]Невдовзі  християнське  свято
                 Святого  Валентина!  Кожен  зараз  
                 в  роздумах  -  що  подарувати  в  день
                 з  а  к  о  х  а  н  и  х...  Думаймо![/i]
[youtube]http://youtu.be/x15tnWlUObI[/youtube]

[b][i][color="#00bfff"][color="#000dff"]Жінка  йде  неквапним,  тихим  кроком…
Їй  би  ще  воліти  і  цвісти…  
І  спитав  Я,  наче  ненароком:
     –    Що  б  хотіла  мати  в  сей  день  ти?    
 Он  дивись,    бурує  п’яний  вітер,  
мов  гультяй  невгавний  –  Дон  Кіхот…
Він  тебе  доставить  на  край  світу
до  нових,  незвіданих  висот!

     –    А  мені  не  треба  світ  казковий,
дай  хоч  той,  реальний…  Та  навік!
Щоб  утішив  ранок  смерековий
й  вечір…  теплий,    щирий,  без  доріг.
Там  могла  б  я…  серцем  посміхнутись
у  одвіт…  на  усмішку  твою…
і  до  тебе…  ніжно…  пригорнутись,
щоб  тебе  кохати…  Я  молю.  

   –    Подаруй  освідчення  в  коханні,
щоб  умить…  піднятись…  в  небеса…
і  повідай…  всі  свої  страждання…
і  земні…    приборкай    чудеса.

   –    Ти  ж  даруй    мені  цупку  основу,
щоб  здійснити  сонми  тайних  мрій:
чоловіче  непорушне  Слово  –
без  колізій…  пафосних  затій.  
І  лелій  мені  присвяти…  Та  –  не  прозу      
звичного,    буденного  життя.
Теплі  дні  –  не  зимові  морози,
чистоту  думок,  а  не  сміття!

Подаруй  мені  блаженство  тиші,
лоскіт  світла…  прохолодну  тінь,
гру  прибою,  що  розколе  хвищу    
об    грайливу…  побережну  рінь.
Хай  дарунком  буде  шепіт  вітру  –
Леготу,    що  в  полі  шелестить
колосками  й  волошковим    цвітом.        
 І  яси…  
                             небесної…      
                                                                         блакить.
                                   
Ніччю  прихили    бездонне  небо,          
щоб  зірковим…  падало…  дощем.
Я  прилину  росами…  до  тебе
В  ранок  наш,    де  серць  медовий  щем.  
                                       ______              
 …Небо  і  земля,    підвладні  року*  –    
 тішаться…  в  обіймах…  два  світи…
По  землі…    іде…  неквапним  кроком        
Жінка…  Неземної…  Красоти…[/color][/color][/i]
[/b]
06.02.2015
_________
*Доля,  судьба.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557614
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 19.10.2015


Валя Савелюк

ПЛАНЕТА

упаду
у  пругку́    траву,  
закину  руки  за  голову…  

на  голубім  атла́сі  –
білі  голу́бки  і  голубки́:
пливуть  мінливі  картинки,
образи-за́гадки  –
розгадую  залюбки́

…  босі  тендітні  ступні́  
мені
лоскочуть  веселі  м`які  трави́нки,  
вітерець  торка́є  за  пальчики,  
пестить-знайомиться-пізнає:
тепле  щось  і  гладеньке,
отже  –  своє,
дмухає-заграє…
своє

цілу-є...

сни  ситцеві  
у  дрібненьку  квіточку  –  
простенькі-прості
на  моїй  Планеті
весна-літечко,
царство  Краси  і  Радості

сосновий,
кленовий-березовий-липовий  і  дубовий
ліс  –
за  ніч  одну  під  місяцем  уповні
славно  підріс  –
на  щастя  собі  і  мені

на  моїй  Планеті
любові  і  місця  досить  усім,
тут  не  знають  
про  боротьбу  виживання:
ніхто  не  гніти́ть  нікого,  не  їсть-доганя…

он  клишоноге  смішне  тигреня
безтурботно  бавиться  з  ланеням:
спостерігають  півсонно  лань  і  тигриця
як  дітвора  їхня  біля  струмка  вовтузиться

на  моїй  Планеті  
для  всіх  усе  є:
у  ситчиковій  Простоті
святій
усім  всього  вистачає  –
і  сонечка,  і  дощів…

на  моїй  Планеті
немає  заздрощів,
а  це  означає,  що  зла  нема

на  моїй  Планеті  буває  зима…
але  тільки  коли  зими  
я  захочу  сама

15.10.2014

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530007
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 11.10.2015


Шон Маклех

Слухаю дощ

                       «Чуєте:  дощ,
                         Де  як  у  гай  тільки
                         Через  вулиці
                         Веселі  зайчики…»
                                           (Майк  Йогансен)

Якби  хто  знав,
Як  я  люблю  в  суботу
Перетинати  вулиці
Оці  –  з  бруківкою,
Коли  дощ  –  піснею,
А  я  з  парасолькою
До  землі  паралельною,
До  Космосу  перпендикулярною.
Люблю  блукати  з  томиком  Евкліда,
Лишивши  вдома  свого  кота  Томика
Порожніми  вулицями
(Бо  дощ  і  всі  сховалися)
Подумки  чергову  теорему  розв’язуючи
(Бо  я  в  Ірландії).*
Парасолька  стає  барабаном
Чи  то  литаврами
На  яких  дощ  грає  мелодію  Всесвіту
(Бо  він  теж  музИка,
Бо  тут  на  острові  всі  скрипалі,
Навіть  дощиська  і  віхоли).
А  я  такий  чорно-білий**
У  плащі-сутані  з  бородою  білою
Йду  вже  століття
З  вулиці  «сьогодні»  на  вулицю  «завтра»,
А  люди  помирають  і  народжуються,
Хворіють  і  видужують,
Плачуть  і  сміються,
А  за  склом  вікон  жінки,
Що  колись  були  молодими  і  красивими,
Чоловіки,  що  колись  вміли  мріяти,
А  я  все  йду  і  на  це  місто
Дивлюся.  Навіщо?
Може  для  того  щоб
Сказати  людям:
«Вбийте  війну  у  своїй  душі!
Просто  живіть!»

Примітки:

*  -  в  Ірландії  кожне  життя  людське  –  теорема.  Її  треба  ще  довести…

**  -  і  не  тільки  зовні.  Принаймні  тоді.

Авторський  переклад  з  ірландської  (гельської).

Ще  примітка:  ах,  люблю  я  старі  пожовклі  фотографії  ХІХ  століття,  не  тільки  дощ…  

                                                                                                                                                   Белфаст,  1973

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507714
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 10.10.2015


Леся Геник

А я не вмію, Янголе, без Вас…

***
А  я  не  вмію,  Янголе,  без  Вас...
Темніє  небо  під  покровом  ночі.
І  гасне  зірка,  що  останній  раз,
Торкнула  хмари  сіроткане  клоччя.

Серпанний  голос  -  незникомий  слід,
Де  пролетіли  днини  галасливі...
Та  я  б  віддала  геть  усенький  світ
Лише  б  десь  поруч  Ваші  очі  сиві!

Шаліє  віск  і  мов  чужа  струна
У  далині  видзвонює  безвір’я  -
Ви  ж  не  зійдете  з  того  полотна,
Де  миготять  поранені  сузір’я.

Не  простягнете  руку  чи  крило,
Аби  вознести  в  піднебесся  мрію...
Чомусь  життя  отак  вже  повело,
Що  я  без  Вас,  мій  Янголе,  не  вмію...
(22.11.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379637
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 10.10.2015


Городинец

Закохаюсь

Закохаюсь.  Бездумно,  назавжди,
Не  страшусь,  більше  я  не  страшусь.
Я  від  тебе  сп’янів  до  без  тями,
Одружусь  на  тобі.  Одружусь.

Не  ховай  свої  очі.  Благаю.
Погляд  твій  як  нектар  по  душі,
Я  кохаю  тебе  до  безтями,
Ти  чарівна.  Ти  чудо.  Мовчи.

Ти  мовчи,  всі  слова  зараз  зайві,
Не  спиняй  лиш  кохання  моє,
Зачекай.  Зачекай,  я  благаю,
Моє  серце  на  завжди  твоє

Ти  любов.  Ти  кохання.  Ти  казка,
Ти  мій  сон,  ти  бажання  моє.
Боже  мій.  Ти  чарівна  і  власна,
Моє  серце  від  щастя  гуде

Зачаруй.  Причаруй  мою  душу,
На  завжди,  на  роки,  на  віка
І  благаю,  скажи  мені  знову,
Що  моя  ти,  на  завжди,  моя.

Так  і  спав  би,  в  обіймах  з  тобою
І  ти  поряд  зі  мною,  поспи.
Ти  кохання  моє,  мою  душу,
Біля  серця  свого,  збережи.

Городинец  Сергей  ©
Книга  "  Попытка  любить  "  Международный  код  книги  ISBN  978-966-136-138-5

Слушайте  в  Аудио  версии  на  страничке  в  контакте  http://vk.com/gorodinetc

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604461
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 09.10.2015


Олекса Удайко

ТИ ЗАПАЛИВ МЕНЕ

 [i]  [b]tth
[youtube]https://youtu.be/EMkYeO0ThiU[/youtube]                                                              
                                                                                                 
[color="#ff0000"]Ти  запалив  мене...  
і  душу  засвітив…
Тепер,  неначе  свічка  воскова,  згораю.
Для  чого  ж  загорілась  я  вогнем  отим?..
Вже  вечір  золотить  
верхів’я  плаю.

Іду  по  вулиці...  
і  нищечком  свічусь  –
зустрічні...  усмішкою  приязно    вітають…
Ще  й  озираються  услід  мені  чомусь,
немов  я  книгу  їхнього    
життя  гортаю.

Та  я  у  відповідь...  
сполохано  мовчу.
Аби  не  розплескать  своє  раптове  щастя…
Захочеш  –  я  здіймусь  і  в  небо  полечу…
Молитиму  твого  і...
Божого  причастя.[/color]
[/b]
14.06.2015
_________
Приміточка:  читати  бажано  в  супроводі  музики.
Враження  неймовірне!  Архиповський  вміє  
торкнутися  глибин  душі...
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587267
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 08.10.2015


Іванюк Ірина

Пробачте за слова , які згубила …

Пробачте  за  слова,  які  згубила  
дорогами,  що  йшли  у  нікуди́...
Я  батогами,  наче  ними  била...
безтямно  так,  мов  тратила  зв"язки  ...

із  Богом,  що  мовчав  десь  за  дверима...
Молився.  Не  молилась  адже  я...
І,  навіть  ,  коли  наче  об  лід  билась...
Молився,-  тихо  так,-    за  немічне  дитя...

І  я  одужувала,  крок  за  кроком,  з  болем...  
Лише  молитва  очищала  шлях...
Щоби  ніколи,  серце!...  Чуєш?!  Більш  ніколи!
Ти  не  метало  списи  у  словах!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605166
дата надходження 08.09.2015
дата закладки 08.10.2015


Калинонька

Чекає діток із доріг ( до свята Матері)

 Старенька  ,  згорблена  ,  сама,
 Очі  наче  вицвіли  від  сонця,
 Коси  вже  покрила  сивина,
 Сидить  самотньо  в  хаті  край  віконця  .

 І  дивиться    у  сад  ,  що  вже  розцвів,
 В  тихій  задумі    на  дорогу  виглядає,
 Чекає  своїх  діток  із  доріг  ,
 А  їх  немає  ...  Все  чомусь  немає  ...
   
 Вже  хата  облупилась  від  дощів,
 І  хвіртка  нахилилась  до  дороги,
 Неначе  світ  для  неї  опустів,
 Безпомічна  ,  уже  не  носять  ноги.

 Молитви    шепче  за  своїх  синів,
 Безкровними  ,старенькими  устами...
 Вночі  не  спить,  уже  немає  снів,
 До  діточок    злітає  все  думками.

 Вони  прийдуть,таки  прийдуть,  на  днях...
 В  її  серденьку  віра  не  згасає,
 І  серце  в  грудях  б'ється  наче  птах...
 Чекає  мати,  кожен  день  чекає.
 
 І  знов  сльоза  скотилася  з  очей,
 Кінцем  хустинки  біль  свій  витирає,
 Синів  світлини  пригортає  до  грудей,
 І  туга  мамі  душу  розриває...

 Чому  нема  ?  ...  Чому  сини  не  йдуть  ?...
 І  знову  на  дорогу  задивилась...
 Скоро  вже  йти  її  у  вічну    путь,                                                                                          
 Хоч  би  ще  раз  на  діток  подивилась  .

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576062
дата надходження 21.04.2015
дата закладки 07.10.2015


Н-А-Д-І-Я

Непросто пишуться вірші…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8lnbwcyIr-E[/youtube]

Непросто  пишуться  вірші..
Вони  повинні  мати  силу.
Вірші  ті  будуть  до  душі
Словечком  щирим,  що  зігріли.

І  кожен  зміг  впізнать  своє,
Щоб  кожну  душу  зачепили.
І  щоб  моє  було  –  твоє,
Обоє  в  серце  щоб  впустили…

Щоб  не  текла  сльоза  гірка,
Слова  вкрапляли  б  світлу  радість.
Така  поезія  торка...
Зникає  з  душ  зневіра,  слабість.

Буває,  плачемо  в  вірша́х.
Коли  із  нами  плачуть  люди  –
Зуміли  значить  в  їх  серцях
Сповна  відбитися  у  грудях.

Хай  кожен  вірш,  мов  ніжна  квітка,
(А  всі  вірші  –  букет  із  них),
Поету  служить  як  візитка,
Вірші  ж  –  сонм  квітів  запашних.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602455
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 07.10.2015


Олекса Удайко

ТО НЕ СОНЦЕВА ТІНЬ

[b][i]tth[/i][/b]
         [i]Волинь...  с.  Веснянка.  Погоже  літо...
         Озеро    неподалік    від      Луцька...  
         Чайки  над  озером...  І...  мрії!  Мрії  
         про  майбутнє.  Бо  сьогодення  сумне.
         Та  життя  бере  своє...  Мрії...[/i]
[youtube]https://youtu.be/DPabSZMU7Zo[/youtube]
[i][b][color="#b700ff"]То  не  сонцева  тінь  в  голубих  небесах
В  плесі  озера  вкіс  відбивається…
То  на  бе́резі  трав  жадібка́  бірюза  
Корінцями  углиб  розвивається…

То  не  чайка  над  озером  в’ється,  літа́,
Спрагло  долю  у  вирі  шукає…
То  твої  молоді  та  щасливі  літа
Серед  літ  запізнілих  блукають...
 
То  не  жайвір  у  небі  відчайно  співа,  
Немов  щастя  нам  щедро  віщує…
То  твої  в  позолоті,  коштовні  слова
В  моїм  серці...  щоночі  ночують.

...Кличе  неба  і  трав  нехибка  бірюза,
Літо  гладить  фіранки  в  віконці…
То  не  сонцева  тінь  в  голубих  небесах…
То  моє  несподіване  сонце.[/color][/b]

10.08.  2015,  с.  Озеро,  Волинь[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599855
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 06.10.2015


Наталя Данилюк

То не я…

[img]https://pp.vk.me/c624124/v624124180/486b2/vOg4i9ukmr8.jpg[/img]

Ранки  стають  холоднішими,  навіть  терпкими…
Жовтню-фотографу  скверик  позує  в  анфас.
Я  добираю  слова,  як  вибагливі  рими,
І  не  знаходжу  таких  найпотрібніших  фраз.

Труться  думки,  як  обгортки,  забуті  в  кишені:
Вхопиш  у  жменю  –  і  порожньо…  Шурхіт  –  і  все.
Ні,  то  не  я  піддаюся  упертій  гордині,
Примха  погоди  мене  підхопила  й  несе  –

Наче  листок,  що  відбився  випа́дком  од  крони:
Б’ється  в  потоці  повітря,  бо  падати  –  зась!..
То  не  мені  так  пасує  крикливо-червоне,
Тільки  для  осені  звична  така  іпостась.

Тільки  вона,  несподівана,  горда  й  мінлива,
В  літо  вривається,  наче  в  покинутий  дім,
Поки  душа  так  наївно  очікує  дива…
____________________________________
Ні,  то  не  я  та  примхливиця  вперта!..  А  втім…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611693
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 06.10.2015