версія на російській мові:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121822
Я спав у дитинстві «без задніх»,
І, кажуть, не плакав зовсім,
А нині всю ніч безпорадно
Думками ділюся усім
Про дивні навколишні речі,
Про біль беззаконня навкруг,
Що давить мішками на плечі,
Про бідність, як спільний недуг...
Хотів написати про вічне,
Як сходить під ранок зоря,
А знову, так вийшло, сердечно
Крізь сльози пишу навмання
Я в школі знав добре предмети,
Що точними кличуть в житті,
Дозволить придбати білети
Я точно не можу собі
На вшивеньку нашу естраду,
Привозять один тільки «поп»,
На голос фанерної вади,
На гори оголених жоп...
Хотів відтворити прекрасне,
Як вранішній спів солов'я,
А знову, так вийшло, неясно
Крізь сльози римуюся я
Два роки звичайним солдатом
Відважно я лямку тягнув,
А нині не треба і блату,
Щоб термін неділі сягнув,
У клуби нічні пів-закриті
«Солдатики» наші ідуть
І всіх одноруких бандитів
Надійно від нас бережуть...
Про честь написати хотілось,
Щоб спала спокійно сім'я,
А знову, так вийшло, скотилась
Сльозинкою думка моя
Шість років вивчав я науку,
Ще шість працював, щоб пізнати
Від влади принизливу руку,
Що прагне себе обирати
У різні собі тільки «Ради»,
Щоб пільги з «корита» черпати,
Це що? Демократії вади?
Як жить на жебрацькі зарплати?..
Хотів запитати відверто
Де гідність людська й доброта?
А знову, так вийшло, уперто
Крізь сльози, немов сирота
До школи відправив синочка, -
Нашкріб пару мідних монет,
Привозить сусід свою дочку
На Ауді-кабріолет,
Та ще й вихваляється дивно -
Купити не встиг собі «прав»,
Гадаю, що встиг - коли рівно
Пів фабрики нашої вкрав...
Хотів змалювати картину,
Взяв пензля до рук, білий лист,
А серце болить, я ж людина,
Сльозою розводжу свій хист
Хотів розказати про вічне,
Про силу Кохання й красу,
Де, наче у далі космічні,
Летять почуття у Весну,
Про Чесність, Порядність, Надію,
Бажання відверте моє,
Хотів написати, та млію -
Невже це можливо і є?!.
Життя так підказує слушно:
- Ще спробуєш, зараз не час...
Пробачте, щось трішечки душно
І боязно стало за нас!
21.04.2011
Ваш вірш - то біль, то крик душі.
Ех,взяти б в руки калаші,
та стати , грізною, стіною,
Та рушити усим до бою.
Тоді , зітрем панів - братків,
Як спалахне народний гнів.
А будем бити лобом стіну -
Не заженем їх до загину.
Стіну з металу та бетону,
Словами не проб*єш прокльону.
чудовий Ваш вірш нехай розтормошить інертних.
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже правдиво 
