Євген Ковальчук

Суть

У  речей  усіх  є  суть
Та,  яку  вони  несуть,

Мають,  містять  у  собі.
Так,  відомо  це  тобі,

Звісно,  кожному  із  нас,
Та  чи  хтось  колись  із  вас

Зупинявся  хоч  на  мить
На  тій  думці,  що  ж  бринить

У  короткім  слові  цім,
Що  за  значення  у  нім,

Що  воно  говорить  нам?
Відповідь  свою  я  дам

Вам,  як  розумію  я
Значення  його.  Ім’я

Чи  то  назва  слова  «суть»
Відкриває  нам  ту  путь,

По  якій  і  день,  і  ніч
Йде,  прямує  кожна  річ

Чи  то  дія,  чи  процес,
Що  слугує,  щоб  прогрес

Світ  мав,  уперед  ішов,
Щоб  колись  таки  дійшов

До  довершення  свого,
Досконалості  всього,

Що  його  бо  населя,
Що  в  собі  уся  Земля

Має.  Адже  суть  жива
Кожному  з  нас  розкрива

Те,  для  чого  служить  все,
Що  життя  в  собі  несе,

Що  існує,  що  живе:
І  стареє,  і  нове.

Значення  ж  не  має  вік.
Та  його  він  і  повік,

Зроду  у  собі  не  мав,
Хай  як  довго  б  не  минав.

Суть  –  це  теє  основне,
Базове  та  головне

В  будь-чому,  його  той  вміст,
Що  складає  певний  зміст,

Що  виконує  у  нім
Те  призначення,  в  якім

Поляга  його  життя,
Щоби  мати  майбуття,

Щоби  як  належить  жить
І  на  благо  лиш  служить

Всім,  усьому  та  завжди,
Щоби  горя  та  біди

У  своїм  житті  не  мать,
Стороною  їх  минать.

Їхня  ж  сутність  не  у  тім,
Щоб  вони  до  нас  у  дім

Пробирались  в  певний  час
І  тривожили  всіх  нас.

Полягає  їхня  суть
В  тім,  щоб  нам  усім  збагнуть:

Їй,  йому,  тобі,  мені,
Що  чинити  слід,  що  –  ні,

Щоб  у  певну,  слушну  мить
Знали,  як  нам  розрізнить,

Що  добром,  що  злом  кишить,
Щоб  лиш  першеє  робить.                                            


Євген  Ковальчук,  19.  12.  2019      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2023

Земля

Наче  мати  немовля,
Родить  матінка-земля,

Годувальниця-земля,
Як  засіяні  поля,

Нам  багатий  урожай,
Хоч  лопатою  збирай,

Та  не  зразу,  в  цюю  ж  мить,
Згодом,  як  поталанить

Із  погодою.  Вона  ж
Все  ж  залежить,  зауваж,

Від  погоди.  Кожен  зна,
Що  то  вплив,  який  вона

Здійснює  на  неї  в  нас
На  планеті  повсякчас.

Та,  що  там  би  не  було:
Чи  то  холод,  чи  тепло,

Чи  то  спека,  чи  мороз
Справджує  отой  прогноз,

Що  синоптики  дали,
Як  показники  зняли;

Без  образ  земля,  без  зла,
Що  погода  посила,

Все  бере,  прийма  усе,
Що  природонька  несе.

Найбагатшая  –  земля,
Бо  на  ній  ліси,  поля

І  озера,  і  струмки,
Океани  та  річки,

Гори,  трави  і  квітки,
І  діброви,  і  ліски,

Огороди  і  сади,
Що  дають  рясні  плоди:

Овочі  та  фрукти  ті,
Що  у  нашому  житті

Зміцнюють  здоров’я  нам:
І  дорослим,  й  малюкам.

Ані  я,  ні  він  чи  ти
Цілу  землю  обійти

Не  зуміємо  повік,
Жінка  ти  чи  чоловік,

Чи  дорослий,  чи  малий,
Навіть  хай  ти  і  швидкий.

Як  піде́ш  за  небокрай,
Не  знайдеш  землі  там  край,

Бо,  де  обрій,  небокрай,
Там  новий  видніє  край.

В  тім  краю,  який  зір  твій
Бачить,  там  початок  свій

Має  земленька  нова.
А  як  підеш  ти,  бува,

Далі,  то  іще  одна
З’явиться  земля.  Вона,

Дивовижний  твір  Творця,
Без  початку,  без  кінця,

Як  і  небо,  під  яким
Розташована.  Під  ним,

Наче  килим,  простяглась
І  мов  з  небом  обнялась

Там,  в  небачених  далях,
Десь  наоколо*,  по  краях

Нашої  планети  й  мов
Тягнеться  земля  знов,  знов

У  безмежну  далечінь,
В  неокраю  просторінь,

У  якій,  як  в  морі  тім,  
Погляд  тоне  й  весь  світ  в  нім

Відбивається  такий,
Як  він  є,  немов  людський

Вид  у  дзеркалі.  Земля
Довгий  шлях  нам  простеля,
 
По  якім  ідучи  ми,
Ті,  що  зовемось  людьми,

За  нам  наданих  нагод
Цілу  низку  тих  пригод

Зустрічаєм  на  путі
В  нашому  людськім  житті,

Що  трапляються  у  нас
В  цьому  світі  повсякчас

На  Землі  –  планеті  тій,
На  якій  живе́мо.  В  ній

Ще  з  прадавніх  бо  часів
Безліч  міститься  скарбів.

Деякими  кожен  з  нас  
Користується  весь  час,

Та,  вже  ніде  правди  крить,
Більшість  з  них  іще  відкрить

Доведеться  в  майбутті
Тим,  хто  буде  при  житті.

Хоч  вже  бачу,  інший  світ
Через  певну  кількість  літ

Рід  людський  наш  заселя.
Нині  ж  дім  його  –  Земля.  

*Наоколо  –  розм.  Навколо



Євген  Ковальчук,  18.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023

Хай прийде́ кінець війні!

Хай  прийде́  кінець  війні!
Хай  вона  розтане
Дійсно,  а  не  уві  сні.
Мир  нехай  настане

В  Україні  та  у  всім
Світі  цім  земному,
Щоб  лиш  всі  жили  на  нім
В  щасті  неземному.

Та  війна  не  принесе
Нам  його.  Нещастя
Лиш  вона  всім  нам  несе.
Ми  ж  всі  прагнем  щастя.

Хай  прийде́  кінець  війні!
Кажемо  ми:  «Годі!».
Кажемо  їй  всі  ми:  «Ні!».
В  злагоді  та  згоді

Жити  прагнемо  ми  всі,
А  також  в  любові,
У  її  усій  красі,
Щоб  були  здорові

Тілом  і  душею  теж.
Маємо  єдине
В  світі  цім  життя  усе  ж,
Що  із  часом  сплине.

Хай  прийде́  кінець  війні!
І  дорослі,  й  діти
Просять,  кажучи  їй  «Ні!»,
Щоб  життю  радіти

Лиш  кожнісінькую  мить,
Бо  для  цього  й  маєм
Ми  життя,  яке  щомить
В  світі  проживаєм,

Ідучи  у  майбуття,
Бо  цінніш  нічого,
Аніж  власнеє  життя,
Все  ж  нема  в  нікого.                                                


Євген  Ковальчук,  03.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023

Небо

Я  дивлюсь  у  небеса.
О,  яка  у  них  краса!

Неба  чарівна  блакить
Вабить  погляд  мій  щомить,

Як  уверх  його  зведу.
Мов  у  небо  я  паду,

Наче  в  ньому  я  тону,
Як  у  нього  зазирну.

Мов  у  морі,  тóну  в  нім,
В  небі  яснім,  голубім.

Що  за  дивний  твір  Творця!
Ні  початку,  ні  кінця.

Часом  в  нім  хмарки  пливуть,
Мов  кораблики.  Ведуть

За  собою  хмари  вдаль.
Як  їх  огорта  печаль,

Наче  люди,  сльози  ллють,
З  неба  їх  на  землю  шлють

Хмурим,  непогожим  днем
Сильним,  проливним  дощем.

Часто  в  тую  мить  гроза
Небо  наче  розріза

На  одному  з    роздоріж
Навпіл,  мов  хлібину  ніж.

Та  завжди  у  тую  ж  мить,
Як  з  хмар  дощ  закінчить  лить,

Знов  промінням  заблищить
Сонце  в  небі.  В  небі  жить

Сонцю  ясному  дано
Назавжди.  Коли?  Давно.

Сонце  в  небесах  жило,
Як  людей  ще  не  було.

Небо  –  сонця  край  і  дім.
Сонце  мешкає  у  нім.

Та,  звичайно,  не  весь  час
Сонце  радує  всіх  нас,

Бо,  як  вечір  йде  в  наш  край,
То  тоді  за  небокрай

Вже  сідає  сонце  вмить,
Щоб  поспати,  відпочить.

Небо  ж  в  темний  ночі  час,
Як  день  сонячний  погас,

Не  пустіє,  ні,  повір.
В  ньому  бо  мільярди  зір

Сяють,  наче  ті  вогні,
У  високій  далині

Разом  з  місяцем  ясни́м,
Другом  любим,  дорогим;

Що  освітлюють  шлях  нам  –
І  дорослим,  й  малюкам.

А  коли  мина  вже  ніч,
Йде  від  нас  усіх  геть,  пріч*,

День  новий  знов  настає,
Сонце  з  обрію  встає

І  здіймається  увись,
В  небо  так,  як  і  колись,

Так,  як  вчора,  рік  тому
Чи  століття,  щоб  пітьму

Геть  прогнати  від  всіх  нас,
Як  настав  уже  дня  час,

Час,  коли  вже  залюбки
В  небо  різнії  пташки

З  гнізд  своїх  летять.  І  спів
Чуть  дзвінкий  отих  птахів,

Наче  неба  чують  зов,
Що  їх  манить  знову  й  знов…

Неба  синь  чи  голубінь,
Неокрая  просторінь

Над  землею  пролягла,
Мов  собою  обняла

Всю  планету,  цілий  світ,
Протягом  мільйонів  літ

Міцно  земленьку  трима,
Чи  то  літо,  чи  зима,

Чи  надворі  ніч,  пітьма,
Чи  день,  світло  обійма

Світ  увесь.  Скрізь  мов  звиса
Небо.  Виснуть  небеса

Нерухомо  всенький  час,
Протягом  якого  в  нас

Світ  існує  цей,  хоч  ми,
Ті,  що  зовемось  людьми,

Не  застали  той  процес  –
Створення  земних  небес.

Може,  в  ті  часи  жили
Сотворіння,  що  пішли

З  часом  в  темне  небуття
Назавжди,  без  вороття.

Може,  безліч  тих  створінь
Протягом  всіх  поколінь


Землю  цюю  перейшли
Перш,  ніж  людоньки  прийшли.

Небо  ж  світ  цей  огорта
Стільки  ж,  як  земля  свята.                        

*Пріч  -  діал.  Геть


Євген  Ковальчук,  17.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023

"Мій розум – наче хата…"

*****

Мій  розум  –  наче  хата,
Де  думонька  крилата

Живе  та  поживає,
Як  може  і  як  знає,

Та  не  одна-саменька.
Дум  кількість  чималенька

Мій  розум  населяє
І  світові  являє

Себе  крізь  вірші  тії,
Що  думоньки  святії

І  ясні  почування,
І  мрії,  і  бажання  

На  світ  цей  білий  родять
І  ними  верховодять.

Вірш  родить  думка-мати.
А  думці  вслід  надати

Життя  честь  гідну  має
Чуття,  що  виникає    

Як  відповідь  сьогодні
На  чинники  природні,

Сьогодні,  в  певні  миті,
Що  мною  вже  прожиті.

Віршí,  шо  виникають
У  мене,  помагають

Мені  те,  що  я  знаю,
А  також  відчуваю,

На  білий  світ  явити,
У  дійсність  утілити

І  щедро  передати
Тому,  хто  їх  читати

Колись  уважно  буде,
Коли  він  роздобуде

Їх  в  книзі  чи  журналі,
На  Інтернет-порталі.

Та  значення  не  має,
Де,  як  їх  розшукає:

Свідомо,  випадково.
Кожнісінькеє  слово,

Що  певний  вірш  мій  має,
Яке  його  складає

Із  іншими  словами
І  рівними  рядками,

Мов  стелиться,  лягає
Одне  за  одним.  Знає

У  вірші  кожне  слово,
Куди  лягти  чудово,

Куди  потрібно  стати,
Аби  зміст  сформувати,

Аби  не  тільки  рима
Була  усім  видима,

А  також  зміст  і  сутність.
Слід  їхнюю  присутність

Уміти  помічати,
Як  слід  розпізнавати,

Над  ними  міркувати,
Що  ж  хочуть  нам  сказати

Вони.  Звичайно,  кожен
З  усіх  людей  спроможен,

Хто  ясний  розум  має
І  з  нього  користає.

Хай  погляди  примітні
У  всіх  різноманітні

На  тії  самі  вірші,
Для  когось,  може,  гірші

Якісь  із  них,  пропащі,  
А  інші  ж  –  дещо  кращі;

Та  сам  на  них  лиш  погляд
Розширює  світогляд,

Новий  світ  відкриває,
Бо  мислить  спонукає

І  висновки  складати,
Що  ж  автор  нам  сказати

Хотів,  яка  в  нім  тема,
Порушена  проблема,

Яку  ідею  має,
На  що  нам  натякає

Той  твір  –  вірш  чи  поема,
Яка  його  система,

Якії  елементи
У  нього.  Всі  моменти,

Подробиці,  деталі
Бувалі  й  небувалі

Слід  брати  до  уваги,
Дефекти,  переваги.

Уважним  треба  бути,
Щоб  справжню  суть  збагнути.

Тоді,  хто  зна́,  можливо,
Відбудеться  те  диво,

Що  те,  що  показати
Нам  автор  хтів,  сказати,

До  чого  хтів  схилити,
Удасться  все  ж  здійснити.                                                  


Євген  Ковальчук,  16.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023

Мобільний телефон

Мобільний  телефон
Звучить:  «дінь-дон»,  «дінь-дон».

Це  дзвонить  хтось  мені.
Хай  навіть  в  далині

Мій  друг  перебува
Чи  подруга,  бува,

Нас  відстань  розділя,
Та  навіть  іздаля

Я  маю  бо  зв’язок,
Коли  луна  дзвінок.

Хай  де  би  я  не  був,
Якщо  я  не  забув

З  собою  взять  його,
Товариша  свого,

Зітреться  в  порох,  прах
Весь  внутрішній  мій  страх,

Бо  в  будь-якую  мить
Я  можу  подзвонить

І  поміч  попросить,
Якщо  біда  примчить.

Мені  він  помага,
Як  друг,  а  не  слуга

В  зв’язку  зі  світом  буть,
Аби  не  потонуть

Навік  в  самотині,
Яка  без  меж,  мені.

Зі  мною  ж  мій  патрон  −
Мобільний  телефон.


Євген  Ковальчук,  15.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2023

Думки

У  голові  моїй  думки
Тісняться,
Немов  у  вулики  бджілки,
Рояться.

Вони  всі  вилетіти  в  світ
Бажають,
Віддати  все,  мов  заповіт,  
Що  мають.

На  те  вони  і  є,  аби
Здійснитись,
А  не  неволі,  мов  раби,
Коритись.

Вони  бо  не  такії,  щоб
Лякатись  
І  зразу  за  невдалих  спроб
Здаватись.

Їх  завжди,  всюди  почуття
Тримають.
Без  них  вони  свого  життя
Не  мають.

Вони  їх  родять  у  світ  цей,
Як  мати,
Щоб,  мов  про  рідних  тих  дітей,
Вік  дбати.

Вони  не  кидають  їх  теж,
Бо  знають  –
Єдине-ціле  з  ними  все  ж  
Складають.

Поперед  ними  пролягла
Дорога.
У  кожної  із  них  була
Й  є  змога

На  неї  стати  і  пройти
До  краю,
До  тої  цілі,  що  сягти
Бажаю.

Я  знаю,  що  мої  думки
Це  можуть,
А  почуття  їм  залюбки  
Поможуть.

Між  них  сперечок  тих  повік
Немає,
Бо  кожна,  що  робити,  вік
Же  знає.

Щоб  ти  досяг  в  житті  мети  
І  мрії,
Слід,  щоб  доклав  до  них  всіх  ти
І  дії.

Без  них  вони  –  лише  пуста
Уява.
Без  них  не  прийде  золота
Їх  ява.

Як  цюю  істину  збагнеш
Прозоро,
До  мрії,  цілі  ти  дійде́ш
Теж  скоро.

Як  перешкоди  на  шляху
Ти  маєш,
То  їх,  позбувшися  страху,
Здолаєш.

Вони  ніяк  не  привід,  щоб
Лякатись
І  за  невдалих  купу  спроб
Здаватись.

Як  не  виходить  щось,  не  хнич,
Не  треба.
Когось  на  поміч  ліпш  поклич,
Як  треба.

Самому  важко  мрій  у  всій  красі  
Сягнути,
А  разом  можна  й  гори  всі
Звернути.


Євген  Ковальчук,  13.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2023

Найдорожчий скарб людини – це життя

Найдорожчий  скарб  людини  –  це  життя.
Істину  цю  знає  кожен  з  нас.
Думи,  мрії  і  надії,  почуття
Нам  усім  воно  дарує  повсякчас.

Найдорожчий  скарб  людини  –  це  життя,
А  не  золото  усе  Землі.
Вмреш  –  не  буде  вже  до  нього  вороття,
Знають  і  дорослі,  і  малі.

Найдорожчий  скарб  людини  –  це  життя.
Найцінніша  в  нім  є  кожна  мить,
Із  якою  ти  ідеш  у  майбуття,
Щоб  у  нім  щасливо,  гідно  жить.

Найдорожчий  скарб  людини  –  це  життя,
Бо  воно  дається  тільки  раз.
Слід  прожить  його  нам  до  пуття,
Без  сперечок,  сутичок,  образ.

Найдорожчий  скарб  людини  –  це  життя,
І  тому  його  слід  берегти,
Як  зіницю  ока,  в  майбуття
Світле  кроком  впевненим  іти.

Найдорожчий  скарб  людини  –  це  життя.
Хай  би  що  воно  там  не  несло,
Лиш  би  в  серці  темне  сум'яття    
В  кожного  відсутнім  вік  було.

Найдорожчий  скарб  людини  –  це  життя.
В  ньому  значення,  суть  чи  то  зміст  –  
Щоб  підвищували  всі  ми  до  пуття  
Не  лиш  тіла,  а  й  духовний  ріст.

Найдорожчий  скарб  людини  –  це  життя,
Бо,  неначе  куля,  пролетить,
Як  останнє  пролуна  серцебиття.
Тож  його  цінуймо  кожну  мить!


Євген  Ковальчук,  13.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023

Теперішнє

Теперішнє  –  це  час,  в  який  ми  живемо
Щомить,
Що  маємо,  що  робимо,  куди  йдемо
В  цю  мить.

Минуле  він  на  порох  повсякчас
Стира,
Коли  його  приходить  врешті  час,
Пора.

Майбутнєє  без  нього  б  не  прийшло  
Повік,
Адже  воно  його  є  джерело
Навік.

Воно  дає  нам  шанс  тепер,  тут  жить
Усім,
Бо  неповторною  є  кожна  мить
У  нім.

Його  цінуємо,  як  промине,
На  жаль,
Коли  його  майбутня  проковтне
Печаль,

Печаль  за  всім  тим  добрим,  що  пройшло
Давно.
Більш  не  повториться,  навік  пішло
Воно.

Тому  його  повинні  ми  цінить  
Як  слід,
Ідучи  тут  і  зараз,  кожну  мить
Вперід.

І  хай  що  б  не  стрічалось  на  путі
У  нас,
Прийде́  лиш  з  ним  майбутній  у  житті
Наш  час.



Євген  Ковальчук,  12.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023

Минуле

Минуле  –  це  події  ті,  які
Були.
Події  ті  і  гарні,  і  важкі
Пройшли.

Невже  навік  забрав  їх  всіх  той  час,
Невже?
Авжеж.  Не  вернуться  вони  до  нас
Уже.

Але  не  варто  лити  сліз  своїх,
А  сміх
Хай  сяє.  Пам'ять  береже  ж  бо  їх
Усіх.

Хай  пам'ять  береже  всі  миті  ті  
Весь  час,
Моменти  ті,  що  сталися  в  житті
У  вас.

Моменти  щастя,  а  також  біди
Живуть
Хай  в  ній.  В  ній  хай  вони  живуть  завжди.
В  них  суть,

Щоб  добрі  миті  повторить
Могти,
Лихі,  щоб  з  ними  більш  не  жить,  –
Змести.

Минуле  –  вчитель,  бо  воно  в  свій  час  
Нас  вчить,
Як  в  цьому  світі  кожному  із  нас
Слід  жить,

Слід  жити  зараз,  за  свого  життя  
Іти,
Аби  до  світлого  лиш  майбуття
Прийти.


Євген  Ковальчук,  12.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023

Майбуття

Невпинно  я  шляхом  життя
Іду
В  теперішнім  у  майбуття.
Прийду́?

Те,  що  майбутнєє  несе
Не  в  сні,
Відомеє,  але  не  все
Мені.

Його  творю  я  повсякчас,
Щомить,
Аби  його  настали  час
І  мить,

Бо  я,  а  не  воно  мене
Веде.
Воно,  як  нинішнє  мине,
Прийде́.

Його  потрібно  не  чекать,
Творить,
Як  хочу  я  в  нім  поживать
І  жить.

Воно  у  наших  лиш  руках,
У  нас,
У  почуттях  і  у  думках
Весь  час.

Керуємо  ним  повсякчас
Лиш  ми.
На  те  й  звемося,  кожен  з  нас,
Людьми.

Ми  маємо  усі  життя.
Отож
Є  в  нас  усіх  і  майбуття  
Також.


Євген  Ковальчук,  11.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023

Уява

Здавалося  б,  на  перший  погляд,
Уява  –  лиш  пуста  мана,
Та  ні,  розширює  світогляд
Чи  кругозір  людський  вона.

Уява  –  перше  джерело
Того,  що  творить  людство  все.
Цього  без  неї  б  не  було.
Вона  усе  це  нам  несе.

Все,  що  навколо  нас,  людей,
Все,  що  створили,  все,  що  є,
Ми  творим  в  напрямку  ідей,
Які  уява  нам  дає.

Адже  перш,  ніж  створити  щось,
Воно  уже  в  уяві  в  нас,
Щоб  потім  нам  не  довелось
Жаліти  гірко  в  той  же  час,

Як  буде  зробено  усе,
Але  не  так,  як  хтіли  б  ми,
Мовляв,  нещастя  лиш  несе
Нам  доля  з  глупої  пітьми.

Уява  дозволяє,  втім,
Без  жодних,  будь-яких  затрат
Завжди,  без  винятку  усім  
Завчасно  вздріти  результат.

Уява  –  мислення  процес,
Немов  розминка  для  думок,
За  кóтрих  всесвіту  прогрес
Тече,  немов  живий  струмок.

Авжеж,  невидима  вона,
Адже  свідомість  і  думки
Керують  нею  ще  здавна,
Та  щоб  здійснити  залюбки.


Євген  Ковальчук,  10.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2023

Щастя

Не  чекай,  допоки  доля
Щастячко  дасть  саме  вчас,
Що  на  все  лиш  Божа  воля,
Як  нема,  то  ще  не  час.

Ні,  скажу  тобі  відверто.
Думка  хибна  ця  твоя.
В  Божім  царстві  не  заперто
Щастя.  Дім  його  –  Земля.

Кожен  щастя  уявляє
Так,  як  він  того  бажа,
Як  душа  ним  управляє,
Як  за  правильне  вважа.

Може,  дума  хтось,  що  щастя  –
Це  лише  пуста  мана.
Так,  для  тих,  хто  лиш  нещастя
Стороною  не  мина.

Хто  нещастя  обминає,
Хто  його  й  не  поміча,
Той  і  світле  щастя  має,
Тому  щастя  вистача.

Хто  ж  проблем  собі  шукає
На  голівоньку  свою,
Щастя  той  не  відшукає
Навіть  у  важкім  бою.

Щастя  любить  мир  і  спокій.
Ним  керує  лиш  любов,
Що  живе  в  душі  глибокій
Всіх,  хто  не́нависть  зборов.

Щастя  має,  в  кого  вічно
Світлі  думи  й  почуття.
Має  щастя  він  довічно,
Протягом  всього  життя.


Євген  Ковальчук,  09.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2023

Ти – творець своєї долі

Ти  –  творець  своєї  долі,
Власник  бо  свого  життя,
Що  мина,  тече  поволі
Уперед,  у  майбуття.

Ти  –  творець  своєї  долі.
Те,  що  буде,  що  прийде́,
Тільки  за  твоєї  волі
У  твоє  життя  ввійде́.

Ти  –  творець  своєї  долі.
Створюєш  її  бо  ти
Діями,  що  мимоволі
Чи  свідомо  чиниш  ти.

Ти  –  творець  своєї  долі.
Може,  ще  хтось  помогти:
Друзі,  родичі  доволі.
Рішення  ж  приймаєш  ти.  

Ти  –  творець  своєї  долі.
Доля  у  твоїх  руках,
А  не  десь  на  видноколі  –
В  почуваннях,  у  думках.

Ти  –  творець  своєї  долі.
Долю  обираєш  ти.
Хтось,  можливо,  ще  у  школі
Зміг  обрати,  віднайти.

Ти  –  творець  своєї  долі.
Не  вона  тебе  веде.
Ти  ведеш  її  поволі.
За  тобою  доля  йде.

Ти  –  творець  своєї  долі.
Доля,  як  життя,  одна.
Не  дозволь,  щоб  у  сваволі
Потонула  враз  вона.


Євген  Ковальчук,  09.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2023

Думки

Дивлюсь  я  в  небо.  В  нім  пливуть,
Немов  кораблики,  хмарки.
Услід  за  ними  в  дальню  путь
Летять  мої  думки-гадки,

Неначе  вільнії  пташки.
Летять  у  невідомий  край.  
А  може,  в  тім  краю  думки
Знайду́ть  небесний,  Божий  рай.

Проліг  попереду  думок  
Предовгий,  безкінечний  шлях,
Шлях  непроглядний  й  для  гадок,
Що  губиться  десь  у  далях.

Від  всіх  земних  проблем,  клопот
Вони  жадають  утекти.
Бажають  світлих  лиш  висот
Думки  нарешті  досягти,

Висот,  що  лю́дськії  життя
Осяять,  наче  ніч  зірки,
Щоб  світлі,  добрі  почуття
У  них  були,  також  думки.

Як  будуть  добрими  лиш  мать  
Вони  всі  думи  й  почуття,
То  будуть  вчинки  посівать
Лиш  гідні  протягом  життя.

Що  в  серці  й  на  умі  у  нас,
Не  лиш  слова  говорять  нам,
А  й  дії,  вчинки,  що  всякчас
Здійсняє  кожен  з  нас  всіх  сам

Чи  може,  з  іншими  людьми.
Та  значення  не  так  у  тім,
А  в  тому  поляга,  щоб  ми
Робили    їх  на  благо  всім.


Євген  Ковальчук,  08.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2023

Мова

Десь  за  темними  лісами,
За  високими  горами,

За  широкими  полями,
За  глибокими  морями

Королівство  існувало.
Скільки  часу?  Та  чимало.

Вже  ніхто  й  не  пам’ятає,
Скільки  літ  йому  минає.

Може,  вже  котре  століття,
Може,  і  тисячоліття.

В  ньому  жили-поживали,
Як  уміли  та  як  знали,

Мешканці,  але  непро́сті,
Ті,  що  мають  м’язи  й  кості,

Не  тварини  і  не  люди
Жили  в  королівстві  всюди,

А  слова  у  ньому  жили,
Жили  дружно,  не  тужили,

Горя  чи  біди  не  знали,
Бо  завжди  допомагали

Один  одному  розкритись,
Наче  квітка,  проявитись,

Роль  свою  знайти  зуміти,
Як  здійснити,  зрозуміти.

Адже  кожне  слово  знало,
Що  в  житті  відігравало

Певну  роль,  яку  здійснити
Зможе  лиш  воно,  щоб  жити

Завжди  всім  лише  у  щасті,
Без  жорстокої  напасті;

Жити,  та  не  в  самотині,
А  неначе  у  родині,

Разом  з  іншими  словами,
Та  завжди,  а  не  часами;

Бо  хоч  наодинці  слово
Може  жити,  та  частково,

Хоч  і  значення  і  має,
Та  лиш  з  іншими  складає

Повную  картину  тої
Ситуації,  якої

Пережити  довелося,
Тóго,  що  вже  відбулося.

Як  ви  б  здогадатись  мали,
Теє  королівство  звали

Мовою.  Воно  і  нині
Ще  існує…  у  людині,  

Що  свідомість,  душу  має.
Ними  ж  мову  величає,

Бо  чудово  розуміє  –
Тóму,  що  вона  уміє,

Тóму,  що  також  і  знає,
Може,  і  тому,  що  має,

Їй  завдячувати  мала  б,
Хай,  як  дивно  не  звучала  б

Фраза  ця,  але  гадаю,
Ні,  не  думаю,  а  знаю,

Правда  в  ній  таки  присутня
Здавна,  правда  первобутня.

Адже  думи,  почування,
Мрії,  прагнення,  бажання

Кожен  тою  виражає
Мовою,  яку  він  знає,

Бо  без  неї  бо  людина,
Наче  без  крила  пташина.

Мова  –  то  душа  народу,
Мудрість  та,  яка  від  роду

В  інший  рід  передається,
Мова  та,  яка  з  уст  ллється,

Мов  водиця  незвичайна,
А  живуща,  життєдайна,

Що,  сказати  вам  я  мушу,
Живить  серце,  живить  душу,

Їх  бездонні  почування
Яснії,  немов  світання;

Живить  розум,  думи  живить,
Щоб  людину  ощасливить,

Щоб  народжувались  в  неї
Світлі,  добрії  ідеї,

Що  навіки  б  не  лишились
Ними  лиш,  а  щоб  здійснились.

Безліч  в  світі  мов  існує.
Жодная  ж  даремно,  всує,

Бо  не  певна,  кожна  мова
Неповторна  й  цим  чудова.

Хай  є  схожі,  означає
Це,  сім’ю  і  мова  має

Так,  як  будь-яка  людина
Чи  то  птаха,  чи  тварина.

Має  ж  матінку  єдину,
Що  у  певную  годину

На  цей  світ  нам  всім  явила,
Мов  дітей  тих,  народила.

І,  як  то  в  сім’ї  годиться,
Схожії  у  них  всіх  лиця,

В  мов,  які  з  сім’ї  одної,
Любої  та  дорогої.

Вдача  ж  різна  в  них,  одначе.
Всі  вони  чужі  неначе  –

Мов  і  азбука  близькая,
Та  граматика  не  тая:

Інший  час  чи  то  відмінки,
Інші  значення,  відтінки

Слів.  А  іноді  буває,
Слово  певнеє  лунає

В  мовах  двох  чи  більше,  може,
Навіть  більше,  аніж  схоже,

Бо  однаково  лунає  –
Значення  бо  різне  має;

Чи  те  саме  написання,
Та  інакше  прочитання.

А  також  існують  мови
Зовсім  різної  будови.

Іншая  у  них  основа:
І  абетка,  і  вимова…

І  граматика  буквально
В  них  різниться  кардинально.

Та  служити  нам  готова
Завжди  будь-якая  мова.

Нам  вона  дає  зуміти
Краще  світ  цей  зрозуміти.

Все,  що  в  нім  перебуває,
Відповідну  назву  має:

І  об’єкт,  процес  чи  дія,
І  поняття,  і  подія.

Почуття,  що  виникають,  
Також  певну  назву  мають.

Вам  скажу  я  без  вагання.
Мова  –  засіб  спілкування.

Хоч  ця  фраза  віднедавна
Виникла,  але  ще  здавна

Людям  всім  вона  слугує,
Бо  взаємини  формує

Чи  то  виразить  сприяє,
Як  їх  кожен  проявляє.

Хоч  стосунки,  що  існують,
Почуття  в  людей  будують,

Мова  ж,  кожному  слід  знати,
Помагає  виражати

Їх  всі  певними  словами,
Фразами  уже  віками;

З  того  часу,  як  людина,
Як  в  тім  виникла  причина,

Научилась  говорити,
Щоби  краще  в  світі  жити,

Щоби  люди  успіх  мали,
Щоб  вони  співпрацювали.

Адже  успіх  має  праця
Кращий,  швидший,  як  співпраця

Між  людьми  завжди  панує,
Й  кожен  поміч  ту  цінує.

Та,  аби  її  надати,
Слід  у  ній  потребу  знати.

Щоб  відомою  потреба
Стала,  то,  звичайно,  треба

Висловити,  не  мовчати,
Пояснити,  розказати.

Щоб  зробити  це  уміти,
Мовою  слід  володіти.

Мова  ж  нам  всім  допоможе
Висловити  добре,  гоже

Все,  що  серденько  турбує,
Що  у  нас  в  душі  вирує,

Все,  що  думоньки  ховають,
Про  що  мріють  і  що  знають.

Адже  до  всього  чудово
Знайдеться  потрібне  слово.

Та,  як  в  думці,  в  серці  в'ється
Те,  що  мовить  не  вдається,

В  розпач  не  спіши  впадати,
А  мерщій  словник  шукати.

Знайдеться  обов'язково
В  ньому  відповідне  слово.

Слів  в  нім  –  не  перелічити,
Та  готові  всі  служити

Людям,  що  його  читають,
Як  у  нім  потребу  мають.

Він  –  усіх  слів  хоронитель.
Він  –  то  незамінний  вчитель

Кожної  в  житті  людини:
І  дорослої,  й  дитини.

Адже  значення  не  має,
Скільки  літ  тобі  минає.

У  собі  ж  він  відбиває
Мову  ту,  яка  лунає

Навкруги,  бо  всім  знайома  
На  роботі  та  удома,

Для  розваги  та  навчання….
Різнеє  ж  застосування

Мова  у  людини  має.
Нею  пише  та  читає,

Нею  вісті  повідає,
А  також  пісні  співає

Той,  хто  нею  володіє:
І  говорить,  й  розуміє.

Знає  кожная  людина:
І  доросла,  і  дитина,

Що  нема  без  мови  роду,
Нації  нема,  народу.

Доти  нація  існує,
Доки  мова  в  ній  панує,

Бо  вона  її  формує,
Нею  повсякчас  керує,

Мов  директор,  мов  начальник.
Мова  нас,  мов  рятувальник,

У  життєвім  океані
Тих  подій,  які  у  стані

Безперервного,  стрімкого
В  світі  розвитку  усього,

Що  у  ньому  побутує,
Тут  же  нас  усіх  рятує.

Все  нове,  що  виникає,
Неодмінно  набуває

Певного  найменування
Для  його  розпізнавання

Серед  тóго,  що  існує,
Що  вже  в  світі  побутує,  –

І  предмети,  й  механізми…
Це  слова-неологізми.

Є  слова,  що  вийшли  з  вжитку,
Що  лишились  в  пережитку.

Архаїзмами  зовуться
Ті  слова.  Вони  знайду́ться

В  кожній  мові.  Всякий  знає  –
В  світі  кожна  мова  має

Ті  слова,  які  лиш  знають,
Бо  щоденно  їх  вживають,

Люди  в  певнім  місці,  кра́ю
Відповідно  до  звича́ю.

Назву  тим  словам  теж  дали.
Діалектами  назвали.

А  наріччя  –  їх  сукупність,
Та  до  них  усі  доступність

Мають  завдяки  простому  
Другу,  вірному  ж  в  усьому,

Що  ту  мову  відбиває,
Кóтрую  люд  повідає.

Так,  словник  це,  мій  дружище.
Вже  про  нього  йшлося  вище.

Та  не  зайвим  нагадати
Буде.  Повнії  ж  палати

В  нім  скарбів-слів  незчисленних,
Нездоланних,  незнищенних,

Тих  скарбів,  що,  слід  сказати,    
Ні  купити,  ні  продати,

Бо  скарби  ті  є  безцінні,
Та  цілком  всі  повноцінні.

Хай  ви  їх  не  доторкнетесь,
Та  без  них  не  обійде́тесь.

Хай  вони  і  невиди́мі,
Та  безмежні,  незглибимі.

Біцепси  хай  в  них  відсутні,
Та  вони  й  без  них  могутні.

Знають  всі  невипадково,
На  що  здатне  кожне  слово.

Кажуть,  слово  може  вбити.
Може  слово  й  оживити,

Серце,  душу  оживити,
Як  посміли  роздавити

Їх  біда,  тривога,  туга.
Слово  теплеє  від  друга

Чи  від  незнайомця,  може,
Підвестися  допоможе,

На  обидві  ноги  встати
Й  знову  йти,  знов  прямувати

Уперед  життя  стезею
Поміж  небом  і  землею.

Слово  може  врятувати
В  мить  важкую,  дух  підняти

З  прірви,  ко́тра  поглинає,
Звідки  й  виходу  немає.

Але  ні,  то  лиш  здається.
Для  усіх,  хто  не  здається

Та  відваги  набереться,
Вихід  завсігди  знайде́ться.

Так,  у  мові  є  й  словечка,
Що,  коли  йде  суперечка,

З  уст  людини  вилітають
Та  співмовця  ображають.

Це  лайливі  та  вульгарні,
Непристойні,  незугарні

І  слова,  і  певні  фрази,
Ті,  що  кажуть  для  образи,

Та  яких  слід  уникати.
Краще  просто  промовча́ти.

Всім  відомо:  і  поету,
Й  учню,  слово  етикету

В  кожній  мові  теж  присутнє.
Слово  це  є  більш,  ніж  сутнє;

Не  одне,  а  ціле  море
І  глибоке,  і  просторе.

Кожен  ті  словечка  знає.
Змалечку  ж  всіх  їх  вивчає.

Саме  їх  і  слід  казати
І  цим  самим  виражати

Ввічливість,  повагу,  шану,
Та  відверті,  без  обману.

Не  забудь,  як  поміч  дати
Смів  хтось,  «дякую»  сказати,

А  у  відповідь  –  «будь  ласка»,
Як  на  те  твоя  є  ласка.

Як  прийшлось  з  кимсь  зустрічатись,
З  ним  слід  спершу  привітатись:

Друга  випало  стрічати,
Можна  і  «привіт»  сказати,

Та,  як  старша  то  людина,
Незнайома,  то  година

Відповідная  підкаже:
Ранок,  день  чи  вечір.  Каже

Чемна,  ввічлива  людина:
І  доросла,  і  дитина

Їх,  та  «добрий»  спершу,  знає
Кожен.  Цим  добра  бажає.

Як  прийшов  час  розставання,
Треба,  звісно,  на  прощання

«До  побачення»  сказати,
Знаючи,  що  ще  стрічати,

Може,  ще  колись  прийде́ться,
Як  там  доля  вже  складеться.

Скривдили  когось,  зазначте,
«Перепрошую»,  «пробачте»

Мусите  йому  сказати,
Вибачення  попрохати.

Як  ляга  хтось  спати  нá  ніч,
Не  забудьте  «на  добраніч»

Чи  «солодких  снів»  сказати,
Добра  нá  ніч  побажати,

Снів  приємних,  снів  утішних,
Снів  небачено  розкішних.

Мова  –  наче  одяг  думи,
Наче  почуттів  парфуми.

Думу  одягає  мова.
З  мовою  вона  готова

Вийти  напоказ,  на  люди
Завжди  та  в  усі  усюди

Через  простір,  час  невпинний,
В  той  же  час  –  час  швидкоплиний

Через  документи  всії:
Традиційні,  цифровії

З  покоління  в  покоління,
Зберігаючи  коріння,

Із  якого  народилась
Мова,  у  життя  втіли́лась

Із  метою  виражати,
Повністю  відображати

Наші  думи  й  почування,
Мрії,  прагнення,  бажання,

Щоб  їх  реалізувати
І  щасливо  поживати.

Он  яка-то  загадкова
Є  людськая  наша  мова!                            


Євген  Ковальчук,  02–06.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023

"Хай горить у пеклі…"

*****

Хай  горить  у  пеклі
Лютий  сатана!
Йдуть  бої  запеклі.
Точиться  війна

У  моїй  державі
Нині.  Вороги
Підлі  та  лукаві
Вторглись  без  ваги,

Щоб  її  свободу
Й  волю  придушить,
Але  дух  народу
Їм  не  підкорить.

Б’ється  він  і  буде
Битись  до  кінця.
Він  таки  здобуде
Перемогу.  Ця

Зла  година  стане.
Скінчиться  війна.
Мир  у  нас  настане
Так,  як  і  весна,

Що  уже  настала.
Прийде  мирний  час,
Бо  боротись  стала
Вся  країна  в  нас

Зброєю  і  словом.
Перемогу  ми
Всі  здобудем  знову,
Із  тенет  пітьми

Виберемось.  Днина
Прийде  ця  до  нас.
Буде  Батьківщина
Всюди  й  повсякчас

Квітнути,  мов  квіти
Гарні  навесні.
Будем  ми  радіти
Дійсно,  а  не  в  сні.                                                      


Євген  Ковальчук,  03.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023

Подяка життю

Я  дякую  життю  за  те,
Що,  хоч  воно  і  непросте,

Але  в  мені  воно  горить,
Немов  палкий  вогонь,  щомить.

Адже  не  вчую,  як  й  мине.  
Життя  ж  у  мене  лиш  одне,

Бо  іншого  мені  життя
Не  подарує  майбуття,

Хай  хоч  би  як  я  не  хотів,
Не  подарує  більш  років,

Ніж  надано  мені  прожить,
Ні  більш,  ні  менш  ані  на  мить.

Але  не  ображаюсь  я
За  це  на  власнеє  життя.

Я  щиро  дякую  йому,
Що  в  ясне  світло  крізь  пітьму      

Воно  мене  колись  ввело,
На  білий  світ  цей  привело,

Як  я  ще  немовлятком  був,
Як  я  у  перший  раз  вдихнув

Повітря,  перший  серця  стук
У  грудях  пролунав  «тук-тук»,

Як  очі  я  свої  відкрив
Й  побачив  світ  цей,  повен  див.

Хай  я  ще  їх  не  розумів,
Хай  я  ще  й  мовити  не  вмів,

Але  всміхалося  життя
Мені  крізь  перші  почуття.


Євген  Ковальчук,  01.  12.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2023

Різдво

В  ніч  зимову  раз  на  рік,
Як  надворі  сніг  літає,
Нині,  як  і  тому  вік,
Світом  дивна  вість  витає,

Вість,  яка  завжди  жива,
Чи  то  заметіль,  чи  злива,
Вість,  що  світ  увесь  вкрива
Білою  габою  дива,

Що  в  єдину  мить  змива
В  серці  всі  злі  почування
В  ніч  пресвітлого  Різдва  –
Свята  радості  настання,

Що  буя  в  душі,  мов  цвіт,
Бо  Господь  же  народився,
Щоб  спасти  увесь  цей  світ,
Щоб  в  раю  він  відродився.

Більше  двох  тисячоріч
Це  тому  було,  здається,
Та  щорік  в  святую  ніч
Диво  це,  мов  знов  стається

В  душах  людських,  але  тих,
Що  лиш  вірять  заповзято,
Доки  серця  стук  не  стих,
У  Різдвяне,  світле  свято.

Це  стається  в  тих  серцях,
Що  любов  Христа  укрила,
Їм  вказавши  світлий  шлях,
Щоб  у  них  розквітла  сила,

Що  насправді  зборе  все
В  часі  темнім,  непогожім  
І  по  смерті  принесе
Їм  життя  у  Царстві  Божім.


Євген  Ковальчук,  07.  01.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2023

Квіточка

Якось  квіточка  росла
Десь  собі  на  полі
І  щасливою  була,
Що  росла  на  волі.

Гріло  ніжно  пелюстки
Сонце  в  тій  годині,
А  також  її  листки
Ті,  що  на  стеблині.

Часом  хмароньки  пливли
В  небі,  мов  корали,
Дощиком  її  лили́
З  неба,  поливали,

Щоби  квіточка  росла,
Вгору  виростала,
Згодом  гарно  щоб  цвіла,
Пишно  розцвітала.

Жила  квіточка  собі
І  біди  не  знала,
І  щоранку  при  горбі
Сонечко  стрічала.

Якось  Любомир  ішов
Повз  горба  отого
Й  квіточку  цю  віднайшов  
Він  побіля  нього.

Він  хотів  її  зірвать,
Щоби,  він  гадає,
Дівчині  подарувать
Тій,  яку  кохає.

Та  й  не  встиг  тулуб  схилить,
Щоб  її  зірвати,
Як  почала  в  тую  ж  мить
Квіточка  благати:

«Хлопче,  постривай,  постій!
Жити-поживати
Хочу  теж  я.  лиш  не  смій
Ти  мене  зривати!

Змилуйся,  тебе  молю,
Я  тебе  благаю!
Я  також  життя  люблю.
Я  його  кохаю.

Адже  і  мені  життя
Бог  надав  на  світі,
Щоб  я  жила  до  пуття,
Щоб  жила́  у  цвіті,

Щоби  сонечко  ясне́
Зранку  уставало
І  проміннячком  мене
Ніжно  зігрівало,

Щоби  пахощами  світ
Цілий  я  сповняла
Тими,  що  дає  мій  цвіт;
А  не  щоб  стояла

Я  десь  в  хаті,  у  кутку,
Наче  кару  маю.
Ні,  не  хочу  я  таку
Долю,  не  бажаю.

Щастя  також  не  знайду
Я  в  коштовній  вазі,
Адже  раптом,  на  біду,
В  розпачі,  образі

Візьме  вазу  хтось,  в  якій
Мучусь  я,  їй-богу,
І,  неначе  вітровій,
Кине  на  підлогу.

І  розіб’ється  ураз
На  дрібні  шматочки
Ваза  та,  що,  мов  алмаз,
Тішила  всім  очки.

І  осколки  ті,  мов  ніж,
Гострі,  лиш  колотись
Будуть.  Краще  вмерти,  ніж
З  лихом  тим  боротись.

Але  жити,  хлопче,  жить
Палко  я  бажаю.
Щастя  більшого,  ніж  жить,
В  світі  цім  не  знаю.

Хай  життя  й  коротке,  хай,
Але  тут,  на  волі  –
Наче  справжній  Божий  рай,
Пекло  –  у  неволі.

Тут  у  небесах  хмарки
Любо  пропливають
І  прекраснії  пташки
Весело  співають.

Люблять  бджілочки  ото
З  мене  мед  збирати.
Як  мене  не  буде,  хто
Буде  годувати

Бджілок  тих?  Отож  й  воно.
Більш  ніхто  не  зможе.
З  ними  станеться  одно  –
Стрінуть  смерть,  крий  боже.

Я  скажу  тобі,  між  тим,
Корисність  ще  маю,  
Бо  й  повітря  те,  яким
Дишеш,  очищаю.

Так,  я  й  для  краси,  потіх
Зрощена,  всі  знають,  
Але  для  людей  усіх,
Що  мене  минають.

Лиш  скажи  коханій  ти,
Що,  як  любить  квіти,
Може  і  сюди  прийти,
Замість  все  сидіти

Вдома.  Певна  я,  збагне,
Як  в  ній,  Любомире,  
Серденько  не  кам’яне,
А  лиш  добре,  щире».

В  хлопця  від  тих  чуйних  слів
Серце  защеміло
І  тому  він  пожалів
Квітку,  зрозуміло.

Рвати  він  її  не  став,
Хоч  і  перш  бажалось.
Те  бажання  він  прогнав.
Й  сліду  не  зосталось.

Він  за  нею  ж,  навпаки,
Став  все  доглядати.
Він  узявся  залюбки
Квітку  поливати,

Щоб  не  висохла  вона,
Щоби  не  зів’яла,
 Щоб,  мов  сонце,  як  весна,
Квіточка  та  сяла,

Щоб  її  прекрасний  цвіт
Тішив  око,  серце
Й  вроду  відбивав  ту  в  світ
Так,  немов  люстерце,

Дякуючи  промінцям
Сонечка  ясно́го,
Вірним  завсігди  гінцям
Сонечка  жаркого,

Що  на  землю  шлють  тепло,
Щоби  квітам  в  цвіті  
Любо  й  затишно  було
Жить  на  білім  світі;

Щоби  пахощі  п’янкі
Ширилися  світом,
Вітру  подуви  легкі
Віяли  з  привітом.

Жила  квіточка,  жила́
На  тім  самім  полі
Та  щасливою  була,
Бо  росла  на  волі.


Євген  Ковальчук,  28−29.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2023

Смерть

Якось  смерть  собі  ішла.
Йшла  вона  з  косою.
З  нею  бо  вона  була,
Наче  з  головою.

Косу  смерть  та  навісна
Завсігди  носила,
Щоб  людські  життя  вона,
Мов  траву,  косила.

Йшла  вона,  ішла  собі
І  життю  раділа.  
Аж  тут  раптом  гульк  тобі:
Діда  смерть  зустріла.

Косу  із  плечей  зняла
Лівою  рукою
Й  мовила  йому:  «Прийшла,
Діду,  за  тобою».

Дід  на  те  їй  відказав:
«Хочу  більш  пожити.
Маю  я  ще  купу  справ
В  світі  цім  зробити».

Смерть  же  мовила  на  те
Дідові  старому:
«Це  бажання  непросте,
Адже  ще  нікому

Більше,  аніж  Бог  надав,
Жити  не  вдавалось,
Хай  би  скільки  ще  тих  справ
В  тебе  не  лишалось».

І  хай  як  би  не  хотів,
Щоб  вона  відстала,
Та  без  жодних  зайвих  слів
Діда  смерть  забрала.


Євген  Ковальчук,  28.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2023

"Погляд лине в вишину. "

*****

Погляд  лине  в  вишину.
Наче  в  морі,  в  ній  тону.

Потопаю  в  ній  весь  я  –
Тіло  і  душа  моя…

Погляд  в  ясних  небесах
Все  летить,  неначе  птах,

А  із  ним  мої  думки
В  них  летять,  немов  пташки.

Дума  не  одна,  а  всі
Мчать,  неначе  у  таксі,

Наче  пішоходи,  йдуть,
Ніби  кораблі,  пливуть,

Хто,  як  може,  як  бажа,
Як  за  правильне  вважа.

А  куди,  ніхто  й  не  зна.
Перед  ними  далина

Непроглядна  пролягла
Й  кожна  дума  нею  йшла,

Йшла,  не  знаючи  куди.
Думи  всі  ішли  туди,

Де  б  їм  хороше  було,
Де  би  не  стрічалось  зло,

А  добро  лиш  і  любов
Їм  стрічалися  б  знов,  знов…

Щоб  думки  без  сум’яття
Лили  світлі  почуття

В  душу,  серце  й  тіло  теж,
Щоби  лили  їх  без  меж,

Щоб  життя,  мов  мед,  було,
Наче  квітонька,  цвіло.                                                  


Євген  Ковальчук,  27.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023

Україні

Очі  в  тебе,  мов  озерця.
Як  же  палко  їх  люблю!
В  них  гірку  тривогу  серця
Я  незмушено  топлю.

В  тебе  пишнеє  волосся.
В  нього  сум  свій  заплету.
Таж  воно,  мов  те  колосся.
З  нього  втіху  розплету.

Наче  вишня  та,  що  в’ється,
В  тебе  вустонька-вуста.
Мова  струменем  з  них  ллється,
Мов  водиченька  свята.

Голос  твій,  моє  кохання,  
Наче  пісня  солов’я,
Що  від  рання*  до  смеркання
Душу  й  серце  звеселя.

Руки  в  тебе,  рідна  мати,
Довгі,  тягнуться  знов  й  знов,
Мов  річки,  щоб  обіймати
Всіх,  являючи  любов.

Ти  одна.  Нема  такої,
Яко  ти,  на  світі  всім,
Любої  та  дорогої.
Ти  лиш  –  батьківський  мій  дім.

Хай  в  які  б  мене  дорога
Раптом  не  вела  даля,
Дому  рідного  порога
Не  забуду  ввік  бо  я.

Адже  в  серці  ти  зі  мною
І  в  душі  одна  лиш  ти.
Смерть  лиш  зможе  нас  з  тобою
Розлучити,  розвести.


*Ра́ння  –  розм.  Ранок                                                                                                                                                              


Євген  Ковальчук,  27.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023

Доля

Вітер  виє,  завива.
Хилить  він  тополю.
Разом  з  нею  обвіва
І  мою  всю  долю.

Мов  тополю,  обдима
Вітер  мо́ю  долю.
Мчить  тихенько,  крадькома
Доленька  по  полю.

Мчить  за  гори,  за  ліси…
Вже  й  за  небокраєм.
Може,  посеред  краси
Стрінеться  із  раєм.

І  її  питаю  я
Десь  побіля  клена:
«Чом  ти,  доленько  моя,
Мчиш,  немов  шалена?  

Ну,  куди  мене  ведеш
Ти  все  без  упину
І  куди  бо  приведеш
Ти  мене,  людину»?

Доля  відповідь  же,  ні,
Довго  не  ховала.
І  тоді  вона  мені
Сміло  відказала:

«Чи  на  щастя,  чи  біду
Ти  ідеш  зі  мною,
Та  не  я  тебе  веду
Разом  із  собою.

Саме  ти  мене  ведеш.
Я  ж  іду  по  сліду.
І  куди  ти  повернеш,
Я  туди  і  піду».


Євген  Ковальчук,  27.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2023

"Пливуть собі хмарки…"

*****

Пливуть  собі  хмарки,
А  вслід  мої  думки

За  ними  теж  пливуть.
У  небі  ж  довга  путь,

Мов  килим,  пролягла.
Удаль  вона  вела.

Куди?  Ніхто  не  зна.
Не  каже  нам  вона,

Куди  ж  бо  приведе
Того,  хто  нею  йде

Або  пливе,  летить
Спокійно  чи  то  мчить,

Не  знаючи  куди,
Лишаючи  сліди

На  випадок,  якщо
Загубиться.  А  що?

Усяке  може  буть.
А  так  його  ж  знайду́ть,

Аби  в  самотині
Не  нудитися,  ні.

Хоч  обертом,  бува,
Іде  вся  голова

І  хочеться,  мов  птах,
Літати  в  небесах,

Лишивши  на  землі
Усі  людські  жалі,

Які  до  нас  ураз
Приходять  безліч  раз;

Я  між  людей  родивсь
Й  помру  між  них  колись.                                                    


Євген  Ковальчук,  26.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2023

Бути чи не бути?

Бути  чи  не  бути?
Жити  чи  не  жить?
Як  нам  це  збагнути?
Як?  Усе  мовчить.

Слід  на  це  питання
Відповідь  шукать
З  вечора  до  рання,
Зрання  і  до  «спать»?

Відповідь,  звичайно,
В  кожному  із  нас,
Що  лежить  потайно
В  серці  в  нас  весь  час,

В  розумі  існує,
В  думах,  почуттях.
В  них  вона  торує
Нам  життєвий  шлях.

Думи  й  почування  –
Сутність  бо  життя.
Сутність  існування  –
Думи  й  почуття.

Думи  й  почування  –
Справ  всіх  джерело,
Інтерпретування
Всьóго,  що  було,

Є  й  того,  що  згодом
Ще  прийде  до  нас
Поступовим  ходом,
Як  настане  час.

Бути  чи  не  бути?  
Жити  чи  не  жить?
Серцем  дай  відчути
Й  розум  хай  не  спить.


Євген  Ковальчук,  26.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023

Мої думки

Мої  думки,
Немов  зірки,

Які  вгорі,
Мов  ліхтарі,

Немов  вогні
Оті  ясні́,

Собі  горять
Та  миготять.

Вони  в  мені,
Думки  земні,

Мов  зорі  ті
У  висоті,

Згасають  вмить,
Та  лиш  на  мить,

Бо  інші  враз
В  умі  щораз

Знов  постають.
Немов  встають

Зі  сну  вони,
Неначе  сни,

Які  були,
Від  них  пішли.

В  умі  думок,
Як  тих  зірок,

Не  вдасться  вмить
Їх  всіх  злічить

За  півжиття
Чи  й  все  життя,

Бо  знову  й  знов
Чуть  їхній  зов.                                                                        


Євген  Ковальчук,  26.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023

Падіння листа

Щось  у  душі  моїй  тремтить,
Коли  лист  з  дерева  летить,

Коли  він  з  гілки  опада.
О,  як  мені  його  шкодá!

Неначе  зовсім  то  не  лист,
Який  летить  під  вітру  свист,

А  наче  то  душа  моя.
Мов  пада  то  не  лист,  а  я

Із  дерева  свого  життя
Паду  у  прірву,  в  небуття.

А    шелест  листя  отого  –
Гіркий  плач  серденька  мого,

Що  плаче,  бо  не  має  сил,
Не  має  більше  дужих  крил,

Аби  піднятись,  підвестись
І  полетіти  знов  увись,

Немов  на  волю  з  клітки  птах,
Що  прагне  жити  в  небесах.

А  лист  летить  усе  й  летить…
Здається  вічністю  та  мить.

Немов  ніколи  й  не  торкне
Землі  він,  але  ні,  мине

Його  падіння,  тихий  літ.
Закінчить  він  той  свій  політ.

Легкий  політ  він  закінчи́ть.
За  кілька  митей  долетить

І  він  до  матінки-землі.
В  наступний  рік  на  тім  гіллі,

З  якого  лист  впав  неживий,
Звичайно  ж,  виросте  новий.                                                


Євген  Ковальчук,  25.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2023

"Як добре жити, як усе…"

*****

Як  добре  жити,  як  усе
Тобі  лиш  втіхонку  несе.

Куди  не  глянь,  де  не  піди,
Там  не  зустрінеш  ти  біди.

Сміється  щиро,  мов  маля,
До  нас  всіх  матінка-земля,

Як  лист  на  древі  шелестить,
Трава  у  лузі  шурхотить.

Мов  музика  той  звук,  що  слух
Втіша,  як  доліта  до  вух.

Нехай  і  осінь  вже  давно,
Але  природа  все  одно

Не  спить,  по-своєму  живе,  
Як  личить  осені,  пливе

В  човні  під  назвою  «Життя»
В  теперішнім  у  майбуття.

Хоча  і  не  важливий  час
Для  неї,  як  то  для  всіх  нас,

Бо  час  –  то  термін  лиш  людський.
Природі  байдуже,  який

Період  часу  настає  –
Чи  день,  чи  ніч  надворі  є,

Чи  літо  вже,  чи  то  зима
Її,  мов  друга,  обійма,

Чи  то  весна  вже  розквіта,
Чи  вже  йде  осінь  золота.

Вона  живе  своїм  життям.  
Вона  і  є  самим  життям,

Бо  всьому  тому,  що  в  ній  є,
Вона  його  всякчас  дає.                                                        


Євген  Ковальчук,  25.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2023

"Думи, рідні діти…"

*****

Думи,  рідні  діти,
Де  мені  вас  діти?

Випало  ж  і  жити
З  вами,  вік  тужити,

Жити-поживати,
Вік  свій  коротати

В  горі  та  нещасті,
На  зубах  напасті

Хрускати,  хрустіти,
Як  в  багатті  віти.

Хоч  не  вік,  не  вічно
Вік  я  свій  панічно,

Тяжко-важко,  складно,
 Прикро,  безпорадно

В  світі  цім  вікую,
Як  я  сплю,  міркую,

Як  я  спочиваю
Чи  роботу  маю.

Адже  час  від  часу
Торта  частку  ласу

Доля  не  шкодує,
А  мені  дарує

В  вигляді  фрагментів,
Тих  життя  моментів,

Ради  кóтрих  жити
Хочеться  й  творити

Більше  і  найкраще,
А  не  напропаще,

Доки  б’ється  в  мене
Серденько  шалене.                                                      


Євген  Ковальчук,  24.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023

"Серце й душу огортають…"

*****

Серце  й  душу  огортають
Сум,  печаль,  журба
І  безщадно  розривають
Їх.  Йде  боротьба

В  рідній  неньці-Україні.
Ворог  злий  напав.
Ну,  за  що  моїй  країні
Кара  ця?  Бажав  

Він  давно  її  схопити,
Довго  готувавсь,
Щоб  її  народ  скорити.
Той  же  не  піддавсь.

Бореться  за  Україну
Він.  Вона  ж  одна.
Навіть  хай  і  на  руїну
Ця  страшна  війна

Оберне  її,  не  здасться
Ворогу  повік
Він,  а  вірить  в  те,  що  вдасться
Подолать  навік

Ворога,  бо  ж  докладає
Всіх  сил,  що  в  собі
Має.  Певен,  що  здолає
Він  у  боротьбі

Ворога  свого,  що  вийде
В  нього  це  зробить,
Й  сонце  миру,  згоди  вийде
В  ту  прекрасну  мить,

Сяяти  та  ніжно  гріти
Душі  та  серця
Так,  що  будем  лиш  радіти,
Буде  до  кінця.

А  війна  ця  вся  розтане
Наче  сніг,  навік.
Нас  тривожити  не  стане
Більш  вона  повік.                                                      


Євген  Ковальчук,  03.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023

З Новим роком!

З  Новим  роком!  З  Новим  роком
Я  вітаю  вас.
Хай  біда  обходить  боком
Всіх  вас  повсякчас,

А  також  усі  нещастя,
Смутки  та  жалі,
Щоб  пізнали  справжнє  щастя
Ви  на  цій  Землі.

Кожен  хай  його  пізнає
Й  думи,  почуття
Хай  воно  лиш  огортає
Цілеє  життя.

Хай  в  старім  лишаться  році
Негаразди  всі,
Щоб  в  Новім  на  кожнім  кроці
Ув  усій  красі

Вам  стрічалося  лиш  теє,
Що  ви  більш  за  все
Прагнете.  Хай  все  лихеє
Вмить  час  віднесе

У  минулеє,  замівши
Всі  його  сліди,
До  усіх  вас  враз  привівши
Добре  назавжди,

Щоби  разом  з  ним  ви  жили
І  довкола  всім
Лиш  його  завжди  робили
Всі  на  світі  цім,

Бо  на  нім  заради  цього
Й  живемо  всі  ми
Протягом  життя  усього,
Бо  ж  звемось  людьми,

Що  свідомість,  душу  мають,
Думи  й  почуття,
Із  якими  проживають  
Все  своє  життя.                      


Євген  Ковальчук,  28.  12.  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022

Завершення осені

Пора  завершується  ця.
Доходить  осінь  до  кінця.

У  рік  цей  теплою  була.
Нам  не  жаліла  бо  тепла.

Немов  її  і  не  було.
Давала  осінь  нам  тепло,

Скажу  вам,  майже  пору  всю,
Я  осінь  не  забуду  сю.

Але  вона  від  нас  вже  йде,
Бо  скоро  зимонька  прийде́,

Бо  скоро  зимонька  уже
Її  замінить.  Та  невже?

Мені  не  віриться  аж,  хоч  
Вона  приходить  хоч-не-хоч

Іще  іздавна,  споконвік
До  нас  всіх  кожен  божий  рік.
 
У  мене  ж  враження  таке
Тверде,  мов  камінь  той,  стійке,

Що  попри  те,  що  вже  мина
Ця  осінь  тепла,  мов  весна,

Від  нас  нікуди  не  піде́,
Від  нас  не  дінеться  ніде,

Що  ще  тривати  буде  та
Пора  осіння,  золота

Ще  хтозна  скільки,  може,  вік,
Допоки  не  стулю  повік

Навік  я,  доки  смерть  мене,
Неначе  здобич,  не  ковтне.


Євген  Ковальчук,  22.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022

Новий рік

Лишились  лічені  години,
Й  мине  поточний  рік.
Тоді  до  кожної  людини
І  прийде  Новий  рік,

Що  з  нетерпінням  всі  чекають,
Неначе  гостя  в  дім,
Й  надії  в  серденьку  плекають,
Що  житиметься  в  нім

Ще  краще,  ніж  у  році  цьому,
Який  від  нас  іде,
Лишивши  все  лихе  у  ньому,
Що  більше  не  прийде́

Не  тільки  у  Новому  році,
Що  йде,  а  вже  повік,
Щоб  ми  усі  на  кожнім  кроці
Весь  свій  життєвий  вік

Стрічали  те  лиш,  що  бажає
Стрічати  кожен  з  нас,
До  чого  нас  всіх  наближає
Завжди  невпинний  час.

Новий  рік,  як  і  кожне  свято,
Нагадує  лишень,
Що  ми  повинні  всі  завзято
На  світі  кожен  день

Собі  на  втіху  проживати
Усе  своє  життя,
Для  чого  варто  працювати
Усім  нам  до  пуття.

І  доленька  не  забариться
Щасливая,  прийде́.
Тоді  усе  в  житті  здійсниться,
Що  кожен  з  нас  так  жде.

І  сумніву  у  цьому  мати
Не  варто,  а  усім  –
Лише  належно  працювати
На  білім  світі  цім.                                          


Євген  Ковальчук,  31.  12.  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022

Не плач

Гей  ти,  хлопчику,  не  плач.
Хочеш,  дам  тобі  калач.

Як  не  хочеш  калача,
Дам  тобі  пограть  в  м’яча.

Не  соромся,  на,  бери.
Лиш  спочатку  ти  зітри

Із  заплаканих  же  віч
Сльози  ті,  що  навсібіч

Розтікаються,  течуть,
Щоки  біднії  печуть;

Бо  як  плакать  ні  на  мить
Не  зупинишся,  то  лить

Будуть  сльози  без  кінця
На  підлогу  із  лиця

І  утвориться  із  них,
Із  гірких  твоїх  сліз  тих,

Ціле  озеро,  в  якім
Втонеш  ти  цілком,  зовсíм,

Разом  із  тобою  й  я
І  уся  людська  сім’я.

Чуєш?  Витри  сльози  ці
На  своїм  сумнім  лиці.

Хай  на  нім,  мов  сонце  те
Світле,  ясне,  золоте,

Усмішка  сія,  блищить
Кожную  живоття*  мить

І  усіх  людей  навкруг
Веселить,  мов  справжній  друг.

*Живоття  –  діал.  Життя                                                                                                                                                


Євген  Ковальчук,  22.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022

Новий рік

Ще  кілька  днів,  і  рік  старий
Навік  піде́  від  нас.
Натомість  прийде  рік  Новий.
Його  настане  час.

Із  нетерпінням  же  його
Чекають  на  Землі,
Неначе  гостя  свойого́,
Дорослі  та  малі.

Ретельно  всюди,  а  не  десь
Готуються  стрічать
Вони  його,  щоб  рік  увесь
Щасливо  поживать.

Надії  світлі  він  несе
Всім  нам,  що  лихо  все
Назавжди  час  геть  віднесе,
Натомість  принесе

Те,  що  так  прагнемо  здобуть,
Ми,  щоб  на  світі  цім
Щасливо  жити.  Адже  суть
Життя  і  є  у  тім.

Новий  рік  кожному  із  нас
Нагадує  лиш  це,
Як  кожне  свято  в  свій  же  час,
Хай  часто  і  в  лице

Життя  нас  б’є,  як  посила
Нам  перешкоди  ті,
Які  не  кожен  і  здола
В  своїм  земнім  житті.

Однак  у  новорічний  час
Ми  забуваєм  все,
Що  так  тривожить  часом  нас,
Бо  Новий  рік  несе

Надію,  що  здійсняться  всі
Бажання  в  певну  мить
У  всій  небаченій  красі,
Й  щасливо  станем  жить.                                      


Євген  Ковальчук,  24.  12.  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022

Вітер

Як  лише  уміє,
Виє,  завива,
Віє  вітер,  віє
Й  хилиться  трава.

Сміє  він  хилити
Й  довге  гілля  древ.
Їм  бо  не  спинити
Вітру  буйний  рев.

Виє,  ниє,  свище
Вітер,  вітрюган,
Вíтрисько,  вітрище,
Справжній  ураган.

Хмари  в  небі  гонить
І  вперед,  й  назад.
Древо  листя  ронить.
В  нього  листопад.

На  ріці  здіймає
Хвилі  догори
І  цим  викликає
Подив  в  дітвори.

Їй  же  заглядає
Він  о  тій  порі
В  пазуху  й  щипає
Груди  дітворі.

Їм  щипає  груди,
Вуха,  щоки,  ніс.
Хоче,  щоб  застуди
Він  їм  всім  приніс.

Діти  ж  добре  знають,
Що  робить.  Еге  ж!
Шубки  одягають
Шапки,  шарфи  теж.


Євген  Ковальчук,  21.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022

Новий рік іде до нас

Новий  рік  іде  до  нас,
А  старий  минає,
Бо  Нового  року  час
Вже  в  нас  наступає.

Залишилось  кілька  днів
У  дорозі  бути
Ще  йому,  щоб  він  зумів
Все  ж  до  нас  прибути.

Тії  дні  минуть,  мов  мить,
Й  Новий  рік  настане,
Й  кожен  з  нас  у  ньому  жить
Так,  як  прагне,  стане  –

Збудуться  бажання  всі,
Світлії  надії
У  усій  своїй  красі,
А  також  всі  мрії,

Що  у  новорічну  ніч
Кожен  загадає,
А  нещастя  підуть  пріч
В  тих,  хто  їх  ще  має.

Новий  рік  іде  до  нас.
Йде  він  безупинно
Через  простір,  через  час
Йде  він  щохвилинно.

Щосекундно,  кожну  мить
Є  він  у  дорозі,
Бо  його  ніхто  спинить
Все  ж  таки  не  в  змозі.

Прийде  він  так,  як  торік
Рік  прийшов,  в  якому
Живемо  ми  всі  вже  рік,
Та  кінець  є  всьому

І  йому  також  прийде́.
Наче  сніг,  він  стане,
Й  Новий  рік,  який  вже  йде,
В  нас  тоді  настане.                            

*Пріч  –  діал.  Геть                                                                                                                                                                            


Євген  Ковальчук,  23.  12.  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022

Самореалізуватись

Самореалізуватись
Має  кожен  з  нас
І  ніколи  не  здаватись
У  негожий  час.

Самореалізуватись,
Уперед  іти,
Щоб  могли  ми  всі  дістатись
Власної  мети.

Самореалізуватись  –
Місія  життя,
Щоб  могло  до  нас  дібратись
Світле  майбуття.

Самореалізуватись  –
Це  у  втіху  жить,
А  не  ждати-дожидатись
Щастя  світлу  мить.

Самореалізуватись  –
Це  себе  пізнать,
Щоб  завади,  що  траплятись
Будуть,  вміть  долать.

Самореалізуватись  –
Знати  місце,  час,
Де  талан  лиш  посміхатись
Буде  вік  до  нас.

Самореалізуватись  –
Не  бажать,  а  мать
Те,  чого  ти  дочекатись
Смів  колись  бажать.

Самореалізуватись  
Маєш  сам,  сама.
Як  дозволив  тому  статись,
Жив  ти  недарма.


Євген  Ковальчук,  21.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022

Новий рік

Хто  це  йде  уже  до  нас
В  передноворічний  час?

Ну,  звичайно,  Новий  рік,
Бо  до  нас  він  йде  щорік,

Як  старий  уже  мина.
Кожен  з  нас  це  добре  зна.

Йде  вночі  він,  також  вдень.
Залишилося  лишень

Декілька  днів  і  ночей,
Щоб  прийшов  він  до  дітей

І  дорослих,  бо  його
Кожен  жде  впродовж  всього

Року,  шо  мина  щомить
В  цьому  світі,  ні  на  мить

Не  спиняючись,  бо  ж  час  
Не  зупинить  жоден  з  нас,

Хоч  думками  зупинить
Здатен  новорічну  мить,

Нічого  тут  і  гадать,
Кожен  з  нас,  щоб  загадать

Те  бажання,  що  здійснить
Новий  рік  у  певну  мить.

Лиш  потрібно  зачекать
І  надії  не  втрачать,

Що  здійсниться  в  тебе  все
В  Новий  рік.  Він  принесе

Те,  що  прагнеш  в  дану  мить,
Щоб  цілком  щасливо  жить,

Та  потрібно  пам'ятать,
Що  також  слід  працювать.                                    


Євген  Ковальчук,  20.  12.  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2022

Життя

В  життя,  як  у  гроша,  дві  сторони:
Одна  з  них  –  світла,  інша  –  темна.
Чергуються  обидвії  вони:
Подія  вдала  і  проблемна.

Звичайно,  з  вдалими  лиш  поживать  
Завжди  всі  в  світі  би  бажали,
Одначе  часом,  щоби  їх  нам  мать,
Слід  щоби  горе  ми  пізнали,

Усі  ті  труднощі,  які  життя
Нерідко  посила  нам  рясно,
Щоб  їх  зборовши  до  пуття,
Ми  жити  почали  всі  щасно.

Вони  бо  лиш  навчають  нас  усіх,
Неначе  учнів  вчитель  в  школі,
Як  досягнути  успіхів,  утіх,
Аби  лихій  ми  не  корились  долі,

Аби  ми  не  губились  у  пітьмі,
З  проблем  знайти  щоб  вихід  вміли,
Його  навчились  віднайти  самі,
Щоб  і  себе,  й  світ  зрозуміли;

Щоб  ми  шляхами  згубними  не  йшли,
А  завсігди  їх  обминали,
Щоб  доленьку  свою  ми  не  кляли,
А  тільки  вдало  будували.

Адже  та  доленька  у  нас  в  руках,
Бо  кожному  із  нас  належить.
Якою  буде  наяву,  не  в  снах
Вона  від  нас  самих  залежить.

Її  бо  створюємо  саме  ми.
Близькі  також  допомагають.
На  те  й  звемося  ми  усі  людьми,
Що  душу  та  свідомість  мають  –

Ту  душу,  в  кóтрій  почуття,
Неначе  квіти  ті,  буяють,
Які  нас  протягом  життя
На  гідну  стежку  направляють;

На  стежку  направляють  ту,
Якою,  як  ми  будем  прямувати,
Знайде́мо  власную  мету,
Її  зумієм  реалізувати;

Свідомість  ту,  що  дозволя  всім  нам
Як  слід  самим  собою  керувати,
Аби  ні  почуттям,  ані  думкам
Повік  не  довелося  більш  страждати,

А  діяти,  аби  вони  могли  
Усю  величність  світу  розпізнати,
Аби  вони,  мов  квіти  ті,  цвіли,
Яких  ніхто  не  смів  би  виривати.

Лиш  слід  нам  дослухатися  частіш
До  того,  що  свідомість  нам  говорить,
Щоб  доленька  лихая  чимскоріш  
Ніколи  не  могла  нас  упокорить,

Щоб  доленька  лиха  нас  не  могла
У  сіті,  наче  рибу  ту,  зловити,
Щоб  доля  наша  доброю  була,
Щоб  тільки  з  нею  довелось  нам  жити.

Хто  дума,  що  порожні  ці  слова,
Той  рації  ніскілечки  не  має,
Адже  в  словах  цих  правдонька  жива.
Брехні  у  цих  святих  словах  немає.

Всіх  їх  потрібно  нам  лише  збагнуть,
Лиш  треба  розумом    нам  відшукати
У  них  ту  непорочну,  чисту  суть,
Яку  вони  не  в  силах  більш  тримати,

Тримать  в  тюрмі  словесній  під  замком,
Мов  в’язня,  що  знівечив  власну  долю.
Вона  звільнитись  прагне  і,  крилом
Змахнувши,  полетіть,  мов  птах,  на  волю.

На  волю  полетіти  їй  пора,
Аби  в  серцях  людських  лиш  засівати
Насіння  мудрості,  любові  та  добра,
Людей  на  гідні  вчинки  надихати.


Євген  Ковальчук,  20.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2022

Новий рік

Поспішно  Новий  рік  до  нас  всіх  мчить.
Далеко  він  уже  не  за  горами.
Лишилось  кілька  днів,  які,  мов  мить,
Минуть,  і  прийде  він  до  нас  із  вами,

І  подарунки  він  нам  принесе,
Що  кожен  з  нас  чекає  з  нетерпінням  –
Поможе  нам  усім  здійснити  все,
Що  прагнемо,  за  нашим  же  велінням.

У  цьому  й  сумніватися  не  слід
Ані  на  мить.  Слід  сил  всіх  докладати,
Йдучи  невпинно  тільки  уперід,
І  труднощі  всі  на  шляху  долати,

А  не  здаватися,  зустрівши  їх,
Мовляв,  мені  повік  їх  не  здолати,
Щоб  досягнути  цілей,  мрій  своїх.
Про  це  не  варто  навіть  і  гадати,

А  треба  неупинно  все  ж  до  них
Завжди  з  упевненістю  прямувати
І,  досягнувши  цілей,  мрій  одних,
Інакші  ставити,  рук  не  складати.

Адже  для  того  й  дане  нам  життя,
Яке  собі  поволеньки  минає,
А  як  мине,  не  буде  вороття
До  нього  вже.  Це,  певен,  кожен  знає.

Я  хочу  нагадати  вам  лишень,
Щоб  ви  цього  повік  не  забували
І  кожен  свій  наступний  божий  день,
Неначе  він  останній,  проживали.

Адже,  коли  насправді  він  прийде́,
На  щастя  чи  на  жаль,  таки  не  знає
На  світі  цім  ніхто  з  нас  і  ніде,
Та  прийде.  Й  сумніву  у  тім  немає.

Тому  потрібно  кожному  із  нас
Часу  не  гаяти,  як  слід  робити,
Допоки  не  прийшов  іще  той  час,
Аби  на  світі  гідний  слід  лишити.                              


Євген  Ковальчук,  18.  12.  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022

Про минуле

Сумую  я  за  тим,  що  вже  пройшло,
Сумую  я  за  тим,  що  вже  минуло,
За  тим,  що  у  минуле  відійшло,
За  тим,  що  назавжди  уже  заснуло.

Адже  в  теперішнє  події  ті
Уже  не  увійду́ть  повік,  ніколи.
Події,  що  траплялися  в  житті  
Моєму,  відлетіли,  мов  сокóли.

Вони  розтанули,  неначе  сніг
Чи  то  прозора  та  холодна  крига.
Я  їхній  перейшов  уже  поріг.
Мені  нова  життя  відкрилась  книга.

Звичайно,  у  минулому  були
Моменти  і  погані,  і  хороші,
Але  не  впав,  неначе  ті  воли,
Навік  я  від  життя  своєї  ноші.

Як  падав  я  в  той  час,  як  стусана
Отримував  від  бід  тих  пережитих,
Мене  не  підкорила  сатана.  
Вставав  я  із  колін  своїх  побитих.  

Мені,  я  пам’ятаю,  що  колись  
В  складні  моменти  люди  небайдужі
Допомагали  щиро  підвестись,
Підставивши  плече  і  душі  дужі.

Їх  помочі  я  не  забуду  ввік.
У  пам’яті  і  також  в  серці  буду
Ті  згадки  берегти  дбайливо  вік.
Ніколи  у  житті  їх  не  забуду.

Були  моменти  й  добрі  у  житті,
Які  мав  честь  не  раз  я  пережити.
Не  стру  їх  згадок  теж,  щоб  в  майбутті
Мав  змогу  я  подібне  повторити.


Євген  Ковальчук,  20.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022

Новорічна мить

Цю  мить  чекає  кожен  з  нас
У  передноворічний  час.

Вона  приходить  раз  на  рік
До  нас  усіх,  але  щорік,

Мов  дав  їй  хтось  такий  наказ.
І  кожен  раз,  мов  перший  раз,

Вона  на  світі  настає,
Що  казкою  для  нас  стає

У  ніч,  в  яку  ця  дивна  мить
До  нас  усіх  невпинно  мчить.

Тоді  ж,  коли  вона  примчить,
То  той,  хто  вірить,  в  тую  ж  мить

Загадує  бажання  в  нас
З  надією,  що  прийде  час,

Коли  здійсниться  все  ж  воно
І,  може,  навіть  не  одно,

А  всі,  що  встигне  загадать,
Якщо  не  буде  лиш  гадать

Занадто  довго  він  над  тим,
Мов,  рішенням  все  ж  непростим.

Заради  неї  люди  в  нас
В  дім  безліч  вішають  прикрас,

Аби  святковий  настрій  був,
Щоб  кожен  свята  дух  відчув.

В  родиннім  колі  зазвичай
Її  стріча  увесь  наш  край,

Найкращого  бажа  лишень
Він  кожному  на  кожен  день,

Щоб  доля  світлою  була,
Яку  б  вона  їм  принесла.                                            


Євген  Ковальчук,  17.  12.  2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022

"О, щаслива доле…"

*****

О,  щаслива  доле,
У  мою  країну  –
Любу  Україну
Ти  прийди.  Аж  коле

Серце,  бо  недолю
Лиш  вона  зазнала
В  час,  як  будувала
Світлу,  добру  долю.

Вороги  зі  сходу
Вторглися,  напали.
Ми  ж  цього  й  не  ждали.
Волю  та  свободу

Ті,  які  здобули
Ми  ще  нещодавно,
Щоб  щасливо,  славно
Жити,  щоб  не  гнули

Шиї,  підкорити
Знов  собі  бажають
Вороги,  не  знають
Те,  що  не  скорити

Їм  нас.  Захищати
Будемо  до  згину
Всі  ми  Батьківщину  –
Нашу  рідну  мати

І  її  свободу,
Незалежність,  волю,
Щоб  щасливу  долю
Усього  народу

Вже  ніхто,  повіки
Не  посмів  зламати,
Щоб  Вкраїна-мати
Мала  їх  вовіки,

Щоб  вік  їх  лиш  мала
І,  мов  квіти  в  цвіті,
В  цьому  білім  світі
Буйно  процвітала.                                                        


Євген  Ковальчук,  03.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022

Новий рік

Рік  старий  уже  відходить,
Все  лихе  лишивши  в  нім,
Рік  новий  до  нас  надходить,
В  кожну  хату,  в  кожний  дім.

Разом  із  собою  повний
Аж  до  верху  міх  несе,
Подарунків  міх  чудовний,
Що  здійснити  можуть  все.

Хто  завжди  за  чимсь  сумує,  ‒
Тому  усміх  на  вуста,
Який  серденько  лікує
На  прийдешнії  літа.

Тому,  хто  один  прямує
Нелегким  шляхом  в  житті,  
Вірних  друзів  він  дарує,
Що  зарадять  в  майбутті.

Тому,  хто  в  подій  потоці
Не  зробив,  що  планував,  ‒
Допомогу  в  новім  році
В  дійсне  здійснення  всіх  справ.

Всім,  кого  заполонили
Недуг  купи  в  певний  мент,  ‒
Віри,  внутрішньої  сили
Їх  здолати  враз  ущент.

Тим,  у  кого  світлі  мрії,
Чисті  думи  й  почуття,  
Рік  новий  дає  надії
На  їх  втілення  в  життя,

Бо  в  цю  ніч  ясну́,  магічну
Дивна  казка  ожива,
Адже  в  мить  цю  новорічну
Справджуються  всі  дива.


Євген  Ковальчук,  31.  12.  2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2022

"Очі мої по небу блукають…"

*****

Очі  мої  по  небу  блукають,
Мов  ватага  овечок  по  полю,
Наче  вони  у  нім  щось  шукають,
Може,  щастя,  щасливую  долю.

Погляд  мій  тоне  в  нім,  наче  в  морі.
В  ньому  глибоко  він  потопає
Так,  як  тонуть  в  нім  яснії  зорі.
Тоне  він  і  вже  не  виринає.

Думи  мої  пливуть  на  тих  хмарах,
Що,  немов  кораблі,  пропливають,
Хтось  поодинці,  інші  ж  у  парах,
Ціле  небо  собою  займають.

Їх  вітерець  на  хмарах  колише,
Наче  мати  маля,  колихає.
Натхненная  душа  їх  наче  пише,
Пише,  що  знає,  що  відчуває,

Пише  про  щастя,  пише  про  волю
Та  приємні  душі  почування,
Як  побороти  злую  недолю,
Щоб  скінчилась  її  мить  остання.

Розум,  душа  і  серце  орлине
Не  бажають  повік  їй  коритись.
Нехай  лиш  до  порога  їх  прилине,
Вони  з  нею  в  бою  будуть  битись.

Розум  палкими,  мов  у  жарині,
Її  буде  думками  палити,
Що  нададуть  шанс  кожній  людині
У  своє  життя  їх  утілити.

Серце  й  душа  її  почуттями
Осяйними  враз  будуть  сліпити,
Будуть  душити  її  до  безтями,
Щоб  ніколи  уже  їй  не  жити.


Євген  Ковальчук,  19.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2022

"Небо сьогодні безхмарне. "

*****

Небо  сьогодні  безхмарне.
Певно,  не  буде  дощу.
З  серця  свого  я  прегарне
В  світ  почуття  відпущу.

Хай  воно  світом  літає
Понад  землею,  мов  птах.
Хай  його  кожен  пізнає
В  селах,  містечках,  містах…

Те  почуття  потаємне
Хай  стане  явним  для  всіх.
Хай  почуття  це  приємне,
Викличе  в  кожного  сміх.

Хай  же  усмішки  веселі
Викличе  враз  у  людей,
Щоби  у  кожній  оселі
Стріли  їх,  наче  гостей.

Це  почуття  бо  не  хоче
В  серці  моєму  лиш  жить.
Хай  же  серця  залоскоче
Інших  людей  також  вмить.

Хай  же  воно  їх  зігріє,
Наче  проміння  ясне́.
Хай  же  в  них  тугу  розвіє,
І  гіркий  смуток  мине.

Хай  же  в  них  густо  посіє
Лиш  найсвітліші  чуття.
Хай  же  воно  в  них  рясніє
Протягом  всьóго  життя.

Хай  їх  повік  не  лишає,
Щоби  їх  доля  цвіла,
І  всіх  робить  спонукає
Завжди  лиш  добрі  діла.



Євген  Ковальчук,  19.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022

Листопад

Листопад,  вже  листопад
Завітав  в  вишневий  сад.

Під  нестримний  вітру  рев
Листя  пада  із  дерев.

Як  в  танку,  воно  кружля,
Доки  матінка-земля,

Як  скінчить  воно  свій  лет,
Лет,  неначе  тих  комет,

Не  відчує,  далебі,
Дотик  листя  на  собі.

Листя  падає,  летить
І  шурхоче,  й  шелестить,

Як  обіймів  зазнає
Лист,  з  яким  мов  заграє

Інший  лист,  коли  торка
Він  сусіднього  листка

Легко,  ніжно  раз  у  раз,
Що  приходить  він  в  екстаз

Від  приємних  дотикань.
І  без  жодних  зволікань

Той  йому  відповіда
І  його  немов  гойда

При  повіві  вітерця,
Що  все  віє  без  кінця,

Наче  мати  немовля,
Щоб  заснуло  вже  маля.

Древ  же  листям  не  шкода,
Бо,  як  прийде  молода

Вéсна,  знов  дерева  вряд
Вдя́гнуть  листяний  наряд.                                                  


Євген  Ковальчук,  18.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022

Камінь

Лежить  собі  камінь  на  довгій  дорозі.
Усякий  той  камінь  минає.
Лежить  він  у  спеку,  також  при  морозі,
Адже  почуттів  він  не  має.

Йому  не  страшні  ні  густі  снігопади,
Ні  промені  сонця  пекучі,
Ні  зливи,  ні  грози,  ні  пройдені  гради,
Ні  вітер,  що  віє  із  кручі.

Відколи  лежить  там,  ніхто  і  не  знає,
Ні  скільки  він  буде  лежати.
Можливо,  йому  уже  й  ліку  не  має.
Ніхто  це  не  може  сказати.

Лиш  відає  небо  блакитне  й  безкрає,
Яке  непорушно  звисає
Над  каменем.  Також  земля  теє  знає,
Де  камінь  цей  вік  коротає.

Одначе  вони,  як  і  він,  всі  безликі.
Тому  і  рота  бо  не  мають,
Одначе  вони,  як  і  він,  без’язикі.
Тому  нам  не  розповідають.

Але  якби  усі  вони  обличчя  мали
Й  людські  роти  із  язиками,
Якби  умить  вони  усі  живими  стали,
До  нас  би  мовили  словами,

Тоді  вони  могли  б  багато  повіда́ти,
Звідкіль  той  камінь  і  для  чого.
Історію  по  нім  могли  б  нам  розказати,
Можливо,  навіть  світу  всього,

А  може,  всесвіту,  що  без  початку  й  краю,    
Якщо  із  космосу  той  камінь.
Коли  і  де  початок  стрінув  він,  не  знаю
Й  коли  зустріне  він  свій  áмінь.


Євген  Ковальчук,  18.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022

Час

О,  час,  ти  так  не  поспішай.
Я  за  тобою  не  встигаю.
На  мене,  любий,  почекай.
Зажди  мене,  тебе  благаю.

Не  встиг  родитись  я  на  світ,
Як  вже  й  дитинство  промайнуло.
Його,  немов  кульбаби  цвіт,
Навіки  вітром  часу  здуло.

Минає  молодість  моя
Поволі,  нишком,  непомітно,
Її  спинить  не  можу  я,
Щоб  з  нею  вік  жить  буйноквітно.

Хай  як  би  сильно  не  хотів,
Мине  вона  теж  незворотно,
У  лабіринті  бо  років
Загубиться  враз  безтурботно.

І  старість  з  часом  прилетить,
Якщо  я  доживу  до  неї,
Й  огорне  тіло  все  умить,
Немов  густі  кущі  алеї.

А  там  і  смерть  мене  чекать
Вже  буде  десь  за  поворотом,
Аби,  зустрівши,  враз  зглитать
Мене  всього  розкритим  ротом.

Я  знаю,  в  тому  її  суть,
Що  всіх  до  себе  забирає.
Мені  її  теж  не  минуть,
Як  всьому,  що  життям  палає.

Та  поки  в  жилах  кров  кипить,
Допоки  буду  в  світі  жити
І  розум  думами  бринить,
Невтомно  буду  я  творити.


Євген  Ковальчук,  17.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2022

"Не знаю, з чого бо почати…"

*****

Не  знаю,  з  чого  бо  почати
Мені  цього  вірша́.
Не  миряться  з  тим,  щоб  мовчати,
Ні  розум,  ні  душа.

У  розумі  думки  скипають,
Мов  борщ  у  казані.
Із  нього  вилитись  жадають
Насправді,  а  не  в  сні.

Вони  бажають  вийти  в  люди,
Щоб  з  ними  обнялись,
Аби  вони  завжди  і  всюди
У  них  і  з  них  лились,

Думки  лиш  світлі,  променисті,
У  всій  своїй  красі,
Щоб  завжди  справи  гідні,  чисті
Чинили  люди  всі.

В  душі  бурхливо  пломеніють
Яскраві  почуття,
Які  нетерпеливо  мріють
Втілитися  в  життя,

Щоб  в  серці  кожної  людини
Щоразу,  знову  й  знов  –
Вік  сіяти,  немов  зернини,
Лиш  світлую  любов,

Яка  би  крила  надавала
Їм  дотиком  тепла,
Яка  б  їх  щиро  надихала
На  гіднії  діла,

Які  й  тоді,  як  люди  кануть
У  вічне  небуття,
Наступним  поколінням  стануть
Порадником  життя.


Євген  Ковальчук,  15.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2022

"У нас є сила волі…"

*****

У  нас  є  сила  волі
І  сила  духу  теж.
Зазнаємо  ми  долі
Щасливої.  Авжеж!

Ми  ворога  здолаєм,
Уставши  із  колін.
Ми  всі  це  точно  знаєм,
Упевнені,  що  він

Зазна  поразки,  краху.
Невдачі  він  зазна,
Кінець  поклавши  жаху
Цьому,  і  ця  війна

Закінчиться  і  більше
Її  не  буде,  ні.
Цього  украй,  найбільше
У  рідній  стороні

Моїй  усі  бажають
І  сил  усіх  своїх
Для  цього  докладають.
У  них  багато  їх

І  в  тілі,  і  у  дусі,
І  в  серці.  З  них  ніхто
Оманливій  спокусі
Ні  рік,  ні  два,  ні  сто,

А  завжди  в  щасті  й  згоді
Під  владою  Кремля
Жить,  не  піддасться.  Годі!
Я  вже  не  немовля.  –

Говорить  Україна
І  доньки,  і  сини
Її  –  уся  країна.  –
Не  треба  нам  війни!

Її  ми  не  бажаєм.
Ми  в  мирі  прагнем  жить
І  віримо  та  знаєм,
Що  все  ж  нам  пощастить,

Що  доля  нам  всміхнеться,
А  весь  цей  жах  умить
І  назавжди  минеться,
Немов  сірник,  згорить

Ущент  або  розтане,
Немов  під  сонцем  сніг.
У  всіх  містах  настане
Мир.  Прийде  на  поріг

Він  нашої  оселі.
Його  зустрінем  ми
І  будемо  веселі.
Щасливими  людьми

З  ним  будемо  ми  жити
Щомиті.  Більш  повік
Не  будемо  тужити,
Свій  коротати  вік.

Адже  нам  не  для  цього
Всім  надано  життя,
А  щоб  впродовж  усього
Життя  всі  почуття

Та  думи  світлі  мати.
Для  цього  нам  усім
Життя  надала  мати
На  білім  світі  цім.

Тож  хай  же  так  і  буде,
А  темні  всі  думки
І  почуття  забуде
Хай  кожен!  Сторінки

Всі  їхнії  спалімо,
Немов  вогонь,  ущент
І  залюбки  живімо
Кожнісінький  момент,

Допоки  серце  б’ється
У  грудях  тихо  в  нас,
А  доля  хай  сміється
Лиш  всім  нам  повсякчас!


Євген  Ковальчук,  02.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022

Іди вперед!

Іди  вперед!  Іди
І  не  спиняй  ходи,

Неначе  птах,  лети
До  мрії  та  мети.

Назад  не  повертайсь
Повік,  й  не  намагайсь,

Хай  навіть  на  путі
Завади  стрінеш  ті,

Яких  ти  й  не  чекав
І  мати  б  не  бажав.

А  спробуй  краще  ти
Усі  їх  обійти.

А  змоги  як  нема,
Борися  з  усіма.

Лиш  їм  не  піддавайсь,
Борися,  не  здавайсь.

І  ти  в  один  момент
Здолаєш  їх  ущент.

Якщо  не  в  цюю  мить,
То  згодом  пощастить.

Надії  не  втрачай,
Та  й  рук  не  покладай.

Відомо  всім  здавна
І  то  не  дивина,

Що  успіх  мають  ті,
Лиш  ті  в  своїм  житті,

Що  працю  не  клянуть,
А  працею  живуть.

Лиш  з  нею  будем  ми
Щасливими  людьми.                                                          


Євген  Ковальчук,  15.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022

До думоньки

О,  думонько  розцвіла,
Ану  скоріш  творити.
Не  можу  я  без  діла
На  цьому  світі  жити.

О,  думи,  любі  діти,
Здійсніть  моє  бажання,
Аби  цвіли,  мов  квіти,
У  серці  почування,

Щоб  світлі  почування  
У  серці  розквітали,
Які  б  повік  страждання
Не  знали  і  не  мали.

Але  не  тільки  в  мому,
А  й  кожної  людини,
Аби  повік  нікому
Чуттів  злих  ні  краплини

Не  мати-відчувати,
Щоб  серце  не  давили,
Мов  камінь,  що  прибрати
Бракує  в  м’язах  сили.

О,  думоньки-зірниці,
Людські  уми  осяйте,
Мов  колоски  пшениці,
Розкішно  в  них  буяйте,

Щоб  ви,  думки  крилаті,
Їх  звивини  струснули,
Аби  у  власній  «хаті»,  
Як  слід  вас  всі  збагнули,

Ідеї  ваші  світлі
Аби  в  життя  втілили,
І,  у  душі  розквітлі,
Всі  завжди  в  щасті  жили.


Євген  Ковальчук,  14.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2022

Човен поезії

Я  у  чарі́вному  човні
Поезії  пливу  щомить,
Яка  палким  вогнем  в  мені
Бурхливо,  буйно  пломенить.

У  дивовижнії  світи
Мене  той  човен  відправля,
Яким  лиш,  як  би  не  крути,
Могла  б  позаздрити  Земля.

Немає  горя  в  тих  світах
Уже  впродовж  тисячоліть.
У  світі  цім  таке  лиш  в  снах
Ми  часом  можемо  уздріть.

Та  в  тих  світах  –  не  дивина,
Що  в  щасті  всі  живуть  ясні́м,
Що  лихо  кожного  мина,
Минає  кожну  хату,  дім.

Не  чути  плачу  там  повік.
Із  уст  лунає  там  у  всіх,
Мов  гарна  музика,  вже  вік  
Лиш  радісний  і  щирий  сміх.

Злодійств  нема  у  тих  світах,
Бо  люди  всі  в  добрі  живуть.
Згорів  у  їхніх  душах  жах.
Всі  кожному  добро  несуть.

Не  ллються  й  не  лили́сь  в  віках,
Повік  ні  сльози,  ані  кров,
Адже  у  почуттях,  думках
У  всіх  панує  лиш  любов.

О,  як  би  палко  я  бажав
Блукать  в  світах  тих  наяву,
А  ліпш,  аби  одним  з  них  став
Той  світ,  в  якому  я  живу!


Євген  Ковальчук,  14.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2022

"Надворі погода осіння…"

*****

Надворі  погода  осіння:
Похмура,  хмариста,  хмурна  
І  серце,  неначе  каміння,
Роздавлює  туга  страшна,

Роздавлює  туга  важкая,
Йому  і  дихнути  не  дасть,
Аби  мене  доля  гіркая
Ковтнула,  мов  темна  напасть;

Щоб  в  череві  злої  напасті
Нестерпно  я  вічно  конав,
Із  нього  ніколи  в  нещасті
Я  виходу  не  відшукав.

Але  проклятущая  туго,
Тобі  я  не  дамся  в  полон,
Аби  ти,  гіркая  наруго,
Минула,  немов  жасний  сон.

Тобі  я  повік  не  дозволю
Ввійти  у  мої  почуття,
Щоб  нівечити  мою  долю,
Ламати,  мов  гілку,  життя.

Щоб  ти  утопилася  в  морі!
Та  ні,  мені  моря  шкодá.
Хай  краще  ти  втопишся  в  горі!
Хай  краще  поглине  біда!

Щоб  врешті  ти,  туго,  дісталась
До  свóго  фіналу,  кінця
Й  ніколи  вже  не  пробиралась
У  душі  людські  та  серця.

В  душі  ти  ж  і  в  серці  людини
Народжуєш  тільки  лиш  зло.
Щоб  навіть  малої  краплини
Тебе  в  них  повік  було!


*Жáсний  –  діал.  Страшний,  жахливий                                                                                                


Євген  Ковальчук,  14.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022

"Сонце проміннячком грає. "

*****

Сонце  проміннячком  грає.
Хмарки  на  небі  пливуть.
В  даль  неозору  лягає
Довга  мого  життя  путь.

Піду  я  нею  неспішно.
Може,  я  щастя  знайду́
Й  житиму  з  ним  я  утішно,
Доленьці  злій  на  біду.

Може,  на  мене  чекає
Щастя  моє  неземне,
Може,  мене  теж  шукає,
Щоб  обійняти  мене,

Щоб  обійняти,  мов  друга,
І  залишитись  навік,
Щоби  душевна  наруга
Більш  не  терзала  повік;

Щоби  із  серця  мойого
Скинути  камінь  важкий,
Щоби  нарешті  із  нього
Вибрався  смуток  гіркий;

Щоби  із  нього  забрався
Геть  проклятущий  той  сум
І  більш  повік  не  пробрався
До  почуттів  і  до  дум.

Він  їх  лише  безпощадно
Душить,  неначе  пітон,
Щоби  вони  безпорадно
Зда́лись  йому  у  полон,

Щоби  в  полон  йому  зда́лись,
Раз  і  уже  назавжди
Й  навіть  щоб  не  намагались
Вислизнуть  з  сітей  біди;

Тої  біди,  що  зухвало
Змієм  на  них  все  сичить,
Щоби  не  жити  їм  вдало,
Вдало  повік  їм  не  жить.

Ні,  не  бажаю  нікому
Тої  гіркої  біди.
Хай  вона  вся  йде  додому
І  замете  всі  сліди.

Хай  їй  настане  навіки
Невідворотний  кінець,
Щоб  не  пробралась  повіки
До  людських  душ  і  сердець.

Щастя  усім  я  бажаю,
Всім,  а  не  тільки  собі
І  щоб  йому  кінця-краю
Видно  не  бỳло  тобі.

Але  його  заслужити
Треба  нам,  щоби  здобуть  –
Гідно  на  світі  цім  жити,
Завжди  порядними  буть,

Щиро  всім  поміч  надати,
В  кого  нужда  –  не  обман,
Замість  нічого  не  ждати.
Хай  же  віддячить  талан.

Доля  тоді  посміхнеться
Й  щастя  вона  справжнє  дасть,
Серця  твого  доторкнеться,
Й  зникне  усяка  напасть,

Зникне  й  ні  сліду,  ні  духу
Більше  вона  не  лиши́ть,  
Щоби  у  серці  розруху
Не  спричиняла  щомить;

Бо  ж  як  хоч  дрібка  напасті
З  серця  не  сміє  піти,
То  ув  омріянім  щасті
В  мріях  лиш  житимеш  ти.

Адже  та  дрібка  дрібная
Лиха  розпалить  пожар
Так  же,  як  іскра  малая
Здійме  враз  вогнища  жар.  


Євген  Ковальчук,  13.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022

"Як стрів біду ти, не журись…"

*****

Як  стрів  біду  ти,  не  журись,
У  розпач  не  впадай,
А  з  нею  враз  щосил  борись.
Лише  не  відступай.

І  навіть  думати  не  смій,
Що  не  здолаєш  ти
Її,  сміливо  йди  у  бій,
Аби  перемогти.

Лиш  перший  дай  ти  їй  удар,
Зроби  лиш  перший  крок
До  розв’язання,  щоб  тягар
Упав  з  твоїх  думок.

За  першим  кроком  враз  зроби
І  другий,  щоб  навік
Позбутись  і  біди,  й  журби,
Не  жити  з  ними  вік.

Зробить  за  другим  третій  смій,
Щоб  ти  досяг  мети,
Аби  не  дав  недолі  злій
До  себе  й  підійти.

А  далі  в  світле  майбуття
З  маленького  струмка
Враз  потече  твоє  життя,
Мов  успіху  ріка.

Лишень  нікому  осушить
Не  дай  же  ту  ріку,
Щоб  знову  у  біді  не  жить
Й  недолю  пить  гірку;

Щоб  річка  долі  повна  ущерть
Лиш  щастячком  була,
Допоки  не  надійде  смерть,
Твори  благі*  діла.


*Благі  –  тут  заст.  Добрі                                                                                                                                                    


Євген  Ковальчук,  12.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022

"Підкорити нас не вийде…"

*****

Підкорити  нас  не  вийде
Ворогові,  ні.
Сонце  злагоди  все  ж  вийде
В  рідній  стороні.

Ворога  ми  подолаєм
І  не  лиш  тому,
Що  цього  украй  бажаєм,
А  також  тому,

Що  усіх  ми  докладаєм
Сил  своїх,  а  ми
Їх  в  собі  багато  маєм.
Боронить  грудьми

Будемо  свою  державу
Всі  ми  до  кінця.
Подолаємо  лукаву
Нечисть.  Прийде  ця

Мить.  Вона  не  за  горами
Вже.  Ми  будем  жить
В  Україні  всі  із  вами,
Доки  стукотить

В  наших  грудях  серце  тихо,
В  згоді  цілий  вік,
Подолавши  все  це  лихо
І  уже  навік.

Буде  доленька  всміхатись
Нам  усім  лишень.
Будемо  ми  всі  купатись
В  щасті  кожен  день,

Кожну  мить,  немов  у  морі.
Більш  не  будем  жить
В  злигоднях,  страху  та  горі
Й  гірко  лиш  тужить.

Ні.  Лиш  світлі  почування
Й  думи  кожен  з  нас
Матиме.  Моє  бажання
Це  все  ж  здійснить  час.                                              


Євген  Ковальчук,  01.  03.  2022    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2022

"Щастя світлого земного…"

*****

Щастя  світлого  земного
Щиро  всім  я  вам  бажаю,
Щоб  повік  нічого  злого
Не  було  у  вашім  кра́ю,

Щоб  ні  в  кра́ю,  ні  в  оселі
Бідонька  не  прокидалась,
Щоб  ви  всі  були  веселі
Завжди  й  доля  вам  всміхалась,

Посилаючи  дарунки:
І  здоров’я,  і  кохання,
Щоб  від  доброї  чаклунки
Справдились  усі  бажання,

Сподівання  і  надії,
Що  у  серці  пломеніють,
І  усі  солодкі  мрії,
Ті,  що  ніжно  душу  гріють.

А  усі  нещастя-біди
Хай  тихцем  вас  оминають.
Хай  усюди  і  завсіди*
Ріки  щастя  протікають.

Протікають  хай  усюди
Щастя  сповненії  ріки,
Щоб  щасливими  всі  люди
Стали  на  землі  навіки,

Щоб  всі  лиха  оніміли.
В  ріках  щастя  хай  втопляться,
Щоб  нікому  не  посміли
Вже  повік  вони  являться;

Щоби  лихо  не  ставало
Вам  повік  на  перешкоді,
А  лиш  щастя  панувало
Й  завжди  жили  всі  ви  в  згоді.


*Завсі́ди  –  розм.  Завжди                                                                                                                                                    


 Євген  Ковальчук,  12.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2022

До печалі

Гірка  печаль,
Мій  смутку-жаль,

Душі  не  край
Моєї  вкрай!

Із  неї  ти
Мерщій  лети!

Хай  більш  вона
Тебе  не  зна!

Забуде  хай
Тебе!  Прощай!

Прощай  навік!
Аби  повік

І  навіть  тінь
Твоїх  мигтінь

У  ній  не  йшла.
Нехай  дотла

Згориш  ти  вмить,
Щоб  більш  не  жить.

Хай  вітровій
Враз  попіл  твій

Розвіє,  щоб
І  навіть  спроб

Не  мала  ти,
Аби  прийти

Ізнов  в  життя
Й  людські  чуття

Бить,  мов  кришталь.
Моя  печаль,

Тобі  вік  сам
Цього  не  дам.


Євген  Ковальчук,  12.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2022

"В моїй душі горить багаття…"

*****

В  моїй  душі  горить  багаття
Палкеє  почуттів,
Якими  поділитись,  браття*,
Із  вами  я  б  хотів.

У  розумі  моїм  рояться
Багатії  думки,
Які  багатством  поділя́ться
Із  вами  залюбки.

Та  не  на  золото  багаті.
Не  їхній  то  трофей.
Думки  багаті,  бо  крилаті.
Багато  в  них  ідей,

Ідей,  які  в  них  виникають
Під  впливом  почуттів,
Ідей,  що  гаряче  жадають
Вже  вийти  з  берегів

Думок,  які  їх  охопили,
Сповили,  мов  дитя,
Аби,  набравшись  волі  й  сили,
Втілитися  в  життя.

Вони  незмушено  лягають
В  віршовані  рядки,
Що  внутрішній  світ  виражають,
Мої  чуття  й  думки.

Щоб  злу  і  тьмі,  вони  бажають,
Настав  уже  кінець.
Тому  невтомно  пробивають  
Шлях  до  людських  сердець,

Щоб  люди  всі  їх  зрозуміли
Й  відчули  їх  умить,
І  у  життя  їх  утілили,
Щоб  завжди  в  щасті  жить.


*Браття  –  заст.  Товариство                                                                                                                                        


Євген  Ковальчук,  11.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022

Біда

Коли  щось  в  мене  йде  не  так,
Коли  біду  я  маю,
Стискаю  я  її  в  кулак
І  вже  не  випускаю.

Її  роздавлюю,  чавлю,
Як  дозволяє  сила,  
Без  жалості  та  без  жалю.
Хай  як  би  не  просила,

Щоб  я  на  світ  її  пустив,
Щоб  випустив  на  волю,
Та  я  б  її  не  відпустив
Повік.  Їй  не  дозволю,

Аби  вона,  неначе  птах,
Із  рук  моїх  злетіла
Ні  наяву,  ані  в  думках,
Хай  як  би  не  хотіла;

Бо  знаю,  як  її  я  вмить
Все  ж  випущу  на  волю,
Вона  негайно  полетить,
Щоб  нівечити  долю

Тому,  хто  їй  же  на  путі
Зустрінутись  посміє,
Адже  в  його  житті-бутті,
Мов  зерня  ті,  посіє

Лиш  цілу  купу  тих  пригод,
Що  повні  страху,  жаху,
Знегод,  які  без  перешкод
Ведуть  лише  до  краху.

Аби  душа  більш  раз  по  раз
Біду  не  відчувала,
Біду  я  розчавлю  ураз,
Щоб  смерть  її  зглитала.


Євген  Ковальчук,  11.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2022

"Як каменем мені на душу…"

*****

Як  каменем  мені  на  душу
Гірка  печаль-журба  ляга
Й  здається,  з  місця  вже  не  зрушу,
Лиша  мене  моя  снага,

Її  я  не  покину  злючим.
Ні,  я  повік  не  відступлю,
А  поглядом  своїм  палючим
Її  умить  я  розтоплю,

Як  сонця  промені  горючі
Розтоплюють  холодний  лід,
Щоб  в  серці  почуття  гнітючі
Спровадити  навік  услід;

Аби  вони  й  не  намагались
Наближуватись  без  кінця,
Щоб  більш  ніколи  не  вторгались
І  в  інші  людські  серця;

Аби  вони  в  них  не  труїли
Приємні,  світлі  почуття,
Щоб  сил  з  них  «не  пили»  й  «не  їли»
Вони  впродовж  всього  життя.

Хай  тії  вороги  запеклі
Із  серця  назавжди  піду́ть.
Нехай  вони  горять  у  пеклі.
Нехай  скінчиться  їхня  путь.

Нехай  з  душі  теж  чимчикують.
Для  них  немає  місця  в  ній.
Вони  ж  її  лише  руйнують,
Неначе  буйний  буревій.

Хай  тільки  світлі  почування
І  серце,  й  душу  огорнуть.
Поки  життя  зоря  остання
Не  згасне,  хай  у  них  живуть.


Євген  Ковальчук,  11.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022

"Прагну я творити…"

*****

Прагну  я  творити
На  оцьому  світі,
Щоби  в  ньому  жити,
Наче  квітка  в  цвіті.

Всі  на  світі  лиха,
Біди  та  нещастя
Праця  зборе  стиха,
І  розквітне  щастя.

Працею  лиш  зможеш  
Все  лихе  збороти.
З  нею  переможеш
Будь-які  турботи.

Всі  надії  й  мрії,
Що  у  душу  кануть,
Як  внесеш  в  них  дії,
Дійсністю  враз  стануть.

Часом  хоч  сміється
Хитрая  недоля,
Той  же  не  здається,
В  кого  сильна  воля,

Воля  й  духу  сила,
Що  не  поламати,
Наче  птаху  крила,
Щоби  не  літати

Більше  над  землею
Вільними  думками,
Серцем  і  душею
Попід  небесами;

Сила  духу  й  воля
Та,  що  б  не  ламалась,
Щоб  щаслива  доля
Завжди  посміхалась.


Євген  Ковальчук,  10.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2022

"Час настав нам всім вставати…"

*****

Час  настав  нам  всім  вставати,
Україну  захищати
Від  ворожих  сил,

Військ,  які  прийшли  зі  сходу,
Щоби  волю  та  свободу
Наші  стерти  в  пил.

Ні,  цього  повік  не  буде.
Хай  про  це  навік  забуде
Лютий  сатана!

Ввік  цього  він  не  діжде́ться!
Хай  і  згинути  прийдеться
Нам,  хай  і  війна

Душі  забере  людськії
У  часи  ці  непростії.
Лиш  би  мир  настав

У  моїй  усій  країні,
Любій  неньці-Україні
Й  цілий  вік  тривав.

Я  цього  тобі  бажаю,
Мій  коханий,  рідний  краю,
Й  певен,  прийде  мить

Ця.  У  злагоді  та  згоді,
З  волею  та  у  свободі
Люди  будуть  жить

У  тобі.  Цей  час  настане,
А  війна,  мов  сніг,  розтане
Дійсно,  а  не  в  сні.

Будуть  люди  відчувати
Щастя,  а  також  співати
Радісні  пісні.


Євген  Ковальчук,  01.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022

"Не бажаю я нікому…"

*****

Не  бажаю  я  нікому,
Щоб  прийшло  зло  в  дім.
Щоб  пішло  воно  додому,
Я  бажаю  всім,

В  кого  є,  нехай  минеться,
Пройде  назавжди,
Хай  навіки  вмить  порветься
Довга  нить  біди,

Того  лиха,  що  часами
У  нежданий  час
Безпощадно  кулаками
Б’є  в  обличчя  нас;

Того  лиха,  що  мов  тисне
Нас  без  співчуття,
Каменем  на  шиї  висне
Протягом  життя;

Каменем,  що  й  відштовхнути
З  місця  сил  нема,
Ні  на  йоту  зворухнути,
Ні  –  усе  дарма.

Не  бажаю  того  лиха
Вам  ні  в  який  час.
Хай  воно  обходить  стиха
Кожного  із  вас.

Хай  невидними  для  нього  
Станете  ви  вмить,
Щоби  вам  всім  дня  одного
Не  прийшлось  з  ним  жить,

Щоб  пришйлось  вам  жити  в  щасті,
Жити  в  щасті  вік,
Щоби  будь-які  напасті
Зникнули  навік.


Євген  Ковальчук,  08.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022

"Чи я живу, чи це лиш сон…"

*****

Чи  я  живу,  чи  це  лиш  сон,
Якому  і  кінця  нема,
Той  сон,  який  у  свій  полон
Схопив  мене  враз  крадькома?

Йду  я  стежиною  життя.
Встаю  я,  як  бува,  впаду.
Іду  вперед,  у  майбуття.
Назустріч  власній  долі  йду.

Вона  мене,  ні,  не  ляка.
Вона  бо  –  подруга  моя,
Хай  виявиться  й  нелегка,
Але  не  ображаюсь  я.

Я  разом  з  нею  лиха  враз
Усі  здолаю  назавжди,
Щоб  не  верталися  щораз,
Я  їхні  замету  сліди.

Мені  бо  доленька  надасть,
В  тім  поміч  дійсно,  а  не  в  сні,
Аби  згоріла  вся  напасть
Навік  в  пекельномі  вогні,

Аби  згоріла  вщент,  дотла
Про  неї  й  згадка  у  думках,
Щоб  душу  й  серце  не  пекла
І  світ  не  тьмарила  в  очах;

Щоб  всі  і  почуття,  й  думки
Жили  у  згоді  повсякчас,
Аби  життя  всі  сторінки
Щасливий  огорнув  лиш  час;

Щоб  він  життя  заповнив  вщерть
Моє,  в  нім  лився,  мов  струмок,    
Й  поки  моя  не  прийде  смерть,
Не  йшов  від  мене  ні  на  крок.


Євген  Ковальчук,  08.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022

До розпуки

Ну  що  від  мене  хочеш  ти,
Досадная  розпуко?
Коли  прийде  вже  час  піти
Тобі,  душевна  муко?

З  душі  моєї  геть  іди,
Аби  тебе  позбулась
Вона  і  вітер  хай  сліди
Змете,  щоб  не  вернулась.

Щоб  ти  навік  забула  шлях,
Щоб  шлях  навік  забула,
І  у  думках,  і  в  почуттях
Моїх  більш  не  тонула,

Немов  у  мор.  Хвилі  хай
Тебе  на  берег  скинуть
І  думи  й  почуття  нехай
Тебе  навік  покинуть.

Ніскільки  не  потрібна  їм
Твоя  у  них  присутність,
Думкам  і  почуттям  моїм.
Яка  в  них  з  тебе  сутність?

Яку  ж  бо  користь  їм  несеш?
Що  можеш  ти  в  них  вкласти?
Життєву  силу  з  них  лиш  ссеш,
Аби  їм  занепасти.

Але  вони  бо  не  такі,
Щоб  здатися,  змиритись.
Вони  всесильні,  не  слабкі,
З  тобою  будуть  битись.

І  знаю  я,  що  в  тім  бою
За  ними  перемога,
І  щастя  в  доленьку  мою
Ввійде́  з  фортуни  рога.


Євген  Ковальчук,  07.  11.  2019  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022

Ах, як хочу я, аби…

Ах,  як  хочу  я,  аби
Жили  всі  у  щасті,
Щоб  не  знали  ні  журби,
Ні  біди-напасті;

Щоби  хворості  усі
В  світі  позникали,
Щоб  в  здоров’ї  та  красі
Люди  поживали;

Щоб  не  знали  більше  зла,
Щоб  любов  палала
В  серці  і  свого  тепла
Ввік  не  шкодувала,

Щоб    вона  зігріла  всіх,
Душу,  серце  кожне,  
Щоб  лунав  веселий  сміх,
Почуття  тривожне

Змивши,  стерши  в  небуття
Й  спогади  всі  темні,
Щоб  провадили  життя
Миті  лиш  приємні,

Миті,  ради  кóтрих  ми  
В  світ  цей  народились,
Щоб  щасливими  людьми  
Стали  й  залишились

Назавжди  в  своїм  житті,
До  самої  смерті
Й  після  неї  в  майбутті
Не  були  б  зітерті

Добрі  справи,  що  живуть
Й  житимуть  надалі,
Щоб  нащадкам,  що  прийду́ть,
У  пригоді  стали.
 


Євген  Ковальчук,  07.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2022

Щастя

Щастя  моє,
Де  ти,  де  є?

Де  не  піду́,
Все  не  знайду́.

Може,  ти  лиш
В  думці  гориш?

Може,  хто  зна,
Ти  лиш  мана,

Мить,  що  згоря,
Наче  зоря,

В  небі  ясні́м
І  голубім?

Знаю,  ти  є.
Серце  моє

Це  відчува.
Зайві  слова.

Лиш  почуття
В  наше  життя

Щастя  ведуть.
В  них  його  суть,

Також  в  думках.  
В  наших  руках

Щастя  лежить
І,  щоб  з  ним  жить,

Лиш  не  впусти,
Бо  віднайти,

Може,  тобі
В  тузі  й  журбі

Буде  не  так
Легко,  однак.                                                                        


Євген  Ковальчук,  07.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2022

Дощ

Плаче  небо.  Плачуть  хмари.
Дощ  ллє,  мов  з  відра.
Грому  голосні  удари
Б’ють  з  небес  шатра.

Блиска  сяйна  блискавиця.
Дужчає  гроза,
Як  на  небі  громовиця
Хмари  розріза.

Не  спинити  нам  їх  плачу.
Ні,  нам  не  спинить.
Дощ  на  лихо  чи  удачу
Буде  й  далі  лить.

Може,  нам  на  лихо,  може,
Як  нас  облива,
Та  у  той  же  час  поможе,
Щоб  росла  трава

Й  гарні  квіти  виростали,  
Щоб  цвіли  сади
І  дерева  в  них  давали
Нам  рясні  плоди;

Щоб,  засіяні  народом
Зернами  поля,
Нам  врожай  всім  дала  згодом
Матінка-земля;

Щоб  природа  забуяла,
Щоби  ожила,
Щоб  красою  засіяла,
Душу  обняла

Й  пробудила  в  ній  тендітно  
Світлі  почуття,
Що  вели  б  нас  всіх  привітно
Стежкою  життя.


Євген  Ковальчук,  06.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2022

До України

О,  Україно!  Підіймайся
Нарешті  із  колін
І  ворогові  не  здавайся!
Нехай  пізнає  він

Всю  силоньку  твою  могутню!
Йому  здолать  себе,
Свою  культуру  самобутню,
Благаю  я  тебе,

Не  дай.  Із  ворогом  борися!
Йому  нізащо  ти,
О,  Батьківщино,  не  корися,
Щоб  більше  не  нести

Тягар  неволі  та  недолі
Важкої,  як  колись.
Іди  до  волі  та  до  долі
Щасливої.  Борись!

Борись  за  них!  Борись,  як  можеш!
Я  більш,  ніж  певен,  в  тім,
Що  ворога  ти  переможеш
В  двобої  непростім.

Ти  переможеш  у  двобої
Із  ворогом  лихим.
В  тобі  ще  є,  ще  є  герої,
Які  боротись  з  ним

Готові  завжди  до  загину,
До  самого  кінця,
Аби  тебе,  одну-єдину
Порятувати.  Ця

Мить  прийде.  Мить  ця  світла
Настане,  й  будеш  ти,
Неначе  квітонька  розквітла,
Розкішно  лиш  цвісти,

Моя  ти  Україно-мати,
І  протягом  всіх  літ
Собою  будеш  прикрашати
Ти  цілий  білий  світ.                                              


Євген  Ковальчук,  01.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022

"Сказати не те саме, що зробити. "

*****

Сказати  не  те  саме,  що  зробити.
Сказати,  звісно,  легше,  ніж  зробить.
Словами  лиш  не  зможеш  ти  змінити,
Що  прагнеш  відчайдушно  так  змінить.

Щоб  зміни  певні  в  тебе  наступили,
Чекати  долі  знаку,  ні,  не  слід,
А  слід,  набравшись  духом  волі  й  сили,
Самому  змінам  тим  надати  хід.

Їх  ти  лиш  запровадити  зумієш
В  своє  життя,  як  хочеш  того  ти,
Якщо,  що  прагнеш,  добре  зрозумієш,
Аби  потрібні  засоби  знайти,

Ті  засоби  і  способи,  якими
Своєї  зможеш  досягти  мети,
Якщо  користуватися  ти  ними
Навчишся  добре,  щоб  перемогти

Усі  завади,  всі  ті  перешкоди,
Які  стрічаєш  на  шляху  своїм,
Зручної  не  утративши  нагоди,
Аби  кінець  покласти  врешті  їм;

Покласти  врешті  їм  кінець  навіки,
Аби  повік  не  мали  вороття,
Аби  текли  лиш  повноводі  ріки
Солодкого  єдиного  життя,

Життя,  яке  усім  нам  раз  дається,
Принаймні  на  планеті  цій  земній,
Нехай  нерідко  доля  з  нас  сміється,
Б’ючи  в  обличчя,  наче  буревій,

Але  їй  не  дозвольмо  нас  штовхнути
В  провалля  темне,  сповнене  лиш  зла,
Аби  лихая  доля  огорнути
Нас  міцно  вже  ніколи  не  змогла!


Євген  Ковальчук,  06.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022

Життєві миті

Життя  іде,  життя  мина.
Мов  той  сірник,  згорає
Мить  радісна  його  й  сумна,
Що  вороття  не  має.

Але  на  зміну  їм  прийду́ть
Ще  ті  життєві  миті,
Які  у  нього  щось  внесуть
Й  розірвуться,  мов  ниті.

В  житті  бо  вічних,  вікових
Моментів  не  існує,
Та  кожная  із  митей  тих
Наступную  формує.

Без  миті  тої,  що  пройшла,
Наступна  б  не  настала,
Адже  не  мала  б  джерела,
Не  мала  би  начала.

Початок  миті,  що  трива,  
У  миті  попередній.
Кінець  її  лише  бува  
В  наступній,  у  передній.

І  так  життєві  миті  мчать
В  майбутнє  без  упину,
Одна  за  одною  біжать
Без  жодного  спочину.

Їх  біг  спинить  ані  мені,
Ані  тобі  не  вдасться,
Бо  жодна  з  митей  тих  нам,  ні,
Ніколи  не  піддасться.

Вони  завжди  вперед  іти,
Як  і  раніше,  будуть.
Повік  можливості  текти
Їх  люди  не  позбудуть.


Євген  Ковальчук,  05.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2022

"Світ від ненависті та зла…"

*****

Світ  від  ненависті  та  зла
Врятує  щира  доброта,
Що  ніжним  подихом  тепла
І  серце,  й  душу  огорта,

Також  любов  до  всього,  всіх  –
Приємне,  ніжне  почуття  
І  щирий,  радісний  лиш  сміх,
Який  подовжує  життя.

Якщо  в  твоє  життя  ввійду́ть
Вони  не  в  гості,  назавжди,
Тобі  враз  поміч  нададуть
Позбутись  горя  та  біди.

Вони  їх  винищать  у  прах,
Щоб  їх  і  сліду  не  було
Ні  в  почуттях,  ні  у  думках,
Щоб  згинуло  навіки  зло.

Воно  ж  мов  кістка,  що  стоїть
У  горлі,  що  й  не  проковтнуть.
Усе  життя  воно  труїть,
Щоб  щастю  вже  повік  не  буть.

Та  знайдеться  той  антидот,
Аби  прогнати  геть  його,
Аби  дістатися  висот
Єдиного  життя  свого.

Тим  антидотом  світлі  є
Усі  думки  та  почуття.
Як  впустиш  їх  в  життя  своє,
Зустрінеш  щасне  майбуття,

Майбутнє  те,  яке  щомить  
Ми  творимо  вже  повсякчас,
І  те,  як  нам  у  ньому  жить,
Залежить  саме  від  всіх  нас.


Євген  Ковальчук,  05.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2022

Не смійсь з чужого лиха

Не  смійсь  з  чужого  лиха
Вустами  хитрим  рухом
І  навіть  нишком,  стиха.
Не  падай  низько  духом.

Те  лихо,  що  дістатись
Комусь  в  цей  день  посміло,
До  тебе  ж  підібратись
Зуміє  завтра  сміло.

Ніколи  бо  не  знаєш,
Що  доля  зготувала,
Та  завжди  вибір  маєш.
Його  не  відібрала.

Він  завжди  є  у  тебе.
Його  навчись  робити,
Поклавшися  на  себе,
Щоб  лиш  щасливо  жити.

Щоб  помилок  не  мати,
У  інших  вік  навчайся,
Щоб  кращим  ти  міг  стати.
Лиш  тільки  не  здавайся.

Як  щось  не  так  виходить,
Не  бійся  помилиться.
Той  успіх  віднаходить,
Хто  успіхові  вчиться.

Адже  усі  невдачі,
Що  кожен  з  нас  всіх  має,  –            
Життєвії  задачі,
З  якими  нас  навчає

Життя.  Лиш  слід  збагнути
Їх,  вдало  розв’язати,
Аби  щасливим  бути
Й  повік  більш  не  страждати.


Євген  Ковальчук,  05.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022

"Сіяє сонце із-за хмар. "

*****

Сіяє  сонце  із-за  хмар.
Я  поглядом  в  нім  потопаю.
Життя  свого  важкий  тягар
На  плечах  я  своїх  тримаю.

Здається,  ось-ось  вже  впаду,
Не  втримаю  його  я  ноші,
Коли  стрічаю  я  біду,
Життя  моменти  нехороші.

Звичайно,  що  я  обійти
Їх  намагаюсь,  обігнати,
Але,  щоб  щастя  досягти,
Слід  часом  спершу  їх  пізнати,

Слід  їх  пізнати,  пережить,
Із  них  засвоїти  уроки,
Які  навчають  в  світі  жить,
Як  і  куди  робити  кроки;

Робити  кроки  уперед,
До  мрії,  до  мети,  до  цілі,
Аби  життя  було,  мов  мед,  
Солодким  наяву,  на  ділі.

Аби  втілити  у  життя
Свої  всі  мрії  і  надії,
До  них  потрібно  до  пуття
Докласти  всі  зусилля,  дії.

Не  слід  чекати,  доки  хтось
Тому  ще  посприя,  можливо,
Не  слід,  аби  не  довелось
Чекати  все  життя  тужливо.

Покластися  на  себе  слід.
Так,  можуть  друзі  поміч  дати.
Вони  лиш  підштовхнуть  вперід.
Тобі  ж  бо  далі  прямувати.


Євген  Ковальчук,  04.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022

Довіра

Це  стан,  основою  якого
Є  віра  й  правота  міцна,
А  також  чесність,  щирість  в  того,
До  кого  виника  вона.

Ці  невід’ємні  атрибути,
Що  є  фундаментом  її,
У  всіх  повинні  завжди  бути,
Щоб  мати  у  своїй  сім’ї,

Сім’ї  тих  почуттів  високих,
Як  гідність,  доброта,  любов,
Сім’ї  тих  почуттів  глибоких,
Що  є  основою  основ.

Її  не  просто  так  здобути.
Її  потрібно  заслужить,
Але  ще  важче  повернути,
Як  втратив  ти  її  умить.

Адже  вона  зрад  не  прощає.
Як  втратив  хтось  її  хоч  раз,
Хай  з  часом,  може,  знову  має,
Та  вже  не  ту,  як  в  перший  раз.  

Не  буде  вже  вона  такою,
Коли  її  ти  заслужив,
Коли  ціною  дорогою
До  неї  шлях  собі  пробив.

Тому  слід  нею  дорожити
Усюди,  а  також  всякчас,
Щоб  завжди  разом  з  нею  жити,
Щоб  не  настав  розлуки  час.

Вона  ж  бо  слугувати  може
Помічником  нам  на  путі
Життя,  бо  в  слушну  мить  поможе
Сягнуть  до  цілі  в  майбутті.


Євген  Ковальчук,  04.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2022

"За волю та свободу…"

*****

За  волю  та  свободу
Вкраїнського  народу
Борімось  до  кінця,

За  честь  його  і  славу,
Єдиную  державу!
Ні  душі,  ні  серця

Їм  наші  не  скорити.
Не  зможуть  захопити
Ті  люті  вороги

Єдину  Батьківщину,
Бо  б’ються  до  загину,
Піднявши  корогви

Блакитно-жовті,  люди
На  сході,  півдні  –  всюди.
Обов’язок  і  честь  –

Вкраїну,  рідну  мати,
Щосили  захищати
Від  будь-яких  нашесть,

Бо  нас  вона  родила
Й  зростила.  Духу  сила,
Яка  всіх  нас  єдна,

Все  ж  ворога  здолає.
Поразки  він  зазнає.
Закінчиться  війна.

І  Україна-мати
Вся  буде  процвітати,
Мов  квіти  навесні,

Здобувши  світлу  долю,
Свободу,  мир  і  волю
Насправді,  а  не  в  сні.


Євген  Ковальчук,  01.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022

"Що ж повинен я робити…"

*****

Що  ж  повинен  я  робити,
Що  ж,  скажіть  мені,  чинити,

Як  зненацька  враз,  раптово,
Хтозна,  може,  помилково,

Може,  навіть  і  навмисно
Та,  звичайно,  безкорисно

І  у  душу,  і  у  серце,
Як  в  глибокеє  озерце,

Повністю,  цілком  пірнають
І  їх  міцно  огортають

Без  найменшого  вагання
Темні,  мов  тьма,  почування,

Що  ні  втіхи,  ні  відради,
Ні  жалю,  ані  пощади

І  не  знали,  і  не  знають,
І  не  мали,  і  не  мають

Ні  до  чого,  ні  до  кого,
І  подібного  нічого;

Бо  керує  завжди  ними,
Почуттями  тими  злими,

Злість-володарка  одвічна,
Із  якою  лиш  трагічна

Доленька  йде,  наступає
І  життя  усе  проймає

Лиш  моментами  лихими,
Лиш  подіями  отими,

Що  в  житті  місцину  мають
Та  бажання  відбирають

І  любити,  і  творити,
І  на  світі  цьому  жити?                                          


Євген  Ковальчук,  03.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2022

Крилаті думи-янголята

І  вдень,  й  вночі,  коли  всі  сплять,
Заплющивши  вже  оченята,
До  мене  зграями  летять
Крилаті  думи-янголята.

Я  їх  не  проганяю,  ні.
У  розум-дім  свій  їх  приймаю.
Нехай  живуть  у  нім,  в  мені.
Я  їм  даю  усе,  що  маю.

Мов  мати  про  своїх  дітей,
Про  них  я  дбаю  повсякчасно.
Вони  ж  бо  безліччю  ідей
Ввіддячують  мені  прекрасно,

Високих,  світлих  тих  ідей,
Які  я  в  віршах  викладаю,
Ідей,  які  я  до  людей
Стежину  їхню  прокладаю,

Аби  лиш  розуми,  серця
Їх  стежку  тую  відшукали
І  нею  до  життя  кінця
Вперед  лиш  сміло  прямували;

Аби  розкрили  без  хули
Вони  душі  своєї  браму,
Щоб  сили  в  неї  увійшли,
Неначе  до  святого  храму;

Ввійшли  ті  сили,  що  здолать
Поможуть  будь-які  незгоди,
Які  в  своїм  житті  стрічать
Прийшлось,  аби  дійти  до  згоди;

До  згоди  вічної  дійти
В  своїх  думках  і  почуваннях,
Щоб  стану  щастя  досягти
В  приємних  серця  пориваннях.


Євген  Ковальчук,  01.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022

Моє бажання

Маю  я  одне  бажання  –
Щоб  щасливими  всі  стали  –
Щоб  усі  в  житті  страждання
Назавжди  позабували,

Щоб  навіки  їх  позбулись,
Щоб  ніколи  їх  не  мали,
Щоб  усі  вони  минулись,
Душу  більше  не  терзали,

Ані  серце,  ані  тіло,
Ні  думки,  ні  почування,
Щоб,  немов  сірник,  згоріло
В  кожного  із  нас  страждання

І  фізичне,  і  моральне,
І  тілесне,  і  духовне,
І  конкретне,  і  загальне
Те  страждання  невимовне,

Що  наш  розум  позбавляє
Змоги,  здатності,  уміння
Мислити,  як  направляє
Наше  нас  на  те  сумління,

А  також  лиш  те  робити,
Щоб  ми  потім  не  жаліли,
Що  не  так  прийшлось  нам  жити,
Як  того  всі  ми  хотіли,

Як  того  всі  ми  бажали,
Та,  на  жаль,  не  досягнули
Прагнень,  мрій,  які  плекали,
Мов  їм  голови  зітнули.

На  бажаю  я,  щоб  сталось
Це,  нікому  не  бажаю,    
А  щоб  щастя  всім  всміхалось,
Я  бажання  щире  маю.


Євген  Ковальчук,  01.  11.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2022

"Як в двері душеньки твоєї…"

*****

Як  в  двері  душеньки  твоєї
Й  серде́нька  темні  почуття
Стукочуть  з  сили  усієї,
Їх  не  впускай  в  своє  життя.

Не  відчиняй  їх  їм  ні  разу,
Бо,  як  відчиниш,  назавжди
Тоді  потонеш  ти  відразу
У  морі  горя  та  біди.

Адже  тоді  нелегко  стане
Тобі  піднятися  з  їх  дна.
Тоді  лихая  доля  встане
Й  тебе  цілком  зглита  вона

І  не  дозволить  ворухнутись
Ані  вперед,  ані  назад,
Щоб  встать  на  ноги  й  повернутись
В  життя  свого  квітучий  сад.

Адже  не  буде  більш  вже  сили,
Зів’януть  квіти-почуття,
Важкі  роздавлять  серце  брили
Понівеченого  життя,

Роздавлять,  мов  бешкетні  діти
Розцвілі  квіти  у  саду,
Й  не  зможе  серце  більш  радіти
Життю  своєму,  на  біду.

Тоді  твоя  душа  змарніє
І  у  провалля  упаде,
З  якого  й  виходу  не  вздріє,
Його  ніколи  не  знайде́.

Тому,  аби  цього  не  сталось,
Не  упускай  злі  почуття
У  душу  й  серце,  щоб  всміхалось
Тобі  щасливеє  життя.


Євген  Ковальчук,  31.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022

Заздрість

Мов  у  ріку,  у  почуття,
Буває,  глибоко  пірнає,
Коли,  що  ти  хотів,  життя
В  обійми  іншого  приймає

За  те,  що  він  уміє,  зна,
Не  радість,  втіху  та  відраду,
І  сіє  заздрість  навісна
В  душі  великую  досаду.

Мовляв,  чом  він  або  вона
Щось  краще  знає,  більше  має,
Чом  їм,  а  не  мені  сповна
Дарунків  доля  посилає?

Ну  чим  же  я  в  житті  згрішив,
Що  щастя  завжди  обминає
Мене,  що  я  таке  зробив,
Що  вже  мене  й  не  помічає?

Молю,  скажіть,  за  що  це  все,
Коли  життя  і  без  вагання
Всім  іншим  успіхи  несе,
Мені  ж  –  невдачі  та  страждання?

Зазвичай,  всі  міркують  так,
Як  заздрість  душу  наповняє,
Коли  життя  солодкий  смак
Вона  нещадно  позбавляє.

Впустивши  в  розум,  в  почуття,
Чи  слід  усім  нам  з  нею  жити
Й  без  неї  нелегке  життя
Складнішим  ще  стократ  робити?

Гадаю,  замість  зазіхать
На  щастя  іншої  людини,
Все  ж  краще  власне  будувать
У  праці  кропіткій  щоднини.


Євген  Ковальчук,  31.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2022

Війна

Її  ніхто  з  нас  не  хотів,
Ніхто  з  нас  не  чекав,
Але  вона  без  зайвих  слів,
Також  без  зайвих  справ

Прийшла  до  нас,  в  наш  рідний  дім.
Прийшла  до  нас  війна.
Ну,  скільки,  скільки  ж  в  світі  цім
Триватиме  вона?!

Невже  не  буде  їй  кінця
Навіки?  Ну,  невже?
В  тривозі  душі  та  серця.
Дев’ятий  рік  уже

Війна  триває.  В  цей  же  рік
Поширилась  вона.
О,  Україну  споконвік
Терзає  та  війна,

Мов  Україна  –  ласий  шмат,
Що  прагнуть  скуштувать
Всі.  Скільки  ще  безвинних  втрат
Прийдеться  рахувать?

Її  сини  і  доньки  теж
Хоробрі  на  війну
Йдуть.  Рідну  Україну  все  ж  –
Як  матінку,  одну

Всі  захищати  йдуть  у  бій,
Щоб  ворог  підкорить
Її  собі  не  смів.  Двобій.
Не  всім  з  них  пощастить.

Але  готові  полягти
Вони,  аби  лишень
Вона  і  він,  і  я,  і  ти
Стрічали  кожен  день  

Не  зі  сльозами  на  очах
Від  болю,  що  гнітить,
А  з  посмішкою  на  вустах
За  те,  як  добре  жить.                                                  


Євген  Ковальчук,  01.  03.  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2022

"Настав вже ранок, день новий. "

*****

Настав  вже  ранок,  день  новий.
Хоча  і  прохолода  віє,
Я  радий,  що  я  ще  живий.
Життю  моя  душа  радіє,

Прекрасно  тішиться,  співа,
Танцює  у  веселім  танці
Й  думки  приємні  навіва  
Мені  невимушено  вранці;

Думки  про  щастя,  про  любов,
Про  світлі,  ніжні  почування,
Які  без  будь-яких  умов
Ввійшли  б  у  неї,  мов  світання

В  цей  світ,  але  вже  назавжди
І  в  ній,  мов  дома,  оселились,
Аби  провісники  біди
Повік  у  неї  не  ломились.

Бодай  вони  забули  шлях,
До  неї  шлях  бодай  забули,
Щоб  у  думках  і  почуттях
Моїх  вони  повік  не  бу́ли.

У  них  бо  місця  їм  нема.
Нехай  про  нього  і  не  мріють!
Нехай  поглине  їх  пітьма!
Нехай  вони  у  ній  зотліють!

Хай  в  ній  зотліють  до  кінця
Й  розвіє  вітер  хай  щосили
Їх  попіл,  щоб  людські  серця
Ніколи  вже  не  полонили,

Аби  усі,  мов  квіт,  цвіли,
Ні  горя,  ні  біди  не  знавши,
І  завжди  в  злагоді  жили́,
Щасливу  долю  будувавши.
   


Євген  Ковальчук,  31.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022

"Під горою, під крутою…"

*****

Під  горою,  під  крутою
Стояв  хлопець  з  молодою,

Обіймався,  цілувався,
Їй  в  коханні  признавався:

«Я  за  тебе  хоч  у  воду,
Хоч  в  вогонь  за  твóю  вроду.

Лиш  би  ти  тривог  не  знала.
Лиш  би  ти  мене  кохала.

Лиш  тебе  я  в  серці  маю,
Палко  ж  бо  тебе  кохаю

І  думками,  й  почуттями
Я  щомиті  до  безтями.

З  вечора  і  аж  до  рання,
Зрання  і  аж  до  смеркання

Лиш  про  тебе  марю,  мрію
І  плекаю  я  надію,

Що  те  саме  відчуваєш
Ти  до  мене,  в  серці  маєш

Ти  своєму  почування,
Що  палким  вогнем  кохання

І  палають,  й  пломеніють,
Наче  діамант,  зоріють.

Очі  в  тебе,  наче  море.
Тоне  в  них  моє  все  горе

І  уже  не  виринає,
Серце  більш  моє  не  крає.

Наче  золоте  колосся,
Пишнеє  твоє  волосся,

Що  при  вітрі,  мов  у  танці,
І  увечері,  і  вранці

Враз  гойдається  красиво
Й  кожен  порух  –  наче  диво.

А  вуста  твої  медові,
Наче  грона  калинові.

Хто  хоч  раз  їх  поцілує,
Втіху  ніжную  відчує

Тілом,  серцем  і  душею,
Той  у  небі,  над  землею

Буде,  наче  птах,  літати,
Буде  високо  витати

В  думах,  в  світлих  почуваннях,
У  найвищих  пориваннях.

Голос  –  пісня  журавлина,
Що  над  горами  мов  лине.

Руки  в  тебе  білосніжні,
Лагідні,  тендітні,  ніжні.

А  душа  твоя  глибинна  –
Наче  дивная  перлина,

Світлих  почуттів  криниця,
Нерозкрита  таємниця.

Варто  в  неї  лиш  пірнути,
Зразу  можна  потонути.

Варто  з  нею  полюбитись,
Як  можливо  й  загубитись

В  пестощах  її  ласкавих,
Теплих,  чистих,  нелукавих,

Мов  у  лабіринті  тому,
Звідки  виходу  нікому

Віднайти  повік  не  вийде,
Хай  же  навіть  хтось  і  прийде

Поміч  необхідну  дати  –  
Виходу  не  відшукати.

Серце  в  тебе  золотеє,
Квітко  гарна,  люба  феє.

Серце,  повне  добротою
І  любов’ю  дорогою,

Що  й  ціни  бо  їй  немає.
Серце  теє  зігріває

І  голубить,  і  втішає,
І  творити  надихає,

І  так  гаряче  любити,
І  щасливо  в  світі  жити,

Жить,  допоки  серце  диха,
Жить,  не  знаючи  ні  лиха,

Ні  тривог-розчарування,
Ані  жодного  страждання».

Слухала  вона,  зітхала
І  тих  слів  нектар  впивала,

Слів  прекрасних,  слів  глибоких,
Слів  величних,  слів  високих,

Що,  признатися  вам  мушу,
Полонили  серце  й  душу

Дівчини,  адже  кохала
Теж  вона  його  й  сказала:

«Так,  слова  твої  –  мов  перли.
Щоб  вони  лиш  не  заперли

В  світі  золотої  мрії
І  солодкої  надії

Назавжди  мене  з  тобою
Та  із  долею  лихою,

А  щоб  справжнім  явом  стали
Й  щастя  нам  подарували».                                


Євген  Ковальчук,  30.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022

"День за днем минає час. "

*****

День  за  днем  минає  час.
Рік  за  роком  і  життя
Протіка,  пливе  від  нас
У  далеке  майбуття.

Що  було,  нема  тепер.
Те,  що  буде,  ще  прийде́.
Хтось  родився,  хтось  помер,
Не  важливо,  хто  і  де,

Бо  життя  вогнем  горить
В  світі  всюди  та  завжди,
Залишаючи  щомить
Певнії  свої  сліди,

Ті  сліди,  що  по  життю,
Наче  човники,  пливуть,
Ті  сліди,  що  майбуттю
Певні  зміни  нададуть;

Зміни  ті,  яких  йому
Не  удасться  обійти,
Ні  йому,  ні  усьому,
Що  з  ним  буде  поруч  йти.

Всі  події,  що  пройшли.
Був  початок  певний  в  них,
Та  перш,  ніж  вони  пішли,
Змін  набула  кожна  з  них.

Так  було  і  так  будé.
Не  змінити  нам  цього.
Все  те,  що  вперед  іде,
Дійде  наслідку  свого.

Щоби  наслідок  був  цей,
Як  бажаємо  я  й  ти,
Втіленням  своїх  ідей
Завжди  слід  за  ним  іти.


Євген  Ковальчук,  29.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2022

Тиша

Люблю  я  дуже  тиші  час,
Коли  навкруг  все  тихне.
І  світ  увесь  немов  погас.
Нічого  ані  дихне.

Не  чути  ані  звуку  в  ній,
Неначе  все  зникає,
І  тіло  у  порі  отій
Спокійно  спочиває.

З  ним  також  серце  спочива,
Натомлене  від  шуму.
З  ним  спочива  й  душа  жива
Від  болісного  суму.

Я  в  ній,  мов  у  ріці,  тону,
І  вже  не  виринаю.
Мов  у  морськую  глибину,
Я  в  неї  поринаю

І  на  її  глибокім  дні,
Коли  по  ньому  ходжу,
Всміхається  ураз  мені
Те  щастя,  що  знаходжу.

За  ним,  мов  тінню,  я  іду,
Іду  його  стежками,
Але,  чи  я  його  знайду
З  замитими  слідами?

Та  тиша  враз  без  жодних  слів
Мені  той  шлях  вказала
У  формі  дум  і  почуттів,
Які  невпинно  слала.

У  них  бо  й  криється  воно,
За  їхньої  лиш  згоди.
Їх  мати  кожному  дано.
Вони  в  нас  від  природи.


Євген  Ковальчук,  29.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022

"Борися, й переможеш…"

*****

Борися,  й  переможеш,
Іди,  і  ти  дійде́ш
До  цілі.  Так,  ти  зможеш,
Як  сумніви  всі  стреш,

Як  сумніви  й  зневіру
Зітреш  у  небуття,
Упустиш  світлу  віру
У  серце,  у  життя,

Як  впустиш  ті  надії
У  серденько  своє,
Що  добрії  події
Ввійду́ть  в  життя  твоє;

Ввійду́ть,  але  не  в  гості,
Навіки,  назавжди,
Щоб  ти  позбувся  злості,
Зневіри  та  біди,

А  сповнився  душею
Любов’ю  та  добром,
Щоб  ширив  ти  землею
Їх  щиро,  із  теплом;

Щоб  сіяв  враз  усюди  
Ти  їх  в  серця  людські,
Аби  забули  люди
Усі  часи  важкі,

А  щоби  панували
В  них  світлі  почуття,
Які  б  їх  проводжали
Впродовж  всього  життя;

Щоб  ввік  не  протікали
Ні  сльози,  ані  кров,
Щоб  в  світі  панували
Завжди  добро  й  любов.


Євген  Ковальчук,  29.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022

"Моє життя - мов твір без теми…"

*****

Моє  життя  –  мов  твір  без  теми,
Мов  пісня,  в  кóтрій  приспіву  нема,
Як  ринуть  хвилями  проблеми
І  серце  огорта  пітьма  німа,

Та  знаю  я,  проблем  злі  чари
Незламна  воля  внутрішня  здола,
Розвіє  їх,  мов  вітер  хмари,
Їх  знищить,  спалить,  мов  вогонь,  дотла

І  навіть  сліду  не  зоставить,
Аби  не  відновились  більше  знов,
На  місці  їхньому  поставить
Здоров’я,  мудрість,  успіх  і  любов.

Здоров’я,  щоб  ніколи  хворим  
Не  був  я  тілом,  ні  душею  теж,
А  сильним  завжди  був,  бадьорим,
Аби  здоров’ю  я  не  знав  і  меж.

А  щастя,  щоб  на  цьому  світі
Відчув  усю  я  щастя  глибину,
Щоб  квітнув,  наче  квітка  в  цвіті,
Розкривши  світу  дивну  таїну.

А  успіх,  щоб  усі  ті  справи,
В  які  немов  вдихав  би  я  життя,
Вінчались  ним  не  ради  слави,
Заради  світлого  лиш  майбуття.

Любов  до  всіх  і  до  усього,
Як  до  природи,  так  і  до  людей
Й  на  думку  не  спадало  б  злого
Нічого,  навіть  дрібки  злих  ідей,

А  щоб  з’являлись  ті  ідеї,
Що  людям  указали  б  гідний  шлях,
Цвіли,  неначе  орхідеї,
Завжди  у  їхніх  душах  і  серцях.


Євген  Ковальчук,  28.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2022

Настане край війні

Настане  край  війні.
Я  певен  на  всі  сто.
Ми  сильні  і  міцні.
Ми  дужі,  як  ніхто.

Ми  ворога  ущент
Здолаємо.  Прийде́
До  нас  всіх  цей  момент,
Якого  кожен  жде,

Бо  правдонька  свята
За  нами.  В  нас  вона
Буяє,  розцвіта,
Мов  квітка  чарівна.

Настане  край  війні.
Воєнні  дні  минуть.
Настануть  мирні  дні.
Вони  до  нас  прийду́ть,

Прийду́ть  в  наш  рідний  край,
Поклавши  цій  війні
Кінець,  фінал  і  край
Навік.  У  глибині

Душі  я  вірю  в  це.
Ні,  певен  я  у  цім,
Хай  як  би  у  лице,
У  серце,  наче  грім,

Мов  блискавка,  не  б’є
Війна  щосили  нас,
Бо  справедливість  є.
Настане  мирний  час.

У  мирі  буде  жить
Все  ж  завжди,  повсякчас,
Кожнісінькую  мить
В  цім  світі  кожен  з  нас,

Допоки  серця  стук
Тихесенько  звучить:
«Тук-тук,  тук-тук,  тук-тук»,
 Допоки  будем  жить.                                                


Євген  Ковальчук,  28.  02.  2022  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022

Знаю!

Знаю!  Біди  всі  скінчаться,
Їх  скінчиться  довга  мить.
Люди  всі  колись  навчаться
Один  одного  любить.  

Знаю!  Ті,  що  потерпають
У  жорстокій,  злій  війні,
Миру  вічного  зазнають
В  рідній,  любій  стороні.

Знаю!  Ті,  що  відчувають
Голод,  холод  –  люте  зло,
Скоро  все  ж  таки  пізнають
І  достаток,  і  тепло.

Знаю!  Труднощі  на  ділі
Подолає  кожен  з  нас
Й  досягне  своєї  цілі,
І  її  настане  час.

Знаю!  Ті,  що  відчувають
Внутрішнюю  самоту,
Вірних  друзів  відшукають,
Їх  відчують  теплоту.

Знаю!  Зло  навік  розтане,
Відійде́  у  небуття.
На  його  бо  місце  стане  
Добре,  ніжне  почуття.

Знаю!  Вся  ненависть  зв’яне,
Більш  не  буде  литись  кров,
А  розквітне  полум’яне,
Світле  почуття  –  любов.

Знаю!  Звісно,  незугарно
Спиниться  життєвий  хід  –
Знатимеш,  що  не  намарно,
Як  залишив  добрий  слід.
 
 
Євген  Ковальчук,  28.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2022

"Добре, де немає нас…"

*****

Добре,  де  немає  нас,
А  де  є,  завжди  погано?
Та,  чи  висновок  в  цей  час
Ви  зробили  не  зарано?

Я  гадаю,  що  життя
Добре  на  земнім  цім  світі,
Як  думки  та  почуття,
Наче  в  пишнім  буйноцвіті,

Як  думки  та  почуття  
Завжди  у  взаємній  згоді,
Де  вони  в  нас  до  пуття
Нам  усі  стають  в  пригоді.

Лиш  потрібно,  звісно,  нам
Їх  як  слід  впорядкувати,
Щоби  почуттям  й  думкам
Труднощі  всі  подолати,

Труднощі,  які  в  житті
В  нас  нерідко  виникають,
Що  до  щастя  на  путі
Нас  лише  назад  штовхають.

Та,  хто  думи  й  почуття
Завжди  має  світлі,  чисті,
То  тому  іще  життя
Дасть  моменти  променисті,

То  тому  життя  надасть
Їх,  щоб  доля  лиш  всміхалась,
Щоби  будь-яка  напасть
Навіть  і  не  наближалась.

Треба  почуття  й  думки
Від  усіх  тривог  звільнити,
Щоб  життя  всі  сторінки
Світлим  щастям  оповити.


Євген  Ковальчук,  28.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022

До суму

О,  сум  гіркий,  іди  додому
І  більш  повік  не  повертайсь!
Немає  місця  в  серці  мому
Для  тебе.  З  нього  забирайсь!

Не  смій  тривожить  більш  ніколи
Його  ті  світлі  почуття,
Що  квітнуть  в  нім,  мов  матіоли.
Назавжди  йди  з  мого  життя!

Його  не  сповнюй  більш  собою,
Хай  що  би  там  не  відбулось,
Й,  мов  річка,  долею  гіркою
Моє  життя  ввік  не  лилось.

Ти  в  ньому  сієш  ті  події
Без  жалю  та  без  співчуття,
Які  без  жодної  надії
Лиш  труять  все  моє  життя,

Яке  на  цьому  світі  плине,
Якому  і  ціни  нема,
Адже  воно  одне,  єдине,
Бо  світ  цей  раз  лише  прийма.

Не  хтів  би  я  повік,  нізащо  
Його  з  тобою  лиш  прожить.
В  моїм  житті,  скажи  ти,  нащо?    
З  тобою  жить  –  то  ліпш  не  жить.  

Сховай  ти  пазурі  від  мене!
Мою  ти  душу  не  лякай!
Хай  серденько  моє  шалене
Із  нею  віднайде́  свій  рай.

А  рай  для  них  –  без  тебе  жити.
Тож  геть  скоріше  з  них  іди
І  не  забудь  навік  спалити
Свої  в  них  спогади-сліди!


Євген  Ковальчук,  27.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2022

Думка

Її  ти  не  побачиш,  не  почуєш.
Рука  її  ніколи  не  торкнеться,
Але  ти  в  розумі  її  відчуєш,
Коли  вона  до  нього  пробереться.

Хоча  вона  невидима,  безлика,
Не  значить  це  те,  що  її  немає,
Адже  в  ній  сила  криється  велика,
Якою  в  речі,  мов  життя  вдихає.

Всьому,  що  люди  створюють  на  світі
Земнім,  початок  думка  покладає.
Ми  їй  завдячуємо,  що  у  буйнім  цвіті
У  голові  ідея  виникає,

Ідея  щось  створити,  щось  зробити,
На  що  єство  у  нас  би  спромоглося,
І  тут  же  заходитись  те  чинити,
Щоб  краще  в  світі  нам  усім  жилося;

Жилося  так,  як  кожен  з  нас  бажає:
У  злагоді,  достатку  та  любові,
Тому,  хто  в  скруті  десь  перебуває,  
Щоб  поміч  дати  ми  були  готові.  

Адже  на  світі  ми  усі  живе́мо,
Щоб  завжди  ми  були  на  нім  щасливі.
В  одному  ж  бо  човні  життя  пливе́мо.
Тож  будьмо  всі  взаємоспівчутливі!

Байдужими  не  будьмо,  вас  благаю!
Розправмо  враз  душі  розлогі  крила
Й  летімо  уперед,  до  щастя!  Знаю,
У  всіх  нас  є  в  душі  могутня  сила,

Та  сила,  що  нещастя  всі  здолає,
Щоб  завжди  у  любові  й  щасті  жити,
Але  без  праці  щастя  не  буває,
Бо,  щоб  його  здобути,  слід  робити.


Євген  Ковальчук,  25.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022

Спогад

Із  пам’яті  він  виринає,
Мов  риба  з  моря,  у  той  час,
Коли  уважно  пригадає
Те,  що  минуло,  кожен  з  нас.

В  минуле  нас  він  повертає,
Нас  поверта  в  події  ті,
Яких,  хоч  зараз  вже  й  немає,
Та  стались  в  нашому  житті.

Він  в  них  немов  життя  вдихає
Удруге,  втретє  –  безліч  раз’,
І  кожен  з  нас  переживає
Події  ті,  мов  перший  раз,

Так  наче  те,  що  відбувалось
Рік,  два  чи  три  тому  –  давно,
Нікуди  в  нас  не  подівалось,
Немов  стається  знов  воно.

І  зовсім  значення  не  має,
Подія  горя  чи  добрá,
Адже  він  їх  не  вибирає,
Мов  зерна,  не  перебира.

Ним  пам’ять-владарка  керує.
На  поводі  він  в  неї  йде.
Куди  вона  його  спрямує,
Туди  за  нею  він  й  піде́.

Буває,  в  ній,  мов  в  лісі  тому,
Зайде́  і  губиться  умить,
Не  знайде  вже  шляху  додому,
На  поміч  інший  спогад  мчить.

Буває,  він  в  ній  потопає
Й  уже  ніяк  не  вирина,
Та  інший  спогад  помагає
Йому  спливти  з  її  бо  дна.


Євген  Ковальчук,  25.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022

Рік

Чотири  пори  року  в  нім.
Це  літо,  осінь  і  зима  з  весною.
Відомо  це  давно  усім.
Для  нас  усіх  не  є  це  новиною.

У  кожній  з  тих  пір  року  є
По  три  сестриці.  Більше  не  буває.
У  всіх  них  місце  є  своє
І  кожна  завжди  добре  місце  знає.

Вони  всі  мають  імена,
Які  їх  влучно  характеризують.
Усі  вони,  звичайно,  ще  здавна
Цим  світом  між  людей  собі  прямують.

Ім’я  загальне  –  місяці,
Які  з  тридцяток  днів  у  нас  тривають,
Та,  звісно,  їхні  дні  оці
Коротшими  чи  довшими  бувають.

У  літа  першим  червень  йде  –
Червоний  місяць,  ягоди  червоні.
З  собою  тридцять  днів  веде
Й  нішо  в  них  не  стоїть  на  перепоні.

А  другий  липнем  зветься.  Так
Назвали.  Липи  ж  в  пору  цю  квітують.  
В  нім  тридцять  і  один  день  в  такт
Один  за  одним  повагом  крокують.

За  липнем  серпень  до  всіх  нас
Приходить  скоро  ось  уже  віками.
В  нім  стільки  ж  днів,  як  в  липні.  Час
Настав  жнив  злаків  в  нас  серпами.

За  літом  осінь  настає.
Спочатку  вересень  у  ній  минає.
Від  квітів  вересу  ним  є.
Днів  тридцять  у  собі  він  завжди  має.

За  ним  йде  жовтень,  адже  лист
Вже  на  гілках  дерев  ураз  жовтіє.
Днів  тридцять  і  один  цей  хист
Він  нам  усім  показувати  сміє.

Як  жовтень  вже  від  нас  піде́,
То  листопад  за  ним  же  наступає,
Бо  листя  із  дерев  падé.
Він  тридцять  днів  усіх  нас  розважає.

А  далі  нас  віта  зима
Із  груднем,  в  час,  як  в  грудки  льодовиті
Вбирається  земля  сама.
Днів  тридцять  і  один  у  них  сповиті.

А  потім  січень  нас  стріча.
В  цей  час  ділянки  від  корчів  зсікають,
Точніш  зсікали.  Звалось  це  «Січа».
Днів  стільки  ж,  як  у  грудні,  в  нім  минають.

За  ним  і  лютий  вже  стрічать.
Мороз  зазвичай  найсильніш  лютує.
Днів  двадцять  вісім  може  мать
Чи  двадцять  дев’ять  днів  він  нам  дарує.

А  по  зимі  весна  вже  мчить
Із  березнем,  коли  вже  розквітає
Береза,  листям  шелестить.        
Днів  стільки  ж,  як  і  грудень,  він  триває.

А  далі  квітень  поспіша
До  нас.  Він  квітами  нас  утішає.
А  з  ним  в  нас  квітне  і  душа.
Днів  тридцять  у  собі  він  уміщає.

А  після  нього  травня  час.
Усю  він  землю  травами  вкриває.
Тому  і  зветься  травнем  в  нас.
Днів  тридцять  і  один  в  собі  він  має.

Отак  собі  й  минає  рік.
Отак  у  нас  минає  час  з  роками.
Було  так,  буде  так  повік
І  не  змінить  увік  цього  нам  з  вами.


Євген  Ковальчук,  24.  10.  2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2022