| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Я одинокая капелька упавшая с неба.
С того самого неба, на котором
Живут все надежды твои и мечты.
Я маленькая капля сброшенная наземь –
Такая одинокая и незаметная…
Если бы кто-нибудь мог хоть на мгновенье представить: как это хорошо,
Лететь в ослепительно-бирюзовой пустоте
Между вчерашней безмятежностью
И завтрашним небытием…
Ох, если уж мне суждено неминуемо сгинуть,
Бесследно исчезнуть в этом прекрасно-уродливом мире –
Пускай мой полёт оборвётся у самого края!
Пусть ветренным августом этим
Отныне увязшем в бесконечном хранилище памяти тёплых, безоблачных дней –
Пускай я приду, как приходят все падшие звёзды.
Пускай ты увидишь лишь неясный, тускнеющий шлейф –
(я вспыхну и сразу погасну) –
Расплывчатый шрам, туманность,
Истаивающую насечку на змеином тулове Млечного Пути…
Пусть пеплом бесцветным, что останется после меня
Окрасят вскипевшее утро ненаступившего дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999738
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.11.2023
Істоти пірнають у небо
Затьмарене чорними хмарами.
Разом триматись на хвилях
Зовсім не важко. Жвавими
Міцними крилами збовтують прозоре повітря.
Танок єднає коло. Чи може то око чиєсь
Що мерехтить у зоряному світлі?
Вітер немов божевільний
Рве простір шматками минулого.
Небезпечний досвід, триває політ –
Лише наприкінці хвилювання відчули ми
Та більш нічого, - приречені бранці.
Я мушу йти, але сподіваюсь що ти
Як завжди розбудиш мене рано-вранці…
Ніч майже скінчилася.
То ж даремно лічити хвилинами
Численну безодню часу.
Натомість ми були б повинні
Запам’ятати не досить складне правило:
Ті істоти що здіймаються вище всіх
Мають повернутися до землі наодинці й останніми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2023
Сине, сине мій!
Війна триває вже тисячу років і нема їй кінця
Світи згортаються немов у полум'ї листя
А в тім хоча руйнуються сім'ї та дитина не впізнає отця
Все йде як належить, повір - це напевне й навмисно!
Доля людська: мати трохи більше ніж світловий меч,
Кохати принцес, з залізяками товаришувати, мандрувати у всесвіті,
Але раптом прокинешся у повсякденні запеклих ворожнеч
І не згадаєш навіщо та ким ми були тут покинуті.
Сине, сине мій! Благаю тебе, пам'ятай:
Коли фатум торкнеться обличчя твого схолоднілими чорними лапами
Не ховайся й не жени від серця свого крукових зграй
Бо даремно це. Вируш стежинами клятими
Залишай вчителів, і коханок, і друзів, і будь-кого ще
Хто заважатиме бачити шлях до майбутнього
Силу відчуй у собі й намагайся завше
Відрізняти примарне від сутнього…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2023