О роде мій!


                           О  роде  мій,  з  твоєї  пуповини
                           Я  проросла  людиною  в  цей  світ.
                           Про  це  я  пам’ятати  теж  повинна,
                           Аби  не  осквернити  гідний  слід!

О  роде  мій,  прадавній,  український,
Ти  історичні  витримав  шторми.
Гіркі  лилися  сльози  материнські…
Про  це  іще  напишуться  томи…
Кріпацьку  долю  знав  не  із  чуток  ти,
Хоча  характер  волелюбний  мав,
Тебе  вважали  іноді  і  «скотом»,
А  ти  рукИ  все  ‘дно  не  цілував.
Терпів  ти  різок,  батогів  удари,
Носив  тижнями  кров’яні  сліди.
Господар  твій  був  жадібний,  нездара:
Тебе  відлити  шкодував  води.

Пізніш  пізнав  ти  і  жахи  репресій,
Мав  холоду  і  голоду  тавро,
Жив  не  один  рік  під  московським  пресом,
Але  любив  і  землю,  і  Дніпро.
Пекли  тебе  неправдою  і  гнули,
У  темряві  вели  на  ешафот,
Але  в  тобі  надія  не  заснула  –
Готовий  був  умерти  за  народ.

О  роде  мій,  не  раз  тебе  карали
ГУЛАГами,  Сибіром,  де  якут.
Вкраїнську  душу  з  болем  виривали,
Ти  ж  вистояв  без  каяття-покут.
Я  щосекундно  п’ю  твоє  причастя,
Адже  твоя  в  мені  пульсує  кров.
Одне  у  нас  і  щастя,  і  нещастя,
Тобі  належить  і  моя  любов.
Люблю  тебе  й  любитиму  до  скону,
Вклонюсь  тобі  і  вкотре  повторюсь
Про  це  з  іконою  і  без  ікони:
За  тебе  небу  вічному  молюсь!
2.12.2023.

©    Ганна  Верес  Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2023
автор: Ганна Верес