Завтра знову попрощаються з героєм,
На колінах проведуть в останню путь…
Низько голову схиливши, тихо з болем,
Скупим словом, пом’яне й комбат, мабуть.
Що сказати можна, якщо недалеко,
Ще летить сліпий снаряд в оком, де ви,
Досі стоїте в мороз, мов крига, вперто,
Як не намагались лізти б вороги.
Скільки мін не розпорошували б землю,
Скільки нових ран не ніс зимовий день,
В голові одна лиш думка: все це стерплю,
Хоч постійно ти, для кулі, тут мішень…
Скоро рідні попрощаються з тобою,
Десь далеко в місті, чи в глухім селі,
Поховають твоє тіло під горою,
І навколішках стоятимуть знов всі.
З неба білий сніг притрушує могили,
Буде ковдра земляна тобі мов пух,
Ти життя своє віддав аби ми жили,
Ну, а душу передав до Божих рук.
Хай і там тебе зустрінуть на колінах,
Знає Бог Всевишній, ти це заслужив…
Тут залишиться лиш пам’ять у світлинах,
Як загинув по-геройськи і, як жив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2023
автор: Ярослав Ланьо