А тополя струнка та висока,
Що простягує віти до неба
Загубила і сон свій, і спокій,
Закохатися ж було їй треба
В явора сильного молодого,
Що над ставом стоїть похилившись,
Хоча верб хоровод навкруг нього
Та йому щось не весело з ними.
До тополі він теж не байдужий,
Так без неї самотньо і сумно,
Та й тополя також за ним тужить.
Та не бути ніколи їм разом.
Лише здалеку будуть дивитись
Він на неї, вона ж бо на нього,
Милуватися теж одне одним,
Доля так уже розпорядилась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001712
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2023
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський