Допоки струна в моїм серці бринить
І муза слова диктує,
Допоки в мені Україна болить,
За неї молюсь, святую.
Відколи цю землю ногами топчу,
Впиваюся трунком м’яти,
До днів до останніх її не зречусь.
Люблю її так, як матір.
«Розп’ята була ти не раз на хресті,
Кайданки несла колючі,
Прожиті тобою часи непрості,
Коли пила біль болючий…
Лежиш ти сьогодні в руїнах, в огні –
Москва тебе розпинає.
Клекоче знов помстою кров у мені.
До світу мій глас лунає. –
Невже ти безсилий, глухий чи німий,
Що нас убивать дозволив?
Москва після нас тебе буде громить,
Твою теж розчавить волю».
Допоки стежину життєву топчу,
Землі буду пити чари.
Ніколи народних я ран не прощу
Задуреним яничарам*.
4.01.2024.
• - професійний військовий корпус у Османській імперії, піхота, набрана з невільників
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2024
автор: Ганна Верес