Сніг іде небом.
Похмурим. Донизу.
Білою пудрою
вільно спадає.
Певно так треба.
З сніжного бризу
ніжною ковдрою
землю встеляє.
Дивлячись в небо
увись ізнизу –
сніг, ніби шторою,
погляд ховає.
Десь через себе
шляхом стриптизу
свею натурою
всіх спокушає.
В тім є потреба –
скинути ризу
сніжно-прозорую,
що все вкриває,
і злиться з небом
в дусі екстазу
там, понад хмарою,
де сніг літає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2024
автор: Павло Коваленко