Ухилянт
Мав я вроджений талант, був з пелюшок ухилянт,
Я б напевно й не родився, якби батько ухилився,
Але мама не «зівала», пильність батькову приспала,
Тож предмет його зусиль, цього разу влучив в ціль.
Через довгих сорок тижнів, я почав «вострити» лижі,
Вихід наче роздивився, але зразу ухилився,
Тим шляхом, яким зайшов, принципово не пішов,
Вискочив на Божий світ, навпрошки – через живіт,
Мамці вивернув нутро і поїхало – пішло,
Весь у батечку, авжеж, гени пальцем не зітреш!
Ріс поволі, розвивався і від всього ухилявся,
Цицьку брати не хотів, головою все вертів,
Горщик геть ігнорував, там де бачив, там сідав,
Приміряв я без упину, дві ноги в одну штанину,
Коли мама одягала, гірко сльози проливала,
Голову постійно пхав, замість коміра в рукав,
А бабуся мені зранку, в ложку набирала манку,
Але втрапити до рота, то була ще та турбота!
В око, в вухо, навіть в ніс, каша потрапляла скрізь.
Далі був садок дитячий, де я навхилявсь добряче -
Всі ліпили з глини зайця, а я страусині яйця,
Всі на вулицю гуляти, а я в ліжечко поспати,
Після сну всі в туалет, а я знову на паркет…
Потім школа, інститут, ухилявся там і тут –
На уроки не ходив, в карти грав, горілку пив,
Всі на збір металолому, а я біг собі додому,
Всі на яблука в село, а я на сеанс в кіно.
Боксом пробував займатись, там потрібно ухилятись,
З того вийшов результат, все ж отримав атестат.
Потім вговорила мати, мене далі поступати,
А щоб був надійним вступ, від свині заперла клуб.
Alma Mater радо стріла, хист утричі проявила –
Їде курс мій на картоплю, я не їду – в мене соплі,
На екзамен час іти, я не йду – в мене глисти,
По дівкам ночами шлявся, днями потім відсипався,
Одногрупники на пари, я на пиво до пивбару,
Сесій, жодної не здав, торбою все закривав,
А в кінці вже, за диплом, розщитався кабаном.
Двічі був я оженився, потім двічі розлучився,
Кожній в якості сюрпризу, залишив по спиногризу,
А от аліментів жодних, я платити був незгодний,
Бо на те я й ухилянт, різнобічний мій талант,
А коли прийшла війна, він розкрився вже сповна!
Від міського військомату, ухилявсь через Карпати,
Чув, що там за грубі гроші, є провідники хороші,
Взяв одного в окулярах, щоб провів мене в Мадяри,
Але той не розгубився, суму – хвать… і розчинився.
Тож я сам блукав, блукав, йшов вночі, а днями спав,
Ледь був не замерз у горах, опинився у Лумшорах,
Поки я пірнав у чан, ТЦК до мене мчав,
То місцеві дали звістку, так отримав я повістку.
Але попри все не здався і надалі ухилявся –
На базарі у цигана купив маску дідургана,
Тільки перший раз надів, дощ пішов і маску змив,
Одружився на каліці, віз у Лодзь її лічиться,
Прикордонник – правдолюб, виявив фіктивним шлюб,
Раз перетинав границю, перебравшись в молодицю,
Навіть стать хотів змінити, щоб у війську не служити.
Тричі плив через Дністер, ледь від холоду не вмер,
Через Тису плив два рази, у костюмі водолаза,
На матраці через Прут, відловили там і тут.
Я не став пускати соплі, їхав як мішок картоплі,
І в коробці з цигарками, в скотовозі із бичками,
Їхав в кузові під дном, вкритий порваним рядном,
Але плани не здійснились, всі ганебно провалились…
І тепер я на війні, копирсаюся в багні,
Замерзаю по окопам, по звіриним лазю тропам,
Бігаю із автоматом, всіх кацапів крию матом,
За життя своє чіпляюсь і від всього ухиляюсь –
Як іду в наряд на «нуль», від сліпих ворожих куль,
Від прицільного вогню, ухиляюсь за броню,
Як виходжу на дорогу, ухиляюся від ВОГу,
Від уламків і від мін, від снарядів, хай їм хрін!
Як бліндаж зроблю до ладу, від Торнадо і від Граду,
Від підступних хижих дронів, що кружляють, як ворони,
Як на штурм біжу, еге, від гранат і РПГ,
Від усього залізяччя, що летить, як дощ неначе,
Від страху і боягузтва, підлабузництва і глупства,
І що головне наразі, від тупих, дурних наказів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003424
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2024
автор: Костянтин Вишневський