Герої Майдану. Мельничук Володимир

[b]Мельничук  Володимир.  Останній  репортаж[/b]

Він  волонтером  був.  Беззбройним.
Безжальний  –  снайпера  приціл.
Вже  сонечко  ховалось  в  кронах
І  тиша  залягла  навкіл…
Він  встиг  лише  сказати  :  «Мамо…»
І  –  постріл  тишу  розколов!
«Швидка»  петляла  між  дворами,
І  час  –  повільно  так  ішов,

Неначе  в  ступор,  в  невідомість
Все  падало…  Помер.  Помер…
Він  не  загрожував  нікому  -
Майдана  вічний  репортер.
Будівлі…  Вулиці…  Обличчя.
Ось  –  зовсім  юних  пронесли…
До  нього  люди  так  тяглися!
І  ось  тепер  ми  знов  прийшли…

Тут  кров  обуренням  клекоче.
Тут  геній  злий  посіяв  смерть.
З  його  світлин  –  обличчя,  очі,
Добром  наповнені  ущерть.
І  знов  питаємо  «допоки?»
Коли  чекати  перемог?
А  по  бруківці  –  кроки…  кроки…
І  правду  знає  –  тільки  Бог.
19.02.2015

З  перших  днів,  працюючи  волонтером  на  Майдані,  Володимир  допомагав  всім,  чим  міг  –  знімав  відео  та  фото  в  найгарячіших  точках  Майдану,  вивозив  поранених,  доставляв  продукти,  прибирав  вулицю,  приймав  участь  у  зведенні  барикад.  
20  лютого  2014  року  він  також  був  на  Майдані.  Після  того,  як  наступило  затишшя  після  ранкового  розстрілу  протестувальників  на  вулиці  Інститутській,  мирні  люди  зайшли  в  «Жовтневий  палац»,  який  нещодавно  був  залишений  силовиками.  Серед  цих  людей  були  і  Володимир  Мельничук  з  дружиною  Марією.  Вони  допомагали  робити  прибирання  в  приміщенні.  Близько  17  години  вечора  вийшли  звідси  назовні  на  оглядовий  майданчик  біля  «Жовтневого  палацу»,  де  планували  зустрітись  зі  своїм  товаришем.  На  цей  момент  ранкова  стрілянина  на  вулиці  Інститутській  вже  припинилась.  Вже  сідало  за  обрій  сонце,  наче  промовляючи  своїми  зникаючими  за  горизонтом  променями,  що  небезпека  вже  відступила.  Володимир  якраз  розмовляв  по  телефону  зі  своєю  мамою,  обіцяючи  їй  скоро  повернутись  додому.  
Але  в  цю  мить  пролунав  іще  один  постріл.  Володимир  Мельничук  був  без  каски  та  будь-якого  захисту,  але  снайпер  вистрелив  саме  в  нього.  Куля  влучила  йому  в  шию  саме  в  той  момент,  коли  він  в  телефонну  трубку  промовив  слово  «мамо…».  Це  було  останнє  слово,  яке  він  встиг  промовити  у  своєму  житті.  Помер  Володимир  у  17-й  лікарні  міста  Києва.  Йому  було  39  років.
Герой  України  з  удостоєнням  ордена  «Золота  зірка»  (посмертно)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2024
автор: Ірина Лівобережна