Зеленіє озимина
Під лютневим холодним сонцем.
Ніби пір’ячко на долоньці,
На розхристанім полі вона.
Пожаліла їй знов зима
Снігової пухкої ковдри.
До весни вже не так і довго,
Але прихистку в полі нема…
Світить сонце з останніх сил,
Та зігріти її не здатне.
Червоніє знов безпорадно,
Поринаючи за небосхил.
Учепилася в чорнозем,
П’є із нього життєві соки –
І зерно на стеблі високім
Сниться їй під лютневим дощем…
А життя сильніше за смерть!
А добро над злом переможе!
Вона вистоїть, вона зможе –
І засіки наповнить ущерть.
Лютий 2024 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006062
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2024
автор: Олександр БУЙ