Скажу вам без патетики поета,
що кожен з нас подібний до пакета.
Немає в тому нашої вини:
ми виникли із вторсировини.
До нас же нащі пращури, мов пластик,
пластами поколінь змогли накластись,
щоб генна інженерія дала
нам свіжопереплавлені тіла.
До того ж, кожен з нас у світ приходить
із власним запотиличним штрихкодом.
До сьомого коліна в ньому – все,
що кожен, як пакет, із нас несе,
всі риси і параметри. А далі,
що кожен з нас у себе наскладає –
гнів? страх? чи щастя? пиво? чи паштет? –
несе відповідальність сам пакет.
Чи довгим буде шлях, чи надто куцим?
Чи витримають ручки, чи порвуться?
Завод заклав і пращур – все як є.
У кожного щось вилізе своє.
Живіть. Лиш пам'ятайте: ми – пакети,
які життя захоче знов протерти,
щоб вкотре став пакетиком пакет.
На згадку внукам лишиться портрет.
Тож бажано прожити шлях свідомо,
щоб стрімко не скотитись до кондома.
Якщо ж нечесно жив, весь час мутив,
життя закінчиш як презерватив.
Вірніш, життя у тебе щедро кінчить.
І з тебе ще сміятимуться інші.
Та сильно не картайсь через вину:
усі підуть на вторсировину.
© Сашко Обрій.
22.01.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006247
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2024
автор: Олександр Обрій