[i]« Недолю, як і долю,
не об’їдеш на лісапеті...»[/i]
Приказка
Сьогодні ще гуляю я
на березі крутому,
а уночі душа моя
цугикає додому.
І педалюю... уві сні
у неурочу пору
на двоколісному коні
верхи по косогору.
Як і тоді, коли узрів
у полі юне диво,
але... упав, бо не умів
триматися за гриву.
Не угамовується кінь,
алюром і галопом
несе мою до неї тінь
оазою Європи.
Живе у пам’яті дівча,
тому і... може бути,
що я її не помічав,
але не міг забути.
Та уявляється мені,
як я на білому коні
із далечі вітаю
мою омріяну до сліз,
але у маєві беріз
її уже немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2024
автор: I.Teрен