Хіба треба війна?
Її правда – страшна –
за межею людського прозріння.
Так хотілося б нам
щоб упала стіна
недовіри й непорозуміння.
Ми усі помремо,
та нам не все одно,
коли тіло в нас зазнає тління.
У житті все складно,
та одну смерть дано
для душі по шляху воскресіння.
Прокидатись від сну
під сирену гучну
і шукати свій шлях до спасіння…
Хто захоче в війну
зняти з себе вину,
так, щоб чистим лишилось сумління?
Час біжить або йде.
Доля нас всіх веде
від народження і до старіння.
Хто життя покладе
молодим, той знайде
вічну молодість у поколіннях.
Від весни й до весни
гинуть дочки й сини
за життя і за кращі стремління.
…Повернутись з війни,
звикнуть до тишини –
чи на всіх вистачить їм везіння?
Той, хто був на війні -
у окопі на дні –
й вижив, ще й набув вміння
цінувати всі дні,
прожиті для рідні, –
випромінює благоговіння.
Хіба треба війна?
Перемога ж – одна –
крізь нещастя і потрясіння!
Її участь сумна,
і чия де вина –
вже не мучитиме нас сумління.
19.05.2016р. -24.06.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007618
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2024
автор: Павло Коваленко