Вмирав дідусь, зів'ялі руки-крила,
Безсило опускалися в журбі,
Скільки трави за все життя скосили,
Скільки дітей носили на собі.
Вмирав дідусь, поблякли його очі,
Так усмішка в них гралася теплом,
Топтати землю ноги вже не хочуть,
Роки зозулі докували за селом.
Вмирав дідусь, колись могутні плечі,
Схилилися під тягарем років,
А яка сила в цих плечах старечих,
Була, як в світ народжував синів.
І березень заплакав чистим соком,
Із тих берізок, що садив дідусь,
Гірка сльоза скотилась одинока:
Весна за ним теж плакала чомусь...
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2024
автор: синяк