Елізабет Бішоп Лист у Нью-Йорк

                                       [i]До  Луїзи  Крейн[/i]
Хотіла  б  я,  щоб  ви  прислали  звістку,
де  ви  буваєте  і  чим    ви  зайняті;
які  там  п’єси,  що  за  ними  після,
які  розваги  ви  можете  знайти:

опівночі  таксі  берете  шпарко,
душу  свою  рятуючи  немов
за  кругом  круг  ви  їдете  вкруг  парку,
й  лічильник  блимає  як  очі  мудрих  сов,

й  дерева,  смарагдові  й  таємничі,
стоять  самотні  у  печерній  млі,
і  наче  потрапляєш  в  інше  місце,
де  над  усім  володарює  начерк  хвиль,

і  в  жартах  більше  не  піймати  суті,
як  в  бруді  слів  на  витертій  скрижалі,
і  співи  голосні  та  наче  каламутні,
і  запізніле  те,  чого  бажали,

і  виступають  цегляні  будинки
на  сірий  тротуар,  на  брук  политий,
встають  за  сонцем  вслід  будівель  стінки,
неначе  осяйні  поля  пшениці..

-  Боюся,  люба,  що  пшениці,  не  вівса,
бо  як  пшениці,  то  посіви  ці  не  ті,
і  все  ж  хотіла  б  я  дізнатися  від  вас,
де  ви  буваєте  і  чим  ви  зайняті.

[i]Луїза  Крейн  –  дочка  Уінтропа  Крейна,  американського  мільйонера,  губернатора  Масачусетса,  відома  як  філантроп,  покровителька  мистецтв,  зокрема  джазу  і  оркестрової  музики,  однокласниця  Елізабет  Бішоп.  У  1937  році  вони  жили  разом  і  разом  подорожували  Європою.[/i]

[b]Elizabeth  Bishop  Letter  To  N.Y.[/b]
                                       [i]For  Louise  Crane[/i]
In  your  next  letter  I  wish  you'd  say
where  you  are  going  and  what  you  are  doing;
how  are  the  plays  and  after  the  plays
what  other  pleasures  you're  pursuing:

taking  cabs  in  the  middle  of  the  night,
driving  as  if  to  save  your  soul
where  the  road  gose  round  and  round  the  park
and  the  meter  glares  like  a  moral  owl,

and  the  trees  look  so  queer  and  green
standing  alone  in  big  black  caves
and  suddenly  you're  in  a  different  place
where  everything  seems  to  happen  in  waves,

and  most  of  the  jokes  you  just  can't  catch,
like  dirty  words  rubbed  off  a  slate,
and  the  songs  are  loud  but  somehow  dim
and  it  gets  so  teribly  late,

and  coming  out  of  the  brownstone  house
to  the  gray  sidewalk,  the  watered  street,
one  side  of  the  buildings  rises  with  the  sun
like  a  glistening  field  of  wheat.

-Wheat,  not  oats,  dear.  I'm  afraid
if  it's  wheat  it's  none  of  your  sowing,
nevertheless  I'd  like  to  know
what  you  are  doing  and  where  you  are  going.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008463
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2024
автор: Зоя Бідило