…І падав сніг, цілуючи обличчя,
убивче-тихо засипав сліди…
Даремно обіцяєш, марно кличеш,
мені пора, не повернусь сюди!
Закриє пам’ять брами і портали,
і замурує серце у льоди,
лиш будуть вічно плакати за нами
бажань взаємних кинуті порти.
Обвинувачень точені кинджали
тримаєш у долонях крижаних,
облиш, вже досить тиснути на жалість:
остання крапка, і останній штрих.
Чи ж ти любив?.. Пощо підрізав крила?..
Для тебе я – зручненький варіант.
Усе минулось – «карма відпустила»,
в твоєму світі я не емігрант…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011718
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2024
автор: Світлана Березняк