Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідома,
І тіло твоє мов любові земна шкала
Доплюсовує схлип і накреслює літеру лона.
І дерева стоять, мов повторюють літери ті,
І птахи у польоті накреслюють алфавіти,
І в центрі землі ти описуєш значення π,
Озирнувшись довкола, коли зупиняє вітер.
А тоді імена виростають з покручених крон,
Ті які називав, але ті, що в тобі не розквітли,
Забирає до себе їх осінь, немов би у сон
І пам’ять збирає сади з не відмовлених літер.
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І немає кінця тим рядам із постійними n,
І немає, до слова, більше мого рівняння.
21.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011819
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2024
автор: Володимир Каразуб