Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обгороджується
Бачиш? Пахне напоєним ґрунтом, дощівкою, опалим цвітом.
Про що вони тільки не говорили чого врешті не справдилося —
Ті поети, що пишуть соком надрізаного чистотілу?
Наче світять вони невиразним, як сонце сумом,
Подібно місяцю відгороджуються від рахманної ночі,
І сльози у них проступають, мов сік, що беруть з беладони,
І вірші буває лікують, хоча насправді вони кровоточать.
17.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011958
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2024
автор: Володимир Каразуб