Я птах, що злітає над прірвою ночі,
Я рвуся з полону німої безодні,
Молитву свободи все марно шепочу —
Слова розіб'ються об скелі холодні.
Політ мій, мов пісня журливого бранця,
А крила, мов жалем надірвані струни,
Кружляю невтомно в скаженому танці,
По колу веде мене тиша безумна.
Я хочу розправити крила і вгору
За серцем буремним як мрія злетіти.
Здригається воля з безоднею в бо́рні,
Що рве мене навпіл — в бік тіней чи світла.
Вщухає запал мій, роздертий на клапті,
І знов полонили мене хижі тіні,
Але розірву я кайдани ті кляті
І стрімко здіймуся під неба склепіння.
І серце, глухою байдужістю скуте,
Пройметься завзяттям та духом борця —
Повстане і скине навіки ті пута,
Щоб мужньо зустріти нові почуття.
Квітень, 2008 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161201
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2009
автор: Esperanzzza