ДВІ ПТАШКИ

Дві  пташки,
великі  і  вільні,
пливуть,  
плавно  й  повільно,
у  небесній  блакиті,
до  білизни  розмитій,
закохані  й  молоді,
і  ми  –
красиві  і  молоді
пливемо  обіч
одне  одного
у  прозорій  
густо  блакитній  
озерній  воді.
Ти!
Навчив  мене  
плавати!
Не  боятись  води.
Стихії  водної  –  
непевної
небезпечної
підступної
привабливо-
прохолодної.
Скажи  ж  мені,  
туго  серця  мого
необачного,  
куди
без  питань
і  сумнівів  жодних
у  блакиті  безодній
летить  
у  злагоді  милій
пара  благословенна  ця
птахів  вільнокрилих?
До  самого  сонця?  
до  спільного  щастя?
до  затишного  для  обох
свого́    кубельця?

А  ти  мені  –
про  майбутні
безпросвітні
будні.

В  небесах  чистих
урочистих
небесах  –
єдиних  для  двох,  
у  вільному
спільному
добровільно  
парному  леті  –
бачу  я
тихе  ствердження,
доказ  усьому  
сущому  на  планеті,
що  Любов  є  Бог.

А  ти  мені  –
про  будні
непереможні
майбутні.


Оніміли  ми,  
небесним  символом
до  глибин  
посеред  озера
вражені:
які  в  них  рухи
ідеально  злагоджені!
Почуття  справжні!
Між  ними  –  правда
Між  ними  –  Любов

То  чому  ж  між  нами  –
людьми  –
стільки  сумнівів,
стра́хів,
умовностей  
і  умов?

І  чому  ти  мені  –
про  будні
наші  страшні
майбутні?


…Роз-пла-та  –  
безпросвітна  самота.
Словеса  –  замість  слів
Замість  радості  –
Лукавство  і  марнота.

А  я  хочу,  
як  ті  пташки  –
вільнокрило,
парою,
без  сумнівів,
навіки.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2011
автор: Валя Савелюк