СТАРШИЙ БРАТ

Я  розгриз  залізні  вудила!
Розірвав  тяжкі  ганебні  пута!
Воля  мені  гриву  заплела  --
Палить  кров  її  солодка  трута!

Розлітайсь  грудками  з-під  копит!
Я  підкови,  мов  кайдани  скинув.
Не  батіг  помежи  вух  свистить  --
Стрічна  воля  обпікає  спину!

Одірвусь,  здається,  від  землі
І,  як  в  річку,  в  небеса  порину!
Куйте  собі  грати,  ковалі!
Гей,  раби,  ковтайте  заздро  слину!

Рознесу  в  тріски  отой  паркан!
Слідом  брат  мій  --  впізнаю  по  рисі.
А  в  сідлі  арканщик...  он  аркан!..
Брате!  що  ти  робиш?  схаменися!

Ти  міцніший  і  швидкий,  мов  птах,
А  мені  прогризли  пута  рани.
Скинь  його!  Хай  на  своїх  ногах
Дожене  мене  і  заарканить!

Брате,  ми  ж  обидва  склали  план!
Кров  моя  твою  підступність  змиє...  --
На  все  небо  засвистів  аркан
І  дротяним  гадом  впився  в  шию.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277510
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.08.2011
автор: Валя Савелюк