Я розгриз залізні вудила!
Розірвав тяжкі ганебні пута!
Воля мені гриву заплела --
Палить кров її солодка трута!
Розлітайсь грудками з-під копит!
Я підкови, мов кайдани скинув.
Не батіг помежи вух свистить --
Стрічна воля обпікає спину!
Одірвусь, здається, від землі
І, як в річку, в небеса порину!
Куйте собі грати, ковалі!
Гей, раби, ковтайте заздро слину!
Рознесу в тріски отой паркан!
Слідом брат мій -- впізнаю по рисі.
А в сідлі арканщик... он аркан!..
Брате! що ти робиш? схаменися!
Ти міцніший і швидкий, мов птах,
А мені прогризли пута рани.
Скинь його! Хай на своїх ногах
Дожене мене і заарканить!
Брате, ми ж обидва склали план!
Кров моя твою підступність змиє... --
На все небо засвистів аркан
І дротяним гадом впився в шию.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277510
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.08.2011
автор: Валя Савелюк