Я так старанно
намагаюся
звести замка
з оцього сипко́го,
висушеного
пустельним сонцем
піску.
Прагну
до незначної,
умовної,
ілюзорної стабільності.
Але ж ні:
ти, як хвиля,
приналежна
невблаганному ритмові
припливів і відпливів,
омиваєш
раз за разом
нетривкі стіни
мого
піщаного за́мку,
і він осідає,
втомлено і безнадійно,
важко обвалюється,
не спроможний
утримати сталу форму
у світі жорстоких законів
гравітації.
Наче пізній світанок,
очеви́днішає істина:
од неможливого
треба
відмовитись.
Чому
не
сьогодні?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286744
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2011
автор: Валя Савелюк