ЗИМОНЬКО-ГОЛУБОНЬКО…

напру́жила  
усі  сили
гінкого  
тендітного    тіла
і  підняла
ля́ду  важку
старої
дубової  скрині.
там,
усередині,
на  самому  дні,
на  новій
опинальній  
хустині,
дбало    загорнуті
у  домотканому
чистому  полотні,
у  нафталі́ні,
(…ані  крихти  
не  пожовті́лі!)
шати  білі  –
вінчальні
вінки  і  шовки́,

зальодовані  у  парафіні
крихкі́  букети-ки
і  квітки,

леткі́    прозорі  стрічки…


вітер  розмаяв
вінчальні  скарби
небом  –
до  обряду
шовки́    і  стрічки
переві́трити  
треба…

а  
першого  грудня,
зранку,
вдо́світа
чи  на  світанку,
по  всіх  
соборах  дубових,
березових  і  соснових,
затріпочуть
вінчальні  свічки  –
небесні  зірки
і  не  посну́лі  ще
у  трухля́вих  пенька́х
світлячки;
вдарять  радо  у  дзво́ни,
як  у  литаври  срібні  -  гілки,
неперелітні  пташки́
зо  псалма́ми
розсядуться
на  амво́ни…

освяти́ться
вінчальне  свято…
Мати,
під  рушником  і  хлібом,
уведе  
невістку
до  хати:
молода  розбере
має́тне  ві́но  -
пухові
пружні    подушки
і  перини…

у  нашій  хаті
буде  справно
невісточка  біла
хазяйнувати,
а  Мати  –
спочине…

відпочинь,  ненько,
зе́мле  рідненька,  
лязь  і  засни  –

три  місяці
до  весни

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297123
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2011
автор: Валя Савелюк