Я стомився чекати кохання
І надію вже вкотре роздав
Невгамовному вітру, що зрання
Біля вікон моїх пролітав.
Поріділому жовтому листу,
Крізь останнє проміння тепла
Розкажу свою розповідь стислу,
Хай поплаче самотня імла.
Я стомився чекати на щастя,
Несумісні ми з ним, вороги.
Не знайти у запиленім рясті,
Дивосвіт щоби був до снаги.
Час від часу, з мечем проти раті,
Я боровся, хоча й був один.
Відганяв чорні зграї пернаті,
В ранах повз до дзюрчання води.
Я стомився вбачати принади
В обгорілих до попелу снах.
Вже ніщо на те зло не розрадить,
Навіть зорі нагадують скнар.
За вікном тихо падає листя…
Так було і, мабуть, буде знов.
Лиш не вернеш роздолля барвисте,
Що в душі оживало немов.
18:12, 31.08.2013 рік.
Зображення: http://randrs.ru/photo/153
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446522
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 31.08.2013
автор: yusey