Стара хатина дерев'яна,
Грався хлопчик там слухняний.
Дідусі зійшлись туди,
Щоб розмову завести-
Про світ, людей і про життя,
Про радість, сум всього буття.
І ось один дідусь сказав:
«А я історію чував,
Що за селом, у тій печері,
Що має кам'янії двері,
Коштовностей є понад міру-
Золото, срібло і сапфіри...»
А інший дідусь ще додав:
«І я також про це чував,
Але усі хто туди йшов,
Живий ще жоден не прийшов...»
Поговорили час майнув,
А хлопчик ту розмову чув.
Роки плили, час пролітав,
Той хлопчик вже юнаком став.
Красиву дівчину полюбив,
І одружитись захотів.
І хлопець так засумував,
Бо сирота й біднякував.
«Її по справжньому кохаю,
Дарів для неї я не маю»
Він так тужив і клопотався
«Де дари взяти? Де б подався?»
Якось... історію згадав,
І сум свій вмить він розігнав.
«Піду таки у цю печеру,
Що має загадкові двері.
Чи повернуся я, чи ні.
Така вже доля то мені»
Він вирішив піти. Пішов,
І у печеру увійшов,
Побачив надзвичайний храм,
Й гору коштовностей отам.
Їх було стільки всіх багато,
Що неможливо все зібрати.
Зрадів юнак і підійшов,
Гарне колечко віднайшов.
Одну ту річ рукою взяв,
І на долоню свою поклав.
Могутній змій з'явився в вході,
І вже не дав хлопцю проходу.
Юнак злякався, затремтів,
І почув голос, злісний гнів.
«Хто в цю печеру вже заходить,
Живий ніколи не виходить!»
І що робити вже не знає,
Юнак просити починає:
«В мене нікого вже немає,
Бідний хлопець, сирота я.
А одружитися хотів,
Але не мав жодних дарів...»
А голос йому так сказав:
«Ти мене цим не здивував!»
І змій страшенно засичав,
Невже кінець життю примчав?
Надію втратив він, вклякнув.
Чекавши смерті, він почув
«Не заберу твоє життя,
Не через те, що сирота,
Відпущу все таки тебе,
Бо ти колечко взяв одне!».
Й не чути голосу того,
Змій зник, немов би й не було.
Життя йому подарував,
Бо в собі жадібності не мав.
Хто жадібність у серці має,
Той лихо сам собі шукає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447152
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2013
автор: Небесна