ЖАДАНА ЗУСТРІЧ

(підгледіла  у  метро)

Маринка  –  вона  так  чекала  на  ту  зустріч!  І  ось  збігають  останні  хвилини!  Скоро  вона  побачить  ЙОГО!  Сіла  в  метро.  Чотири  зупинки…  Ось  зараз!  Але  потяг  чомусь  не  рушав…  Викликали  чергову  по  станції…  Хвилинки  на  величезному  електронному  годиннику  стрибали  перед  очима…  Ну  все!  Якась  аварія,  чи  не  дай  Бог  людина  впала  на  колію…  Паганий  знак…  

І  тоді  Маринка  заплющила  очі,  і  почала  прохати.  «Господи!  Ну  я  ж  так  чекала  цієї  зустрічі!  Будь  ласка!  Зроби  так,  щоб  вона  відбулася!»  І  раптом  –  двері  зачинилися,  і  потяг  рушив!  Ну,  слава  Богу!  

На  наступній  зупинці  зайшов  хлопець  з  китайськими  ліхтариками!  Розказав,  що  на  ліхтарику  треба  написати  бажання,  і  відпустити  в  небо!  Це  легко!  Дуже  красиво!  Червоний  ліхтарик  на  тлі  вечірнього  неба!  І  бажання  здійсниться!  Звичайно,  Маринка  купила  собі  ліхтарика!  Вони  запустять  його  удвох!  Просто  так!  Бо  її  бажання  ось-ось  здійсниться  і  так!  «Ви  так  вчасно!!!»  -  сказала  вона  молодому  хлопцю  –  продавцеві  ліхтариків.  «Так  буває!!!»  -  відповіла  дівчина  на  мовчазне  запитання  –  самими  очима  –  якоїсь  огрядної  тітоньки.  І  заплакала…  Ну,  треба  ж!  Ліхтарики  –  у  такий  день!  Тітка  дивилася  якось  насторожено,  і  Маринка  ховала  заплакане  обличчя  у  хустинку,  витираючи  оті  патьоки  не  то  радості,  не  то  тривоги…

Третя  зупинка.  Зайшла  дівчина  з  електрогітарою.  Співала  англійською.  Але  мелодія,  слова,  лилися  радістю  і  сумом!  Не  плакати  знову!  Туш  потече…  буду  негарною…  Та  підозріла  тітка  –  добре,  що  вийшла  разом  з  гітаристкою…

Остання  зупинка!  ВІН  на  пероні!  Вискочила  –  щаслива,  усміхнена,  з  ліхтариком!  Обійнялися!  І  Маринка  почала  скоромовкою  розповідати  про  свої  пригоди  в  метро.

-  Зачекай!  Навіщо  ліхтарик?  Я  такого  не  люблю…  У  нас  не  буде  часу…  І  сірників  у  мене  немає…  Облиш…  Давай  краще  вирішимо,  куди  підемо  поговорити…
-  Так,  звичайно…  Вибач…  Куди  ти  захочеш!  Веди  мене!  Мені  все  одно  -  де!  На  твій  смак!  

Він  пішов  трохи  спереду.  Не  взяв  за  руку.  Не  обійняв.  І  отой  ліхтарик  у  руках  –  він  виявився  зайвим…  Побачила  групку  молоді.  Хлопці,  дівчата.  Виникла  раптова  думка…  «Зачекай!  Я  зараз!»  Він  спинився.  Маринка  підбігла  до  компанії  :

-  Скажіть,  ви  любите  запускати  ліхтарики?
Хтось  здвигнув  плечима,  а  одна  дівчина  з  сяючими  очима  вигукнула  :
-  Звісно,  любимо!  
Саме  їй  Маринка  простягнула  чималий  пакет  :
-  Ось!  Це  -  подарунок!

Нехай  хоч  чиясь  мрія  здійсниться…
28.06.14

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508123
Рубрика: Нарис
дата надходження 29.06.2014
автор: Ірина Лівобережна