Випий її, наче ліки,
З`їж, немов мед чорних бджіл.
Птахом пірнай в її ріки,
Й не спіши на суходіл –
Ти прагнув так ці повіки,
Ці ніжні очі хотів…
Ти мріяв обійняти
І плечей теплих торкнутись…
В снів впасти оченята,
Ніби в м`які хмари ткнутись,
Й спати в них так завзято,
Щоб сонце й небо всміхнулись…
Пий, мов солодке вино,
Їж, як домашню сметану,
Хоч і не спирт, не воно…
Та все ж п`яніти я стану.
І крил її полотно
Вкриє мене від туману…
Мов найцінніше руно
Із вод святого Йордану,
Збереже, як і давно…
ДТХ
07.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528353
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2014
автор: Микита Баян