він мав пити із нею [чи з неї] вино,
втративши вночі майже останню свідомість.
а що із ним ставалося зáвжди натомість?
тільки присмак холодного чаю. і дно...
бо без неї вже кожна з чашóк негаряча,
кожна постіль, як дошка з тонкими цвяхáми.
бо без неї впадаю до чорної ями
і сни - зовсім не сни, всі дні - сіра невдача...
він мав бути із нею... і все-таки, буде...
добрим янголом лиш між очей цих небесних,
світлим місяцем для ночей, що, ніби весни,
все запалюють у ньому полум'я в грудях...
ДТХ
31.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533826
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2014
автор: Микита Баян