ЛЕГЕНДА ПРО ДОВБУША. Поема

Кадр  із  фільму:  «Олекса  Довбуш»  1959р.  к/ст  ім.  Довженка

Поема  написана  у  співавторстві  з  поетом  Сергієм  Сокольником

 ПРОЛОГ
 Що  за  постать  стоїть
 Вдалині  від  людської  оселі,
 Наче  хвиля  тремтить,
 І  зникає  у  темряві  скелі?
 Це  фантазії  плід?
 Чи  відлуння  гірської  природи?
 Чи  одвічний  політ
 До  свободи  -  у  скруті  народу?
 Хто  ти,  Довбуше,  -  хлоп
 Чи  розбійник,  хоча  й  благородний?
 Доля  випала,  щоб
 Жив  ти  вічно,  Герою  народний.
 ..................................
 У  ПОШУКАХ  МОЛЬФАРА
 Не  флояри  приглушений  спів.
 Не  вітрів  завивання  і  чари…
 В  глибині  непролазних  лісів
 Віднайду  я  криївку  Мольфара.
 Стежка  вгору  крута  і  слизька.
 Над  потічком  місток,  наче  стрічка
 Ненадійна,  легка  та  хитка,
 Та  нема  що  втрачати  Марічці…
 Бо  коханий  пішов  в  небуття…
 Помирав  він  у  муках  пекельних.
 То  навіщо  –  без  нього  життя?
 Полонини  ридають  і  скелі.
 Вже  темніє…  Невже  не  дійду?
 Доведеться  ховатись  до  ранку,
 Колисати  болючу  біду,
 Та  ятрити  негоєні  рани  -
 Біль  душі…  Ай!  Провалля!  Усе!...
 Хто  це?  Звіром,  немов  блискавицею,
 Хто  мене,  безпорадну,  несе
 Очі  –  владною  сірою  крицею?…
 .................................
 Чи  людина  ти,  чи  звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред  величних  гір
 Волоха*  примара?
 Із  глухих  часів  прадавніх
 Ти  живеш  і  нині
 Десь  в  Бескидах,  в  кожній  дАні
 Лісу  й  полонині.
 .................................
 *Багато  хто  споріднює  мольфарів
 зі  старослов’янськими  волхвами.
 Слов’янські  волхви  –  це,  можливо,
 карпатська  жрецько-шаманська  група
 кельтів  –  волохи  (галл.  Volcae),
 пов'язана  з  тотемом  вовка.
 .................................
 ЗУСТРІЧ  З  МОЛЬФАРОМ
 Він  дивився  на  мене.
 Здригалася  кожна  клітинка...
 Чорні  прядки  волосся  його
 Тріпотіли  під  вітром  Карпат,
 Ніби  кублище  змій…

 Він  дивився  крізь  мене…
 І  голос  пронизливий:  «Дзвінка?...
 Ти  прийшла  до  обійстя  мого
 Після  жаху  від  страт,
 По  отруту.  Брехати  не  смій!...»

 -Я  бажала,  бажала  шалено
 Коханою  зватися  жінкою.
 Я  позбулася  всього,
 Бо  стікали  і  доли,  і  гори
 Сльозами  журби…

 Ось  намисто  черлене
 І  талярів  срібних  торбинка.
 Проведи  мене  шляхом  –  до  нього…
 Дай  мені  забуття  мандрагори,
 Чарівник-ворожбит!
 .................................
 Чи  людина  ти,  чи  звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред  величних  гір
 Волоха  примара?
 В  громовицях  і  стрімнинах
 Дримбу  твою  чути.
 Та  чи  можеш  ти  людину
 З  небуття  вернути?
 .................................
 СПОГАД  МОЛЬФАРА
 Як  пізнали  круті  гори,  наші  полонини
 Де  опришки  –  діти  лісу  -  стежками  ходили.
 Два  пістолі  за  чересом,  топірці  та  кріси,
 Танцювали  арканА  –  аж  луна  над  лісом!

 Ватажок  Олекса  Довбуш  знав  таємні  чари,
 Бо  колись  зустрів  хлопчина  чаклуна-мольфара.
 Величезні  каменюки  підіймав  він  легко.
 Із  корінням  вирвав  якось  молоду  смереку.

 Заговорений  був  легінь  дивними  словами:
 «Не  пролий  ти  кров  невинну.  Не  живи  з  жінками.
 Три  зернини  я  вкладаю  у  твою  правицю.
 Третє  слово  -  не  виказуй  нашу  таємницю»
 .................................
 КАРТИНИ  З  МИНУЛОГО:
 .................................
 ОЛЕКСА  ДО  МАРІЧКИ
 Стан  твій  гнучкий,  як  у  ласки,
 Коси  –  як  звивиста  річка.
 Вийди,  кохана  любаска,
 Вийди  до  мене,  Марічко!
 Стала  ти  сяйвом  зірниці,
 Прихистком  дикому  звіру…
 Знаєш  мою  таємницю,
 Та  як  собі  –  тобі  вірю.
 .................................
 НАОДИНЦІ
 Ах,  Марічко!  Які
 В  тебе  ніжки  стрункі...
 Як  купалась  ти  щойно
 У  вирі  ріки,
 Я  від  хіті  завмер,
 Все  тебе  виглядав...
 Йди  до  мене!
 І  ніжку  на  мене  постав!..
 Ох,  ці  ніжки...
 Вони  ж  чи  туди  завели?...
 Наче  ліжко,
 Нам  вранішні  трави  були...
 Чи  на  щастя
 Ми  разом,  а  чи  на  біду...
 Своєчасно
 У  хату  до  тебе  прийду!..
 ...........................
 СТЕФАН  ДЗВІНКА
 Ой,  Олексо,  дні  минулі,
 З  любкою  не  бути!
 Вже  скували  тобі  кулю
 На  загибель  люту.
 Тре  12  служб  над  нею
 В  церквах  відслужити,
 Щоб  з  наступною  зорею
 Вже  тобі  не  жити.
 Кулю  ту  налаштували
 Зерна,  і  пір’їни.
 Підла  зрада  підкладала
 Чорну  волосину
 Із  твого  чола,  опришку,
 Наймитовий  сину!
 Я  звільнюсь  від  тебе  в  ліжку,
 Від  ярма  й  данини!
 .................................
 ...Сиплеться  порох  по  люфі...
 ...Серце  п"яніє  від  люті...
 -Ти  за  Дверима,  Олексо?
 Скоро  відійдеш  далеко...

 Сивий  від  пороху  дим...
 Будеш  повік  молодим...
 Хочеш  Марічки?  Тримай
 Кулю!  У  вічність  рушай!!!...
 .................................
 ОСТАННЯ  ЗУСТРІЧ
 -Тебе  я  кликала,  коханий  мій,
 Бо  бачу  снів  тривожний  плин:
 Стікаєш  ти  страшною  раною,
 Під  деревом,  де  сам-один,

 Без  зброї…  гавкіт  наближається
 Собачий…  Стефан  –  на  чолі…
 -Дурниці  щось  тобі  ввижаються!
 Немає  зброї  на  землі,

 Такої,  щоб  завдати  шкоди  нам!
 Хай  навіть  дідьк-о  на  чолі!..
 Отак  життям,  мов  лезом  ходимо...
 Усе  блукаємо  в  імлі...
 ......................................
 ...Давно  несу  я  смерть  панам,
 Не  проливаю  кров  невинну,
 Та  тільки  ти  –  моя  провина…
 Чи  ж  ця  любов  зашкодить  нам?
 Повір  мені,  моя  єдина…
 .................................
 НІЧНИЙ  ВІЗИТ  ДОВБУША
 -Ти  за  дверима,  чи  любка?
 Най  поговорим,  як  люди?
 Ходять  чутки  у  громаді:
 Стефан  –  причетний  до  зради?
 .................................
 Не  врятує  дивний  звір,
 Що  сидить  у  грудях…
 Гей,  Олексо,  сину  гір,
 Кара  тобі  буде!

 Бо  багатства  не  беріг,
 Щедрий  будь  до  кого,
 А  кохання,  як  на  гріх,
 Зажадав  чужого...
 ................................
 ОСТАННІ  ХВИЛИНИ
 ...Куля  пробила  плече.
 Кров  безупинно  тече.
 Сутінки  стали  густими…
 Де  ж  ви,  мої  побратими?

 Бартка  з  пістолями  –  вам!
 Ніц  не  віддам  ворогам.
 Куля  –  відплата  за  хіть…
 В  гори  мене  віднесіть!..
 .................................
 Буде  зі  мною    розп’яття
 В  ніч,  коли  знято  закляття…
 .................................
 Чи  людина  ти,  чи  звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред  величних  гір
 Волоха  примара?
 Бачиш  вглиб  і  бачиш  ввись
 Ти  завжди  далеко…
 То  чому  ж  не  зупинивсь
 У  той  день  Олекса?
 .................................
 МОЛЬФАР  ТА  ДЗВІНКА
 -Що  ж...  -  задумливо  мовив  Мольфар  -
 Дивно  склалось...  А  може  -  не  склалось
 У  Олекси  життя...  Щедрий  дар,
 Бачу  дав  я  даремно.  Так  сталось,

 Що  не  зміг  попередити  я
 Вашу  зустріч,  що  долею  стала.
 Дзвоном  стало  останнім  ім’я,
 Що  дзвенить...  Що  у  серце  запало.

 Як  я  врізав  йому  три  зерна
 У  долоню,  поставивши  захист,
 Знав,  що  згуба  для  нього  одна  -
 Буть  коханням  охопленим  навхрест...

 Не  по  тебе  прийшов  він  у  світ.
 Не  для  пестощів  згуби  хмільної.
 Він  змарнілий  людський  родовід
 Мав  полити  живою  водою,

 Чи-то  кров’ю  зажерливих  псів,
 Що  народ  наш  щоденно  терзали,
 Наших  гір,  і  річок,  і  лісів
 Хазяями  облудливо  стали!

 Він  надію  народу  надав!..
 А  загинув,  мов  зрізаний  колос...
 ...і  здригнувся,  неначе  упав,
 у  Мольфара  від  розпачу  голос.

 Хочеш,  Дзвінко,  отрути?  Бери.
 Мандрагора  сльозою  стікає.
 Це  останні  Мольфара  дари.
 Йди  до  Нього.  Мерщій!  Він  чекає!..

 ...і  як  Дзвінка  отруту  взяла
 Що  зведе  її  вмить  в  домовину,
 Був  Мольфаром  задуманий  план...
 Знов  у  нього  в  руках  три  зернини...
 .................................
 ...Десь  простує  Дзвінка  боса...
 Там  трава  м"яка...
 Ноги  змочені  у  росах...
 І  в  руці  рука...
 І  голівку  похилила
 На  ЙОГО  плече...
 ..Не  віднайдена  могила,
 Де  ріка  тече,
 Де  смереки  над  водою,
 Наче  вояки,
 Налаштовані  до  бою,
 Стали  край  ріки...
 Сірий  камінь  під  горою,
 Вкритий  тліном  чар,
 І  неспішною  ходою
 Йде  туди  Мольфар...
 Три  зернини...  Поцілунок,
 Міць,  гаряча  кров...
 Так  освячений  дарунок
 Оживає  знов.
 .................................
 ЕПІЛОГ
 Рвуться  в  серці  кайдани  -  дивись!
 Пломеніють  майдани  -  дивись!
 Революція  дзвонами  б’є!
 За  свободу!  За  щастя  своє!

 Задум  втілив  карпатський  Мольфар.
 Три  зернини  -  опришкові  дар  -
 Повернув.  І  вживив  у  серця...
 ...Як  тобі  боротьба  до  лиця,

 Український  народе-герою!
 Ти  за  Волю  готовий  до  бою.
 Зріє  часточка  Довбуша  в  нас,
 Бо  порив  до  Свободи  -  не  згас.

 Ми  йдемо.  Бо  майбутнє  нас  кличе!..
 .................................
 ...А  у  Довбуша  мужнє  обличчя...
 ...А  в  Марічки  постава  струнка...
 Поміж  гір  протікає  ріка,

 Понад  нею  місток  чарівний
 Де,  як  цвіт  розквітає  нічний,
 Душі  поряд  Олекси  й  Марічки…
 Та  далеко...  У  вічності  річка…  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624745
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2015
автор: Ірина Лівобережна