НОША

                                                       [i]якщо  довго  вдивляєшся  у  безодню,
                                                       то  і  безодня  починає  вдивлятися  в  тебе
                                                                                                                                     (за  Ф.Ніцше)[/i]

давні  печалі,  жалі́  старі,
як  усохлі  дерева  на  цвинтарі:
гілки-стирчаки  пообсіли  ворони
суворі,
набундючено-відсторонені,  
наче  погруддя  вмуровані  

як  шашіль,
печалі  ку́льтові  наші  –
розточують  
сухостої  душі

дрібні  личинки-провини  –
точать  до  серцеви́ни…

…у  безтурботному  лузі,
у  горбочку-крото́вині,  
заховала  жменю  розбитих  ілюзій,
напровесні  
посадила  кущик  холодної  м`яти  –
на  горбочку-кротовині  –
і  тобі,  й  мені
при  нагоді  щоб  за́тишно  споминати…

пташка  яка  
випадково  крилом  торкне,
м`ята  спомином  свіжим  війне:
перед  осінніми  вічними  зливами  –
були  ж  ми  
сонячними  і  щасливими…  

…куди  вдивляється  пильно  душа  –
така  її  ноша…

18.12.2015


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629563
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.12.2015
автор: Валя Савелюк