Пробач мені те, що я стрімко лечу донизу…
Між ребер ввійшовши - застанеш уже безнЕбу,
Застанеш поблідлу опісля борні із пеклом.
Змочивши в крові моїй руки свої мов стебла
Ти виженеш з серця темінь мою безлику…
Ти злічиш терпінням темінь мою безлику…
Без крику.
Пробач мені те,що так часто жила без Тебе…
В такій ось,безнебій…Ще чуєш в мені потребу?!
Принісши з собою дня світло в душі печеру
Помириш із небом, поможеш здолати пекло.
Ти знімеш любов’ю болі,віднімеш зайве…
Наповниш любов’ю, відріжеш від мене зайве…
…Вже мертве…
Пробач мені,Боже, що я посварилась з небом.
Що бігла босоніж все множачи в собі спеку!
Що я зовсім слабо держалась за руки-стебла!
Що в черговий квітень я знову пройшла повз Тебе!..
Чи чуєш, мій Боже?!.Там зліва...в Тобі потреба.
Зізнаюсь, мій Боже,без Тебе мені не треба й...
...сЕбе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661775
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.04.2016
автор: Христина Рикмас