паморозь думок впала на вітер.
там і ось — місце скошених пустищ,
де плин ночі слова, мов сон, витер.
її очі не скоро відпустиш...
її руки — твій біль. біль фантомний.
ти п'єш глиняну сіль із криниці,
що лежить у м'якій душі скромній.
свої очі ховаєш від ницих...
відмира, тліє ніч, ранок зріє...
визира сонце з-під ковдри лісу.
зірки ловлять човна до Марії
й везуть у ньому Місяць-гульвісу.
14.09.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688396
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.09.2016
автор: Микита Баян