п’ять сотень років –
ні краплини дощу, ані
навіть туманів
пісок, сіль і кислотні потоки –
ад!
Атакама,
між двома гірськими хребтами
Анд –
найсухіша пустеля,
мертва віками
без води…
аж недавно
зафіксували прилади,
що їх встановили люди,
як у спраглу суху долину
пробралась дощу – єдина-
одна краплина
проз товщу пісків і солі
відчула мертва долина
любові цілющий смак
і сказала: це гарний знак
Неба і Долі
так,
гарний Знак
по якомусь
незначному порівняно часі
у мертву-суху, як на Марсі,
місцину
завітав, молодий і щасливий,
за півтисячі літ – перший
живий небесний ливень:
хлинув-ринув –
і за ніч єдину
змив і напоїв долину
од сну – віками-віками –
прокинулась Атакама:
воскрес-ла…
і на ранок
усіма можливими барвами-
кольорами
поспіхом зацвіла
забуя-ла
ні, у безнадії не вмерла
і насіння квіток-зела –
життя і любові колишньої –
у собі зберегла…
…колись же настане
той довгожданий
обітований День
рине і в нашу духовну пустелю
і поруйновану рідну оселю –
цілющий ливень
Божих благословень:
поля, городи і квітники –
зацвітуть вишневі садки,
зазеленіють лужки-бережки
у потоптаній ворогом стороні –
жива! Жива!
заколосяться щедрі Жнива
у Богом обраній Україні,
бо: надія без Віри – можлива,
а Віра – без Надії щоб – ні…
13.02.2017
на фото: так цвіте Атакама - знімок з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2017
автор: Валя Савелюк