З печаллю зітхала, вдивляючись в небо,
Бо думала: осінь внесе корективи.
Не хтілося жінці скоритись Еребі,
А хмари зростали, мов левова грива.
І плакали, насупивши брови дощем,
Вповзали тривожно у серце матері.
Душа беззахисна, болючий тихий щем...
Війна пройшлася й залишилась кратером.
Чекала жінка на звісточку від сина.
Пішов добровольцем у пекло Донбасу,
Бо він патріот, захисник Батьківщини.
...І сльози осінні котилися часом.
(Ереб - із древньогрецької міфлогії, підземне царство мороку)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750409
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2017
автор: Світлая (Світлана Пирогова)