Затримуєш подих і вниз з головою,
Пірнаєш в реальність, у товщу води.
Яка ж вона стала, що ти примусово,
Вертаєшся з мрії, молю, віднайди.
У собі світ сили, не жити нарізно.
Втікати від себе, але чи втечеш?
Закінчиться кисень, аби не запізно,
Вертатися в пустку, бо чи віднайдеш
В безвимірнім морі, ти крила свободи?
Намочаться жалем у крихтах часу.
Чи вплав доберешся, чи тихо по броду,
Але повертайся, я серцем прошу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779165
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2018
автор: Квітка))