Не сердься на незвичну забаганку,
проте, приємно буде нам обом.
Вдягни, коханий, нині вишиванку,
стрічати разом підемо любов.
Сорочку вишивала зиму майже,
й молилася, щоб тільки уцілів.
Хрещатий візерунок мій розкаже
про радісні хвилини і жалі.
Як небосхил окраситься в багрянці,
ти дожидай мене біля верби.
Я буду теж у білій вишиванці,
з волошками в мережках голубих.
Вона мені дісталася від мами –
мого життя найкращий оберіг.
Прийди, коханий, ощаслив словами,
повідай, скільки й де пройшов доріг.
Минули дні пекельної розлуки,
ти повернувся, милий, із війни.
Зійшли сніги і заквітчались луки
в обіймах теплих пізньої весни.
Як під вінець підем у вишиванках,
ся ніч серця з’єднає назавжди.
Бо я твоя – кохана і коханка,
нас обвінчає місяць молодик.
фото - інтернет
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2018
автор: на манжетах вишиванки