И кто должен сказать им, что всё закончилось,
что пора собирать вещи, бросать в сундуки
нехитрые пожитки, рубашки и свитера,
помнящие печаль и радость этих десяти лет?
Время собирать вещи, матросы, время собирать вещи, штурмовики.
Врата, которые вы брали приступом десять лет, наконец-то пали.
Война окончена, и на стенах появляются свежие ласточкины гнёзда.
Дети погибших бойцов улыбаются в порту чужеземцам.
И солнце слепит глаза птицам над завоёванным городом.
История крутится жерновами в лёгких воздуха.
Время возвращаться домой, герои, время собирать вещи.
Война окончена, война осталась в прошлом.
И они стоят возле сожжённых домов, возле чёрных стен,
не в силах оставить тела своих погибших,
не в силах признать, что да – всё завершилось,
окончена война, надо грузиться на корабли,
время собирать вещи.
Волны ровно докатываются до берегов.
Ждите попутного ветра, герои,
прощайтесь с погибшими.
Наступает конец времён, приходит конец истории.
Ласточки скрепляют глиной разломанное время.
Но нет отдыха летним приливам.
Завершается одна история, начинается другая.
Они стоят и ощущают дыхание времени,
между смертью и жизнью,
между войной и возвращением,
между Илиадой и Одиссей.
(Перевод с украинского)
+ + +
І хто повинен сказати їм, що все завершилось,
що слід збирати речі, скидати до скринь
нехитрий скарб, сорочки і светри,
що пам’ятають печаль і радість цих десяти років?
Час збирати речі, матроси, час збирати речі, штурмовики.
Брами, які ви брали приступом десять років, зрештою, впали.
Війну завершено, на стінах з’являються свіжі ластів’ячі гнізда.
Діти загиблих бійців сміються в порту до чужинців.
І сонце засліплює очі птахам над підкореним містом.
І історія крутиться жорнами в легенях повітря.
Час повертатись додому, герої, час збирати речі.
Війну завершено, війна лишилась у минулому.
І вони стоять при спалених домах, при чорних стінах,
і не мають сил залишити тіла своїх загиблих,
не мають сил визнати, що так – все завершилось,
завершилась війна, слід вантажитись на кораблі,
час збирати речі.
Хвилі рівно докочуються до берегів.
Чекайте попутного вітру, герої,
прощайтесь із загиблими.
Настає кінець часів, надходить кінець історії.
Ластівки скріплюють глиною розламаний час.
Але немає перепочинку літнім припливам.
Завершується одна історія, починається інша.
Вони стоять і відчувають дихання часу,
між смертю й життям,
між війною й поверненням,
між Іліадою та Одісеєю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798017
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 03.07.2018
автор: Станислав Бельский