Народилася я у місті Києві. Але після народження мене відправили до бабусі, на Харківщину, де я і проживала до школи. Там пройшли незабутні, найкращі роки мого дитинства. І тому село Роздолівку, Близнюківського району Харківської обл., вважаю своєю другою Батьківщиною. А можливо першою.
Знов думками лечу до далекого, рідного краю,
Де дитинства мого залишились незримі сліди.
Там хатинка моя потопає в квіткових розмаях,
А навкруг білим цвітом цвітуть черешневі сади.
До хатиночки рідної лину загубленим птахом.
До віконця її припадаю бентежно чолом.
А вона зустрічає мене із похиленим дахом
І, мов матір старенька, воліє зігріти теплом.
Пожалітися прагне мені на безрадісну долю,
Намагаючись взнати, чому залишилась одна.
Бо лиш вітер гуляє в її запустілому лоні,
А вона непотрібна нікому, немов сирота.
Я до неї горнуся згорьованим, зраненим серцем.
І чомусь на очах виграє ностальгійна сльоза.
Знов голублю її білі стіни і вікна-озерця.
В них, захована часом, моя світанкова пора.
Біла з глини хатиночка – спогад з далекого дійства.
Потопає в полоні чаклунського цвіту весни.
Кличе знову мене в неповторне, безхмарне дитинство,
Та не знає вона, що заметені вітром стежки.
07. 04. 2019 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Фото з інтернету, але ця хатина один в один схожа з хатиною моєї бабусі, в якій пройшло моє дитинство.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2019
автор: laura1