Я знаю: між уламків упаду.
Десь тут в останній раз напишу два рядки із вірша.
І поспіхом тобі щось пошепки скажу.
Можливо зроблю краще, а можливо гірше.
Так, десь я крила випадково ці здобув.
І не пасують, і якісь надто великі.
Я політав, усе, що зміг, почув.
Здригнувся весь. Мовчу. Тепер я той - з нізвідки.
А так бувало. Розігнавсь, лечу і здоганяю за секунди вітер.
І сам не вмію. Тож і вас не вчу. Не маю в серці свому літер.
Упав. Обтріпався від спогадів чужих.
Від того, що комусь здавалось винен.
І у руках побитих і брудних
Світліє й диха небо синє.
І знову птах злітає в небеса.
Його навчили. Він не вмів літати.
Не вірите, що в птаха є душа.
Не вірте. Вам його не наздогнати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834252
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2019
автор: Дружня рука