Калатало, ще безсоромно сонне,
Без жалю будить бронзу ночі
І дзвонів клич духовний
Всьому земному відкриває очі.
У день великого знамення
Досі небачене натхнення -
По вінця посуд з теракоту
Враз повниться єлеєм
І час тече медовим глеєм,
А хліб і сіль уже на вівтарі.
Сьогодні глину святять гончарі,
Із молитовним «Отче наш..»
Із амфор ллють вино до чаш.
У сутінках церков свічки
Вже мерехтять жертовні.
До храму амфори їх повні
І грішних трударів низки.
Стають усі навколішки,
Цілують молитовники, хрести,
І топлять погляди в іконах,
І, як написано в канонах,
Всі голосять: « … прости!»
І, звісно ж, їх Отець прощає.
І легким помахом руки
Від всіх земних гріхів звільняє,..
Ось, тільки, жаль, не навіки,
Бо знову терракотовії чаші
Вже тихо повняться єлеєм,
А хліб і сіль уже на вівтарі
І глину знову місять гончарі...
графіка Володимира Адєєва(Севастополь)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2019
автор: Ivan Kushnir-Adeline