Усе частіше я помічаю, як Львів прогинається під «русский мир». Культурно й впевнено він скурвл*ється до ручки. Мова в цій примітці буде про особисті спостереження. Я не міряю всіх однією міркою, але наводжу поодинокі приклади непоодинокого маразму. Розпочну з громадського транспорту. Мені зустрічаються водії, які щебечуть зовсім не солов’їною. Певний індивід вмудрився слухати музику в громадському транспорті, як в себе вдома, хоча назвати русский шансон музикою мені важко. Говорю йому про це, а він «вибачається» і слухає далі. Бо, що ж я один зроблю? Усім іншим ж нормально. Говорю йому про «русский мир», а він не розуміє. Для нього це, як російський сир. Йому смачно, то хай всі інші їдять…Дивний в мене маршрут виходить, якось один горе-водій дивився «95 Квартал», а після споглядав на бійку Ляшка та хихотав. Це його особиста справа із кого сміятися, але мені тоді стало зрозуміло, чому все так, як є. В українців «чудове» почуття гумору, тому певна маса поставила галочку по приколу.
Жарти жартами, але мене дратує, якщо обслуговуючий персонал починає говорити російською, коли я запитую українською. Тут йде мова не тільки про замовлені товари через інтернет-магазини, але й про живий приклад в інфо-центрі супермаркету нов нейн, де я в міру своєї необізнаності запитав, де розташований кінотеатр? Цікаво чи американцям цей дядечко б відповів також російською, бо це ж «великий и могучий язык», його мають знати всі. Звісно я вільно можу спілкуватися й читати російською, але я живу трішки не в тій країні. Будьте добрі говорити зі мною державною.
Замовляючи товари в інтернет-магазинах, натрапляв на подібні розмови не одноразово. Хтось переходить на українську одразу, а іншим потрібно про це говорити. Є ще звісно категорія, якій байдуже. Вони будуть далі гнути свою лінію. Залишу, я ту сферу в спокої і перейду до культури.
У театрі ситуація також доволі цікава. У нас стає все більше російських вистав (напевно, потрібно звикати до російської).
«Українські» співаки й співачки заплуталися в простому запитанні –
чий Крим та для кого вони співають на двох мовах одночасно?
Мало того все більше проектів прослизає в маси із закликом миру, який прописаний на плакатах також чужинською.
Ми всі хочемо миру, але не менше бажаємо перемоги. Можна зрозуміти російськомовну пропаганду для тих, хто не розуміє «языка». Тут-таки є потреба говорити на «понятном». Співати та «плясать» в придачу з надією, що український світ хоч так прорветься в їхні голови. Прийде час, і ці люди розберуться, що і де. Зрозуміють, що мова є одним із ключових факторів для побудови сильного суспільства. Суспільства, яке не буде продаватися за гречку за поребрика й московську ковбасу з російським сиром. І врешті-решт у нього прокинеться гонор і воно не братиме російські рублі за інтелектуальну чи фізичну працю. Перестане гробити своє здоров’я, розбудовуючи ординські міста.
Наостанок зазначу, що я не ставлю себе вище вас, любі брати і сестри, бо і сам колись слухав російські гурти, не відаючи, що є море прекрасних українських груп. Читав російських авторів, оскільки не знав про своїх. Дивився російські фільмі не знаючи про великий пласт своїх режисерів, які знімали неперевершені фільми. Між іншим, у будь-якій із цих сфер є що вибрати. Але чи хочете ви вибирати самі, чи вам зручніше й краще існувати й не думати?
З повагою, © Богдан Кухта (останній романтик, що вірить у світле майбутнє)
Фото з архіву автора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856249
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2019
автор: Kukhta Bohdan