Я знаю Вас. Ви не з цього життя.
І зовсім не з цього світу.
І це не тільки моє відчуття.
Про це розповісти мені не зуміти.
Бо це таємниця. Ваша й моя.
Її лиш торкаються сонце і вітер.
І зірка у небі, чомусь нічия.
Її так треба кудись подіти.
І квіти в полі. Чомусь нічиї.
Їх так потрібно щедро полити.
Але дощі тепер нічиї.
Бо і дощі потрібно любити.
Говорять, що це не буває так.
І подіум кличе яскраві миті.
І тут не питають про несмак чи смак.
Чуже, незнайоме не люблять у свиті.
І посмішка часто чомусь нічия.
Така яскрава, але не світить.
Так наче за нею просто стіна.
Бо нею, вже точно, потрібно любити.
У Вас це все просто, у Вас це своє,
Несхоже, незнане, ні в кого не взяте,
І навіть якщо воно не моє,
Я не збираюсь його відривати ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872522
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2020
автор: Дружня рука