Дуже я любила коли до нас приїздили гості. Обов’язково мені та старенькій бабусі привозили гостинці.У нашій родині традиція – відзначати день народження кожного, от тоді і й з’їжджалися гості. Та не лише потрібен був привід. Гості були часто і регулярно.
Найчастіше приїздили бежевим москвичем остапівчани: татова сестра – тьотя Надя, її чоловік дядьо Толя, брат Юра, а потім з’явився ще і Серьожа. З Юрою ми майже однолітки, тому нам було весело гратися разом. Одного разу, поки старші ділилися новинами ми влаштували в хаті крос. Від столу кухні, через поріг і до дверей холодного коридору метрів 8-10 по прямій була наша бігова доріжка. Та не довго займалися спортом, бо випадково Юра набрав космічну швидкість і загурчав лобом в двері, зробив собі вавку поверх гулі, що й кров текла. Так того разу гості й скінчилися, бо Юру з плачами повезли додому. А іншого разу напередодні храму ми викупалися в балії з під цементу, в яку з даху стікала дощова вода. Лаяли нас дуженько, а ще довше відмивали після прийому смердючої ванни.
З Варви до нас приїздили баба Надя й дід Василь, так дивно склалося, але вони нам подвійні родичі: баба Надя – рідна сестра мого дідуся Павла, а дід Василь – двоюрідний брат бабусі Галі. Зазвичай вони до нас їздили по молоко, тому а банці привозили то ранню клубнику, то ридиску, то гриби. Інколи із собою брали сина Толю. Так саме Толю, хоч він мені і дядьо, та з-за невеликої різниці у віці я називаю його саме так, хоча його старших брата та сестру величаю дядьо Вітя й тьотя Саша, хоча вони в нас бували дуже рідко, хіба що на великі свята. А Толя приїздив частіше пасти череду, возити сіно, рвати буряки.
З Ладана теж навідували гості, не так часто, але як їхали то всі: баба Маруся (рідна сестра дідуся, по батькові), її чоловік дід Микола, син, невістка, дочка, зять і внуки. Тоді була повна хата людей, як завжди їх садовили за стіл і частували не хитрими сільськими гостинцями.
До бабусі Каті інколи приходила погомоніть баба Ганна Ольонинчиха, ділилася новинами сидячи в кухні, а я з роздзявленим ротом сиділа на печі і все слухала.
Бувало на велосипеді навідував нас дід Василь Вовків, басусі Галі двоюрідний брат. Завжди у величезному смішному картузі. Завжди привозив привіт і Жданова.
Вмимку льодом через ставок ходив до нас дід Федот, чоловік бабусі Сані, це було не часто, тому все що я пам’ятаю, це його окуляри. Круглі. Товсті, змотані синьою ізоляційною стрічкою і на мотузочці.
А як була я дуже маленькою то сусідка Галя Йосипова приносила у півлітровій баночці клубнику. Саме клубнику, бо що її називають суниця, чи полуниця, я дізналася набагато пізніше. Їла я ту клубнику сидячи на погребці, поки сусідка говорила з бабусею. Це мабуть єдиний раз коли я її бачила у гарному настрою і приязній поведінці.
Інколи до дідуся приїходив дід Толя Лукіїн випить по чарці. Йшов він із гостинцем, спритно прихованому у дивному винаході. В його ковизці була трубка, в яку влазило 0,5 казьонки. От із ковизки вони наливали в стограмові чарки, закусували хлібом із здором, і вели неквапливі бесіди.
Літом з Криму приїзджали Артем і Іра на три місяці тому тижнями бували в нас. Та я їх гостями не вважала, вони були як члени сім’ї, дома вони могли як і я ходити в старому одязі, і разом зі мною нарівні виконували всі сільські дитячі обов’язки.
[i] (* - на фото застілля на якомусь родинному святі)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч