Заблукаю у снах під покровом магічної ночі.
Може раптом зустріну тебе у мереживі зір.
В чарах юності ти заколисував мрії дівочі.
Ще тоді не жила у полоні жалю і зневір.
Кольорові літа сонно ніжились ще в оксамиті.
Не встеляла дорогу холодна, ранкова імла.
Ти мені дарував неповторні, омріяні миті,
Спопеляючи серце жагучим цілунком дотла.
Ніби чайка над морем, кружляла в небесній лазурі.
Ані хмар, ні дощу, тільки вітер торкався чола.
Не чекала, що зустріч готує нам келих зажури,
Загорнувши в фальшиву обгортку прощальні слова.
Розійшлися умить в сірих сутінках спільні дороги.
У молочних туманах згубилися наші сліди.
А життя поступово складає роман з епілогом
І заварює чай то з ромашки, а то з лободи.
– Чи колись жалкував? Мабуть відповідь сенсу не має.
Збігло з часом чимало з життєвої річки води.
Неможливо літа повернути, що грали розмаєм.
Може тільки прийду у твої замережені сни.
В них ми знов молоді! Не засріблені снігом ще скроні.
Ще не спито розлуки чаклунський, отруйний напій.
– Лиш за руку візьми, відігрій у змужнілих долонях
І полинемо в мандри рожевих ілюзій і мрій.
29. 05. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877717
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2020
автор: laura1