Пора розчарувань

                                             [i]І[/i]
Зима  мітлою  вимітає  осінь…  
О!  Як  її  любив  поет  арап!  
А  ми  не  вимітаємо  і  досі
очарування...  і  великороса...  
і  родича  по  імені  кацап.  

Якщо  удома  жити  є  потреба,  
то  їдьте,  дорогесенькі,  туди,  
де  є  усе,  але  лише  для  себе  –
і  камінці  не  падають  із  неба,  
і  є  багато  газу  і  води.  

                                           [i]ІІ[/i]
Фальшиве  не  огранює  природа…  
В  агонії  гидота  світова
насилує  і  не  дає  розводу…  
гібриди  селекційної  породи  
рабів  Росії  вивела  Москва.  

І  малороси  до  нестями  раді,  
що  їм  язик  нав'язують  у  Раді…  
Лише  в  окопі  пізнає  хохол,  
що  душу  опікаючий  ґлаґол
дає  салют  у  кожному  заряді.  

                                             [i]ІІІ[/i]
Останній  бастіон  апартаїду  –  
Росія  світу  мало  що  дала
окрім  двоєголового  орла.  

Поезія  із  лайкою  сусіди  
та  мовою  героїв  «Енеїди»  
замулює  оазу  джерела.  

Богемі  це  нагадувати  всує.  
Не  каюся,  що  не  осоловів
у  хащах  буєраків  і  гаїв.  

Поет  веде,  а  бестія  рулює.
Хизуються  собою  чистоплюї,  
блукаючи  у  лабіринті  слів.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2020
автор: I.Teрен