ПОКИ ЖИВА

і  зауважила  стиха  мама,
ніби  до  себе  сама:
«…я  у  всіх  у  вас  винна  і  неправа,
і  так  уже  воно  й  буде,  
поки  жива…»

і  обізвалися
в  маминих  тихих  словах  –
не  тільки  слова…
   
мама  
з  Тепла  і  Світла  життя  ткала,
сама  
з  Тепла  і  Світла  родом  була:
усіх  нас  любила,
усіх  нас  прощала  
і  берегла  –
усім  нам  терпіла,  мовчала
і  нікого  
не  винуватила

плодами  духа  жила
і  нас  вчила…
як  уміла  й  могла

я  ж  завжди  свавільна  була:
доброго  слова  не  слухала,
доброї  ради  не  чула  –
власною  стежкою  вперто  ішла…

голубко-сиза-моя-горлице…
низенько  схилилося  сонце,    
схоже,  
настали  останні  дні  –
людина  людині  
лютим  робиться  звіром,
втрачають  люди
образ  Божий,  
подобу  і  віру,
свободу  волі  і  вибору,
Духа  плоди
геть  відкинули  лю-ди

відкинули  заповіти  і  Боже  Слово…

якщо  і  я  в  цьому  пеклі,
що  розверзлося  на  Землі,
то,  виходить,  не  випадково…

у  сирітському  розпачу  –
вголос  кличу,
ув  одчаю  –
плачу-ридаю,
ховаю  в  долоні  лице

…рідна  моя  заступнице,
коли  уже  змовляться  геліасти  
тільки  чорні  камінчики
на  ліву  шальку  терезів  покласти,
щоб  осудити  навік  і  проклясти́,
ти
станеш  попереду  мене,  як  сонце,
щоб  виправдати  і  спасти,
бо  всіх  нас  любила  і  любиш  ти...

пришлеш  мені  звісточку  –  
зірочку-іскорку
і  серце  за  мить  воскресне:

пом`яни  усіх  матерів-батьків,
Господи  наш  святий,
У  Царстві  Твоєму  Небесному


06.03.2021

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2021
автор: Валя Савелюк