За пшеницями, вмитими дощем,
гаї стоять, повиті сивизною.
Душа моя заходиться плачем
за юністю,
за щастям,
за весною.
Птахи поприпадали до землі,
у мокрих кублах вигрівають діток,
і тільки десь у надвечірній млі
дзвенить, дзвенить самотній жайвір-свідок.
Кого, з якого краю вигляда?
Кому співає пісню проти ночі?
Чи він немає власного гнізда,
чи, може, повертатися не хоче...
Я ладна теж, хоч росяним кущем
лишитись тут, зріднитися із лугом,
нехай душа заходиться плачем
за ніжністю,
за вірністю, за другом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921017
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2021
автор: Рясна Морва